| Главная » Файлы » Рефераты » Рефераты |
«Бачення поетом сенсу людського життя»
| [ Скачать с сервера (24.0 Kb) ] | 04.04.2017, 12:40 |
| Поняття «сенс життя» відображає моральну самосвідомість особистості. У ньому синтезується увесь духовний досвід в його смисложиттєвому вимірі. Моральною результативністю є або чисте сумління, або відчуження від світу, відчуття самостійності й випадковості існування. Кожна людина має моральні зобов’язання перед собою та перед людством, адже вона має жити так, щоб не соромити рід людський. Проте пошуки сенсу життя не зводяться до виконання лише моральних обов’язків. Духовна потреба самоутвердження, тобто усвідомлення сенсу життя та внутрішніх переконань, стимулюється творчою природою людини. Духовне самоутвердження завжди потребує зусиль розуму, глибини почуттів і, звичайно ж, волі, сили характеру, фізичних зусиль. Людське існування вимірюється справами, що і визначають відлік часу. Сенс життя не однаковий для всіх, його зміст усвідомлюється кожною особистістю залежно від моральних переконань і досягається протягом усього проміжку буття. Тарас Шевченко був особистістю з чітко сформованими принципами та життєвими поглядами з самого дитинства. З перших років йому довелося познайомитися з гіркою долею та йти пліч-о-пліч з нею протягом 47 років. Він не бажав коритися, боровся, був незламним, вірним своїм ідеям. Він втілював це в творчості, його картини та вірші сповнені віри та сподівання. Вінець Шевченкової творчості – це спів свободі, уславлення свободи, цієї першої й неодмінної людського поступу, добробуту й щастя. Сенсом життя Тараса Шевченка було уславлення національної ідеї, допомога народу вирватися з постійного гніту та вдихнути хвилю свіжого вільного повітря. Він вважав, що народ повинен жити, а не існувати. І за це боровся все життя, вважаючи, що так повинен чинити кожен. Тарас Шевченко – це особистість, чиїм сенсом життя було забезпечити вільне життя свого народу. Бачення Т.Шевченком сенсу людського життя «Кобзар» належить до най волелюбніших книг усіх часів, він наскрізь наповнений прагненням волі, перед чуттям її неминучості, поезії «Кобзаря» пронизані вірою в незнищенність людини, вірою в те, що людина ніколи не змириться з безправ’ям, рабство ніколи не стане для неї за норму існування! Олесь Гончар Пошуки сенсу людського життя Тараса Шевченка глибоко закладені в його філософських ідеях. Його життєві переконання індивідуальні і водночас ґрунтуються на національній ідеї українського народу та його ментальності. У цій філософії — відображення щирої і беззахисної у своїй відкритості душі мислителя, розвитку відтвореного розуму, інтелекту, що простежує життя людське у всеоб'ємності: і в конкретній долі сестри-кріпачки, і в історичній долі цілих народів. Філософія тому й є мудрістю, що вона здатна творити світоглядне диво: особистий, внутрішньо-мистецький світ Тараса Шевченка, переплавлений в литво філософських узагальнень, постав у таких образах, в яких сам народ упізнавав свою душу, прочитав свою історію, зазирнув у своє майбутнє[1]. Головним героєм Шевченкових картин та поезій постає лицар народний, повстанець-гайдамака, козак-запорожець,що виступає оборонцем рідного краю, носієм народної правди і честі. У цих персонажах простежується втілення бажання поета протистояти гніту народних мас, самому виступити захисником та поборцем. З любові до України пробуджується усвідомлення людської гідності, смутку-жалю знівеченого життя, сили протесту та бунтарства. Це спонукало діяти, змінювати існуючий лад. Адже головне – це сила духу усього народу, спільне бажання та натхнення. Тарас Шевченко, вбачаючи в сенсі людського буття прагнення до свободи, своєю творчістю співав оду українському народові. Ні для кого з його співвітчизників, не було секретом, що Тарас Григорович палко кохав свою Батьківщину і щиро переживав за долю українців. Зокрема, Микола Костомаров писав: «Гаряче любив він українську народність, але понад усе співчував долі простого народу, і улюбленими його мріями були думки про свободу цього народу від поміщицького гніту»[2]. Свої поетичні твори Шевченко називав по-народному «думами», присвячуючи їх рідному краю. Ці думи невеселі, проте щирі і правдиві, вони «стали на папері сумними рядами», бо їх породило лихо. Поет плекав свої твори, ніби дітей, як квіти, і тепер віддає на суд читачів. Перше видання «Кобзаря» містило 8 творів і починалося з вірша «Думи мої, мої думи»,що став заспівом у його творчості. Повернувшись в Україну в 1845 році, Тарас Шевченко написав вірш «Минають дні, минають ночі», в якому розмірковує Яро сенс людського життя, про власну долю. Поета найбільше обурює безтурботне, беззмістовне існування, коли людина не залишає по собі ніякого сліду. Шевченко переконаний, що жити потрібно повноцінним, активним духовним життям в ім'я любові й добра для людей[3]. | |
| Просмотров: 389 | Загрузок: 7 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |