| Главная » Файлы » Рефераты » Рефераты |
Поняття та правові ознаки соціального ризику
| [ Скачать с сервера (34.4 Kb) ] | 14.05.2017, 15:04 |
| Термінологічне поняття «соціальні ризики» використо¬вується у різних сферах та напрямах наукових досліджень (політика, економіка, національна чи інформаційна безпека, юриспруденція тощо). Однак, вченими досі не запропоновано єдиного загальноприйнятого визначення цього соціального явища. Зрештою, й саме поняття «соціальний» розглядаєть¬ся у літературі в широкому (як такий, що властивий суспільству) [1] та вузькому (пов'язаний з основними умовами життєдіяльності людини) значенні. І саме це, останнє, вузь¬ке трактування соціального ризику застосовується правом соціального забезпечення для позначення обставин, які об'єктивно порушують життєдіяльність особи та пов'язані із соціально-економічними чинниками в державі. У вітчизняній правовій літературі термін «соціальний ри¬зик» як підставу виникнення права на соціальне забезпечен¬ня вперше запропонувала Н. Б. Болотіна [2]. Теорія соціального ризику не є новою для галузевої літе¬ратури. Ще у 20-х роках минулого століття її обґрунтовували М. А. Видгорчик [3], М. О. Семашко [4], В. М. Догадов [5]. Вони вважали, що з настанням соціального ризику особа отримує право на соціальне забезпечення. Інститут соціального ризику став предметом досліджень і сучасних вчених. Так, В. Д. Роїк соціальний ризик визначає як вірогідність настання матеріальної незабезпеченості працівників внаслідок втрати заробітку та внаслідок втрати працездатності (професійні та загальні захворювання, нещасні випадки як на виробництві, так і поза ним) [6]. Таке ви¬значення соціального ризику заслуговує на увагу, однак є не зовсім придатним для характеристики соціального ризику як інституту права соціального забезпечення. Обґрунтовую¬чи поняття «соціального ризику» саме так, автор обмежує коло потенційних суб'єктів соціально-забезпечувальних правовідносин («тільки працівники»), і звужує до того ж перелік підстав, що породжують право на матеріальне соціальне забезпечення («втрата зарплати внаслідок втрати працездатності»). Очевидно, за нинішніх умов, крім соціаль¬но-економічних причин, не менш важливе значення мають деякі інші підстави здійснення державою функції соціально¬го забезпечення: фізіологічні (наприклад, потреба соціально¬го забезпечення дитини-інваліда) та демографічні (соціальне забезпечення сімей з дітьми). Більше того, доволі пошире¬ний тепер соціальний ризик «безробіття» також не охоп¬люється запропонованою вченим дефініцією. Т. 3. Гарасимів однією з характерних ознак соціального ризику за правом соціального забезпечення називає втрату особою працездатності [7]. Однак вона є всього лише однією з об'єктивних причин втрати особою засобів до існування. Інші причини (неможливість знайти належну роботу, втрата годувальника) залишились поза увагою автора. Більш досконалим можна вважати визначення соціального ризику, яке пропонує О. Є. Мачульська. Вона, зокрема, визначає його як вірогідність настання матеріальної незабез¬печеності особи внаслідок відсутності заробітку з об'єктив¬них соціально значимих причин та у зв'язку з додатковими витратами на утримання дітей чи інших членів сім'ї, а також для задоволення потреб у медичних чи соціальних послугах [8]. З урахуванням наведених варіантів поняття «соціальний ризик» можна виділити характерні для цього явища ознаки, які відображають природу соціального ризику як інституту права соціального забезпечення. Отже, соціальні ризики — це зазвичай явища об'єктивно¬го характеру. їх настання не залежить від волі особи та не є наслідком дій останньої. Негативні наслідки соціальних ри¬зиків не можуть бути усунуті нею самостійно через зовнішні чинники, а не з будь-яких суб'єктивних причин. Наслідками настання соціальних ризиків є обмеження чи порушення життєдіяльності людини, що зумовлює її со¬ціальну та матеріальну незахищеність. Важливою ознакою соціальних ризиків є те, що вони по¬требують закріплення у законодавстві саме як обставини, внаслідок настання яких особа може потребувати допомоги держави чи суспільства. Нарешті, настання соціального ризику є потенційно мож¬ливим для кожної людини. Вони обов'язково або як правило трапляються чи можуть трапитися за певних обставин. Таким чином, соціальний ризик — це соціально значима обставина об'єктивного характеру, з настанням якої грома¬дяни (члени їхніх сімей) не здатні самостійно себе утримува¬ти, а тому потребують додаткового матеріального захисту з боку держави. Соціальні ризики як підстава для набуття людиною права на соціальне забезпечення були встановлені у міжнародних актах – Конвенціях та Рекомендаціях МОП – № 102 про мінімальні норми соціального забезпечення (1952 р.), № 128 про допомоги по інвалідності, по старості і в разі втрати годувальника (1967 р.) та ін., а також у Європейському кодексі соціального забезпечення (Рада Європи, 1964 р., переглянутий у 1990 р.), Європейській соціальній хартії (Рада Європи, 1961 р., переглянута у 1996 р.), Європейській хартії про основні соціальні права трудящих (Європейський Союз, 1989 р.). Згідно з наведеними міжнародними актами до соціальних ризиків, які утворюють основу для набуття людиною права на соціальне забезпечення, належать: тимчасова непрацездатність; вагітність і пологи; необхідність догляду за малолітньою дитиною, або дитиною-інвалідом, або за інвалідом, престарілим членом сім’ї; хвороба; інвалідність; старість (досягнення пенсійного віку); смерть годувальника; безробіття з незалежних від людини причин; нещасний випадок на виробництві, професійне захворювання; смерть та деякі інші. Соціальні ризики є наріжним каменем соціального захисту. Від того, як змінювався перелік ризиків, котрі на законодавчому рівні визнавалися державою, можна простежити розвиток соціального захисту й оцінити його стан у конкретній державі. Слід зазначити, що законодавчо визнаний «каталог» соціальних ризиків пройшов історичний шлях розвитку, і далеко не завжди був таким повним. Знадобилася вся історія людства, доки наприкінці XIХ ст. уперше на законодавчому рівні у країнах Європи тимчасова непрацездатність і трудове каліцтво здобули визнання як соціальні страхові ризики, і відшкодування витрат, пов’язаних із настанням такого ризику, було розподілено між працівником і роботодавцем. Пріоритет у цій сфері належить Німеччині, де у 1883–1889 pp. було прийнято так зване законодавство Бісмарка із соціального страхування. У перші роки після Жовтневої революції радянські вчені розробляли теорію соціальних ризиків [9], відповідно до якої автори розглядали соціальне забезпечення як надання благ при перерозподілі колективного продукту членам суспільства, котрі перебувають у складній життєвій ситуації, що визнається суспільством поважною. У роботах того періоду можливо виділити такі аспекти. Перший – це досить широке і невизначене поняття соціального ризику, який розумівся як «складна життєва ситуація, що визнається суспільством поважною». Очевидно, це було найширше розуміння соціального ризику, водночас воно страждало на той недолік, що не розкривало його соціальної природи, його об’єктивного характеру. Звідси другий – у той період автори, очевидно, не могли бути вільними від класової свідомості і, принаймні в опублікованих працях, наголошували на причинному зв’язку соціальної незабезпеченості населення з капіталістичним способом виробництва. Третій аспект: концептуально соціальне забезпечення було віднесено до розсуду держави, оскільки перелік «складних життєвих ситуацій» і ступінь їх «поважності» повністю залежала від відповідних державних органів. Відповідно, вчені вважали, що соціальне забезпечення поширюється на все населення країни, а не лише на непрацездатних. В аспекті способів державного забезпечення розрізнюють традиційні і нетрадиційні соціальні ризики. Для визначення переліку традиційних ризиків, як правило, посилаються на норми Конвенції МОП № 102 та Європейського кодексу соціального забезпечення. Зокрема згідно з Кодексом держави повинні надавати соціальні допомоги у зв’язку з 9 традиційними соціальними ризиками – хворобою, безробіттям, старістю, трудовим каліцтвом, професійною хворобою, вагітністю та пологами, утриманням дітей, інвалідністю, втратою годувальника. Ці ризики втрати або зменшення доходу внаслідок об’єктивних обставин характеризуються найбільшою типовістю і мають найбільший коефіцієнт вірогідності у житті кожної людини, тому вони стали основою для надання соціальних виплат через системи соціального страхування, у фінансуванні яких самі застраховані особи беруть участь. У законодавстві України «традиційні» соціальні ризики покладено в основну соціального страхування. Основами законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування передбачено два поняття – страховий ризик і страховий випадок. Страховий ризик – це обставина, внаслідок якої застрахована особа або члени її сім'ї можуть втратити тимчасово засоби існування та потребувати матеріального забезпечення або надання соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням. Страховий випадок – подія, з настанням якої виникає право застрахованої особи або членів її сім'ї на отримання матеріального забезпечення або соціальних послуг. | |
| Просмотров: 1188 | Загрузок: 17 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |