| Главная » Файлы » Курсовые работы » Курсовые проекты |
Види співучасників злочину
| [ Скачать с сервера (38.5 Kb) ] | 22.07.2017, 12:05 |
| Вступ В середовищі як юристів, так і непрофесіоналів права побутують вислови: «Закон, як дишло...», «Була б людина, а стаття знайдеться!». Вони з’явилися не випадково, відображають існуючий стан в правозастосуванні, коли при правовій оцінці діянь допускаються натяжки та пересмикування. Внаслідок цього непоодинокі випадки, коли винні не притягаються до відповідальності, а діяння осіб, які не порушували закону, оцінюються як злочинні, однакові діяння отримують різну правову оцінку. З сивої давнини, у процесі розвитку суспільства держава створювала засоби боротьби з людьми, які порушували загальновизнані норми поведінки, діючі спільно. Процес виникнення, та становлення вітчизняного законодавства стосовно форм співучасті у злочині відбувався поступово, одночасно з розвитком держави. Мінливі умови сучасного життя не можуть не відбиватися на способах вчинення злочинів . Якщо в першій половині XX ст . злочини здійснювали в основному одинаки , то сьогодні спостерігається зростання числа злочинів , в яких беруть участь групи або цілі організації . У першу чергу це економічні злочини , злочини у сфері наркобізнесу , а також терористичні акти , у вчиненні яких злодіянь , як правило , кілька осіб . Пояснюється це тим , що здійснення досить складного злочину вимагає участі , крім безпосередніх виконавців , також і інших осіб з метою його підготовки , приховування слідів , реалізації предметів злочину тощо У цих умовах законодавець прагне закріпити такі кримінально-правові норми , які забезпечували б репресію не тільки щодо безпосередніх виконавців , а й усіх тих осіб , чия діяльність сприяє вчиненню злочинів . Таким чином , в системі інститутів і норм кримінального законодавства інститут співучасті займає важливе місце. Забезпечення розбудови України як демократичної, незалежної, суверенної, соціальної та правової держави, що передбачає (ст. 1 Конституції України), вимагає насамперед досягнення відповідних успіхів у боротьбі із злочинними посяганнями на ці суспільні цінності. Як свідчить сьогоденна практика, найбільшу шкоду українському державотворенню чинить злочинність та особливо її частина, що називається груповою. Сьогодні значна кількість злочинів відбувається в співучасті, що обумовлює їх підвищену суспільну небезпеку Розділ І Історія співучасті У теоретичній спадщині в галузі кримінального права, немає більшої кількості праць, ніж ті, які присвячені питанням інституту співучасті злочині. На думку М.С. Таганцева цей інститут є одним з найбільш заплутаних у теорії кримінального права. Л.Є. Владимиров визначав співучасть як «соглашение нескольких лиц совершить общими силами определенное или несколько, наперед не определенных, преступлений»[8] Перше,чітке визначення ознакам спуіувасті у злочині, дав нам Л.С. Бєлогриць-Котляревський, який зазначав, що ними є « совпадение нескольких лиц в преступление, при котором, благодаря общности их субъективной виновности, каждый солидарно отвечает за все деяние в полном объеме» Першим, а точніше одним із перших радянських підручників з кримінального права (1938р.) вже на той час, чітко формулював поняття співучасті. Слід зазначити, що інститут співучасті відомий і теорії кримінального права і кримінальному законодавству ще з далеких часів. Майже повна характеристика видів співучасників у національному законодавстві , уперше була дана у « Своде законов Росийской империи», в якому виділялись : • Спільники,які в сукупності привели злочин у дію; • При звідки, які діяли разом з іншими,однак були першими, хто започаткував умисел та залучив до інших; • Помічники і учасники( їх налічували 6 категорій), які сприяли вчиненню злочину «словом або письмом» Була розроблена система співучасників у кримінальному законодавстві « Уложении» 1845р. Однак вона була диференційована відповідно до форм співучасті, що зробило її мало дієвою. У кримінальному кодексі УССР 1922 року містились склади злочинів,які передбачали окремі контрреволюційні діяння, спрямованні проти соціалістичного порядку. Також окремо встановлювалось кримінальне покарання відносно підбурювачів, керівників, організаторів та відносно інших учасників повстань і банд. Суттєвим досягненням розвитку інституту співучасті, його форм стало набрання чинності « Основ уголовного законодательства Союза ССР» в 1958 році і прийнята на їх підставі Криміналь в 1958 році і прийняття на їх підставі Кримінального кодексу України 28грудня 1960 року.[3] Проте в радянський період було заявлено, що в СРСР ліквідовано організовану і професійну злочинність і, починаючи з 1960 року з нормативних актів Міністерства внутрішніх справ зникають навіть такі терміни, як "злочинні угруповання", "кримінально-злочинні формування", "злочинець у законі" та ін. А таке послаблення боротьби з організованою злочинністю, безкарність сприяли активному її відтворений, зміцненню структурних зв'язків на чолі з "злочинними авторитетами", які найпослідовніше поширювали і пропагували ідеї згуртування та організації злочинного світу.[9] Отже організована злочинність України стала не наслідком розпаду СРСР чи переходу до нових економічних відносив, як стверджують деякі вчені, а об'єктивний наслідок цього попереднього ходу розвитку України. Організована злочинність виникає на відповідному етапі розвитку суспільства, їй притаманні власні закони розвитку, які пов'язані з розвитком самого суспільства в якому вона існує. Проаналізувавши викладене, можна зробити висновок, що викоренити групову та організовану злочинність в суспільстві неможливо, адже скільки буде існувати держава, яка встановлює певні правила,заборони, стільки буде існувати і певний прошарок людей які по тим чи іншим причинам будуть ці правила порушувати. Розділ ІІ Види співучасників злочину Співучасниками злочину, поряд із виконавцем, е організатор, підбурювач та пособник. Види співучасників визначаються ст. 27 КК України. 2.1 Виконавець Виконавцем є особа (ч. 2 ст 27 КК України) Виконавцем злочину визнається перш за все особа, яка безпосередньо вчинила злочин. Виконавець злочину - це особа, дії якої містять склад конкретного злочину, передбаченого Особливою частиною КК. Такою особою є той, хто безпосередньо спричинив злочинний результат. Водночас злочин вважається виконаним особою і тоді, коли вона вчинила його не власноруч, а використавши для цього іншу особу, яка через малолітство, розумову відсталість, психічну хворобу та з інших причин не могла розуміти характеру і значення дій, що нею вчинялися. У цих випадках йдеться про так зване опосередковане виконання злочину. Основною ознакою виконавця є вчинення ним діяння, яке визначено як об'єктивна сторона складу злочину нормою Особливої частини КК. Виконавцем злочину може бути особа, здатна нести кримінальну відповідальність, тобто така, якій притаманні загальні ознаки суб'єкта (досягнення віку кримінальної відповідальності і осудність), а також додаткові ознаки, обов'язкові для того або іншого злочину. Це означає, що якщо відповідно до описаного в диспозиції норми Особливої частини КК злочину винний повинен володіти ознаками спеціального суб'єкта однак ними не володіє, то, незважаючи на виконання ним об'єктивної сторони цього злочину, він не може бути визнаний його виконавцем. Виконавцями злочину визнаються особи, які використовують для досягнення злочинної мети тих, хто не володіє ознаками суб'єкта злочину (не досяг віку кримінальної відповідальності або є неосудним). Таким же чином вирішується питання про виконавця злочину, коли ним використовувались особи, що помилялись у правовій оцінці своїх дій або вчиняли їх необережно. Скоєний виконавцем (співвиконавцем) злочин кваліфікується лише за ст. 210 Особливої частини КК без посилання на статті 26 і 27 КК. 2.2 Організатор Організатором є особа (ч. З ст. 27 КК України) Організатор займає найвищу ланку в ієрархії злочинного угруповання. Довкола його фігури залишаються невирішеними питання про ступінь його суспільної небезпеки з-поміж інших співучасників, про притягнення до кримінальної відповідальність та звільнення від неї. 1) яка організувала вчинення злочину: залучення до вчинення, об'єднання та координацію зусиль як співучасників усіх видів або лише одного (наприклад, виконавця) чи двох. Організація може відбуватися у формі наказу, угоди, прохання, підкупу, доручення, замовлення. 2) що керувала підготовкою або вчиненням злочину: йдеться про головну роль при вчиненні конкретного злочину 3) що організувала приховування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації. 4) що забезпечує фінансування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації. 5) що створила організовану групу чи злочинну організацію або керувала ними. До того ж вона може очолювати одну злочинну групу чи навіть керувати об'єднанням із двох або більше груп. Р.Л. Чорний вважає, що необхідно встановити кримінальну відповідальність за організацію злочинної організації у відповідних статтях КК України як особливо кваліфікований склад, і у зв’язку з цим передбачає можливість звільнення організаторів злочинних організацій від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям.[3] Організація вчинення злочину (злочинів) полягає у діях, які направляють, об'єднують інших співучасників на вчинення одного чи декількох злочинів чи координують їхню поведінку. При цьому ініціатива вчинення злочину може і не належати організатору, а бути лише підтриманою ним. Дії з організації злочину полягають, зокрема, у: а) залученні до вчинення злочину виконавців, пособників, підбурювачів чи інших організаторів; б) розподілі обов'язків між ними; в) визначенні об'єкта (предмета) посягання; г) розробці плану вчинення злочину. Основне завдання, на виконання якого зосереджена діяльність організатора при організації вчинення злочину, спрямувати, об'єднати і скоординувати зусилля інших осіб на вчинення злочину. Організація вчинення злочину може включати залучення до вчинення злочину, об'єднання та координацію зусиль як співучасників всіх видів, так і лише одного (наприклад, виконавця) чи двох. Організація вчинення злочину може здійснюватись у формі наказу, угоди, прохання, підкупу, доручення, замовлення . Так, судова практика за певних обставин визнає замовлення вбивства його організацією. Припинення діяльності організатора на етапі організації вчинення злочину за наявності підстав утворює готування до злочину. 2.3 Підбурювач Підбурювач є особа (ч.3 ст 27 КК України) Особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину. Підбурювання завжди виражається в активній діяльності. Дії підбурювача можуть бути виражені в різній формі: особиста бесіда, телефонна розмова, інтрига, провокація, лист. Підбурювання характерне тим, що підбурювач схиляє до вчинення злочину особу, яка не мала до цього рішучого наміру його вчинити. У тих випадках, коли такі наміри у виконавця виникли незалежно від стороннього втручання, однак йому дають поради і вказівки, такі дії не є підбурюванням, а особа, яка їх дає, може бути визнана пособником, якщо ц рекомендації полегшили вчинення злочину. Мета і мотиви дій підбурювача і пособника можуть не збігатися з намірами виконавця, однак ця обставина не впливає на кваліфікацію їх дій. Важливим для характеристики особи підбурювача є той факт, що він не бере безпосередньої участі у вчиненні злочину, а обмежується діями, зазначеними в Кримінальному Кодексі України. Підбурювання характеризує той факт, що його дії не пригнічують і не фальсифікують волю підбурюваного. Остаточне рішення здійснити злочин належить особі, яку підбурюють. Особа, схиляючи іншу до здійснення злочину, розуміє, що він має таким чином впливати на особу, щоб у неї виник намір здійснити злочин. Зокрема А. Жиряєв аналізує підбурювання в юридичному сенсі як «вільні відносини між двома особами, при якому діяння одного містить не безумовний примус, але лише спонукання для іншого» Не може розглядатися як діяльність підбурювача дії особи, коли вона розповідає аудиторії про способи вчинення грабежу чи вбивства, якщо при цьому автор не звертається до конкретної особи з метою викликати намір вчинити злочин. Умовляння означає систематичне або одноразове настійливе прохання (переконання) особи у необхідності вчинення злочину. Підкуп — це надання або обіцянка надання особі матеріальної (надання грошей або майна, передача чи збереження прав на майно, звільнення від майнових зобов’язань) або іншої (допомога у працевлаштуванні, вирішення певних життєвих проблем, звільнення від кримінальної відповідальності тощо) вигоди у разі вчинення нею злочину. Підбурювання шляхом підкупу може зокрема проявлятись у замовленні вбивства, коли особа, схиляючи до вчинення такого злочину іншу особу, обіцяє чи надає останній відповідну матеріальну винагороду чи іншу вигоду, не виконуючи при цьому функцій організатора такого вбивства. Погроза — залякування особи заподіянням фізичної, майнової, моральної або іншої шкоди у разі не вчинення нею злочину. 2.4 Посібник Посібником є особа ( ч.5 ст 27 КК України) Пособником є особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину. Пособником є особа, яка умисно сприяла вчиненню злочину. Пособництво може виявитися в різних формах. У ч. 5 ст. 27 передбачені основні форми пособництва: порада, вказівки, надання засобів чи знарядь для вчинення злочину, усунення перешкод до його вчинення. Пособництвом є також заздалегідь (до моменту вчинення злочину) дане зобов'язання (обіцянка) переховувати злочинця, приховати знаряддя або засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, добуті злочинним шляхом, придбати чи добути такі предмети. Заздалегідь обіцяне переховування, як і будь-який інший вид співучасті, впливає на рішучість злочинця вчинити злочин, дає йому надію на приховання злочину, зміцнює його бажання і рішучість вчинити злочин і тому перебуває у причинному зв'язку з діями виконавця. У теорії кримінального права пособництво залежно від його об'єктивних властивостей поділяють на два види: 1) фізичне пособництво, тобто фізичне (матеріальне) сприяння виконавцеві у реалізації його злочинного наміру (надання засобів, усунення перешкод тощо); 2) інтелектуальне пособництво - зміцнення рішучості виконавця вчинити злочин (дати пораду, вказівку). Пособник, як і підбурювач, не бере безпосередньої участі у вчиненні злочину. Пособництво може виявлятися в активних діях (наприклад, у передаванні зброї виконавцеві злочину), а також у бездіяльності, коли особа умисно не виконує покладеного на неї спеціального обов'язку з відвернення злочину. Співучасть у формі пособництва передбачає, що пособник знає про злочинні наміри виконавця і допомагає йому їх здійснити. | |
| Просмотров: 802 | Загрузок: 13 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |