| Главная » Файлы » Курсовые работы » Курсовые проекты |
Правовий механізм земельного податку
| [ Скачать с сервера (191.5 Kb) ] | 30.03.2017, 20:44 |
| Вступ Актуальність обраної теми. Відповідно до концептуальних засад політики України, що обрала демократичний курс на євроінтеграцію, необхідною є розбудова соціально орієнтованої економіки, встановлення відповідної їй системи оподаткування, у зв’язку з чим питання закріплення та регулювання податків набувають особливого значення. Земельний податок як один із найефективніших інструментів механізму державного управління, потребує чітко визначеного нормативно-правового регулювання. Соціально-економічні та політичні процеси, що відбувалися в Україні з моменту проголошення незалежності, зумовлювали різні підходи та теорії щодо визначення місця, ролі та функцій земельного податку в системі оподаткування. Демонополізація державної власності на землю викликала значні зрушення у суспільстві, зокрема зростання кількості приватних земельних власників, цивільно-правових угод щодо земельних ділянок, виокремлення земель з певним цільовим призначенням – ці та інші процеси потребували негайного врегулювання на законодавчому рівні. На сучасному етапі розвитку держави виокремлюються інші фактори та складаються умови, що потребують конструктивного переосмислення існуючого нормативно-правового матеріалу, усунення колізій та встановлення норм, які відповідатимуть досягнутому рівню суспільних відносин. В актуальності теми курсової роботи переконує також ступінь наукової розробки проблеми дослідження. Слід відзначити, що в науці фінансового права проблема земельного податку не є новою. Як фінансово-правова категорія земельний податок та його правове регулювання досить широко досліджувались у минулому в працях вчених, що спеціалізувались в галузі фінансового права. Особлива увага даній проблемі приділялась російською фінансово-правовою наукою у дореволюційний період. Одним з перших, хто науково обґрунтував необхідність запровадження та законодавчого оформлення земельного податку, був М.М. Сперанський, пропонуючи замінити ним існуючу тоді подушну подать. До проблеми земельного податку звертався М.І. Тур¬гєнєв, беззаперечним позитивом дослідження якого є те, що він вивчав правову природу даного податкового платежу на основі порівняль¬ного аналізу чинного тоді європейського законодавства. Особливого розвитку дослідження земельного податку набули у останній четверті ХІХ століття. Велика кількість праць в сучасних умовах є надзвичайно актуальними і такими, що викликають інтерес у дослідників. слід виділити комплексне дослідження В.О. Лєбєдєва „О поземельном налоге”. Він збагатив фінансово-правову науку узагальненнями, оцінками та висновками щодо правової природи, специфіки справляння земельного податку, визначив основні елементи та принципи його правового регулювання. Бачення автором правової природи земельного подат¬ку, його суб’єкта та об’єкта було сформоване на основі аналізу чинної на той момент нормативно-правової бази та виходячи з позицій фінансово-правової доктрини даного періоду. Тому деякі його твердження з погляду сьогодення природно можуть видатись застарілими. Однак роль і значення методологічних підходів до визначення земельного податку В.О. Лєбєдєвим в сучасній науковій доктрині податкового права важко переоцінити. З розпадом Радянського Союзу та встановленням в Україні земельного податку вивчення проблеми його правового регулювання набуло особливої ваги. Проте, вагомих наукових розро¬бок цієї проблеми поки що немає. В навчально-методичній літературі земель¬ний податок досліджується у поєднанні з іншими елементами податкової систе¬ми. Зокрема, М.П. Кучерявенко, досліджу¬ючи історію становлення та розвитку податкової системи, окрему увагу приділяє історичному аналізу правового регулювання земельного податку, „як одному з найбільш трବдиційних і невід’ємних її елементів”. Питанням земельного податку як обов’язкового елементу системи податків в Україні, йо¬го ознакам і правовій сутності приділяють увагу Д.А.Бекерська, Н.Д.Бондаренко, Н.Ю. Пришва, Б.С. Портянко та інші. Деякі аспекти даної проблеми обговорювались на науково-практичних конфе¬ренціях. Зокрема, питання сутності, ознак та властивостей даного податкового платежу розглядали О.С. Башняк , І.М Бондаренко. Проблемам земельного податку присвятив окремий розділ кандидатської дисертації І.Є. Криницький, визначивши специфіку земельного податку в групі майнових податків та охарактеризувавши його обов’язкові елементи, визначені подат¬ковим законом. Об’єктом дослідження в курсовій роботі є суспільні відносини, що виникають з приводу оподаткування фізичних та юридичних осіб – власників земельних ділянок та землекористувачів земельним податком та відрахування відповідних податко¬вих сум у централізовані фонди коштів. Предметом дослідження стали норми чинного законодавства України в сфері правового регулювання земельного податку, що містяться в Конституції України, Податковому кодексі України, Бюджетному кодексі України, Земельному кодексі України, Законах України «Про державну податкову службу в Україні», «Про місцеве самовря¬дування», «Про оцінку земель», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», в багатьох інших правових актах. Зазначені документи стали водночас основним нормативно-інфор¬мативним джерелом курсової роботи. Методологічною основою дослідження є класичні наукові принципи об’єктивності та історизму і дослідницькі методи пізнання, що ґрунтуються на них, а також конкретно-наукові методи. Розділ І Поняття та правова природа земельного податку 1. 1. Поняття земельного податку Земля, як важливий природний ресурс, була одним із перших об’єктів оподаткування, то ж цілком зрозуміло, що сьогодні земельний податок, як ефективний інструмент механізму державного управління економікою, є обов’язковою складовою податкової системи. Він встановлюється виключно державною владою шляхом прийняття актів вищої юридичної сили. Необхідність оформлення земельного податку в правову оболонку визнана в теорії фінансового права обов’язковою характерною рисою та вимогою до податку в цілому. Відповідно до цього правовою основою плати за землю та формування відповідних бюджетних доходів виступають положення Конституції України (ст. 92) , які деталізуються в статті 14 Податкового кодексу України (далі – ПКУ). Чинна редакція цієї норми визначає плату за землю як загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Отже, відповідно до положень ПК України, поняття «плата за землю» є узагальнюючим і об’єднує в собі два обов’язкових платежі – земельний податок та орендну плату за землі державної та комунальної форми власності. Відповідно до п. 14.1.72 ст. 14 ПК України земельний податок – обов’язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. В доктрині фінансового права склалися різноманітні підходи до визначення поняття земельного податку, зміст яких частково перехрещується, зокрема, при визначенні місця і значення відповідного податку в структурі бюджетних доходів з урахуванням соціально-економічних, політичних та інших умов, що існували в державі на певному етапі розвитку. До найбільш дискусійних його аспектів традиційно належали і продовжують залишатись такими наступні: 1) чи є земельний податок платою за користування землею, чи він носить безвідплатний характер; 2) чи є земельний податок подоходним, чи майновим (реальним) платежем; 3) за що саме він сплачується: за використання земельної ділянки, чи за право власності на неї. Земельний податок є загальнообов’язковим платежем, що сплачується в бюджет в чітко визначені строки за чітко визначеними ставками. Саме правове зобов’язання надає земельному податку всіх якостей податкового платежу: регулярності, рівномірності, стабільності надходжень, можливості примусового виконання. Обов’язок щодо сплати земельного податку є одностороннім. У земельно-податкових правовідносинах, як і у податкових правовідносинах в цілому, правовий обов’язок сплати податкових сум лягає лише на його платника. У держави ж не виникає ніяких зустрічних обов’язків, які б виражались у наданні адекватних матеріальних цінностей, послуг тощо. Саме з цих причин у теорії фінансового права ознака безвідплатності податку вважається однією із визначальних. Однак превалювання цього підходу не є визначальним: відсутність прямої, еквівалентної винагороди за сплату земельного податку не виключає існування прямих чи опосередкованих переваг платників як окремих осіб та членів суспільства. Відповідно до ст. 287 ПК власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою; відповідно до п.14.1.34 ст. 14 ПК України власники земельних ділянок – юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які відповідно до закону набули права власності на землю в Україні, а також територіальні громади та держава щодо земель комунальної та державної власності відповідно. На нашу думку, саме згадані вище норми закону визначають правову сутність земельного податку як майнового. Підтвердження таким думкам ми знаходимо і в сучасній теорії фінан¬сового права. Як зазначає М.П.Кучерявенко, розмір податку не залежить від результатів господарсь¬кої діяльності власників чи користувачів ділянок. На думку І.Є.Криницького, податок на землю сплачується із зе-мельних ділянок, незалежно від господарської діяльності її власника чи корис¬тувача. На основі цього він приходить до висновку, що даний платіж сплачу¬ється з права земельної власності особи. 1.2. Місце земельного податку в системі податків України В сучасній теорії фінансового права наводяться різноманітні класифікації податків, з використанням різних критеріїв. Однією з найбільш вдалих класифікацій у вітчизняній фінансово-правовій літературі ми вважаємо запропоновану М.П. Кучерявенком, яка проведена на основі наступних критеріїв: а) в залежності від компетентного органу, що встановлює податок: загальнодержавні та місцеві; б) в залежності від каналу надходження: закріплені та регулюючі; в) в залежності від платника: податки з юридичних осіб, податки з фізичних осіб та змішані (і з фізичних, і з юридичних осіб); г) виходячи з форми оподаткування: прямі (прибутково-майнові) та непрямі (податки на споживання); д) в залежності від способу стягнення: дольові (кількісні) та розкладкові; е) в залежності від характеру використання: загального призначення і цільового призначення; є) в залежності від періодичності стягнення: одноразові та регулярні тощо. На підставі даних класифікацій можна визначити місце земельного податку в системі податків України. В залежності від компетентного органу, що встановлює податок в науці фінансового права виділяють загальнодержавні та місцеві податки. Відповідно до ст. 8 ПКУ до загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені ПКУ і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених Кодексом, до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених ПКУ, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад. На основі цього ми визначаємо земельний податок в чинній системі податків як загальнодержавний платіж. Нині він затверджений ПКУ, стаття 9 якого містить загальний перелік державних податків і зборів. Залежно від способу зарахування до певної ланки бюджетної системи доходи бюджетів поділяються на закріплені й регулюючі. Закріплені — це доходи, які постійно діючими законодавчими актами віднесені у доходну частину певного рівня бюджетної системи повністю у розмірі територіального надходження або у твердо фіксованому розмірі (нормативі), що встановлюється на довгий строк. Виділяють державні, місцеві та пропорційні закріплені податки. Державними є ті, що у повному розмірі надходять до Державного бюджету. Місцеві зараховуються до місцевих бюджетів різного рівня. Пропорційними закріпленими податками визначаються платежі, суми яких розподіляються між Державним та місцевими бюджетами у певній пропорції. Регулюючими є податки, пропорції надходжень яких в Державний і місцеві бюджети встановлюються Законом про Державний бюджет на поточний рік. Згідно з чинним нормативно-правовим регулюванням, земельний податок є закріпленим пропорційним податком. Тобто, таким, суми надходжень якого розподіляються між державним і місцевими бюджетами або між місцевими бюджетами в сталій пропорції, затвердженій постійним законодавчим актом, в нашому випадку – Бюджетним кодексом України. Платниками земельного податку є власники земельних ділянок, часток (паїв). Відповідно до п.14.1.34 ст. 14 ПК України власники земельних ділянок – юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які відповідно до закону набули права власності на землю в Україні, а також територіальні громади та держава щодо земель комунальної та державної власності відповідно. Залежно від форми оподаткування, земельний податок в системі податків України є прямим реальним податком. Він стягується в процесі набуття та акумуляції матеріальних благ, що визначаються розміром об’єкту оподаткування і сплачуються власником земельної ділянки. Його реальність виявляється в тому, що він сплачується з майна, в основі якого полягає потенційний дохід, отриманий в певних економічних умовах з предмету оподаткування. На основі критеріїв способу сплати податкових платежів земельний податок є кількісним. Його розмір визначається для кожного платника окремо, виходячи з кількісних і якісних показників земельної ділянки, якою він володіє на праві власності. Загальна сума податку формується як сума платежів окремих платників. У фінансово-правовій літературі прийнято розподіляти податки за характером їх використання. Виділяють податки загального призначення, що використовуються на загальні цілі, без конкретизації мети фінансування державних потреб і цільові податки, які зараховуються у цільові та позабюджетні фонди з обов’язковою конкретизацією їх використання. На основі такого критерію класифікації системи податків у вітчизняній науці фінансового права пропонується визначати земельний податок як цільовий податковий платіж. Аргументується така пропозиція посиланням на Закон України „Про плату за землю”, який втратив чинність, проте ст. 3 даного нормативно-правового акту, згідно з якою земельний податок запроваджується з метою формування джерела коштів для фінансування заходів щодо раціонального використання та охорони земель, підвищення родючості ґрунтів, відшкодування витрат власників землі і землекорис¬тувачів, пов'язаних з господарюванням на землях гіршої якості, ведення земельного кадастру, здійснення землеустрою та моніторингу земель, проведення земельної реформи та розвитку інфраструктури населених пунктів, є концептуальною за своїм змістом та потребує відображення в чинному законодавстві України. Залежно від періодичності справляння земельний податок є регулярним, тобто таким, що сплачується протягом всього періоду наявності права власності (інколи – користування) земельною ділянкою. Отже, земельний податок в системі податків постає як загальнодержав¬ний, прямий реальний податок, що сплачується фізичними і юридичними особами. Він є кількісним (дольовим) і систематичним податком, сплачується регулярно через певні проміжки часу, виходячи зі ставок, визначених з врахуванням характеристик земельної ділянки. Його значення і місце серед інших елементів системи податків перебуває в прямій залежності від ролі та значення землі, яку вона відіграє як джерело національного доходу і носій податкового тягаря. Розділ ІІ Правовий механізм земельного податку 2.1. Суб’єкт земельного податку Правове регулювання обов’язкових податкових платежів визначається як особливостями компетенції органів державної влади і управління щодо встановлення, зміни і скасування, так і чітким закріпленням усіх елементів, що характеризують податок як цілісний механізм. Регулювання правового механізму податку здійснюється шляхом закріплення імперативного набору елементів, що визначають зміст і особливості реалізації податкового обов’язку. Згідно з положенням Конституції України, виключно Законами України встановлюється система оподаткування, податки і збори. Закон, встановлюючи податковий обов’язок, повинен чітко визначати основні елементи податку – підтвердженням цього є положення, закріплене в ст. 7 ПКУ. У чинному податковому законодавстві та фінансово-правовій літературі вважається загальноприйнятим, що будь-який закон про податки повинен містити в собі шість обов’язкових елементів: суб’єкт, об’єкт, ставку податку, одиницю оподаткування, строки сплати податку та пільги щодо його сплати. Відсутність будь-якого з них унеможливлює саму процедуру справляння земельного податку, робить податковий механізм невизначеним. Найголовнішим елементом земельного податку є суб’єкт відповідного податку. Однією з основних ознак суб’єкта земельного податку є встановлення державою щодо нього податкового обов’язку, зміст якого визначається насамперед імперативним методом фінансово-правового регулювання та особливостями відносин, що складаються між суб’єктами з приводу його сплати. ПКУ (ст. 269) встановлює, що платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Відповідно до п.14.1.34 ст. 14 ПК України власники земельних ділянок – юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які відповідно до закону набули права власності на землю в Україні, а також територіальні громади та держава щодо земель комунальної та державної власності відповідно. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Підставою виникнення права власності на землю є юридичний факт, з яким закон пов’язує виникнення такого права. Відповідно до Земельного кодексу України до юридичних фактів, на підставі яких виникає право приватної власності на землю, належать: 1) рішення органу влади про передачу земельної ділянки громадянинові у приватну власність; 2) цивільно-правова угода; 3) успадкування земельної ділянки. Особливістю зазначених юридичних фактів є те, що за змістом вони являють собою активні дії органів влади та осіб, які набувають право власності на землю. Отже, право власності на земельну ділянку виникає після одержання юридичною або фізичною особою документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку та його державну реєстрацію. Слід зазначити, що земельні частки (паї) є самостійними об’єктами земельних правовідносин та умовними частками в землях колективних сільськогосподарських підприємств, що належить кожному окремому члену такого підприємства. Право власності на земельну частку (пай) підтверджує сертифікат, в якому зазначають розміри та вартість паю, виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право власності на земельну частку (пай), також є: – свідоцтво про право на спадщину; – засвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай); – рішення суду про визнання права на земельну частку (пай). | |
| Просмотров: 522 | Загрузок: 19 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |