| Главная » Файлы » Курсовые работы » Курсовые проекты |
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ
| [ Скачать с сервера (72.2 Kb) ] | 21.07.2017, 22:47 |
| ВСТУП Природні ресурси — це однорідні складові природи, що є елементами екосистеми і придатні для задоволення певних потреб людини. У широкому розумінні природні ресурси — це сукупність об'єктів і систем живої та неживої природи, компоненти природного середовища, що оточують людину, які використовуються в процесі суспільного виробництва для задоволення матеріальних і культурних потреб людини та цілого суспільства. Розвиток людського суспільства в усі часи був пов'язаний з використанням різноманітних ресурсів. Природне середовище є місцем проживання людини і джерелом всіх благ, необхідних для його життя та виробничої діяльності . Сучасний етап розвитку світового господарства відрізняється всезростаючими масштабами споживання природних ресурсів, різким ускладненням процесу взаємодії природи і суспільства. В умовах зростаючих взаємозв'язку і взаємозалежності держав світовий суспільний прогрес все більше залежить від вирішення глобальних проблем - загальнолюдських проблем, які зачіпають інтереси і долі всіх країн та народів, що мають значення для прогресу людської цивілізації в цілому. І однією з таких глобальних проблем є проблема раціонального використання природних ресурсів. З розвитком суспільного виробництва все більше зростає вплив людини на природу, використання її сил і ресурсів. Причому досягнення науки і техніки створили ілюзію якби відчуженості людини від природи і навіть панування над нею. Для задоволення своїх потреб сучасна людина потребує значно більшої кількості ресурсів, ніж раніше, у зв'язку з чим перед людством і постають серйозні і складні проблеми їх оцінки та раціонального використання. Фактично ж природні умови і ресурси є необхідними умовами для розвитку промислового і сільськогосподарського виробництва. Однак тільки людське суспільство вирішує, як і в якій мірі ці ресурси будуть використовуватися. Звичайно ж, наявність або відсутність природних ресурсів в значній мірі впливає на економіку країн, особливо на аграрному та індустріальному етапах їх розвитку. Дана тема дійсно є актуальною. Планета Земля має великі водні, рослинні, мінеральні та інші ресурси. Але вони не є безмежними. Потреби людини в сировині, паливі безперервно зростають. Наприклад, промислові підприємства використовують воду, сировину, паливо, кисень повітря в зростаючих обсягах. І ступінь використання природних ресурсів визначається не стільки їх природними властивостями, скільки соціально-економічними потребами. І тому нині особливо актуальними є наукові дослідження, в яких розробляються дійсно дієві економічні механізми з приводу використання природних ресурсів у сучасному світі. Ступінь наукової розробленості тем, що стосуються природних ресурсів, дуже високий. Існує навіть такий науковий напрямок як економіка природокористування. Він виник на межі 60–70-х років ХХ ст., виходячи із визнання факту обмеженості природних ресурсів, небезпеки збереження техногенного, природоємного типу розвитку, необхідності проведення природовідновлювальних робіт, особливо у великих містах. Економіка природокористування має як теоретичне, так і практичне значення. В умовах функціонуючої системи народного господарства економіка природокористування покликана давати конкретні рекомендації щодо найкращого використання природних ресурсів. При цьому у сучасності важливими для вирішення є дві основні групи питань: 1) як найбільш раціонально використовувати природні ресурси, зберігати їх, враховуючи обмеженість багатьох з них; 2) як обмежити негативний вплив забруднення та руйнування навколишнього середовища. У більш широкому розумінні економіка природокористування повинна сприяти розробці основ концепції стійкого еколого - економічного розвитку. Об’єктом дослідження є власне всі складові такого поняття як «природні ресурси». В свою чергу предметом дослідження є роль природних ресурсів у світовій економіці. Мета курсової роботи – вивчення сутності природних ресурсів у сучасності, а завдання полягає у визначенні ефективних і раціональних шляхів використання природних ресурсів в економіці всього світу. Так як питання раціонального використання природних ресурсів актуальне і приковує до себе увагу всього людства, то відповідно і систематичні публікації з даної теми дають нам змогу дізнатися про певні важливі моменти та певною мірою долучитися до їх розв’язання. Однією з основних публікацій можемо назвати журнал «Економіст», де в майже кожному випуску присутній розділ «Економіка природокористування». Існує велика кількість різноманітних видань, в яких розглядається саме питання про природні ресурси та їх правильне застосування, серед яких є такі: «Вісник екологічної безпеки», «Мінеральні ресурси України», «Wisconsin Natural Resources» та інші. Використані порівняльний, історичний, статистичний методи дослідження. Отже, природні ресурси завжди використовувалися і використовуються людиною і по сьогоднішній день. Адже у житті та розвитку будь-якого суспільства вони відіграють дуже значну роль і тому проблеми їх використання повинні вирішуватися вже зараз, хоча, насправді вже вчора такій важливій темі повинна була приділятися увага всього людства. РОЗДІЛ 1.ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ 1.1. Сутність поняття « природні ресурси» Проблеми природокористування завжди були важливими для людства, але найбільшої актуальності вони набули в наш час, коли господарська діяльність людини викликала великі зміни природного середовища на всій планеті. Пояснюється це різким збільшенням чисельності населення Землі, надмірним використанням природних ресурсів і наслідками науково-технічної революції. Тому все повніше усвідомлюється необхідність глобального вирішення проблем раціонального природокористування на науковій основі. Природокористування, засноване на результатах глибоких екологічних досліджень і досягненнях природничих, економічних і технічних наук, дозволяє визначити раціональні принципи господарської діяльності і уникнути виснаження та знищення природних ресурсів. Раціональним вважається таке природокористування, що передбачає кінцеві результати взаємодії людини і природи. При цьому є недопустимим зниження здатності самовідновлення потенціалу природних комплексів та їх деградація. До того ж, гарантується найефективніше використання ресурсів природи. Раціональність природокористування є функцією двох змінних — ефективності використання природних ресурсів і стану навколишнього природного середовища [21, с.150]. За своєю матеріальною сутністю природні ресурси вважаються частиною географічного середовища. Це — сукупність природних умов існування та діяльності людей. Вони належать до компонентів природи, а відтак їх розподіл на Землі та концентрація в її надрах визначаються природними закономірностями. У розумінні О.О. Мінца природні ресурси — «тіла і сили природи, які на даному рівні розвитку продуктивних сил і вивченості можуть бути використані для задоволення потреб людського суспільства у формі безпосередньої участі в матеріальній діяльності». Деякі екологи і природознавці ототожнюють природні умови і ресурси, відносячи до них рельєф, геологічну будову та інші компоненти навколишнього середовища. М. Ф. Реймерс пише, що природні ресурси — це природні об’єкти і явища, що використовуються в теперішньому і майбутньому для прямого і непрямого споживання, сприяють створенню матеріальних багатств, відтворенню трудових ресурсів, підтримці умов існування людини, підвищенню якості життя, в тому числі феномени природи. Він говорить про природні ресурси як про тіла і сили природи (природні блага), суспільна корисність яких позитивно або негативно змінюється в результаті трудової діяльності людини. Природні ресурси не можуть існувати і використовуватися поза природними умовами, що є їх природно-історичною базою: для виникнення і розвитку ресурсів необхідні певні природні умови. За своєю економічною сутністю природні ресурси мають споживну вартість. Їх придатність і корисність, техніко-економічні властивості, масштаби та способи використання визначаються суспільними потребами. Природні ресурси є матеріальною базою виробництва, постійно споживаються ним і вимагають свого повного відновлення у натуральній формі. А відтак для забезпечення безпосереднього суспільного відтворення процес праці, зв’язаний з підготовкою природних елементів до включення у господарський оборот, повинен бути безперервним. Цей процес здійснюється у сфері як матеріального, так і нематеріального виробництва: капітального будівництва, сільського та лісового господарства, видобувної промисловості, рекреаційного господарства тощо. На базі цього забезпечується зв’язок між суспільством і природою та між окремими підрозділами сфери природокористування. Поняття «природні ресурси» вказує на безпосередній зв’язок природи з господарською діяльністю людини, що нерідко призводить до негативних суспільних явищ, завдаючи природі великої шкоди. А відтак процес взаємодії людини з довкіллям по суті своїй двоєдиний. З одного боку, це — використання природних ресурсів, а з другого, — вплив на довкілля і необхідність рахуватися з природоохоронними процесами. Важливим завданням економістів є складання балансу між господарськими потребами суспільства та природними можливостями їх задоволення. Адже сутність природних ресурсів полягає у тому, щоб їх використання покращувало загальний стан розвитку суспільства, при цьому не завдавши шкоди природі. Ефективність використання природних ресурсів визначають за певними показниками. Наприклад, натуральні показники включають кількісні та якісні характеристики досліджуваних об’єктів. Кількісна оцінка відображає обсяги ресурсу - площу і запас лісонасаджень, запаси мінеральних ресурсів, ресурс річкового стоку, земельну площу тощо. Якісна оцінка фіксує його властивості - калорійність палива, вміст гумусу в ґрунті, питому вагу деревини, вміст корисного компоненту в руді тощо, а також характеристики, пов’язані з місцем розташування: транспортні магістралі, споживачі, поєднання ресурсів для переробки тощо. У практичній діяльності використовуються відносні якісні показники - бони та бали. Бонітування ґрунтів - це порівняльна оцінка ґрунтової родючості, яка виражається через показники (шкали) придатності їх до вирощування сільськогосподарських культур. Оцінка якості ґрунту дається у відносних величинах - балах за замкненими 100-бальними шкалами. За 100 балів береться еталонний ґрунт для кожної культури [23, с.70-73]. 1.2.Правове природокористування в Україні Роль права у будь-якій сфері відіграє потрібну і важливу роль. І його роль у регулюванні взаємодії природи та суспільства полягає у встановленні науково обґрунтованих правил поведінки людини щодо природи. Найбільш суттєві правила такої поведінки закріплюються державою в законодавстві і стають загальнообов’язковими нормами права для виконання та дотримання, що забезпечується державним примусом у разі їх невиконання. Уже з перших законотворчих кроків після проголошення незалежності в Україні визначено загальні основи природоохоронної діяльності в державі. Закон «Про охорону навколишнього природного середовища» від 26 червня 1991 року закріплює право громадян України на безпечне для життя навколишнє середовище. Це право реалізовується шляхом участі громадян в обговоренні проектів законодавчих актів та інших рішень в галузі охорони навколишнього середовища; участі в розробці та здійсненні заходів щодо охорони природного середовища, раціонального використання природних ресурсів; об’єднання в громадські природоохоронні організації; отримання повної і достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища. Згідно закону основними принципами охорони навколишнього природного середовища є: - пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов'язковість додержання екологічних стандартів, нормативів та лімітів використання природних ресурсів при здійсненні господарської, управлінської та іншої діяльності; - гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров'я людей; - запобіжний характер заходів щодо охорони навколишнього природного середовища; - екологізація матеріального виробництва на основі комплексності рішень у питаннях охорони навколишнього природного середовища, використання та відтворення відновлюваних природних ресурсів, широкого впровадження новітніх технологій; - збереження просторової та видової різноманітності і цілісності природних об'єктів і комплексів; - науково обґрунтоване узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства на основі поєднання міждисциплінарних знань екологічних, соціальних, природничих і технічних наук та прогнозування стану навколишнього природного середовища та інші [33]. У науковій літературі і в законодавстві виділяють різні види права природокористування в залежності від різних підстав поділу. За видами природних об'єктів, які використовується, можна виділяти: - право землекористування; - право лісокористування; - право водокористування; - право користування надрами; - право користування тваринним світом; - право користування рослинним світом; - право користування територіями і об'єктами природно-за-повідного фонду. Основною є класифікація права природокористування на: - загальне природокористування; - спеціальне природокористування. Загальне природокористування – це використання людиною природи з метою задоволення своїх життєво необхідних потреб (купання в річці, збирання в лісі грибів, ягід для власного споживання тощо). Спеціальне природокористування - виробничо-господарське використання природних об'єктів (видобування корисних копалин, рубка лісу тощо). Така галузь як природокористування є актуальною та потребує до себе значної уваги. Саме тому потрібно розглядати та вивчати раціональне використання природних ресурсів і з точки зору права також. 1.3.Проблеми природокористування у світі Людством загальновизнано, що основний засіб виживання – забезпечення безпеки життєдіяльності. В останні час в результаті швидкого розвитку науково технічного прогресу та інтенсивного використання природних ресурсів зростає ступінь їх виснаження та забруднення навколишнього середовища , і проблема виживання людини постає все більш гострою. Наприклад, у Світовий океан щорічно потрапляє до 10 млн. т нафти. Все це з очевидністю вимагає коректування дій людства, так як багато змін в навколишньому середовищі вже стали незворотними. Екологічні проблеми проникають в різні сфери суспільного життя, визначають багато в чому особливості сталого розвитку кожної держави. Сьогодні загроза виживання обумовлена головним чином виснаженням і деградацією природного середовища внаслідок активної людської діяльності. Економічний розвиток в XXI столітті йде, на жаль, без належного урахування вичерпності багатьох видів не поновлюваних природних ресурсів. І вже не йде мова про стовідсоткове відновлення природних умов та природних ресурсів, про відновлення тих умов, які були ще закладені до появлення людини. В останні десятиліття значно загострився антропогенний вплив (тобто вплив людини та її діяльності) на природне середовище, який становить серйозну небезпеку для навколишнього середовища та самого суспільства. Будь-яка людська діяльність тісно пов'язана з використанням природно-ресурсного потенціалу, а відтак супроводжується забрудненням навколишнього природного середовища. Нераціональне використання природних ресурсів має неабиякий вплив на екосистеми, а іноді це призводить до того, що окремі території, деколи навіть регіони перетворюються на зону стихійного чи екологічного лиха [19, с.4-5]. Стан природокористування змінюється з розвитком суспільних змін і перебуває в тісному взаємозв'язку з рівнем науки та техніки. В умовах науково - технічного прогресу взаємодія між природою та суспільством значно ускладнилася у зв'язку зі зростанням потреб суспільства у природних ресурсах, інтенсивністю і характером впливу людини на природне середовище. Це і призвело до ускладнення екологічної ситуації як і в окремих регіонах, так і у цілому світі. У XXI столітті людство зіткнулося з безпрецедентною проблемою глобального екологічного виживання. В світі не існує країни, якої б не торкнулася тією чи іншою мірою екологічна криза, безпосередньо пов’язана з обмеженістю природних ресурсів планети, станом демографічних, соціальних та економічних процесів. На сьогодні проблема охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів переросла в одну з найважливіших глобальних проблем сучасності. Від неї залежить основа подальшого існування людського суспільства. Цілком очевидно, що її вирішення можливе лише за умови об’єднання зусиль міжнародного співтовариства, коли охорона навколишнього природного середовища стане однією з найважливіших функцій усіх без винятку країн. Саме тому, Конференція ООН на найвищому рівні з питань навколишнього середовища і розвитку, яка відбулася в червні 1992 року в Ріо-де-Жанейро (Бразилія), засвідчила, що стан навколишнього природного середовища є одним з найважливіших чинників глобальної, регіональної та національної безпеки. В документах конференції неодноразово підкреслюється необхідність забезпечення стабільного розвитку держав, при якому економічне зростання було б тісно пов’язане з екологічними вимогами. Будь-яка держава, що ігноруватиме ці вимоги, приречена на дестабілізацію економічної та соціальної системи, на зниження якості життя своїх громадян і непередбачувані наслідки для самого існування суспільства та держави [29, с.102-105]. Навколишнє природне середовище і природні ресурси дійсно є складовими частинами єдиної органічної економічної системи. Виходячи з цього, відомий економіст, лауреат Нобелівської премії В.Леонтьєв характеризує забруднення навколишнього природного середовища як побічний продукт будь-якої нормальної економічної діяльності. Аналізуючи процес забруднення за допомогою підходу „витрати –випуск”, він з’ясовує, що будь-яке зниження або збільшення „випуску” забруднюючих речовин викликається такими факторами: - за рахунок зміни кінцевого попиту на товари і послуги; - змін технологічної структури однієї чи кількох галузей економіки; - в результаті певної комбінації перших двох факторів [15, с.23-27]. За останнє десятиріччя площа сільського господарства в капіталістичному світі скорочується в основному за рахунок розвинутих капіталістичних країн. У світі існують резерви для збільшення оброблюваних площ. За різними джерелами нараховують декілька мільйонів квадратних кілометрів земель, які можна було б використовувати для потреб сільського господарства, але їх освоєння вимагає значних капіталовкладень. Тому для збільшення виробництва продуктів харчування в першу чергу намагаються покращити використання наявних ресурсів сільського господарства [2, с.75-76]. Звідси можна зробити висновок про існування тісного взаємозв’язку між економічною ефективністю й екологічним благополуччям того чи іншого регіону, а також останнім та соціальною ефективністю. Для вирішення конкретних проблем природокористування існує така галузь знань як економіка охорони навколишнього середовища. Це - особлива сфера соціально-економічних відносин, яка знаходиться у стадії свого становлення і розвитку. Вона передбачає вивчення не тільки економічних аспектів охорони флори і фауни, чистоти атмосферного повітря, ґрунтів, водних, лісових та інших природних ресурсів, а й розробку ефективних заходів щодо забезпечення населення надійними екологічними умовами. Економіка охорони навколишнього середовища - інтегроване поняття, що насамперед орієнтується на якість життя людей і забезпечення їхніх потреб. Існуючий механізм господарювання щодо охорони і раціонального використання природних ресурсів потребує більшої гнучкості і вдосконалення на основі поглибленого вивчення екологічних закономірностей у біосфері і всебічного розвитку ідей економіки охорони навколишнього середовища відповідно до нових економічних умов [28, с.194-195]. | |
| Просмотров: 634 | Загрузок: 10 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |