| Главная » Файлы » Курсовые работы » Курсовые проекты |
Структура земельного права: проблеми становлення на сучасному етапі
| [ Скачать с сервера (75.7 Kb) ] | 04.04.2017, 23:54 |
| Вступ Сучасне українське право, зокрема земельне право України є динамічною системою, яка постійно розвивається. Його розвиток залежить від соціально-економічних зрушень, змін, трансформацій у державі та суспільстві. Виникнення актуальних проблем земельного права зумовлено недосконалістю земельного законодавства та неоднозначного встановлення структури даної галузі права. Так, в залежності від правильності формування структури земельного права України за рахунок визначення основних категорій: поняття, предмету, функцій, співвідношення галузі з іншими в системі національного права, перспектив розвитку законодавства, можуть бути усунені проблемні питання земельних відносин в Україні. Також, слід зазначити, що в період цивілізаційного та динамічного оновлення правової системи України різко підвищується роль юридичних наук (в нашому випадку галузі земельного права) та гармонізації законодавства із законодавством європейських країн. Актуальність теми роботи обумовлена, в першу чергу, чітким визначенням поняття земельного права України, його предмету та функцій, співвідношення зазначеної галузі з іншими у системі національного права, а в другу чергу, - необхідністю виділення основних проблемних питання і, у відповідності до цього, пошуку в Україні сучасної моделі реформування земельних відносин. Предметом дослідження є положення чинного законодавства у галузі земельного права України та відповідної науково-дослідницької літератури з даної тематики. Метою роботи є дослідження структури земельного права України та з’ясування критичних проблем земельного законодавства і можливості їх розв’язання. Окремим питаннями характеристики основних категорій земельного права України та їх проблематики реалізації присвячували свої праці такі вчені як: І.І. Каракаш, Ю.В. Корнєєв, П.Ф. Кулинич, А.М. Мірошниченко, В.В. Носік О.О. Погрібний, В.І. Семчик, М.В. Шульга та ін. Проте комплексного дослідження даної тематики проведено не було. Для досягнення поставленої мети в курсовій роботі зосереджено увагу на вирішенні таких завдань: 1) Визначити власне поняття земельного права України: як галузі, науки та навчальної дисципліни; 2) Встановити предмету та окреслення основних функцій земельного права України; 3) Визначити проблемні питання загальної та особливої частини земельного права України; 4) Дослідити шляхів подолання і розв’язання проблем земельного законодавства. РОЗДІЛ 1. Місце земельного права в правовій системі України 1.1.Поняття, предмет та функції земельного права. Для більш ґрунтовного дослідження місця земельного права в правовій системі України, на наш погляд, в першу чергу, слід розкрити суть поняття земельного права. У загальній теорії права прийнято вважати, що для виокремлення, тобто виділення ознак самостійності певної галузі права необхідно два критерії: по-перше особливий предмет; по-друге, специфічний метод правового регулювання [ , с.240]. Таким чином, на підставі зазначених факторів можна сформулювати поняття земельного права власне як галузі права. Насамперед необхідно звернути увагу, що у правовій доктрині розрізняється два розуміння поняття земельного права як самостійної галузі. По-перше, це широке розуміння, згідно з яким дане поняття визначається як таке, що регулює не лише земельні відносини, а й відносини щодо використання, охорони та відтворення інших природніх ресурсів – надр, вод, лісів, тваринного світу, ресурсів континентального шельфу та виключної морської економічної зони. Таку позицію підтримували російські радянськівчені, зокрема Г.А. Аксененок, І.А.Иконицкая, Н.І. Краснов [ , с.117-118]. В другому випадку, що є характерним для української доктрини, у вузькому розумінні, тобто земельне право як галузь права становить сукупність правових норм, які регулюють суспільні земельні відносини [ , с.7]. Необхідно додати, що даній ситуації земельне право включає лише ті компоненти правового режиму земель, які безпосередньо пов'язані із земною поверхнею, її родючим шаром. Тому гірничі, лісові, водні, фауністичні та інші відносини, що мають специфічні риси і властивості та становлять у вітчизняній правовій системі самостійні правові угруповання, розглядаються тією мірою, в якій це необхідно для аналізу земельних відносин та визначення поняття земельного права. При цьому, видається більш логічним, що в нашому дослідженні будуть проаналізовані саме думки науковців в контексті та розумінні національної доктрини земельного права України. Так, як зазначає А.М. Мірошниченко, земельним правом як галуззю права являється система правових норм, що регулюють відносини, пов’язані із використанням, охороною та відтворенням землі як частини земної поверхні із простором над нею та під нею, необхідним для її цільового використання, включаючи розташований у межах цього простору ґрунтовий покрив [ , с.32-33]. Більш широке та розгорнуте поняття наводить провідний науковець М.В. Шульга, вказуючи, що земельне право як самостійна галузь права в українській правовій системі – це систематизована сукупність прийнятих або санкціонованих державою правових норм, призначених для регулювання суспільних земельних відносин з метою забезпечення раціонального використання, відтворення та ефективної охорони земельних ресурсів, захисту прав та інтересів громадян, юридичних осіб, територіальних громад і держави на землю, дотримання встановленого правопорядку в земельних відносинах і на цих засадах формування та утвердження сталого земельного ладу в країні [ , с.11]. Слід зазначити і дещо відмінну позицію, запропоновану В.І. Семчик та П.Ф. Кулинич [ , с.19-26]. Так, наявність у земельному законодавстві окремих норм щодо регулювання земельних відносин, які за змістом можна розціню¬вати як цивільно-правові (купівля-продаж, дарування, спадщи¬на, відшкодування збитків тощо) свідчить про те, що поняття земельного права має визначатися з урахуванням комплексного характеру законодавства, але від цього норми земельного права, якими регулюються специфічні земельні відносини, не втрачають притаманні їм галузеві ознаки, не змен¬шують ролі земельного права як самостійної галузі права, основ¬ною функцією якого є регулювання суто земельних відносин, за предметом регулювання відмінних від правових норм інших га¬лузей права. Таким чином, земельне право можна визначити як сукупність зе¬мельно-правових норм, спрямованих на регулювання земельних відносин в Україні, які стосуються права власності на землю, ви¬користання земельних ділянок за цільовим призначенням, зок-рема для виробництва сільськогосподарської продукції з додер¬жанням екологічних правил, встановлення правового режиму земельних ділянок з урахуванням категорії земель, до якої вони належать, створення умов для раціонального використання та охорони земель, збереження її природних властивостей, захисту земельних прав громадян, юридичних осіб, держави та Україн¬ського народу. Таким чином, аналізуючи наукову літературу, можна зробити висновок, що визначення поняття земельного права як галузі права в більшості випадків подібні, проте існують певні відмінності, зокрема межі кола суспільних відносин, які включаються до регулювання даною галуззю права. Також, на наш погляд, слід розмежовувати поняття земельного права як галузі національного права від поняття земельного права як науки та навчальної дисципліни. Досліджуючи дане питання, виникає однозначна різноманітність у визначення та суті зазначених понять. Так, земельне право як наука розглядається як певна система знань про земельне право як галузь права, а відповідно земельне право як навчальна дисципліна тлумачиться як спосіб подання знань, що складають земельне право як науку, у навчальному процесі. Таким чином, на нашу думку, розкриття поняття земельного права через дані зазначені критерії: як галузь, як наука і як навчальна дисципліна, можна прийти до чіткого розуміння поняття земельного права в цілому. Як вже було зазначено вище, для виокремлення земельного права як самостійної галузі в системі права необхідна наявність таких двох складових: специфічний предмет і метод правового регулювання. Прийнято вважати, що головним критерієм такого відокремлення є наяв¬ність спеціального, особливого предмета правового регулювання. На нашу думку, перш за все, необхідно визначити власне поняття предмету будь-якої галузі права в загальній теорії права. Таким чином, предмет будь-якої галузі являє собою не що інше, як коло однорідних суспільних відносин, що регулюються нормами даної галузі. Таку позицію підтримують ряд науковців-теоретиків, зокрема О.Ф. Скакун, А.М. Колодій, В.В. Копєйчиков, М.С. Кельман, В.М. Марчук [ ,с.240; с.199; с.103-107; с.166]. Виходячи із зазначеного твердження, слід узагальнити,що кожна галузь права характеризується властивим їй предметом правового регулювання. В свою чергу, таким своєрідним предметом земельного права є земельні правовідносини, які мають наступні ознаки: по-перше, випливають із спеціальної правосуб'єктності суб'єктів земельного права, із специфіки їхніх завдань та предмета діяльності; по-друге, складаються в сфері використання землі та її обігу [ , с.8]. Слід зазначити, що існує опосередковане визначення предмету земельного права в Земельному кодексі України(далі - ЗКУ). Так, оскільки земельні відносини являються предметом земельного права, то, відповідно у ст. 2 ЗКУ визначені саме земельні відносини як «суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею», тобто, по суті, відносини власності на землю. Така позиція в більшості не підтримується науковцями, адже земельними слід визнавати, окрім відносин власності, ще багато інших різновидів суспільних відносин: відносини із охорони та відтворення земель, здійснення управління у сфері земельних відносин, застосування юридичної відповідальності за земельні правопорушення тощо. На наш погляд, думка вчених заслуговує підтримки, вказуючи на більш широке коло суспільних відносин, що є характерним для предмету земельного права. Слід відзначити, що в науковій літературі предмет земельного права визначають по-різному. Так, зокрема О.О. Погрібний та І.І. Каракаш вказують, що визначення предмету земельного права залежить від специфіки тих суспільних відносин, які регулюються нормами даної галузі. Таку специфіку обумовлює їхній об'єкт - земля. Виходячи з цього, предметом земельного права являтимуться суспільні відносини, обумовлені специфічними властивостями землі як їх об'єкта у тій частині, у якій вони регулюються нормами земельного права[ , с.9-10]. Зовсім іншої позиції притримується П.Ф. Кулинич відображаючи предмет земельного права як комплексне відображення суспільних відносин, зокрема, не тільки власне земельних, а й земельно-цивільних та земельно-екологічних [ , с.86]. На наш погляд, досить важко не погодитися з твердженнями даного науковця, проте таке визначення предмету земельного права, швидше за все, пропонується у широкому розумінні, включаючи ряд інших відносин, окрім земельних і, по суті, не є властивим для української правової доктрини(обраний вузький підхід). Також необхідно зазначити підхід вченого В. В. Носіка, який визначає предмет земельного права як «врегульовані нормами та методами земельного, приватного, публічного права суспільні відносини, що виникають між суб’єктами у процесі здійснення права власності на землю Українського народу, державного і самоврядного регулювання земельних відносин, виконання заходів з охорони і раціонального використання землі як основного національного багатства, захисту суб’єктивних земельних прав та законних інтересів громадян, юридичних осіб, територіальних громад, держави». Таким чином, дане визначення, на нашу думку, найбільш точно характеризує предмет земельного права, враховуючи спеціальну правосуб’єктність суб’єктів земельного права та специфіку правовідносин,що складаються в сфері використання землі та її обігу. | |
| Просмотров: 848 | Загрузок: 36 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |