| Главная » Файлы » Курсовые работы » Курсовые проекты |
Сутність, закономірності та моделі економічного зростання. Модель Солоу
| [ Скачать с сервера (372.9 Kb) ] | 05.07.2017, 11:49 |
| ВСТУП Держава є основним інститутом політичної структури суспільства. Спочатку, в умовах панування вільного ринку, держава практично не втручалася в економіку, обмежуючись правовим регулюванням деяких сторін господарської діяльності, перш за все зовнішньоекономічної, і виконувало роль "нічного сторожа". До кінця XIX століття, в міру розвитку процесів акціонування, монополізації виробництва і становлення недосконало конкурентного ринку розростаються інфляційні процеси, безробіття, поглиблюються кризи перевиробництва. Ринок виявляється не в змозі подолати дію цих факторів і їх руйнівні наслідки. Після кризи світової капіталістичної системи 1929-1933 рр.. держава починає активно втручатися в економічне життя. Економічне зростання складає центральну задачу для всіх націй. В Україні останнім часом проблеми економічного зростання є досить дискусійними. Офіційна статистика наполягає на високих темпах економічного зростання. Однак зниження реальних доходів населення та підвищення цін дозволяють засумніватися в наявності економічного зростання. У самому простому розумінні економічне зростання - це збільшення валового національного продукту (ВНП) на душу населення. Збільшення темпів економічного зростання призводить до підвищення рівня доходів населення, зниження безробіття, збільшення доходів бюджету. Тому сприяння збільшенню темпів економічного зростання є однією з основних завдань економічної політики держави, чому сприяють різні теорії економічного зростання, в тій чи іншій мірі застосовуються економістами на практиці. Мета даної роботи полягає у розгляді феномена економічного зростання в Україні на нинішньому етапі. Об'єктом дослідження є два поняття: економічне зростання і його державне регулювання. Ціль даної роботи: зробити узагальнення по вивченій економічній літературі по досліджуваній проблемі, здійснити аналіз фактичних даних, що відбивають динамікові економічного зростання і, нарешті, сформулювати висновки і пропозиції по розглянутому питанню, виходячи з власного бачення досліджуваного економічного процесу. 1.ЕКОНОМІЧНЕ ЗРОСТАННЯ ЯК МЕТА ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ 1.1.СУТЬ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ ТА ЙОГО ФАКТОРИ Під економічним зростанням розуміють збільшення кількості товарів і послуг, які продукує національна економіка. Графічно економічне зростання зображають переміщенням кривої виробничих можливостей управо. Економічне зростання вимірюють двома способами. По-перше, темпами зро¬стання реального ВВП за певний проміжок часу — здебільшого за рік, по-друге — темпами зростання реального ВВП на душу насе¬лення за той самий період. Економічне зростання є важливою економічною метою кожної країни. Збільшення обсягу продукції в розрахунку на душу населен¬ня означає підвищення рівня життя в країні. Економіка, що зростає, спроможна повніше задовольняти потреби людей і ефективніше розв'язувати соціально-економічні проблеми. Збільшення заробіт¬ків у ході економічного зростання створює можливості сім’ям і ок¬ремим особам отримувати додаткові матеріальні блага і послуги без підмови від споживання інших життєвих благ. Економічне зростан¬ня дає змогу країні боротися з бідністю та забрудненням довкілля без зниження наявного рівня споживання та скорочення інвестицій. Воно створює можливості для скорочення робочого часу і збільшен¬ня часу відпочинку й дозвілля. Економічне зростання полегшує розв’язання проблеми обмеженості ресурсів. Нарешті, воно дає змогу нації зберігати державну незалежність. Економічне зростання будь-якої країни визначають чотири групи факторів: 1.Фактори пропозиції; 2.Фактор попиту; 3.Фактор ефективності; 4.Соціокультурні, інституційні та інші фактори. Фактори пропозиції зумовлюють фізичну здатність економіки до зростання: 1. Кількість та якість природних ресурсів; 2. кількість та якість трудових ресурсів; 3.обсяг капіталу країни; 4.технологія. Перелічені фактори пропозиції, які називають “колесами еко¬номічного зростання”, визначають можливості фізичного збільшен¬ня обсягу продукції. Тільки наявність більшої кількості або кращих за якістю ресурсів, ураховуючи і технологічний аспект, дає змогу національній економіці нарощувати свій потенціал. Природні ресурси — це землі, корисні копалини, енергоносії, водні ресурси, клімат тощо. На планеті є лише кілька країн, що во¬лодіють такими багатими природними ресурсами, продаж яких дає їм змогу швидко просуватися шляхом економічного зростання, зок¬рема Саудівська Аравія, Кувейт та деякі інші. Більшість країн світу небагата на природні ресурси. Проте навіть дуже бідні на них країни - Швейцарія, Японія чи Ізраїль — демонструють високі темпи еко-номічного зростання і забезпечують високий рівень життя своїх гро¬мадян. Найціннішим природним ресурсом України вважають орні землі. На думку багатьох економістів, трудові ресурси — пропози¬ція робочої сили, її кваліфікація, дисциплінованість, мотивація до праці — становлять найважливіший фактор економічного розвитку. Справді, інші фактори виробництва (капітал, сировину, технологію) можна купити в інших країн. Проте застосування високопродуктив¬ної техніки в місцевих умовах вимагає кваліфікованих працівників. Для збільшення обсягу капіталу необхідне скорочення поточного споживання впро¬довж десятиліть. У розвинутій економіці від 10 до 20% національно¬го доходу використовується для нагромадження капіталу; і навпаки, найбідніші країни часто можуть заощаджувати лише 5% національ¬ного доходу. Крім того, значна частина цих невеликих заощаджень спрямовується на забезпечення зростаючого населення простими знаряддями праці. Крім трудових, природних ресурсів та капіталу, четвертим жит¬тєво важливим фактором економічного зростання є технологія, яка охоплює також науково-дослідні й проектно-конструкторські розроб¬ки, менеджмент та підприємництво. Однією з ключових складових цього фактора є виховання в індивідів підприємницького духу. Країна не може процвітати без власників чи менеджерів, які мають бажання ризикувати, відкривати нові підприємства, освоювати нові технології, розв’язувати трудові конфлікти. Економічне зростання залежить також від фактора попиту, тобто макроекономічне середовище має забезпечувати такий рівень сукуп¬них видатків, за якого повністю використовуються наявні ресурси. Несприятливе макросередовище (високі податкові та процентні став¬ки, низький рівень завантаження виробничих потужностей та ін.) сповільнює економічне зростання, бо не забезпечує повного викори¬стання ресурсів. Фактори пропозиції й попиту, які впливають на економічне зро¬стання, взаємопов’язані. Наприклад, неповне залучення трудових ресурсів уповільнює темпи нагромадження капіталу, а низькі темпи впровадження нововведень та інвестицій можуть спричиняти без¬робіття. Стабільне економічне зростання передбачає не лише повне ви¬користання ресурсів, а й досягнення оптимальної структури вироб¬ництва (фактор ефективності). Іншими словами, країна має ви¬користовувати ресурси найекономніше (виробнича ефективність) і виробляти з них найцінніші для суспільства товари і послуги (роз-подільна ефективність). Існує низка інших факторів, які впливають на економічне зро¬стання, проте вони важко піддаються кількісній оцінці. Це пере¬довсім соціокультурні та інституційні чинники. Зокрема, значний по¬зитивний вплив на економічне зростання багатьох країн справляє сприятлива соціальна, культурна і політична атмосфера, що склала¬ся в них. У цих країнах суспільна думка розглядає матеріальний успіх як бажану соціальну мету. Підприємництво, торгівля, фермер¬ство, винахідництво — це престижні види діяльності, а особи, зай¬няті ними, користуються повагою. Важливим соціокультурним чин¬ником економічного зростання є позитивне ставлення до праці. У розвинутих країнах її оцінюють як велике благо для людини, а не як кару за гріхи. Нарешті, у довгостроковому періоді економічне зро¬стання залежить від політичної організації суспільства. Країни, політичні системи яких спираються на демократичні принципи, ха¬рактеризуються впорядкованістю відносин власності, процедури ук¬ладання і виконання угод, і вони розвиваються, як правило, значно швидше, ніж країни з недемократичними, неправовими режимами. В усіх державах можуть виникати перешкоди, що уповільнюють або стримують економічне зростання. Найчастіше вони пов’язані з інституційним або громадським середовищем. Наприклад, надмірне втручання державних інституцій у приватнопідприємницьку діяльність здатне знижувати продуктивність праці, а податкова система може підривати стимули до праці та інвестування. У багатьох економічно відсталих країнах поширені корупція, хабарництво і здирство, які погіршують умови для підприємницької та інвестиційної діяльності. Вагомим соціально-культурним чинником, що може гальмувати виробництво та економічне зростання, є наголос суспільства радше на виконанні обов’язків, а не на особистій ініціативі. Нерідко до¬тримання релігійних звичаїв і обрядів суттєво обмежує тривалість робочого дня або робочого року і скеровує ресурси замість інвесту¬вання на здійснення різних релігійних церемоній. Важливими чинниками, які стримують економічне зростання, є несумлінне ставлення до праці, господарські злочини, припинення роботи через трудові конфлікти та ін. 1.2.ТИПИ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ ТА ЙОГО ПОКАЗНИКИ Збільшення обсягу національного виробництва може досягатися, по-перше, за рахунок збільшення кількості факторів та, по-друге, через підвищення ефективності їх використання. Тому розрізняють два основні типи економічного зростання: екстенсивний та інтенсивний. Екстенсивний тип економічного зростання - це нарощування виробництва товарів і послуг на основі збільшення кількості факторів відносно технологій. Інакше кажучи, обсяг продукції зростає за рахунок збільшення чисельності робочої сили, обсягу інвестицій, використовуваних сільськогосподарських угідь та інших ресурсів. При цьому продуктивність праці залишається незмінною. Інтенсивний тип економічного зростання - це збільшення виробництва товарів і послуг на основі підвищення ефективності використання ресурсів - підвищення кваліфікації працівників, поліпшення використання реального капіталу, застосування принципово нових машин і механізмів, кращої організації господарської діяльності тощо. За цього типу зростання продуктивність праці підвищується. У реальній дійсності обидва типи економічного зростання спів¬існують, але здебільшого переважає один із них. Тому в аналітич¬ній економії говорять про переважно екстенсивний або переважно інтенсивний тип економічного зростання. Збільшення значення в національній економіці інтенсивного типу економічного зростання на¬зивають інтенсифікацією економіки. Показниками економічного зростання є: 1.Збільшення реального ВВП або ЧНП або НД в абсолютних вибірниках за деякий період часу; 2.Збільшення реального ВВП або ЧНП або НД на душу населення; 3. Збільшення за деякий період часу реального ВВП або ЧНП або НД в розрахунку на одного зайнятого; 4.виробництво основних видів продукції на душу населення 5.рівень та якість життя населення. Т=(Y1 – Y0)/Y0∙100% , де Y1 та Y0 - відповідно, реальний ВВП (ЧВП або НД) у поточному та базисному роках. 1.3.МОДЕЛІ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ: КЕЙНСІАНСЬКА ТА КЛАСИЧНА Неокласична модель економічного зростання була розроблена Робертом Солоу в 1950 — 1960-ті роки, за що він одержав Нобелівську премію з економіки. Ця модель показує, як три основні фактори про¬позиції — капітал, праця і науково-технічний прогрес — впливають на обсяг виробництва, тобто на економічне зростання. Під нагромадженням капіталу розуміють збільшення обсягу капіталу в національній економіці. Для визначення його впливу на обсяг виробництва припустімо, що чисельність робочої сили є незмінною, а науково-технічний прогрес відсутній. Пропозиція товарів у національній економіці показує, який об¬сяг продукції вироблено в кожний момент часу, а попит визначає розподіл продукції між різними напрямами її використання. В мо¬делі Солоу пропозиція товарів описується за допомогою уже відомої нам виробничої функції: Y=F(K, L). Обсяг національного продукту залежить від обсягу капіталу та чисельності робочої сили. Ця модель передбачає, що виробничій функції притаманна постійна віддача від масштабу. Виробнича функція з постійною віддачею від масштабу зручна для аналізу тому, що обсяг продукції на одного працівника залежить тільки від кількості капіталу, що припадає на нього. Щоб перекона¬тися у правильності цього твердження, зіставимо всі складові ви¬робничої функції з кількістю працівників та одержимо: Y/L = F(K/L, 1)2 Рис. 1. Виробнича функція для одного працівника Із цього рівняння випливає, що обсяг продукції на одного працівника є функцією капіталу на одного працівника. Викори¬стаємо малі літери для тих кількісних показників, які стосуються од¬ного працівника: у = (Y/L) — обсяг продукції на одного працівника, або продуктивність праці, а k= К/L — капітал, що припадає на од¬ного працівника, або капіталоозброєність праці. Тепер виробничу функцію можна записати як у =f(k), де f(к) = F(k, 1). Викори¬стання виробничої функції, що зіставляє продуктивність праці з капіталоозброєністю, значно спро¬щує аналіз (рис. 1). Це ви¬робнича функція для одного пра¬цівника, яка не переміщується зі зміною чисельності населення. Нахил виробничої функції для працівника показує, який додат¬ковий обсяг продукції можна от¬римати від застосування додат¬кової одиниці капіталу на праців¬ника. Цей обсяг є граничним продуктом капіталу — МРК. Із рисун¬ка 1 видно, що в міру зростання капіталоозброєності крива вироб¬ничої функції стає положистою. Така функція характеризується спадним граничним продуктом: кожна додаткова одиниця капіталу виготовляє менше продукту, ніж попередня. Коли обсяг капіталу на працівника невеликий, кожна його додаткова одиниця забезпечує значний додатковий обсяг продукції. За високого рівня капіталоозброєності додаткова одиниця капіталу менш ефективна і дає менше додаткової продукції. Для простоти аналізу в моделі Солоу враховують попит на това¬ри і послуги лише споживачів та фірм (інвесторів), а від двох інших покупців — уряду та іноземців — абстрагуються. Тому національний продукт (дохід) на працівника (у) ділиться між споживанням на працівника (с) та інвестиціями на працівника (і), тобто (у=с + і). Модель Солоу передбачає, що споживання залежить лише від доходу. Якщо s — рівень заощаджень, то функція споживання дорівнює: с = (і — s)у. Щорічно частка (1 — s) доходу споживається, а частка s заощаджується. Тепер замість с підставимо (і — s)у і отримаємо: y=(і - s)у+і. Після перетворення маємо: і = sу. З цієї рівності випливає, що інвестиції, як і споживання, пропорційні доходові. Оскільки в національній економіці сукупні інвестиції дорівнюють сукупним за-ощадженням, то рівень заощаджень (s) показує, яка частка створе¬ного продукту спрямовується на капіталовкладення. Неокейнсіанську модель обґрунтували послідовники Кейнса— А. Хансен, Р. Харрод, Є. Домар та ін. Після другої світової війни, намагаючись уникнути недоліків моделі Кейнса, неокейнсіанці опрацювали нові (моделі Р. Харрода, Є. Домара). Теоретики економічного зростання — неокейнсіанці — прагнуть динамізувати статичну модель Кейнса та обгрунтувати умови стійкої рівноваги з використанням не тільки «дохідного ефекту» Кейнса, а й «виробничого ефекту», тобто повної зайнятості виробничих потужностей і робочої сили, а також виявити причини порушення такої рівноваги. Якщо Кейнс застосовував модель мультиплікатора для короткострокового періоду, то неокейнсіанці розширили часові межі дії мультиплікатора, використовуючи цю модель у динамічному аналізі. Важливим нововведенням неокейнсіанської теорії саме і є включення «виробничого ефекту» у модель зростання і врахування умов, необхідних для забезпечення безперервного зростання економіки (динамічної рівноваги). Послідовник Кейнса англійський економіст Рой Харрод у спробі подолати кейнсіанську статичну модель розробив динамічний варіант теорії економічного зростання. «Динаміка», за Харродом, перед¬бачає стійкий темп зростання протягом тривалого часу на відміну від «статики», що передбачає просте відтворення (або таке зростання, чи скорочення виробництва, яке має епізодичний характер). Харрод виходить з того, що підставою економічного зростання є три фактори: робоча сила, випуск продукції або дохід на душу населення, розмір наявного капіталу. Для розробки своєї моделі він запровадив такий показник науково-технічного прогресу, як капіталомісткість, тобто відношення величини капіталу до обсягу випуску продукції. У статті «Нарис теорії економічної динаміки» (1939), а потім у книжці «До динамічної економічної науки» (1948) Р.Харрод запропонував своє рівняння «гарантованого зростання». Рівняння Р.Харрода, яке є найбільш поширеною неокейнсіанською формулою економічного зростання, можна зобразити так: де Gn — темп зростання валового національного продукту; S — відношення чистих заощаджень до сукупного доходу, або норма нагромадження; Cr — маржинальний коефіцієнт капіталомісткості, або відношення капіталу до випуску продукції. Рівняння показує, що темп зростання є прямо пропорційним коефіцієнту заощаджень (інвестицій) та обернено пропорційним коефіцієнту капіталомісткості. З погляду тривалої перспективи коефіцієнт капіталомісткості у Харрода — величина постійна за незмінної норми процента внаслідок нейтральності технічного прогресу, тобто фіксується тільки технологічними умовами виробництва. Отже, темп зростання національного доходу, по суті, є функцією лише однієї змінної — величини норми нагромадження, або приросту капіталу. Для забезпечення стійкості темпу зростання виробництва за повної зайнятості, за Харродом, частка доходу (GnCr), що інвестується, має дорівнювати частці (S), що заощаджується. У цьому Харрод близький до Кейнса. Проте якщо в Кейнса розмір інвестицій визначається граничною ефективністю капіталу (норма прибутку), то Харрод зв’язує ці зміни зі збільшенням населення, технічним прогресом та розміром капіталу. Американський економіст Є. Домар, як і Харрод, протиставляючи економічну динаміку статичним теоріям, передовсім кейнсіанству, розглядає принцип акселерації як теоретичне положення, що найбільш яскраво відображує динамізм економіки. Домар вважає інвестиції основним фактором і рушійною силою економічного зростання у зв’язку з їх подвійним ефектом («дохідний» та «виробничий»). Інвестиції, на думку Домара, є необхідною умовою зростання, оскільки збільшення потужності виробничого апарату забезпечується інвестиціями — так званий виробничий ефект. Але цього ще недостатньо, бо для перетворення можливості виробництва у дійсність необхідним є ефективний попит, який формується переважно тими самими інвестиціями з допомогою «дохідного ефекту», причому тут інвестиції відіграють роль стимуляторів наступних інвестицій. Формула економічного зростання Домара відображує ті самі закономірності, що й рівняння Харрода, але в іншій математичній інтерпретації. У ній приріст продукції дорівнює добуткові AБ, де А — схильність до заощадження, Б — продуктивність інвестицій. Що вище значення А, то більше має бути частка доходу, що інвестується, і більше наступне зростання доходу. Так само що більшим є значення Б, то більше продукту може бути створено за даної суми капіталу і швидше зростатиме дохід. Якщо національний дохід, стверджує Домар, зростає за такого відносного щорічного темпу АБ, який дорівнює оптимальному, то надлишкового нагромадження капіталу не буде. Рівняння Харрода та Домара дуже близькі, і тому здебільшого говорять про рівняння Харрода—Домара. 2.КЛАСИЧНА МОДЕЛЬ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ Р.СОЛОУ:ОСНОВНІ ЦІЛІ І ЧИННИКИ 2.1.ВПЛИВ КАПІТАЛООЗБРОЄНОСТІ ПРАЦІ, ЗАОЩАДЖЕНІ ТА ІНВЕСТИЦІЙ НА ЕКОНОМІЧНЕ ЗРОСТАННЯ. «ЗОЛОТЕ ПРАВИЛО» СОЛОУ Аби виявити, як нагромадження капіталу, тобто збільшення його обсягу, пов’язане з економічним зростанням, з’ясуємо чинники, що впливають на капіталоозброєність. Такими є інвестиції, зношення капіталу та чисельність працівників. Інвестиції збільшують обсяг капіталу на працівника, ко¬їш фірми купують нове устаткування, машини, інструменти тощо. Фізичне і моральне зношення капіталу зменшує його обсяг на працівни¬ка. Зношений капітал відшкодовується у формі амортизації. Тому для зручності терміни “зношення” та “амортизація” використовуватимемо як синоніми. Збільшення чисельності працівників зменшує об¬сяг капіталу на одного зайнятого. Але поки припустімо, що чи¬сельність працівників є сталою величиною. Нам уже відомо, що інвестиції на працівника є часткою обсягу продукту на працівника s • у. Тепер замість у підставимо виробничу функцію й отримаємо: i = s•f(k). Отже, інвестиції на працівника є функцією обсягу капіталу на працівника. Зі збільшенням обсягу капіталу к збільшуються обсяг продукту f(k) та інвестиції i. Це рівняння пов’язує наявний обсяг капіталу к із нагромадженням нового капіталу і. На рисунку 2 показано, як рівень заощаджень розподіляє обсяг продукту між споживанням та інвестиціями для кожного значен¬ня k. Щорічно певний відсоток капіталу зношується. Позначимо че¬рез h норму амортизації. Величина капіталу на працівника, яка щорічно зношується, становить hk. Зі збільшенням обсягу капіталу пропорційно збільшується і величина амортизації. Тому вплив зно¬шення на обсяг капіталу на працівника графічно можна зобразити у вигляді прямої, що виходить із початку координат (рис. 3). Вплив інвестицій та амортизації на обсяг капіталу на працівника можна записати: ▲k=і – hk, де ▲k — зміна обсягу капіталу на працівника за рік. Рис. 2. Розподіл продукту Рис. 3. Стаціонарний обсяг капіталу4 між споживанням та інвестиціями Із рисунка 3 випливає, що існує єдиний обсяг капіталу на працівника (k*), за якого величина інвестицій дорівнює величині амортизації. Якщо національна економіка досягла певного обсягу капіталу, то він не змінюватиметься, бо дві сили, що впливають на нього — інвестиції та амортизація, — точно зрівноважують одна одну. Обсяг капіталу на працівника, за якого інвестиції та амортизація дорівнюють одне одному, називають стаціонарним обсягом капіталу. Отже, за стаціо¬нарного обсягу капіталу (k*) ▲k = 0. Тому з перебігом часу обсяг капіталу на працівника к і обсяг продукції на працівника у є ста¬ціонарними (не збільшуються і не зменшуються). Інакше кажу¬чи, економіка, досягнувши стаціонарного стану, залишатиметься в ньому. Національна економіка, яка не перебуває у стаціонарному стані, прямує до нього. Припустімо, що в економіці обсяг капіталу мен¬ший за стаціонарний, як, наприклад, у точці k1 на рисунку 3. У цьому разі обсяг інвестицій i1 перевищує суму амортизації hk1 Обсяг капіталу з плином часу зростатиме разом з обсягом продукту доти, доки не досягне стаціонарного стану k*. Якщо в національній еко¬номіці обсяг капіталу перевищує його стаціонарний рівень, наприк¬лад становить k2. ,то у цьому разі інвестиції менші за амортизацію. Обсяг капіталу зменшуватиметься і прямуватиме до стаціонарного рівня. З’ясуємо тепер, як зростання заощаджень впливає на стаціонар¬ний обсяг капіталу, а отже й на динаміку національного продукту. Рівень заощаджень є тією часткою національного продукту, яку не споживають. Із підвищенням рівня заощаджень крива sf(k) пе¬ремішується вгору. Фахівці поки що не можуть вказати на дієві важелі, які дають змогу підвищити рівень заощаджень у націо¬нальній економіці. Припустімо, що спочатку економіка перебувала у стаціонарному стані за рівня заощаджень s1 та обсягу капіталу k*1 (рис. 4). За цьо¬го рівня заощаджень інвестиції на працівника дорівнюють аморти¬зації на нього. Нехай тепер рівень заощаджень зріс із s1 до s2. Одразу після підвищення рівня заощаджень інвестиції збільшуються, але обсяги капіталу та амортизації на працівника є незмінними. Отже, інвестиції перевищують амортизацію. Тому обсяг капіталу зростати¬ме. Економіка прямує до нового стаціонарного стану з обсягом капіталу k*2 та з більшим обсягом продукції на працівника, ніж у попередньому стаціонарному стані. У слаборозвинутій економіці темпи економічного зростання го¬ловно залежать від нахилу кривої інвестицій. Виший рівень за¬ощаджень означає крутішу криву інвестицій, що веде до більшого стаціонарного обсягу капіталу, а отже й до більшого обсягу про-дукції на працівника. З моделі Солоу випливає, що рівень заоща¬джень є ключовим визначником стаціонарного обсягу капіталу. Якщо рівень заощаджень у країні висо¬кий, то в довгостроковому періоді економіка досягне великого обсягу капіталу й високого рівня націо¬нального продукту. За низького рів¬ня заощаджень у країні її економіка досягне невеликого стаціонарного обсягу капіталу, а отже й невелико¬го обсягу національного продукту на працівника. | |
| Просмотров: 601 | Загрузок: 13 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |