| Главная » Файлы » Рефераты » Рефераты |
Гетьманщина на початку 18 століття. Іван Мазепа
| [ Скачать с сервера (64.5 Kb) ] | 18.01.2014, 22:30 |
| Вступ На початку ХVIII ст.. на Гетьманщині, за даними істориків, мешкало 25% усього населення тогочасної України. Окрім Гетьманщини та Слобожанщини, українці проживали відносно автономно в землях Війська Запоріжського, на Правобережжі, яке відійшло під Польщу, а також в Буковині та на Закарпатті. Система козацького врядування в Гетьманщині зазнає певних змін порівняно з попереднім часом. Спостерігається певна тенденція до бюрократизації системи управління та витіснення вихідців із рядового козацтва з вищих посад. Певні старшинські роди стають де-факто спадковими розпорядниками тих чи інших полків і сотень. Це було наслідком як запозичення традицій Московщини, так і економічного зубожіння рядового козацтва, яке своїм коштом винесло тяжкі випробування Руїни. Його добробут було підірвано, що вплинуло також і на боєздатність збройних сил Гетьманщини. Матеріальне та соціальне розшарування серед козацької верстви негативно позначилося на морально-психологічних якостях провідників державної політики. Пристосуванство та гонитва за статками нерідко ставали рушійними мотивами в їхній поведінці. Гетьманщина в цілому перебувала під протекторатом московського царя. Як окреме державне утворення вона існує з часів Брюховецького та Многогрішного, що були гетьманами лише Лівобережної України. Потім цю лінію успадкував і продовжив Самойлович, а від нього традиція разом із булавою і гетьманськими клейнодами перейшла до Івана Мазепи. Кожен гетьман укладав із московським царем персональну угоду, якою фіксувалися правові стосунки сторін. 1. «Вічний мир» Підписання Бахчисарайського миру суттєво змінило розстановку сил у Західній Європі. Він розв’язав руки турецькому султану для останнього, як виявилося, могутнього наступу на Європу. Кульмінацією цього наступу стала облога Відня у 1683 р. На допомогу Відню вирушив польський король Ян Собеський з 25-тисячним військом, у якому були й українські козаки. Стрімкий удар польських гусарів по турецькому табору примусив останніх тікати з місця битви. Як писав польський король Римському Папі: «Ми прийшли, побачили, Бог переміг». Після цієї перемоги Польща вступила до Священної ліги (Рим, Венеція, Австрія), яка вела боротьбу проти Османської імперії. Також польський уряд пішов на примирення з Московією, з метою підтвердити кордони, встановлені за Андрусівським перемир’ям, і залучити Москву до боротьби проти Туреччини. 6 травня 1686 р. у Москві між Річчю Посполитою і Московією було підписано «Трактат про вічний мир», відповідно до якого: - Лівобережжя, Запорожжя і Київ з околицями визнавалися за Московією, а більша частина Правобережжя (Північна Київщина й Волинь) — за Польщею. Московія також визнавала за Польщею Поділля, якщо та згодом відвоює його в Туреччини. - Правобережні землі Подніпров’я, спустошені польськими і турецько-татарськими військами, мали залишитися незаселеними. - Поляки зобов’язувалися забезпечити православному населенню на своїй території вільне віросповідання. - Росія і Польща вступали у спільний військовий союз, спрямований проти Османської імперії та Кримського ханства. Фактично «Вічний мир» 1686 р. робив недійсними договори з Туреччиною, укладені обома державами раніше. Для України договір означав узаконення на міжнародному рівні її поділу на дві частини. Саме тому проти договору виступав гетьман Самойлович, але всі його звернення до царя були проігноровані. Після укладення «Вічного миру» для Московії склалися сприятливі умови для активізації боротьби за Північне Причорномор’я і припинення турецько-татарських нападів. Із цією метою у 1687 р. було здійснено спільний Кримський похід 150-тисячного російського і 50-тисячного козацького війська на чолі з князем В. Голіциним (фаворитом цариці Софії) і гетьманом І. Самойловичем. Похід завершився повним провалом. Провину за це поклали на Самойловича, що стало приводом до усунення його з гетьманства. 2. Обрання І. Мазепи гетьманом. Коломацькі статті. Улітку 1687 р. на р. Коломак (притоці Ворскли), де отаборилося після невдалого Кримського походу російськоукраїнське військо, за наказом В. Голіцина відбулися вибори нового гетьмана. Гетьманська булава дісталася генеральному осавулу Івану Мазепі (1687—1709 рр.) Народився 20 березня 1639 р. у с. Мазепинці (нині Білоцерківський район Київської області). Належав до родини відомої правобережної української шляхти. Початкову освіту отримав у школі Київського братства, згодом закінчив Києво-Могилянський колегіум та Єзуїтську колегію у Варшаві. Протягом трьох років навчався у Німеччині, Італії, Франції та Голландії, де здобув блискучу європейську освіту, досвід європейського політичного та культурного життя. Знав кілька іноземних мов. Формування національно-політичних переконань І. Мазепи відбувалося під час служби при гетьманах П. Дорошенкові та І. Самойловичеві, які мали програми відродження самостійної й соборної української держави. У цей час було ухвалено новий україно-російський договір — Коломацькі статті. Основні положення договору: — Декларативне підтвердження 30-тисячного козацького реєстру, прав і привілеїв гетьмана та старшини (зокрема, звільнення маєтностей від державного оподаткування). — Заборона гетьману змінювати генеральну старшину на її «урядах» без дозволу царя. — Гетьману заборонялося самостійно здійснювати дипломатичні зносини з іншими державами, а також він був зобов’язаний дотримуватися «Вічного миру» з Польщею (по суті він не повинен був намагатися повернути під свою владу Правобережжя). — Гетьман був зобов’язаний за наказом царя надсилати козацькі війська проти Криму і Туреччини. — У містах Київ, Чернігів, Переяслав, Ніжин й Остер, як і раніше, розташовувалися російські воєводи із залогами, а в столиці Гетьманщини — Батурині російський стрілецький полк для контролю над гетьманом. — Запровадження спеціальної статті, яка пояснювала відносини між Гетьманщиною і Московською державою: заборонялося «голосом испущать», що… Малоросійський край гетьманского регименту», а лише говорити, що він є складовою єдиної держави московського царя. — Забезпечити вільний перехід з Московської держави в Україну. — Гетьманський уряд був зобов’язаний «народ малороссийский всякими меры и способы с великороссийским народом соединять и в нерозрывное и крепкое сугласие проводить супружеством и иным поведением». Коломацькі статті в основному повторювали Глухівські статті 1669 р., але до них додали ще й нові статті, які стали наступним кроком на шляху обмеження Московською державою державних прав України. Звістка про події на Коломаці стала поштовхом для заворушень по всій Гетьманщині. Козаки та селяни нападали на маєтки старшини, іноді розправлялися з найбільш ненависними. Відразу ж після обрання І. Мазепи гетьманом він рушив на придушення повстання. Новий гетьман закликав населення не чинити самосуду і обіцяв, що припинить зловживання старшин і скасує заведені за Самойловича податки. Повстання було придушене. 3. Продовження війни з Османською імперією. Досягнувши певної стабілізації в Гетьманщині, І. Мазепа мав брати участь у військових діях проти Криму. Насамперед треба було побудувати «городки» понад р. Самарою й заселити їх. Ці «городки» мали стати опорними пунктами для нового наступу на Крим і водночас захищати Гетьманщину від татарських набігів. Будівництво викликало конфлікт із Запорожжям. Щоб його владнати, І. Мазепа надіслав на Запорожжя тисячу золотих. Навесні 1689 р. відбувся Другий Кримський похід під керівництвом П. Голіцина та І. Мазепи. 100-тисячне російське військо зі слобідськими полками рушило на Крим. До війська приєдналися й гетьманські полки. Примушуючи татар відступати, військо підійшло до стін Перекопа. Однак через брак води і харчів йти углиб Криму Голіцин не наважився і повернув назад. Фактично похід завершився провалом. | |
| Просмотров: 936 | Загрузок: 67 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |