| Главная » Файлы » Рефераты » Рефераты |
Економічна характеристика Італії
| [ Скачать с сервера (114.5 Kb) ] | 05.07.2017, 11:58 |
| Вступ Італія розташована на півдні Європи, в басейні Середземного моря. Займає Апеннінський півострів, Сицилію, Сардинію та інші невеликі острови. Сухопутні кордони: з Австрією - 430 км, з Францією - 488 км, з Ватиканом - 3,2 км, з Сан-Марино - 39 км, зі Словенією - 232 км., зі Швейцарією - 740 км. Довжина берегової лінії - 7 600 км. Площа території - 301,3 тис. кв. км. Площа суші - 294 020 кв. км. Площа рік та озер - 7 210 кв. км. Чисельність населення - 60,8 млн. осіб (2012). Етнічний склад - італійці, німці (в області Трентіно-Альто-Адідже мешкає німецька община), французи (в області Валле-д`Аоста), словенці (в області Трієсте-Гориція). Столиця - Рим (Roma) - 4,240 млн. осіб (2012). Також є інші великі міста як Мілан, Турін, Неаполь, Палермо. Адміністративний поділ - 20 областей (regione), області поділяються на 94 провінції (provincia), провінції - на комуни (comune). 5 областей із 20 мають особливий автономний статус: Сицилія, Сардинія, Вальте-д'Аоста, Трентіно - Альто - Адідже, Фріулі - Венеція – Джулія. Офіційна мова - італійська. Основна релігія - переважає католицизм. Грошова одиниця - євро= 100 євроцентам. Державний прапор - прямокутне полотнище з трьох рівномірних вертикальних смуг зеленого, білого та червоного кольору. Членство в міжнародних організаціях - повноправний член "Великої сімки", член ООН, ЄС(1957) і зони Євро, НАТО(1949), ОБСЄ і Шенгенської угоди, СОТ, МВФ, МБРР, РЄ(1949), ОЕСР(1960), ЗЄС(1954) та інших. Згідно з республіканською Конституцією, що була урочисто прийнята 27 грудня 1947 і набула чинності 1 січня 1948, Італія є «демократична Республіка, що заснована на праці. Вища влада належить народу, який втілює її в формах і межах, визначених Конституцією». Виборний двопалатний Парламент складається з Палати Депутатів (630 членів) і Сенату Республіки (315 членів). Законодавча функція належить обом Палатам. Крім того, вони контролюють політику і діяльність виконавчої влади. Парламент на спільному засіданні обирає Президента Республіки терміном на 7 років. Обов'язком Президента Республіки є призначення Президента Ради Міністрів (Прем'єр-Міністра), а також членів Кабінету Міністрів. Італійська Конституція — це багатоплановий, ретельно і детально пророблений політико-юридичний документ. Вона не має окремої преамбули. Філософські установки, соціально-правові основи й юридичні принципи відбиті безпосеред¬ньо у відповідних розділах самого конституційного тексту. Тим самим (як це прийнято вважати в італійській конститу¬ційній доктрині) підвищується юридична значущість і обов'язковість конституційних принципів і норм, що стосу¬ються загальних питань державного устрою, демократичного характеру італійської держави та його прихильності до за¬безпечення цивільних прав і свобод. Економіка: Італія — високорозвинена індустріально-аграрна країна, яка за обсягом промислового виробництва на межі ХХ-ХХІ ст. входить у число 10 найбільш розвинених країн світу. Основні галузі промисловості: машинобудівна, текстильна і швейна, залізо- і сталеливарна, хімічна, харчова, моторобудівна, туризм. Найважливіший сектор економіки Італії — обробна промисловість. Транспорт — залізничний, автомобільний, морський, повітряний.Морські порти: Генуя, Трієст, Венеція, Неаполь. Повітряний транспорт є важливим засобом пересування на території Апеннінського п-ова, для зв'язку з островами. Нарівні з великими міжнародними аеропортами в Римі, Мілані і Неаполі існує багато невеликих аеропортів на материку і островах. Імпорт(паливо - нафта, газ, вугілля, кокс, промислова сировина - металобрухт, бавовна, машини і продовольство) – $ 244 млрд (г.ч. Німеччина – 18,8%, Франція – 13,1%, Великобританія – 6,4%, Нідерланди – 6,2%, США – 5,1%). Експорт(машини, обладнання, тканини, фрукти - апельсини, лимони, вино (провідний світовий виробник), фрукти, овочі, текстиль (у Європі провідний виробник шовку), одяг, товари з шкіри, двигуни, електротовари, хімікати, мармур (Каррара), сірка, ртуть, залізо, сталь) – $ 280 млрд (г.ч. Німеччина – 16,5%, Франція – 12,7%, США – 8,5%, Великобританія – 7,2%, Іспанія– 5,8%).Власний її видобуток — 5 млн т, природного газу — 60 млрд м куб. З 220 млрд кВт год виробленої протягом року електроенергії на ГЕС припадає 1/5. Атомна енергетика не розвинена. Зовнішньоекономічні зв’язки Італії У міжнародному поділі праці Італія спеціалізується на виробництві машин та устаткування (легкових автомобілів, деяких видів верстатів, устаткування для паперової, харчової, поліграфічної галузей промисловості, холодильників, пральних машин, виробів електронної та електротехнічної галузей промисловості). Експортує Італія також продукцію текстильної, швейної та взуттєвої промисловості (одне з перших місць у світі), а також овочівництва, виноробства, виноградарства, цитрусові та інші фрукти. Обсяг імпорту перевищує обсяг експорту. У структурі імпорту переважають сировина та матеріали: нафта, вугілля, руди чорних і кольорових металів, лісоматеріали, вовна, бавовна, продукти харчування. Машини та устаткування становлять у ній лише 20 %. Великі доходи отримує Італія від міжнародних послуг — туризму, фрахту морських суден, транзиту міжнародних вантажів різними видами транспорту. Щороку Італію відвідує понад 50 млн туристів. Основними Торговими партнерами Італії є країни Європейського Союзу, на які припадає майже 60 % експорту та імпорту. Серед окремих держав найтісніші торговельні зв'язки Італія має з Німеччиною, Францією та США. За своїм економічним потенціалом Італія відноситься до групи найрозвиненіших країн світу "великої сімки", до якої, крім Італії, належать США, Японія, Німеччина, Франція, Великобританія, Канада. У міжнародному поділі праці Італія спеціалізується на вивозі продукції машинобудування і металообробки, яка становить понад дві п'ятих усього експорту. За останнє десятиліття, поруч із легковими автомобілями і деякими видами верстатів, обладнанням для целюлозно-паперової промисловості, легкої, харчової і поліграфічної промисловості, що вивозяться, виросла частка виробів швейної, текстильної, взуттєвої промисловості, хімікатів, продовольчих товарів, зокрема овочів, фруктів, цитрусових, вин; зменшилась питома вага енергоносіїв, будівельних матеріалів, руд чорних і кольорових металів. В 1996 р. експортовано продукції на суму 233,8 млрд. доларів. В імпорті головне місце займають машини і обладнання, перш за все складне (майже 33%), а також хімікати (12,5%), чорні і кольорові метали (11%). Завозять італійці також продовольчі товари, паливно-енергетичні ресурси, зокрема нафту, кам'яне вугілля, природний газ; сільськогосподарські машини, бавовник. Імпорт в 1996 р. становив 193 млрд. доларів. Отже, італійська економіка в середині 1990-х років досягла активного торговельного балансу. Так, у 1999 р. - 45,8 млрд. дол. Для збільшення позитивного сальдо торговельного балансу важливе значення мають валютні надходження від туризму, перекази від сезонних робітників, що виїжджають на заробітки у багатші європейські країни і у країни Північної Америки, а також від емігрантів, що постійно проживають за межами Італії. Останніми роками спостерігається доволі значний приплив іноземного капіталу у вигляді інвестицій і заємів. Місце та роль Італії на світовому ринку товарів та послуг На даний період економічного розвитку цивілізації Італія входить до числа провідних промислово розвинених країн. При населенні в 57 млн чол. вона виробляє 4,3% сукупного ВВП світу і близько 18% ВВП країн ЄС. У минуле десятиліття вона скоротила розрив у рівні економічного розвитку, показником якого є ВВП в розрахунку на душу населення із країнами Західної Європи. У 80-90-і рр.. італійська економіка проявила динамізм, перевершуючи за темпами зростання провідні країни Західної Європи. У 1966 Італія, випередивши Великобританію за обсягом ВВП, вийшла на п'яте місце в числі промислово розвинених країн. За обсягом промислового виробництва випереджає Францію. Якісно змінилася виробнича база. Зокрема, із застосування роботів, поширення гнучких виробничих систем країна входить до числа провідних. Усталити її положення в світовому верстатобудуванні - частка країни становить 8,8%. По експорту верстатів Італія займає друге місце в ЄС та четвертим в світі поступаючись Японії, ФРН і США. Найбільшою верстатобудівної компанією є «Кома», яку контролює група «Фіат». Вона виступає одним з найбільших світових постачальників гнучких виробничих систем. Італійські фірми займають друге місце в Західній Європі з виробництва промислових роботів після ФРН. На частку Італії припадає 4,2% світового виробництва легкових автомобілів. Разом з тим, у порівняно з іншими провідними країнами італійська економіка відрізняється значними структурними диспропорціями. У промисловості чільне місце займають традиційні виробництва, які стикаються зі зростаючою конкуренцією з боку НІС та інших країн, що розвиваються. Але саме найбільші зрушення були досягнуті у виробництві продукції традиційних галузей. Італія займає тверді позиції на світовому ринку швейних і текстильних виробів. У відміну від інших індустріальних країн Заходу вона збільшила виробництво в цих галузях у 70-80-і рр.. Зберігаються досить великі відмінності в рівні економічного розвитку між північними і південними районами країни. Дохід на душу населення там складає лише 56,1% відповідного показника на Півночі. На Півдні зосереджено 36% населення, але він дає всього 1/4 частину ВВП країни. Рівень безробіття на Півдні в три рази вище, ніж на Півночі. Ця стара для країни проблема ускладнює економічний і соціальний розвиток країни. Має свої особливості соціально-економічна структура господарства. В обробній промисловості переважають дрібні (до 100 чол.) підприємства, на яких зосереджено 58,8% всіх зайнятих. Відстаючи в рівні концентрації коштів виробництва від Німеччини, Франції, Великобританії і низки інших країн, Італія не поступається їм у рівні централізації. Обмежене число найбільших компаній, які становлять частку відсотка від загального числа в тій чи іншій сфері господарства, займають значні позиції в економіці країни - від 18% виробництва в промисловості до 74% на транспорті і в зв'язку. У гірничодобувної промисловості панує «Фінсідер» і «ЕНІ», в хімічній промисловості -- «ЕНІ» і «Монтедіссон», «Піреллі» і «Сніавіскоза», в автомобільній промисловості - «Фіат», який після поглинання ряду компаній став практично монополістом у своїй галузі. За своєю економічної потужності промислові групи поступаються з'єднанням інших країн. У списку 500 найбільших промислових компаній світу на початку 90-х рр.. значилося тільки 7 італійських об'єднань (1983 р. - 14). У банківській сфері позиції італійського капіталу більш значні. Серед 500 найбільших банків світу 42 італійських (ФРН - 40, Британія - 16, Франція - 12), у тому числі «Інституті банкаріо Сан Паоло ді Турині »(27-е місце) і« Банко націонале дель лаворо » (43-е місце). Найважливішим агентом зовнішньоекономічних відносин виступає держава, яка не тільки опосередковує господарські відносини через фінанси, законодавство, але виступає крупним власником засобів виробництва. Розвиток державного сектора історично було обумовлено слабкістю приватного підприємництва, яке виявлялося не в змозі вирішувати складні проблеми економічного розвитку країни. Широкі заходи держави з порятунку від банкрутства і оздоровлення приватних компаній і банків призвели до створення і розширення державного сектора. У випадках, коли компанії, отримавши від держави фінансову допомогу, були не в змозі погасити свою заборгованість, вони переходили під контроль держави. У результаті «повзучої» націоналізації під державний контроль перейшли такі великі групи, як «Іноченті», СИР, «Лікуікіміка», «Онікс» та інші. Державний сектор розширювався за рахунок нового будівництва як на національному, так і муніципальному рівні, а також в результаті націоналізації, зокрема, електроенергетичних підприємств і купівлі контрольного пакета акцій. У результаті в кінці 80-х рр.. державні підприємства виробляли понад 30% ВВП, що значно перевищувало відповідні показники в інших провідних країнах. У ряді галузей державні підприємства виробляють основну масу продукції: в гірничодобувній промисловості - близько 90%, в електроенергетичної - 98%, в хімічній - 45%, машинобудуванні - 30-32%, в легкої промисловості - 20%, па залізничному транспорті - 99%, в морському транспорті - понад 70%, авіаційному - 85%, в будівництві - 36-38%. Як видно, державний сектор утворює ядро всього комплексу, що представляє Італію під зовнішній торгівлі. Особливе місце в зовнішньої торгівлі Італії займає підприємницька мафія, яка є складовою частиною традиційної мафії. У цьому секторі поєднуються методи насильства, позаекономічний експлуатації з елементами ринкових відносин. Мафіозі все ширше впроваджуються в зовнішню торгівлю і промисловість не тільки на півдні, але і в інших районах. Вони прагнуть до широкого співробітництва з великим капіталом, проявом чого була діяльність Банко амброзіани в 80-х рр.. Тривалий час стояли при владі партії християнських демократів і соціалістів в обхід органів держави створили особливий інструментарій, який став знаряддям їх економічного і політичного впливу. З його допомогою вони широко використовували фінансові кошти держави у своїх інтересах. Ця система будується на зв'язках і залежностях групи людей від впливових діячів фірм, державних органів та різних організацій. Італійська економіка активно бере участь у міжнародному поділі праці, хоча її експортна та імпортна квоти трохи нижче відповідних показників інших провідних країн ЄС (19-25%). На частку Італії доводиться 5% світового обсягу експорту (1980 р. 4%), Незважаючи на підвищення частки експорту в 90-і рр.., темпи його приросту в відміну від минулих десятиліть були нижче середніх показників країн ЄС. Успіхи італійських експортерів у значній мірі пов'язані з легкою промисловістю, частка продукції якої в загальному обсязі експорту зросла з 10% у 1980 р. до 18% в 1990 р. Значне місце в цій групі товарів займає взуття (50% експорту всіх західних країн) і вироби зі шкіри. Однак, основу експорту становить загальне машинобудування, продукція якого характеризується високою конкурентоспроможністю. Сюди відноситься металообробне обладнання, обладнання для легкої та автомобільної промисловості. Сильні позиції італійські виробники займають на ринку сільськогосподарської техніки, автомобілів. Разом з тим, питома вага високо технологічних товарів в експорті Італії менше, ніж у середньому по ЄС (5,9 %). Зміцнення позицій італійських експортерів на світових ринках базувалося на значному зростання продуктивності праці в обробній промисловості. За його показниками Італія випереджала всі провідні країни за винятком Японії та Великобританії. Однак за рівнем продуктивності праці вона значно відстає від Німеччини і Франції (відповідно 74 і 81,3%). Стримуючим чинником у зовнішньоторговельної експансії був швидке зростання вартості робочої сили, що перевищував відповідні показники провідних європейських країн. У 1991 р. за рівнем витрат на робочу силу Італія поступалася тільки Німеччині. Їх підвищення сприяло збільшенню вартості експортної продукції. Поглиблення міжнародного поділу праці, залежність країни від зовнішніх поставок сировини обумовлює великі масштаби імпорту. Італія великою мірою залежить від ввезення мінеральної сировини. За рахунок імпорту вона покриває 80% своїх енергетичних потреб - удвічі більше, ніж у середньому по Західній Європі. Після референдуму 1987 р. у країні було призупинено будівництво АЕС. Великі позиції у структурі імпорту займають сільськогосподарські та хімічні товари, продовольство. В географічному відношенні зовнішньоторговельні зв'язки Італії концентруються на країнах ЄС, у яких спрямовується близько 60% італійського експорту. Головними торговими партнерами є Німеччина, на частку якої припадає 17%, і Франція - 16% експорту. Велика питома вага в торговельному обороті займають США - 8,6% експорту, і частка їх швидко збільшувалася (1996 р. - 4,9 %)., що розвиваються країни є традиційними постачальниками на італійський ринок палива та промислової сировини. Основні поставки здійснюються з країн Африки, Близького і Середнього Сходу. Їхня частка скоротилася, у тому числі частка африканських країн з 10,2 до 4,8%. Італія - Активний учасник міжнародного обміну технологічними досягненнями, виступаючи в ньому як чистий імпортер. Найбільші платежі пов'язані з імпортом ліцензій і використанням «ноу-хау» із США. За кількістю закуплених там патентів і ліцензій вона займає одне з провідних місць в Західній Європі. Основна частина придбаних ліцензій припадає на загальне машинобудування, електротехніку і хімічну промисловість. Італійські компанії беруть участь у здійсненні проектів в рамках «Еврика» і СОІ. Тривалий час в області НДДКР країна орієнтувалася в основному на прикладні дослідження і розробки, засновані на запозичення зарубіжного досвіду. У порівнянні з іншими країнами в Італії менш розвинена база НДДКР, що знаходить відображення в виробничої спеціалізації країни. Для обробної промисловості характерно виробництво продукції малої та середньої наукоємності і переважання в виробництві трудомістких і капіталомістких товарів. Перехід на нову технологічну базу промислового виробництва і посилення конкуренції на світових ринках сприяло активізації власних НДДКР. У 80-ті-90-і рр.. темпи зростання витрат на НДДКР випереджали динаміку ВВП, у зв'язку з чим їх частка в валовому продукті безперервно зростала. У 1980 р. вона становила 0,75% ВВП, а в 1995 р. піднялася до 1,5%. Проте до цих пір Італія значно відстає за відносною величиною витрат на ці цілі від інших країн. Основні витрати на НДДКР несуть держава і державні компанії. Однією з особливостей структури, що виділяються, є їхня роздробленість з багатьох напрямками. Вивіз капіталу з Італії довгий час стримувався такими обставинами, як напруженість кредитної системи й існування валютних обмежень. За розмірами експортованого капіталу вона значно поступається не лише великим, а й деяким малим країнам Західної Європи - Швейцарії, Нідерландів, Бельгії. У 80-і рр.. італійські компанії різко збільшили свої капіталовкладення за кордоном. У 1982 р. загальна сума італійських прямих інвестицій перевищила обсяг іноземних вкладень в країні. Велике значення зберігається за інвестиціями в країнах, що розвиваються, на частку яких припадає до 2/5 обсягу прямих капіталовкладень. У Західній Європі значна частина італійських інвестицій зосереджена в Швейцарії та Ліхтенштейні. | |
| Просмотров: 615 | Загрузок: 10 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |