| Главная » Файлы » Рефераты » Рефераты |
Проблемні питання заочного розгляду
| [ Скачать с сервера (43.6 Kb) ] | 17.08.2017, 22:08 |
| Інститут заочного розгляду цивільних справ, передбачений Цивільним процесуальним кодексом України (далі - ЦПК) не є новим для українського процесуального законодавства. Положення про заочний розгляд справ були передбачені російським Статутом цивільного судочинства1864 року, а також австрійським Статутом цивільного судочинства 1895 року, а також ЦПК УРСР 1924 року. Основною метою введення інституту заочного розгляду справ російським та австрійським статутами стало усунення причин, що сприяли затягуванню розгляду справи. Укладачі Статуту цивільного судочинства вважали, що заочні рішення повинні стати доповненням закону про виклики . Саме в цих документах модель заочного розгляду справ набула тих основних ознак, які притаманні відповідному інституту сучасного цивільного процесу в Україні. Так, ст. 98 ЦПК УРСР 1924 року передбачала, що нез'явлення сторін, про яких відомо, що їм вручено повістку, не становить перешкод для розгляду та вирішення справи. Суд вправі був вдатися до позавічного присуду. Введення інституту заочного розгляду справ ЦПК України було необхідним також з огляду на позицію європейського законодавця з цього приводу. Відповідні пропозиції містяться у Рекомендації №R (81) 7 «Щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя» Комітету Міністрів Ради Європи від 14 травня 1981 року. У п. 9 Рекомендації пропонується розробка заходів щодо неопротестованих або незаперечних позовних вимог задля винесення остаточного рішення швидко, без зайвих формальностей, особистої явки в суд чи зайвих витрат. У Рекомендації № R (84) 5 «Принципи цивільного судочинства, спрямовані на вдосконалення судової системи» від 20 лютого 1984 року також звертається увага на необхідність передбачення в законодавстві країн конкретні правила, що прискорюють вирішення спорів. На важливості оперативного розгляду справи також наголошує Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод, в ст. 6 якої зазначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним та безстороннім судом, встановленим законом . Враховуючи історичний досвід функціонування інституту заочного розгляду справ, зважаючи на конкретні вимоги міжнародних договорів, європейської процесуальної практики можна зробити попередній висновок про доцільність нормативного закріплення інституту заочного розгляду справ в українському законодавстві. На нормативному рівні визначення поняття заочного розгляду справи, заочного рішення відсутні. Глава 8 ЦПК лише передбачає умови, за яких проводиться заочний розгляд справи, а також особливості форми і змісту відповідного рішення. Окремі аспекти запровадження аналізованого інституту досліджували Я.П. Зейкан, С.М. Коссак, Д.Д. Луспеник, П.І. Шевчук, О. Штефан, С.Я. Фурса та С.В. Щербак. У доктрині цивільного процесуального права пропонуються різні визначення поняття заочного розгляду справ, заочного провадження, заочності в цивільному процесі. М.Й. Штефан заочним визнає рішення, ухвалене за наявними у справі доказами в разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином був повідомлений і від якого не надійшло інформації про причини неявки або зазначені причини визнані неповажними судом, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи . І.М.Зайцев та А.А.Власов заочне провадження розглядають як встановлений законом порядок проведення судового засідання і ухвалення рішення за позовом у відсутності відповідача . Ю.В. Навроцька пропонує визначення, згідно з яким заочний розгляд справи в цивільному процесі України є порядком розгляду та вирішення судом цивільного спору по суті, що можливий зі згоди позивача, базується на дослідженні усних пояснень позивача та інших наявних у справі матеріалів і відбувається без участі відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені причини визнані неповажними і який наділений правом вимагати перегляду заочного рішення у спрощеному порядку . Згідно зі ст. 224 ЦПК у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи. Дане положення не дає визначення поняття, але дає можливість виокремити умови, за яких можливий заочний розгляд справи. Такими умовами є: 1. неявка відповідача в судове засідання; 2. належне повідомлення відповідача про час та місце судового засідання; 3. відсутність поважних причин неявки відповідача; 4. відсутність клопотання відповідача про розгляд справи за його відсутності; 5. відсутність заперечень позивача щодо такого розгляду справи. Лише наявність всіх п’яти умов дає право суду здійснити заочний розгляд справи. Варто одразу звернути увагу на те, що заочний розгляд справи не є окремим видом провадження в цивільному процесі. Такий висновок можна зробити навіть з формальних причин, врахувавши, що норми глави 8 розміщені в межах розділу ІІІ ЦПК «Позовне провадження» і встановлюють особливості розгляду справ у порядку позовного провадження. Тому неможливим є заочний розгляд справ в порядку наказного чи окремого провадження. На цьому ж наголошує Д. Луспеник, котрий зазначає, що глава 8 не виведена поза межі позовного провадження і це дає підстави для твердження, що заочний розгляд справи не є спрощеним порядком у цивільному судочинстві. Як наслідок всі засади позовного провадження повинні бути дотримані при розгляді справи та ухвалені заочного рішення . Також в ч. 2 ст. 225 ЦПК зазначено, що розгляд справи і ухвалення рішення проводиться за загальними правилами з винятками і доповненнями, встановленими цією главою. Очевидно, що мова тут ведеться про правила позовного провадження. Також варто зазначити, що заочний розгляд справи можливий лише на стадії судового засідання, оскільки у ст. 224 ЦПК мова йде про неявку відповідача у судове засідання, ст. 130 ЦПК не передбачає такого наслідку у випадку нез’явлення відповідача у попереднє судове засідання, а ст. 169 ЦПК передбачає наслідки неявки саме в судове засідання особи, яка бере участь у справі (ч. 4 ст. 169 ЦПК). Тому заочний розгляд можливий лише на цій стадії позовного провадження. Загалом можна зазначити, що більшість проблем, що виникають при заочному розгляді справи і більшість помилок, які роблять судді пов’язані саме з дотриманням умов проведення заочного розгляду. Тому вважаю за доцільне розглянути кожну умову окремо. Необхідною умовою для заочного розгляду справи є неявка відповідача в судове засідання. Як зазначено в Узагальненнях ВСУ «Практика ухвалення та перегляду судами заочних рішень у цивільних справах» (далі – Узагальнення) неявкою відповідача є його фактична відсутність в залі судового засідання при розгляді справи по суті. У випадку ж явки в судове засідання представника відповідача з належно оформленими повноваженнями суд не вправі ухвалювати заочне рішення. Такий висновок випливає зі змісту ст. 38 ЦПК про те, що сторони можуть брати участь у цивільній справі особисто або через представника і ст. 44 ЦПК щодо можливості вчинення представником усіх процесуальних дій від імені особи, яку він представляє . Такої ж думки притримується Ю.В. Навроцька, яка зазначає, що представник хоч і не стає стороною у справі, але фактично замінює відповідача за своїм функціональними повноваженнями. Тому явка в судове засідання представника унеможливлює заочний розгляд справи заочно, оскільки відповідач буде вважатись присутнім . Якщо ж відповідач присутній на судовому засіданні, але відсутній його представник, то можливі два варіанти розвитку подій: 1. суд відкладає розгляд справи, якщо представник, оповіщений у встановленому порядку про час і місце судового розгляду, вперше не з’явився в судове засідання, повідомив про причини своєї відсутності і вони визнані судом поважними (п. 2 ч. 1 ст. 169 ЦПК); 2. суд продовжує розгляд справи, якщо представник не з’явився без поважних причин або не повідомив про причини неявки; але в даному випадку за клопотанням сторони та з урахуванням обставин справи суд може відкласти розгляд справи (ч. 2 ст. 169 ЦПК). В Узагальненнях звертається увага на те, що часто судді вважають за можливе провести заочний розгляд справи, коли відповідач не з’явився до суду після оголошеної в судовому засіданні перерви. На мій погляд така практика не є правильною, оскільки в ст. 191 ЦПК зазначено, що справа розглядається спочатку лише у випадку її попереднього відкладення (ч. 6 ст. 191), а у випадку перерви в судовому засіданні розгляд справи продовжується з того моменту, на якому завершився. Такої ж точки зору притримуються укладачі узагальнень . На практиці частими є ситуації, коли відповідач запізнюється в судове засідання і з’являється вже після того, як суд перевірив явку осіб, що беруть участь у справі. Суд в такому випадку має право винести ухвалу про заочний розгляд справи (ч. 1 ст. 225 ЦПК). Проте відповідач може з’явитися в судове засідання, дарма що із запізненням і суд в такому випадку, на мій погляд, не має права не допустити особу до участі в засіданні, чим фактично буде обмежено право особи на судовий захист. На цьому наголошує Ю.В. Навроцька, зазначаючи, що такий підхід затягуватиме розгляд справи, утруднюватиме процес, але саме він зможе забезпечити дотримання прав учасників процесу, а також сприятиме суду повно та всебічно дослідити обставини справи . Але у зв’язку з таким підходом виникає питання про час, в межах якого відповідач може бути допущений до участі в судовому засіданні, а заочний розгляд справи, що вже почався, скасований і про процесуальне оформлення скасування заочного розгляду. Так, Ю.В. Навроцька у своїй праці із посиланням на П. Муллова зазначає, що відповідач вправі вимагати допуску його до дачі словесних пояснень навіть у тих випадках, коли б позивач уже закінчив давати свої пояснення і закінчено з’ясування обставин та перевірку їх доказами, якщо лише суд не видалився до нарадчої кімнати для ухвалення рішення . Друге питання Ю.В. Навроцька пропонує вирішити шляхом доповнення ст. 225 ЦПК частиною 3 такого змісту: «Відповідач, що з’явився в судове засідання до ухвалення рішення по суту справи, допускається до участі у розгляді справи. При цьому суд постановляє ухвалу про скасування заочного розгляду справи у зв’язку із явкою відповідача і розглядом справи по суті». Дозволю собі зробити декілька зауважень стосовно такого формулювання. По-перше, на мій погляд, варто замінити фразу «до ухвалення рішення по суті справи» словами «до видалення суду в нарадчу кімнату». Це унеможливить хибне тлумачення даного положення. По-друге, краще розмістити положення такого змісту в ч. 2 ст. 225 ЦПК, а частину 2 визнати частиною 3. Можливими є випадки, коли позива | |
| Просмотров: 480 | Загрузок: 10 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |