| Главная » Файлы » Рефераты » Рефераты |
Поняття моральної шкоди
| [ Скачать с сервера (25.9 Kb) ] | 30.07.2017, 17:11 |
| 1.Поняття моральної шкоди У зв’язку із збільшенням протягом останнього часу кількості позовів щодо відшкодування моральної шкоди, суддям постійно доводиться вирішувати проблеми різноманітного характеру. Зокрема, суддям необхідно визначити розмір відшкодування, який не піддається однозначній грошовій оцінці, визначити ступінь психотравмувальності певного правопорушення і, врешті-решт, враховуючи психофізіологічні особливості людини, визначити чи взагалі була завдана моральна шкода. Для цього, в першу чергу, необхідно дати визначення самому поняттю "моральна шкода". Як відомо, в радянські часи поняття моральної шкоди, а тим більше – механізму її відшкодування – не існувало. Цивільний кодекс УРСР не містив жодної норми, яка б врегульовувала це питання. Така норма була запроваджена 6 травня 1993 року – через два роки після проголошення України незалежною. ЦК УРСР був доповнений ст. 440-1 "Відшкодування моральної (немайнової) шкоди". Звичайно, на підставі лише цієї статті не можна було належним чином врегулювати процес відшкодування моральної шкоди, а тому Пленум ВСУ в своїй Постанові від 31 березня 1995 року роз’яснив судам механізм застосування даної статті. Крім ст. 440-1 були прийняті й інші закони, які більш детально конкретизували порядок відшкодування моральної шкоди. Після прийняття нового Цивільного кодексу України 2003 року механізм відшкодування моральної шкоди вдосконалився. Новий ЦКУ більш детально врегулював інститут відшкодування моральної шкоди. Зокрема в ст. 23 ЦКУ визначено, що розмір моральної шкоди не залежить від розміру матеріальної; чітко встановлено перелік – в чому полягає моральна шкода: -у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я; -у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів; -у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку із знищенням чи пошкодженням її майна; -у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Крім того, було скасовано мінімальний розмір відшкодування (5 мінімальних заробітних плат), а також розширено перелік обставин, з урахуванням яких суд повинен визначати розмір відшкодування. Але, на жаль, ані новий, ані старий ЦК не містять визначення поняття "моральна шкода". Законодавство, що регулює правовідносини в певних галузях, дає визначення стосовно особливостей цих галузей. Наприклад, ст. 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" визначає моральну шкоду, як "шкоду, яку заподіяно особистим немайновим правам суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та яка призвела або може призвести до збитків, що мають матеріальне вираження". Поняття моральної шкоди, адаптоване до специфіки трудового права, містить Закон України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 року в старій редакції: "під моральною втратою потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру". Крім того, в законодавстві трапляються й інші визначення, які здебільшого носять описовий характер. Наприклад, ч. 5 ст. 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" вказує: "Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв’язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя". Найбільш вдале визначення на законодавчому рівні пропонує Закон України "Про міліцію", до якого 12 січня 2005 року були внесені відповідні доповнення. Згідно зі ст. 5 зазначеного Закону, "моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру" 2. Відшкодування моральної шкоди за КЗпП та ЦК Актуальною та практично значущою є проблема відшкодування роботодавцем моральної шкоди, заподіяної працівнику порушенням його трудових прав. В умовах ринкових відносин особливої актуальності набувають проблеми відшкодування моральної шкоди для запобігання дискримінації при прийнятті на роботу, утисків на роботі та звільнення з цих мотивів. В останні десятиріччя з'явилися законодавчі заборони дискримінації в сфері трудових відносин. Така дискримінація заборонена за різними ознаками: расою, кольором шкіри, етнічним, національним або соціальним походженням, віросповідуванням чи політичними переконаннями, сімейним станом, віком, інвалідністю. Крім того, в розвитку трудового законодавства країн Заходу останнім часом спостерігається ще одна тенденція - це розробка спеціальних норм, направлених на те, щоб запобігти можливим приниженням працівника, пов'язаним з процедурою найму (перший напрям), а також захистити особисту гідність кандидата на посаду в разі збирання роботодавцями інформації про нього, забезпечити недоторканність приватного життя особи, яка працевлаштовується, запобігання розголошенню його особистих і сімейних таємниць, що стало особливо актуальним у зв'язку з комп'ютеризацією збору персональних відомостей про людину (другий напрям). А тому й виникає проблема відшкодування матеріальної шкоди працівнику в разі порушення норм щодо збереження конфіденційної інформації про працівника та його особисте життя. З огляду на викладене вище цілком обґрунтованим у цьому аспекті виглядає доповнення КЗпП ст. 237-1 "Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди". Запровадження цієї норми не вирішило усіх проблем, але засвідчило той факт, що у трудовому законодавстві поступово реалізовуються конституційні положення про визнання людини найвищою соціальною цінністю та гарантування людині державою її фізичної і моральної безпеки. Багато проблем викликає застосування норм, що регулюють відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівнику в разі порушення його трудових прав. Різняться й визначення поняття "моральна шкода" в цивільному та трудовому законодавстві. Частина 2 ст. 23 ЦК наводить досить широкий спектр обставин, які характеризують моральну шкоду. Практично в цивільному законодавстві реалізовано ідею про те, що в разі порушення цивільних прав особи, їй завдається моральна шкода. Стаття 237-1 КЗпП виглядає в цьому плані значно "жорсткіше". Норма ч. 1 цієї статті КЗпП, яка характеризує моральну шкоду, сформульована так, що відшкодувати моральну шкоду, заподіяну працівникові роботодавцем, можна тільки за наявності 3 життєвих обставин: моральних страждань; втрати нормальних життєвих зв'язків; необхідності додаткових зусиль для організації свого життя. З аналізу цієї норми випливає, що працівник у плані можливого відшкодування шкоди за нормами трудового права менш захищений, ніж фізична особа нормами цивільного права. Бо відсутність хоча б одного із елементів шкоди, вказаних у зазначеній нормі, кваліфікується як відсутність моральної шкоди як такої. Більше того, судячи з ч. 2 ст. 237-1 КЗпП, цивільним законодавством визначається тільки порядок відшкодування моральної шкоди. На наш погляд, необхідно виходити з того, що спільний процес праці - це специфічне соціальне середовище, де особи включаються в різноманітні суспільні зв'язки. Працівник, як людина, досить часто піддається негативному впливу виробничого середовища. Це конфлікти з представниками роботодавця, з колегами по роботі, або ж об'єктивно неприйнятне виробниче середовище (наприклад, неналежним чином обладнане робоче місце) тощо. Тому можна говорити, що сфера професійної трудової діяльності людини - це місце підвищених психологічних ризиків для неї. Стверджуючи це, ми виходимо з того, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ч. 1 ст. 3 Конституції). Тому, з'ясовуючи зміст поняття "моральна шкода" в трудовому законодавстві, необхідно виходити із його соціального призначення, гаранта забезпечення безпечного і здорового виробничого середовища. Крім того, для того, щоб визначити розумні межі психологічної недоторканності працівника зазначеного вище критерію замало. На наш погляд, моральна шкода, заподіяна працівникові, має відшкодовуватися тільки за наявності реальних втрат морального характеру. Такі втрати виражаються в порушенні психічного благополуччя, душевно! рівноваги особи потерпілого працівника. Трудове законодавство має відмовитися від використання для характеристики морально! шкоди терміна "страждання". Виходячи з філологічного тлумачення слова "страждати", що означає зазнавати моральних мук, переживань, використання в законі цього терміну дозволяє роботодавцям почасти уникати відповідальності за свої дії. Страждання передбачають якісно інший рівень переживань, наприклад "муки". А тому втрати морального характеру працівника мають розумітися як порушення психічного благополуччя або душевної рівноваги особи потерпілого працівника. Моральна шкода, заподіяна працівникові, є наслідком невиконання роботодавцем трудових обов'язків або порушення трудових прав чи законних інтересів працівника. Стаття 237-1 КЗпП значно знижує можливості працівника щодо відшкодування моральної шкоди, бо передбачає наявність ряду конкретних шкідливих наслідків. Однак, усі без винятку визнають підставою для відшкодування моральної шкоди наявність моральних втрат або страждань працівника, спричинених протиправними діями роботодавця. Крім того, новітнє трудове законодавство України з урахуванням концепції людських відносин повинно чітко відобразити категорію "трудова честь", принаймні так, як це робить цивільне законодавство. Відповідно до ст. 297 ЦК кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. А ч. 1 ст. 299 ЦК передбачає право фізичної особи на недоторканність її ділової репутації. У першу чергу, потреба нормативного закріплення у трудовому законодавстві категорій, які характеризують працівника як особистість, обумовлюється тим, що ставлення до людини, як учасника суспільного виробництва, має виходити з конституційної формули: людина - це найвища соціальна цінність. Ніякий підприємницький інтерес не може поставити під сумнів і принизити ролі людини в досягненні мети роботодавцем. Забезпечивши права та інтереси людини, можна забезпечити інтереси виробництва. Другий важливий аспект цієї проблеми - це сутність самої відповідальності за заподіяння моральної шкоди у трудових відносинах. Компенсація моральної шкоди сприяє тією чи іншою мірою ліквідації несприятливих наслідків правопорушення, надає можливість придбати замість втраченого блага інше. Грошова компенсація дає змогу певною мірою згладити негативні наслідки правопорушення, сприяє придбанню нового блага замість втраченого. Проте це так би мовити на поверхні. По-перше, важко погодитися з тим, що відшкодування моральної шкоди за законодавством України як компенсація за порушення права в трудових відносинах - це кара, покарання, бо постає питання: який розмір компенсації за моральну шкоду встановлено законом про працю? Відповідно до ч. 2 ст. 237-1 КЗпП порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством. Таким є цивільне законодавство. Абзац 2 ч. 3 ст. 23 ЦК встановлює правило, відповідно до якого розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості. Російський учений A.M. Ерделевський наводить систему критеріїв визначення розміру компенсації моральної шкоди, які становлять значний інтерес і для відшкодування моральної шкоди за нормами трудового права. По-перше, це ступінь вини того, хто заподіяв шкоду. По-друге, це ступінь і характер фізичних та моральних страждань потерпілого, які повинні братися до уваги у взаємозв'язку з рядом інших обставин. Під ступенем страждань слід розуміти глибину страждань (наприклад, біль - "слабий біль", "терпимий біль", "сильний біль", "нестерпний біль"). При цьому для "звичайної людини" глибина страждань залежить в основному від виду того немайнового блага, якому заподіяна шкода, а індивідуальні особливості особи можуть підвищувати або знижувати цю глибину (ступінь). Таким чином, за A.M. Ерделевським, необхідним критерієм розміру компенсації у всіх випадках буде середня глибина страждань, або так звана презюмована моральна шкода. Моральна шкода, що презюмується, - це страждання, які повинна відчувати (тобто не може не відчувати) "звичайна " людина, що "нормально" реагує на вчинення стосовно неї правопорушення. Говорячи про характер фізичних страждань, мають на увазі біль, задуху, нудоту, запаморочення, сверблячку й інші хворобливі симптоми (відчуття), а під моральними стражданнями розуміють страх, горе, сором, турботу, приниження та інші негативні емоції. По-третє, це вимоги розумності і справедливості. Але варто звернути увагу на те, що немає інструментів для точного вимірювання абсолютної глибини страждань людини, а також підстав для вираження їх у грошах. Тобто компенсація за перенесення страждання повинна бути такою, яка на думку потерпілого може згладити негативний вплив на його психіку у зв'язку з перенесеними стражданнями. Проте важливо також зазначити, що компенсується не будь-яке психічне неблагополуччя, а тільки таке, що "позбавляє життєвої активності". Під втратою життєвої активності розуміється зниження працездатності або здібності до навчання, розрив або значна втрата соціальних зв'язків, сексуальні розлади. Вважаємо, що для цивільних правовідносин такий порядок визначення розміру грошового відшкодування моральної шкоди є прийнятним, але для трудових - ні. Цивільні правовідносини передбачають рівність сторін, відсутність будь-якої підпорядкованості. Трудові правовідносини передбачають, хоча й опосередковану, але залежність працівника від роботодавця. Тому використання досвіду наприклад російського законодавця щодо визначення розміру відшкодування сторонами трудового договору, а в разі відсутності згоди - судом, є неприйнятним. Це обумовлюється рядом причин. По-перше, роботодавець однозначно буде чинити тиск на працівника з метою зменшення розміру відшкодування. По-друге, відсутність доступної правової допомоги в цивільних справах призведе до декларативності норм про відшкодування моральної шкоди в частині визначення її дійсного розміру. По-третє, не можна калькувати цивільно-правові конструкції на трудові відносини. Матеріальна відповідальність роботодавця, в разі заподіяння працівникові моральної шкоди, має дисциплінувати роботодавців, стимулювати в них повагу до гідності працівника. Цивільно-правові норми щодо відшкодування моральної шкоди, за своєю сутністю, передбачають змагальність сторін, а норми трудового права забезпечують реалізацію захисної функції та матеріальної відповідальності роботодавця. Тому, на наш погляд, працівник у суді повинен довести тільки факт заподіяння йому моральної шкоди, а санкція щодо роботодавця має бути чітко визначена в законі та повинна носити для нього штрафний каральний характер 3.Судова практика визначення розміру відшкодування моральної шкоди Як свідчить практика, при визначенні розміру відшкодування, суддя має декілька варіантів: 1. Взяти за основу суму, яку заявляє в позовній заяві позивач, і прийняти остаточне рішення, користуючись принципами розумності та справедливості. Суд може змінити цю суму або залишити її такою, якою просить позивач. Причому суд може не тільки зменшити розмір відшкодування, а й збільшити його порівняно з тим, що просить позивач, оскільки ст. 23 нового ЦКУ, на відміну від ст. 440-1 ЦК УРСР, не передбачає, що суд має визначати розмір відшкодування з урахуванням позовних вимог. Тобто, можна зробити висновок, що суд не зобов’язаний враховувати позовні вимоги при визначенні розміру відшкодування. Однак така позиція дещо суперечила б ст. 11 ЦПК України, яка передбачає, що "суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб… в межах заявлених ними вимог…". Виходячи з наведеного міркування та з принципів, закладених в ст. 11 ЦПК України, суддя повинен не змінювати (збільшувати або зменшувати) заявлений розмір відшкодування, а визначати його самостійно, користуючись принципами справедливості та розумності, а також іншими обставинами, викладеними в ч. 3 ст. 23 ЦКУ. При цьому, звичайно, суд може враховувати заявлені позовні вимоги. Використовуючи цей варіант, суддя повинен звернути увагу на мотивацію розрахунку розміру відшкодування. У випадку, якщо визначена суддею сума відрізняється від суми заявленої позивачем, йому необхідно абстрагуватися від мотивації позивача та надати власну мотивацію, оскільки п. 9 Постанови Пленуму ВСУ "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" передбачає: "Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви." В іншому випадку, як свідчить практика, рішення може бути скасовано в частині відшкодування моральної шкоди з причини невмотивованості визначення її розміру, виходячи із положень статей 215 та 309 ЦПК України. 2. Призначити судово-психологічну експертизу. Порядок призначення та проведення судово-психологічної експертизи регулюється Наказом Міністерства юстиції України "Про затвердження Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз " від 8 жовтня 1998 року. Відповідно до п. 152 даної Інструкції на вирішення експерта можна поставити такі запитання: Чи є ситуація, яка досліджується по справі, психотравмувальною для підекспертного? Якщо так, то чи завдані підекспертному страждання (моральна шкода)? Який можливий розмір становить грошова компенсація за завдані страждання (моральну шкоду)? В даному випадку експерт, як свідчить досвід, оцінює розмір моральної шкоди в сумі, що дорівнює певній кількості мінімальних заробітних плат в залежності від різноманітних чинників, що зазначені в ч. 3 ст. 23 ЦКУ. Позивач може звернутися до експерта і за власною ініціативою, якщо бажає запропонувати суду розмір відшкодування, але не може визначити його самостійно. Однак, у випадку самостійного звернення позивача (без призначення експертизи судом) до експерта, останній буде виступати в якості спеціаліста. Треба також зауважити, що відповідно до п. 1.1 зазначеної Інструкції експертизу можуть проводити не тільки експерти, що працюють в державних науково-дослідних інститутах судових експертиз, а й інші акредитовані експерти. В даному випадку суд, користуючись принципами гуманності та справедливості, може змінити розмір відшкодування, що запропонований експертом (спеціалістом). Однак, не дивлячись на такий – полегшений для суду – варіант визначення розміру відшкодування моральної шкоди, він не завжди є прийнятним, скільки, як свідчить практика, період проведення судово-психологічної експертизи може бути занадто довгим (рік і більше). Відповідно, на даний термін затягується і сама справа. 3. Визначити розмір відшкодування моральної шкоди самостійно. При визначенні розміру моральної шкоди, необхідно враховувати велику кількість різноманітних факторів. Частина з них передбачена в ст. 23 ЦКУ. Відповідно до ст. 23 ЦКУ розмір моральної шкоди визначає суд з урахуванням певних обставин: характер правопорушення; глибина фізичних та душевних страждань; погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації; ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування; інших обставин, які мають істотне значення. Обов’язковими вимогами при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості. Сьогодні в Україні не існує чіткої законодавчої позиції про те, як вираховується розмір відшкодування моральної шкоди. Однак російський вчений А.М. Ерделевський розробив формулу, за якою можна вирахувати розмір відшкодування. Цю формулу він описав у своїй монографії "Компенсация морального вреда в России и за рубежом". – М.: 1997. Незважаючи на те, що формула розроблена в Росії, вона повністю може застосовуватися і в Україні, оскільки враховує ті самі чинники, що передбачені ст. 23 ЦКУ для вирахування розміру відшкодування. Більш того, ця формула вже зараз застосовується при проведенні судово-психологічної експертизи акредитованими експертами, які працюють як в державних науково-дослідних інститутах, так і в недержавних закладах (наприклад, формула активно застосовується в Київському науково-дослідному інституті судових експертиз, Центрі судово-медичних послуг "МіБі-Лекс" тощо). | |
| Просмотров: 739 | Загрузок: 16 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |