| Главная » Файлы » Полезно знать » Полезно знать |
Жан Франсуа Ліотар
| [ Скачать с сервера (32.4 Kb) ] | 31.12.2012, 01:24 |
| Формування філософських поглядів Ж.Ф.Ліотара. Жан Франсуа Ліотар (1924-98) народився у Версалі, Франція. Його філософська діяльність почалася з монографії "Феноменологія” (1954), присвяченої головним чином творчості Мерло-Понті, однак широку популярність в англомовному світі думка Ліотара здобула саме після публікації в 1979 році книги "Стан постмодерну”. Критичні інтуїтивні прозріння Ліотара у царині сучасних зв’язків між культурою, наукою, технологією і політикою вплинули не тільки на філософію, але й на гуманітарні науки в цілому. Справді, його новаторський науковий підхід, що сформувався на стику наукових дисциплін, поклав початок виразно означеному постмодерністському методу. На філософську думку Ліотара великий вплив мали мислителі-феноменологи Гайдеґґер, Мерло-Понті та Левінас, однак вона позначена також й іншими впливами. У 1960-х роках, у період свого співробітництва з групою "Соціалізм чи варварство”, Ліотар часто посилається на Маркса й Адорно. У 1970-х центральною фігурою для нього стає Фройд, про що свідчать такі публікації, як "Девіація за Марксом і Фройдом” (1973), "Від механізмів імпульсивності” (1973), "Економія бажання” (1974). У 1980-90-х роках до цього списку авторитетів, що впливали на творчість Ліотара, долучилися Вітгенштайн, Ніцше й особливо Кант із його концепціями "рефлексивної здатності судження” та "піднесеного”. Проте, наукові заслуги Ліотара не визначаються тільки творчою переробкою поглядів його інтелектуальних наставників. Внесок Ліотара у дискусію про "постмодернізм” у філософії, мистецтві і політиці є винятковим – як за наповненістю, так і за стилем. Новаторськими є його самобутні міркування про мову, час, бажання, виробництво і правосуддя, узагальнені у визначальній концепції "різного”, тобто розходження між двома сторонами, що не може бути зведене до нейтральних категорій консенсусу, чи універсальності симетрії. Це та "висока нездоланність речі”, котрою, за Ліотаром, характеризуються категорії "подія”, "явище” в етиці й естетиці. Так званий "великий наратив” західної культури – від давньогрецької і християнської метафізики до раціоналізму освіти – дискредитується унікальністю подій і явищ, що не піддаються узагальненню чи виправданню. Такі події і явища, за переконаннями Ліотара, можуть бути презентовані лише як невеликі "оповіданнячка”, "баєчки” (petits recits), що виразно свідчать про передчасність закриття теми і припинення полеміки, про відсутність вирішального, авторитетного доказу й, у кінцевому рахунку, про цілковиту їхню "непоказовість”. Істина, "справедливість”, за Ліотаром, є характерною рисою такої "непоказовості”, символом смиренності думки і дії, котрі протистоять чисто ідеологічним, розумовим побудовам. Різка критика ключових категорій сучасності – гуманізму, теорії, капіталізму, універсальності – визначила місце Ліотара поруч з мислителями-"деконструктивістами” і "постструктуралістами” континентальної Европи, такими, як Дерріда, Фуко і Дельоз. Але Ліотар не вписується в будь-які прості і доступні класифікації, позаяк волає до "нової відповідальності”, що розмежовує істинний інтелект постмодерну та "параною, що дала початок модернізмові”. | |
| Просмотров: 693 | Загрузок: 104 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |