| Главная » Файлы » Курсовые работы » Курсовые проекты |
Віктимологічний аспект вчинення злочину
| [ Скачать с сервера (157.5 Kb) ] | 05.04.2017, 10:43 |
| Вступ Питаннями дослідження різних аспектів поведінки жертви займається віктимологія. Ця наука виникла в результаті вивчення жертв злочинів і на першому етапі розвивалась у межах кримінології. На сьогоднішній день віктимологія розвивається у двох напрямках. Перший - вважає об»єктом своїх досліджень лише жертву злочину; другий розглядає поняття жертви ширше – це не лише жертва злочину але і будь-яка інша жертва (нещасного випадку, стихійного лиха і т. д.). У межах даної курсової роботи буде розгляд датися лише жертва злочину, зокрема, специфічні особливості особистості жертви, які сприяють вчиненню злочину стосовно неї. Термін «віктимологія» походить від двох слів: від лат.victima – жива істота, яку приносять у жертву богу, жертва; logos – слово, вчення, тобто наука про жертву. Як науковий напрям віктимологія виникла в середині ХХ століття в межах науки кримінології. Вперше жертву злочинів почав досліджувати німецько-американський кримінолог Ганс фон Гентінг. У своїй праці «Замітки з інтеракції між злочинцем та жертвою» він розглядав одночасно роль і ступінь участі особистості злочинця і особистості жертви у механізмі виникнення і здійснення злочину. Злочин, на його думку, - індивідуальне психопатологічне явище, а жертва злочину – не пасивний об»єкт злочинного посягання, а активний суб»єкт, що втсупає в динамічні взаємовідносини зі злочинцем і впливає на процес здійснення злочинних діянь. У своїй монографії «Злочинець і його жертва. Дослідження з соціобіології злочинності» Г. Гентінг виділив три категорії понять, що складають предмет віктимології: а) посягатель – жертва; б) латентна жертва; в) відносини між особою, що завдає шкоди та жертвою. Злочинця та потерпілого він розглядає як суб»єктів взаємодоповнюючого партнерства. В ряді випадків жертва формує, виховує злочинця і завершує його становлення; вона мовчазно погоджується стати жертвою; кооперується зі злочинцем та провокує його. 1. Поняття віктимності жертви Термін «віктимність» введений в науковий обіг Л.В. Франком, проте щодо поняття «віктимність» практично з «нарожденям» терміна з'явилися різні точки зору. В основному розбіжності стосуються: структурних елементів віктимності; її оцінки як стану і об'єктивної властивості особи; моменту виникнення потенційної віктимності; співвідношення потенційної та реалізованої віктимності. Л.В. Франк спочатку визначив індивідуальну віктимність «як реалізовану злочинним актом «схильність», вірніше, здатність стати за певних обставин жертвою злочину або, іншими словами, нездатність уникнути небезпеки там, де її можна було попередити». Як видно з цього визначення, Л.В. Франк розглядав індивідуальну віктимність як реалізовану злочинним актом особистісну схильність, здатність. Пізніше він додав, що індивідуальна віктимність - це не тільки реалізована, але й потенційна спроможність «тих чи інших осіб стати потерпілими або, іншими словами, нездатність уникнути злочинного посягання там, де об'єктивно це було можливо». При цьому мається на увазі підвищена здатність стати жертвою «в силу ряду суб'єктивних і об'єктивних обставин». Отже, по Франку, індивідуальна віктимність - це потенційна, а рівно і реалізована підвищена здатність стати жертвою злочинного посягання при умові, що об'єктивно цього можна було б уникнути. В.І. Полубінський визначає індивідуальну віктимність як властивість даної людини, обумовлену її соціальними, психологічними або біофізичними якостями (або їх сукупністю), такою, що сприяє в певній життєвій ситуації формуванню умов, при яких виникає можливість заподіяння їй шкоди протиправними діями. Інакше кажучи, віктимність конкретної людини являє собою її потенційну здатність виявитися жертвою злочину в результаті взаємодії її особистісних якостей із зовнішніми факторами. Отже, індивідуальна віктимність складається з особистісного та ситуаційного компонентів, причому якісна характеристика першого знаходиться в системній залежності від другого. Особистісний компонент індивідуальної віктимності - це спроможність стати жертвою в силу певних, властивих індивіду суб'єктивних якостей. Підвищена ступінь уразливості за рахунок особистісного компонента віктимності випливає з наявності відповідних віктимних нахилів, тобто соціальних, психологічних, біофізичних якостей, що підвищують ступінь уразливості індивіда. Віктимність характеризується і таким якісним параметром, як універсальність, тобто можливість реалізації в ситуаціях більш-менш широкого кола злочинів. У цьому плані віктимність проявляється як загальна і спеціальна характеристика людини. Ці характеристики не виражають ступеня уразлививості (підвищена, середня, знижена віктимність). Вони лише являють максимально повний для даної людини «набір» загальних і спеціальних віктимних потенцій, кожна з яких може виявлятися в різному (від мінімального до найвищого) ступеня. Крім індивідуальної віктимності існує і віктимність масова, віктимність як соціальне явище. Це складне явище, яке в залежності від реалізації певних особистісних і cитуативних чинників, що склалися в певну сукупність, виражається в різних видах. До них слід віднести: группову віктимність (віктимність окремих груп населення, категорій людей, подібних за параметрами віктимності); об'єктно-видову віктимність (віктимність як передумову і наслідок різних видів злочинів); суб'єктно-видову віктимність (віктимність як передумову і наслідок злочинів, що здійснюються різними категоріями злочинців). Суб'єкти останньої – антиподи суб'єктів віктимізації. Якщо індивідуальна віктимність може реалізуватися, а може і залишитися у вигляді нереалізованих нахилів і можливостей, то віктимність масова - це, в кінцевому рахунку, завжди віктимність реалізована, оскільки віктимні схильності і передумови маси індивідів, для більшості залишаються в по- тенціі, разом з тим закономірно реалізуються для деякої частини цих індивідів. Масова віктимність включає в себе три компоненти: - Сукупність потенцій уразливості, реально існуючої у населення в цілому і окремих його груп (спільнот); -Діяльний, поведінковий компонент, який виражений у сукупності актів небезпечної для діючих індивідів поведінки (позитивної, негативної, такої що штовхає на злочин або створює сприятливі умови); - Сукупність актів заподіяння шкоди, наслідків злочинів, тобто реалізації віктимності, віктимізації (віктимність - результат). Психологічний фон масової віктимності проявляється багатопланово: в змістовному плані масова віктимна поведінка може бути, як і індивідуальна, нейтральна, позитивна і негативна. Масова віктимність характеризується станом: рівнем, структурою і динамікою. Рівень віктимності - це виражене в абсолютних цифрах число злочинів, які спричинили заподіянню шкоди фізичним особам; число потерпілих від цих злочинів, а також випадків заподіяння шкоди злочинами, оскільки їх може бути більше, ніж злочинів і потерпілих (жертв). Структура віктимності може бути побудована за різними ознаками: статтю, віком, освітою та іншими параметрами, що належать до потерпілих; ознаками, що належать до злочинців, що заподіяли шкоду, а також до злочинів. Динаміка віктимності складна по її функціональним залежностям. З одного боку, віктимність перетворюється у зв'язку з кількісними і якісними змінами злочинності, з іншого - віктимність змінюється «раніше» злочинності, і вже це тягне зміну в останній. Таким чином, масова віктимність - соціальне явище, що відображає стан суспільства, пов»язане зі злочинністю та є історично мінливим. Воно виражається в сукупності всіх жертв і актів заподіяння шкоди злочинами фізичним особам на визначенній території в певний період часу і загальних для населення та окремих його груп потенцій уразливості, що реалізуються в масі різнохарактерних індивідуальних віктимних проявів, різною мірою детермінують вчинення злочинів та заподіяння шкоди. З певною часткою умовності прийнято виділяти психологічні аспекти віктимності (спеціальну віктимність) і віктимність загальну, пов'язану зі статтю, віком, соціальною роллю і соціальним статусом жертви. Досить складно провести конструктивний поділ між цими двома видами віктимності. Наприклад, у ряді досліджень встановлено, що жертву вбивства характе-ризують необачність, надмірна схильність до ризику, конфліктність, схильність до агресії, егоцентризм, зловживання спиртним, часто жертва знайома зі злочинцем; жертви згвалтувань часто нерозбірливі у знайомствах, ексцентричні, або, навпаки, нерішучі, особистісно незрілі, не мають досвіду статевих відносин, інфантильні; жертви катувань в більшості випадків знайомі зі злочинцем і знаходяться в тій або іншій залежності від нього (дружина, співмешканка, дитина, мати), за характером вони часто слабкодухі і не мають стійких життєвих позицій, сформованих інтересів, часом ведуть аморальний спосіб життя; жертви шахраїв надмірно довірливі, некомпетентні, в ряді випадків жадібні або відчувають матеріальні труднощі, нерідко забобонні. Перераховані переважно психологічні якості жертв тих чи інших злочинів так чи інакше пов'язані з ознаками, що відносяться до загальної віктимності. Тому виділення окремих психологічних якостей жертв - надзвичайно важливе і складне завдання віктимологічного аналізу. Деякі вчені (В.А. Туляков) виділяють два конститутивних типи віктимності: - Особистісний (як об'єктивна якість людини, що виражається в суб'єктивній здатності деяких індивідів ставати жертвами певного виду злочинів у умовах, коли була реальна і очевидна для буденної свідомості можливість уникнути цього); - Рольовий (як об'єктивно існуючу в даних умовах життєдіяльності характеристику деяких соціальних ролей, що виражається в небезпеці для осіб, що їх виконують, незалежно від своїх особистісних якостей, піддатися визначеному виду злочинних посягань лише в силу виконання такої ролі). Таким чином, віктимність як відхилення від норм безпечної поведінки реалізується в сукупності соціальних (статусні характеристики рольових жертв і поведінкові відхилення від норм індивидуальної і соціальної безпеки), психічних (патологічна віктимність, страх перед злочинністю та іншими аномаліями) і моральних (інтеріоризація віктімогенних норм, правил поведінки виктимної і злочинної субкультури, внутрішні віктимні конфлікти особистості) проявів (Сабітов). Видатний японський віктимолог К. Міядзава виділяв загальну віктимність, незалежну від соціальних, рольових і гендерних характеристик жертви, і спеціальну, що реалізується в установках, властивостях і атрибуціях особистості. Причому, за твердженням К. Мія- дзави, при поєднанні цих двох типів віктимність збільшується. Віктимність може виявлятися в двох основних формах: евентуального (від латинського «Евентус» - випадок) і децидивної (від латинського «децідо» - рішення) (В.А. Туляков). Евентуальна віктимність (віктимість в потенції), що означає можливість при випадку, за відомих обставин, при певній ситуації стати жертвою злочину, включає в себе причинно обумовлені та причинно узгоджені девіації. Природно, що характеристики евентуальної віктимності в основному визначаються частотою віктимізації певних верств і груп населення і закономірностями, властивими такій віктимізації. Децидивна віктимність (віктимність у дії), що охоплює стадії підготовки і прийняття віктимогенного рішення, та й саму віктимну активність, відповідно, включає в себе доцільні і цілеобумовлені девіаціі, що слугують каталізатором заподіяння шкоди. Комплексний аналіз компонентів віктимності, її форм і проявів в різних сферах соціального життя дозволяє глибше зрзуміти соціальні та психологічні корені відхилень від безпечної поведінки, які роблять людину жертвою злочинів, визначити особливості взаємодії жертви і злочинця в механізмі злочинної поведінки. При такому розумінні основними компонентами віктимності, що підлягають аналізу, є: ситуаційний, соціально-рольовий (розкриває віктимність з точки зору співвідношення віктімогенної ситуації і особистісних якостей потенційної жертви, а також типові реакції людей в конкретній віктімогенній обстановці); інтелектуально-вольовий (вивчає характеристики свідомої, доцільної і цілеобумовленої віктимності); аксіологічний (описує ціннісні орієнтації і потреби як аспекти віктимності); діяльнісно-практичний (досліджує типові форми поведінкової активності типових жертв, форми,природу і закономірності взаємин між жертвами і пра- вопорушниками); емоційно-настановчий (характеризує психологічні фактори віктимності); фізико-біологічний (описує основні природні детермінанти віктимності). Зокрема, дослідження віктимності показують, що основною характерною рисою віктимності сучасних жертв злочинів (З. Старович) є сукупність нижчеперелічених показників: - Розлади емоційно-настановчої і аксіологічної сфер. Ці розлади виражаються як в порушенні потреби в забезпеченні безпеки, так і у формуванні під впливом особистісних особливостей перешкоди і реалізації потреби в забезпеченні безпеки у жертв злочинів. До таких особливостей відносяться віктимні комплекси, патологічна пристрасть до пригод, оцінка оточення як ворожого, загальний стан страху перед злочинністю; - Порушення норм безпечної поведінки, що реалізовуються як на ситуаційному, так і на діяльнісно-практичному і інтелектуально-вольовому рівнях. Формами прояву такої віктимной активності слугують різного роду комплекси неповноцінності, пов'язані з психологічними і соматичними дисфункціями організму, а також з відторгненням жертви найближчим оточенням і формуванням у неї комплексу уявної жертви; - У зазначену групу включаються також типові віктимні відхилення (мазохізм, садизм, ексгібіціонізм, патологічний еротизм-німфоманія) і нетипові віктимні девіації (проституція, алкоголізм, гомосексуалізм), як правило, обтяжені віктимними тенденціями соціогенного характеру (соціально-демографічні та соціокультурні особливості особистості та поведінки жертви). 2. Поняття жертви злочину Центральне, стрижневе поняття віктимології - жертва (лат. -victima, англ. - Viktim, франц. - Viktime, звідки і пішла назва самої науки). Однак у вітчизняній віктимології поряд з терміном «жертва» спочатку використовується термін «потерпілий». Склалась певна традиція і разом з тим необхідність вирішити, якому з цих термінів слід віддати перевагу і чи потрібно взагалі розвивати ідею їх конкуренції. Для віктимології як загальної теорії жертви, предмет якої - постраждалі в будь-яких ситуаціях не кримінального характеру (еко-логічних, техногенних катастроф, стихійних лих і т.п.), терміну «жертва» цілком достатньо, хоча він позначає потерпілого, не деталізуючи механізму заподіяння шкоди. Однак таке нівелювання не підходить, коли мова йде про особу, якій завдано шкоди безпосередньо злочином. Це теж жертва, але стала такою в зовсім іншому правовому полі. Кримінологічній віктимології необхідний термін, що враховує цю обставину, а саме «потерпілий». Відмова від його використання в віктимології практично ставить знак рівності між жертвою будь-яких проявів життєдіяльності людини і жертвою злочинця, а в вужчому плані - безпосередньою й опосередкованою, потенційною і реальною жертвою, яка, власне, і є потерпілою від злочину. Побоювання, що використання в віктимології поряд з терміном «жертва» терміну «потерпілий» може призвести до змішання відповідних віктимологічного і кримінально-процесуального понять, не мають підстав. Є дві позиції щодо того, що являє собою жертва в віктимологічному сенсі. Перша - це людина або певна спільність людей у будь-якій формі їх інтеграції, яким прямо або побічно заподіяно шкоду злочином. У західній віктимології ряд вчених відносять до жертв не тільки фізичних і юридичних осіб, але навіть суспільство, державу і міжнародний порядок в цілому. На пострадянському просторі цю позицію представляє В.П. Коновалов. Друга - це фізична особа, людина, якій безпосередньо злочином заподіяно фізичну, моральну або матеріальну шкоду. Очевидно, що ці точки зору не слід ні протиставляти, ні абсолютизувати. На думку Д.В. Рівмана, жертва – це переважно фізична особа, якій безпосередньо спричинено шкоду. Саме фізичні особи є основним предметом віктимологічного вивчення. Як бачимо, є ряд визначень поняття «жертва» в юриспруденції. Існують поняття жертви релігійної, політичної, ідеологічної боротьби, економічної, жертви обману, шантажу і т.д. І це далеко не повний список конкретних приватних визначень поняття «жертва». У роботі В.Є. Христенко пропонується наступне визначення: жертва - це людина (сторона взаємодії), котра втратила значущі для неї цінності в результаті впливу на неї іншою людиною (стороною взаємодії), групою людей, визначеними подіями та обставинами. Жертвою в розумінні її з позицій кримінологічної віктимології може бути і спільність людей, але лише в певній формі їх інтеграції, що обумовлює наявність адитивної віктимності. Потерпілим від злочину може бути визнано й юридичну особу, але вона не має якостей жертви. Інтегративна жертва з'являється там, де збиток від злочинних дій, навіть спрямованих проти спільності, матеріалізований в заподіянні шкоди безпосередньо особам, що складають цю групу. Умовно кажучи, у інтегративної жертви повинна бути «жива душа», якої немає у організації, підприємства і т.п. Таким чином, інтегративна жертва – це така спільність людей, яка володіє певними ознаками: - Всі особи, що складають спільність, повинні володіти хоча б одною загальною для них якістю, що обумовлює віктимну схильність межах загальної або спеціальної віктимності (наприклад, при геноциді це національність; при кримінальній приватизації - приналежність до групи власників акцій і т.д.); - Спільність у цілому повинна володіти адитивною віктимністю; - Внутрішня структура спільності, її рольові складові повинні бути такими, при яких віктимізація спільності неможлива інакше як шляхом заподіянням безпосередньої шкоди більшості або всім її членам. Спільність набуває адитивну віктимність тільки внаслідок інтеграції. Адитивна (інтегративна) віктимність (потенційна і реалізована) - це якість уразливості, обумовлена груповою схильністю осіб, складових спільності (групи), за характером, ступенем та наближеністю до реалізації. Адитивна (інтегративна) віктимність якісно відрізняється від індивідуальної потенційної віктимності її учасників. Вона принципово інша і не є просто сумою індивідуальних віктимних нахилів. Адитивна віктимність: - Завжди ситуативна: значною і навіть вирішальною мірою визначається зовнішніми для спільності факторами; - Внутрішньо суперечлива: учасники спільності можуть виявитися жертвами саме як такі, але шкода, заподіяна безпосередньо їм, може бути різною; - Може реалізуватися у формі самоспричинення шкоди у разі кон-флікту всередині спільності. Зміст поняття (і реальний стан) потерпілого від злочину як фізичної особи в соціально-психологічному плані пов'язано з його статусом (сукупністю прав, обов'язків, діяльністю як в межах кримінального процесу, так і поза ним), позицією (поведінкою в залежності від відносин між потерпілим і злочинцем, потерпілим та іншими особами, включаючи тих що потерпіли від того ж злочину) і роллю в криміногенно-кримінальному механізмі. Ця роль може бути активною і пасивною, усвідомленою і неусвідомленої, вирішальною і другорядною; обмежуватися безпосередньо ситуацією заподіяння шкоди і бути найважливішим елементом формуванння злочинця в цій його якості та ін. Відповідно жертва злочину може бути активною і пасивною; такою, що усвідомлює суть і наслідки своєї поведінки або залишається в невіданні; близько пов'язаною зі злочинцем і зовсім з ним незнайомою; здатною або не здатною до опору і ін. Жертва здатна своїм способом життя сприяти здійсненню злочину відносно неї : - Може створювати об'єктивні і суб'єктивні умови (наприклад, сильно виділятися в соціальному плані або, навпаки, ізолюватися від суспільства); - Може нехтувати запобіжними заходами і, тим самим, наражатися на небезпеку; - Може в поведінці йти проти соціальних стереотипів; - Невірне психологічне трактування процесу віктимізації може призвести до відхилень у поведінці (64% людей, що стали в дитинстві або юності жертвами злочинів, у дорослому віці стають злочинцями, а ті з них, хто не був у юності жертвою - тільки 22%); - Жертва може зіграти важливу роль у процесі мотивації злочинця тим, що здатна втягуватися в цей процес крім своєї волі (те, як вона оцінює злочинця, може послужити виправданням своїх дій для злочинця); - У злочинців відбувається деперсоніфікація і деіндивідуалізація жертви (вона починає розглядатися як така, що не має цінності). Слід також розрізняти потенційних (у відношенні яких реального заподіяння шкоди ще не відбулося), реальних (вже понесли збитки), а також латентних (реальних, але з тих чи інших причин залишилися поза офіційним обліком) жертв злочинів. Для віктимології латентні жертви, потерпілі, що навмисно уникають розголосу факту заподіяння їм шкоди, представляють особливий інтерес. Будь-який потерпілий, будь-яка жертва, як потенційна, так і реальна, володіє певними якостями, що роблять її більшою чи меншою мірою вразливою. 3. Кримінологічна характеристика жертви злочину 3.1 Типи жертв злочину Важливою віктимологічною категорією є вина потерпілого. Вина - це не тільки юридичне поняття, але й соціально-психо логічна категорія, що має моральне значення. Адже завдання віктимології - розробити критерії вини потерпілого у співвід ношенні з провиною особи, що скоїла злочин, у межах їхньої спільної відповідальності перед суспільством, іншими громадя нами та самим собою. Віктимологію цікавить також проблема право мірності опору злочинним посяганням, включаючи самозахист, самодопомогу й самоконтроль. Характер протидії злочинцеві по казує, якою мірою та в який спосіб потерпілий чинив йому опір. Залежно від вини жертви (кримінально-правовий підхід) віктимологічну класифікацію розробив відомий румунський кримінолог Б. Мендельсон. Він розрізняє: * жертву повністю не винну ("ідеальна" жертва); * жертву з незначною провиною; * жертву винну однаково зі злочинцем; * жертву з провиною більшою, ніж у злочинця; * жертву особисто винну в скоєнні злочину; * стимулювальну жертву (психічно хворі, малолітні, особи похилого віку). Подальші дослідження, що проводяться Д.В. Рівманом, дали йому можливість дещо змінити класифікацію. Наступна класифікація заснована на характері і ступені вираженості особистісних якостей людини, що визначають її індивідуальну віктимну схильність: - Універсальний (універсально-віктимний) тип характеризується явно вираженими особистісними рисами, що визначають високу потенційну вразливість щодо різних злочинів; - Вибірковий (вибірково-віктимний) тип - сюди відносяться люди, що володіють високою вразливістю щодо певних видів злочинів; - Ситуативний (ситуативно-віктимний) тип - люди цього типу мають середню віктимність, і вони стають жертвами в результаті збігу ситуативних чинників; - Випадковий (випадково-віктимний) тип - сюди відносяться люди, які стали жертвами в результаті випадкового збігу обставин; - Професійний (професійно-віктимний) тип включає людей, віктимність яких визначається їх професійною зайнятістю. В.А. Туляков, в свою чергу, пропонує класифікацію жертв злочинів, засновану на характеристиці мотивації провідної віктимної активності особистості: - Імпульсивна жертва, що характеризується переважним несвідомим почуттям страху, пригніченістю реакцій і раціонального мислення на напади правопорушника; - Жертва з утилітарно-ситуативною активністю. Добровільні жертви. Рецидивні, «застрягаючі» жертви, в силу своєї діяльності, статусу, необачності в ситуаціях, що вимагають розсудливості, при потраплянні в кримінальні ситуації; - Установча жертва. Агресивна жертва, «ходяча бомба », істероїд, зухвалою поведінкою провокує злочинців на відповідні дії; - Раціональна жертва. Жертва-провокатор, сама створює ситуацію скоєння злочину і сама потрапляє в цю пастку; - Жертва з ретретистською активністю. Пасивний провокатор, який своїм зовнішнім виглядом, способом життя, підвищеною тривожністю і доступністю підштовхує злочинців до вчинення правопорушень. Комплексним підходом в основу класифікації покладено ступінь віктимності, що найбільш узагальнено відображає: -віктимну деформацію особи; * професійну віктимність; * вікову віктимність; * віктимну патологію. Це дає можливість виокремити декілька типів жертв злочинів. 1. Випадкова жертва - особа стає такою внаслідок збігу об ставин. Взаємовідносини, що виникли між жертвою та злочин цем, не залежать від їхніх волі та бажання. 2. Жертва з незначним ступенем ризику - особа, що живе при нормальних для всіх людей факторах ризику, але віктим ність якої зросла непередбачено під упливом конкретної несприятливої ситуації. 3. Жертва з підвищеним ступенем ризику - особа, котра має низку віктимних ознак. До цієї категорії належать два основних види жертв: * жертви необережних злочинів, коли характер роботи, яку вони виконують, або їхня поведінка в громадських місцях мають більш високу, ніж звичайно, віктимність; * жертви умисних злочинів, соціальний статус яких або роль, яку вони виконують, пов'язані з підвищеним ризиком (працівники правоохоронних органів і воєнізованої охорони тощо). Жертвами цього типу можуть бути й особи, віктимність яких зросла внаслідок конкретних взаємин між жертвою та злочинцем, а також діями третіх осіб, котрі породили конф ліктну ситуацію. Віктимність може проявитися також у манерах поведінки майбутньої жертви, в її зовнішності. 4. Жертва з дуже високим ступенем ризику-особа, морально соціальна деформація якої не відрізняється від правопорушників. Вона характеризується стійкою анти суспільною спрямо ваністю, схильністю до алкоголю, наркотиків, статевою роз бещеністю тощо. Висока віктимність - це стан, який тривалий час не зникає і після того, як особа змінила свою поведінку. 3.2 Соціально-психологічна характеристика жертв злочинів Для того щоб з достатньою об'єктивністю прогнозувати індивідуальне поводження, обгрунтовано обирати заходи впливу на суб'єкт профілактичних зусиль, необхідне знання внутрішнього світу людини, мотивів, якими він керується, всього психологічного механізму поведінки. Саме тому виникає необхідність створити можливо більш повну соціально-психологічну типологію потерпілих, яка дозволила б судити про внутрішній механізм вчинків потерпілих. Поведінка людини є вибірковою, заснованою на сукупності характерних для неї мотивів, спонукань, стабільного, сталого відношення до явищ дійсності, інших людей, фактів, обставин життєвої обстановки. Тому, оцінюючи особистість того чи іншого потерпілого, необхідно визначити, яка соціальна установка йому притаманна. До агресивного типу потерпілого відносяться особи, що виявилися потерпілими від злочину в результаті виявленої ними агресії у формі нападу на особу, що завдала шкоди або інших осіб, іншої провокуючої поведінки (образа, наклеп, знущання і т.д.). У цьому типі представлені агресивні гвалтівники та агрессивні провокатори. Для потерпілих - агресивних гвалтівників (виключения можуть бути лише у психічно хворих), при всіх відмінностях в мотивації поведінки, характерна наявність насильницької анти-суспільної установки особистості. Їх віктимна поведінка, за деякими вийнятками, одночасно й злочинна. Поведінка агресивних провокаторів менш небезпечна, так як вона не пов'язана з фізичним насильством. Вона здебільшого також має характер правопорушення, але рідше є злочинною. Різна мотивація агресивної віктимної поведінки. Вона може бути корисливою, сексуальною, пов'язаною з побутовими конфліктами, розвиватися на тлі психічної неврівноваженості і т.д. Відповідно з урахуванням мотиваційної і поведінкової характеристик, можуть бути представлені підтипи агресивних потерпілих як загальної, так і вибіркової спрямованості. Корисливий агресивний тип. Віктимна поведінка спрямована на заволодіння чужим майном. Вона полягає в нападі, фізичному або психічному насильстві, інших діях, що об'єктивно провокують відповідне заподіяння шкоди. Сексуальний агресивний тип. Віктимна поведінка потерпілого даного типу - це поведінка особи, яка здійснює замах на згвалтування чи на вчинення іншого статевого злочину, якій, в результаті опору, заподіяно шкоду. Хуліган (тип з установкою на невмотивовану агресію). Віктимна поведінка може полягати в нападі, фізичному насильстві або ненасильницьких, але провокуючих діях - чіпляннях, образах, нецензурній лайці і т.д. Це типова поведінка «невдачливого хулігана», який часто стає жертвою собі подібних. Негативний месник. Віктимна поведінка потерпілих цього типу полягає в нападі або виражена в інших діях - образах, наклепах, погрозах і т.д. у відповідь на негативну поведінку іншої особи, як випадкового, так і певного, що знаходиться з ним в стабільних відносинах. Скандаліст. Віктимна поведінка виражена у фізичному насиллі чи інших провокуючих діях (образі, наклепі і ін.) щодо сусідів, товаришів по службі, знайомих. Сімейний деспот. Віктимна поведінка виражається в фізичному або психічному насильстві щодо членів сім'ї. Це тип катувальника, п'яниці, що користується тим, що дружина пов'язана матеріальною залежністю, дітьми. Особа,що хвора психічно або страждає розладами нервової системи, з підвищеною загальною або вибірковою агресивністю, що реалізується в віктимних насильницьких чи інших провокуючих діях щодо певної особи або осіб. До потерпілих активного типу відносяться особи, поведінка котрих не є агресивною чи конфліктною, але, в кінцевому рахунку, призводить до заподіяння шкоди їм самим. Вона полягає у зверненні з проханням про заподіяння шкоди або в іншій формі провокує заподіяння шкоди. По суті, для активних потерпілих характерна поведінка двох видів: провокуюча, якщо для заподіяння шкоди залучається інша особа, і самоспричинююча (така, за якої особа сама спричинює собі шкоду). З урахуванням специфіки поведінки і відношення до віктимних наслідків в межах цього типу представлені: - Свідомий підбурювач (звертається з проханням про завдання йому шкоди); - Необережний підбурювач (поведінка об'єктивно у формі будь-якого прохання або іншим чином провокує злочинця на заподіяння шкоди, але сам потерпілий цього в належній мірі не усвідомлює); - Свідомий самоспричинювач (особа, що навмисно завдає собі фізичну або майнову шкоду); - Необережний самопспичинювач (шкода заподіяна власними необережними діями в процесі вчинення іншого умиснного або необережного злочину). Потерпілі ініціативного типу - особи, поведінка яких має позитивний характер, але призводить до заподіяння їм шкоди. Сюди відносяться в першу чергу ті особи, службове або громадське положення яких робить для них втручання в небезпечні ситуації обов'язковим. Ініціативні потерпілі підрозділяються на ініціативних загального плану (для них характерно ініціативна позитивна поведедінка в будь-яких ситуаціях конфліктного порядку) і вибірково ініціативних (позитивна ініціативна поведінка яких, ха-рактерна лише для певних ситуацій). З урахуванням виконуваних ними соціальних ролей у цьому типі виділяються: - Ініціативний за посадою (віктимна поведінка визначається обов'язками, що випливають із посадового становища потерпілого); - Ініціативний за суспільним становищем (віктимна поведінка диктується необхідністю втручання в конфліктні ситуації, неприпустимістю ухилення від цього з моральних поглядів); - Чисто ініціативний (виключно в силу особистісних якостей, вільних від вимог посадового і суспільного становища). Потерпілі цього типу мають позитивну установку особистості. Пасивний тип потерпілого представляють особи, що не чинять опору, протидії злочинцю з різних причин: в силу віку, фізичної слабкості, безпорадного стану (стабільного або тимчасового), боягузтва, з побоювання відповідальності за власні протиправні чи аморальні дії і т.д. В межах пасивного типу виділяються: об'єктивно не здатний до опору (стабільно або тимчасово); об'єктивно здатний до опору (не надає його через боягузтво, острах розголосу, побоювання власної відповідальності, небажання притягнення до відповідальності особи, що завдала шкоди, страху за долю близьких, з релігійних міркувань і т.д.). Здатність або нездатність до опору, протидії злочинцеві - категорія не абсолютна: ця якість пов'язана з конкретними ситуаціями. Хоча, звичайно, існують особи, безпорадні у будь-яких ситуаціях і обставинах. До потерпілих некритичного типу відносяться особи, що демонструють необачність, невміння правильно оцінити життєві ситуації. Некритичність може проявитися як на базі особистісних негативних рис (жадібність, користолюбство і ін.), так і позитивних (щедрість, доброта, чуйність, сміливість та ін.), а крім того, внаслідок невисокого інтелектуального рівня. Некритичні потерпілі підрозділяються на некритичних загального плану (некритично сприймають будь-які життєві ситуації) та вибірково некритичних (не можуть розібратися лише в ситуаціях певного змісту). Некритичність потерпілих у зв'язку з особистісними та ситуативними факторами може проявитися по-різному, у зв'язку з чим виділяються варіанти особистості даного типу: з низьким інтелектуальним та освітнім рівнем; неповнолітній; похилого віку; хворий, в тому числі психічно; некритичний без очевидних формалізованих якостей. До нейтрального типу потерпілого відносяться особи, поведінка яких в усіх відношеннях є бездоганно: вона не була негативною і жодним чином не викликала злочинних дій; в межах своїх можливостей потерпілий критично осмислював ситуацію. . 4. Механізм злочинної поведінки. Жертва злочину 4.1 Механізм злочинної поведінки Механізм злочинної поведінки – це зв»язок та та взаємодія зовнішніх факторів об»активної дійсності та внутрішніх психологічних процесів та станів особи, що детермінують рішення вчинити злочин, скеровують та контролюють його виконання. Структура злочинної поведінки за В. Н. Кудрявцевим: - мотивація до вчинення злочину; - прийняття рішення про вчинення злочину; - виконання рішення; - пост кримінальна поведінка. Види механізмів злочинної поведінки: В залежності від наявності чи відсутності ланки мотивації, тривалості і ступеня усвідомлення мотивації розрізняють механізми: - умисної продуманої поведінки; - умисної ситуації; - умисної афектованої поведінки; - необережної поведінки. Кожному виду злочинної поведінки притаманні дії відповідного типу: - вольові; - імпульсивні; - рефлекторні; - інстинктивні. Дві останні дії не потребують мотивації, усвідомлення мети та регулювання поведінки, вчиняються автоматично, вибір варіанту поведінки доведений до стереотипу, неусвідомлюваної звички. Для умисних продуманих злочинів характерно усвідомлення характеру діяння та наслідків, чітке формування мети, домінування певного мотиву. Для ситуаційних умисних злочинів характерна напівсвідома згорнута мотивація, коли мета виникає миттєво, а прийняття і реалізація рішення є спонтанними. Мотивація – це процес виникнення, формування, розвитку, зміни мотивів (Кудрявцев В. Н.) Мотив – спонукання реалізувати певні потреби або задовольнити певний інтерес або підтвердити певну психологічну установку. Мотивоутворюючими факторами є: - потреби; - інтереси; - почуття (або емоції); - ціннісні орієнтації. Потреби складають основу формування соціальної установки та спрямування особи. Формуються у процесі соціалізації особи під впливом різних об»єктивних факторів соціально-економічного, соціально-культурного, та соціально-психологічного змісту з трансформацією через свідомість особи, а також з урахуванням біологічних властивостей особи. Потреби поділяються на біологічні та соціальні. За соціальною значимістю потреби поділяються на нормальні ( соціально прийнятні), деформовані та збочені. Роль соціальних потреб особи у процесі мотивації злочинної поведінки проявляється у формуванні безпосередніх психологічних спонукань до певного роду поведінки. Обов»язковою характеристикою при цьому повинно бути усвідомлення потреби особою. Серед мотивів, що формуються на основі потреб, виділяють корисливі, хуліганські, сексуальні, прагнення до влади, самоствердження тощо. Інтерес – це специфічне ставлення особи до об»єкта через його значимість та емоційну привабливість. Мотиви злочину формуються, як правило, на основі особистих інтересів, що не співпадають або суперечать суспільним інтересам, в результаті чого особа стоїть перед вибором бажаної чи обов»язкової поведінки. Внаслідок конфлікту інтересів виникають певні мотиваційні спонукання до вчинення певних дій. Як ознака психологічної структури особистості почуття та емоції не є елементом злочинної поведінки безпосередньою Щоб стати таким елементом, вони повинні усвідомлюватись особою в якості мотивів поведінки. До мотивів, що формуються на основі почуттів відносяться: помста, ревнощі, гнів, образа, заздрощі, злість тощо. Ціннісні орієнтації та установки особи – це соціально обумовлена система ставлень особи до явищ та подій соціального середовища. Ціннісні орієнтації є складовим елементом загальної соціальної спрямованості особи. Окремі ціннісні орієнтації та установки лежать в основі поведінки особи і безпосередньо визначають характер мотивації такої поведінки (фанатизм, екстремізм і т. д.). Другою ланкою механізму є прийняття рішення вчинити злочин. В межах даного процесу здійснюється остаточний вибір варіанту поведінки, реалізація наслідків і прогнозування їх з урахуванням мотиву та мети, плануванням поведінки з урахуванням ситуації, власних можливостей та інших обставин, вибір засобів. Структура процесу прийняття рішення про злочинну поведінку складається з наступних елементів: 1) підготовчий етап – переробка інформації, розробка варіантів поведінки, врахування ситуації та інших умов, оцінка варіантів поведінки; 2) основний етап – вибір остаточного варіанту, вибір окремих варіантів поведінки (місце, час, спосіб дії, спосіб приховання тощо); 3) контрольний етап – оцінка рішення в процесі підготовки до злочину, корекція рішення – відмова, зміна, додаткові рішення. Особа діє відразу у відповідності з виниклими обставинами без обдумування та оцінок. Така поведінка характерна для неповнолітніх, імпульсивних осіб, осіб у стані алкогольного сп»яніння, поведінка у стані афекту. 4) посткримінальна поведінка – злочинець аналізує свою поведінку, оцінює наслідки, оцінює досягнуте, порівнюючи з досягнутим чи планованим, здійснює заходи фактичної чи психологічної безпеки. Особа на цьому етапі спів ставляє мотивацію та своє ставлення до вже вчиненого з суспільною думкою про такі види поведінки. 4.2 Віктимна поведінка жертви злочину Елементом механізму вчинення злочину є також потерпілий. Його роль у вчиненні злочину визначають: - віктимні якості та ознаки потерпілого; - міра залежності від цих ознак, прцес створення криміногенної ситуації; - дії потерпілого, що сприяли вчиненню злочину. Віктимна поведінка може бути необережною, ризико ваною, провокаційною, об'єктивно небезпечною для самого потерпілого й у результаті чого може сприяти створенню криміногенної ситуації, а в деяких випадках і вчиненню зло чину. Водночас, це не фатальна риса особи. У принципі, ступінь віктимності будь-якої людини може бути зведений до нуля. Усе залежить від того, чи людина обирає найбільш оптимальний варіант поведінки, аби не створювати віктимогенну ситуацію. Матеріали досліджень і дані кримінально-правової статистики свідчать, що значна кількість протиправних діянь зумовлені поведінкою самої жертви злочину, а саме: * особливостями ситуаційного стану (сп'яніння), станом здоров'я (дефекти органів сприйняття), особливим психіч ним настроєм, пов'язаним з неадекватними діями у звичайній ситуації; * недбалим ставленням до безпеки своєї особистості, честі, гідності та збереження майна; * небажанням повідомити правоохоронним органам про зло чинні дії, що вже мали місце стосовно неї; * легковажним ставленням до правил, які покликані охороня ти суспільний порядок і безпеку; * участю в незаконній угоді; * провокаційною поведінкою. За своїм характером віктимна поведінка може бути: * конфліктною, коли потерпілий створює конфліктну ситуацію чи бере активну участь у конфлікті, що виник (є ініціатором бійки або вступає в бійку на боці однієї зі сторін). Особ ливими різновидами такої поведінки є необхідна оборона, за тримання злочинця та правозахисна активність; * провокаційною (демонстрування багатства, екстравагантна зовнішність, неправильна поведінка жінки, що створює враження про її доступність, тощо); * легковажною (довірливість і наївність неповнолітніх та інших осіб, які неспроможні протистояти нападникові, створення аварійних ситуацій на шляхах пішоходами й водія ми тощо). У межах криміногенної ситуації поведінка жертви може бути оцінена як: •негативна, тобто така, що провокує злочин або створює для нього об'єктивно сприятливу ситуацію (форми провокації різні: від фізичного чи психічного насилля стосовно злочинця чи його близьких до їх образи, проявів неповаги до громад ського порядку та загальновизнаних норм моралі); • позитивна, що проявляється у протидії злочинцеві, у ви конанні громадського обов'язку тощо; * нейтральна, що не сприяла вчиненню злочину. 4.3 Зв'язок "злочинець-потерпілий" Виходячи з положень філософії, вітчизняні кримінологи, насамперед, вказують на об'єктивні та суб'єктивні зв'язки між злочинцем і потерпілим. Об'єктивний зв'язок існує між потерпілими та злочин цями незалежно від того, знають вони одне одного чи ні. їх об'єднує час і місце вчинення злочину. У деяких випадках зло чинних посягань об'єктивний зв'язок між різними незнайоми ми людьми перетворює їх на співпотерпілих (потенційних або реальних) і часто зумовлює їхню поведінку та спільні дії. Суб'єктивний зв'язок "злочинець-жертва" наявний за умови, що вони знають одне одного. Зв'язок "злочинець-жертва" у віктимології розглядається не тільки як відношення, але й як тривала подія, що існує в певному просторі та часі, зміст якої визначає поведінку потерпілих, їхню взаємодію зі злочинцями до, під час, а інколи й після скоєння злочину. Зв'язок "злочинець-жертва" може розглядатись і як пев ний стан, коли в одній особі "уживаються" злочинець і жертва одночасно чи почергово. Важливе значення має також ситуація вчинення злочину. Злочинець, як і потерпілий, діє не тільки відповідно до реальної ситуації, але й так, як вона сприймається й інтерпретується ним. У процесі взаємодії злочинця та потерпілого виникає віктимо-криміногенна ситуація, в якій і скоюється злочин. Роль жертви - це поведінка потенційної жертви перед вчиненням злочину та в момент вчинення злочину. Адже її поведінка може так уплинути на розвиток конфлікту, що пере творить її з об'єкта злочину на його суб'єкт (наприклад, при сімей но-побутових конфліктах). Роль жертви в кримінологічному механізмі злочину може бути найрізноманітнішою - від нейтральної до максимально провокаційної. Особливе віктимологічне значення має про вокуюча поведінка жертви внаслідок її високого віктимного потенціалу. Дуже часто така поведінка є приводом і джерелом конфлікту. Жертві може бути завдано шкоди й у результаті її необачли вих дій, неправильної оцінки ситуації, а через це й неправиль ної поведінки. До ситуацій, коли в результаті поведінки жертви створюється об'єктивна можливість вчинення злочину, на лежать також відсутність необхідної реакції на злочинні чи інші негативні дії, невчинення опору діям злочинця. Віктимологічно значущою може бути також позитивна по ведінка жертви, якщо вона полягатиме в здійсненні захисту будь-якої особи від злочинних посягань, при виконанні службових або громадських обов'язків. У таких випадках, якби жертва не діяла певним способом, вона б не викликала відповідної на сильницької реакції з боку злочинця. Проблема класифікації жертв злочинів і, ще більшою мірою, їх типології - надто складна. Жертвою злочину може бути будь-яка людина з моменту її народження та до смерті. Надзвичайна неоднорідність об'єкта створює серйозні труднощі для віктимологічної класифікації, оскільки існує велика кількість квалі фікаційних ознак, які можуть бути покладені в її основу. Та при цьому необхідно дотриматись однієї основної вимоги - віктимологічна класифікація має відображати генетичний зв'язок між поведінкою жертви, з одного боку, та діями зло чинця до й під час скоєння злочину - з другого. Цей зв»язок може простежуватись у різних аспектах: соціальному, біологіч ному, соціально-психологічному, моральному тощо. Одна з традиційних віктимологічних класифікацій базується на критеріях, дуже близьких до щоденної практики (жертва умисних або необережних злочинів, винна чи невинна, за здалегідь намічена або ні, випадкова чи жертва-співучасник). Висновки У даній роботі здійснено визначення поняття жертви та аналіз її ролі у вчиненні злочину, наведено підходи різних вчених до типології жертв. Отже, жертва - це людина (сторона взаємодії), котра втратила значущі для неї цінності в результаті впливу на неї іншою людиною (стороною взаємодії), групою людей, визначеними подіями та обставинами. Центральним у віктимології є поняття віктимності. По Франку, віктимність - це потенційна, а рівно і реалізована підвищена здатність стати жертвою злочинного посягання при умові, що об'єктивно цього можна було б уникнути. Віктимність складається з особистісного та ситуаційного компонентів, причому якісна характеристика першого знаходиться в системній залежності від другого. Особистісний компонент індивідуальної віктимності - це спроможність стати жертвою в силу певних, властивих індивіду суб'єктивних якостей. Віктимність характеризується і таким якісним параметром, як універсальність, тобто можливість реалізації в ситуаціях більш-менш широкого кола злочинів. У цьому плані віктимність проявляється як загальна і спеціальна характеристика людини. Ці характеристики являють максимально повний для даної людини «набір» загальних і спеціальних віктимних потенцій, кожна з яких може виявлятися в різному (від мінімального до найвищого) ступеня. Крім індивідуальної віктимності існує і віктимність масова, віктимність як соціальне явище. Залежно від вини жертви (кримінально-правовий підхід) віктимологічну класифікацію розробив відомий румунський кримінолог Б. Мендельсон. Він розрізняє: жертву повністю не винну ("ідеальна" жертва); жертву з незначною провиною; жертву винну однаково зі злочинцем; жертву з провиною більшою, ніж у злочинця; жертву особисто винну в скоєнні злочину; стимулювальну жертву (психічно хворі, малолітні, особи похилого віку). В.А. Туляков, в свою чергу, пропонує класифікацію жертв злочинів, засновану на характеристиці мотивації провідної віктимної активності особистості: імпульсивна жертва; жертва з утилітарно-ситуативною активністю;установча жертва; раціональна жертва;жертва з ретретистською активністю. | |
| Просмотров: 1456 | Загрузок: 18 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |