| Главная » Файлы » Курсовые работы » Курсовые проекты |
Загальні засади провадження у суді апеляційної інстанції
| [ Скачать с сервера (53.9 Kb) ] | 05.08.2017, 23:13 |
| Право звернення до судів вищих інстанцій з апеляційними та/або касаційними скаргами є важливою складовою судочинства в Україні. Згідно зі ст. 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом [1]. Як зазначає А. Осетинський [10, 27], саме європейський вектор зумовив запровадження у Конституції України нових порядків перегляду судових рішень - апеляційного та касаційного. У цьому кроці отримав втілення процес гармонізації та адаптації національного законодавства до законодавства європейського співтовариства. Отже, проблеми апеляційного та касаційного оскарження судових рішень є актуальними. Зокрема, проблема апеляційного оскарження судового рішення в цивільному процесі нещодавно розглядалася Конституційним Судом України (далі — КСУ), що підкреслює актуальність цієї проблеми. У Рішенні від 27 січня 2010 р. № 3-рп/2010 КСУ дійшов висновку, що право на апеляційне оскарження судових рішень у контексті положень частин 1, 2 ст. 55, п. 8 ч. З ст. 129 Конституції України є складо¬вою права кожного на звернення до суду[7]. Розглядаючи положення п. 8 ч. З ст. 129 Конституції України, КСУ дійшов висновку, що апеляційне оскарження судового рішення можливе у всіх випадках, крім тих, коли закон містить заборону на таке оскарження. Зазначений підхід ставить проблему докорінного перегляду всіх процесуальних кодексів України в частині прав на оскарження судових рішень. Згідно зі ст. 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. [1] Отже, якщо, як встановив КСУ, право на апеляційне оскарження судових рішень є складовою права кожного на звернення до суду, конституційний принцип права оскарження «...крім випадків, встановлених законом» надає конституційне право звернутися до відповідного суду з апеляційною та/або касаційною скаргою завжди (крім випадків, встановлених законом), а не тоді, коли це дозволено законом. Цей принцип відповідає відомому правилу, що застосовується до осіб приватного права: «Дозволено все, що не забороняється законом» [6]. Разом із тим у Законі України «Про судоустрій та статус суддів» цей принцип вирішений по-іншому. Згідно зі ст. 14 цього Закону учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, передбачених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення. Тобто у цьому випадку право на апеляційне та касаційне оскарження ставиться в залежність від законодавчого дозволу [4]. Саме за таким принципом побудовані й процесуальні кодекси. Так, згідно зі статтями 106, 11113 ГПК України (далі — ГПК) ухвали місцевого або апеляційного господарського суду можуть бути оскаржені в апеляційному (відповідно - касаційному) порядку у випадках, передбачених цим Кодексом та Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» [2]. На мою думку, треба погодитись, що такий підхід суперечить п. 8 ч. З ст. 129 Конституції України, а віддати пріоритет, відповідно, нормам Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ГПК. Зазначена суперечність значно ускладнює використання прав на апеляційне та/або касаційне оскарження, на що вказувалося у праці [9, 34-40]. Таким чином, метою цього дослідження є аналіз можливості апеляційного оскарження рішення суду. Розділ І. Загальні засади провадження у суді апеляційної інстанції 1.1. Апеляційний адміністративний суд як суб’єкт адміністративного процесу У системі судів загальної юрисдикції діють апеляційні суди як суди апеляційної інстанції з розгляду цивільних і кримінальних, господарських, адміністративних справ, справ про адміністративні правопорушення. Апеляційний адміністративний суд був утворений Указом Президента України «Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів, затвердження їх мережі та кількісного складу суддів» від 16 листопада 2004 року та розпочав свою діяльність 2 квітня 2007 року. Основним завданням апеляційного адміністративного суду є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій. Апеляційний адміністративний суд переглядає судові рішення окружних адміністративних судів та місцевих загальних судів як адміністративних в апеляційному порядку як суд апеляційної інстанції. Судами апеляційної інстанції в адміністративних справах є 9 апеляційних адміністративних судів: Дніпропетровський, Донецький, Київський, Львівський, Одеський, Житомирський, Вінницький, Севастопольський, Харківський апеляційні адміністративні суди. У їхньому найменуванні використовується назва міста, де ці суди знаходяться. При цьому апеляційні адміністративні суди є судами апеляційної інстанції як щодо місцевих (окружних) адміністративних судів, так і щодо місцевих загальних судів, якщо вони діють як адміністративні суди. Апеляційні адміністративні суди утворені відповідно до принципу територіальності, тому їхня юрисдикція поширюється на певну територію. Апеляційне оскарження здійснюється до апеляційного адміністративного суду, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться місцевий суд, що ухвалив судове рішення. Межі територіальної юрисдикції апеляційних адміністративних судів визначено Указом Президента України "Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів, затвердження їх мережі та кількісного складу суддів" від 16 листопада 2004 року: 1) Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд - Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська області; 2) Донецький апеляційний адміністративний суд - Донецька, Луганська області; 3) Київський апеляційний адміністративний суд - Київська, Черкаська, Чернігівська області та місто Київ; 4) Львівський апеляційний адміністративний суд - Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Тернопільська; 5) Житомирський апеляційний адміністративний суд – Житомирська, Рівненська області; 6) Вінницький апеляційний адміністративний суд – Вінницька, Хмельницька, Чернівецька області; 7) Одеський апеляційний адміністративний суд - Миколаївська, Одеська, Херсонська області; 8) Севастопольський апеляційний адміністративний суд - Автономна Республіка Крим, місто Севастополь; 9) Харківський апеляційний адміністративний суд - Полтавська, Сумська, Харківська області [5]. До складу апеляційного суду входять судді, які мають стаж роботи на посаді судді не менше п’яти років, з числа яких призначаються голова суду та його заступники. В апеляційному суді, кількість суддів в якому перевищує тридцять п’ять, може бути призначено не більше трьох заступників голови суду. У складі апеляційного суду можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ у межах відповідної судової юрисдикції. Судову палату очолює секретар судової палати, який призначається з числа суддів цього суду. Рішення про утворення судової палати, її склад, а також про призначення секретаря судової палати приймаються зборами суддів апеляційного суду за пропозицією голови суду. Секретар судової палати організовує роботу відповідної палати, контролює здійснення аналізу та узагальнення судової практики у справах, віднесених до компетенції палати, інформує збори суддів апеляційного суду про діяльність судової палати [4]. Апеляційний адміністративний суд: 1) розглядає справи адміністративної юрисдикції в апеляційному порядку згідно з процесуальним законом; 2) у випадках, передбачених процесуальним законом, розглядає справи адміністративної юрисдикції як суд першої інстанції; 3) аналізує судову статистику, вивчає та узагальнює судову практику; 4) надає місцевим судам методичну допомогу в застосуванні законодавства; 5) здійснює інші повноваження, визначені законом. Голова апеляційного адміністративного суду: 1) представляє суд як орган державної влади у зносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами; 2) визначає адміністративні повноваження заступників голови апеляційного адміністративного суду; 3) контролює ефективність діяльності апарату суду, вносить Голові Державної судової адміністрації України подання про призначення на посаду керівника апарату суду, заступника керівника апарату суду та про звільнення їх з посад, а також про застосування до керівника апарату суду, його заступника заохочення або накладення дисциплінарного стягнення відповідно до законодавства; 4) видає на підставі акта про обрання на посаду судді чи звільнення судді з посади відповідний наказ; 5) повідомляє Вищу кваліфікаційну комісію суддів України про наявність вакантних посад у апеляційному адміністративному суді в десятиденний строк з дня їх утворення; 6) забезпечує виконання рішень зборів суддів апеляційного адміністративного суду; 7) контролює ведення та аналіз судової статистики, організовує вивчення та узагальнення судової практики, дбає про інформаційно-аналітичне забезпечення суддів з метою підвищення якості судочинства; 8) забезпечує виконання вимог щодо підвищення кваліфікації суддів апеляційного адміністративного суду; 9) здійснює інші повноваження, визначені законом. Голова апеляційного адміністративного суду видає накази і розпорядження. У разі відсутності голови апеляційного адміністративного суду його адміністративні повноваження здійснює один із заступників голови суду за визначенням голови суду, за відсутності такого визначення – заступник голови суду, який має більший стаж роботи на посаді судді, а в разі відсутності заступника голови суду – суддя цього суду, який має більший стаж роботи на посаді судді [4]. 1.2. Апеляційне оскарження рішення адміністративного суду В України відповідно до Конституції запроваджено апеляційне та касаційне оскарження судових рішень. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанови суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом [3]. У переважній більшості випадків оскаржувати судове рішення буде особа, яка бере участь у справі, якщо результат розгляду її не влаштовує. Однак можливі ситуації, коли судове рішення безпосередньо стосується інтересів іншої особи, яка не брала участі у справі. Найчастіше вона дізнається про справу вже після ухвалення рішення. В ідеалі суд першої інстанції мав би залучити таку особу або надати їй можливість вступити у справу ще під час розгляду. Однак внаслідок помилки або через відсутність відомостей суд цього не зробив. Тому для захисту своїх інтересів така особа також має право на оскарження. Це ж право мають свідок, експерт, спеціаліст, перекладач щодо ухвали суду, якою визначено судові витрати, пов'язані з їх залученням (частина друга статті 98 КАСУ). Процесуальні ухвали можуть стосуватися інтересів й інших осіб, окрім тих, що беруть участь у справі, при вирішенні питань, пов'язаних із забезпеченням доказів, забезпеченням адміністративного позову, зверненням судового рішення до виконання, тому й такі особи наділені правом на оскарження судового рішення у частині, що стосується їхніх інтересів. Для справ щодо оскарження нормативно-правових актів передбачено особливість. У таких справах право оскаржити судове рішення надано лише особам, які брали участь у справі, інакше апеляційний суд був би завалений апеляційними скаргами осіб, які під час провадження у суді першої інстанції не виявили бажання взяти участь у справі і не добивалися результату, який би їх влаштовував. Тому в адміністративній справі щодо оскарження нормативно-правових актів запроваджено обов'язкове розміщення оголошення в офіційному друкованому виданні про відкриття провадження. Це потрібно для того, щоб кожна заінтересована особа могла взяти участь у розгляді справи судом першої інстанції, якщо вона того бажає. Однак якщо така особа не виявила бажання взяти участь у справі, вона втрачає право на апеляційне оскарження незалежно від того, зачіпає чи ні судове рішення її інтереси. Апеляційна скарга такої особи залишається без розгляду (частина шоста статті 171 КАСУ). Заінтересована особа, яка не брала участі у справі, усе ж може оскаржити судове рішення у такій справі, якщо відповідного оголошення не було зроблено у встановленому порядку. Предметом апеляційного оскарження є насамперед судові рішення, якими закінчено провадження в суді першої інстанції (наприклад, постанови по суті справи, ухвали про залишення адміністративного позову без розгляду, про закриття провадження в адміністративній справі). У КАСУ визначено ще низку інших ухвал, які може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції. Підставами апеляційного оскарження рішень суду можуть бути помилки суду першої інстанції як у питаннях факту (встановлення обставин у справі), так і в питаннях права (застосування норм матеріального та процесуального права). Якщо їх деталізувати, то оскаржити судове рішення в апеляційному порядку можна з таких підстав: 1) неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам у справі; 4) вирішення не всіх позовних вимог або питань; 5) порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, або правильне по суті вирішення справи чи питання, але з помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права; 6) справу розглянуто і вирішено у першій інстанції неповноважним складом суду; 7) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; 8) судове рішення ухвалено чи підписано не тим суддею, який розглянув справу. | |
| Просмотров: 504 | Загрузок: 7 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |