| Главная » Файлы » Полезно знать |
| В разделе материалов: 114 Показано материалов: 81-90 |
Страницы: « 1 2 ... 7 8 9 10 11 12 » |
|
Конституція України Стаття 121. Прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються: 1) підтримання державного обвинувачення в суді; 2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; 3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; 4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян. |
|
С воздухом образует взрывоопасные смеси, хорошо смешивается с эфирами, бензином и другими органическими растворителями, с водой образует азеотропную смесь с температурой кипения 69,25 °C (91 % бензола). Растворимость в воде 1,79 г/л (при 25 °C). Неограниченно раств. в углеводородах, эфирах, хуже - в метаноле, не раств. в этиленгликоле, глицерине; растворяет жиры, каучуки, гудрон, серу, фосфор, иод. Образует азеотропные смеси (см. табл.). |
|
Антон Семенович Макаренко (1888-1939) - видатний український педагог і письменник. Його соціально-педагогічні погляди – суттєвий внесок у розвиток соціальної педагогіки як науки. Народився 13 березня 1988 р. в с. Білопілля (нині Сумська обл.) у сім’ї робітника залізничних майстерень. Закінчив міське чотирьохкласне училище в Крюкові (поблизу Кременчука) і педагогічні курси при ньому. Вчительську діяльність розпочав у 1905 році з роботи у Крюківському училищі, потім працював у школі ст. Долинська, що на Херсонщині. У період 1914 – 1917 рр. навчався у Полтавському учительському інституті. Знову учителював у Крюкові і Полтаві. У 1920 р. Макаренку доручили організувати поблизу Полтави в с. Ковалівка колонію для неповнолітніх правопорушників. За період роботи у цьому закладі він створив принципово нову систему виховання, а сам заклад став відомим у всій країні. У 1921 р. колонії присвоїли ім’я Горького. |
|
Альфред Маршалл (англ. Alfred Marshall, *26 липня 1842 Лондон — †13 липня 1924 Кембрідж) — англійський економіст, лідер неокласичного напряму в економічній науці. В його економічній теорії органічно поєднані досягнення класичної економічної науки (Сміта, Рікардо і Мілля) і маржиналістської революції (від Менгера до Вальраса). Завдяки Маршаллові була завершена зміна предмета економічної теорії, яку розпочала австрійська школа, і поділ його на два самостійних об'єкти — мікроекономіку і макроекономіку, що разом творять єдину економічну теорію, або economics. А. Маршалла багато років вважали головою англійських економістів. А. Маршалл опублікував цілий ряд робіт із проблем капіталістичної економіки: „Економіка промисловості”, „Промисловість і торгівля”, „Гроші, кредит і торгівля”, „Принципи політичної економії”. |
|
Розділ І Конституційно-правова відповідальність кандидатів у депутати та її види. Стаття 1. Види конституційно-правої відповідальності кандидатів у депутати. 1) Відмова в реєстрації кандидата (кандидатів) у депутати. 2) Попередження та скасування реєстрації кандидата (кандидатів) у депутати 3) Визнання виборів в одномандатному окрузі такими, що не відбулися Стаття 2. Відмова в реєстрації кандидата (кандидатів) у депутати 1. Центральна виборча комісія відмовляє в реєстрації кандидата (кандидатів) у депутати в разі: 1) порушення вимог частин четвертої, п'ятої статті 52 цього Закону; 2) відсутності документів, зазначених у частині першій статті 54 чи частинах першій абодругій статті 55 цього Закону; 3) припинення громадянства України кандидата у депутати; 4) вибуття особи, висунутої кандидатом у депутати, за межі України для проживання чи з метою отримання політичного притулку; 5) визнання особи, висунутої кандидатом у депутати, недієздатною, або обмежено дієздатною; 6) набрання щодо особи, висунутої кандидатом у депутати, законної сили обвинувальним вироком суду за вчинення умисного злочину; 7) виявлення обставин, які позбавляють особу, висунуту кандидатом у депутати, права бути обраною депутатом відповідно до статті 9 цього Закону. 8) встановлення судом при розгляді виборчого спору, що кандидат у депутати, який займає посаду, в тому числі за сумісництвом, в органах виконавчої влади, органах влади Автономної Республіки Крим чи в органах місцевого самоврядування, на державних чи комунальних підприємствах, у закладах, установах, організаціях, у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, залучав або використовував для проведення передвиборної агітації підлеглих йому осіб, службовий транспорт, зв'язок, устаткування, приміщення, інші об'єкти та ресурси за місцем роботи (зловживання службовим становищем); 9)встановлення судом при розгляді виборчого спору в порядку, передбаченому законом, факту підкупу виборців або членів виборчих комісій кандидатом у депутати, партією, яка висунула кандидатів у депутати, представником партії, уповноваженою особою партії чи посадовою особою партії, довіреною особою кандидата у депутати, а також іншою особою за дорученням кандидата у депутати, партії - суб'єкта виборчого процесу; 10) Порушення норм встановлених в статті 57 ЗУ Про вибори народних депутатів, а також надання неправдивої декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за рік, що передує року початку виборчого процесу, подається кандидатом у депутати за формою, що визначена Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції". |
|
Апарат виконавчої влади забезпечує виконання завдань у сферах господарського, соціально-культурного, адміністративно-політичного будівництва та в інших галузях управлінської діяльності. У процесі управління виникають організаційні зв'язки між учасниками цих відносин, багато з яких потребують правового регулювання. Таке регулювання здійснюють за допомогою адміністративно-правових норм і таким чином перетворюють їх у адміністративно-правові відносини. Адміністративно-правові відносини — це суспільні відносини в сфері державного управління, учасники яких виступають носіями прав і обов'язків, урегульованих нормами адміністративного права. Адміністративно-правові відносини є різновидом правових відносин, а тому характеризуються їх загальними ознаками. Складовими частинами адміністративно-правових відносин є: суб'єкти, об'єкти та юридичні факти. Учасники адміністративно-правових відносин мають конкретні права та обов'язки і є суб'єктами правовідносин. Виходячи з положень чинного законодавства України, до суб'єктів адміністративно-правових відносин можна віднести: державні органи (органи законодавчої, виконавчої та судової влади, прокуратури, адміністрації державних підприємств і установ); структурні підрозділи органів держави, посадових осіб державних органів; власника (представника, менеджера, уповноваженого власника); об'єднання громадян, кооперативи, органи самоврядування, самодіяльні організації; громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства. Передумовою вступу названих суб'єктів у конкретні адміністративно-правові відносини є наявність у них правоздатності та дієздатності. Адміністративна правоздатність — це спроможність суб'єкта адміністративних правовідносин мати права та нести юридичні обов'язки в сфері виконавчої влади. Державні органи, що здійснюють виконавчо-розпорядчу діяльність, мають конкретні владні повноваження, які за своїм характером і обсягом залежать від компетенції даного органу. Адміністративна правоздатність державного органу (посадової особи) залежить від обсягу його компетенції. Крім цього, адміністративну правоздатність посадової особи визначають також її посадовими повноваженнями, які виражено в законі або інших правових актах. Адміністративну правоздатність мають державні підприємства й установи, а також об'єднання громадян, органи самоврядування, самодіяльні організації та їх органи. Адміністративна правоздатність державних органів, державних і недержавних організацій виникає, здебільшого, з моменту видання акта про їх заснування, а припиняється з їх ліквідацією або реорганізацією. Адміністративна правоздатність громадян у сфері державного управління виникає з моменту народження й припиняється з їх смертю. Адміністративна правоздатність є основою адміністративної дієздатності. |
|
Апарат виконавчої влади забезпечує виконання завдань у сферах господарського, соціально-культурного, адміністративно-політичного будівництва та в інших галузях управлінської діяльності. У процесі управління виникають організаційні зв'язки між учасниками цих відносин, багато з яких потребують правового регулювання. Таке регулювання здійснюють за допомогою адміністративно-правових норм і таким чином перетворюють їх у адміністративно-правові відносини. Адміністративно-правові відносини — це суспільні відносини в сфері державного управління, учасники яких виступають носіями прав і обов'язків, урегульованих нормами адміністративного права. Адміністративно-правові відносини є різновидом правових відносин, а тому характеризуються їх загальними ознаками. Складовими частинами адміністративно-правових відносин є: суб'єкти, об'єкти та юридичні факти. Учасники адміністративно-правових відносин мають конкретні права та обов'язки і є суб'єктами правовідносин. Виходячи з положень чинного законодавства України, до суб'єктів адміністративно-правових відносин можна віднести: державні органи (органи законодавчої, виконавчої та судової влади, прокуратури, адміністрації державних підприємств і установ); структурні підрозділи органів держави, посадових осіб державних органів; власника (представника, менеджера, уповноваженого власника); об'єднання громадян, кооперативи, органи самоврядування, самодіяльні організації; громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства. |
|
Територію Аттики (область Греції, де згодом виникла Афінська держава) населяло в кінці II тис. до н. е. чотири групи племен, кожне з яких мало свої народні збори, раду старійшин і виборного вождя — базилевса. Перехід до виробляючої економіки з інди- відуалізацією праці призвів до розділу общинної землі на ділянки зі спадковим сімей- ним володінням, до розвитку майнової диференціації, поступового виділення родової верхівки і зубожіння маси вільних общинників, багато з яких перетворювалися у фе- тів-батраків, які за борги потрапляли в рабство. Ці процеси прискорювалися завдяки розвитку ремесла і торгівлі, чому сприяло приморське положення Афін. Багаті сім’ї стали і першими власниками рабів, в яких обертали військовополонених. Родоплемінна організація влади починала пристосовуватися до забезпечення інтере- сів соціальної верхівки. У народних зборах зростав вплив знатних родів, з їх представ- ників формувалася рада старійшин і обирався базилевс. Первісне суспільство перетво- рювалося в політичне суспільство, часто зване військовою демократією. Але і воно, зберігаючи традиції родоплемінної організації влади, не було у змозі вирішити, або хо- ча б стримати, розвинені в суспільстві антагонізми між класом рабів, що складався, і вільних, між рядовими общинниками і родоплемінною верхівкою. Важливу роль віді- грали і зовнішні чинники його існування. |
|
Історія ідеї прав людини. Теорія трьох поколінь прав людини Історія ідеї прав людини бере свої витоки в давнині. Вже в Біблії містяться положення про цінність і недоторканність людського життя, рівності людей. В античних державах і країнах Давнього Сходу обґрунтовувалася рівність людей однаковими природними умовами їхнього походження з Космосу, «неба». І хоча за часів рабовласництва і феодалізму панувала ідея про права «вільних» людей (Аристотель, Платон та ін.), її розвиток сприяв накопиченню інтелектуального матеріалу для подальшого (буржуазного) стрибка у цьому напрямку — визнання рівності усіх людей перед законом. |
|
Поняття права міжнародних договорів Договори - це міжнародні угоди, які укладені між державами у письмовій формі та регулюються міжнародним правом. Різноманітні назви договорів (пакт, хартія, угода, конвенція, протокол тощо) не впливають на їх юридичний режим. Зростаюча роль держав у міжнародному суспільстві у XVIII та у XIX сторіччях, вплив позитивістських та волюнтаристських доктрин у ці часи були причиною того, що договори посідали дуже важливе місце серед джерел міжнародного права, для волюнтаристів міждержавні угоди є єдиним джерелом цього права. До того ж договори мають (або так здається) певні переваги технічного порядку: їх можна обговорювати та укладати у короткий термін, на норми, які вони диктують, можна легко посилатися, без проблем доведення, вони є ясними та точними. У 60-ті та 70-ті роки, під впливом країн, що розвиваються, та за підтримки соціалістичних країн були укладені численні багатосторонні договори з тим, щоб кодифікувати, з також спробувати змінити існуючі звичаєві норми у більш сприятливому лля цих країн напрямку. Через усе це договори посідали дедалі важливіше місце серед інших джерел міжнародного права. |