| Главная » Файлы » Курсовые работы » Курсовые проекты |
Земельне право України як галузь права: загальна характеристика.
| [ Скачать с сервера (85.2 Kb) ] | 08.06.2017, 22:04 |
| ВСТУП. Актуальність теми дослідження. Земельне право — одна з провідних галузей української системи права, правової науки і навчальна дисципліна. Як галузь правової науки земельне право базується на відповідній галузі земельного законодавства, яке, в свою чергу, відображає процес економічної, аграрної та земельної політики держави, визначеної переходом від планово-регульованої до ринкової економіки. З часу проголошення Україною у 1991 р. незалежності та започаткування розбудови суверенної держави, українські законодавці мали дати відповідь на важливі політичні, економічні й соціальні питання, в стислі строки розробити і прийняти ряд законодавчих актів, які б фундаментально змінили структуру суспільства та економіки, врегулювали нові суспільні відносини між людьми. Земля, відповідно до Конституції України, є основним національним багатством [1]. Земля належить нині й належатиме в майбутньому до найбільш важливих об’єків матеріального світу. Землю не можна оцінити адекватно, оскільки припущення, що її не існує, призводить до висновку про те, що всі інші об’єкти матеріального світу взагалі позбавляються будь-якої цінності. Цінність землі, її важливість для розвитку людства в цілому зумовили той факт, що земля є предметом правового регулювання багатьох галузей права, основною з яких є, безперечно, земельне право. Земля є одним з основних елементів виробництва, за допомогою якого країна створює матеріальні цінності. Поряд із цим земля є природним об’єктом, який вже існує і не створюється людством. Відповідно до ч. 1 ст. 1 Земельного кодексу України земля перебуває під особливою охороною держави. Земельні правовідносини є суспільними відносинами щодо володіння, користування і розпорядження землею [ч. 1 ст. 2 ЗК України]. Вони регулюються Конституцією України [1], Земельним кодексом України [3], а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Стаття 2 ЗК встановила, що «земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею» [3]. Істотно, що саме ЗК включив до кола земельних відносин, навіть, правомочність по розпорядженню землями, тобто по визначенню юридичної долі земель, у тому числі й про їх відчуження. Дослідженню проблеми правового регулювання земельних правовідносин, на відміну від правової регламентації використання і охорони інших природних ресурсів, в минулому була приділена значна увага, що зумовлювало необхідність всебічного аналізу даної проблеми. Їй був присвячений значний обсяг земельно-правової монографічної, дисертаційної, іншої наукової та навчальної літератури. Істотний внесок у дослідження земельних правовідносин, зокрема, зробили: В.І.Андрейцев [15], С.Б.Байсалов, В.П.Балезін, Г.С.Башмаков, З.С.Бєляєва, Р.Д.Боголюбов [24], Ю.О.Вовк, В.К.Григор’єв, Л.І.Дембо, І.А.Дмитренко, А.Є.Єренов, Б.В.Єрофєєв, Ю.Г.Жариков, І.О.Іконицька, В.А.Кабатов, М.Д.Казанцев, А.М.Каландадзе, В.А.Кікоть, С.М.Кравченко, М.І.Козирь, О.С.Колбасов, О.М.Колотинська, М.І.Краснов, О.І.Крассов, П.Ф.Кулинич, В.Л.Мунтян, М.Т.Осипов, І.В.Павлов, І.Ф.Панкратов, В.В.Петров, О.О.Погрібний, Г.М.Полянська, В.К.Попов, О.А.Рябов, П.Д.Сахаров, М.А.Сиродоєв, В.І.Семчик, А.С.Стамкулов, М.Ф.Степанко, Я.Я.Страутманіс, Д.А.Суржан, Н.І.Титова, А.М.Турубінер, Л.П.Фоміна, В.П.Цемко, Г.В.Чубуков, В.О.Чуйков, Ю.С.Шемшученко, В.В.Янчук, В.З.Янчук, Г.Ф.Ясінська та ін. Ними розроблена теорія земельного права в умовах виключного права державної власності на землю, детально проаналізовані право землекористування, правовий режим окремих складових частин земель державного земельного фонду, проблеми вдосконалення та підвищення ефективності правового забезпечення раціонального використання і охорони земель як головного природного багатства, а також досліджені інші важливі земельно-правові питання, які мають теоретичну і практичну значущість. Багато з науково обгрунтованих висновків і рекомендацій, які мають практичне значення, були закріплені в земельному законодавстві. Однак зазначені правові проблеми правового регулювання земельних відносин досліджувалися в той час, коли в законодавстві існувала монополія держави на землю, використовувалися здебільшого адміністративні методи управління економікою та природними ресурсами, була встановлена значна централізація у вирішенні питань використання і охорони земель. Такого правового режиму вимагала об’єктивна реальність, зумовлена необхідністю здійснення індустріалізації та колективізації в сільському господарстві, повоєнної відбудови народного господарства, забезпечення безпеки країни тощо. У дослідженнях права власності і права користування землею не враховувалися екологічні чинники, що нівелювало відмінності між майновими об’єктами і земельними ресурсами [14, c.51]. Перехід до демократичних методів управління в умовах становлення ринку зумовив необхідність нового підходу до правового регулювання земельних відносин, пов’язаного зі скасуванням централізму та монополії державної власності на землю, активним включенням певної частини земельних правовідносин в ринкову економіку з урахуванням їх особливостей, викликаних тим, що земля виконує передусім екологічні функції. Між тим даний чинник диктує необхідність науково обгрунтованого реформування земельних правовідносин, оскільки від цього залежить вирішення інших соціально-економічних та правових проблем [15, c.92]. В Конституції України закріплена певна правова основа здійснення земельної реформи, зокрема визначені юридичні форми належності землі відповідним суб’єктам. Завдяки цьому підтверджені раніше встановлені Земельним кодексом України положення про багатосуб’єктність в праві власності на землю і праві землекористування. В свою чергу це зумовило необхідність всебічного наукового дослідження комплексу правових питань належності та використання землі, оскільки конституційні приписи носять загальний характер і потребують глибокого наукового аналізу в напрямку пошуку оптимального і правильного співвідношення потрібних для цього публічно-правових і приватноправових методів. При цьому важливо враховувати такі перетворення в усіх сферах суспільного життя, які проявляються, зокрема, в приватизації майна державних підприємств, житлового фонду, певної частини земель, проведенні реформ в аграрному секторі, необхідності залучення іноземних інвестицій в економіку країни, бо вони безпосередньо пов’язані з правовою регламентацією земельних правовідносин. Таким чином, новий підхід до правового регулювання земельних відносин в своїй основі мусить грунтуватися на визнанні того факту, що земля становить собою не тільки специфічну нерухомість, об’єкт власності та користування, основний засіб виробництва і просторовий базис. Її треба розглядати передусім як природний об’єкт, який складає основу життя і діяльності суспільства і виступає одним із основних елементів екосистеми (навколишнього природного середовища). Мета та завдання дипломного дослідження. Мета є комплексний аналіз поняття, ознак та структури земельного права України, особливості правового регулювання земельних правовідносин в Україні, сучасні проблеми вдосконалення такого регулювання та порівняльно-правовий аналіз. Це зумовило такі завдання наукового пошуку: 1) охарактеризувати поняття та ознаки земельного права України; 2) здійснити аналіз історії розвитку земельного права України та його стан під час проведення земельної реформи; 3) дослідити методи правового регулювання земельних відносин; 4) охарактеризувати принципи земельного права України; 5) охарактеризувати систему земельного права України; 6) провести порівняльно-правовий аналіз з земельним правом зарубіжних країн 7) визначити сучасні проблеми вдосконалення правового регулювання земельних відносин. Новизна одержаних результатів полягає в тому, що дипломна робота виконана на новому теоретичному рівні і є комплексеим дослідженням сутності та змісту поняття, предмету земельного права та напрямків його розвитку. Запропоновано прийняття до уваги досвіду іноземних держав в сфері земельного права на основі чого, розпочати пришвидшення розвитку цієї сфери в нашій державі. Це надасть можливість більш чіткого та прогресивного розвитку не тільки галузі права але й економічному зростанню нашої держави на фоні усього світу та раціонального використання наших родючих земель. Обгрунтовано висновок про те, що історія розвитку земельного права на території України підлягала великому впливу держав-завойовників, тобто як таке земельне право України почало розвиватися самостійно лише після проголошення незалежності. На фоні цього можна сказати, що Україна намагається по максимуму сформувати своє власне земельне право за цей період, тому необхідним кроком для цього є використання досвіду країн, що мають гарний економічний та правовий розвиток. Обгрунтовано доцільність пришвидшення впровадження земельної реформи на сучасному етапі розвитку земельного права в Україні шляхом: - прийняття нових та зміни існуючих нормативно-законодавчих документів на державному і регіональному рівнях; - запровадження економічного стимулювання власників землі, землекористувачів і орендарів земельних ділянок за підвищення родючості грунтів та покращення їх екологічного стану; - підвищення рівня відповідальності за нераціональне використання землі та зміну її цільового призначення. Розділ 1. Земельне право України як галузь права: загальна характеристика 1.1. Поняття та ознаки земельного права України Земельне право — галузь права, що регулює земельні відносини з метою забезпечення раціональ¬ного використання земель, створення умов для під¬вищення їхньої ефективності, охорони прав організа¬цій та громадян як землевласників і землекористу¬вачів. Отже, предметом правового регулювання земельного права є відносини з володіння, користування та розпорядження земельними ресурсами, а також із їх охорони і раціонального використання [46, c. 12]. Земельне право — спеціальна галузь права України, адже її основу складають норми цивільного права, органічно пов'язані з нормами адміністративного та екологічного права. Головними джерелами земельного права слід визнати Конституцію України [1], Земельний і Цивільний кодекси [3, 4]. Земельне право як наука розглядається як творча науково-пізнавальна, науково-дослідницька і навчальна діяльність у галузі земельних правовідносин, як спеціалізована частина правової науки України. Предметом науки земельного права є не лише норми права і правові інститути, що складають систему галузі права, а й, крім того, питання розвитку земельного законодавства (правотворчої і правозастосовної діяльності), історії земельного права, концепції та ідей земельного пра¬ва, їх наукового обгрунтування і реалізації, вивчення досвіду розвитку земельного права в зарубіжних країнах. Земельне право як навчальна дисципліна спрямоване на науково-методологічне забезпечення вивчення земельного права у вищих та середніх навчальних закладах України, на сприяння засвоєнню студентами основ земельного права, вміння реалізувати норми земельного права і земельне законодавство на практиці. Предметом правового регулювання нормами земельного права є суспільні земельні відносини. Характерною особливістю предмета земельного права є те, що він охоплює собою як матеріально-правові, так і процесуальні норми, створюючи тим самим механізм (процедуру) ре¬алізації земельно-правових норм, наприклад, порядок приватизації державних земель, вилучення земельних ділянок для державних і гро¬мадських потреб, надання земельних ділянок у власність для ведення селянського (фермерського) господарства, землеустрій, порядок розгляду земельних спорів, облік тощо. Земельні правовідносини мають свою історію. В попередні історичні періоди земля як об'єкт права відносилась до речевого права, а земельні відносини регулювались нормами цивільного (приватного) права, а щодо казенних земель — також і нормами публічного права. До предмета цивільного права відносились власне земельні ділянки, а також земельні ділянки разом з побудованими на них будинками, будівлями і спорудами. Такі будівлі разом із земельними ділянками на-зивались нерухомістю і розглядались як єдиний об'єкт суспільних від¬носин, їх правового регулювання. Земельне право регулює земельні відносини, які в окремих випадках стикуються, поєднуються чи переплітаються з державними, організаційно-адміністративними, цивільними, фінансовими, екологічними, аграрними,трудовими, процесуальними та іншими відносинами [19, c.34]. Земельне право має багато спільних рис з цивільним правом. Цивільним правом визначаються суб'єкти права всіх форм власності на землю (приватної, колективної, державної і комунальної), правоздатність і дієздатність юридичних і фізичних осіб; регулюються договірні відносини, в яких земля виступає як об'єкт договору нарівні з іншими майновими об'єктами; вирішуються питання застави землі, сервітуту, відшкодування шкоди, заподіяної землі і майновим об'єктам, розташованим на земельних ділянках. І це цілком природно, оскільки раніше в Україні, Росії, а нині в багатьох інших країнах земля розцінювалась і розцінюється як майновий об'єкт, є об'єктом товарного обігу, проте земельні відносини регулювались і регулюються земельним правом. Земельне право, використовуючи норми цивільного права з питань власності, оренди, юридичної особи, припинення майнових відносин, розширює сферу своєї дії, регулює земельні відносини, які мають свої предмет, особливості, специфіку, відмінності і потребують особливих методів правового регулювання [33, c. 20]. Співвідношення між земельним і фінансовим правом полягає в тому, що фінансове право регулює відносини в галузі бюджету, доходу, податків, видатків, бюджетного фінансування, фінансового контролю і грошового обігу. Методом фінансово-правового регулювання є метод владних приписів. Земельне право у багатьох випадках узгоджується з екологічним правом, оскільки земля є одним з основних об'єктів природи і засобів сільськогосподарського виробництва. Особливістю землі як об'єкта природи є те, що вона використовується для забезпечення життєдіяльності людини, всіх живих істот [26, c. 123]. Основними засадами екологічного права є охорона землі, як і інших об'єктів навколишнього середовища, створення правовими засобами сприятливих умов для її збереження і раціонального використання. Земля відноситься до одного з найважливіших об'єктів природних ре¬сурсів, вона є природним надбанням людства. Земельне право розглядає землю як природний ресурс і як економічну категорію, як основний засіб сільськогосподарського виробництва. Саме тому земельні правовідносини мають значні відмінності, які складають самостійний предмет правового регулювання і дають підставу для створення самостійної галузі земельного права [26, c. 125]. Предметом земельного права є земельні відносини економічного і соціального змісту. З цих міркувань земельне право поділяє всі землі за своїм цільовим призначенням на сім категорій. Земельне право регулює відносини приватної, колективної, державної і комунальної власності, зокрема у питаннях виникнення, зміни і припинення права власності [17, c. 49]. Земельне право узгоджується, взаємодіє, але не ототожнюється з екологічним правом. Предметом екологічного права є екологічні відносини, що складають систему правових норм, якими регулюються суспільні відносини з охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, до яких входять і земельні ресурси. Екологічне право в теорії права розглядається як комплексна галузь права, до складу якої на засадах підгалузі входить поряд з іншими і земельне право. Необхідно лише підкреслити, що на рівні підгалузі до екологічного права входять лише окремі інститути земельного права, перш за все ті, норми яких регулюють відносини у сфері раціонального використання та охорони землі як об'єкта природи [27, c. 125]. Особливість земельного права як самостійної галузі полягає в тому, що предметом його регулювання є переважно економічні земельні відносини, які виникають у зв'язку з виникненням і припиненням права власності на землю і права землекористування, використання землі як території для розташування населених пунктів, об'єктів промисловості, транспорту, оздоровчого та іншого призначення, як основного засобу сільськогосподарського виробництва, з визначенням цільового призначення порядку та умов використання землі, відносини, що входять до предмета земельного права і стосуються екологізації землекористування. Характерною ознакою є вимоги норм земельного права щодо діяльності землевласників і землекористувачів в процесі здійснення ними своїх правочинів, а також щодо здійснення землевпорядних дій, спрямованих на забезпечення цільового господарського використання земель. Але оскільки земля є одним із найважливіших об'єктів природи, то природно, що екологічні відносини, які виникають у процесі використання землі, регулюються нормами як екологічного, так і земельного права. Виходячи з цього, окремі інститути земельного та екологічного права мають комплексний характер. Не дублюючи, вони доповнюють один одного, в своїй сукупності забезпечують правову охорону землі як об'єкта природи і раціональне господарське використання землі у відповідності з її цільовим призначенням як об'єкта економічних і соціальних відносин. Земельне право відрізняється від аграрного права тим, що предметом останнього є суспільні виробничі відносини, які виникають і здійснюються у сфері виробництва сільськогосподарської продукції. Земля використовується у сільському господарстві як основний засіб виробництва. Використання землі як засобу сільськогосподарського виробництва є основним елементом афарних відносин, що мають суто економічне щжначення. Об'єктом аграрних, відносин є землі лише сільськогосподарського призначення. Ті суспільні відносини, які виникають та існують з приводу використання земель сільськогосподарського призначення, є частиною аграрних відносин. Вони стосуються питань реалізації права власності на землю і землекористування, передачі земельної ділянки в оренду, виділення полів сівозмін, підвищення родючості землі в процесі її господарського використання, боротьби з ерозією, псуванням і забрудненням [24, c. 305]. На відміну від аграрного, норми земельного права, предметом якого є земельні відносини, спрямовані на забезпечення цільового використання, на створення належних правових умов раціонального використання цих земель, встановлення їх правового режиму і правової охорони. Більшість норм земельного права відносяться до так званих матеріальних норм. Це, зокрема, норми, які визначають категорію земель, право власності на землю, права та обов'язки суб'єктів права на землю, правовий режим земель відповідних категорій тощо. Одночасно земельне право містить ряд процесуальних норм, які створюють своєрідний механізм реалізації матеріальних норм [23, c. 101]. Отже, підсумовуючи все вище сказане, земельне право можна розглядати як сукупність земельно-правових норм, спрямованих на регулювання зе¬мельних відносин щодо права власності на землю, використання земельних ділянок за цільовим призначенням з додержанням екологічних правил, встановлення правового режиму земельних ділянок з врахуванням категорії земель, до якої вони відносяться, створення умов для раціонального використання землі, збереження її природних влас¬тивостей, захисту земельних прав громадян, юридичних осіб, держави та Українського народу. Земельне право, будучи галуззю правової науки, розглядається як система ідей, теорій, національних правових традицій та інших ціннісних категорій про землю; земельно-правових принципів; правових норм, якими регулюються земельні відносини, а також правових способів задоволення і захисту земельних інтересів фізичних та юридичних осіб за допомогою державних і земельно-правових інститутів. 1.2. Розвиток земельного права в умовах земельної реформи Питання власності на землю в Україні в історичному контексті без перебільшення було питанням життя і смерті. Тільки на початку ХХ століття аграрний характер вітчизняної економіки поступово змінюється на аграрно-індустріальний. Цей складний, масштабний і, певною мірою, трагічний процес народження в Україні модерного суспільства історики охарактеризували як рух «із селян у націю». Безземелля на селі і як його наслідок – люмпенізація населення, стали основними темами тогочасної української літератури. Невдалі земельні реформи стали однією із ключових причин падіння довіри у населення до українських урядів 1917-20 рр. та їх поразки. Запропонована більшовиками радикальна і, на перший погляд, напрочуд зрозуміла формула «землю – селянам» обернулася новим відновленням кріпацтва. Десятиліттями нормою «господарського» використання земель було правило: «должон, як земля колгоспу» [21, c. 59]. Тому не випадково молода українська держава отримала у спадок від СРСР вузол проблем, що пов’язані із правовим регулюванням земельних відносин. На сучасному етапі розвитку суспільства ці питання набули особливої актуальності. Низка гучних «земельних» скандалів у столиці та регіонах зайвий раз довела: проблема потребує негайного кваліфікованого вирішення. Реформування існуючих земельних відносин завжди, на всіх етапах розвитку людської цивілізації, належало до надто складних завдань і найважливіших напрямів соціально-економічної політики взагалі та аграрної зокрема. Адже ці перетворення стосуються насамперед питань власності на землю, володіння, використання й розпорядження земельними ресурсами як головним засобом виробництва у сільському і лісовому господарствах та просторовою базою розташування будь-яких об'єктів виробничого і невиробничого призначення. Після проголошення незалежності України розпочався процес національного відродження і розбудови української державності. Цим обумовлюється потреба створення власної української правової системи. Правова система української держави почала формуватися дещо раніше, з дня прийняття (16 липня 1990 р.) Декларації про державний суверенітет України [5]. З цього часу було прийнято ряд законів, які стосуються державного будівництва, економічного і соціального розвитку України, агропромислового комплексу, екології, землі та інших природних об'єктів. Наявність теоретичних засад законотворення стала передумовою для розробки концепції правової системи та її формування. Для формування законодавчої бази були використані досягнення юридичної науки, історичний і сучасний міжнародний досвід, досвід економічних реформ та інших перебудовних процесів, у тому числі пе¬реходу від планово-регулюючої до ринкової економіки. Основою формування системи права мала бути Конституція України [1], оскільки всі галузі права повинні бути узгоджені між собою і відповідати Основному Закону. На перших порах становлення правової системи належної Конституції України не було, вона була прийнята лише у 1996 р. [1]. Це призводило до певних ускладнень. За таких умов важливого значення набувало прогнозування і наукове обгрунтування розвитку законодавства. У перші роки розбудови держави законотворчий процес здійснювався стихійно, здебільшого до прийнятих законів вносились зміни і доповнення, в окремих випадках закони приймались у новій редакції. У радянський період земельне право базувалось на концепції, що земля є виключною власністю радянського народу, державною власністю. Для всіх потреб розвитку економіки і життєдіяльності людей земля надавалась у постійне чи тимчасове користування. Союзні республіки, в тому числі Українська РСР, не були суб'єктами права власності на землю. Лише 18 грудня 1990 р. було прийнято новий Земельний кодекс Української РСР, ст. 1 якого проголошувала, що відповідно до Декларації про державний суверенітет України земля є власністю її народу [2]. Кодексом було встановлено, що земля надається громадянам України у довічно успадковуване володіння для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, садівництва, дачного і гаражного будівництва; для традиційних народних промислів [ст. 6 ЗК]. В усіх інших випадках і для всіх інших цілей земля надавалась громадянам і юридичним особам у постійне чи тимчасове користування [ст. 7]. Статею 8 ЗК вводилась оренда землі. Цього ж дня була прийнята Постанова Верховної Ради УРСР «Про земельну реформу». У Постанові відзначалось, що земельна реформа є частиною економічної реформи, здійснюваної в Україні у зв'язку з переходом економіки держави до ринкових відносин. Верховна Рада УРСР постановила оголосити з 15 березня 1991 р. всі землі УРСР об'єктом земельної реформи [15]. | |
| Просмотров: 1333 | Загрузок: 33 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |