| Главная » Файлы » Курсовые работы » Курсовые проекты |
Судимість за КК України
| [ Скачать с сервера (69.1 Kb) ] | 03.07.2017, 06:23 |
| Зміст Вступ. I.Кримінально-правова характеристика інституту судимості. 1.1 Соціально-правова природа інституту судимості та його розвиток в Україні. 1.2 Проблема визначення судимості. II.Поняття «судимість» за КК України. 2.1Юридична природа. 2.2 Кримінально-правові наслідки судимості. 2.3 Загально-правові наслідки судимості. III. Інститут судимості і Повторність злочинів та Рецидив . IV. Зняття судимості V.Погашення судимості. 5.1Строки погашення. Висновок. Література. Вступ Одним з внутрішніх умов, що забезпечують високий ступінь ефективності діяльності системи кримінальної юстиції, є її організаційна досконалість. Система повинна гнучко пристосовувати свою діяльність до нових завдань, що виникають у галузі боротьби зі злочинністю, і разом з тим залишатися стабільною за своїми загальним цілям, методам і формам діяльності, передбаченим законом.[18],[22] Інститут судимості є одним з найбільш проблемних ланок сучасної української кримінальної юстиції, що підтверджують зміни, які зазнав інститут неодноразовості вже в ході існування нового Кримінального кодексу України (КК України). Пояснення даним фактом слід шукати не тільки в специфіці поточного реформаційного етапу в розвитку вітчизняного кримінального законодавства, а й складністю проблеми, яка лежить в основі інтерпретації категорії «судимість», - проблеми кримінальної відповідальності, в тому числі її початку та припинення. Очевидно, що тільки справедливе покарання може досягти своїх цілей, забезпечити ефективне виправлення, приватну і загальну превенцію. Фахівці свідчать, що існуюча нормативно-правова база, що регламентує інститут судимості в кримінальному праві, недостатня.[19] Мета цієї роботи - розглянути зміст і поняття «судимості» та її кримінально - правове значення. Постановка зазначеної мети зумовила необхідність вирішення наступних дослідницьких завдань: 1) Вивчити соціально-правову природу інституту судимості і розглянути основні етапи його розвитку у вітчизняному праві. 2) Проаналізувати підходи та діючі норми кримінального та кримінально-виконавчого законодавства до проблеми правових умов, підстав і порядку анулювання судимості. 3) Сформулювати рекомендації щодо вдосконалення деяких положенні КК України про судимість. Об'єкт дослідження - наслідки судимості за українським кримінальним законодавством . Предмет вивчення - інститут судимості в українському праві. На захист виносяться наступні положення: 1. З метою усунення неточності необхідно внести уточнення у формулювання ч. 3 ст. 88 КК України, виклавши її наступним чином: «Особи, засуджені за вироком суду без призначення покарання або звільнені від покарання чи такі, що відбули покарання за діяння, злочинність і караність якого усунута законом, визнаються такими, що не мають судимості»[2].[32] 2. Для реалізації цілей кримінального закону потрібно внести до ст. 88 КК України норму про зняття судимості у осіб, які вчинили особливо тяжкі злочину, або при рецидиві, в індивідуальному порядку судом. [2],[32] ГЛАВА I. Кримінально-правова характеристика інституту судимості. 1.1Соціально-правова природа інституту судимості та його розвиток в Україні Роль і значення судимості в системі заходів попередження злочинів обумовлені її соціально-правовою природою. З цього питання в літературі висловлено кілька точок зору. Вважають, що судимість - це кримінально-правовий, а іноді правовий стан, створений для особи для факту засудження його судом до тієї чи іншої міри покарання за скоєний злочин і що підлягає в можливості настання для нього у випадках, передбачених законом, загально-правових обмежень і кримінально-правових наслідків; обмеження певних, встановлених законом прав ; робить негативним факт наявності у особи в минулому відбутого покарання (засудження) ; певна правова характеристика особи осужденного; факт відбувся засудження особи за вчинення одного чи кількох злочинів, яким суд від імені держави визнав його суспільно небезпечним і нужденним у громадському і державному контролі аж до повного закріплення результатів виправлення. Кожне формулювання поняття конкретної судимості, правильно відображаючи властиві їй властивості і викликані нею наслідки, проте прямо не розкриває її соціально-правове призначення. Звичайно, у визначенні це не можливо зробити. Цікавим буде також аналіз становлення такого правового явища як «Судимість» у юридичній науці. Перші кроки у налагоджені систематичного письмового обліку судимості без таврування засудженого були зроблені у Франції(де був закріплений у Декларації прав людини і громадянина від 1789 року[31]),а потім цей спосіб реєстрації судимих розповсюджується у всьому світі. Головною метою письмової реєстрації судимості була ідентифікація особи при вчиненні нею нового злочину,оскільки при вчиненні нею нового злочину,оскільки характер і кількість попередніх судимостей мали суттєве соціальне та кримінальне значення.[33]Історичний шлях розвитку українського законодавства потрібно розглядати у рамках існувавших законодавчих актах Російської Імперії та СРСР.Так одним з основних джерел у Царської Росії було «Уголовное уложение» 1903 року, котре на той час вважалося найбільш приближеним до європейського кримінального законодавства та не втратив своєї актуальності навіть у перші роки після соціально-політичних потрясінь 1917 року ,що призвели до зміни існуючого політичного ладу в країні[31].Протягом радянського періоду до 1960 року було прийнято кримінальні кодекси 1919,1922,1927 років.Вони,у більшості своєї трактановці,були копіями заганольносоюзного кримінального законодавства,основою яких були Кримінальні кодекси РРФСР.Новим досягненням у сфері розвитку українського кримінального законодавства стало прийняття Кримінального Кодексу УРСР 1960 року,який використовувався у судочинстві як основний,а після набуття чинності у2001 нового кримінального кодексу він використовується як додаткове джерело,у якості застосування деяких положень[33].Основним досягненням для законодавства є те,що в кодексі визначалося саме поняття кримінальної відповідальності,винятків,щодо застосування вироків суду та процедури погашення судимості.Всі ці норми стали підґрунтям для створення нового кодексу та його прийняття у 2001 році і який на сьогодняшний день являється основним джерелом кримінального права в Україні.Також можна привести практику існування інституту судимості у державах близького та далекого зарубіжжя. В якості самостійного правового інституту судимість існує в праві країн СНД, Угорщини, В'єтнаму, Латвії, Литви, Іспанії, Монголії, Польщі, Румунії [34]. При цьому визначення даного поняття в законодавстві наводиться рідко. Наприклад, КК Молдови визначає судимість як «правове становище особи, що виникає з дня набрання обвинувальним вироком чинності і яке тягне несприятливі для засудженого правові наслідки до погашення або зняття судимості» [34]. У кодексах країн пострадянського простору йдеться також про кримінально-правовому значенні судимості. Так, за КК Азербайджану, Вірменії, Киргизії, Росії, Таджикистану судимість враховується при визнанні рецидиву злочинів та призначенні покарання, за КК Грузії - при вирішенні питання про кримінальну відповідальність, кваліфікації злочину і міру кримінально-правового впливу, за КК Казахстану - при визнанні неодноразовості і рецидиву злочинів, а також при призначенні покарання [34]. По КК Білорусії, судимість розуміється як стан, пов'язаний із засудженням особи за вчинення злочину, що створює можливість застосування до нього заходів покарання або інших заходів кримінально-правового впливу, а також профілактичного спостереження або превентивного нагляду [34]. У цілому за законодавством даної групи держав кримінально-правові наслідки судимості зводяться до її обліку при [34]: визнання знову вчиненого злочину рецидивним; визначенні наявності неодноразовості злочинів; кваліфікації злочину (в якості обставини, що підсилює відповідальність). Наслідком визнання особи судимою може бути також заборону на застосування таких заходів, як звільнення від кримінальної відповідальності, звільнення від покарання, примусові заходи виховного впливу (щодо неповнолітніх) [35].Крім кримінально-правових, судимість в країнах СНД має й інші наслідки, які прямо зазначаються в законодавстві. Зокрема, раніше судимі особи не можуть обіймати певні посади (прокурора, слідчого, судді), на них накладаються обмеження, пов'язані з військовою службою, володінням зброї і т. д. Обмеження можуть ставитися у залежність від характеру і тяжкості злочину, за яке особу було засуджено [35]. Отже,судимість особи-це її правовий стан,створений реалізацією кримінальної відповідальності,що виникає внаслідок засудження винної особи обвинувальним вироком суду за вчинений нею злочин до покарання,який виступає підставою для державного осуду і застосування до нього передбачених законом на протязі певного,законом установленого перебігу часу,обмежень та втрат і відіграє роль сприяючого засобу досягнення і закріплення цілей покарання[23]. Необхідно розрізняти низку понять,складовим елементом яких є судимість,але з різним змістом:судимість як факт засудження;судимість як певний правовий стан конкретної особи;інститут судимості;стан судимості у суспільстві. Інститут судимості-це сукупність правових норм,які регулюють відносини,що виникають у зв’язку з реалізацією кримінальної відповідальності . Дану сукупність складають відповідні норми КК,нормативні правові акти загально правового характеру,в яких також зазначені несприятливі наслідки судимості.Крім того,інститут судимості виступає як конструктивний елемент інших інститутів кримінального права(наприклад,повторність злочинів,рецидив злочинів тощо.) Отже поняттям «стан судимості» охоплюється статистика судимості,тобто кількісна і якісна характеристика сукупності осіб,засуджених судами України на конкретній території протягом певного часу взагалі і за категоріями злочинів.Але можна розглядати стан судимості трохи ширше,з криміналістичних позицій-як певний показник кримінальної реальності у суспільстві,його морально-психологічного клімату.[22] Факт наявності судимості сам по собі ще не створює підстав для обмеження суб штивних прав особи,здійснення за не контролю.Судимість тягне загально правові і кримінально-правові наслідки для особи тільки за воле законодавця,який такі наслідки передбачає в законі.Ці наслідки за тією ж волею можуть довільно збільшуватися до абсурду,як це було раніш,-або гранично звужуватися,як це має місце зараз. 1.2Проблема визначення судимості у юридичні науці Закріплені в нормі закону протиріччя засновані на відсутності єдиного підходу до визначення сутності судимості. У працях радянських правознавців судимість розглядалася як складне юридичне явище, тісно пов'язане з покаранням - мірою державного примусу, що застосовується судом від імені держави до осіб, які вчинили злочини, що тягне певні позбавлення або обмеження прав засудженого і виражає від імені Радянської держави негативну оцінку злочинця і його діяння. Кримінальне покарання відрізняється від інших заходів державного примусу тим, що його призначення завжди тягне за собою судимість . На думку В. Г. Смирнова, «саме по собі осуд злочину і особи, яка його вчинила, судом від імені держави, будучи мірою кримінально-правового впливу, не може скласти і насправді не становить ще змісту поняття покарання ... Аналіз радянського законодавства і практика його застосування показують, що момент, гудити злочин і вчинила його обличчя, входить основною частиною у зміст заходів впливу, які складають покарання, за умови, що він пов'язаний з встановленням факту судимості за вчинення будь-якого конкретного злочину ».[19] Розвиваючи цю думку, можна зробити висновок, що осуд полягає у встановленні судимості, і до тих пір, поки вона зберігається, зберігає силу негативна морально-політична і правова оцінка злочину і особи, яка його вчинила. Разом з тим визнавалося, що «не може бути визнана карність метою судимості. Вона - лише необхідний засіб досягнення цілей покарання, а отже, і судимості: виправлення і перевиховання засудженого, попередження нових злочинів з його боку, надання виховно-попереджувального впливу на оточуючих громадян, сприяння викорінення злочинності. Саме заради досягнення зазначених цілей встановлюється адміністративний нагляд за поведінкою певної категорії звільнених з місць позбавлення волі судимих осіб ». Чинне українське законодавство не визначає мети існування інституту судимості, що дає простір для тлумачення його ознак. У юридичній літературі зустрічаються різні визначення поняття судимості. Так, на думку Г.Б.Віттенберга, судимість - це кримінально-правовий стан, створене для особи фактом засудження його судом до якої-небудь міри покарання за скоєний злочин. Аналогічний підхід застосовує В. М. Лебедєв.[19] У розумінні В. І. Радченко, даний стан пов'язано не тільки з винесенням судом вироку: «Судимість визначається як особливий правовий стан людини, яка вчинила злочин, засудженого, який відбув покарання або звільненого від нього достроково».[19] А.В.Наумов вважає, що обвинувальний вирок із застосуванням покарання породжує особливу кримінально-правовий наслідок - судимість, визначальне особливе правове становище особи, визнаного судом винним у вчиненні злочину і засудженого до кримінального покарання. Близько до даному підходу визначення С. Г. Келіном: «Судимість є правовий наслідок відбуття покарання за скоєний злочин, пов'язаний з покладанням на обличчя певних обмежень кримінально-правового та загального характеру».[20] Судимість, безсумнівно, є правовим наслідком засудження особи за вчинений злочин, що породжує його особливе правове стан. Розрив цих правових категорій один від одного неприпустимий, вони органічно пов'язані між собою. В.В.Голіна дає інше визначення судимості, вважаючи, що це робить негативним факт наявності у особи в минулому відбутого покарання, що дає підставу для визнання його рецидивістом. Перевагою розглянутого визначення судимості є те, що вона, на думку автора, носить негативний для засудженого характер. Але це визначення не відображає повністю суть судимості.[22] До того ж, неясно, чому судимість відноситься тільки до минулого. Судимість поширюється і на процес виконання або відбування покарання. Отже, висловлені думки, що судимість є юридичний наслідок виконання або відбуття покарання; правовий наслідок засудження особи за вчинений злочин; робить негативним для засудженого факт наявності у нього в минулому відбутого покарання (або засудження), що дає підставу для наступу правових наслідків, передбачених законом. З наведеними формулюваннями важко погодитися, оскільки вони або не розкривають всієї складності визначається явища, або помилкові. Не можна розглядати судимість в якості правового наслідки виконання або навіть відбуття покарання, оскільки стан судимості виникає до початку виконання, а тим більше відбуття покарання. Коли ж з точки зору законодавця необхідно надати кваліфікуюче значення фактом рецидиву після відбуття покарання, на це прямо вказується в правовій нормі. Невірно пов'язувати поняття судимості і лише з минулим положенням особи без урахування сьогодення. Нарешті, при оцінці судимості тільки як правової наслідки засудження особи за вчинений злочин залишаються без уваги інші, не менш важливі ознаки досліджуваного явища.[22] У визначенні поняття судимості повинні бути відображені наступні її головні риси: 1) правовий наслідок призначення покарання, 2) обумовленість вчиненим злочином; 3) регламентований законом строковий характер правового стану; 4) встановлені законом правові наслідки.[] Найбільш повним можна визнати визначення А. А. Абдурахмановою, гідність якого полягає в комплексному обліку всі релевантних ознак судимості: «Судимість являє собою специфічне правовий стан особи, засудженої до якого-небудь виду покарання, що супроводжується низкою негативних для такої особи наслідків як кримінально-правового , так і іншого характеру. Особа, засуджена за скоєння злочину, вважається судимою протягом певного проміжку часу - починаючи з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і закінчуючи моментом погашення або зняття судимості ».[18] Як і покарання, судимість - ознака виключно державного примусу, державного осуду, а не суспільного або спільного державно-правового і громадського впливу. Судимість як факт односторонньої дії має суттєві основні та похідні ознаки. До істотних основними ознаками судимості відносяться: 1) обвинувальний вирок суду; 2) призначення покарання цим вироком; 3) сам злочин. До похідних ознаками судимості відносяться: 1) категорія злочину; 2) характер злочину; 3) вид призначеного вироком суду покарання; 4) термін (розмір) призначеного вироком суду покарання; 5) застосування окремих заходів кримінально-правового впливу (умовного засудження, умовно-дострокового звільнення від відбування покарання і т.п.); 6) фактичне відбування покарання; 7) фактичне відбування покарання певного виду; 8) кількість судимостей. Глава II.Поняття «судимість» за КК України 2.1Юридична природа. Судимість є правовим наслідком засудження особи вироком суду до кримінального покарання. За своїм змістом вона виражається в такому стані особи, який пов'язаний з певними цивільно-правовими і кримінально-правовими обмеженнями. Саме тому в літературі судимість часто визначають як негативний правовий статус особи. Так, ч. 3 ст. 6 Конституції України[1] передбачає, що не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку. У відповідних законах України встановлена заборона на заняття посади прокурора, судді, виконання функцій адвоката тощо особами, які мають судимість. Судимість, і в цьому її важливе соціальне призначення, має своєю метою попередження вчинення нових злочинів як особою, що має судимість, так й іншими особами. Підставою судимості є наявність обвинувального вироку суду, який набрав законної сили і яким особа засуджується до певного покарання. Тому такими, що не мають судимості, визнаються (ч. 3 ст. 88)[2][32]: а) особи, засуджені вироком суду, без призначення покарання; б) особи, засуджені вироком суду, із звільненням від покарання; в) особи, які відбули покарання за діяння, злочинність і караність яких виключена законом. Сам термін «судимість»,тобто період часу протягом якого особа має судимість,несе певні загально-правові та кримінально-правові обмеження.залежить від тяжкості вчиненого злочину,виду та розміру покарання.Наприкад особи звільнені від відбуття покарання на підставі ст. ?5 або ст. 79. Вважаться неосудними,якщо протягом іспитовного строку не вчинять іншого злочину або іншим чином не порушать умови випробування. У певних випадках судимість погашається са | |
| Просмотров: 1170 | Загрузок: 70 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |