| Главная » Файлы » Курсовые работы » Курсовые проекты |
Правовий статус Національного банку України
| [ Скачать с сервера (183.5 Kb) ] | 24.06.2017, 17:45 |
| Нині в Україні існує багато державних органів, через які держава керує фінансовою діяльністю і які наділені для цього спеціальною компетенцією. За повноваженнями та характером діяльності ці органи прийнято поділяти на: органи загальної компетенції, тобто ті, які здійснюючи свою діяльність у багатьох напрямках водночас реалізують і фінансову, яка не є для них основною, та органи спеціальної компетенції, які створені державою та наділені повноваженнями виключно для здійснення фінансової діяльності. Саме до органів спеціальних державних органів відноситься Національний банк України. Згідно з Законом України «Про Національний банк України»: «Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління». Тож, Національний банк України є особливим органом, що зумовлено його особливим правовим статусом та характером повноважень у сфері фінансової діяльності. Правовий статус Національного банку – це різновид суспільного статусу, що визначає Національний банк як особу на яку покладаються державні функції та завдання по організації банківської системи, банківської діяльності та грошового обігу. Крім цього, правовий статус визначає місце Національного банку в державному механізмі його призначення та правову природу.[2] На мою думку, тема, що висвітлюється в курсовій є надзвичайно цікавою особисто для мене та актуальною з огляду на те, що Національний банк України вирізняється своєю автономністю та самодостатністю, але в той же час у своїй діяльності взаємодіє з державними органами. Крім того, функції, які покладені на Національний банк України є важливими як для фінансово-правової сфери, так і для економіки країни, адже він забезпечує стабільність функціонування банківської системи України в цілому. Правовий статус центрального банку розкриває його правове становище у фінансових правовідносинах за його участі. Дослідженню правовідносин в банківській сфері та в діяльності Центрального банку країни у його різних аспектах присвячена значна кількість науково-теоретичних розробок. Зокрема цією темою займалися ряд таких науковців: Л.К. Воронова, О.П. Орлюк, Д.О. Гетьманцев, В.Л. Кротюк, Т.А. Латковська, О.А. Костюченко, В.В.Пасічник, А.Т. Ковальчук та інші. Враховуючи лімітований обсяг даної роботи, моїм завданням є розкрити та проаналізувати правовий статус Національного банку України в достатньо чіткій та стислій формі, враховуючи всі особливості та нюанси. А також визначити шляхи удосконалення та підвищення ефективності діяльності Центрального банку. І. Національний банк України – орган державної влади з особливою компетенцією 1.1. Історія створення Національного банку України. Хотілося б зазначити, що вперше банки як установи з такою назвою виникли в ХІІ ст. на основі такого поняття як «позика», яка існувало ще в Стародавні часи людства, коли зберіганням грошей та наданням позик займалися монастирі та храми. Перший банк виник у Венеції в 1171р., хоча він не досить чітко відповідав сьогоднішньому розумінню банку. Банки в сучасному розумінні зароджуються в Середньовіччі. Однією з перших таких кредитних установ можна вважати банк Святого Георгія, що виник у м. Генуї в 1407р. Збільшення кількості банків почалося в другій половині XVII ст. з початком розвитку капіталістичних відносин. [11, 343] Уперше у світовій практиці центральний банк було створено у Швеції (Риксбанк) у 1668 р. Дещо пізніше, у 1694 р., засновано Банк Англії. Однак, функції, які здійснювали ці банки відрізнялися від функцій сучасних центральних банків. Центральні банки сучасного типу виникають лише у ХІХст. Нині майже кожна країна має свій центральний банк, але їх функції та статуси відрізняються залежно від політичного, правового, фінансово-економічного розвитку відповідної держави. [12, 58] Щодо України, то в минулому, за часів Російської імперії, вона не мала власного центрального банку. Але одним із попередників Національного банку України можна вважати Київську контору Державного банку Російської імперії, яка виконувала певні функції центрального банку і була третьою за значенням у Росії. [12, 58] Такий науковець як О.В. Васюренко вважає, що процес створення банкової системи в Україні можна поділити на такі етапи: І етап: (1988 – 1990 рр.) – створення прототипу системи українських комерційних банків у складі банківської системи СРСР. ІІ етап: (1991 – І півріччя 1992 рр.) – перереєстрація українських комерційних банків та початок формування банківської системи України як незалежної держави. ІІІ етап: (II півріччя 1992 – 1993 рр.) – розвиток банківської системи України на етапі становлення економічного і політичного суверенітету; IV етап: (1994 – 1996 рр.) – розвиток банківської системи на першому етапі реалізації курсу економічних реформ монетарними методами; V етап: (1997 – 1998 рр.) – розвиток банківської системи в умовах поглиблення фінансово-економічної кризи, поступового переходу до поєднання монетарних методів управління економікою із заходами щодо її структурного реформування. VI етап: 1999 р. – до сьогодні – розвиток банківської системи в умовах реструктуризації економіки, падіння дохідності банківських операцій, укрупнення та консолідації капіталу банків. [7, 23] Якщо розглядати банківську систему України ще до 1988р., то варто зазначити, що під час Громадянської війни (1918-1920рр.) в Україні банківська система взагалі не функціонувала. В роки запровадження Нової економічної політики банки знову почали функціонувати. 12 грудня 1921р. розпочала діяльність Всеукраїнська контора Держбанку у м. Харкові. У 1955р. була створена Українська республіканська контора Держбанку СРСР, яка взяла на себе функції управління регіональними банківськими установами України. Республіканська контора, яка в 1987р. та в 1990р., була перейменована на Український республіканський банк, функціонувала до створення Національного банку України і за своїм статусом мала певні ознаки центрального банку. [13, 346] В Україні створення Національного банку пов’язують зі здобуттям незалежності та відокремленням фінансової системи України від фінансової системи СРСР. Саме на початку ХХ ст. на основі республіканського відділення держбанку СРСР та його обласних управлінь був створений Національний банк України. Правовою основою банківської системи нашої держави став Закон України «Про банки і банківську діяльність», ухвалений Верховною Радою України 20 березня 1991р. Відповідно до постанови Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України «Про банки і банківську діяльність»». Цей законодавчий акт було введено в дію з 1 травня 1991р. У цих законах у цілому знайшов відображення світовий досвід, накопичений у сфері банківського законодавства. [12, 68] Саме в п. 3 цієї Постанови передбачалося створити на базі Українського республіканського банку Держбанку СРСР Національний банк України. Цією ж постановою Національний банк було зобов'язано до 1 травня 1991р. розробити проект свого Статуту, визначити структуру і чисельність центрального апарату, підпорядкованої мережі установ і подати на затвердження Президії Верховної Ради України. [4] Варто сказати, що у 1991р. було закладено лише фундамент функціонування Національного банку України як центрального банку держави. Також слід сказати, що використовувалася нормативно-правова база колишнього Держбанку СРСР. І лише у квітні 1992р. було затверджено склад та структуру Центрального банку України, а в липні цього ж року було здійснено перехід на розрахунки із центральними банками держав СНД через кореспондентські рахунки. Потім було створено Валютну біржу. Пізніше Україна була прийнята до Міжнародного валютного фонду та Світового банку, крім цього, вступила до Європейського банку реконструкції та розвитку.[12, 70] У 1993р. набуває розвитку правова основа Національного банку і у лютому було прийнято Декрет «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», в якому Національний банк України визначено як «…головний валютний орган держави». Центральним банком для комерційних банків започатковано обов’язкові економічні нормативи. У червні цього ж року створено Центральну розрахункову палату, Центр міждержавних розрахунків, Національну платіжну раду при Національному банку України. [12, 71] На даному етапі Національний банк України має досить розвинену правову базу якою керується у своїй діяльності і яка визначає його правовий статус. 1.2 Правова характеристика статусу Національного банку України Перш за все, для правової характеристики статусу Національного банку України потрібно звернутися до Основного Закону України – Конституції України. Саме Конституція встановлює основні принципи банківської діяльності, які отримали свою конкретизацію в банківському законодавстві України. ЇЇ положення відіграють роль певних орієнтирів у формуванні банківського законодавства. Так виходячи із ст. 6 Конституції України, Національний банк України не входить до жодної з гілок влади, саме це і визначає його особливість та незалежність від органів державної влади, що і є головним принципом його діяльності. Ст. 99 визначає його основну функцію – забезпечення стабільності грошової одиниці держави – гривні та наділяє Раду Національного банку України правом розробляти основні напрямки грошово-кредитної політики, а також здійснювати контроль за її проведенням. Крім того, ст. 100 визначає порядок утворення цього органу. Також ст. 93 Конституції України визнає за Національним банком України право законодавчої ініціативи, тобто право вносити до Верховної Ради України пропозиції щодо прийняття або скасування законів, внесення змін до них. [16, 43] Пунктом 19 ст. 85 Конституції України визначаються повноваження Верховної Ради України щодо призначення та звільнення з посад половини складу Ради Національного банку України (7 членів). В пункті 12 ст. 106 визначено, що інша частина, тобто також 7 членів, призначається та звільняється Президентом України. Крім того, п. 18 ст. 85 зазначається, що Верховна Рада України призначає на посаду та звільняє з посади Голову Національного банку за поданням Президента України. [1] Наступним правовим актом, на основі якого здійснює свою діяльність Національний банк України, є Закон України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 року. В ст. 2 цього Закону визначається статус Національного банку України: «Національний банк України (далі – Національний банк) є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.» Цим законом детально врегульовується склад, повноваження, порядок призначення та звільнення керівництва Національного банку України, принципи якими повинен керуватися Національний банк України у своїй діяльності та функції, які він виконує. Також в законі, розділом ІХ, визначаються положення, що визначають взаємодію Національного банку України з Президентом, Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України. [2] Діяльність Національного банку України також провадиться згідно та на основі Закону України «Про банки і банківську діяльність» (від 7 грудня 2000р., замінив закон під такою самою назвою від 20 березня 1991 р.). Відповідно до цього закону в Україні діє дворівнева банківська система, яка складається з Національного банку України та інших банків, а також філії іноземних банків, що створені і діють на території України відповідно до законодавства. Метою цього Закону є правове забезпечення стабільного розвитку та діяльності банків в Україні та створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків, створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника. [11, 116] Крім цих основних законів, Національний банк України керується також іншими законодавчими актами та постановами і декретами Кабінету Міністрів України. Також Національний банк України уповноважений на видання нормативно-правових актів та інших актів, на основі яких здійснює свою діяльність та якими керуються інші комерційні банки, що належать до другої ланки банківської системи. 1.3 Місце Національного банку України в системі державних органів Розглядаючи Національний банк як особливий орган в системі державних органів, слід розкрити головний принцип його діяльності – незалежність. Враховуючи засади поділу державної влади на три гілки влади: законодавчу, виконавчу та судову, варто зазначити, що Національний банк України не входить до жодної гілки влади, що і виступає гарантією його незалежності. Слід зазначити, що і в інших країнах зберігається цей принцип. Уцілому вважається, що найбільш високий рівень незалежності від виконавчої влади має центральний банк Німеччини. Адже в своїй діяльності має підтримувати політику уряду, але в реалізації кредитно-грошової політики діє самостійно і не зобов’язаний підпорядковуватись та виконувати вказівки уряду. Крім цього, він виступає як радник при вирішенні питань, що стосуються грошово-кредитної сфери, а члени уряду можуть брати участь у засіданні Центральної ради Бундесбанку. Вони мають право вносити пропозиції, але при цьому не мають права голосу. В інших країнах банки менш незалежні у своїй діяльності, вони зокрема підпорядковані міністерству фінансів, або казначейству і в результаті цього уряд може суттєво впливати на кредитно-грошову політику. [13, 345] Якщо розглядати правовий статус Національного банку Російської Федерації то в ч.2 ст. 75 Конституції Російської Федерації: «Защита и обеспечение устойчивости рубля – основная функция Центрального банка Российской Федерации, которую он осуществляет независимо от других органов государственной власти.». Тож з цього можна зробити висновок, що Банк Російської Федерації є самостійна ланка в системі державної влади, який не належить ні до виконавчої, ні до законодавчої, ні до судової гілки влади. Деякі російські вчені, такі як: Г.А.Тосунян, А.Ю.Вікулін, взагалі відділяють Центральний банк Росії в окрему гілку влади – четверту – «грошову гілку влади». На думку Л.К.Воронової за такого підходу порушується конституційний принцип поділу влади, крім цього змішується система державного управління та державної влади. [8, 310] Тож, повертаючись до Національного банку України, варто вказати, на інституційний аспект незалежності, який полягає в тому, що на законодавчому рівні забезпечується невтручання в діяльність Національного банку України інших органів державної влади. Але в той же час, оскільки він не може бути ізольованим від інших суб’єктів економічної політики Центральний банк, взаємодіє з вищими органами державної влади на основі законодавчо розроблених механізмів. Слід зазначити, що ця взаємодія заснована, не на субординаційних відносинах, а на принципах рівноправного партнерства. З огляду на це доречним буде розглянути відносини Національного банку України з парламентом, урядом та главою держави. Тож, згідно з Законом «Про Національний банк України», в розділі ІХ закріплені такі положення. [8, 311; 2] Відповідно до ст. 51 вищезгаданого закону Національний банк України підзвітний Президенту України та Верховній Раді України в межах їх конституційних повноважень. [2] Підзвітність означає: 1) призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку Верховною Радою України за поданням Президента України; 2) призначення та звільнення Президентом України половини складу Ради Національного банку; 3) призначення та звільнення Верховною Радою половини складу Ради Національного банку; 4) доповідь Голови Національного банку Верховній Раді України про діяльність Національного банку; 5) надання Президенту України та Верховній Раді України двічі на рік інформації про стан грошово-кредитного ринку в державі.[2] Щодо взаємовідносин з Кабінетом Міністрів України, то вони висвітлені в ст. 52 цього ж закону: 1) Національний банк та Кабінет Міністрів України проводять взаємні консультації з питань грошово-кредитної політики, розробки і здійснення загальнодержавної програми економічного та соціального розвитку. 2) Національний банк на запит Кабінету Міністрів України надає інформацію щодо монетарних процесів. 3) Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади на запит Національного банку України надають інформацію, що має вплив на стан платіжного балансу, на монетарні процеси, включаючи щомісячну інформацію про показники доходів, видатків і дефіциту державного та зведеного бюджетів. 4)Національний банк підтримує економічну політику Кабінету Міністрів України, якщо вона не суперечить забезпеченню стабільності грошової одиниці України. 5) Голова Національного банку України або за його дорученням один із його заступників можуть брати участь у засіданнях Кабінету Міністрів України з правом дорадчого голосу. 6) У засіданнях Правління Національного банку можуть брати участь члени Кабінету Міністрів України з правом дорадчого голосу. 7) Національний банк України має право подавати Кабінету Міністрів України у встановленому порядку пропозиції щодо законодавчого врегулювання питань, спрямованих на виконання функцій Національного банку України. [2] На мою думку, для нормального та ефективного функціонування Національного банку України надзвичайно важливим є те, що з одного боку повноваження Центрального банку країни та Кабінету міністрів України є чітко розмежовані, а з іншого між ними існує тісний взаємозв’язок і співпраця. Варто підкреслити той факт, що незважаючи на те, що за спрямованістю здійснюваних повноважень та виконанням своїх функцій більше спрямовується саме до сфери державного управління, але він не належить до виконавчої гілки влади. Крім цього, важливою є економічна незалежність Національного банку України, що вказана в ст. 5 Закону України «Про Національний банк України»: «Національний банк щорічно складає кошторис доходів та витрат, який повинен забезпечувати виконання Національним банком його функцій». Кошторис не затверджується Верховною Радою, а потребує затвердження лише Радою Національного банку. Для забезпечення виконання своїх функцій Центральний банк країни має право на придбання та розпорядження рухомим і нерухомим майном. Національний банк України не відповідає за зобов'язаннями органів державної влади, а органи державної влади не відповідають за зобов'язаннями Національного банку, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов'язання. Що також є характеристикою Національного банку як автономного державного органу. [10,71; 2] | |
| Просмотров: 737 | Загрузок: 23 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |