| Главная » Файлы » Курсовые работы » Курсовые проекты |
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ БДЖІЛЬНИЦТВА
| [ Скачать с сервера (137.5 Kb) ] | 05.06.2017, 01:02 |
| ЗМІСТ ВСТУП……………………………………………………………………………….3 РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ТА ЗАКОНОДАВЧІ ЗАСАДИ БДЖІЛЬНИЦТВА 1.1 Поняття, форми та методи регулювання бджільництва в системі аграрного права України ………………………………………………………………………..5 1.2 Стан законодавства з питань правового регулювання бджільництва ……….9 РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ БДЖІЛЬНИЦТВА 2.1 Проблеми державного управління та контролю у сфері правового регулювання бджільництва ……………………………………………………….13 2.2 Основні напрями розвитку дерегулювання бджільництва ………………….20 2.3 Юридична відповідальність за порушення законодавства у сфері бджільництва ………………………………………………...……………………..22 ВИСНОВКИ ……………………………………………………………………….26 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ………………………………………27 ВСТУП Агропромисловий комплекс (АПК) України – це цілісна народногосподарська система взаємозв'язаних між собою галузей, об’єднаних в єдине ціле з метою виробництва продовольства та сільськогосподарської сировини для переробних галузей промисловості. Основна мета державного регулювання діяльності АПК полягає в тому, щоб: забезпечити населення продуктами харчування, а переробні галузі промисловості – сировиною; збільшити експортні можливості галузей АПК, розв’язати соціальні, культурно-побутові проблеми, що мають місце в АПК в умовах багатоукладності економіки. При цьому функції держави з регулювання розвитку АПК є наступними: визначення пріоритетних напрямів розвитку АПК та напрями спрямування інвестицій на його розвиток; здійснення підтримки пріоритетних галузей і сфер АПК через пряме бюджетне фінансування, кредитування, механізм дотацій, цільове субсидування; сприяння здійсненню процесів роздержавлення, приватизації та розвитку нових форм господарювання; встановлення механізму формування державних замовлень та контрактів на поставку сільськогосподарської продукції та сировини для державних потреб; здійснення індикативного планування розвитку АПК та ін. Україна одна з провідних держав світу, яка має розвинуте бджільництво, що забезпечує запилення ентомофільних сільськогосподарських рослин, виробництво меду, воску, бджолиного обніжжя, прополісу, бджолиної отрути, бджолиного маточного молочка для потреб населення, харчової, медичної, хімічної та інших галузей. Україну в світі визнають як батьківщину культурного бджільництва, заснованого працею основоположника прогресивних ідей у галузі П.І. Прокоповича. Слід зазначити, що питання правового регулювання та управління в теоретичному та прикладному аспекті вивчали такі вчені як: В.Б. Авер’янов, О.Ф. Андрійко, А.С. Васильєв, Ю.П. Битяк, І.П. Голосніченко, О.В. Дяченко, Р.А. Калюжний, Є.Б. Кубко та інші. Актуальність теми полягає в необхідності поглиблення наукових досліджень проблем державного регулювання бджільництва, шляхом вдосконалення його організаційно-правового забезпечення у зв’язку з перспективою вступу України до Світової Організації Торгівлі (СОТ) та відповідно необхідністю удосконалення нормативно-правової бази бджільництва. Метою даного дослідження є поглиблення теоретичних засад організаційно-правового забезпечення розвитку державного регулювання в галузі бджільництва, а також в обґрунтуванні наукових висновків і пропозицій щодо їх практичного використання на галузевому рівні. Об’єктом дослідження виступають правові засади організації та діяльності органів держави в процесі регулювання суспільних відносин в галузі бджільництва. Предметом дослідження є організаційно-правове забезпечення розвитку державного регулювання в галузі бджільництва України. Методологічною основою дослідження виступає сукупність загальних і спеціальних методів наукового пізнання: діалектичний, формально-логічний, порівняльного аналізу, системно-структурний та функціональний, які обрано з урахуванням предмету досліджень. Формально-логічний метод застосовувався при визначенні поняття державного регулювання в галузі бджільництва, його змісту та особливостей. На основі методу порівняльного аналізу здійснено дослідження вітчизняного законодавства та законодавства зарубіжних країн стосовно організаційно-правових питань державного регулювання в галузі бджільництва. Використання системно-структурного та функціонального методів методу дозволило сформувати систему управління в галузі бджільництва та узгодити функціонування всіх її складових елементів. Робота структурно складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел. РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ТА ЗАКОНОДАВЧІ ЗАСАДИ БДЖІЛЬНИЦТВА 1.1. Поняття, форми та методи державного регулювання в галузі бджільництва Необхідність у державному регулюванні виникає там, де є можливість організувати, упорядкувати, об’єднати спільну діяльність людей. Звісна річ, у цьому разі йдеться про інтерес. Адже організуюча діяльність завжди має мету – отримування певних результатів чи поведінки і, в кінцевому підсумку, продуктів діяльності людей. Держане регулювання виступає як засіб, що забезпечує кооперацію праці, яка є необхідним і невід’ємним елементом процесу суспільного виробництва. Характерним прикладом в цьому відношенні може бути АПК України. Під державним регулюванням в галузі бджільництва слід розуміти цілеспрямований вплив держави на суспільні відносини в цій галузі та відповідну організаційну діяльність державних органів з цього приводу. При цьому зміст державного регулювання в галузі бджільництва полягає в регулятивному впливі на об’єкти регулювання з метою досягнення галуззю максимальної ефективності для задоволення попиту населення у продуктах харчування та сировині. Об’єктами державного державного регулювання в галузі бджільництва є товарні та племінні бджологосподарства (селекційні центри, племінні заводи, племінні бджолорозплідники, племінні пасіки), підприємства з виготовлення обладнання та пасічного інвентарю, підприємства, установи та організації із заготівлі, переробки, реалізації продуктів бджільництва та препаратів з них, лабораторії сертифікації продуктів бджільництва, наукові установи, заклади освіти, дослідні господарства, які займаються бджільництвом. До об’єктів державного регулювання в галузі бджільництва належать також спілки, асоціації та інші об’єднання, діяльність яких пов’язана з питаннями бджільництва. Суб’єктами державного регулювання в галузі бджільництва є органи законодавчої та державно-виконачної влади, в тому числі органи місцевої державної адміністрації. На основі вищесказаного можна зробити висновок про належність державного регулювання в галузі бджільництва до складу суспільних відносин, що утворюють предмет адміністративного права. Це підтверджується тим, що до предмету адміністративного права входять групи однорідних відносин, що формуються в різних сферах і в тому числі в економічний. При цьому галузь бджільництва є складовою аграрно промислового комплексу України, в якій адміністративним правом регулюються групи однорідних суспільних відносин, що формуються в ході державного управління між суб’єктами та об’єктами управління, в процесі внутрішньої організації та діяльності апаратів державних органів, адміністрацій підприємств (зокрема племінних та товарних бджологосподарств); в ході застосування заходів адміністративного примусу, включаючи адміністративну відповідальність щодо порушень законодавства в галузі та ін. Необхідно підкреслити, що близько 90 % бджолопідприємств в Україні знаходяться у приватній власності. Тому вдосконалення організаційно-правового забезпечення державного регулювання в галузі є вкрай актуальним. Основні форми регулятивної діяльності державних органів в галузі бджільництва співпадають з такими загальноприйнятими формами, як: правотворча, правозахисна, правоохоронна, організаційна. Правотворчу діяльність здійснюють уповноважені органи держави, законодавчої влади щодо відповідних правових актів з питань сільського господарства. Вона визначається важливістю ролі права в регулюванні суспільних відносин в аграрному секторі економіки України. Правозахисна діяльність дістає своє юридичне відображення у виданні правових актів індивідуального характеру, які містять державно-владні розпорядження стосовно, суб’єктивних прав і юридичних обов’язків різних органів, посадових осіб, суб’єктів сільськогосподарського виробництва. Індивідуальні акти найбільш поширені в практиці державного регулювання сільським господарством, однак головною вимогою щодо них є їх відповідність нормативним актам. Правоохоронна діяльність, будучи важливою формою державного регулювання, знаходить вияв у перевірці відповідності всієї фактичної діяльності нормам права, обстоюванні загальнодержавних інтересів, прав сільськогосподарських виробників, працівників галузі. Метою організаційної діяльності державних органів у сільському господарстві є забезпечення чіткої, максимально ефективної діяльності цієї галузі й міцно пов’язаних із нею інших галузей АПК. Природно, що для функціонування сільського господарства велике значення мають зміст і сутність організаційних заходів усіх систем органів законодавчої і виконавчої влади. Організаційними формами державного регулювання сільського господарства є – роз’яснення змісту нормативних актів; проведення службових нарад; складання інструктивних листів, узагальнень тощо. Поряд з формами регулятивної діяльності важливим є також питання визначення методів, що використовується в державному регулюванні в галузі бджільництва. Кожний з методів своєрідно впливає на учасників суспільного виробництва, діяльність органів державного регулювання сільського господарства. При цьому усі методи державного регулювання сільським господарством традиційно поділяються на загальні та спеціальні. До загальних варто віднести економічні й адміністративні. Вони реалізуються на всіх рівнях державного регулювання, спрямовані безпосередньо на виробництво сільськогосподарської продукції, можуть застосовуватися до кожного об’єкта управління. Спеціальні методи є складовою загальних методів, що їх конкретизують загальні методи, і разом з іншими методами сприяють здійсненню загального регулювання сільського господарства. Найважливішими серед методів державного регулювання сільського господарств в цілому та у галузі бджільництва зокрема, є: переконання, дозвіл, метод прямих вказівок (імперативний), адміністративний, економічний, метод рекомендацій. Отже, під методами державного регулювання в галузі бджільництва слід розуміти способи, прийоми, що застосовуються в процесі регулятивної діяльності суб’єктами регулювання щодо відповідних об’єктів регулювання для розв’язання завдань у галузі та досягнення певних результатів. Для забезпечення розвитку державного регулювання в галузі бджільництва необхідне використання всіх згаданих методів, однак на даний час в адміністративно-правовому регулюванні суспільних відносин в даній галузі застосування цих методів повинно бути збалансованим. Цей баланс повинен ґрунтуватись на врахуванні особливостей функціонування об’єктів державного регулювання в галузі бджільництва. Підсумовуючи вищесказане необхідно зазначити, що Україна – аграрно-промислова держава, а це зумовлює суспільну необхідність відповідного державно-правового регулювання сільського господарства, сучасної системи органів державного управління цією першорядною галуззю народного господарства. Саме вона виробляє продукти харчування, сільськогосподарську сировину для легкої промисловості. Виходячи із діалектичного взаємозв’язку і взаємозалежності цілого ряду суспільних економічних виробничо-господарських і ринково-економічних і соціальних факторів, державно-правове регулювання спрямоване на визначення цілей, завдань і змісту аграрної політики держави та забезпечення її реалізації. 1.2 Стан законодавства з питань правового регулювання бджільництва Необхідно відмітити, що становлення законодавства щодо організаційно-правового забезпечення функціонування галузі бджільництва (в тому числі в питаннях державного регулювання) пройшло доволі тривалий період. Як відомо з історії, попервах шукачі бортних дерев не обтяжували себе зайвими клопотами: виявивши гніздо, вони видирали його, понівечивши при цьому комах й саму борть. Такі “методи” невдовзі призвели до помітного зменшення диких бджіл, що, безперечно, позначалося на заготівлі меду й воску, потреба в яких чимраз зростала. Насамперед, постало питання про збереження бортних дерев, які могли б служити кілька сезонів, а разом з тим про їх відповідну власність, щоб у такий спосіб нейтралізувати хаотичність даного промислу. Перші форми упорядкування цього питання були досить примітивними: це могла бути зламана верхівка на сусідньому кущі, або відломлене від стовбура гілля тощо. Проте такі позначки були непрактичними, при бажанні їх легко замінювали іншими. Тому пізніше серед бортників поширилась інша форма – на стовбурі робилися надтеси, які означали, що борть уже має свого власника. Але й ці мітки не утрадиційнилися, оскільки на одне й те ж дерево могло претендувати кілька осіб. В сучасних умовах законодавча база щодо державного регулювання в галузі бджільництва складається з ряду нормативно-правових актів основними з яких є: Закони України “Про бджільництво”, “Про племінну справу у тваринництві”, “Про захист рослин”, “Про тваринний світ”, “Про рослинний світ”, “Про ветеринарну медицину”; Постанова Кабінету Міністрів України “Питання використання коштів, передбачених у бюджеті для фінансової підтримки підприємств агропромислового комплексу”; Накази Міністерства аграрної політики України та Української академії аграрних наук: “Технологічні вимоги до проведення селекційно-племінної роботи в галузі бджільництва, проведення атестації пасік і видачі племінних свідоцтв (сертифікатів)”, “План породного районування бджіл”, “Порядок видачі ветеринарно-санітарного паспорту пасіки”, “Порядок реєстрації пасік”; Правила ввезення в Україну та вивезення за її межі бджіл і продуктів бджільництва”; Накази головного державного інспектора ветеринарної медицини: “Правила відбору зразків патологічного матеріалу, крові, кормів, води та пересилання їх для лабораторного дослідження”, “Ветеринарні вимоги щодо імпорту в Україну вантажів, підконтрольних службі державної ветеринарної медицини” , “Інструкція щодо попередження та ліквідації хвороб і отруєнь бджіл” та інші. | |
| Просмотров: 1511 | Загрузок: 129 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |