| Главная » Файлы » Рефераты » Рефераты |
Проблемні питання заочного розгляду цивільних справ
| [ Скачать с сервера (44.6 Kb) ] | 29.08.2017, 16:05 |
| Проблемні питання умов допустимості заочного розгляду справи. 4 Деякі особливості заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення. 10 ВИСНОВКИ 16 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 17 ВСТУП З метою вдосконалення судового захисту, а також для запобігання можливості зловживання суб’єктивними процесуальними правами і встановлення певної відповідальності за їх зловживання, у цивільно-процесуальному кодексі закріплюється інститут заочного рішення. Заочне провадження відповідно до ЦПК є особливим порядком розгляду та вирішення цивільної справи за відсутності відповідача, належним чином повідомленого про час та місце судового розгляду, від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або зазначені ним причини визнані неповажними, та якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи, з ухваленням заочного рішення. Попри свою прогресивність , даний інститут містить достатню кількість проблемних аспектів , дискусія щодо яких активно відображується в працях вчених-процесуалістів після прийняття чинного Цивільного процесуального кодексу, хоча доктрина стосовно основних моментів інституту вже сформована. Метою даної роботи є узагальнення найбільш актуальних питань стосовно допустимості та реалізації заочного розгляду , виділення особливостей , що привертають увагу вчених і є перешкодою , щодо реалізації функцій , які законодавець поклав на даний інститут. Розгляд справи за відсутності однієї із сторін відомий ще з часів римського права. На території Лівобережної України у ХVІІ-ХVІІІ ст. діяли норми, які також передбачали можливість постановлення рішення у зв'язку з неявкою до суду відповідача . У російському праві порядок постановлення заочного рішення був детально регламентований Статутом цивільного судочинства 1864 р. Які ж особливості та проблеми заочного розгляду справ існують в чинному законодавстві? Цим питанням приділено увагу в даній роботі. Проблемні питання умов допустимості заочного розгляду справи Заочний розгляд та заочне рішення можна охарактеризувати у декількох вимірах. Останнім часом їх характеризують з точки зору ефективності судочинства під кутом зору його спрощення . Запровадження законодавцем заочного розгляду справи мало на меті розширення судового захисту фізичних та юридичних осіб, свободи їх розсуду (принцип диспозитивності), а також усунення можливості зловживання суб'єктивними процесуальними правами і встановлення певної відповідальності за їх зловживання, направлений інститут заочного рішення. Цей інститут не порушує конституційного принципу змагальності процесу, оскільки забезпечується повною інформованістю сторін про позицію кожного, судове засідання проводиться за загальними правилами, у відповідача зберігається право на оскарження ухваленого заочного рішення. Крім того, обсяг процесуальних прав і обов'язків суб’єктів процесу за положеннями ЦПК такий, що дозволяє у максимальній мірі забезпечити кожному з них на участь в судовому процесі та доведення перед судом переконливості своїх доводів, а суду надає можливість правильно і своєчасно розглянути справу. Закон передбачає, що ухилення сторони від виконання своїх процесуальних обов’язків може потягти для нього негативні наслідки . Не з’явившись в судове засідання, відповідач добровільно обмежує себе у використанні передбаченими процесуальними правами на наданню суду доказів в обґрунтування своїх можливих заперечень проти позову, добровільно виключає свою особисту участь в дослідженні доказів у судовому засіданні . Глава 8 ЦПК «Заочний розгляд справи» не виведена поза межі позовного провадження, як наприклад, наказне провадження. Зазначене дає підставу погодитись із твердженнями багатьох вчених - юристів про те, що заочний розгляд справи не є спрощеним провадженням у цивільному судочинстві . Заочний розгляд справи знаходиться в розділі ІІІ ЦПК «Позовне провадження», що чітко вказує на те, що всі основні інститути позовною провадження та пов’язані з ним загальні засади (принципи) цивільного процесу повинні дотримуватись при ухваленні заочного рішення. Це стосується, насамперед, змагальності, диспозитивності, процедур попереднього та судового розгляду, доказів і доказування, перегляду рішення та багатьох інших. Крім того, у ст. 225 ЦПК передбачено, що заочний розгляд справи проводиться за загальними правилами, встановленими ЦПК з винятками і доповненнями, встановленими відповідною главою. Основною відмінністю заочного рішення від звичайного є правові наслідки, які тягнуть за собою заочний розгляд справи і ухвалення заочного рішення. Це пов’язано з обов’язковістю горизонтального перегляду такого заочного рішення, тобто судом, який ухвалив це рішення, лише за заявою відповідача до його перегляду вищестоящими судовими інстанціями . Умови ухвалення заочного рішення зазначені у ч.1 ст. 224 ЦПК, яка передбачає, що у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи . Отже, закон передбачає наявність чотирьох умов, лише сукупність яких дає можливість суду ухвалити заочне рішення: 1) неявка відповідача; 2) належне його повідомлення; 3) відсутність поважних причин неявки відповідача; 4) згода позивача. Перші три умови стосуються процесуальних дій (чи бездіяльності) відповідача і мають особливо важливе значення для правильного застосування норм щодо інституту заочного рішення. Існують випадки коли: а) відповідач дійсно не з’явився у судове засідання; б) з’явився, але був із зали судового засідання видалений в порядку застосування заходів процесуальної відповідальності; в) самостійно залишив залу судового засідання; Г) з’явився , але завчасно подав заяву про розгляд справи за його відсутності; Д) з’явився , але з якихось причин відмовився давати пояснення(наприклад , через те , що суд відхилив клопотання про відкладення розгляду справи і т.п.), тобто мовчав; е) не з’явився, але направив до суду свого представника . Таким чином, постає питання чи всі наведенні випадки слід вважати як неявку відповідача, що дає право на заочний розгляд справи і ухвалення заочного рішення (при згоді позивача)? Здається, що ні. Лише у разі дійсної неявки відповідача, повідомленого належним чином про час та місце судового засідання, це і є підставою для ухвалення заочного рішення. При ухваленні заочного рішення повинна братись до уваги не лише особиста неявка відповідача, але й відсутність в судовому засіданні його представника. У разі явки представника відповідача суд втрачає можливість ухвалювати заочне рішення. Важливою умовою, яка дає право на ухвалення заочного рішення є не тільки особиста неявка відповідача, повідомленого про час і місце судового засідання, але й відсутність від нього заяви про розгляд справи за його відсутності. Таким правом відповідач може скористатися на підставі ч. 2 ст. 158 ЦПК При надходженні до суду такої заяви сторона вважається де-юре присутньою у залі судового засідання. При цьому характер причини неявки його до суду значення не мають. Зазначена ситуація є нічим іншим, як правовою фікцією в процесі, тобто випадок, коли закон пов’язує настання певних правових наслідків із завідомо неіснуючим фактом У зв’язку з цим, незважаючи на те, що відповідач особисто не бере участь в судовому засіданні, але надав заяву про розгляд справи за його відсутності, суд приймає її за особисту явку і розглядає справу в звичайному порядку Можлива інша ситуація. У разі, якщо відповідач у своїй заяві просить відкласти за якихось причин судове засідання і заперечує проти ухвалення заочного рішення, суд не вправі ухвалювати заочне рішення, навіть якщо визнає причину неявки неповажною, а повинен ухвалити звичайне рішення, оскільки така заява прирівнюється до його участі в процесі. 3 урахуванням наведеною, законодавцю слід доповнити ч. 1 ст. 224 ЦПК вказівкою на особисту неявку в судове засідання відповідача, що усуне різне тлумачення цього положення в судовій практиці . Важливим для права на ухвалення заочного рішення є положення про те, що заочний розгляд справи можливий лише за неявки (особистої) в судове засідання всіх відповідачів (ч 2 ст. 224 ЦПК), на що суди не завжди звертають увагу. Другою умовою для ухвалення заочного рішення є повідомлення відповідача про час і місце судового засідання у встановленому ЦПК порядку і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або зазначені ним причини будуть судом визнані неповажними. Тобто, відповідач повинен бути належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, а суд повинен мати про це достовірні докази. ЦПК детально регламентує повідомлення осіб, які беруть участь у справі. Зазначені два способи повідомлення судовою повісткою: виклик та повідомлення (ст. 74 ЦПК). До судової повістки про виклик та судової повістки-повідомлення пред’являються певні вимоги (як-то: зазначення назви справи; в якості кого особа викликається; виклик стосується судового засідання чи попереднього судового засідання; пропозиція особі надати наявні у нього докази, роз’яснення про наслідки ненадання доказів та неявки в судове засідання та багато інших вимог), які суду слід належним чином виконувати (ст. 75 ЦПК). Явка сторони в судове засідання є суб’єктивним процесуальним правом, і як кожне суб’єктивне право - це гарантовані законом вид і міра можливої або дозволеної поведінки особи і реалізація суб’єктивного права повністю залежить від розсуду, бажання і волі уповноваженої особи. Тому явка до суду відповідача (як і позивача), це його право, навіть у тому разі, коли суд визнає його явку обов’язковою для дачі особистих пояснень - п. 4 ч. 1 ст. 169 ЦПК. Тим більше, що в статтях 27, 31 ЦПК немає такого обов’язку сторони, як явка в судове засідання. Неявка сторони в судове засідання не є неповагою до суду і за це застосувати адміністративну відповідальність неможливо. Несприятливим наслідком для відповідача у разі його неявки в судове засідання є лише розгляд справи за його відсутності, про що він повинен бути повідомлений направленням йому копії ухваленого заочного рішення. Складним у правозастосуванні є повідомлення відповідача, місце проживання і місце знаходження якого позивачу невідоме, навіть після його звернення до адресного бюро і органів внутрішніх справ шляхом дачі оголошення у пресі. При цьому друкований орган, в якому вміщуються такі оголошення, встановлюється Кабінетом Міністрів України. При дотриманні такого порядку відповідач вважається повідомленим про час та місце судового засідання. Однак зловживати цим правом не можна, особливо у випадках, коли місце проживання відповідача відоме, але він просто не з’являється до суду і не відмовляється отримувати повістку. Третьою умовою, що дає право на ухвалення заочного рішення, є відсутність поважних причин неявки відповідача в судове засідання. У разі, якщо відповідач повідомить причини своєї неявки, які судом визнані поважними, суд відкладає розгляд справи в межах строків, встановлених для розгляду справи (п. 2 ч. 1 ст. 169 ЦПК) . В юридичній літературі висловлені пропозиції відносно того, щоб законодавець чітко визначив підстави, які будуть визнаватися судом поважними задля недопущення вільного тлумачення суддями понять «поважні причини неявки» та «неповажні причини» Звичайно, що судовій практиці це було б дуже зручним, однак різноманітність життєвих ситуацій не дає такої можливості законодавцю . Наступною, четвертою умовою для ухвалення заочного рішення законодавець зазначає - не заперечення позивача проти заочного розгляду справи, а фактично його згоду. Щодо виконання цієї умови також існують деякі особливості. Насамперед необхідно зазначити, що при неявці в судове засідання відповідача, належним чином повідомленого про час і місце судового засідання, суд повинен роз’яснити позивачеві право на розгляд справи як у звичайному порядку, так і при заочному розгляді справи. Деякі особливості заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення У переважній більшості протоколів судових засідань мають місце записи такого змісту: «Суд ухвалив справу слухати у відсутності представників зацікавлених осіб, які в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином повідомлені про час та місце слухання справи, постановивши заочне рішення» або «Суд ухвалив розглядати справу у відсутності відповідача, який був належним чином повідомлений про час і місце слухання справи, але в судове засідання не з'явився та про причину неявки суд не повідомив, та ухвалювати заочне рішення на підставі наявних у справі доказів». Зазначені формулювання викликають зауваження з таких міркувань. По-перше, жодним чином не фіксується волевиявлення позивача щодо заочного розгляду справи. Доцільно зазначати, що позивач не заперечує проти заочного розгляду. По-друге, неправильно вказувати, що суд ухвалив слухати справу у відсутності відповідача і ухвалювати заочне рішення, оскільки заочний розгляд не обов’язково повинен завершуватися ухваленням заочного рішення. Під час судового розгляду можуть з’ясуватися обставини, що зумовлюють зупинення, закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду (статті 201, 202, 205, 207 ЦПК України). Уже після розпочатого заочного розгляду справи можливе повернення до загальної процедури. Досить поширеною на практиці є ситуація, коли розгляд справи не закінчується в одному судовому засіданні, розгляд справи може бути відкладено або суд може оголосити перерву, наприклад, у зв’язку з необхідністю подання нових доказів; явка ж відповідача у наступне судове засідання унеможливлює продовження розгляду справи в порядку заочного провадження. Як зазначає Д. Д. Луспеник, у судовій практиці трапляються ситуації, коли суд постановляє ухвалу про заочний розгляд справи, однак не має можливості у тому ж судовому засіданні ухвалити заочне рішення, а тому проводить ще декілька судових засідань, однак відповідача більше не викликає до суду, вважаючи, що постановив ухвалу про заочний розгляд справи, і згодом направляє відповідачу копію заочного рішення. Це невірно оскільки в такому випадку діють положення ст. 169 ЦІІК України про наслідки неявки в судове засідання, тобто відповідач повинен повторно викликатися в кожне судове засідання. Якщо відповідач і надалі не з'явиться, за наявності даних про його належне повідомлення, то повторно постановляти ухвалу про заочний розгляд справи не потрібно . Погоджуючись з необхідністю інформування відповідача про кожне наступне судове засідання, суд повинен щоразу постановляти і ухвалу про заочний розгляд справи, оскільки саме такі послідовні дії судді після з’ясування факту неявки відповідача, неповажності причин такої неявки та позиції позивача щодо розгляду справи у відсутності відповідача передбачені ЦПК України. Нелогічними є пропозиції Я. П. Зейкана щодо закріплення у ЦПК України положення, відповідно до якого, якщо позивач дав згоду на заочне рішення, то з цього моменту він втрачає право на зміну предмета позову та розміру вимог. На його думку, чинна редакція ч. З ст. 224 ЦПК України відкриває позивачу можливість, по суті, відкликати свою згоду на заочне рішення шляхом зміни, наприклад, розміру позовних вимог . Скоріш за все ,закріплення у законодавстві запропонованих положень суперечитиме принципу диспозитивності цивільного судочинства та призведе до звуження процесуальних прав позивача. Слід звернути увагу на те, що суди по-різному тлумачать поняття «неявка в судове засідання відповідача» в контексті стадій судового розгляду. Як зазначається в узагальненні практики ухвалення заочних рішень, здійсненому Верховним Судом України, одні суди вважають, що заочне рішення можна ухвалити тільки тоді, коли відповідач не з’являється до суду зі стадії підготовки справи до слухання і до ухвалення судового рішення. Деякі вважають, що заочне рішення може бути ухвалене, коли відповідач не з’явився в судове засідання після оголошеної перерви в судовому засіданні, а також у разі його неявки у стадії проведення судових дебатів. Верховний Суд дійшов висновку, що неявка відповідача в судове засідання після оголошеної перерви, зупинення провадження у справі та поновлення її слухання не дає підстав для ухвалення заочного рішення, оскільки відповідач брав участь у попередніх засіданнях, йому роз’яснювали його права та обов’язки, він висловлював свою думку і ставлення до позовних вимог . Слід додатково наголосити, що відповідно до ч. З ст. 224 ЦПК України у разі зміни позивачем предмета або підстави позову, зміни розміру позовних вимог суд відкладає судовий розгляд для повідомлення про це відповідача. Такі застереження в реалізації розпорядчих прав позивача жодним чином не обмежують диспозитивних начал цивільного судочинства . Не можна погодитися з точкою зору І.І. Черних, згідно з якою дане положення є специфічним, не характерним для змагального процесу, істотно звужує межі можливостей позивача розпоряджатися своїми позовними вимогами і, безумовно, належить до рис, притаманних скороченій моделі заочного провадження . Хоча у випадку зміни позивачем предмета або підстав позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог суд і при звичайному розгляді справи у відсутності відповідача повинен відкладати слухання та інформувати відповідача про нові вимоги позивача. Часто суди першої інстанції не звертають уваги на Зазначену вимогу ЦПК України . Основу судового розгляду в змагальному процесі складають дослідження та оцінка доказів судом. Зважаючи на те, що при заочному розгляді справи відповідач відсутній, усне протистояння сторін усувається. Однак це не означає, що взагалі зникають ознаки та елементи змагальності, зокрема обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. | |
| Просмотров: 741 | Загрузок: 16 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |