| Главная » Файлы » Курсовые работы » Курсовые проекты |
ВИДИ АДМІНІСТРАТИВНИХ ПОЗОВІВ
| [ Скачать с сервера (60.3 Kb) ] | 02.05.2017, 16:15 |
| Вступ Конституція України, закріплює право кожного громадянина на судовий захист, а за нею і КАС України закріплює право кожного громадянина на звернення до суду. В разі порушення або оспорювання прав будь-яка зацікавлена особа може звернутися до суду з вимогою про захист її прав. Основною формою такого захисту виступає позовна форма захисту права. Основна кількість адміністративних справ в судах загальної юрисдикції розглядається в порядку позовного провадження . Таким чином, позовне провадження – основний вид адміністративного судочинства, що встановлює найбільш загальні правила судового розгляду. Позов як засіб судового захисту суб'єктивних прав і законних інтересів належить до фундаментальних категорій української правової системи. В той же час, напевно, в процесуальній теорії не існує більш дискусійної проблеми, ніж поняття позову. До теперішнього часу вже склалися три підходи до поняття позову. Більш того, різні дослідники виділяють різні види позовів. Це говорить про те, що вчення про позов є одним з самих спірних в науці адміністративного процесуального права України. Таким чином, є наявною актуальність сформульованої теми роботи, яка дозволяє не лише визначити нові підходи до дослідження категорії поняття позову, його елементів та видів, але і систематизувати накопичені юридичною наукою знання і правозастосовчу практику. Ступінь наукової розробленості проблеми. Поняття позову, його еле-ментів і видів широко використовується в юридичній науці і правозастосовчій практиці. Окремі сторони проблеми визначення поняття позову, його елементів і видів неодноразово розглядалися в правовій науці. Загальнотеоретичні аспекти поняття позову ,його елементів і видів розробляли такі учені, як Добровольський А.А., Гурвіч М.А., Осокина Г.Л., Матієвський М.Д., Клейнман А.Ф., Рожкова М. і ін. При написанні роботи використані праці таких учених як Вікут М.А., Зайцев І.М., Ярков В.В., Треушников М.К., Чечина Н.А., Юдельсон К.С. і багато інших, а також підручники адміністративного процесу, інша учбова і наукова література. Мета і завдання дослідження витікають з актуальності і ступеня наукової розробленості проблеми. Метою представленої роботи виступає комплексний теоретико-правовий аналіз проблеми визначення поняття позову ,його елементів і видів, проведений за наступними напрямами: - всесторонній аналіз правових актів, які діють в Україні, як джерел законодавчого визначення поняття позову , його елементів і видів; - розгляд проблем доктринального і правозастосовчого підходів до поняття позову ,його елементів і видів. В рамках даних напрямів передбачається вирішити наступні завдання: - виявити тенденції розвитку норм про поняття позову ,його елементів і видів в українському законодавстві за час існування цього поняття з врахуванням досвіду інших країн; - визначити елементи позову згідно із законодавством, що діє, доктрині і правозастосовчій практиці; - розгляд проблеми тотожності позовів. Об'єкт і предмет дослідження визначаються тематикою роботи, її метою і завданнями. Об'єктом наукового аналізу даної роботи є поняття позову, його елементів і видів як теоретична категорія і як правове явище. Наочна спрямованість визначається виділенням і вивченням, в рамках заявленої теми, нормативно-правових джерел, прийнятих на державному рівні, і судової практики, виявлення і аналіз доктринальних підходів до визначення поняття позову ,його елементів і видів. Методологічною основою дослідження є діалектичний метод. В ході дослідження використовувалися загальнонаукові і приватнонаукові, а також спеціальні методи пізнання. Загальними є методи аналізу і синтезу, індукції і дедукції, спостереження і порівняння. Як загальнонаукові методи, за допомогою яких проводилося дослідження, використовувалися метод структурного аналізу, системний і історичний методи. Як приватнонауковий метод виступив конкретно-соціологічний. До спеціальних методів, які використовувались в роботі, слід віднести порівняльно-правовий, історичний, формально-юридичний метод, методи правового моделювання, різні способи тлумачення права. Дані методи дозволили найбільш послідовно і повно розглянути різні аспекти поняття позову ,його елементів і видів в рамках мети і завдань дослідження. Емпірична база дослідження побудована на нормативному матеріалі і судовій практиці. Нормативну основу склали: Конституція України, КАС України, інше законодавство. Судова практика представлена роз'ясненнями Пленуму ВС України, рішеннями місцевих судів. РОЗДІЛ І. Суть і значення позову в адміністративному праві 1.1 Поняття та функції позову Позовне провадження – основний вид адміністративного судочинства, що встановлює найбільш загальні правила судового розгляду. Пред'явлення позову в позовному провадженні, як і звернення до суду із заявою в непозовних провадженнях, є складовим елементом ширшого конституційного права – права на судовий захист, закріпленого в ст. 55 Конституції України. Позов – це засіб порушення адміністративного процесу у конкретній справі, в даному випадку – позовного провадження, який приводить в дію механізм судової діяльності і здійснення правосуддя. Пункт 6 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства визначає адміністративний позов як звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів у публічно – правових відносинах. Вчення про «позов» бере свій початок ще в Римському праві. Сам зміст поняття «позов», даний римськими юристами, зберігся і широко використовується сучасними юристами в правозастосовчій практиці. Загальне поняття позову дається в Дигестах: «позов є не що інше, як право особи здійснювати в судовому порядку, що належить йому вимогу». Російські дослідники кінця 19 століття відзначали , що «позов» – має два значення: По-перше, позов – це є юридична можливість захищати своє право судовим порядком. По-друге, позов означає судову дія позивача, що звернувся до суду, щоб зобов'язати відповідача визнати його право або виконати те, що він винен [1,стор.562]. Поняття позову є спірним. Найбільш загальне визначення полягає в тому, що під позовом розуміється вимога позивача до відповідача про захист його права або законного інтересу, подана через суд першої інстанції. Позов – процесуальний засіб захисту інтересів позивача, позов порушує позовне провадження, суперечка тим самим передається на розгляд суду. Існує декілька основних концепцій поняття позову. По-перше, виділення права на позов в матеріально-правовому і процесуально-правовому сенсі (Гурвіч М.А. та інші вчені) [2, стор.45,145]. Позов в процесуальному сенсі – звернена до суду першої інстанції вимога про захист своїх прав і інтересів. У цьому аспекті позов є засобом порушення адміністративного процесу. Позов в матеріальному сенсі – право на задоволення своїх позовних вимог. Саме у цьому плані використовується поняття права на позов і позовна давність. У Україні поняття позову вживається в сенсі здатності матеріального суб'єктивного права до примусового здійснення через суд. Пропуск терміну позовної давності спричиняє за собою втрату права на позов в матеріально-правовому сенсі. Таким чином, право на позов в матеріально-правовому сенсі – це саме спірне суб'єктивне право, яке може бути примусово здійснене. По-друге, ряд фахівців (Клейнман А.Ф., Добровольській А.А. та інші) розглядали позов як єдине поняття, що складається з двох сторін: матеріально-правової і процесуально-правової [3, стор.5-22] . Процесуально-правова сторона позову – це вимога позивача до суду про захист його права. Матеріально-правова сторона позову – це вимога про захист матеріального права або інтересу [4, Гл.1]. Термін «позов» походить від слова «шукати» задоволення своїх вимог, захисту свого права. Відповідно до ст. 6 КАС України зацікавлена особа має право в порядку, встановленому законодавством, звернутися до суду за захистом порушених або оспорюваних прав, свобод і законних інтересів. Таким чином, реалізація права на звернення до суду за судовим захистом у формі подачі позовної заяви можлива в порядку, встановленому законом. Право на пред'явлення позову є в цьому плані формою реалізації права на звернення до суду. Позов – має не тільки процесуальний, але і реальний сенс, він означає не просто бажання почати процес, але і можливість зробити реальну дію. Особа, яка здійснює позов, повинна володіти визнаним правом вимоги[5, стор.182]. Розробка юридичної конструкції адміністративного позову припускає необхідність його теоретичного визначення. Так, на думку Осокіної Г.Л., адміністративний позов є вимога про захист встановленого правопорядку, прав, свобод громадян, організацій і держави від адміністративних правопорушень, тобто правопорушень у сфері адміністративно-правових (публічних) стосунків. В той же час Попова Ю.А. визначає адміністративний позов як процесуальну вимогу до суду, пред'явлену громадянином (групою громадян) або прокурором, про перевірку законності актів, рішень, дій, якими, на думку особи, що звертається до суду, порушені його публічно-правові інтереси або суб'єктивні матеріальні права. У цих визначеннях адміністративного позову загальним початковим станом є його трактування як процесуальної вимоги. Проте вони розходяться в інтерпретації предмета і мети позову. Запропонована Осокіною Г.Л. визначення виявляється більше містким і універсальним. У визначенні Попової Ю.А. в числі можливих суб'єктів адміністративного позову не вказуються такі приватні особи, як організації, а в якості його мети розглядається тільки перевірка законності адміністративних актів. Адміністративний позов може бути визначений як вимога до юрисдикційного органу про перевірку законності адміністративного акту, захист суб'єктивних публічних прав і законних інтересів або публічного правопорядку, що виходить з вказаного заявником спірного публічно-правового відношення і припускаючий дозвіл конфліктної ситуації за допомогою застосування правовідновлювальних або адміністративно-каральних заходів[6]. Адміністративним позовом як процесуальним засобом є вимога заявника до суду про захист публічного права, як суб'єктивного, так і об'єктивного. Захист об'єктивного публічного права за допомогою адміністративного позову може і повинен здійснюватися, принаймні, в двох ситуаціях: а) у зв'язку з суперечками про законність нормативно-правових актів (суперечками про абстрактне право); б) у зв'язку із здійсненням адміністративної провини, що порушує правила поведінки і заборони у сфері публічного управління. Адміністративний позов як процесуальний засіб, що переносить матеріально-правову суперечку на дозвіл юрисдикційного органу, в теоретичному плані необхідно відрізняти від публічно-правової претензії, що заявляється органу, що видав акт. Публічно-правова претензія є засобом врегулювання спірної ситуації самими сторонами охоронюваного адміністративного правовідношення без втручання якої-небудь третьої сторони. Вона реалізується в матеріально-правовій процедурі, а не в процесуальних стосунках, як адміністративний позов. На відміну від публічно-правової претензії (адміністративного заперечення) позов виступає як засіб вирішення суперечки за участю нейтральної третьої сторони, здатної застосовувати примус до сторін суперечки, тобто за участю держави в особі юрисдикційного органу. Адміністративний позов характеризується цілим рядом ознак, що відрізняють його від цивільного позову : 1) виникає із спірних адміністративно-правових стосунків і як вимога про правовий захист завжди пов'язаний з адміністративно-правовою суперечкою або адміністративним правопорушенням; 2) сигналізує про виникнення розбіжності між сторонами з протилежними юридичними інтересами; 3) мета адміністративного позову - захист порушеного суб'єктивного публічного права або порушеного правопорядку передбаченим в законі способом, а саме шляхом відновлення порушеного права або покладання певного обов'язку, у тому числі обов'язки понести адміністративне покарання; 4) предмет позовного захисту - суб'єктивне публічне право, законність адміністративного акту або публічний правопорядок, які особа, що звертається до суду, припускає порушеними; 5) основа вимоги - юридичні факти, що включають, : а) факти правопорушення у сфері публічного управління і матеріальні норми публічного права; б) факти адміністративно-процесуального характеру і процесуальні норми, на підставі яких у особи існує право на судовий захист і які регулюють процес здійснення цього права; 6) використання судом спеціальних процесуальних засобів і механізмів при вирішенні суперечки, заявленої адміністративним позовом[7, стор.217-228]. За своїм юридичним змістом адміністративний позов не лише відрізняється від цивільного позову, але і сам має безліч видів, що виділяються в залежності суб'єктів, предмета і підстав. Позов як елемент системи судового захисту прав і інтересів громадян, що охороняються, і організацій тісно пов'язаний з іншими засобами процесуального і матеріального права і активно взаємодіє з ними. Заінтересовані особи при порушенні або сперечанні за їх права формують свої вимоги у вигляді позовних вимог. Відповідно до заявленого позову суд починає позовне провадження, в якому і відбувається розгляді вирішення суперечки про право. В зв'язку з цим можна розрізняти декілька процесуальних функцій позову, як відносно самостійних напрямків його дії на правові засоби захисту в суді. Функції позову визначено кількома обставинами: співвідношенням позову із суперечкою про право, на дозвіл якого він націлений; зв'язком позову з адміністративним судочинством, у якому він розглядається; некореспондуванням позову із судовим розв'язком. При цьому виділяються наступні функції: а) передача суперечки про право на розгляд суду; б) встановлення найважливіших рис адміністративного судочинства : складу його учасників, предмета і спрямованості доведення; розмірів судових витрат та ін.; в) дія на результати судової юстиції. Вказані функції реалізуються в судочинстві. Вони визначають юридичну значущість правової конструкції позову і її роль в механізмі судового захисту суб'єктивних прав громадян і організацій, складають сутнісну характеристику позову. Усунути юридичну суперечку можна або врегулюванням, або судовим розглядом і рішенням. Врегулювання проводиться спільними діями учасників, і його суть полягає у виробленні умов припинення виниклого конфлікту. Як правило, це пов'язано з добровільним прийняттям сторонами додаткових обов'язків. В порівнянні з врегулюванням судовий розгляд суперечки про право має серйозні переваги. По-перше, суд - це спеціальний орган, створений для розгляду юридичних конфліктів. Розглядають справи судді - юристи-професіонали, досвідчені фахівці. По-друге, розгляд суперечки відбувається у встановленому законом порядку, в адміністративній процесуальноій формі. По-третє беруть участь сторони, яким змагальна форма судочинства забезпечує належну процесуальну активність. Передати суперечку про право у провадження суду можна через позов. Тільки позовом можна відкрити позовне провадження. Саме тому зміст суперечки про право і позову має бути зближений і порівнянний[8, стор.52-55] . 1.2.Співвідношення понять «позов» і «позовна заява» При розгляді поняття "позов" важливим є дослідження співвідношення терміну "позов" і "позовна заява". "Позов" і "позовна заява" далеко не однозначні поняття. На початку 70-х років Ж.Н. Машутиною була висунена ідея про співвідношення позову і позовної заяви як змісту і форми. На її думку, формою позову є позовна заява, в яку вдягається зміст позову[9, стор.77] . Думка про співвідношення позову і позовної заяви як змісту і форми отримала подальший розвиток. Очевидно, що між позовом як вимогою про захист права або інтересу і позовною заявою, в якій викладається ця вимога, існує певний зв'язок. І щоб позначити цей зв'язок необхідно скористатися категоріями "зміст" і "форма". Форма і зміст - це парна категорія, бо форма є вираженням змісту, а зміст завжди виливається в деяку форму. Зазначене дає підстави стверджувати, що позов і позовна заява співвідносяться як зміст і його зовнішня форма. При цьому форма завжди має "службове значення", тому що вона є способом існування і вираження змісту. В зв'язку з цим службова роль позовної заяви як форми позову полягає в тому, що в нім відбиваються (фіксуються) елементи позову, а також інші відомості, необхідні для правильного і швидкого розгляду справи. У співвідношенні "позовна заява - позов" позовна заява (форма) консервативніший елемент на відміну від позову (зміст), який має характер реформації (динамічним). При зміні позову (зміст) за допомогою уточнення або заміни його елементів позовна заява (форма) залишається незмінною до тих пір, поки зміна елементів одного позову (зміст) не спричинить заміну його іншим позовом. При аналізі співвідношення позову і позовної заяви як змісту і його форми, не слід забувати про їх відносну самостійність. Про це свідчить аналіз процесуальних норм, що передбачають інститути визнання позову, забезпечення позову, з'єднання і роз'єднання позовів. Так, норма, що надає відповідачеві право визнати позов, має на увазі визнання не позовної заяви, а позову як вимоги до суду про захист права або інтересу. Найбільш яскравим підтвердженням тези. 1.3. Елементи адміністративного позову Позов - структурна складна правове утворення. Тому при розгляді поняття позову важливим є дослідження його елементів. Зміст позову – це адресоване адміністративному суду прохання позивача процесуально-правового характеру задовольнити його вимогу до відповідача (наприклад, прохання до суду зобов’язати відповідача до вчинення певної дії). Значення виділення елементів позову полягає, по-перше, в тому, що елементи позову є головним критерієм при визначенні тотожності позовів, оскільки тотожність позовів визначається збігом предмета, основи і сторін позову. По-друге, предмет і підстави позову визначають межі предмета доведення, межі судового розгляду. У третіх, предмет позову є основою для класифікації позовів за процесуально-правовою ознакою. Так само як і категорія "поняття позову", "елементи позову" знаходяться "в центрі" дискусії. Але перш ніж, проаналізувати сучасні погляди на елементи позову, "поринемо" в історію права. У праві 19 віків в кожному позові розрізняли три елементи: 1. Його юридична основа або те право, судовим проявом якого він служить - causa proxima actionis; наприклад, в позові про винагороду за збитки такою юридичною основою є правило ст.684 ч.1 т. X Св. Зак., по якому всякий відповідальний за збитки, заподіяні з його вини іншій особі і так далі; 2. Фактична основа позову, або ті правотвірні факти, які ведуть до виникнення права, а з ним позову - causa remota actionis, наприклад, при позові про право власності все ті способи, якими встановлюється право власності (давнісне володіння, передача, судове рішення і так далі); 3. предмет позову або зміст позовної вимоги, що становить як би проект бажаного позивачеві рішення[10]. Нині, різні дослідники виділяють наступні елементи позову : -Предмет позову; -Підстава позову; -Зміст позову; -Юридична кваліфікація позову; -Сторони позову. Більшість дослідників все-таки дотримуються думки про "двоелементність" позову. Так, Ярков В.В. відзначає: загальновизнано виділення двох елементів позову: предмета й підстави позову. Розглянемо в першу чергу саме їх. а) Предмет позову Предмет позову становить матеріально-правову вимогу позивача до відповідача. Характер позовної вимоги визначається характером спірних матеріальних правовідносин, з якого випливає вимога позивача. По суті прохання позивача, реалізовано у вигляді цієї вимоги. Від того, наскільки чітко і юридично грамотно сформульована позовна вимога, залежить і з'ясування суддею позиції, яку займає позивач. За Г.Л. Осокіною, предмет позову як елемент його змісту характеризує позов з погляду того, що конкретно вимагає, чого домагається позивач; предметом позову являється не суб'єктивне право (воно входить у юридичну підставу позову), підмет захисту, а спосіб (способи) його захисту. Предмет позову складають матеріально-правові вимоги особи, яка звертається до адмініст¬ративного суду, до відповідача (наприклад, вимоги вчинити певну дію на користь позивача). Право визначення предмету позову належить самому позивачеві й тільки йому. Більше того, предмет і підстава позову не можуть бути змінені судом без згоди на те позивача. Предмет позову є підставою для класифікації позовів за процесуально- правовою ознакою. Від предмету позову слід відрізняти предмет суперечки, його ще прийнято називати об'єктом позову. Це те матеріальне благо, здобуття якого добивається позивач. З предметом суперечки зв'язано і право позивача зменшити або збільшити розмір позовних вимог вже після подачі позовної заяви, а також право суду на вихід за межі заявлених позивачем вимог. Одночасно позивач розпоряджається і процесуальним правом, визначаючи для себе об'єм прошеного в суду захисту. б) Підстави позову Під підставою позову розуміються обставини, з яких витікає право вимоги позивача, на яких позивач їх засновує. Підставу позову становитимуть обставини (юридичні факти) і норми права, які у своїй сукупності дають особі право звернутися до суду з вимогами до іншої особи. Позивач повинен вказувати в позовній заяві не просто обставини, а привести юридичні факти, тобто такі обставини, з якими закон зв'язує виникнення, зміну або припинення правовідносин. Ці факти підлягають потім доведенню позивачем в адміністративному процесі. Факти, що входять в підставу позову, прийнято підрозділяти на три групи: 1) факти, безпосередньо правоутворюючі, з них безпосередньо витікає вимога позивача. 2) факти активної і пасивної легітимації. | |
| Просмотров: 1186 | Загрузок: 21 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |