| Главная » Файлы » Курсовые работы » Курсовые проекты |
ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ В УКРАЇНІ
| [ Скачать с сервера (74.4 Kb) ] | 04.07.2017, 06:53 |
| ЗМІСТ ВСТУП 3 Розділ Розділ 1. Сутність правових засад державної служби 5 Розділ Розділ 2. Правове визначення основних характеристик державної служби в Україні. 13 Розділ Розділ 3. Правові засади статусу державних службовців та проходження державної служби в Україні. 20 ВИСНОВКИ 26 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 28 ВСТУП Практичне здійснення значних за обсягом та складністю завдань і функцій Української держави потребує цілеспрямованої та високоефективної професійної діяльності широкого кола осіб. При цьому особлива роль належить тій частині утримуваного державою персоналу, яка безпосередньо уповноважується державою на здійснення таких завдань та функцій, діє від її імені та яка забезпечує необхідне впорядкування суспільної життєдіяльності. Держава зобов’язана висловити власне вольове ставлення до необхідності та форми в виокремлення цього персоналу, його функцій, принципів функціонування, сформулювати чіткі та однозначні вимоги щодо комплектування та використання цього персоналу, умов його забезпечення. В іншому випадку, як справедливо зазначав російський дослідник В. М. Манохін, державна служба й особи зайняті нею, "можуть бути орієнтовані на служіння державі, законові, начальникові, що перебуває на чолі органу. Усі ці три мети служби хоч і зв'язані тісно між собою, але все-таки не складають єдине ціле" [21, с. 89]. Зовнішнім виразом, формою такого вольового ставлення виступає нормативно-правове регулювання державної служби. Утім, розмаїття відносин на державній службі, які підлягають правовому упорядкуваннюопосередкуванню, зумовлює необхідність певного структурування нормативно-правової регламентації. У цьому відношенні доречно говорити про першочерговість рядність правового регулювання основоположних засадничих елементів державної служби, що дозволяє належним чином стабілізувати її не тільки як суспільний, але й як правовий інститут. Оскільки в умовах швидкоплинних суспільних змін необхідністю є постійне коригування правового регулювання елементів вторинних, менш важливих. Слід відзначити, що до окремих аспектів визначення правовими засобами засад державної служби в Україні звертали увагу такі вітчизняні науковці як В. Б. Авер’янов, Ю. П. Битяк, С. Д. Дубенко, Г. І. Леліков, Н. Р. Нижник, П. Т. Павленчик, І. М. Пахомов, Т. І. Пахомова, О. В. Петришин, В. М. Шаповал. Проблемами правових засад державної служби в цілому та стосовно окремих держав опікувалися також такі зарубіжні науковці як Г. В. Атаманчук, Д. М. Бахрах, Г. Бребан, Б. Гурне, Б. М. Лазарєв, В. М. Манохін, А.Ф. Ноздрачов, Ю. М. Старілов. Метою даної курсовоїю роботи би є виявлення форми та змісту правового регулювання найбільш суттєвих, засадничих елементів вітчизняної державної служби. Відповідно до мети в роботі реалізуються наступні завдання: • розкрити зміст поняття "правові засади державної служби"; • показати основні юридично визначені характеристики державної служби; • охарактеризувати правове регулювання статусу державних службовців та проходження державної служби. в Україні.; Об’єктом дослідження є врегульовані правом суспільні відносини, які пов’язані із виокремленням та функціонуванням державної служби в Україні. Предметом дослідження є правові засади державної служби в Україні. Курсова робота виконана на основі вивчення як нормативно-правових актів, які регулюють практичне функціонування державної служби в Україні, так і напрацювань вітчизняних та зарубіжних науковців, які в тій чи іншій мірі стосуються проблеми. В структурному відношенні робота складається із вступу, трьох підрозділів основної частини, висновків та списку використаних джерел. Розділ Розділ 1. Сутність правових засад державної служби Визначення правових засад державної служби в Україні потребує передусім окреслення змісту досліджуваного поняття. Слід вказати на відсутність законодавчого визначення даного поняття. Зокрема, чинний Закон України "Про державну службу" у преамбулі вказує, що він "визначає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті"[24]. А це дає певний простір для припущень про наявність неосновних, але все ж засад. Прийнятий у 2011 р. закон, який однак не набрав чинності, у преамбулі зазначає, що він визначає правові засади державної служби поряд із організаційними, принципами державної служби, умовами та порядком реалізації права громадян України на державну службу[25]. Себто, правові засади певним чином відокремлюються від принципів, організаційних засад, умов та порядку реалізації права на державну службу. Слід вказати, що слово "засади" 15 разів згадується в Конституції України, при цьому один раз йдеться саме про "правові засади" - щодо правових засад і гарантій підприємництва (п.8 ч.1 ст. 92) [16].. Однак щодо державної служби передбачено, що виключно законами України регулюються "основи державної служби" (п.12.ч.1 ст. 92), внаслідок чого виникає питання щодо співвідношення "основ" та "засад". На жаль, на сьогодні в науковій літературі також немає достатньо чіткого та однозначного розуміння поняття "правові засади" ані щодо державної служби, ані щодо інших явищ. Досить побіжним є визначення, що "правові засади державної служби складають юридичні норми, що регулюють порядок формування і практики її здійснення" [22, с. 8]. Здебільшого відбувається ототожнення понять "засади", "основи" і "принципи" державної служби. Наприклад, у "Юридичній енциклопедії" вказується, що принципи є "основними засадами, вихідними ідеями" [35]. Неоднозначним є визначення поняття "засади" й фахівцями-філологами. НаприкладПриміром, авторами "Сучасного тлумачного словника української мови" це поняття визначається також недостатньо чітко: "1. Основа чогось, головне, на що спирається, на чому ґрунтується що-небудь. 2. Вихідне, головне положення чого-небудь; принцип, основа світогляду, правило поведінки. 3. Метод, спосіб здійснення, виконання чого-небудь"[31, с. 325]. Адже якщо виходити із того, що засадами постають правила поведінки, то тоді будь-яку норму права як визначене за змістом правило поведінки можна віднести до засад. "Основи" визначаються цими ж авторами як "головні засади, підвалини чогось", "найважливіші, вихідні положення чогось"[31, с. 613]. Тож певним чином можна говорити про можливість і доцільність практичної ідентифікації "засад" та "основ" як синонімів. Видається не позбавленим інтересу звернення до визначення правових засад у законодавстві інших держав, наприклад, Російської Федерації. Щоправда, завдання російського законодавця значною мірою полегшується однозначністю розуміння "засад" та "основ" саме як "основ". У законі "Про основи державної служби в Російській Федерації" йдеться про встановлення "правових основ організації державної служби …і основ правового становища державних службовців Російської Федерації"[33]. Тим самим, визначення поняття "правові основи державної служби" фактично відсутнє. З огляду на неоднозначність розуміння та визначення правових засад державної служби видається доцільним виходити із формального та фактично аспектів цього явища. Формальний аспект полягає у тому, що визначення правовими засобами основоположних, вихідних елементів державної служби передбачає і використання відповідних засобів. Виходячи із зазначеного конституційного положення про визначення основ державної служби виключно законами України слід вважати, що до правових засад державної служби можуть бути віднесені тільки положення, сформульовані в Основному Законі та законах України. Певною мірою проблема досліджуваного поняття зумовлена тим, Певна проблема полягає у тому, що Конституція України не містить визначення поняття державної служби. Про останню згадується винятково в контексті рівного доступу громадян до державної служби (ч.2 ст. 38) та законодавчого регулювання основ державної служби (п.12 ч.1 ст. 92). Слід відзначити, що в процесі системного оновлення Конституції України є необхідністю більш чітке визначення даного поняття. Слід вказати, що новітні конституції окремих зарубіжних держав містять більш чіткі визначення. Приміром, у ст. 153 польської конституції зазначається: "З метою забезпечення професійного ретельного, неупередженого та політично нейтрального виконання завдань держави в установах урядової адміністрації діє корпус цивільної служби"[15]. Конституційні положення можуть безпосередньо визначати перелік питань, які підлягають винятково законодавчому врегулюванню. В Iспанiї ст. 103 Конституцiї передбачено особливий статус т.зв. "публiчної адмiнiстрацiї", при цьому ч.3 даної статті вказує: "Закон встановлює статус публічних службовців, доступ до публічної служби відповідно із чеснотами та здібностями , особливі умови їх права на професійні об'єднання, положення про несумісність посад і гарантії неупередженості при виконанні службових функцій"[12]. В Iталiї відділ ІІ розділу ІІІ (ст.ст. 97, 98) конституції "Державна адміністрація" також містить низку положень, які безпосередньо визначають, що має регулюватися законом - порядок заміщення посад, форма визначення компетенції, функції та особистої відповідальності посадових осіб, можливість встановлення обмежень[14]. Тим самим окреслюється й певне розуміння засад державної служби, як винятково важливих для її належного функціонування елементів. Разом з тим, Утім, слід врахувати, що попри відсутність безпосереднього окреслення засад державної служби, Конституція України містить низку базових засадничих правоположень, які опосередковано окреслюють сутність, зміст , завдання організації та функціонування державної служби. Передусім йдеться про те, що права і свободи людини та їх гарантії "визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави" (ч.2. ст. 3). Встановлюються певні межі діяльності посадових осіб. Зокрема вказано, що посадові особи органів державної влади "зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України" (ч.2 ст. 19), неможливість узурпування цими особами права "визначати і змінювати конституційний лад в Україні" (ч.2 ст. 5)¸ обов’язок приймати індивідуальні чи колективні письмові або особисті звернення (ст.40), обмеження законом підприємницької діяльності цих осіб (ч.1 ст. 42). Встановлене право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності посадових осіб (ч.2 ст. 55) та відшкодування завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю цих осіб матеріально або моральної шкоди (ст. 56). Безумовно, ключову роль у визначенні засад державної служби в Україні відіграє Закон України "Про державну службу". Дещо затяжний період зміни змісту законодавчого регулювання базовими законами дозволяє виявити як розуміння важливості законодавчого регулювання певних відносин, так і суспільну потребу у розширенні предмету законодавчого регулювання. Однак окрім Закону України "Про державну службу" засади державної служби визначаються і іншими законами України. Слід звернути увагу на те, що текст базового закону містить відсилочні норми на Кодекс законів про працю України, Закон України "Про засади запобігання і протидії корупції", Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Видається, що відповідні положення цих законодавчих актів також можуть розглядатися як такі, що визначають засади державної служби. Однак правові засади державної служби, на наш погляд, не визначаються законами, які регулюють особливості проходження державної служби в окремих відомствах, що передбачено спеціальними законами: "Про прокуратуру", "Про збройні сили України", "Про міліцію", "Про освіту", "Про дипломатичну службу" тощо, оскільки у відповідних законах встановлюються не загальні правила та вихідні положення, а передусім винятки із цих правил. Непростим є питання щодо можливості віднесення до правових засад державної служби правоположень, які містяться у підзаконних актах. Передусім це стосується нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих на підставі бланкетних норм, викладених у Законі України "Про державну службу": встановлення додаткових, крім передбачених законами, процедур відбору громадян на державну службу (ст. 4), шляхів просування по службі (ст. 27), умов оплати праці державних службовців (ст. 33), затвердження порядку проведення конкурсу для вступу на державну службу та положення про кадровий резерв державної служби (ст.ст. 15, 28) тощо. Слід виходити із того, що законодавець, доручаючи уряду України регулювати певні правовідносини власними актами, вже визнав недоцільність (або й неможливість) законодавчого регулювання цих відносин. Як справедливо зазначав В.М.Шаповал, "підзаконними нормативно-правовими актами (вочевидь, у першу чергу постановами Кабінету Міністрів України) не можуть визначатися такі основи, але їх засобом можлива регламентація інших, "неосновних" питань державної служби"[29]. Відповідь на форму визначення правових засад державної служби в Україні значною мірою визначає і змістовну складову цих засад - йдеться про структурований виклад змісту цих законів. Йдеться про визначення сутності та принципів державної служби, державної політики у сфері державної служби, правового статусу державних службовців та проходження державної служби. Слід відзначити, що в спеціальній літературі, попри розбіжності в розумінні окремих із цих понять, висловлювалися і міркування щодо недоцільності розмежування понять, виходячи із структури зазначеного Закону. Зокрема, П. Т. Павленчик, звертаючись до співвідношення понять "проходження державної служби" та "службова кар’єра", вказував на їх певний взаємозв’язок, коли "службову кар'єру слід розглядати як форму проходження державної служби, яка стосується, головним чином, просування по службі"[22, с. 8]. Д. М. Бахрах також стверджує, що проходження державної служби – це "динаміка службового статусу особи, яка обіймає державну посаду, тобто процес перебування на посаді, її службова кар'єра" [5; с.25]. На думку В. Б. Авер’янова, «в процедурному аспекті значенні змістом проходження державної служби є сам процес проходження певних стадій та здійснення певних процедур перебування на держслужбі - починаючи з прийняття на держслужбу та завершуючи припиненням такої служби, з урахуванням просування та переміщення по службі та обсягу повноважень за конкретною посадою в державному органі або його апараті» [7; с.352]. П. Т. Павленчиком проходження державної служби в цілому також розглядалося як тривалий організаційно-правовий процес, починаючи із вступу на державну службу і аж до її припинення [22, с. 8-9]. Однак, якщо, як вже зазначалося, немає підстав відносити до змісту правових засад державної служби положення, сформульовані у підзаконних актах, виданих за прямим дорученням законодавця, суттєво іншим слід визнати зміст положень, які викладені у підзаконних актах, виданих внаслідок виникнення певної суспільної потреби. Найбільш показовим є питання про видання Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про проведення атестації державних службовців" від 28 грудня 2000 року № 1922, конституційність якої була предметом розгляду в Конституційному Суді України[29]. При розгляді даної справи В.М.Шаповал у "Окремій думці" слушно звернув увагу на те, що відповідь на "питання: чи віднесена атестація до основ державної служби і тим самим до сфери законодавчого регулювання?" має бути позитивною. Не менш складним є питання про визначення моменту початку службових відносин. Чинний Закон України "Про державну службу" не дає відповіді на це питання. Тому Пленум Верховного Суду в Постанові "Про практику розгляду судами справ про корупційні діяння та інші правопорушення, пов'язані з корупцією" № 13 від 25 травня 1998 р вказав: "Суди повинні мати на увазі, що особа набуває статусу державного службовця з моменту прийняття рішення про зарахування її на посаду державного службовця, незалежно від того, прийняла вона присягу чи ні, а також чи присвоєно їй ранг і чи попереджено її про встановлені ст.5 Закону обмеження"[27]. Належність відповідних положень до засад державної служби опосередковано підтвердив законодавець з прийняттям Закону України "Про державну службу" у 2011 р. (ст. 29 "Оцінювання результатів службової діяльності державного службовця" , ст. 19 "Початок службових відносин"). Повнота та цілісність правових засад державної служби передбачає наявність не тільки матеріальних, але й необхідних процесуальних норм, які забезпечують належну і в повному обсязі реалізацію норм матеріального права. З огляду на наявність двох процесів розгляду та вирішення справ або питань, що входять до компетенції державного органу - адміністративного і судового, необхідністю є законодавче унормування порядку як адміністративно-юрисдикційних, так і адміністративно-процедурних проваджень. Види адміністративно-юрисдикційних проваджень які мають на меті вирішення адміністративно-правових спорів, пов'язаних з державною службою, застосування до винних заходів юридичної відповідальності за скоєні вчинки і правову оцінку розглянутих фактів: дисциплінарних, у справах про відшкодування матеріальної шкоди в адміністративному порядку, за скаргами, пов'язаним з державною службою, у справах про адміністративні правопорушення. Видами адміністративно-процедурних проваджень, що являють собою організаційні процедури, що забезпечують вирішення питань державної служби, коли відсутня адміністративно-правовий спір, є: прийом на державну службу, заміщення вакантної державної посади державної служби за конкурсом, присвоєння кваліфікаційного розряду, військового або спеціального звання, класного чину, дипломатичного рангу, нагородження державної або відомчої нагородою, проведення атестації державного службовця та ін. Процедурне провадження виявляється в тому, що органи виконавчої влади, вирішуючи при відсутності адміністративного спору перераховані вище та інші питання в межах своєї компетенції, зобов'язані дотримуватися спеціальні процесуальні правила. Саме відсутність спору відрізняє процедурне провадження в системі державної служби від юрисдикційного[19]. Отже, потрібно визначитися із тим, наскільки важливу роль відіграють нині закони відіграють для регулювання основ державної служби. Адже, якщо закон не визначає певні "вузлові" моменти, то мають місце прогалини (дефекти) законодавчого регулювання. І, відповідно, виникає питання про те, чи якість законодавчого регулювання в Україні на сучасному етапі розвитку забезпечує повною мірою цілісність засад державної служби. Таким чином, під правовими засадами державної служби слід розуміти вихідні положення викладені в Конституції і законах України, які є суспільно необхідними для належного функціонування державної служби, цілеспрямованої та ефективної реалізації завдань та функцій держави. Розділ 2. Правове визначення основних характеристик державної служби в Україні. Порівняно із практикою демократично організованих країн, специфіка державної служби в колишньому СРСР визначалася тотальним одержавленням усіх сфер суспільної життєдіяльності, цілковитим підпорядкуванням останньої завданням держави, істотним розривом між змістом суспільних відносин та їх юридичним оформленням. Відповідно до умов тоталітарної держави потрібно говорити про фактичне перебування на службі у держави усього працездатного населення. Після розпаду СРСР державна служба в більшості нових незалежних держав була організаційно виділена й одержала належне юридичне оформлення. Чільною ознакою належності до держслужби стало перебування на посаді в державному органі або його апараті. Визначення державної служби як сукупності осіб, які обіймають певні посади в апараті держави і здійснюють реалізацію тих або інших її функцій, неминуче призводило би до істотного розмивання її меж. За такого підходу досить складно відокремити членів уряду і парламентаріїв, з одного боку, і професійних чиновників, з іншого - і перші, і другі безумовно належать до апарату держави. Ще більше ускладнюється виокремлення державної служби її пов'язуванням зі здійсненням функцій держави, - у цьому випадку потрібно говорити про віднесення до д | |
| Просмотров: 769 | Загрузок: 21 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |