| Главная » Файлы » Рефераты » Рефераты |
Історія виникнення, предмет, завдання та метод судової медицини
| [ Скачать с сервера (101.5 Kb) ] | 08.06.2017, 22:48 |
| Вcтуп Судова медицина є досить важливою наукою, адже вона надає допомогу при розслідувані злочинів проти життя і здоровя особи. Поряд із цим, судова медицина певним чином позитивно впливає на розвиток інших медичних наук. Наприклад, праці К.І. Хижнякової з дослідження секрету молочних залоз у вагітних і породіль розширили можливості клінічної діагностики ряду станів і захворювань у жінок. Результати експериментів на біоманекенах (трупах людей) дали можливість О.П. Громову сформулювати нову теорію закритої черепно-мозкової травми, яка використовується клініцистами. Розроблені судовими медиками методи діагностики алкогольної інтоксикації, експрес-методи встановлення отруєнь іншими речовинами знайшли широке застосування у лікарській практиці. Результати наукових досліджень у судовій медицині з приводу вивчення механізмів морфології переломів кісток засто¬совуються травматологами, а досягнення судової серології – в медичній генетиці, при трансплантації органів і тканин, переливанні крові. [2] Тож, як бачимо, враховуючи вищезазначене, судова медицина є необхідною та важливою наукою. 1. Історичний розвиток судової медицини в Україні. Судова медицина в Україні розвивалась в основному завдяки активній діяльності судово-медичних діячів, які сформували дві школи – Харківську та Київську. З представників судової медицини Харківського університету відомі своїми працями і заслугами В.К. Анреп, Ф.А. Патенко, Є.Ф. Беллін, М.С. Бокаріус та інші, а Київського університету – Ф.Ф. Ергардт, Н.А. Оболонський, П.С. Ігнатовський, Ю.С. Сапож¬ников, А.М. Гамбург та інші. Харківська школа. В.К. Анреп (1852-1919) – фізіолог, токси¬ко¬лог і судовий медик, завідувач кафедри судової медицини Харківського університету в 1884-1887 рр. При ньому на кафедрі почалась значна наукова робота, в результаті чого було видано два збірники наукових праць. У 1885 р. він видав лекції з судової медицини та токсикології. Праці В.К. Анрепа присвячені в основ¬ному токсикології та судовій хімії. Він першим у 1879 р. опублі¬кував роботу про місцеву анестезуючу дію кокаїну. Залишив кафед¬ру в зв’язку з переїздом до Петербурга. [4] Ф.А. Патенко став завідувати кафедрою судової медицини після В.К. Анрепа. Написав 10 наукових праць, зокрема книгу «Опыт руководства по судебно-медицинскому анализу для студентов и врачей» (1904 р.). Має значення робота, де він проаналізував окремі складні справи, у тому числі справу про мультанських вотяків. Після нього кафедрою з 1910 р. до 1931 р. завідував М.С. Бокаріус. [1] М.С. Бокаріус (1869-1931) – представник Харківської школи судових медиків, один з видатних вчених, який приклав багато сил і праці для організації судово-медичної експертизи в Україні. Він почав свою діяльність на кафедрі судової медицини Харківсь¬кого університету у 1897 році. У 1902 р. він захистив дисертацію на тему «Кристали Флоранса, їх хімічна природа та судово-медичне значення». [2] Він написав ряд підручників і посібників (близько 50 праць). Серед них перший з радянських посібників із судової медицини фунда¬ментальна праця «Зовнішній огляд трупа», який вийшов двома виданнями: «Первинний зовнішній огляд трупа при міліцейському і слідчому дізнанні» (1925), об’ємом 550 сторінок, і «Зовнішній огляд трупа на місці події або виявлення його» (1929). [2] У 1930 р. М.С. Бокаріус видав «Контурні зображення частин тіла людини для прикладання до протоколів судово-медичних розти¬нів». У кінці 1930 р. вийшла остання праця М.С. Бокаріуса «Судо¬ва медицина у викладі для медиків і юристів» у двох частинах (томах). [2] Велика і плідна діяльність Бокаріуса особливо інтенсивно розвивалась після 1917 року. Він брав активну участь в організації судово-медичної експертизи на Україні. Зокрема, він був ініціатором і організатором інституту судової експертизи у Харкові, якому присвоєно його ім’я. У 1925 р. М.С. Бокаріус організував І Український судово-медичний з’їзд. Під керівництвом М.С. Бокаріуса виконано і опубліковано багато наукових досліджень з різних проблем судової медицини та криміналістики, які мають велике практичне значення. [2] Щодо Київської школи, то Ф.Ф. Ергардт був завідувачем кафедри судової медицини Київського університету. Він завідував судово-медичним відділенням Київського військового госпіталю, викладав судову медицину на юридичному факультеті, залишив більше 50 праць з судової медицини. Під його керів¬ництвом на кафедрі почав працювати П.С. Ігнатовський. Він почав працювати на кафедрі асистентом у 1888 році. Його перу належить ряд праць з різних питань судової медицини: про посмертні зміни кров’яного пігменту в екстрава¬затах, про пошкодження грудей, про причини крововиливів у слизову оболонку шлунка при смерті від холоду та інші. Особливо цінні його експериментальні роботи з пошкодження черепа тупими предметами.У 1910 р. він видав підручник із судової медицини. [1] Н.А. Оболонський (1856-1913) – видатний судовий медик, став завідувати кафедрою судової медицини після Ф.Ф. Ергардта. Він написав близько 40 наукових праць, серед яких особливо відома дисертація «Про волосся в судово-медичному відношенні» (1886р.) та посібник для лікарів «Посібник при судово-медичному дослі¬дженні трупа та при дослідженні речових доказів» (1894). [4] Ю.С. Сапожников (1897-1970) – завідувач кафедри судової медицини Київського медичного інституту з 1936 р. Почав свою судово-медичну діяльність у м. Саратові, учень М.І. Райського. Протягом 17 років (з 1937 р.) був головним судово-медичним експертом України. Видатний організатор судово-медичної служби, блискучий педагог і вихователь студентів. Він автор 120 наукових праць, у тому числі трьох монографій, двох підручників. М.І. Райський (1873-1956) – видатний судовий медик, профе¬сор, заслужений діяч науки. З 1912 по 1917 рр. М.І. Райський завідував кафедрою судової медицини Московського університету. В цей період на кафедрі займались дослідженням крові. М.І. Райський розробив метод пов¬торної імунізації для отримання міцних преципітуючих сироваток. [4] Йому належить більше 100 наукових праць з різних питань судової медицини та оригінальний підручник з судової медицини (1953). М.І. Райський запропонував виділити в трупних плямах стадії гіпостазу, стазу та імбібіції. Багато його праць присвячено вивченню вогнестрільних поранень і тілесних ушкоджень. Під його керівництвом виконано ряд кандитатських та докторсь¬ких дисертацій. Деякі його учні завідували кафедрами судової медицини (Ю.С. Сапожников, А.М. Гамбург, Л.М. Ейдлін та інші). З жовтня 1917 року почався активний розвиток української судової медицини в контексті Радянського Союзу, оскільки були створені сприятливі умови для наукової діяльності і реформована організація судово-медичної служби. [2] Уже 11 липня 1918 р. був створений Народний комісаріат охорони здоров’я, який почав здійснювати і організацію судово-медичної експертизи. При ньому був заснований Відділ цивільної медицини з підвідділом медичної експертизи. [2] У 1921 р. судово-медична служба була відділена від соціально-трудової експертизи і стала самостійною організацією в системі охорони здоров’я. У 1924 році була визначена організаційна струк¬ту¬ра державної судово-медичної експертизи, яка збереглася фактич¬но до наших днів. В тому ж році організовані перші судово-медичні лабораторії, заснована посада Головного судово-медичного експер¬та Наркомздоров’я РРФСР, а у 1937 р. – посада Головного судово-медичного експерта Наркомздоров’я СРСР. В Україні (Харкові, Києві, Одесі) замість лабораторій у 1925 році відкрились кабінети судової, наукової експертизи, де прово¬дились не тільки судово-медичні, але й інші види експертиз. Вони знаходились у підпорядкуванні Народного комісаріату юстиції і збереглися до теперішнього часу як інститути судової експертизи. [1] У 1925 р. відбувся І З’їзд судово-медичних експертів України, на якому обговорювались в основному організаційні питання. Ініціатором його скликання був М.С. Бокаріус. [1] У 1932 р. створений Науково-дослідний інститут судової меди¬цини МОЗ СРСР, який очолив науково-дослідницьку діяльність працівників кафедр судової медицини і експертів, а також розробку наукових питань і методичних вказівок з різних видів експертизи. [1] Сучасний період розвитку судової медицини розпочався після розпаду Радянського Союзу і набуття Україною незалежності. На початку цього етапу головним завданням судової медицини і судово-медичної експертизи стало розроблення нормативних документів, які б відображали відповідність експертної діяльності положенням законодавчих актів України, зокрема змісту карного і карно-процесуального кодексів, оскільки до цього часу були чинними загальносоюзні інструктивні документи. В цьому нап¬рямку велику і надзвичайно об’ємну роботу здійснило Головне бюро судово-медичної експертизи МОЗ України на чолі з Головним судово-медичним експертом професором Ю.П. Шупиком. [1] Перш за все були розроблені «Інструкція про проведення судово-медичної експертизи», «Правила судово-медичного визна¬чення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», «Правила прове¬дення судово-медичної експертизи (досліджень) трупів у бюро судово-медичної експертизи», «!Правила проведення комісійних судово-медичних експертиз у бюро судово-медичної експертизи», «Правила проведення судово-медичних експертиз (обстежень) з приводу статевих станів у бюро судово-медичної експертизи», а також ряд правил проведення експертиз речових доказів у різних відділеннях судово-медичної лабораторії. Всі вони були узгоджені з Верховним Судом, Генеральною прокуратурою, Службою без¬пеки, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством юстиції України,офіційно затверджені наказом №6 Міністерства охорони здоров’я України 17 січня 1995 року і відразу ж введені в дію. [2] Позитивний вплив на розвиток судової медицини і судово-медичної експертизи має Закон України «Про судову експертизу», прийнятий Верховною Радою 25 лютого 1994 року. Такого закону до цього часу не існувало. Цей закон визначає правові, організаційні та фінансові основи судово-експертної діяльності з метою забезпе¬чення правосуддя України незалежною, кваліфікованою і об’єктив¬ною експертизою, орієнтованою на максимальне використання досягнень науки і техніки. [4] На виконання Закону України «Про мови» кафедри (курси) судової медицини переходять на викладання судової медицини, а бюро судово-медичної експертизи – на оформлення судово-медичних документів українською мовою. Постало питання про написання і видання підручника з судової медицини українською мовою. Цю роботу взяв на себе колектив викладачів кафедри судової медицини Національного медичного університету, добре справився з нею і у 1997 році видав підручник «Судова медицина». [1] У 1998 році створено ще одне бюро судово-медичної експертизи – Київське міське, яке виділене в окрему організаційну структуру з обласного бюро, що сприяло покращенню організації і якості судово-медичної експертизи в м. Києві та Київській області. [4] З 1995 р. почав виходити «Український судово-медичний вісник», в якому українські вчені – судові медики мають змогу друкувати результати своїх наукових розробок, узагальнення практичної роботи, ділитися набутим експертним досвідом тощо. [1] У 1993 році створена спеціалізована вчена рада за спеціальністю «судова медицина» для захисту докторських і кандидатських дисертацій з цієї дисципліни. [1] | |
| Просмотров: 521 | Загрузок: 10 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |