Вступ
У вченні про особу злочинця принциповими є питання про роль біологічних факторів і злочинній поведінці. Ця проблема до кінця не вирішена, різні кримінологи трактують її по-різному. Перші спроби пояснити поведінку злочинця з біологічних позицій були зроблені ще в другій половині ХХ ст. в антропологічній теорії Ч. Ламброзо та його послідовників. Такі підходи мають місце і в сучасній зарубіжній кримінологів. Значний резонанс серед радянських кримінологів у 70-ті рр. викликала публікація І. С. Ноя, який писав: «Незалежно від середовища людина може не стати ні злочинцем, ні героєм, якщо народиться з іншою програмою поведінки» .
Пізніше російський кримінолог В. П. Ємельянов зробив висновок: «Лише певна сукупність економічних, ідеологічних, соціальних, біологічних чинників дає реакцію, названу злочином… Причина злочинності – це синтез різноманітних явищ соціального і біологічного характеру…» . І. С. Ной і В. П. Ємельянов мали прихильників серед відомих генетиків: В. К. Ефроімсона, Б. Л. Астаурова, Д. Н. Бєляєва. Разом з тим генетик В. П. Дубінін вважає, що людина не одержує від народження готової соціальної програми, вона формується суспільною практикою в ході її індивідуального розвитку .
На противагу антропологічним поглядам у кримінології завжди переважав підхід, який заперечував біологізацію злочинної поведінки. Прибічники соціологічної школи зазначали, що не можна пояснювати мінливе соціальне явище – злочинність – біологічними властивостями людини, у тому числі «злочинної людини». На думку О. А. Герцензона, кримінологу немає потреби занурюватися у глибинну сутність людини, шукаючи біологічні джерела поведінки . У колективній монографії «Генетика, поведение, ответственность» відомі радянські кримінологи В. М. Кудрявцев та І. І. Карпець намагалися обстоювати лише соціальну обумовленість злочинної поведінки. За конкретними злочинцями ці вчені вбачали несприятливі умови соціального формування і життєдіяльності.
Нині проблема соціального і біологічного в особі злочинця теж вирішується по-різному. Так, Ю. М. Антонян наголошує на психофізіологічній характеристиці злочинців. У праці «Жорстокість у нашому житті» він зазначає, що жорстокість людини – це вічна категорія. На нашу думку, і біологічні, і соціальні фактори беруть участь у детермінації злочинців. Не випадково в кримінальному процесі проводяться психологічні, судово-медичні, психіатричні експертизи, і не даремно законодавець увів поняття обмеженої осудності.
Позиція більшості сучасних кримінологів ґрунтується на тому, що злочинна поведінка у будь-якому суспільстві має соціальний характер і обумовленість. Пояснення її тільки чи переважно біологічними властивостями особи суперечить усій історії злочинності, та й боротьба з нею ведеться соціально-економічними, правовими та іншими засобами, а не біологічними. Говорити про біологічні заходи впливу на сучасному рівні розвитку генетики не доводилося ще й тому, що ця наука не озброїла нас твердою можливістю корегувати поведінку людини. Хоча розшифрування її генетичного коду вселяє певні надії. Біологічна структура людини склалася задовго до виникнення самого поняття злочину, і впродовж усього історичного розвитку не зазнала істотних змін, тоді як в соціальному плані людина змінюється значно швидше в залежності від трансформації умов суспільного життя. Разом з тим від біологічних особливостей людини теж залежить, що вона засвоїть від середовища, в якому перебуває і розвивається. Тому біологічне виступає ніби підгрунттям у формуванні особи та її взаємин у системі злочинця.
1. Біологічні концепції особистості злочинця
1.1. Антропологічний напрям.
Антропологічний напрям визначенні природи злочинця звичайно пов'язують із іменем італійського лікаря-психіатра Ч. Ламброзо. Однак ще у 20-х рр. XIX ст. Ф. Галль намагався встановити зв'язок між злочинами і відділами головного мозку, де кожен керує тією або іншою властивістю душі. Він вважав, що всі здатності і нахили людини вроджені і знаходяться в прямій залежності від будови і розвитку певного відділу мозку. Вправи можуть посилити діяльність того або іншого відділу, лінощі – послабити. Зазначене є основою для виховання, яке може (але в певних межах) змінити на краще розумові та моральні якості людини. Внутрішній і зовнішній боки черепа є точними відбитками поверхні головного мозку.
Але Ф. Галль не став родоначальником антропологічного напряму. Його започаткував Ч. Ламброзо, який за свою понад 30-річну професійну діяльність вивчив близько 11 тис. злочинців, провів розтин тисяч тіл правопорушників і дійшов висновку: злочинець – істота, яка є носієм інстинктів первісної людини і нижчих тварин. Оскільки в злочинці відроджується дикун, він і за своїм зовнішнім виглядом повинен відрізнятися від законослухняного громадянина. За Ламброзо, для вбивці характерний скляний, холодний погляд, великий довгий ніс, загнутий донизу, розвинуті вилиці, великі щелепи. Для крадія – маленький лоб, бігаючі очі, зсунуті брови, рідка борода, відстовбурчені вуха, поставлена кутом вушна раковина, кривий або кирпатий ніс. Ґвалтівникові притаманні блискучі очі, зніжені риси обличчя, роздуті губи, жіночні рухи і будова тіла, розбитий і сиплий голос, прирослі мочки вух.
Він вважав, що злочин – є біологічне явище, подібне народження, смерті та іншим неминучим явищ і процесів. Причини злочинної поведінки він шукав у самій природі людини, а злочин за Ламброзо є прояв особливих властивостей людської природи. Ними володіє не кожна людина, а тільки люди "злочинного" типу.
Пізніше під впливом критики Ч. Ламброзо пішов на деякі поступки і ввів поняття "випадкового злочинця" .
Учні Ламброзо Горофало і Феррі, зберігши в основі вчення свого вчителя, надавали набагато більше значення соціальних факторів.
Так теорія "клінічної кримінології", автором якої був Горофало, в книзі "Критерії небезпечного стану" пояснив злочинність якимось "небезпечним станом особистості", а пізніше французький вчений Пінатель описав клінічні прояви такого стану. У залежності від ступеня вираженості клінічної картини, злочинна здатність може бути незначною, середньої і підвищеної. Наявність і ступінь вираженості небезпечного стану діагностується за силою впливу біологічних факторів на соціальні та соціальних на біологічні за принципом "більше - менше".
Схильність до злочину за Пінателем пов'язана з біологічною структурою особистості, прояв якої можливо за певних умов. Тим самим він обґрунтував можливість заходів безпеки до осіб, що знаходяться в небезпечному стані.
1.2. Конституціональний напрям
Був заснований Б. Кречмером та У. Шелдоном. Розроблена система так званих "соматотипів" і виділені три основні типи будови тіла (пікніки, астеніки, атлети), що дозволяло класифікувати індивідів за будовою тіла, а потім використовувати одержані дані як базу для визначення особливостей темпераменту. В одній із своїх робіт У. Шелдон доводив, що 200 молодих злочинців, які перебували на обліку в Бостонському агентстві з надання допомоги, відрізнялися за своїми тілесними характеристиками від незлочинців.
1.3. Генетичний напрям.
Відкриття в галузі генетики оживили і загострили наукову дискусію щодо біологічних детермінант злочинності. На початку 50-х років у США в злочинця, якій вчинив декілька вбивств, при медичному обстеженні було виявлено наявність додаткової хромосоми типу "У". Майже одночасно цю додаткову хромосому було виявлено також у злочинця, який вчинив вбивство у Франції. Було оголошено, що нарешті виявлено "хромосому насилля", "хромосому жорстокості".
Для перевірки цієї гіпотези в тюрмах США і Франції провели дослідження ув'язнених. За їх результатами, опублікованими в 1975 році Паризьким інститутом кримінології, наявність додаткової хромосоми типу "У" було встановлено у 1,0-1,4% осіб, що відбувають покарання. У ФРН було обстежено декілька тисяч осіб із метою порівняння. Виявилось, що серед правопорушників відсоток осіб, що мають таке хромосомне відхилення, не вищий, ніж серед населення загалом.
1.4. Фрейдизм.
Жодне відкриття в сфері мотивації людської поведінки не залишало осторонь проблему протидії злочинності. Повною мірою це стосується вчення 3. Фрейда, австрійського психіатра і психолога, засновника психоаналізу. Він розглядав структуру особистості як таку, що складається з трьох інстанцій: "Воно", "Я", "Над-Я". "Я" людини пов'язане з свідомістю, від нього надходить ініціатива щодо витіснення з свідомості слідів психотравмуючих обставини. Однак всередині людини панує "Воно", яке сконцентровує неусвідомлювані потяги. Витіснення потягів супроводжується формуванням "Над-Я", яке є своєрідним цензором, містком, що поєднує "Я" і "Воно".
Сам 3. Фрейд не вивчав проблем злочинності, але його послідовники зробили чимало у напрямі пояснення причин злочинності, їхня думка полягає в тому, що в найпотаємніших надрах свідомості людини є злочинні імпульси, які неможливо відокремити від нормальних, тобто людська істота приходить у світ як злочинець, соціально непристосованою.
Кожен переживав обставини, що травмували психіку. Спогади про них викликають страх, сором або інші неприємні почуття протягом років. їх намагаються забути, витіснити спогади про них з пам'яті. Іноді це вдається, але частіше це не вдається і тоді свідомість витісняє їх в глибини несвідомого.
Фрейд вважав, що цивілізованому суспільству постійно загрожує небезпека дезінтеграції через первісну ворожість людей один до одного. Інтерес до спільної праці тримає їх разом, але інстинктивні прагнення виявляються сильнішими за усвідомлені інтереси. На відміну від Ч. Ломброзо, він приписував ворожі інстинкти не лише злочинцям, а й кожній людині.
До фрейдизму примикає і теорія психопатологічних причин злочинності, прихильники якої стверджують, що злочинець - або психопатологічна особистість, або розумово відстала людина .
1.5. Аналітична психологія К. Юнга.
Автор виділяв у несвідомому дві складові: особисте несвідоме і колективне несвідоме. Перше включає все, що людина прагне забути, витіснити із свідомості, але залишається як слід у несвідомому. Вміст колективного несвідомого не набувається протягом життя однієї людини, воно є вродженими інстинктами і первісними формами розуміння - так звані архетипи або ідеї. Колективне несвідоме, на думку К. Юнга, дозволяє пояснити причини злочинності: вони є результатом досвіду людського співжиття, переживаннями минулого у підсвідомості.
|