| Главная » Файлы » Курсовые работы » Курсовые проекты |
Загальна характеристика іноземного інвестування в Україні
| [ Скачать с сервера (201.6 Kb) ] | 21.06.2017, 15:37 |
| Актуальність теми дослідження пояснюється тим, що входження України у світову економічну систему супроводжується розвитком інтеграційних процесів. Останні характеризуються значними переміщеннями капіталів і технологій. В цьому контексті важливе місце займає здійснення іноземного інвестування. Розвиток ринкової економіки зумовлює зацікавленість держави, яка приймає іноземні інвестиції, в припливі іноземного капіталу. Адже ці інвестиції ведуть до появи нових продукції і послуг, дають шанс на високооплачувану роботу, сприяють виходу економіки держави на міжнародний рівень. За роки незалежності України державна політика щодо іноземного інвестування зазнавала змін. Але актуальним залишається питання щодо удосконалення правової та організаційної бази щодо здійснення іноземного інвестування, покращення державної інвестиційної політики, забезпечення сприятливого інвестиційного клімату. На сьогодні в Україні існує велика кількість нормативно-правових актів, що регулюють відносини в інвестиційній сфері, та в цілому створено правове підґрунтя для здійснення інвестиційної діяльності. Така розгалужена система нормативно-правових актів свідчить про те, що держава вживає заходів з метою створення в Україні належних умов здійснення інвестиційної діяльності шляхом закріплення на законодавчому рівні принципів та правил її здійснення. Водночас, законодавство України щодо іноземного інвестування містить ряд недоліків та протиріч, у чинних нормативно-правових актах існують розбіжності, їх необхідно привести у відповідність один одному. Важливою проблемою правового регулювання іноземного інвестування є те, що основну законодавчу базу складають нормативно-правові акти, які на даний час, є застарілими. Так, Закон України «Про інвестиційну діяльність», «Про захист іноземних інвестицій на Україні» були прийняті ще 1991 році, Закон України «Про режим іноземного інвестування» – 1996 році. Це приводить до зниження рівня інвестиційної привабливості України для потенційного інвестора. Вирішенню цієї проблеми сприятиме теоретичне, системне, концептуальне вивчення в контексті правового механізму регламентування іноземного інвестування і формування пропозицій щодо його вдосконалення. Дослідження такої правової категорії, як іноземні інвестиції, має проводитись з врахуванням наступних аспектів. По-перше, складна економічна ситуація в країні зумовлена низьким рівнем залучення іноземного капіталу в окремих регіонах держави. Якщо за даними Державної статистичної служби України обсяг іноземних інвестицій в Україну у 2012 році суттєво зріс порівняно з 2011 роком, то, на жаль, у першому півріччі 2013 року така тенденція не спостерігається. Індекс інвестиційної привабливості України в першому кварталі 2013 року залишився незмінним у порівнянні з показником кінця минулого року – 2,12 балів з п’яти можливих. Про це свідчать результати дослідження інвестиційної привабливості України, яке провела Європейська Бізнес Асоціація . Зрозуміло, що юридична наука не може розробити рекомендації щодо вирішення виробничих, технологічних та інших матеріальних проблем, оскільки згадане вище є предметом дослідження інших галузевих наук. Однак, правова наука може запропонувати юридичні засоби, використання яких у сукупності з іншими засобами (економічного характеру) до певної міри сприятиме належній організації господарського обороту (економічний аспект). По-друге, прийняття великої кількості нормативно-правових актів регулювання інвестиційної діяльності спричинило відсутність необхідної структурної повноти та системної довершеності діючого законодавства. У зв'язку з цим, видається за необхідне проведення порівняльно-правового аналізу нормативного регулювання іноземних інвестицій в Україні із врахуванням відповідних положень міжнародно-правових актів задля удосконалення та покрашення національного законодавства (нормотворчий аспект). По-третє, у зв’язку з вищезазначеними обставинами необхідно дати критичну оцінку досягнень правової науки в дослідженні такого виду інвестиційної діяльності, як іноземне інвестування. Насамперед недостатньо дослідженими залишається зміст поняття іноземних інвестицій, який у національних правових системах трактується по-різному. Немає єдності думок в юридичній науці стосовно правової природи інвестиційних договорів. Важливим питанням є проблема, пов'язана з визначенням правового статусу іноземних інвесторів. Водночас у законодавстві не розкривається зміст таких понять, як "інвестування", "іноземне інвестування", "об'єкт інвестиційної діяльності". Необхідно розробити систему заходів, які б гарантували недоторканність іноземних інвестицій в Україні. Окремі аспекти іноземного інвестування розглядалися у працях таких вчених як М.М. Богуславський, В. М. Бутузов, О.М. Вінник, Н.Н. Вознесенська, О.Р. Зельдіна, О.Р. Кібенко, В.М. Коссак, А.В. Малько, В.К. Мамутова, А.І. Марущак, A.В. Омельченко, В.В. Поєдинок, В.Ю. Полатай, В.Ф. Попондопуло, Ю.Д. Притика, В.В. Рєзнікова, Н.О. Саніахметова, О.С. Семерак, О.Е. Сімсон, Р.Б. Шишка, В.Д. Чернадчук, В.С. Щербина та інших. Однак комплексне дослідження правового регулювання здійснення іноземного інвестування в Україні з урахуванням останніх змін національного законодавства, приведення його у відповідність до вимог Світової організації торгівлі та Європейського Союзу, міжнародно-правових актів та з дослідженням практики його застосування судовими органами відсутнє. Як наслідок, звернення до дослідження вищезазначених питань уявляється актуальним, доцільним як з теоретичної, так і з практичної точок зору. Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу положень юридичної науки та окремих актів законодавства з'ясувати поняття та зміст таких категорій як «іноземне інвестування», «іноземні інвестиції», а також, враховуючи накопичений у цій галузі закордонний та вітчизняний досвід, сформулювати пропозиції по вдосконаленню законодавства та ефективному застосуванню чинних правових норм. Для досягнення поставленої мети необхідно вирішення наступних завдань: 1) розглянути існуючі підходи до визначення понять "інвестиції", «інвестування» та "інвестиційна діяльність"; 2) розглянути поняття та види іноземних інвестицій; 3) визначити тенденції розвитку законодавства України про іноземне інвестування; 4) визначити процедуру державної реєстрації іноземних інвестицій; 5) охарактеризувати правовий статус підприємств з іноземними інвестиціями та іноземних підприємств; 6) охарактеризувати поняття, істотні умови та зміст окремих договорів, що застосовуються у сфері іноземного інвестування. Об’єктом дослідження даної дипломної роботи є система правових норм чинного національного законодавства та законодавства зарубіжних країн, міжнародно-правових актів, що регламентують іноземне інвестування як одне з основ господарської діяльності, а також теоретичні наукові розробки та судова практика у цій галузі. Предмет дослідження складають правовідносини у сфері здійснення іноземного інвестування в Україні. Методи дослідження. Методологічну основу дослідження складають загальнонаукові та спеціально-юридичні методи. Застосування формально-логічного методу дозволяє з'ясувати критерії класифікації видів іноземних інвестицій. Догматичний – дозволяє проаналізувати зміст норм чинного законодавства та законодавства окремих країн, виявити колізії та окремі прогалини. Теоретико-прогностичний – розробити пропозиції щодо вдосконалення окремих законодавчих норм. Структура дипломної роботи обумовлена метою та завданнями дослідження і складається з вступу, двох розділів, які об'єднюють 7 підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Розділ І. Загальна характеристика іноземного інвестування в Україні. 1.1. Поняття інвестування та іноземного інвестування. Для ґрунтовного дослідження правового регулювання здійснення іноземного інвестування в Україні необхідним є, в першу чергу, визначення основних понять, таких як «інвестування», «інвестиційна діяльність», «іноземне інвестування». У законодавстві України відсутнє легальне визначення поняття «інвестування», у зв’язку з цим виникають проблеми щодо розмежування понять «інвестування» та «інвестиційна діяльність». У науковій літературі досить часто ототожнюють поняття «інвестиційна діяльність» та «інвестування», однак за своїм змістом вони значно відрізняються. Загальні правові умови здійснення інвестиційної діяльності на території України визначені Законом України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.1991 . Відповідно до цього Закону, інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. О.М. Вінник зазначає, що це визначення є доволі спірним, оскільки воно охоплює дві суміжні (але з відмінними ознаками) категорії – власне інвестиційну діяльність та інвестиційну операцію. Якщо інвестиційна діяльність – це систематичні дії, спрямовані на вкладення інвестицій (зазвичай на довготривалій або постійній основі), то інвестиційні операції – це окремі дії чи сукупність взаємопов’язаних дій, спрямованих на вкладення інвестицій . У відповідності з частинами 1 та 2 статті 2 Закон України «Про інвестиційну діяльність» все ж розмежовує поняття інвестування (вкладення цінностей) та інвестиційної діяльності, яка, окрім інвестування, охоплює і підприємницьку діяльність з реалізації і використання цих цінностей для досягнення цілей інвестування. Інвестування – це різновид або елемент господарської діяльності, змістом якого є сукупність практичний дій учасників інвестування (інвестора, виконавців, посередників, держави та територіальної громади в особі уповноважених органів) щодо організації, вкладення інвестицій та отримання запланованого соціально-економічного ефекту . У законодавстві термін «інвестування» застосовується лише у зв’язку із класифікацією інвестування залежно від суб’єкта, який виступає в ролі інвестора (іноземне, державне, спільне та ін.). Одним із різновидів інвестування Закон України «Про інвестиційну діяльність» називає іноземне інвестування. Для визначення поняття «іноземне інвестування» є недостатнім визначення поняття «інвестування» (практичні дії (систематичні у формі діяльності) чи окремі (у формі операцій) щодо вкладення інвестицій). Визначимо декілька ознак, які притаманні саме іноземному інвестуванню: • спеціальне нормативно-правове регулювання; • тісний зв’язок з господарською діяльністю. Закон України «Про режим іноземного інвестування в Україні» від 19 березня 1996 р. визначає, що іноземні інвестиції можуть здійснюватися у формі часткової участі у підприємствах; у формі створення підприємств; придбання незабороненого законом майна; придбання самостійно чи за участю українських юридичних або фізичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів на території України; придбання інших майнових прав; господарської (підприємницької) діяльності на основі угод про розподіл продукції; в інших формах, які не заборонені законами України, в тому числі без створення юридичної особи на підставі договорів із суб’єктами господарської діяльності України; • змістом іноземних інвестицій є практичні дії щодо організації, вкладення іноземних інвестицій та отримання запланованих результатів (отримання прибутку або досягнення соціального ефекту); • метою здійснення є досягнення соціально-економічного ефекту в інтересах іноземного інвестора, виконавців та посередників, суспільства в цілому; • учасники: іноземний інвестор, виконавці, посередники, держава; • предметом іноземного інвестування є іноземні інвестиції. Це, як правило, кошти іноземного походження; • об’єктом іноземного інвестування є об’єкти господарської та інших видів суспільної діяльності, розташовані на території України; • можливість поєднання іноземного інвестування з іншими економіко-правовими формами інвестування: інноваційною, приватизаційною, лізинговою, капітальним будівництвом та ін. Правовий режим іноземного інвестування включає такі складові: надання гарантій захисту прав і законних інтересів іноземним інвесторам при вкладенні інвестицій на території України й у передбачених законом випадках пільг; державна реєстрація іноземних інвестицій; встановлення низки обмежень; особливості правового становища підприємства з іноземними інвестиціями й іноземних підприємств; специфічні санкції, що можуть застосовуватися до іноземних інвесторів (наприклад, скасування державної реєстрації іноземної інвестиції та, відповідно, позбавлення пов’язаних з цим пільг/переваг). Узагальнивши ці ознаки, О.М. Вінник формулює таке визначення «іноземного інвестування» – це різновид або елемент господарської діяльності, змістом якого є сукупність практичний дій іноземних інвесторів та інших учасників іноземного інвестування (виконавців, посередників, держави, територіальної громади тощо) щодо організації, вкладення іноземних інвестицій в об’єкти інвестиційної діяльності, визначені законодавством України та отримання запланованого соціально-економічного ефекту . Отже, у законодавстві Україні відсутні легальні визначення таких понять як «інвестування» та «іноземне інвестування». У зв’язку з цим, у науковій літературі існують різні підходи щодо розмежування понять «інвестування» та «інвестиційна діяльність». Вважаємо, що поняття інвестування, як вкладення цінностей, є складовою більш широкого поняття інвестиційної діяльності. Як висновок, можна сказати, що іноземне інвестування – це економіко-правова форма інвестування, різновид господарської діяльності, змістом якої є сукупність практичних дій учасників інвестування (іноземних інвесторів, виконавців, посередників, держави) щодо організації, вкладення у розташовані на території України об’єкти господарської та інших видів діяльності іноземних інвестицій (кошти, майно іноземного походження), яка здійснюється згідно українського законодавства і має спеціальний порядок розміщення інвестицій, складовими якого є гарантії захисту прав та законних інтересів іноземних інвесторів, надання їм пільг чи обмежень, та має на меті отримання прибутку або іншого соціально-економічного ефекту. 1.2. Об’єкти та суб’єкти іноземного інвестування. З економічної точки зору об’єктами інвестицій є активи, яким властива можливість їх використання в процесі виробництва нової вартості або такі, що надають можливість отримання частини нової вартості, яка буде вироблена контрагентом суб’єкта, що здійснює вкладення, або третьою особою . Правова регламентація об’єктів інвестицій має важливе значення з таких причин: 1) вкладення інвестиції в об’єкт у юридичній літературі визнають відокремлюючою ознакою інвестицій; 2) легальний перелік таких об’єктів, як зазначає В.В. Поєдинок, логічно доповнюючи визначення власне інвестицій, виконує функцію конкретизації сфери дії інвестиційного законодавства . Іноземні інвестиції можуть вкладатися в будь-які об’єкти, інвестування в які не заборонено законами України. Це вказано у статті 4 Закону України «Про режим іноземного інвестування». Проте зазначена норма не визначає ані приблизних об’єктів, в які можна вкладати в інвестиції, ані переліку об’єктів, внесення в які іноземних інвестицій заборонені. У зв’язку з цим доцільно звернутися до ЗУ «Про інвестиційну діяльність». Об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях економіки, цінні папери (крім векселів), цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права. У Законі України «Про інвестиційну діяльність» законодавець відмовився від будь-яких обмежень кола об’єктів інвестицій за видами таких об’єктів. Натомість встановлені обмеження іншого характеру, які викликають у науковців деякі критичні зауваження. Так, згідно з ч. 2 ст. 4 Закону забороняється інвестування в об’єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом. У частині, що стосується порушення інвестором вимог законодавства та прав інших суб’єктів ця норма не вносить нічого нового порівняно з загальними нормами про межі свободи підприємництва (ст. 43 ГК України) та межі здійснення цивільних прав (ст. 13 ЦК України); що ж до порушення чужих інтересів, то воно доволі часто супроводжує цілком правомірні дії з інвестування (так, поглинання господарського товариства може суперечити інтересам його міноритарних учасників), тож доречно вести мову лише про закріплення в законодавстві певних гарантій для суб’єктів, інтереси яких страждають в результаті інвестування . Крім вказаних існують також і інші законодавчі обмеження щодо деяких об’єктів. Так, ст. 13 Конституції України від 28 червня 1996 року встановлює, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу. Земля, що є основним національним багатством, перебуває під особливою охороною держави. Відтак, іноземне інвестування у зазначені об’єкти може здійснюватися лише у формах, не заборонених законодавством України та з дотриманням встановленого порядку. Об’єктами інвестиційної діяльності не можуть бути об’єкти житлового будівництва, фінансування спорудження яких здійснюється з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління. Інвестування та фінансування будівництва таких об’єктів може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, недержавні пенсійні фонди, які створені та діють відповідно до законодавства, а також через випуск безпроцентних (цільових) облігацій, за якими базовим товаром виступає одиниця такої нерухомості . Крім того, іноземні інвестори не можуть вкладати інвестиції в об'єкти права державної власності, що не підлягають приватизації, у формі набуття права власності на ці об'єкти. На противагу Закону «Про інвестиційну діяльність», Податковий кодекс України від 02.12.2010 (п. 14.1.86 ст. 14) містить стислий і вичерпний перелік об’єктів інвестицій: основні засоби, нематеріальні активи, корпоративні права та цінні папери. Загальною проблемою закритих переліків є небезпека того, що до них не будуть включені деякі елементи, що повинні були б ними охоплюватися; втім, В.В. Поєдинок визначає, що положення Податкового кодексу достатньо вдало передає ідею об’єктів інвестицій як капітальних цінностей, економічні вигоди від володіння якими пов’язані не із споживанням, а з подальшим використанням їх як таких . Обов'язковим учасником правовідносин, пов'язаних з іноземним інвестуванням, є іноземний інвестор. Визначення кола осіб, які визнаються іноземними інвесторами має не лише теоретичне, а й практичне значення. Адже від визнання особи іноземним інвестором залежить надання відповідних прав, які встановлюються внутрішнім законодавством або міжнародними договорами. У юридичній енциклопедії за редакцією Ю.С. Шемшученка «іноземний інвестор» визначається як «суб’єкт господарювання (юридична або фізична особа), який здійснює інвестиційну діяльність на території іноземної держави» . Поняття «іноземний інвестор» в законодавстві України пройшло досить еволюційний шлях . Зокрема, Законом України «Про іноземні інвестиції» від 13.03.1992 року іноземними інвесторами визначалися: - юридичні особи, створені за законодавством іншим, ніж законодавство України; - фізичні особи, які не мають постійного проживання на території України; - іноземні держави, міжнародні урядові і неурядові організації; - інші іноземні суб’єкти господарської діяльності, які визнаються такими чинним законодавством України. Суттєвим недоліком такого визначення є неврахування кваліфікаційної ознаки іноземного інвестора – здійснення ним інвестиційної діяльності. Іноземними інвесторами визнаються суб'єкти, які проводять інвестиційну діяльність на території України, а саме: юридичні особи, створені відповідно до законодавства іншої, ніж Україна, держави; фізичні особи – іноземці, які не мають постійного місця проживання в Україні і не обмежені у дієздатності; іноземні держави, міжнародні урядові та неурядові організації; інші іноземні суб'єкти інвестиційної діяльності, які визнаються такими відповідно до законодавства України. У законодавчих актах України існують певні протиріччя щодо поняття «інвестор». Згідно зі ст. 5 Закону України «Про інвестиційну діяльність», інвестори – це суб’єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об’єкти інвестування. А Закон України «Про режим іноземного інвестування», як уже вказувалося вище, визначає іноземних інвесторів як «суб’єктів, які здійснюють інвестиційну діяльність». Таким чином, виникає закономірне запитання: хто ж саме в розумінні законодавця є інвестором, – суб’єкти, які приймають рішення про вкладення інвестицій, чи суб’єкти, які провадять інвестиційну діяльність, тобто не збираються, а вже вклали певні інвестиційні засоби і провадять інвестиційну діяльність. На нашу думку, дефініція «суб’єкти, які приймають рішення про вкладення…» є нечіткою, оскільки приймаючи таке рішення можна вкласти, а можна і не вкласти інвестиції з різних причин. Тому в законодавстві необхідно визначити, що «інвестор – це суб’єкт інвестиційної діяльності, який вклав власні…», тобто уже здійснив вкладення інвестицій, а не планує у майбутньому зайнятися інвестиційною діяльністю. Також А.І. Марущак також наголошує на тому, що до суб’єктного переліку «іноземних інвесторів» не внесені фізичні особи – громадяни України, які не мають постійного місця проживання на території України. Вираз «інші іноземні суб'єкти інвестиційної діяльності, які визнаються такими відповідно до законодавства України» не дає відповіді на питання, чи включається дана категорія суб’єктів до поняття «іноземний інвестор». Тому вчений вважає, що фізичні особи – громадяни України, які не мають постійного місця проживання на території України, що підпадають під визначення понять «нерезидент» та «іноземний суб’єкт господарської діяльності», мають бути включені до переліку іноземних інвесторів. Розглянемо основні види іноземних інвесторів за критерієм їх правового статусу: міжнародні організації, іноземні держави, іноземні юридичні особи, іноземні фізичні особи, які постійно проживають за межами України, інші типи іноземних інвесторів. Міжнародні організації відіграють важливу роль у міждержавному інвестиційному процесі у якості нормотворчих органів, які закріплюють сформовані міжнародною практикою правила переміщення капіталів. Крім даного виду діяльності, міжнародним організаціям притаманна функція безпосередньої участі в інвестиційних процесах. Форми та види інвестування таких організацій залежать від їх статутних положень . Міжнародними організаціями, які здійснюють інвестиційну діяльність в Україні, є передусім міжнародні фінансові організації, правові основи взаємодії з якими закріплені, зокрема, Законом України «Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій» від 03.06.1992 року . Міжнародні організації здійснюють інвестиції в Україні на підставі відповідних міжнародних договорів з цими організаціями. Це в першу чергу такі організації: Світовий банк, Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Світова організація торгівлі, Міжнародний валютний фонд та цілий ряд інших, які надають Україні свою фінансову підтримку. Але дана стаття передбачає можливість інвестування коштів і не урядовими організаціями, такими як Римський клуб, «ActionAid International», Всесвітній альянс за громадську участь (CIVICUS), «Грінпіс», Міжнародний альянс «Врятуйте дітей», Міжнародна федерація «Планета людей», Всесвітня організація із захисту прав споживачів, «Оксфам», «Survival International», «Transparency International» Всесвітня організація молодих християнських жінок та іншими . Наступна категорія іноземних інвесторів – іноземні держави. Іноземні держави, які беруть участь в інвестиційній діяльності на території України, діють як юридичні особи згідно з законами України (ч. 2 ст. 3 ЗУ «Про ЗЕД»). У даному випадку держава безпосередньо виступає суб’єктом інвестиційних відносин — інвестором. Тобто державні органи відповідної компетенції приймають рішення інвестування (здебільшого кредитування) іноземної держави чи іншого іноземного реципієнта. Існує й інша форма участі іноземних держав у міжнародних інвестиційних відносинах - державні органи окремих країн у переговорному процесі втілюють власну інвестиційну політику у конкретних міжнародних нормативних актах. У юридичній літературі висловлюється сумнів щодо доцільності внесення в перелік суб’єктів іноземного інвестування іноземних держав. Так, О. Любич вважає це неприпустимим з точки зору абсолютного імунітету держави, основу якої складає її суверенітет . В.М. Коссак вважає цю позицію автора спірною, адже сучасна доктрина міжнародного права не розглядає суверенітет держави як абсолютну категорію і підтверджує можливість його обмеження за певних умов . Закон вказує також і на можливість інвестування іншими іноземними суб’єктами інвестиційної діяльності. Інші іноземні суб’єкти інвестиційної діяльності можуть визначатися двосторонніми угодами про взаємне сприяння та захист інвестицій (двосторонні інвестиційні угоди). До таких суб’єктів інвестиційної діяльності за змістом укладених Україною двосторонніх угод про взаємне сприяння та захист інвестицій слід, передусім, віднести організації, створені відповідно до іноземного законодавства, що не визнаються юридичними особами згідно з цим законодавством. Так, п. «б» ч. 2 ст. 1 Угоди між Урядом України та Урядом Чеської Республіки про сприяння та взаємний захист інвестицій від 17.03.1994, ратифікованої Законом України від 20.10.1995 , визначає інвестором Договірної Сторони, зокрема будь-яку організацію осіб, що немає статусу юридичної особи, проте розглядається як компанія її законами. Двосторонні інвестиційні угоди містять власні критерії віднесення інвесторів до іноземних, а саме: постійне місце проживання фізичної особи на території іноземної Договірної сторони незалежно від критерію громадянства (наприклад, Угода між Урядом України та Урядом Канади про сприяння та взаємний захист інвестицій від 24.10.1994, ратифікована Законом від 02.06.1995 ), перебування організації під контролем фізичних осіб або організацій, що визначаються відповідною угодою іноземними інвесторами (наприклад, між Угода між Україною та Республікою Австралія про сприяння та взаємний захист інвестицій від 08.10.1996, ратифікована Законом України від 11.04.1997 тощо). У науковій літературі нерідко ототожнюють правовий статус іноземного інвестора та створеної ним в результаті інвестиційної діяльності юридичної особи, наприклад, спільного підприємства. В.Д. Чернадчук не погоджується з такою позицією, оскільки, якщо іноземний інвестор займається інвестиційною діяльністю шляхом створення юридичної особи, то, крім спеціального законодавства про іноземні інвестиції, застосовуються нормативні акти, які регулюють підприємницьку діяльність . Цей підхід підтримує та обґрунтовує В.М. Коссак, на думку якого, необхідно розрізняти правовий статус юридичної особи з участю іноземних інвестицій та правовий статус іноземного інвестора. Створення юридичної особи або здійснення інвестицій в іншій формі є одним із способів легалізації іноземного інвестора на території України. Підприємство, створене іноземним інвестором на території України є об’єктом інвестиційної діяльності . Крім, іноземного інвестора, тобто особи, яка безпосередньо здійснює вкладення цінностей у об’єкти інвестування, виділяють також інших суб’єктів іноземного інвестування. Це такі суб’єкти: реципієнти (одержувачі) інвестицій. О.Р. Кібенко визначає одержувача інвестицій як особу, яка отримала від інвестора у власність або користування майно, майнові права та інші цінності, що мають ринкову вартість, і використовує їх у власній господарській діяльності, включаючи подальше інвестування . З цього випливає, що реципієнт, на відміну від інвестора, обов’язково повинен мати статус суб’єкта господарювання; посередники у здійсненні інвестицій – це суб’єкт підприємницької діяльності, що на договірних підставах отримав від інвестора майно, майнові права та інші цінності для подальшого інвестування, яке здійснюється на професійних засадах; інші суб’єкти (замовники, забудовники, підрядники, виконавці тощо). Отже, підсумовуючи, можна сказати, що основним критерієм віднесення особи до категорії іноземного інвестора є два моменти. По-перше, для фізичної особи-іноземця – постійне місце проживання, а для інших суб’єктів - місцезнаходження за межами України. По-друге, повинна мати місце діяльність, пов’язана із реалізацією іноземних інвестицій у встановлених законодавством формах. Віднесення особи до категорій іноземних інвесторів, поширення державно-правових гарантій і пільг можливе за умови, якщо кошти, майно та інші види інвестицій вкладаються в об’єкти інвестиційної діяльності з метою одержання прибутку та досягнення соціального ефекту. При визначенні правового статусу іноземних інвесторів слід пам’ятати, що до іноземних інвесторів застосовуються положення чинного законодавства України, які стосуються їх безпосередньо, а також іноземних суб'єктів господарської діяльності та нерезидентів. Вважаємо за доцільне, внести зміни до Закону України “Про режим іноземного інвестування”, а саме до числа іноземних інвесторів включити осіб без громадянства, які не мають постійного місця проживання на території України і не обмежені у дієздатності Також, недоліком інвестиційного законодавства вважає відсутність терміну для позначення сторони, яка приймає інвестиції. Зрештою, можливо й відсутня особлива необхідність в законодавчому закріпленні даного поняття, оскільки всі нормативно-правові акти, які регулюють види інвестиційного договору, використовують її найменування, виходячи з виду відносин. Проте відсутність такого поняття в юридичній літературі не може не сприйматися як суттєвий недолік. На наш погляд, сторона, яка приймає (одержує) інвестиції, повинна найменуватися як одержувач інвестицій. 1.3. Поняття та види іноземних інвестицій. Для з’ясування сутності іноземних інвестицій надзвичайно важливо визначити правову природу такого поняття як «інвестиція». В юридичній літературі і законодавчій практиці держав, особливо у сфері міжнародно-правових відносин, існує чимало визначень поняття інвестиції. Разом з тим, правове регулювання інвестиційної діяльності є відносно новим об’єктом наукового дослідження у вітчизняному правознавстві. Це пов’язано з тим, що сам термін «інвестиція» належить передусім до лексикону ринкової економіки . Проте зараз спостерігається активне дослідження інвестиційно-правової проблематики з позицій низки галузевих правових наук – господарського, цивільного, міжнародного приватного та публічного, фінансового права. У законодавстві України існує кілька легальних визначень інвестицій. Господарський кодекс України (далі – ГК України) від 16.01.2003 № 436-ІV інвестиціями у сфері господарювання визначає довгострокові вкладення різних видів майна, інтелектуальних цінностей та майнових прав в об’єкти господарської діяльності з метою одержання доходу (прибутку) або досягнення іншого соціального ефекту. Відповідно до Закону України «Про інвестиційну діяльність», інвестиції – це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті чого створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект. Податковий кодекс України визначає інвестиції як господарські операції, які передбачають придбання основних засобів, нематеріальних активів, корпоративних прав та/або цінних паперів в обмін на кошти або майно. Як видно, в законодавстві України немає однозначного тлумачення поняття інвестицій. ГК України, ЗУ «Про інвестиційну діяльність» визначають інвестиції як різноманітні цінності, в основному майнові та інтелектуальні. Тобто, мова йде про цінності, які знаходяться в економічному обороті, мають ринкову вартість . Натомість, норма ПК України визначає інвестицію як господарську операцію, тобто акцент ставиться на тому, що це певна процедура, послідовність конкретних дій, які повинен вчинити суб’єкт. Водночас слід пам’ятати, ПК України визначає терміни для цілей оподаткування і його не можна використовувати як універсальний інструмент для дослідження значення певних правових явищ. Сам термін «інвестиції» походить від латинського слова «invest», що означає «вкладення засобів». В основі цього поняття лежить капіталовкладення, тобто вміщення, вкладення вільних коштів у підприємницьку або іншу діяльність з метою отримання певного економічного ефекту . Водночас слід зауважити, що існує декілька поглядів на співвідношення термінів «інвестиція» та «капіталовкладення». На думку деяких авторів, інвестиції та капітальні вкладення є тотожними поняттями і їх потрібно вживати як синоніми. Інші автори вважають, що ці терміни необхідно розрізняти . Н.С. Кузнєцова вказує, що поняття «інвестиції» та «капітальні вкладення» співвідносяться як категорії загального та окремого: інвестиція у відтворення основних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів здійснюється у формі капітальних вкладень . Вітчизняний науковець О.М. Вінник визначає інвестиції як майнові та інтелектуальні цінності, що мають грошову оцінку та вкладаються в об’єкти господарської діяльності та інших сфер суспільної діяльності (науку, культуру, охорону здоров’я та ін.) з метою отримання певного соціально-економічного ефекту, в т.ч. отримання прибутку . | |
| Просмотров: 806 | Загрузок: 18 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |