| Главная » Файлы » Курсовые работы » Курсовые проекты |
Структура місцевого самоврядування у Франції
| [ Скачать с сервера (88.5 Kb) ] | 03.07.2017, 06:18 |
| ЗМІСТ Вступ 2 Розділ І: Загальна характеристика місцевого самоврядування у Франції 1.1. Конституційні засади місцевого самоврядування 3 1.2. Законодавче закріплення правового статусу органів місцевого самоврядування 5 Розділ ІІ: Структура місцевого самоврядування у Франції 1.1. Комуна як базова ланка місцевого самоврядування 8 1.2. Особливості подвійного статусу департаменту 17 1.3. Роль регіону у системі територіального управління 21 1.4. Особливий статус Парижа, Ліона, Марселя 26 Розділ ІІІ: Модернізація адміністративної системи Франції шляхом децентралізації 28 Висновки 30 Список використаної літератури 32 Вступ Місцеве самоврядування як демократичний інститут сучасного суспільства дедалі більше впливає на соціально-економічні та політичні процеси в державі, сприяє оптимізації державного управління та децентралізації влади, активізації населення та залученню його до участі в політико-правових процесах, зокрема у вирішенні питань місцевого значення. Принципи місцевого самоврядування, що є однією з найважливіших ознак будь-якої демократичної держави, закріплені Європейською Хартією про місцеве самоврядування, Всесвітньою декларацією про місцеве самоврядування та іншими міжнародними документами. Кожна європейська держава розробила свою концепцію місцевого самоврядування із самобутнім механізмом формування органів управління місцевими справами. Визначення поняття місцевого самоврядування в політичній науці обумовлено обраною державою моделлю місцевого самоврядування, яка формується на основі практичного досвіду та наукових розробок. В свою чергу, на основі моделей місцевого самоврядування формуються концепції місцевого самоврядування. В світі сформувалися та діють дві основні (загальні) моделі місцевого самоврядування: англосаксонська – відповідно до якої, місцеве самоврядування звільняється від державних функцій; європейська континентальна – відповідно до цієї моделі місцеве самоврядування разом із органами державної влади здійснює державні функції та завдання місцевого значення. З метою подальшого вивчення особливостей європейського досвіду місцевого та регіонального управління пропонується проаналізувати структуру та повноваження місцевого самоврядування Франції у контексті забезпечення економічного розвитку країни та її окремих регіонів. 1.1. Конституційні засади місцевого самоврядування В останні десятиліття в ході процесу загальноєвропейської інтеграції практично в усіх європейських державах в тому числі і у Франції виявилася тенденція до зростання ролі місцевого самоврядування. Така політика обумовлена застосуванням нового принципу інституціональної організації держави й суспільства – принципу субсидіарності, який визначає стійку послідовність у виконанні владних повноважень управлінськими органами й порядок у розподілі відповідальності цих органів перед населенням, виходячи з того, що система «питань місцевого значення» повинна будуватися знизу. Також цей принцип закладений в основу Європейської хартії місцевого самоврядування і визначає розподіл повноважень різних рівнів публічної влади в державі. Сьогодні Франція серед бiльшостi демократичних країн Європи найбільш централізована держава, яка будує свою децентралізовану модель державної влади і місцевого самоврядування. У цій моделі, як зазначає французький вчений Р. Драго, місцеве самоврядування лише один з типів місцевого управління. Своєрідність її в тому, що Франція не тільки проголосила в преамбулі Конституції «свою прихильність правам людини і принципам національного суверенітету» , але й у тому, що саме тут досить стійкі традиції міцної державної влади, яка відіграє головну роль на рiвнi департаментів та регіонів. Місцеве самоврядування закріплено в спеціальному розділі «Територіальні колективи» Конституції Франції 1958 року, який на думку деяких дослідників не зовсім прописує права місцевого самоврядування. Для Франції з часів французької революції був характерний високий ступінь централізації місцевого управління, тобто підпорядкування його центральній владі, яка контролювала його діяльність. Представником державної влади був префект, який і визначав всі напрямки місцевої діяльності. Однак, після Другої світової війни у Франції розпочався процес децентралізації державної влади через запровадження принципу субсидіарності, так як було визнано, що централізм не посилює державну владу, а навпаки, може призвести до її недієздатності. Основний Закон 1946 року, прийнятий після перемоги над гітлерівським фашизмом, став юридичною базою для наступних соціальних і політичних перетворень , але ультраправий заколот у Алжирі та загроза громадянської війни в самій метрополії призвели до прийняття нової Конституції 1958 року, яка закріпила принцип розподілу влади, відповідальність Уряду перед Парламентом, незалежність судової влади і створення нової організації відносин з колоніальними народами. В Конституції Франції (1958 р.) у ст. 72 записано, що територіальними співтовариствами республіки є комуни, департаменти, заморські території, які вільно управляються виборними радами відповідно до умов, що передбачаються законом. Ці колективи вільно управляються виборними радами в умовах, визначених законом. Представники Уряду в департаментах і територіях, відповідають за національні інтереси, адміністративний контроль і дотримання законів. Крім цього за французькою конституцією, стаття 34 «Закон визначає основні принципи вільного управління місцевих адміністративних одиниць; їх компетенції і їх податків». Однак, реформа 1958–1964 року мала подвійний характер, тому що, з одного боку, вона передбачала децентралізацію влади відносно департаментів і комун, а з іншого боку, запроваджувала централізовані заходи в області їхньої територіальної структури. На думку дослідників концентрація політичної влади в руках виконавчих органів (глави держави і уряду) – один з проявів конституційно закріпленої авторитарної тенденції у французькому політичному режимі. Конституційні положення про місцеве управління були конкретизовані й деталізовані в чинному законодавстві. 1.2. Законодавче закріплення правового статусу органів місцевого самоврядування Законодавчою основою місцевого управління став Кодекс комун 1977 року (у 1996–2000 р. його змінив Загальний кодекс територіальних громад). Подальший процес децентралізації продовжений муніципальною реформою, яка розпочалася на початку 80–х років ХХ ст. і закріпила у Франції відсутність співпідпорядкованості між різними рівнями місцевого управління. З 1982 по 1986 рік у Франції прийнято більше сорока законів, які закріпили певні гарантії децентралізації державної влади. 2 березня 1982 року прийнято Закон № 82–813 «Про права й свободи комун, департаментів і регіонів», тобто всіх трьох основних рівнів місцевого управління. Цей Закон (іменований «Законом про децентралізацію») та законодавство, що його продовжувало, відзначили бажання французького уряду змінити баланс сил між державою та місцевими владами (регіонами, департаментами та комунами). Найважливішим в Законі від 2 березня 1982 року, була норма статті 1, яка передбачала: «Комуни, департаменти та регіони є вільно керовані обраними радами. Закони визначатимуть розподіл компетенції між комунами, департаментами, регіонами і державою, а також розподіл народних коштів, що випливає з нових правил місцевої податкової системи та передач державних кредитів територіальним громадам; організацію регіонів, статутні гарантії, які надаються персоналу територіальних громад, спосіб обрання і статут обранців, а також форми співпраці між комунами, департаментами та регіонами і розвиток участі громадян у місцевому житті». Закон надав місцевій владі значно більшу автономію в прийнятті рішень, розділивши адміністративні та бюджетні повноваження між центральною й місцевими владами , а також значно розширив повноваження місцевого самоврядування. Громадам було надано більше прав і свобод, створені нові регіональні місцеві ради, а всі рівні місцевого самоврядування отримали змогу приймати рішення без втручання держави. Служба префекта залишилася на рівні регіонів та департаментів, її обов’язок – наглядати за дотриманням інтересів держави і громадян, а також оскаржувати законність рішень місцевих органів в адміністративному суді. Одночасно, зі зверненням у суд префект має право вимагати негайного припинення виконання відповідного рішення до тієї пори ж, поки суд не встановить ступінь його законності. Згідно з Законом про децентралізацію від 7 січня й 22 червня 1983 року було усунено адміністративну опіку, а залишився лише фінансовий вплив у суворо визначених питаннях (наприклад, регіон не має права здійснювати опіку над департаментом або комуною, хоч фінансує сферу освіти й культури, департамент над комунами, фінансує соціальні питання, охорону здоров’я, сільський транспорт тощо) Крім того, було пом’якшено адміністративний контроль центру над місцевими представницькими органами. Територіальні співтовариства отримали більшу самостійність, причому держава зберегла лише частину повноважень, що належали їй раніше. Так, Франція стала децентралізованою державою з місцевою та регіональною автономією. З метою реалізації політики децентралізації територіального управління були прийняті закони: Закон про розподіл компетенції між комунами, департаментами, округами й державою та Закон про розподіл джерел фінансування. Ці закони прийняті оскільки стало ясно, що проблема недостатнього фінансування місцевої влади й практика перекладання вищими органами державної влади витрат на місцевий рівень є неефективною. Тому з метою більш чіткого розподілу повноважень був обраний принцип субсидіарності, який передбачає достатньо високий рівень фінансової та адміністративної децентралізації , згідно з яким, як пише Н. Бровинська, «втручання держави припустиме лише в тому випадку, коли без її допомоги неможливо досягти поставлених цілей». Таким чином, принцип субсидіарності став результатом узгодження інтересів державної влади, місцевого управління і місцевого самоврядування. Сьогодні законодавство Франції повністю регулює всі питання, що стосуються організації і діяльності місцевого самоврядування на всіх рівнях адміністративно-територіального устрою. Всі ці закони об`єднані в Адміністративний кодекс, який є фактично «конституцією» місцевого самоврядування у Франції. 2.1. Комуна як базова ланка місцевого самоврядування Комуни (фр. commune) – найнижча (базова) адміністративно-територіальна одиниця Франції (за винятком таких комун, як Париж, Марсель і Ліон). До великої французької революції комун (громад) у сучасному значенні не існувало – вони були введені лише у грудні 1789 р. Тоді була поширена думка про громади як про четверту гілку влади – після законодавчої, виконавчої та судової. У 1821 р. вся Франція була поділена на комуни як адміністративні одиниці, але ключову роль у формуванні громад як базових ланок місцевого самоврядування відіграв закон від 5 квітня 1884 р., який зробив ради комун виборними та зафіксував низку інших прав. Після цього законодавство, пов’язане із діяльністю комун, зазнало ще багатьох змін, які були закріплені у так званому «Кодексі громад» 1977 р. Комуна як юридична реальність включає 3 елементи: назву, територію та населення. Оскільки саме ці елементи ідентифікують комуну як окрему, базову ланку місцевого самоврядування, закони передбачають спеціальні процедури можливих змін назви чи території та передбачають обов`язковий періодичний перепис населення. Назва. Зміна назви можлива указом президента за поданням міністра внутрішніх справ на основі прохання муніципальної ради, висновку генеральної ради (окружний чи обласний рівень), висновку державної ради(державний рівень). Територія. Кожна частина території Франції належить до однієї з комун. Процедура зміни адміністративних меж дуже складна і завжди вирішується центральними органами влади. Населення. Чисельність населення дуже важлива для встановлення субсидій та податкових виплат в бюджет комуни і навпаки, а також для встановлення правил, що стосуються складу органів комуни. Базові адміністративно-територіальні одиниці Франції мають низку особливостей, що виділяють їх серед базових структур місцевого самоврядування у Європі: 1. Територіальні різноманітність. Комуни значно відрізняються між собою за чисельністю населення. На початок 2004 р. їх налічувалося 36782. Середня площа комуни у метрополії становить 14,88 км2, а середня кількість населення – 380 осіб. Характерними рисами французьких органів місцевої влади є малі розміри більшості комун. Понад 90% комун мають менше 2000 осіб населення, однак декілька комун нараховують більше 0,5 млн. мешканців. Ради обираються у складі від 9 до 109 членів, залежно від величини комуни. Внаслідок незначних розмірів такого великого числа комун міжмуніципальна співпраця є необхідною принаймні у деяких сферах. У 1986 році існувало близько 2000 багатоцільових об’єднаних рад і понад 11600 спеціальних рад. Ці об’єднання є правосуб’єктними організаціями зі своєю податковою системою. Поза тим, існує ще приблизно 150 міських округів, які охоплюють невеликі й середні міста і мають повноваження щодо житлового будівництва, пожежегасіння, інших послуг; крім того, вони збирають окремі податки. В столичних районах існують спеціальні органи влади (communautes urbaines), які ведуть свою історію від 1961 року. На початках співпраця між цими органами мала імперативний характер для прилеглих околиць цих зон (Бордо, Ліль, Ліон і Страсбурґ), однак від того часу було створено ще певну кількість таких рад на добровільній основі. 2. Повна автономність у виконанні повноважень. Комуна – єдина адміністративно-територіальна одиниця, де немає окремого державного владного органу, тобто теоретично мер у своїй особі поєднує функції виконавчої влади місцевого самоврядування i функції державної влади. Проте, щоб уникнути такого поєднання, Законом від 07.01.1983 р. багато функцій державної виконавчої влади, що належали меру передані до функцій місцевого самоврядування. Відповідно, роль комуни як державної адміністративної одиниці дуже зменшилась i вона стала реально автономним територіальним колективом. 3. Механізм обрання управлінських структур не є однорідним. Радником муніципальної ради комуни може бути обраний кожен платник податків. Вибори муніципальних радників провадяться раз на 6 років одночасно по всій Франції за мажоритарною системою в два тури за закритими списками для комун із населенням понад 30 тис. осіб та за відкритими списками для інших комун. Мера обирає муніципальна рада. Муніципальна рада кожної комуни має різної чисельності склад депутатського корпусу (радників), залежно від кількості мешканців у ній. 4. Чітка законодавча регламентованість діяльності комун та її повноважень. Кодекс законів про комуни детально регламентує правила організації і проведення муніципальної ради , в тому числі для забезпечення гласності і відкритості засідань. Очолює раду мер, який обирається радою з її складу. Мер та депутати представляють виконавчу владу муніципалітету, обирають заступників, формують комісії. За законом, засідання ради мають проводитися не рідше одного разу на три місяці. Засідання скликає мер за власною ініціативою залежно від потреби. Він також зобов’язаний скликати засідання ради за вимогою префекта (представника державної ради у департаменті) або половини членів ради. Кворум для засідань – присутність половини членів ради. Радник, який не може бути присутнім на засіданні, може письмово доручити іншому раднику проголосувати від його імені. До повноважень муніципальної ради належать: 1. Фінансові – прийняття бюджету, визначення ставок комунальних податків, вирішення питань про необхідність позик, затвердження звітів про використання бюджетних коштів. 2. Повноваження у сфері громадських служб – рада має право створювати або ліквідовувати громадські служби комуни (але законом встановлене пене обмеження самостійності щодо певних служб. За законом наявність деяких служб є обов’язковою (похоронне бюро, служби збору сміття тощо). Законом також забороняється створення певних служб (оборони, юстиції тощо) у сферах, що не належать до компетенції комун і суперечать принципу єдності держави); надавати допомогу як комунальним, так і приватним підприємствам, але за умов конкурсу та гласності. 3. Повноваження щодо майна комуни, яке поділяється на «громадське», тобто таке, що призначене виключно для громадського користування (дороги, цвинтарі, казарми тощо), та майно «приватне», яким комуна розпоряджається на правах приватного власника (ліси, будинки тощо). Громадське майно невідчужуване. Рада приймає рішення про купівлю, продаж, оренду майна та про віднесення майна до категорії «громадського». 4. Повноваження у сфері облаштування території та міського будівництва. Окрім цього, ради комун можуть розробляти і схвалювати міжкомунальні хартії розвитку і освоєння, які визначають середньотермінові перспективи їх економічного, соціального та культурного розвитку, окреслюють відповідні програми дій, уточнюють умови організації і функціонування устаткування та публічних служб, міжкомунальні плани облаштування територій, але ця робота має проводитись за участю центральної адміністрації, департаменту, округу, інших комун. На пропозицію зацікавлених комун, периметри зон, яких це стосується, встановлюються представником держави в департаменті після висновку генеральної ради. Мер та заступники за свою роботу одержують певну доплату та деякі пільги. У мера вона коливається від 2600 (комуни до 500 жителів) до 25 тис. французьких франків (Париж, Ліон, Марсель) . 5. Державний контроль за роботою комун та їх виборних органів. Незважаючи на такі широкі повноваження ради, великий вплив на прийняття нею рішень має мер, з іншого боку, муніципальна рада, як будь-який інший орган місцевого територіального колективу, перебуває під адміністративним контролем органів центральної державної влади. Відповідно до закону 1982 року префект втратив право контролю за рішенням ради на предмет доцільності, і хоча за префектом залишилося право контролю рішень на предмет законності, скасування незаконних рішень можливе лише адміністративним судом. Водночас закон зобов’язує раду передавати прийняті нею рішення представнику держави, і вони вважається такими, що набули чинності, лише після передання його префекту чи су префекту та після їх опублікування (оприлюднення). Якщо префект вважає рішення незаконним, протягом двох місяців від дня одержання рішення він може звернутися до адміністративного суду для визнання його незаконним та призупинити виконання до остаточного розгляду судом. У разі необхідності префект обґрунтованою постановою може призупинити діяльність ради на термін не більше місяця. Про це префект повідомляє міністра внутрішніх справ. Якщо рада не може забезпечити управління комуною, вона може бути розпущена указом президента республіки, прийнятим на засіданні Ради Міністрів. Протягом тижня після розпуску ради префект призначає спеціальну комісію у складі від трьох осіб для комун до 35 000 мешканців або до семі осіб для комун з більшою кількістю населення. Не пізніше ніж за два місяці з моменту розпуску мають бути проведені нові вибори. Після сформування нової ради комісія припиняє своє існування. 6. Мер як представник комуни має досить великі повноваження. Він представляє інтереси комуни у відносинах з іншими органами, організаціями і державою,має право укладати угоди і договори, виконувати делеговані радою повноваження, керувати муніципальними службами, призначати управлінський персонал, накладати дисциплінарні стягнення на комунальних службовців, видавати дозволи на будівництво. Окрім цих повноважень, мер має повноваження представника державної адміністрації, які визначаються законом. До кола його функцій входить реєстрація актів громадянського стану, вжиття заходів для допомоги в пошуку і покаранні правопорушників, які скоїли злочин чи розшукуються на території комуни, складання протоколів про правопорушення. На території комуни мер забезпечує обнародування законів, інших нормативних актів, слідкує за їх виконанням; забезпечує проведення виборів, підтверджує достовірність підписів, видає різні свідоцтва та ліцензії на право полювання чи дрібної торгівлі та подає необхідні статистичні дані для державних міністерств і відомств. Закон визначає засоби контролю держави над діяльністю мера та встановлює заходи впливу на нього. Так, у разі порушень мером своїх повноважень чи допущення ним грубих проступків міністр внутрішніх справ за поданням префекта може зупинити його діяльність на строк до одного місяця. Указом Президента, схваленого Радою Міністрів, мер може бути відправлений у відставку. Закон визначає процедуру звільнення мера з посади. Дії і рішення мера як представника держави підлягають ієрархічному контролю з боку державних органів, рішення і дії мера-представника комуни підлягають такому ж самому адміністративному контролю, як і рішення та дії муніципальної ради. Надавши ширше поле діяльності муніципальній владі, не змінюючи при цьому карти адміністративного поділу, децентралізація спровокувала нові дискусії щодо життєздатності малих сільських комун у Франції. Традиційні функції (реєстрація громадянського стану, муніципальна поліція, соціальні послуги, підтримання у належному стані мережі автошляхів на території комуни, початкові школи, освітня та культурна діяльність тощо) було розширено за рахунок додаткових повноважень у сфері міського планування і державної освіти. Комуна отримала також нові можливості для діяльності в економічній сфері, зокрема, з метою подолання труднощів деяких підприємницьких організацій і збереження послуг, необхідних населенню сільської місцевості. Виконуючи ці завдання, місцеві громади зіштовхуються з різноманітними труднощами – їх інституціональний статус є однаковим, тоді як здатність кожної комуни до дій є різною. Нестача фінансових коштів призводить до того, що центральний уряд передає їм необхідні кошти задля національної солідарності через механізм фінансового регулювання. Для подолання таких труднощів застосовуються два підходи: - співробітництво комун для вирішення спільних проблем чи спільного здійснення певної діяльності; - злиття декількох дрібних комун в одну більш потужну і фінансово спроможну для вирішення питань функціонування всіх служб місцевого самоврядування . У першому випадку комуни залишаються юридичними особами і через договори визначають принципи і порядок спільної діяльності. Найбільш розповсюдженим співробітництвом комун є утворення спеціальних організацій, засновниками яких є комуни, і які створюються для вирішення певних спільних для засновників проблем. Вони мають статус юридичної особи і наділяються певною компетенцією за рахунок комун засновників, а їх створення може бути як добровільним, так і примусовим. акон від 5 січня 1988 року надає право комунам створювати різні синдикати, причому кожна комуна може передати синдикату лише частину своїх повноважень, що стосуються проблеми, для розв`язання якої створюється цей синдикат. Керівними органами синдикату є комітет синдикату та голова синдикату. Комітет є представницьким органом, де процедури розгляду питань і прийняття рішень аналогічні процедурам ради, а голова синдикату є його виконавчим органом. Синдикат також має свій власний бюджет і свій штат апарату. Крім синдикатів існують і інші види міжкомунального співробітництва такі, як дістрікти та міські об`єднання. Створення таких об`єднань може бути як добровільним так і примусовим. За умов добровільності, об’єднання оформляється постановою префекта чи указом президента. За відсутності згоди комун, але у випадку крайньої необхідності, таке об’єднання може бути утворено законом. Процес об’єднання дрібних комун у більші відбувається ще повільніше, ніж процес створення синдикатів (міжкомунальних об’єднань) і можливе лише за умов добровільності муніципальних рад чи результатів місцевого референдуму. Участь у засіданнях муніципальної ради є обов’язковою для її членів. Відсутність без поважних причин автоматично призводить до відставки депутата після проголошення відповідного рішення адміністративн | |
| Просмотров: 788 | Загрузок: 13 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |