Інститут співучасті в злочині обґрунтовано визнається одним з найбільш складних у кримінальному праві, що зумовлюється надзвичайною різноманітністю способів взаємодії співучасників у вчиненні злочину та доповнюється різноманітністю наукових підходів до їх кримінально-правової оцінки. Протягом багатьох років інституту співучасті приділялася велика увага в науці кримінального права, в тому числі дослідженню кримінально-правової сутності видів співучасників та їх розмежуванню. Найбільш фундаментальні та ґрунтовні праці з цього питання належать Ф.Г. Бурчаку, М.І.Ковальову, А.Н.Трайніну, П.Ф.Тельнову, А.А.Піонтковському, Р.Р.Галіакбарову, П.І. Грішаєву, Г.А. Крігеру, М.А. Шнейдеру.
5 квітня 2001року був прийнятий новий КК України. Ця подія стала стала важливим кроком на шляху України до побудови правової держави та новим етапом у регулюванні кримінально-правових відносин і розвитку кримінальної науки. Водночас новий КК України зумовив необхідність перегляду та переоцінки деяких усталених положень та стимулював нові дослідження у кримінальному праві, в тому числі дослідження інституту співучасті. Серед дослідників молодої Української держави це питання у своїх роботах розкривали О.О. Кваша, О.Ф. Ковітіді, Н.О. Гуторова, О.В. Ус, Єфремов С.О. та ін. Проте прийняття нового кримінального законодавства не означає, що надбання української юридичної науки до 2001 року, зокрема в галузі розробки проблем співучасті й видів співучасників, втратили своє значення. Наступність кримінального закону є важливою тенденцією розвитку кримінального права. Теорії, концепції, точки зору з цієї проблеми видатних юристів минулого, як і вчених-сучасників, залишаються і сьогодні актуальними, адже саме вони стали тією базою, яка лежала в основі законотворчого процесу, що призвів до відповідного законодавчого регулювання питань співучасті у злочині та видів співучасників.
|