| Главная » Файлы » Курсовые работы » Курсовые проекты |
Тактика пред’явлення особи для впізнання
| [ Скачать с сервера (80.0 Kb) ] | 02.05.2017, 16:17 |
| Вступ Прийняття нового кримінального процесуального кодексу України стало результатом зміцнення та укорінення процесів гуманізації та демократизації в українському суспільстві, адже в ньому враховані загальновизнані стандарти прав людини і громадянина, механізм швидкого, повного та неупередженого вивчення обставин протиправних діянь, тенденції до змагального характеру кримінального провадження. Основним змістом процесуальної діяльності є встановлення об’єктивної істини, а основний засіб отримання і перевірки доказів – слідчі дії. Згідно ст. 223 КПК слідчі дії – це такі, що спрямовані на отримання (збирання)доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні. Порядок проведення слідчих дій закріплено Кримінальним процесуальним кодексом України (глави 20, 21 Розділу ІІІ) [2], Податковим кодексом України (Розділ XVIII-2) [3], Законами України «Про міліцію» [4], «Про Службу безпеки України» [5], «Про оперативно-розшукову діяльність» [6], Інструкцією про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні [7] тощо. Найважливіші обмеження на діяльність органів, які уповноважені проводити слідчі дії, накладає Конституція України, зокрема у ній вказано, що кожна людина має право на свободу та особисту недоторканість, недоторканість житла, кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, а також ніхто не може зазнавати втручання в його особисте та сімейне життя. [1, ст. 29-32] Актуальність теми полягає в тому, що кримінально-процесуальний кодекс України (далі – КПК), постійно зазнає змін і доповнень. Колізії у кримінально-процесуальній діяльності є досить динамічним явищем і прямо пов’язані із вдосконаленням чинного законодавства та його розвитком. Варто зазначити, що на даний час у КПК закріплений перелік слідчих дій, серед яких важливе місце посідає пред’явлення для впізнання. Мета курсової роботи – аналіз теоретичних та практичних положень законодавства України стосовно впізнання та визначення проблемних питань щодо процесуальної регламентації даної слідчої дії, а також тактики проведення пред’явлення для впізнання. Для цього варто звернути увагу на такі завдання: - висвітлити історичні передумови виникнення даної слідчої дії як самостійної, а також її місце в інших слідчих діях; - визначити основні види пред’явлення для впізнання та суть кожного з них; - надати тлумачення авторів щодо даного питання; - розкрити питання стану законодавчого врегулювання даної слідчої дії на сьогоднішній день; - сформулювати пропозиції з удосконалення нормативно-правового регулювання, порядку організації, а також тактики пред’явлення особи для впізнання. Об’єктом дослідження є правовідносини, що охоплюють процесуальну діяльність по розслідуванню тих злочинів, де виникає потреба провести пред’явлення особи для впізнання. Предмет дослідження – пред’явлення особи для впізнання за чинним законодавством України, системне застосування і напрями удосконалення тактичних прийомів при проведенні даної слідчої дії. Методами дослідження є загальнонауковий і спеціальний, які призначені для отримання об’єктивних і достовірних результатів. Розділ 1. Поняття і види пред’явлення для впізнання 1.1. Поняття і значення пред’явлення для впізнання Пред’явлення для впізнання по суті полягає в тому, що попередньо допитана особа (впізнаючий) при пред’явленні їй об’єкта порівнює його з уявним образом і дає показання про те, чи впізнає вона об’єкт, що сприймався раніше за певних обставин, пов’язаних з розслідуваним злочином, а також пояснює, за якими ознаками або обставинами. Таким чином, особа, яка впізнає, здійснює ототожнення за ідеальним відображенням, результати якого фіксуються в протоколі впізнання. Порядок його проведення регламентований діючим кримінальним процесуальним законодавством. В Кримінально-процесуальному кодексі України чіткого визначення даного поняття немає. Пред’явленню для впізнання присвячена Глава 20, а саме статті 228 – 232 КПК, де встановлено порядок і умови пред’явлення для впізнання в рамках досудового слідства і містять не тільки відпрацьовані практикою правила його проведення, але і нові положення: з метою забезпечення безпеки особи, яка впізнає, впізнання може проводитися в умовах, коли особа, яку пред’являють для впізнання, не бачить і не чує особи, яка впізнає, тобто поза її візуальним та аудіоспостереженням. [2] Істотне значення має правильне визначення поняття пред’явлення для впізнання, котре дозволить з’ясувати його зміст і процесуальну природу, відрізнити його від інших слідчих дій. Єдиного загальновизнаного підходу до його розуміння (з погляду існування різних його визначень, наведених в юридичній літературі) не сформувалося, а визначення поняття пред’явлення для впізнання відсутнє в КПК України. В криміналістичній літературі існує багато визначень пред’явлення для впізнання. Так, З.Г. Самотина дає наступне визначення: пред’явлення для впізнання – це складна слідча дія, регламентований кримінальним процесуальним законом комплекс організаційних, пізнавальних і посвідчувальних дій слідчого (і співробітника органу дізнання), що ґрунтується на здатності людини впізнавати за ознаками матеріальні об’єкти, спрямована на встановлення наявності чи відсутності їх тотожності. В даному визначенні коло осіб, що мають право проводити пред’явлення для впізнання, обмежене слідчим і співробітником органу дізнання. Також в ньому відсутня вказівка на суб’єкт, що встановлює відсутність чи наявність тотожності пред’явленого матеріально об’єкта. [25, с. 51] Як пише Є.Ю. Самолаєва: пред’явлення для впізнання – це судово-слідча дія, що полягає в ототожненні або встановленні групової приналежності потерпілим, свідком, підозрюваним, обвинуваченим чи підсудним об’єкта, що раніше сприймався цією особою, за його розумовим відображенням на основі зорових, нюхових, слухових чи інших відчуттів і будь-якого їх поєднання. Проте пред’явлення для впізнання полягає перш за все в предявленні певного об’єкта; ототожнення або встановлення групової приналежності з об’єктом, що раніше спостерігався, є метою даної судово-слідчої дії. [24, с. 62] Варто погодитися з Когутичем І.І., на думку котрого, пред’явлення для впізнання – це судово-слідча дія, яка полягає в пред’явленні особі будь-якого об’єкта з метою його ототожнення або встановлення групової спільності з об’єктом, котрий раніше спостерігався цією особою у зв’язку з обставинами, що мають значення для кримінальної справи. [18, с. 409] Мета цієї дії полягає в тому, щоб встановити, чи є об’єкт тим самим, котрий сприймала раніше особа, що впізнає, у звязку з подією, що має значення до розслідуваної справи, чи ні. Таким чином, шляхом пред’явлення для впізнання можуть бути одержані докази по справі. Завдання пред’явлення для впізнання можуть трактуватися ширше. Так, шляхом пред’явлення для впізнання перевіряються показання потерпілих, свідків, обвинувачених, підозрюваних, перевіряється обґрунтованість припущення, підозри у вчиненні злочину тією чи іншою особою, результати огляду, обшуку, інших слідчих дій. Результати пред’явлення для впізнання можуть бути використані для встановлення деяких обставин вчиненого злочину, а також для викриття неправдивих показань. Деякі вчені вбачають завдання впізнання лише у встановленні наявності тотожності об’єктів. Багатьма вченими висловлюються різні думки щодо цілі впізнання. Одні вважають, що ціль впізнання – встановлення тотожності, інші групової приналежності. При впізнанні мова повинна йти про встановлення співпадіння або неспівпадіння ознак, що стосуються одного об’єкта. Інакше кажучи, метою впізнання повинно бути встановлення тотожності або відмінності, але не подібності. Пред’явлення для впізнання розуміють як один із способів ототожнення. Ототожнення, як відомо, може здійснюватися по матеріальним відображенням (сліди, копії і т.д.) і за чуттєво-конкретним образом, що зберігся в памяті людини. Впізнання відноситься до ототожнення другого типу, так як в основі його лежить запам’ятовування ознак об’єкта, що спостерігався людиною у зв’язку з вчиненим злочином. Для визначення суті пред’явлення може бути вжитий термін, що використовується в психології – впізнавання. Впізнавання – це ототожнення того, що зараз сприймається, зі сприйнятим раніше. Ступінь впізнавання буде залежати від умов первісного сприйняття об’єкта, від стану і здібностей суб’єкта, який проводить впізнавання, від властивостей пам’яті даної особи, від умов, в котрих проводиться впізнавання, від часу, що пройшов з моменту первинного сприйняття. Залежно від ступеня впізнавання в результаті пред’явлення для впізнання може бути здійснено або суб’єктивне ототожнення (впізнавання одиничного конкретного об’єкта), або тільки встановлення групової приналежності предмета чи подібності людини (віднесення об’єкта до загальної групи), або невпізнавання. Звичайно, що доказове значення одержаних у цих випадках результатів буде різним. Найбільш важливий висновок про індивідуальну тотожність. Встановлення групової приналежності зазвичай має лише орієнтуюче значення. В психології розрізняють два види впізнавання: симультанне і сукцесивне. Симультанне впізнавання – це впізнавання в результаті миттєвого співпадіння образу людини, що зберігся в памяті впізнаючого, і того, що сприймається ним в момент пред’явлення для впізнання. Сукцесивне впізнавання відбувається шляхом розумового порівняння, відбору, співставлення в памяті ознак людини, що збереглися в памяті і тих, що сприймаються при впізнанні. [21, с. 229-240]. Пред’явлення для впізнання, в процесі котрого ототожнення чи становлення подібності відбувається шляхом впізнавання, є різновидом (формою) криміналістичної ідентифікації. Дана ідентифікація полягає в тому, що об’єкт може бути ідентифікований лише в тому випадку, якщо він раніше безпосередньо сприймався особою, яка впізнає. [9, c. 113] Науковою основою впізнання служить філософське вчення стосовно індивідуальності об'єктів матеріального світу та принципової можливості пізнати його. Пред’явлення для впізнання – це процесуальна діяльність, яка породжує докази. В основі цієї діяльності лежить психологічний процес упізнання, суть якого в порівнянні уявного образу, що зберігається в пам’яті особи, з об’єктом, людиною, які спостерігаються (сприймаються) зараз – в умовах, що їх надав слідчий. У процесі порівняння особа робить висновок: чи є об’єкт, що спосте¬рігається, тим самим (тотожним), який вона спостерігала (бачила) раніше в зв'язку з подією, що розслідується. Термін «упізнання» носить більш процесуальне забарвлення, «пізнання» -психологічне. Психологічну основу впізнання складають: а) адекватність відображення органами почуттів людини об'єктивної реальності; б) можливість запам'ятовування та збереження в пам'яті сприйнятого (ознак і властивостей предметів); в) можливість адекватного відтворення сприйнятого, тобто уявного обра-зу (сліду пам'яті). [10, с. 125] Тому процес "впізнавання" є підґрунтям для процесу "впізнання" та більш широким поняттям. Факт упізнавання відображають у протоколах будь-якої слідчої дії (допиту, обшуку, пред’явлення для впізнання тощо) або в рапортах працівників органів дізнання та оперативно-розшукових підрозділів (оперативне впізнання). [8, с. 674] 1.2. Види пред’явлення для впізнання Пред'явлення для впізнання - це слідча дія, яка полягає в пред'явленні, демонструванні свідку, потерпілому, підозрюваному або обвинуваченому предмета або особи з метою встановлення тотожності або групової належності. [28, c. 328] В криміналістиці існує значна кількість класифікацій пред’явлення для впізнання за різними критеріями (підставами). Види пред’явлення для впізнання виділяють за такими підставами: 1) за об’єктом, що підлягає впізнанню, виділяють: - пред’явлення для впізнання людей, предметів (різноманітних речей матеріального світу); - стосовно документів (питання є дискусійним у науці), тварин, трупів людей і тварин, приміщень та ділянок місцевостей (також є дискусійним у науці); 2) за суб’єктом упізнання (за процесуальним статусом суб’єкта): впізнання свідком, потерпілим, підозрюваним, звинувачуваним, підсудним; 3) залежно від того, в якому вигляді пред’являють об’єкти: в натурі чи за копією (фотознімками, відео -, кінозображеннями, звукозаписом, масками, зліпками, заливками); 4) залежно від ознак, за якими впізнають людей: за анатомічними чи функціональними ознаками (мова, хода, міміка, жести тощо); 5) залежно від контакту між особою, яка впізнає, і особою для впізнання: з безпосереднім контактом чи без такого між ними (поза візуальним спостереженням особи для впізнання, що здійснюється з метою забезпечення безпеки особи, яка впізнає); 6) залежно від черговості впізнання: - початкове та повторне (припускається лише у виняткових випадках за умови повного дублювання початкового, зокрема: якщо в момент першого впізнання впізнавач перебував у стані тимчасового суттєвого розладу психіки, зору, слуху, через що не міг адекватно сприймати те, що відбувається); - коли під час початкового впізнання умови сприйняття об'єкта були гіршими, ніж при початковому спостереженні особи або предмета (забруднення предметів, змінення зовнішності особи, пред’явленої для впізнання, наприклад, наявність бороди, вусів, відрослого волосся, ушкоджень на обличчі); 7) залежно від спрямованості процесу при впізнанні живої людини: одностороннє та зустрічне (або двостороннє впізнання, коли слідчий планує пред'явлення для впізнання, наприклад, потерпілому звинувачуваного, де обидві особи виступають поперемінно в ролі впізнавача й особи, яку впізнають). [20, c. 27] Такі вчені, як Варфоломеєва Т.В., Гончаренко В.Г., Бояров В.І., пропонують класифікувати пред’явлення для впізнання за такими видами: 1) Пред’явлення для впізнання живих осіб: Впізнання живих осіб проводиться у випадках, коли: -особа спостерігала людину під час злочинної події і раніше не була з нею знайома; -свідок пов’язує особу з подією злочину, раніше знав її, але не може дати необхідних даних про неї. а)впізнання людини за особливостями ходи, оскільки вона є індивідуальною у кожної людини. Ця хода може бути природною або неприродною (пов’язана з різного роду аномаліями, хворобами, станом здоров’я). б)впізнання особи за голосом та особливостями мови. Проводиться впізнання у приміщенні, яке поділене на дві частини і де є можливість слухати зміст розмови з іншої кімнати, але особи з цих кімнат не повинні бачити одна одну. 2) Пред’явлення для впізнання трупів: Впізнання трупа має проводитись відразу після появи особи, яка може впізнати людину, невпізнаний труп якої знайдено на місці події. Можливі дві ситуації, які зумовлюють проведення пред’явлення для впізнання трупа: -коли на місці події знайдено труп, особа якого невідома.Труп пред’являється мешканцям навколишніх будинків, населених пунктів, службовим особам. -труп пред’являється особам, які зробили заяву про зникнення людини. 3) Пред’явлення для впізнання предметів і тварин: Впізнання предметів і тварин має на меті встановлення їх тотожності або групової належності. Унікальні, єдині у своєму роді предмети або об’єкти, які не можуть бути виділені серед інших, а також предмети, які мають точні позначення, засвідчені допитуваною особою, для впізнання не пред’являються. 4) Впізнання за фотознімками: Достатньо поширеним є пред’явлення для впізнання за фотознімками. Це пов’язано переважно з тим, що жива людина, яку необхідно пред’явити для впізнання відсутня, але у слідчого є її фотознімок. [ 12,с.329-331] Розділ 2. Організація і тактика проведення пред’явлення для впізнання 2.1. Підготовка пред’явлення особи для впізнання Пред’явленню для впізнання повинно передувати виконання процесуальних та деяких допоміжних дій, а саме: а) попередній допит особи, яка впізнає; б) підбір об’єктів, серед яких необхідно провести впізнання; в) визначення місця і умов пред’явлення для впізнання; г) визначення необхідного комплексу науково-технічних засобів. Під час допиту перед пред’явленням для впізнання з’ясовують: а) місце, час, спосіб та інші обставини злочину; б) прикмети особи, яку впізнають (найчастіше злочинця), ознаки його одягу, а також ознаки речей чи інших об’єктів. Існують загальні положення підготовки до пред’явлення для впізнання: 1) визначення мети впізнання; 2) планування впізнання; 3) вибір місця та часу впізнання; 4) запрошення учасників упізнання (поняті; особа для впізнання; особа, яка впізнає; особи та предмети, серед яких буде проводитись упізнання; помічник слідчого; спеціаліст; оперативні працівники); 5) підготовка технічних засобів (зв'язок, транспорт, фіксація); 6) попередній допит того, хто впізнає; 7) виявлення його особистих властивостей; 8) створення умов для проведення впізнання з дотриманням вимог закону. Залежно від об’єктів, що підлягають впізнанню, допит, який передує впізнанню, має деякі особливості. Допит, який передує впізнанню живих осіб, повинен бути спрямований на з’ясування: а) обставин, за яких впізнаючий бачив особу в зв’язку зі злочином; б) зовнішності та прикмет цієї особи; в) психологічного стану впізнаючого; г) його фізіологічного і психічного стану (зір, слух, особливості пам’яті тощо). [14, c. 314-315] При з’ясуванні обставин, за яких свідок бачив ту чи іншу особу в зв’язку зі злочинною подією, слідчий повинен допитати його також про місце спостереження (точне місцезнаходження, розташування відносно інших об’єктів, де саме це відбувалося — у приміщенні, на вулиці, в лісі тощо). Слід встановити, на якій відстані й протягом якого часу свідок спостерігав об’єкт, яка була погода, освітлення; в якому стані перебував злочинець (стояв, сидів, рухався чи перебував у стані спокою). Ці обставини потрібно з’ясувати в першу чергу, оскільки може статися, що свідок у міру певних об’єктивних чи суб’єктивних чинників не міг правильно і повністю сприймати ті чи інші зовнішні прикмети. При з’ясуванні зовнішності і прикмет особи, яка підлягає впізнанню, слідчий повинен детально допитати свідка про загальні й характерні її риси. При цьому необхідно користуватись даними словесного портрета, але в загальновживаних виразах. Слід детально дізнаватися щодо зросту, будови тіла, віку, типу обличчя, кольору волосся, шкіри і особливих прикмет (шрами, родимки, бородавки тощо). Під час допиту, який провадиться з метою з’ясування зовнішніх прикмет злочинця, можливе використання науково-технічних засобів і способів, що полегшують складання словесного портрета. До них належать виготовлені рисовані портрети, різноманітні фотороботи (у тому числі з використанням комп’ютерної техніки). Необхідно також детально з’ясувати у свідка, як був одягнений злочинець (форма, фасон, колір одягу, його загальний вигляд), чи не був свідок у стані переляку, душевного хвилювання в момент спостереження, що могло спричинити перекручення ним дійсності, перебільшення баченого. Крім цього, слідчий має визначити тип і особливості пам’яті впізнаючого, а у випадках пред’явлення для впізнання за голосом — його можливості визначити особливості голосу злочинця: тембр, висоту, силу та хрипкість, шепелявість, місцеву говірку тощо. Вислови та терміни, що вживаються допитуваним під час характеристики тих чи інших прикмет, не можуть змінюватися слідчим відносно до кримі-налістичної термінології. Показання фіксуються в протоколі дослівно. Однак, якщо допитуваний, описуючи прикмети людини, використовує вислови, які не дають визначеного уявлення про неї: обличчя благородне,обличчя красиве чи некрасиве, фігура спортивна, то слідчий шляхом постановки уточнюючих запитань повинен досягнути їх конкретизації. Якщо допитуваний запам’ятав лише ті прикмети та особливості, котрі знаходяться на закритій одягом частині тіла, пред’являти для впізнання не слід, оскільки такі прикмети і особливості повинні встановлюватися в ході освідування. Якщо допитуваний чув розмову особи, то необхідно з’ясувати, швидка вона чи повільна, довгими чи короткими фразами говорила особа, як були побудовані речення, чи використовувалися професійні або жаргонні вислови, чи допускалися граматичні помилки, чи правильно ставилися наголоси і т.п. В тих випадках, коли допитуваний спостерігав особу в русі, слід ретельно з’ясувати особливості його ходьби: швидка, підстрибуючи, дріботлива, з різким помахом рук і т.п. Слід погодитися з думкою А.Є. Крикунова, А.Ф. Маєвського, котрі вважають, що процес впізнання слід розглядати як складний психічний акт, що іноді здійснюється несвідомо, а не як механічне співставлення статичних образів сприйняття і уяви. Точне описання зовнішніх ознак людини для свідків і потерпілих є складним навіть тоді, коли вони ці ознаки добре запам’ятали. В акті впізнавання можуть брати участь і такі ознаки, котрі не зафіксувалися на рівні свідомості і актуалізувалися вже в ході процесу пред’явлення для впізнання. [19, c. 32] Перед закінченням допиту слідчий обов’язково повинен запитати допитуваного про те, чи зможе він впізнати особу або об’єкт серед інших, що подібні між собою. За результатами проведеного допиту приймається рішення про доцільність проведення пред’явлення для впізнання. Існують ситуації, коли пред’явлення для впізнання проводити не рекомендується: 1) при можливості зриву особою для впізнання, судово-слідчої дії; 2) коли особа, яка впізнає в силу своїх фізичних вад або стану здоров’я не може впізнати об’єкт; 3) коли особа для впізнання, і особа, яка впізнає знайомі між собою і факт знайомства не викликає сумнівів; 4) коли особа, яка впізнає на допиті заявляє, що він в силу об’єктивних причин не в стані впізнати той чи інший об’єкт; 5) якщо особа, яка впізнає пред’явила документи, котрі встановлюють тотожність об’єкта або предмета, що передбачалося пред’явити для впізнання; 6) якщо особа, яка впізнає брала участь в слідчих діях з участю особи для впізнання, або йому пред’являлися в ході допиту об’єкти, котрі слід пред’явити. | |
| Просмотров: 1205 | Загрузок: 48 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |