| Главная » Файлы » Курсовые работы » Курсовые проекты |
Тактичні прийоми та їх класифікація
| [ Скачать с сервера (72.1 Kb) ] | 03.05.2017, 16:33 |
| Вступ Актуальність теми курсової роботи. Криміналістика – одна із наук, що на сучасному етапі набувають стрімкого розвитку, що зумовлюється її необхідністю та динамічними змінами у суспільстві. Це ж можна назвати і причиною значимості криміналістики як науки, оскільки вона відіграє ключову роль у практичному пізнанні і дослідження події злочину. Ця наука допомагає встановити обставини події, коло суб’єктів та об’єктів, що беруть в ній безпосередню участь. Саме висновки слідчого, що базуються на застосовуваних ним криміналістичних знаннях, засобах, прийомах, методах дають змогу об’єктивно оцінити подію злочину, що, в свою чергу, сприяє встановленню правового режиму в державі і суспільстві, досягнення мети кримінального права, а саме – покарати винну особу та виключити можливість несення відповідальності невинною особою. Таким чином, криміналістика є пріоритетною та провідною наукою, соціальну роль якої важко переоцінити. Криміналістична тактика - це система наукових положень і розроблювальних на їхній основі рекомендацій із проведення окремих слідчих дій, спрямованих на збирання і дослідження доказів по кримінальних справах. Криміналістична тактика озброює слідчих, осіб, що здійснюють дізнання, судові органи системою тактичних прийомів і наукових рекомендацій, які дозволяють найбільш ефективно використовувати можливості кожної слідчої дії та оперативно-розшукових заходів. Тактичні прийоми і рекомендації забезпечують найбільш повне й ефективніше застосування в процесі розслідування, а також судового розгляду кримінальних справ засобів і прийомів криміналістичної техніки. І навпаки, ці тактичні прийоми і рекомендації можуть бути повною мірою використані лише на основі широкого і вмілого застосування техніко-криміналістичних засобів і методів. Найважливішою умовою успіху в застосуванні прийомів і рекомендацій криміналістичної тактики є правильна організація досудового і судового слідства. Уміле, побудоване на наукових основах висування версій, планування розслідування, правильно організована взаємодія з оперативно-розшуковими апаратами, з фахівцями, а також використання допомоги населення, як правило, дозволяють у короткий термін повно і всебічно розслідувати навіть найбільш складні злочини. Розробленість теми: Проблеми криміналістичної тактики досить досконало були розглянуті плеядою вчених: Р.С.Белкіним, В.П.Бахіним, В.Є.Богинським, А.М.Васильєвим, Г.Ф.Горським, А.Н.Гусаковим, Г.Г.Доспуловим, Л.Я.Драпкіним, О.В.Дуловим, А.А.Єршовим, Л.М.Карнєєвою, О.Н.Колєсніченко, В.П.Колмаковим, В.І.Коміссаровим, В.О.Коноваловою, В.С.Кузьмичовим, В.А.Образцовим, М.І.Порубовим, А.Р.Ратиновим, М.С.Строговичем, В.Ю.Шепітько, Н.А.Якубович, С.Ю.Якушиним. Мета курсової роботи полягає в дослідженні загальних особливостей тактичних прийомів як елементів криміналістичної тактики і визначенні найбільш зрозумілих та логічних їх класифікацій. Завдання курсової роботи обумовлені її метою: виявити та опрацювати фахову літературу з теми курсової роботи; охарактеризувати загальне поняття тактичного прийому; визначити історичний шлях формування тактичного прийому, як елемента криміналістичної тактики; дослідити класифікацію тактичних прийомів; дати характеристику тактичним прийомам допиту та обшуку, як таких, що застосовуються найчастіше. Об’єктом дослідження для даної курсової роботи є криміналістична тактика. Предметом є дослідження тактичного прийому як елементу криміналістичної тактики. Методи дослідження: обумовлені об’єктом і предметом курсової роботи. Для розв’язання визначених завдань, досягнення мети застосовано такі методи дослідження: вивчення та аналіз літературних джерел, узагальнення, логічна побудова висновків. Теоретична та практична цінність курсової роботи полягає в тому, що робота являє собою аналіз наукових поглядів про сутність та можливості класифікації тактичного прийому, дає можливість оцінити стан розвитку тактичного прийому як з теоретичної сторони, так і з практичної – зокрема, на прикладі тактичних прийомів допиту та обшуку. Структура роботи обумовлена логікою розгляду теми. Курсова робота складається з вступу, основної частини, висновку, списку використаних джерел. Основна частина складається з двох розділів. У першому розділі розглядаються поняття, історичний аспект, класифікація тактичних прийомів, їх місце серед інших засобів криміналістичної тактики. У другому розділі характеризуються тактичні прийоми окремих слідчих дій, таких як допит і обшук. У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається мета, завдання, предмет та об’єкт дослідження, окреслюється методологічна та теоретична база дослідження, методи дослідження. Висновки узагальнюють досягнуті результати дослідження і висвітлюють подальші тенденції розробки теми. Розділ 1. Розвиток наукових уявлень про поняття тактичного прийому. У сучасній криміналістичній літературі досить поширена думка про те, що початок розвитку криміналістичної тактики як галузі криміналістики припадає на кінець ХІХ століття . Проте, фактично її зародження, як і всіх криміналістичних знань, відбулося значно раніше. Вже в період формування найдревніших держав з’являються такі її органи, як поліція, суди і тюрми, що нерозривно пов’язано з необхідністю вироблення способів і методів їх діяльності, зокрема і тих, які мають криміналістичний, у сучасному розумінні, зміст . Поряд з удосконаленням практики кримінального переслідування злочинців з’являються спеціальні наукові праці, присвячені питанням тактики й організації розкриття та розслідування злочинів. Так, у Німеччині на рубежі XVIII–XIX ст. серед перших найвідоміших авторів, які присвятили свої роботи вивченню практики розкриття і розслідування злочинів, слід назвати Ягеманна, Циммерманна, Ортлоффа, Штібера та ін., із вітчизняних учених — Н. Орлова, Я. Баршева, О. О. Квачевського, С. М. Трегубова та ін. Особлива роль у становленні криміналістичної тактики, як і всієї криміналістики в цілому, належить Гансу Гроссу. Австрієць за походженням, Г. Гросс протягом 20 років був судовим слідчим, потім став викладачем університету в м. Чернівці, а з 1902 р. – університету в Граці, де створив перший в історії кримінальний музей. Наступні роки життя Гросса пройшли в якості професора німецького університету в м. Прага. Найбільш значною його працею є книга, яка вийшла в 1895 р. російською мовою “Керівництво для слідчих, чинів загальної і жандармської поліції та ін.”. Сучасником Г. Гросса та одним із перших криміналістів, за яким багато дослідників небезпідставно визнають введення в науковий і поліцейський обіг терміну “кримінальна тактика”, є відомий на початку ХХ століття вчений А. Вейнгарт. Підсумком його наукових досягнень, заснованих на величезному досвіді та накопичених емпіричних знаннях, є праця під назвою “Кримінальна тактика. Керівництво до розслідування злочинів”, яка в Росії вийшла спершу в 1910 р. в м. Овруч, а потім була перевидана у 1912 р. в м. Санкт-Петербург. Так, крім тактики проведення допиту, обшуку, огляду в зазначеній вище роботі викладено прийоми поліцейського (прихованого) спостереження, порівняння почерків, розшифрування шрифтів і відновлення пошкоджених документів, методики розслідування окремих видів злочинів, (крадіжок, шахрайств, підпалів та ін.). Людиною, яка працювала дещо пізніше, ніж Г. Гросс і А. Вейнгарт, але про яку з повною впевненістю можна сказати, що він зробив анітрохи не менший внесок у розвиток криміналістичної тактики, є В. Штібер. Пік його творчої діяльності припадає на середину 30-х років ХХ століття. Він ознаменований виходом у світ спільної роботи у співавторстві зі Г. Шнейкертом під назвою “Практичний посібник для працівників карного розшуку”. У цьому творі знайшли відображення висловлені раніше ідеї Г. Гросса та А. Вейнгарта, яким автори, на відміну від своїх попередників, надають набагато більшого значення та змісту. Так, виділяючи таку слідчу дію, як огляд місця події, вони відносять її до невідкладних та обов’язкових . Багато положень, розроблених вищезазначеними вченими були доопрацьовані І. М. Якимовим та увійшли у його перший фундаментальний “Практичний посібник до розслідування злочинів” . Ця книга стала першим радянським виданням, у якому систематизовано викладено зміст усіх розділів криміналістики, які склалися на той час. В один ряд з І. М. Якимовим можна поставити вченого, який зробив великий внесок у становлення і розвиток радянської криміналістики – В. І. Громова. Його великою роботою була книга “Дізнання і попереднє слідство (теорія і техніка розслідування злочинів)”, яка вийшла в 1925 р. Погляди на предмет та сутність криміналістичної тактики неодноразово зазнавали змін у теорії криміналістики. Історія науки знає різноманітні терміни, що визначали її поняття: частина поліцейської техніки, кримінальна тактика, слідча тактика, криміналістична тактика. Змінювалась не лише назва тактики, а й її зміст. Про це пише Р.С. Бєлкін: "Погляди на сутність і зміст криміналістичної тактики не один раз зазнавали змін. Якщо спочатку до тактики відносили поряд з прийомами проведення окремих дій при розслідуванні злочинів характеристику злочинця, потаємні способи спілкування злочинців, то потім, переважно, прийоми здійснення слідчих дій" . Процес становлення та розвитку тактики йшов від вивчення особи злочинця та засобів вчинення злочинів до розробки найефективніших методів їх розкриття та дослідження прийомів провадження окремих слідчих дій. Проте, після наведення загальних аспектів історичного формування криміналістичної тактики варто торкнутись окремо розвитку розуміння поняття «тактичний прийом», оскільки саме це зумовлює проблематику даної роботи. При провадженні слідчих дій слідчий викорис зует ті чи інші тактичні прийоми з урахуванням сформованої слідчої ситуації. Як справедливо писав А. Ф. Коні, яким би повним не був кримінально-процесуальний кодекс, що регламентує порядок виробництва слідчих дій, він «не може містити в собі повчань про життєві прийомах цих дій» Чітке визначення поняття тактичного прийому має важливе практичне значення, оскільки на цій основі можна досить точно провести грань між допустимими і недопустимими тактичними прийомами. Інтерес до визначення поняття тактичного прийому виник наприкінці 50-х - початку 60-х років нашого століття. Мабуть, вперше найбільш вдале визначення досліджуваного поняття дано А. Н. Васильєвим, який розглядав його як «найбільш доцільний підхід до практичної організації та активного, планомірного, цілеспрямованого вироблення слідчої дії на основі норм кримінального процесу з можливим використанням засобів криміналістичної техніки» . Таким чином, сутність тактичного прийому вбачалася в найбільш доцільному підході до виробництва слідчої дії. «Рекомендація» (згідно із тлумачним словником) - це порада, побажання. Наукова рекомендація - науково обгрунтована порада. Коли ми говоримо про наукові рекомендації щодо виконання будь-яких дій, потрібно враховувати і практичну цінність таких порад і побажань. Тактичні прийоми повинні бути науково обгрунтованими, прак тично доступними і цінними, що дає підставу розглядати їх як наукові рекомендації. Проте трактування тактичного прийому як «наукової рекомендації» не розкриває повністю його змісту. Якщо виділити головне в змісті понять «рекомендація» і «прийом», то перше означає пораду, побажання, а друге - спосіб дії. У літературі є ряд вдалих спроб показати відмінність понять тактичної рекомендації та тактичного прийому. Наприклад, А. І. Баянов правильно підкреслив, що тактична рекомендація - це категорія, в якій в ідеальній формі міститься порада діяти певним чином в конкретній «еталонній» ситуації, тобто уявна модель майбутнього образу дії. Тактичний же прийом являє собою реалізацію рекомендації в ході провадження слідчої дії . Різниця тактичного прийому і криміналістичної рекомендації О. Я. Баєв бачить у тому, що рекомендація - це «розроблена і апробована практикою порада, що стосується вибору і застосування тактичних прийомів в певних судово-слідчих ситуаціях» . На думку А. Н. Гусакова, тактичний прийом, будучи доцільним способом дії, існує у вигляді криміналістичної рекомендації . Отже, «тактичний прийом» і «криміналістична рекомендація» - поняття, що перебувають між собою в діалектичному взаємозв'язку як категорії змісту і форми. Тактико-криміналістична рекомендація являє собою форму існування, збереження, вдосконалення та поширення тактичного прийому в слідчій практиці. Розкриваючи поняття тактичного прийому, М. П. Шаламов пише: «Тактичні прийоми ... спрямовані на зміцнення соціалістичної законності, забезпечення найсуворішого дотримання правопорядку та захисту інтересів держави, прав і законних інтересів громадян ». Це дуже широке трактування спрямованості тактичних прийомів. Я вражаю, тактичні прийоми спрямовані на забезпечення найбільш ефективного виконання завдань окремих слідчих дій. Призначення тактичних прийомів полягає в служінні найбільш ефективному здійсненню завдань кримінального судочинства. Мета тактичного прийома - це передбачення у свідомості слідчого того результату, на досягнення якого спрямована застосування даного прийому. Таким чином, спрямованість, призначення і мета тактичного прийому - самостійні, але тісно пов'язані між собою категорії. На думку Р. С. Бєлкіна, тактичний прийом слід розглядати як «... найбільш раціональний і ефективний спосіб дії або найбільш доцільну в даних умовах лінію поведінки слідчого». Як «лінію поведінки слідчого» трактують тактичний прийом і деякі інші криміналісти 6. Стосовно до проведення допиту обвинуваченого Л. Б. Філонов і В. І. Давидов тактичні прийоми характеризують як «способи впливу на людину, викликають певні психологічні зміни, за допомогою яких досягається бажаний результат». У 1969 р. А. Н. Васильєв змінив трактування поняття тактичного прийому і дав йому нове визначення як «наукової рекомендації, заснованої на спеціальних науках, розрахованої на творче її застосування і на можливість вибору того чи іншого прийому, найбільш доцільного в умовах даної слідчої ситуації». Таке трактування поняття тактичного прийому розділяється рядом радянських криміналістів. Таким чином, у трактуванні поняття тактичного прийому в літературі існують, принаймні, три напрямки: 1) тактичний прийом - лінія поведінки слідчого; 2) тактичний прийом - спосіб впливу слідчого на учасників слідчих дій; 3) тактичний прийом - наукова рекомендація. Формування цих уявлень про природу тактичного прийому припадає на другу половину ХХ століття, тому можемо визначити цей етап ключовим у установленні напрямків розуміння сутності тактичного прийому, якими ми користуємся до сьогодні. Класифікація тактичних прийомів Тактичний прийом основним елементом криміналістичної тактики. В юридичній літературі визначення поняття тактичного прийому до цього часу є спірним, та викликає неоднозначне його розуміння тлумачення. У криміналістиці існують два основних напрями у поглядах на сутність тактичного прийому (О.М. Васильєв - розглядає тактичний прийом як своєрідну наукову рекомендацію, а Р. С. Бєлкін - визначає його як спосіб поведінки). Тактичний прийом - це раціональний спосіб дії або доцільна лінія поведінки особи яка здійснює розслідування в процесі збирання, дослідження та використання доказової інформації. Тактичний прийом показує, як за допомогою яких тактичних заходів, логічних і психологічних прийомів особа, що здійснює розслідування збирає та використовує доказову інформацію. Значення класифікації, окрім розподілу предметів, явищ або понять на класи (групи) за певними спільними ознаками (чи властивостями), полягає у вивченні закономірностей цих об’єктів та дослідження їх сутності. Аналіз праць з криміналістики свідчить, що складність групування способів проведення слідчої дії в основному пов’язане з великою кількістю критеріїв. Так, в основу класифікації тактичних прийомів покладають: • джерело походження (або види наук, на яких вони побудовані); • ступінь ефективності; • значення для розслідування; • належність до структурних елементів слідчої тактики; • ступінь складності; • ступінь загальності; • сфера реалізації; • можливість їх реалізації в групових або індивідуальних відносинах слідчого з учасниками процесу; • об’єкт спрямування; • категорії злочинів; • слідчі ситуації; • ступінь допустимості. Велика кількість критеріїв, і як наслідок – класифікацій, зумовлює виділення найбільш продуктивних та актуальних з-поміж них. Розглянемо більш детально класифікації тактичних прийомів за деякими із названих критеріїв. Найпоширенішою є класифікація тактичних прийомів за джерелом походження. Так, їх поділяють на прийоми, що ґрунтуються на застосуванні логіки, психології, НОП (О. М. Васильєв). Так, вчений поділяє тактичні прийоми на такі: 1) тактичні прийоми, засновані на науковій організації праці (планування, розстановка і використання сил, методи дослідження матеріальної обстановки, взаємозв’язок слідчих і оперативно-розшукових дій); 2) тактичні прийоми, засновані на логіці (слідча версія); 3) тактичні прийоми, засновані на використанні даних психології (встановлення психологічного контакту слідчого з учасниками слідчих дій, аналіз позиції і свідчень учасників слідчих дій, допомога особам, які надають свідчення, з відновлення в пам’яті забутого і правильного відтворення сприйнятого тощо). Не зважаючи на широку поширеність, ця класифікація має такі недоліки, як 1) вона демонструє окремі джерела формування тактичних прийомів і тому має теоретичне, а не практичне значення; 2) є однобічною, бо не охоплює всі можливості формування прийомів; 3) підстава класифікації є недостатньо точною, оскільки у всіх випадках тактичний прийом має декілька джерел; 4) у цій класифікації тактичними прийомами називаються й такі, що не можуть належати до прийомів (слідча версія, планування, розміщення та використання сил та ін.); 5) до тактичних прийомів зараховані не тільки способи дії, а й методи і навіть напрями діяльності слідчого. В.С. Комарков запропонував класифікувати тактичні прийому з погляду на їх значення для розслідування: • Прийоми підготовки, проведення, фіксації, оцінки й перевірки результатів слідчої дії; • Тактичні прийоми окремих слідчих дій і їх груп: 1) Прийоми підготовки, проведення, фіксації, оцінки і перевірки результатів слідчої дії; 2) Логічні і психологічні прийоми; 3) Прості, складні і тактичні операції. К.К. Фахрутдінов наводить класифікацію тактичних прийомів залежно від ступеня їх ефективності. Науковець виділяє наступні види: високоефективні; середньоефективні; малоефективні, неефективні. Така класифікація має своїм критерієм ефективність, що на практиці являє собою оціночну категорію, оскільки в залежності від обставин розслідування і здібностей слідчого один і той же тактичний прийом може носити або високоефективний, або неефективний характер. Досить ґрунтовно провів класифікацію тактичних прийомів В.Г. Лукашевич, розподіливши тактичні прийоми на три рівні. Перший – методичний, другий - тактичний (тактичні прийоми, стосовно конкретної слідчої дії), третій – ситуаційний (стосовно конкретної процесуальної ситуації). На методичному рівні автор даної класифікації виділяє такі тактичні прийоми: 1) попередня перевірка заяв і повідомлень про злочини; 2) висунення і дослідження версій; 3) планування і перевірки версій; 4) збирання, дослідження, оцінювання і використання доказів; 5) організація взаємодії слідчого і органу дізнання. На тактичному рівні виділено декілька класифікаційних підсистем. Перша з них об’єднує прийоми дії на інтелектуально-вольову сферу учасників розслідування з метою отримання від них свідчень (прийоми вербального спілкування, що базуються на розпитуванні, розповіді, демонстрації тощо); прийоми дії на матеріальну обстановку з метою виявлення матеріально-фіксованих слідів злочину (спостереження, зіставлення, вимірювання). Друга підсистема побудована на критерії стадії слідчої дії і включає: прийоми підготовки до слідчої дії; прийоми встановлення психологічного контакту; прийоми управління спільною діяльністю або обміну інформацією; прийоми завершення слідчої дії. Основним недоліком даної класифікації можна визначити досить тісну пов’язаність тактичних прийомів, виділених автором з криміналістичною технікою та управлінням слідчими діями, що є, на мою думку, не стільки неточністю, скільки бажанням охопити усі криміналістичні дії, а не лише тактичні прийоми в контексті слідчих дій. Викликає заперечення класифікація тактичних прийомів за рівнем їх складності — поділ на складні (комплекс, сполучення кількох простих прийомів, що забезпечують досягнення визначеної мети) та прості (елементарні) (М. О. Селіванов). Складні прийоми є не що інше, як їх системи (або, як їх іноді називають у криміналістичній літературі, тактичні комбінації). Система ж тактичних прийомів є самостійною категорією криміналістичної тактики. В.О. Образцов запропонував систематизувати тактичні прийоми залежно від специфіки об’єктів, на які впливає слідчий за допомогою доступних йому засобів: 1) прийоми і правила як засоби управління слідчим власними відчуттями і поведінкою; 2) прийоми як засоби управління слідчим поведінкою інших учасників слідчої дії; 3) прийоми як засоби оволодіння та управління ситуацією; 4) прийоми як засоби організації роботи з пошуку і взаємодії з об’єктами. Недоліком цієї систематизації можна вважати включення прийомів взаємодії із предметами матеріального світу до переліку, оскільки такая взаємодія скоріше відноситься до дій технічного характеру. Доволі високу практичну цінність становить класифікація, запропонована В.Ю. Шепітьком. Він поділяє тактичні прийоми: 1) За видом процесуальної дії – прийоми огляду місця події, допиту,обшуку, інших процесуальних дій; 2) За сферою реалізації – прийоми спрямовані на справляння впливу на людину, спрямовані на дослідження матеріального середовища; 3) За діапазоном використання – прийоми, що використовуються під час проведення тільки окремих слідчих дій та прийоми, що можуть бути застосовані у переважній більшості слідчих дій; 4) За характером інформації – прийоми, що ґрунтуються на словесній, матеріалізованій, логіко-розумовій інформації. Також до найбільш використовуваних класифікацій тактичних прийомів відносять поділ за обов’язковістю застосування: на обов’язкові (такі, що визначені законодавством) та рекомендаційні (застосовуються слідчим за бажанням); за етапом слідчої дії: на початкові, проміжні та кінцеві тощо. | |
| Просмотров: 948 | Загрузок: 29 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |