| Главная » Файлы » Курсовые работы » Курсовые проекты |
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ ТОВАРИСТВ В УКРАЇНІ
| [ Скачать с сервера (184.0 Kb) ] | 28.05.2017, 00:19 |
| ЗМІСТ ВСТУП 3 РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ ТОВАРИСТВ В УКРАЇНІ 6 1.1 Інституціональні основи господарських товариств 6 1.2 Види господарських товариств 11 РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА УСТАНОВЧИХ ДОКУМЕНТІВ ГОСПОДАРСЬКИХ ТОВАРИСТВ 21 2.1. Установчий договір господарського товариства 21 2.2. Статут господарського товариства 26 ВИСНОВКИ 29 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 32 ВСТУП Актуальність теми. Джерела права корпоративного управління, серед яких провідну роль відіграють установчі документи, мають системо утворююче значення для моделей корпоративного управління, створюючи каркас, який складається переважно із правил діяльності та обсягів здійснення повноважень органів господарюючих організацій. Разом з тим слід зазначити, що склад та зміст установчих документів господарських товариств, які є однією з найпоширеніших форм корпоративної організації в Україні, не врегульований детально в господарському законодавстві, що на практиці зумовлює ускладнення, зокрема пов'язані із створенням та державною реєстрацією господарських товариств. В українській юридичній науці неодноразово обговорювалися питання складу і правової природи установчих документів різних суб'єктів господарювання, проте вони залишаються невирішеними. Загальні положення про сутність установчого договору і статуту містяться у цивільному (положення про угоди і про виникнення юридичних осіб) і господарському праві. Домінуюче місце серед суб'єктів господарського права належить такому суб'єктові, як підприємство. Це зумовлено особливими економічними і соціальними функціями підприємства в економічній системі, а саме функціями товаровиробника, який задовольняє суспільні потреби у продукції, роботах та послугах. Тому законодавчий інститут підприємства або господарюючого суб'єкта є центральною частиною системи господарського права України, його правовою основою. Питання законодавчого регулювання складу і змісту установчих документів суб'єктів господарювання стають все більш важливими. Установчі документи грають визначальну роль у встановленні правового статусу суб'єкта господарювання, комплексу його прав та обов'язків, визначенні його відносин з засновниками та засновників між собою, встановленні інших важливих положень щодо його існування. Вони засвідчують виникнення та існування суб'єкта господарювання як суб'єкта права. Лише установчі документи можуть визначити обсяг правоздатності суб'єкта господарювання, види здійснюваної ним діяльності, можуть надати Правове регулювання відносин, що виникають у зв'язку із складанням, затвердженням та реєстрацією установчих документів, ще знаходиться в стадії становлення в Україні та теоретично мало вивчено. Спірність багатьох питань щодо установчих документів суб'єктів господарювання, що зберігається у науковій літературі, та існуюча недосконалість законодавчого регулювання суспільних відносин у цій сфері свідчить про актуальність теми дисертаційного дослідження. В юридичній літературі зазначеним проблемам приділяється певна увага. Питання установчих документів розглядалися ще в роботах авторів дореволюційного періоду А.В. Венедіктова,А.І. Камінки, Д.І. Мейера, Л.І. Петражицького, Г.Ф. Шершеневича, В.Б. Єльяшевича та ін. У сучасних наукових дослідженнях правову природу, склад і зміст установчих документів аналізували С.М. Грудницька, О.Р. Кибенко, О.Є. Орлова, О.А. Підопригора, І.В. Спасибо-Фатєєва, А.С. Удовиченко та інші автори. Серед досить відомих теоретичні розробки Б.П. Архіпова, Н.В. Козлової, В.І. Маркова, Д.І. Степанова, І.Т. Тарасова, В.І. Татькова, Г.В. Цепова, О.С. Янкової тощо. Однак багато правових аспектів установчих документів залишилися поза увагою авторів. Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розробка теоретичних і практичних питань щодо установчих документів суб’єктів господарювання та підготовка пропозицій з удосконалення законодавства України про установчі документи у сфері господарювання. Відповідно до вказаної мети були поставлені та вирішені такі завдання: - розкрити інституціональні основи господарських товариств; - охарактеризувати види господарських товариств; - розкрити поняття та зміст установчого договору господарського товариства; - розкрити поняття та зміст статуту господарського товариства. Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у зв’язку з розробкою, затвердженням та реєстрацією установчих документів суб’єктів господарювання. Предметом дослідження є теоретичні та практичні питання щодо установчих документів суб’єктів господарювання, відповідне законодавство України. Методи дослідження. Методологічну основу дослідження склали прийняті в юридичній науці методи наукового дослідження, діалектичного методу, порівняльно-правового методу, формально-юридичного методу, історичного методу. Теоретичним джерелом дослідження слугували наукові здобутки таких провідних українських і російських вчених, як М.І. Брагінський, О.М. Вінник, В.В. Вітрянський, Д.В. Задихайло, І.Є. Замойський, Г.Л. Знаменський, Т.В. Кашаніна, М.І. Кулагін, В.К. Мамутов, О.Н. Садиков, Н.О. Саніахметова, В.С. Щербина та ін. Структура курсової роботи складається із вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел. РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ ТОВАРИСТВ В УКРАЇНІ 1.1 Інституціональні основи господарських товариств Господарські товариства - це господарські організації, які створюються фізичними або юридичними особами на договірних засадах шляхом об'єднання майна та підприємницької діяльності з метою отримання прибутку. Правове становище господарських товариств регулюється Господарським кодексом України (статті 79-92) [4], Цивільним кодексом України (статті 113-162) [2], Законом України від 19.09.1991 року «Про господарські товариства» [5], де вказано, що господарські товариства можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, яка не суперечить законодавству України. Всі види господарських товариств за українським законодавством є юридичними особами. Вони можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, що не суперечить законодавству України. Товариство набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації. Державна реєстрація товариства проводиться за правилами встановленими Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців». Товариства, що займаються банківською діяльністю, реєструються національним банком України в порядку, визначеному законодавством України про банки і банківську діяльність [28- c.72]. Основними документами для створення господарських товариств є установчий договір та статут. Вони включають: - вид господарського товариства, - предмет і мету його діяльності, - склад засновників та учасників, - найменування товариства та його місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного фонду, - порядок розподілу прибутків і покриття збитків, склад органів управління, - порядок прийняття ними рішень порядок внесення змін в установчі документи, порядок ліквідації та реорганізації товариства. Довірчий характер відносин між учасниками товариств формують і відповідні управлінські відносини. Рішення з тих чи інших питань функціонування товариств приймається одноголосно, якщо в засновницькому договорі не встановлена інша норма, наприклад про необхідність згоди більшості учасників. Товариства при здійсненні господарської діяльності виступають у підприємницькому обороті під своєю фірмовою назвою. Призначення назви полягає у ідентифікації підприємця, індивідуалізації його діяльності на ринку. Найменування товариства повинно містити зазначення виду товариства, для повних та командитних товариств - прізвища, найменування учасників товариства [42]. Засновниками та учасниками товариства можуть бути підприємства, установи, організації, а також громадяни, крім осіб, стосовно яких встановленні обмеження законодавчими актами України. Іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, а також міжнародні організації можуть бути засновниками та учасниками господарських товариств на рівні з громадянами та юридичними особами України, крім випадків, встановлених законодавчими актами України. Права та обов'язки учасників товариства визначаються законодавством та засновницькими документами товариства. Засновницькі документи не можуть звужувати ті права і відміняти ті зобов'язання, якими наділені учасники згідно законодавства. Відповідно до ст.10 Закону “ Про господарські товариства ” учасники товариства мають право: - брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених згаданим Законом; - брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частину (дивіденди); - вийти з товариства; - одержувати інформацію про діяльність товариства; - здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, в порядку, встановленому законом; - на вимогу учасника товариство зобов'язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти про діяльність товариства, протокол зборів [5]. Учасники можуть мати також інші права, передбачені установчими документами та законодавством України . Обов'язки учасників товариства: - виконувати вимоги, встановлені установчими документами товариства і рішення загальних зборів та інших органів управління товариства; - виконувати свої зобов'язання перед товариством, в тому числі і пов'язанні з майновою участю, а також вносити вклади у розмірі, порядку та засобами, передбаченими установчими документами; - не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства; - нести інші обов'язки, що передбачені Законодавством України та установчими документами товариства. Господарське товариство є власником: майна, переданого йому засновником і учасниками у власність; продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності; іншого майна, набутого на підставах ,не заборонених законом. Ризик випадкової загибелі або пошкодження майна, що є власністю товариства або передане йому в користування, несе товариство, якщо інше не передбачено установчими документами. Вкладами учасників та засновників товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою і іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі інтелектуальна власність), грошові кошти. Забороняється використовувати для формування статутного фонду бюджетні кошти ,кошти одержані в кредит та під заставу [13‚ c.111] . Засновники товариства мають право самостійно визначати ціну вкладів. Слід звернути увагу на необхідність правильної оцінки вкладів, що зроблені у формі інтелектуальної власності - винаходи, промислові зразки, знаки фірми, гудвіли, вироби мистецтва та інші нематеріальні активи. Вони завжди повинні фіксуватись у матеріальній формі, на певних носіях - на папері, магнітному диску. При цьому слід зазначити, який конкретно об'єкт цих прав і в якій формі передається у власність товариства. У товаристві створюється резервний капітал у розмірі, визначеному установчими документами, а також інші фонди, передбачені законодавством України або установчими документами товариства. Розмір щорічних відрахувань до резервного(страхового) фонду передбачається установчими документами, але не може бути менш ніж 5 відсотків суми чистого прибутку. Прибуток товариства утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. Чистий прибуток, одержаний після сплати податку на прибуток, інших платежів і відрахувань, залишається у повному розпорядженні товариства, яке відповідно до установчих документів визначає напрямки його використання. Товариство має змінювати розмір статутного фонду. Збільшення статутного фонду може бути здійснено лише після внесення повністю всіма учасниками своїх вкладів, крім випадків, передбачених чинним законодавством. Перевірку фінансової діяльності товариства здійснюють державна податкова адміністрація та інші державні органи у межах їх компетенції, ревізійні органи товариства та аудиторські організація [25‚ c.121]. Припинення діяльність товариства відбувається шляхом його реорганізації з дотриманням вимог антимонопольного законодавства або ліквідації. Реорганізація товариства відбувається за рішенням вищого органу товариства, а у випадках, коли воно зловживає своїм монопольним становищем на ринку, може здійснюватися також примусовий поділ за постановою антимонопольних органів. При реорганізації товариства вся сукупність прав та обов'язків товариства переходить до його правонаступників. Товариство ліквідується: після закінчення строку, на який воно створювалося, або після досягнення мети, поставленої при його створенні; за рішенням вищого органу товариства; на підставі рішення суду за поданням органів, що контролюють діяльність товариства, у разі систематичного або грубого порушення ним законодавства; на підставі рішення суду про визнання товариства банкрутом. Ліквідація товариства проводиться призначеною ним ліквідаційною комісією. У випадках банкрутства чи припинення діяльності товариства за рішенням суду ліквідаційну комісію призначають ці органи. З дня призначення ліквідаційної комісії до неї переходять повноваження по управлінню справами товариства. Комісія у триденний строк з моменту її призначення публікує в одному з офіційних органів преси інформацію про строки подання кредиторами своїх претензій, оцінює наявне майно товариства, виявляє його дебіторів і кредиторів та розраховується з ними, вживає заходи щодо оплати боргів товариства третім особам, а також його учасникам, складає ліквідаційний баланс та подає його вищому органу товариства або органу, що призначив ліквідаційну комісію. Грошові кошти, що належать товариству, включаючи виручку від розпродажу його майна при ліквідації, після розрахунків по оплаті праці осіб, які працюють на умовах найму, та виконання зобов'язань перед бюджетом, банками, власниками облігацій, випущених товариством, розподіляються між учасниками товариства. Ліквідація товариства вважається завершеною, а товариство таким, що припинило свою діяльність, з моменту внесення запису про це до державного реєстру. 1.2 Види господарських товариств Види господарських товариств узагальнено названо у ст. 80 ГК (слід зазначити, що в назві ст. 113 ЦК вжито термін "види", а в ч. 2 цієї ж статті йдеться про "форми" господарських товариств - такі самі, як і види за ст. 80 ГК). Згідно з ч. 1 ст. 80 ГК і ч. 2 ст. 1 Закону "Про господарські товариства" до господарських товариств належать [5]: - акціонерні товариства, - товариства з обмеженою відповідальністю, - товариства з додатковою відповідальністю, - повні товариства, - командитні товариства. 1. Акціонерне товариство - це так зване товариство капіталів. Особливості його правового статусу обумовлені способом формування і функціонування статутного капіталу товариства. Акціонерним товариством є господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями. Акціонерне товариство не відповідає за зобов'язаннями акціонерів. До товариства та його органів не можуть застосовуватися будь-які санкції, що обмежують їх права, у разі вчинення акціонерами протиправних дій. Акціонери не відповідають за зобов'язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, тільки в межах належних їм акцій. До акціонерів не можуть застосовуватися будь-які санкції, що обмежують їх права, у разі вчинення протиправних дій товариством або іншими акціонерами (ст. З Закону України "Про акціонерні товариства"). Правовий статус акціонерного товариства має певні особливості, зумовлені тим, що: - по-перше, статутний капітал акціонерного товариства має акціонерну природу, тобто утворюється з суми номінальної вартості всіх розміщених акцій товариства. Мінімальний розмір статутного капіталу акціонерного товариства становить 1250 мінімальних заробітних плат виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, що діє на момент створення (реєстрації) акціонерного товариства. Статутний капітал товариства визначає мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси Його кредиторів; - по-друге, лише акціонерне товариство має публічний статус емітента таких цінних паперів, як акції. Акція товариства посвідчує корпоративні права акціонера щодо цього акціонерного товариства. Шляхом емісії і розміщення акцій акціонерне товариство формує статутний капітал, а шляхом розміщення додаткових акцій - збільшує його, якщо це необхідно. Акції публічного акціонерного товариства продаються і купуються виключно на фондовій біржі, на якій акціонерне товариство пройшло процедуру лістингу (включення цінних паперів до реєстру організатора торгівлі та здійснення контролю за відповідністю цінних паперів і емітента умовам та вимогам, установленим у правилах організатора торгівлі), а акції приватного акціонерного товариства не можуть купуватися та/або продаватися на фондовій біржі, за винятком продажу шляхом проведення на біржі аукціону; - по-третє, фізичні і юридичні особи, а також держава в особі органу, уповноваженого управляти державним майном, або територіальна громада в особі органу, уповноваженого управляти комунальним майном, які є власниками акцій товариства, набувають статусу акціонерів. Права та обов'язки акціонерів визначені статтями 25-29 Закону України "Про акціонерні товариства". При цьому зазначений закон розмежовує права акціонерів - власників простих і привілейованих акцій; - по-четверте, акціонерне товариство має більш складну структуру органів, порівняно з іншими господарськими товариствами, повноваження та форми роботи яких досить повно закріплені в законі. Так, в акціонерному товаристві створюється наглядова рада, яка може утворювати постійні чи тимчасові комітети з числа її членів, а також обирати корпоративного секретаря. Акціонерні товариства за типом поділяються на публічні акціонерні товариства та приватні акціонерні товариства. Кількісний склад акціонерів приватного акціонерного товариства не може перевищувати 100 акціонерів. Публічне акціонерне товариство може здійснювати публічне та приватне розміщення акцій, а приватне - тільки приватне розміщення. У разі прийняття загальними зборами приватного акціонерного товариства рішення про здійснення публічного розміщення акцій до статуту товариства вносяться відповідні зміни, у тому числі - про зміну типу товариства - з приватного на публічне. Зміна типу товариства з приватного на публічне або з публічного на приватне не є його перетворенням. 2. Одним із найпоширеніших видів господарських товариств у сфері господарювання України є товариства з обмеженою відповідальністю. Відповідно до ч. 3 ст. 80 Господарського Кодексу товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів [4]. Отже, називаючи цей вид товариства товариством "з обмеженою відповідальністю", законодавець не має на увазі обмеження відповідальності товариства як суб'єкта господарського права (юридичної особи) якимись певними розмірами майна або грошових коштів (наприклад, лише розміром статутного капіталу). Насправді йдеться про обмеження відповідальності учасників товариства, які несуть ризик збитків у межах своїх вкладів до статутного капіталу (у разі фінансового краху товариства його учасники лише понесуть збитки у розмірі їх вкладів до статутного капіталу товариства). Слід зазначити, що внаслідок змін до ст. 52 Закону України "Про господарські товариства", внесених Законом України від 21 квітня 2011 р., було виключено ч. 1 цієї статті в редакції Закону України від 15 вересня 2009 р., яка встановлювала, що розмір статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю повинен становити не менше суми, еквівалентної одній мінімальній заробітній платі, діючій на момент створення товариства. Відтак, на сьогодні мінімальний розмір статутного капіталу зазначеного товариства законом не визначено [5]. Статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю підлягає сплаті учасниками товариства до закінчення першого року з дня державної реєстрації товариства. Якщо учасники до закінчення першого року з дня державної реєстрації товариства не внесли (не повністю внесли) свої вклади, загальні збори учасників приймають одне з таких рішень: - про виключення зі складу товариства тих учасників, які не внесли (не повністю внесли) свої вклади, та про визначення порядку перерозподілу часток у статутному капіталі; - про зменшення статутного капіталу та про визначення порядку перерозподілу часток у статутному капіталі; - про ліквідацію товариства. Учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства (ч. 1 ст. 147 ЦК). Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше встановлено статутом товариства. Учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки учасника, який її відступив, пропорційно їхнім часткам у статутному капіталі товариства, якщо статутом товариства чи домовленістю між учасниками не встановлений інший порядок здійснення цього права. Якщо учасники товариства не скористаються своїм переважним правом протягом місяця з дня повідомлення про намір учасника продати частку (її частину) або протягом іншого строку, встановленого статутом товариства чи домовленістю між його учасниками, частка (її частина) учасника може бути відчужена третій особі (ч. 2 ст. 147 ЦК) [2]. У разі передачі частки (її частини) третій особі відбувається одночасний перехід до неї всіх прав та обов'язків, що належали учаснику, який відступив її повністю або частково. Частка учасника товариства може бути придбана самим товариством, яке протягом одного року зобов'язане реалізувати її іншим учасникам або третім особам у порядку, встановленому статутом і законом, або зменшити свій статутний капітал відповідно до ст. 144 ЦК. Будь-який з учасників товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства зі сплатою йому вартості частини майна товариства, пропорційної його частці у статутному капіталі. За домовленістю між учасником та товариством виплата вартості частини майна товариства може бути замінена переданням майна в натурі (ч. 2 ст. 148 ЦК). | |
| Просмотров: 838 | Загрузок: 13 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |