| Главная » Файлы » Курсовые работы » Курсовые проекты |
Поняття організованої злочинності
| [ Скачать с сервера (239.0 Kb) ] | 01.05.2017, 13:15 |
| В даний час становище в Україні характеризується незацікавленістю деяких урядових чиновників в збереженні матеріальних цінностей, безгосподарністю, нездатністю окремих державних структур задовольнити потреби населення країни. Ця ситуація об'єктивно зумовила динамічний ріст масштабів тіньової економіки (показниками якої є збільшення розкрадань в особливо великих розмірах, хабарництво, незаконна приватна підприємницька діяльність і т. п.), що стимулює розвиток організованої злочинності і корупції в Україні. Цей процес, в свою чергу, викликав зниження життєвого рівня більшості населення. Постійне збільшення кількості громадян, що опинилися за межею бідності, падіння моральних принципів на фоні способу життя і подвійної моралі представників владно-управлінських структур, служить надійним джерелом поповнення нижчих ешелонів організованої злочинності. В юридичній літературі різних країн світу зустрічається різноманітне трактування поняття організованої злочинності, вводяться такі поняття як комп'ютерна злочинність та білокомірцева злочинність тощо. Перехід України до ринкових економічних відносин супроводжується посиленням позицій організованої злочинності, по причині відсутності надійних механізмів захисту нових економічних структур від її посягань. Слід зазначити, що організована злочинність стає сьогодні суттєвим фактором посилення соціальної напруги і дестабілізації суспільних відносин, перешкоджає оздоровленню економіки, впорядкуванню споживчого ринку, сприяє деформації нових форм економічних підприємницьких відносин. Посилюються процеси зрощення економічної та загальнокримінальної злочинності, лідерів злочинних угруповань з корумпованими посадовими особами органів влади і управління, правоохоронних органів. Організована злочинність є і залишається одним з факторів суспільного розвитку. Її масштаби - реальна загроза становленню соціально-економічних реформ та входження України в світове співтовариство. Тенденція останніх років свідчить про зростаючий інтерес лідерів злочинних угруповань активно включатися в легальні комерційні структури. Практика засвідчує, що великі мафіозні формування легалізують свою діяльність шляхом створення різноманітних асоціацій, спільних підприємств, посередницьких організацій і кооперативів. Протистояння держави організованій злочинності вимагає розробки концепцій з даного питання. Розробка поняття, сутності і визначення організованої злочинності є складною багатогранною проблемою. Не випадково в документі секретаріату ООН, підготовленому під час проведення VIII Конгресу ООН по запобіганню злочинності і поводженню з правопорушниками (Гавана, Куба, 27 серпня 1990 року), відзначалося, що одними визначеннями організованої злочинності неможливо визначити багаточисельні види організованої злочинності, що зумовлені багатьма факторами, зокрема етнічним, економічним тощо . Комітет експертів з кримінального права і криміналістичних аспектів організованої злочинності Європейського комітету з проблем злочинності, створений згідно рішення Комітету міністрів Ради Європи 1 квітня 1997 року, також прийняв рішення не прагнути до вироблення точного визначення організованої злочинності . Таким чином в поглядах на організовану злочинність не існує єдиної думки як серед вітчизняних так і зарубіжних вчених-юристів. Розуміння організованої злочинності здійснюється з різних позицій. Метою даної курсової роботи, є висвітлення питань, що розкривають суть такого явища як організована злочинність. Для досягнення поставленої мети, слід розкрити поняття, причини, та основні тенденції розвитку та сучасний стан в Україні організованої злочинності; охарактеризувати її складові елементи та окремі її прояви тощо. 1.1 Законодавче визначення організованої злочинності. Слід зазначити, що розуміння справжньої сутності організованої злочинності склалося не зразу. Воно й досі не може вважатися повністю визначеним. Навіть у загальних справжніх рисах воно не всіма розуміється: одними — через обмежену поінформованість лише стосовно зовнішніх виявів організованої злочинності, іншими свідомо — через бажання замаскувати її визначальне внутрішнє «ядро». Щодо поняття організованої злочинності, то ЗУ «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» 1993 року у ч.1 ст.1 обмежився вказівкою на те, що у ньому воно розуміється як «сукупність злочинів, що вчиняються у зв'язку з створенням та діяльністю організованих злочинних угруповань». Тим самим розуміння організованої злочинності на той час спрощено зводилося до діяльності організованих злочинних угруповань, які існували завжди, принаймні до виникнення феномену спеціальної організації та забезпечення організованої масштабної злочинної діяльності. Змістових (тих, що стосуються сутності, змісту) ознак цієї діяльності так само, як і злочинів, які вчиняються в процесі її здійснення, закон не визначив. Він передбачив, що види і ознаки цих злочинів встановлюються Кримінальним кодексом. Проте вимога про визначення у кримінальному законодавстві змістових ознак злочинів, які належать до організованої злочинності, не була реалізована у 1993 р. у чинному на той час українському Кримінальному кодексі та протягом наступних восьми років його дії. Новий Кримінальний кодекс України 2001 р. у розумінні злочинів, які належать до сукупності «організована злочинність», фактично залишився на позиціях попереднього кодексу. Він лише визначив особливі організаційні форми їх вчинення, відніс до ознак кваліфікації останніх функціональні (організаційні, координаційні, забезпечувальні) дії стосовно діяльності злочинних угруповань, а змістові ознаки вчинюваних ними злочинів, крім деяких, вчиняються злочинною організацією, не назвав. Організаційні особливості організованих злочинних угруповань, безсумнівно, існують, мають враховуватися при кримінологічній та криміналістичній характеристиці останніх, а також при запобіганні, виявленні, розкритті, розслідуванні вчинених цими угрупованнями злочинів, певною мірою і для їх кваліфікації. Водночас визначальне замовлення організаційними ознаками кримінально-правової характеристики злочинів, вчинюваних організованими угрупованнями, викликає, як зазначалося в російській літературі стосовно аналогічної позиції Кримінального кодексу Російської Федерації, який був прийнятий раніше українського, критичні зауваження. Зокрема вказувалося, що при кримінально-правовому визначенні злочинів через організаційні ознаки суб'єктів їх вчинення: 1) допускається певною мірою підміна (або дублювання) норм про співучасть у злочині; 2) проводиться невластива кримінальному праву ідея про можливість кваліфікації злочину лише на підставі інституту співучасті без визначення предмета та змісту цього злочину, яким є організована злочинна діяльність; 3) порушується загальний принцип встановлення відповідальності за конкретне діяння, а не за те, в якій організаційній формі воно вчиняється; 4) до нормативно визначених ознак злочину додані (або замість них уведені) оціночні ознаки організаційної форми їх вчинення, які тягнуть неоднозначне тлумачення як у теорії кримінального права, так і в слідчій та судовій практиці. За чинної кримінально-правової норми суб'єктивно-оціночний підхід потрібно, зокрема, застосовувати для розмежування організованих груп, діяльність яких охоплюється поняттям «організована злочинність», та груп, що вчинили злочин за попередньою змовою без ознаки «організованості» у розумінні, яке пропонує Кримінальний кодекс. Так, кодекс (ч. 3 ст. 28) визнає організованою, крім наявності трьох і більше її учасників, групу, що попередньо зорганізувалася. Попередня змова, яка характерна для всіх груп, навіть «неорганізованих», також є певною мірою елементом організації. Не можна нормативно визначити межу, за якою попередня змова групи принципово відрізняється від процесу її попередньої організованості. Кодекс пропонує також як критерії «організованості» ознаки об'єднання групи єдиним планом та розподіл функцій між її учасниками. Проте немає підстав стверджувати, що група без ознаки «організованості» лише з ознакою попередньої змови нібито діє зовсім безпланово, без жодної домовленості щодо змісту, часу, місця, способу і послідовності дій, без елементарного розподілу обов'язків (функцій) членів групи. Найбільше дискусій серед фахівців викликало застосування у Законі (ч. З ст. 28 КК) ознаки стійкості об'єднання для кваліфікації останнього у сукупності з іншими ознаками як організованої групи. Поняття стійкості групи ще до прийняття Кодексу правильно визнавалося оціночним, а наповнення його певним змістом — цілком залежним від оцінки конкретних обставин справи правозастосовувачем. Аналіз ст. 28 КК показує, що розмежування організованих (ч. 3) та нібито «неорганізованих», що мають лише «попередню змову» (ч. 2), груп, а звідси й відповідний розподіл вчинюваних ними злочинів, як належних до організованої злочинності та неналежних до неї, згідно з Кодексом має проводитися і практично проводиться за ознаками, які фактично належать обом різновидам згаданих груп та відрізняються лише мірою, ступенем, оцінкою вияву, тобто термінологічною відмінністю, яка залишає місце для суб'єктивного оцінювання. У такий самий спосіб Кримінальний кодекс визначає організаційні ознаки організованих груп (ч. З ст. 28) і злочинних організацій (ч. 4 ст. 28): і перші, і другі — стійкі об'єднання, які попередньо організувалися: перші — для вчинення злочинів об'єднаних єдиним планом, другі — для спільної, тобто також об'єднаної, скоординованої діяльності, але вже для вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів; перші мають розподіл функцій, другі — ієрархічну структуру, яка, по суті, є різновидом розподілу функцій. Здається, що ці ознаки, насамперед «стійкість», є нормативно визначеними і за бажання їх можна по-різному оцінювати (тлумачити). Вже після прийняття нового Кримінального кодексу та за наявності практики його застосування детальний аналіз різних поглядів щодо визнання поняття «стійкість» оціночним, можливості застосування останнього в такій якості у законі та використання пов'язаного з цим його тлумачення провів Ю. В. Баулін. Насамперед він зазначив, що використання в законі оціночних понять взагалі не сприяє чіткості визначень, та погодився з думкою іншого автора, що оціночне поняття, яке використовується у визначенні організованої групи, ставить питання його кваліфікації в залежність від позиції правозастосовчих органів, що у свою чергу, знижує ефективність кримінально-правових засобів боротьби з організованою злочинністю. Розглянувши спроби визначати поняття «стійкість» через аналіз його семантичного значення, розкривати його зміст за допомогою інших ознак, які також є оціночними, Ю. В. Баулін дійшов обґрунтованих висновків, що такі спроби не розкривають самого поняття стійкості, не виправдовують свого призначення, бо ведуть, по-перше, до необхідності все нових тлумачень і не одної, а кількох ознак, а, по-друге, змушують правоохоронні органи встановлювати у кожному випадку сукупності всіх ознак, оскільки відсутність будь-якої з них вже означатиме і відсутність стійкості і, отже, ознак організованої групи. Така позиція, на його думку, яку я повністю підтримуємо, «призводить до невизначеності у кримінальному праві». Але після цього несподівано доходить висновку, що наразі «у використанні оціночних понять немає потреби, адже чинний КК України розкриває зміст стійкості організованої групи через сукупність трьох ознак», визначених у ч. З ст. 28 КК. З наведеного можна зрозуміти, що, на думку автора, ці ознаки, по-перше, знімають питання про оціночний характер поняття «стійкість», а, по-друге, вони належать лише організованим групам. Але, на мій погляд, ця думка не є беззаперечно очевидною. По-перше, об'єднання членів групи єдиним планом, з яким ознайомлені всі її учасники, з розподілом функцій між ними у певній формі, скажімо, за усної попередньої домовленості, фактично може мати місце і в групі з двох учасників, яка вчинила злочин за попередньою змовою (ч. 2 ст. 28). По-друге, якщо наявність ознак «об'єднаного єдиного плану» і «розподілу функцій учасників групи... для досягнення цього плану» залежить у кожному випадку від розуміння правоохоронцем-правозастосовувачем форми домовленості, способу деталізації спланованого та розподілу функцій, міри їх обов'язковості в цілому та стосовно окремих деталей плану і функцій та за умови, що зазначені ознаки і «деталі» не мають чіткого нормативного визначення, слід визнати, що їх оцінювання має переважно суб'єктивний характер, а «стійкість» групи, яка визначається ними, не може не визнаватися оціночним поняттям. Чіткою нормативною різницею між групами, ознаки яких визначені у названих двох частинах ст. 28 КК, лишається тільки кількість учасників, а решта ознак, їх міра визначеності знову-таки залежить від оцінки правоохоронців у кожному конкретному випадку застосування цих норм. 1.2. Доктринальне визначення поняття організованої злочинності. Вперше спробу сформулювати поняття організованої злочинності здійснили Американські вчені. 1971 року відомий публіцист Уолтер Ліппман зазначив, що на відміну від звичайної злочинності, що носить повність грабіжницький характер, організована злочинність пов’язана з наданням бажаючих певних послуг або товарів. Американський кримінолог Альфред Ландсміт визначив організовану злочинність як особливу форму співробітництва кількох осіб або угруповань з метою забезпечення успішності їх діяльності. Луіз Шеллі говорив про організовану злочинність як таку, що цементується фінансовими інтересами. Насилля тут застосовується лише для захисту економічних інтересів злочинного угруповання. Більшість організованих злочинців отримують переважну частку прибутку на нелегальних ринках. Президентська комісія США з питань застосування законів і відправлення правосуддя дала ширше тлумачення організованої злочинності: це асоціація, яка прагне функціонувати поза контролем американського народу і органів влади. Вона включає в себе тисячі злочинців, які діють в рамках таких же складних структур, як великі корпорації, підкоряються своїм законам, що застосовуються більш жорстко, ніж закони держави. ЇЇ дії не імпульсивні: вони є результатом складних домовленостей, спрямованих на досягнення повного контролю над сферами діяльності для отримання надприбутків. У вітчизняній кримінології дефініції організованої злочинності з’явилися лише в останні роки, і вони досить різноманітні. Деякі вчені характеризують організовану злочинність як складний вид кримінальної діяльності, що здійснюється у великих масштабах організованими групами, які мають внутрішню структуру, отримують доходи шляхом створення й експлуатації ринків незаконних товарів і послуг. Інші під організованою злочинність розуміють відносно масову групу стійких і керованих об’єднань злочинців, які займаються кримінальною діяльністю у вигляді промислу та створюють систему захисту від соціального контролю з використанням таких протиправних засобів, як насилля, залякування, корупція та розкрадання у великих розмірах. Організована злочинність - це свідома, систематична, повторювана діяльність стійкої групи осіб. Хоча б один або декілька елементів діяльності (мета, засоби, процес її досягнення, результат) повинні бути кримінальними. Організована злочинність – це особливе суспільно небезпечне явище, «вершина злочинності». В основі виокремлення цього виду злочинності лежить характер і ступінь взаємодії злочинців при здійсненні протиправної діяльності. Вона проходить на підставі згуртування осіб, розмежування між ними злочинних ролей, ієрархічності системи взаємовідносин. Чим вищий рівень організованості у групі, тим більше управлінські функції виділяться від безпосередньо виконавчих. Організатори можуть ставити загальні завдання, визначати лінію поведінки, забезпечувати систему координації дій різних учасників, їх безпеку. Організована злочинність не вписується в рамки групової і рецидивної злочинності, що відомі вітчизняному кримінальному законодавству. За своєю суттю — це таке вкрай негативне самостійне явище, як злиття різних видів злочинів у єдину діяльність. Окремі суспільно небезпечні діяння при цьому — лише певні операції більш складної злочинної діяльності. Тут мова йде про систему багаторівневих, стійких злочинних зв’язків, які призводять до концентрації суспільно небезпечних діянь. Стрижень організованої злочинності становить корисна мотивація поведінки окремих осіб і соціальних груп. Жадібність, жага збагачення, порушення загальновизнаних принципів розподілу національного доходу штовхає їх на пошук різних неправомірних засобів для задоволення своїх підвищених зазіхань, на оволодіння непомірними багатствами. Мета організованої злочинності полягає в отриманні за будь-яку ціну постійної значної наживи. Незважаючи на переважну корисну спрямованість організованої злочинності, вона разом з тим нерідко межує з насиллям, найбільш тяжкими його формами — вбивствами, завданням тілесних ушкоджень, вимаганням, незаконним позбавленням волі, тощо. Насилля стає при цьому свого роду прийомом у конкурентній боротьбі злочинних груп між собою, заходом залякування і фізичного усунення «небажаних людей», свідків, журналістів, політичних діячів. Члени багатьох організованих злочинних груп, як показує практика, добре озброєні. Вони за першої ж необхідності готові скористатися будь-якою зброєю, яка в них є. Організовані злочинні угруповання не можуть існувати без широкої корупції представників державних, господарських, контролюючих органів. У цьому випадку йдеться не про співучасть останніх у конкретному злочині, а про потенційну можливість чинити дії або утриматися від дій, вигідних учасникам цих злочинних угруповань, про непряме сприяння їм, прихильне до них ставлення. Організована злочинність - це складні кримінальні види діяльності, здійснювані в широких масштабах організаціями й іншими групами, що мають внутрішню структуру, що одержують фінансовий прибуток і забирають владу шляхом створення й експлуатації ринків незаконних товарів і послуг. Ці злочини часто виходять за межі державних кордонів. Розуміння організованої злочинності ще менше визначено, ніж насильницької, корисливої або економічної. Соціальна база організованої злочинності і спектр її можливостей у командній економіці соціалістичного суспільства в СРСР були одні, у перехідній економіці України та інших пострадянських державах - інші, у капіталістичних країнах – треті. У СРСР організована злочинність, що паразитувала в основному в плановій економіці, була спрощеною і підпорядковувалася бюрократії; у «перехідний» період - ускладнилася і стала більш розгалуженою, автономною; у «капіталістичному світі» - фігурує як складна система самостійних специфічних суб'єктів особливих ринкових відносин. У побудові організованої злочинності знаходять також відбиток сфера злочинної діяльності, етнічні, релігійні, національні й інші традиційні особливості її основного місця перебування. Щодо видів організованої злочинності то її класифікують за критеріями: 1) за рівнем організованості; 2) за територіальною поширеністю; 3) залежно від виду, змісту, спеціалізації злочинної діяльності. За першим критерієм (за рівнем організованості) організована злочинність поділяється на: 1) слабоорганізовані ( не більше 10 осіб, за структурою вони відносяться до типу фронтальної комунікації ( лідер – учасник), внутрішньо-групова диференціація не розвинута, переважна сфера злочинної діяльності: рекет, шахрайство. Рівень організованої злочинності найменш небезпечний, тому що має локальний характер та не має зв’язків в органах державної влади. 2) середній рівень ( десятки осіб, значна внутрішня групова диференціація та вузька спеціалізація членів угрупування, основні напрямки діяльності: контрабанда, наркобізнес, торгівля зброєю, має стійкі корупційні зв’язки в органах державної влади та правоохоронних органах). 3) високий рівень ( декілька сотень осіб, відрізняється мережевою структурою організації, складною системою керування, регулярними, у вигляді промислу, отриманні доходів від своєї злочинної діяльності, наявність системи легалізації доходів здобутих злочинним шляхом, мають керуючі центри, стійку організацію, спеціальні служби контролю, зв’язки з органами державної влади, правоохоронними, судовими органами). За другим критерієм (за територіальною поширеністю) поділяється на: 1) локальні – діють в межах адміністративної одиниці( район, місто). 2) регіональні – діють в межах областей. 3) міжрегіональні - в межах держави. 4) транснаціональна – міжнародна. За третім критерієм (залежно від виду, змісту, спеціалізації злочинної діяльності): 1) угрупування які спеціалізуються на вчинені загальнокримінальних злочинів у поєднанні з організацією азартних ігор, наркобізнесу, вимагання тощо. 2) угрупування які діють у сфері економіки. 3) угрупування змішаного типу, що поєднують ознаки перших двох. 1.3. Поняття транснаціональної організованої злочинності. Термін "транснаціональний", як правило, використовується для позначення потоків інформації, грошей, людей, матеріальних ресурсів через державні кордони. Злочинні організації теж займаються операціями, що припускають потребу перетинання національних кордонів держав. Адже недарма контрабанду часто іменують другою найдавнішою професією у світі. Так, високі прибутки від незаконного обороту наркотиків у 80-х роках XX століття призвели до такого становища, коли "наркодолар" почав набувати такого ж економічного значення, як і "нафтодолар" у 70-х роках. Зараз ми можемо говорити про появу так званих транснаціональних злочинних організацій, які базуються в одній державі, а діють в кількох Іноземних державах зі сприятливою ринковою кон’юнктурою. Такі організації відіграють ключову роль у заборонених законом сферах діяльності (наприклад, виробництво наркотиків і торгівля ними), що набули глобальних масштабів. Транснаціональні злочинні організації за низкою ознак відрізняються від міжнародних корпорацій, хоч і діють на одному полі та заради однієї мети — надприбутків. Насамперед, транснаціональні корпорації діють на законних підставах і порушення ними закону є швидше винятком, ніж правилом На відміну від них, порушення закону транснаціональними злочинними організаціями є нормою та їхньою основною ознакою. Злочинні організації одержують доступ на іноземні ринки не заручившись згодою держав, намагаючись не потрапляти в поле зору правоохоронних органів. Іншою важливою ознакою є застосування насильства з боку транснаціональних злочинних організацій для залякування суперників у тій чи іншій сфері бізнесу, а також правоохоронних органів, що намагаються протидіяти їх операціям. Насильство є також засобом підтримки порядку і дисципліни всередині подібних організацій. Крім того, злочинні організації не лише займаються постачанням забороненої продукції, але й розкраданням легально виробленого товару. При цьому ступінь ризику, до якого вдаються злочинні організації, значно перевищує ризик корпорацій, які діють у сфері законного бізнесу. Чинники розвитку транснаціональних злочинних організацій експерти ООН пов'язують із появою відповідних можливостей на глобальному рівні, що обумовлено довгостроковими тенденціями у світовій політиці й економіці. У результаті посилення взаємозалежності держав, спрощення міжнародних зв'язків, збільшення прозорості національних кордонів і формування світових фінансових мереж з'явилися нові ринки збуту як легальної, так і незаконної продукції. Транснаціональні злочинні організації однаковою мірою є як причиною, так і наслідком цих глобальних змін. Іншою особливістю процесу світової інтеграції, що викликає занепокоєння, є посилення міграції й утворення мережі етнічних діаспор, що їх з вигодою для себе використовують злочинні організації. Райони з етнічно однорідним населенням стають джерелом поповнення рядів транснаціональних злочинних організацій, які можуть використовувати у своїх інтересах національно-патріотичні почуття етнічних груп. Крім того, співпраця з етнічним середовищем представників правоохоронних органів надзвичайно утруднена. Мовні та культурні бар'єри являють собою свого роду механізми самозахисту, що підкріплюються родинними зв'язками і підозрою до органів влади. Вказані фактори створюють сприятливі умови для розвитку транснаціональної злочинності. Водночас нинішня світова фінансова система дає змогу злочинцям оперативно і майже безкарно приховувати прибутки від своїх незаконних операцій та відмивати "брудні" гроші. Єдиної моделі транснаціональної злочинної організації не існує. Такі угруповання різняться за формою і розмірами, а також спеціалізацією. Вони діють у різноманітних регіонах і на ринках різних товарів, використовуючи найрізноманітнішу тактику і механізми, ховаючись від правоохоронних органів. Наприклад, структура картелю наркобізнесу, що базується в колумбійському місті Кали, мабуть найближча за своїм характером до формальної структури корпорації, заснованої на суворій ієрархії, діловій спеціалізації та плануванні своєї діяльності. Це достатньо потужна організація, хоча в ній діють численні та не пов'язані між собою угруповання, які проводять широкомасштабні міжнародні операції. На рівні оптової та роздрібної торгівлі картель складається з невеличких груп, що здійснюють діяльність на місцях, виконують фінансові підрахунки і повертають кошти, отримані від торгівлі наркотиками, своїм керівникам. До складу цієї організації входять інші структури, що виступають як кур'єри і беруть участь лише в тих етапах наркобізнесу, які пов'язані з перевезенням товару. Транснаціональні злочинні організації розрізняються і за сферою діяльності. Наприклад, нігерійські організації беруть участь у багатьох видах злочинної діяльності, включаючи підробку кредитних карток і шахрайство. Азіатські злочинні організації, такі як "якудза" у Японії і "тріади" у Китаї, теж мають у своєму арсеналі повний набір засобів протизаконної діяльності. В інтересах свого "бізнесу" вони вдаються до корупції, насильства і відмивання грошей. Хоча транснаціональні злочинні організації є за своєю суттю цілком незалежними структурами, вони все ж таки йдуть на утворення союзу з іншими злочинними організаціями, терористичними угрупованнями, а іноді, навіть, — з урядами. Характер, цілі та сфери впливу цих союзів недостатньо вивчені. Для них характерні: ділове чуття, ефективна система управління, заснована на щедрому матеріальному стимулюванні та суворих заходах покарання, активна розвідувальна і контррозвідувальна діяльність і велика гнучкість. Для боротьби з цим явищем у грудні 2000 року в м. Палермо (Італія) майже 150 країнами була підписана Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності, відповідно до якої країнам—учасницям необхідно: — докласти серйозних зусиль для розробки матеріального і процесуального внутрішньодержавного законодавства, що узгоджується з законодавством інших країн—учасниць конвенції, спрямованого проти транснаціональних злочинних організацій; — використовувати всі наявні механізми міжнародного співробітництва в галузі боротьби з транснаціональною злочинною діяльністю і розширювати масштаби заходів, здійснюваних на регіональному рівні; — розробити заходи регулювання й адміністративні положення, що забезпечували б велику відкритість і підзвітність комерційних і банківських структур, а отже, меншу можливість проникнення в них транснаціональних злочинних організацій; — здійснювати спільні дії з боротьби щодо відмивання грошей і використання прибутків від злочинної діяльності, включаючи заходи впливу на "податкові гавані", з тим щоб вони посилили свої процедури і співпрацювали в досягненні більшої відкритості; — надавати одна одній допомогу шляхом видачі осіб, а також передачі доказів і засобів, запитуваних однією зі сторін конвенції, відповідно до принципів, що містяться в типових договорах ООН про видачу злочинців і взаємну допомогу в галузі кримінального правосуддя; — розробити уніфіковані та дійові методи кримінального переслідування, спрямовані проти транснаціональних злочинних організацій, включаючи найсучасніші засоби збору інформації та доказів; — здійснювати обмін інформацією з тим, щоб надати іншим країнам—учасницям конвенції допомогу у розслідуванні, затриманні і карному переслідуванні осіб, причетних до транснаціональної злочинності; — позитивно розглядати прохання щодо правової допомоги та інших видів допомоги з метою зміцнення національної системи кримінального правосуддя і правоохоронних органів; — розглянути можливі засоби заохочення держав щодо здійснення конвенції в повному обсязі; — вживати спільні заходи з метою попередження виникнення нових або ліквідації вже існуючих податкових захистів. Експерти ООН пропонують створити Центральний координаційний центр для збору інформації про законодавчі та інші заходи, прийняті на національному рівні, здійснити кримінологічну експертизу з метою перевірки їх ефективності та виявлення недоліків. Конвенція передбачає також створення на національному чи міжнародному рівні спеціальних фондів для матеріальної компенсації жертвам організованої злочинності в тих випадках, коли така компенсація не може бути стягнена з винних осіб. Дієвим засобом боротьби з транснаціональною злочинністю є перекриття каналів відмивання "брудних" грошей, оскільки в цьому разі зникає економічна доцільність такої діяльності. ІІ Кримінологічна характеристика організованої злочинності. 2.1. Особливості та ознаки організованої злочинності. На досвіді нашої країни можна ще раз переконатись, що запровадження в економіці ринкових відносин без чіткої законодавчої бази призводить до дуже вагомих негативних явищ і процесів у всіх сферах життєдіяльності: промисловість – банкрутство і зупинка виробничих процесів; аграрний сектор – розпад і зупинка колись процвітаючих господарств; торгівля – нічим не обґрунтоване різке підвищення цін на товари першої необхідності за відсутності обґрунтованої цінової політики; в соціальній сфері – зростання кількості безробітних, малозахищених членів суспільства. Відсутність або недосконалість правового регулювання нових відносин, що виникають у зв’язку із переорієнтацією і запровадженням в економіці законів ринку, стало благодійним підґрунтям криміналізації всіх сфер суспільного життя. Коливання стану, структури, динаміки злочинності завжди було тісно пов’язано з економічними факторами, і тому особливо непередбачуваного при переході до ринкових відносин кримінологи неочікували. Неочікуваним стало не просто поява організованої злочинності(окремі її прояви спостерігались і за часів СРСР), а темпи і масштаби її розвитку. Організованість злочинності кримінологами досліджувалась здебільшого на прикладах високорозвинутих держав Західної Європи та Америки. На сьогодні питання про організовану злочинність набуло в кримінологічній науці особливої актуальності, особливо у зв’язку з дослідженням її сутності та проявів як відносно нового для суспільства кримінального явища. Його вивчення має важливе значення для встановлення меж цього явища, які допустимо відносити за рівнем їх організації до організованих злочинних угрупувань, діяльність яких становить основу організованої злочинності. За даними МВС України, щорічний незаконний прибуток кримінальних структур складає понад 30 млрд. гривень. Експерти МВФ зазначають, що за допомогою світових фінансових систем злочинні організації щорічно легалізують від 500 млрд. до 1,5 трильйона доларів США. Злочинна організація, як правило, створюється для систематичної злочинної діяльності. Тому її члени зобов'язані дотримуватися правил конспірації, не привертати до себе уваги правоохоронних органів, мати постійне місце роботи, не зловживати спиртними напоями і зовнішньо вести законослухняний спосіб життя. Законспірованість групи забезпечується детальною підготовкою до вчинення злочинів, аж до рекогносцировки місця злочину і хронометражу дій співучасників, відпрацювання алібі та лінії поведінки у разі арешту. Крім того, члени злочинної організації прагнуть запастися "документами прикриття" — довідками про інвалідність, наявність у них психічних захворювань тощо. Меті конспірації відповідає і спеціалізація груп, діяльність яких спрямована на вчинення злочинів стосовно осіб, які займаються здобуванням незаконних прибутків. Це, зокрема, вимагання грошей під погрозою насильства (рекет), об'єктом якого у першу чергу стають розкрадачі державного майна, шахраї, контрабандисти, збувачі наркотиків, сутенери, повії. При цьому діапазон засобів дуже широкий: від загроз і залякування до захоплення заручників, від простого побиття до жорстоких катувань та вбивств. Прибутки злочинних організацій нерідко поповнюються за рахунок платні за охорону нелегальних мільйонерів, членів їхніх сімей, майна, викрадення транспортних засобів, крадіжок предметів антикваріату, виконання певних замовлень (перевезення грошей, супроводження вантажів тощо), тобто спостерігається їх зрощування з ділками тіньової економіки. Злочинні організації здійснюють також розвідувальну і контррозвідувальну діяльність з метою отримання потрібної інформації, залучення до своїх лав співробітників правоохоронних органів (шляхом підкупу, шантажу), виявлення осіб, які надають допомогу правосуддю. У кримінології виділяють сім основних ознак організованої злочинності. Перша ознака організованої злочинності - наявність об'єднання осіб для систематичного заняття злочинами з вираженою ієрархією, суворою дисципліною і стійкою системою кримінальних традицій. Друга ознака - плановий та законспірований характер діяльності Третя ознака - існування в організованому злочинному угрупованні структур, які забезпечують внутрішню та зовнішню безпеку діяльності організації. Четверта ознака – наявність окремого бюджету організованого злочинного угрупування. П’ята – корисливо – насильницька направленість усієї діяльності. Шоста – політизація злочинної діяльності, що полягає у встановлені тісних зв’язків з органами державної влади за для здійснення впливу на різні сфери людської життєдіяльності та уникнення соціального контролю. Сьома – розмежування сфер впливу в різних галузях. У Законі України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" остання визначається як "сукупність злочинів, що вчиняються у зв'язку зі створенням та діяльністю організованих злочинних угруповань". Гіпотетичну модель таких угруповань можна уявити у вигляді своєрідної піраміди. В її основі знаходяться "первинні" угруповання квартирних злодіїв, шахраїв, "наперсточників", "кидал", "ломщиків", а також інших осіб, які мають доходи від своєї протиправної діяльності. Над ними розташовуються угруповання, які умовно можна назвати групами забезпечення і безпеки. До групи забезпечення входять особи, які безпосередньо участі у злочинах не беруть. До їх функцій належать: — реалізація рішень лідерів; — контроль за діяльністю виконавців; — розв'язання різного роду конфліктних ситуацій між злочинними групами та окремими злочинцями; — забезпечення належного зв'язку у самому угрупованні, а також контактів з іншими злочинними формуваннями; — охорона представників елітарної групи; забезпечення професіоналізму виконавців; — пропаганда кримінального способу життя; — легалізація цінностей, здобутих злочинним шляхом; — матеріальна і моральна підтримка членів угруповання та їхніх сімей. Групу безпеки складають особи, які займаються організацією розвідувальної і контррозвідувальної діяльності, а також виявленням осіб (юристів,журналістів, лікарів, державних службовців), які можуть бути корисними організованому угрупованню. До їх функцій належать: — забезпечення високого соціального статусу осіб, які входять до елітарної групи; — створення умов, що перешкоджають боротьбі зі злочинним угрупованням; — компрометування або нейтралізація державних чиновників, співробітників правоохоронних органів, які чесно ведуть боротьбу з організованою злочинністю; — вжиття заходів щодо звільнення "своїх" від кримінальної відповідальності або пом'якшення покарання; — консультації з правових питань; навчання членів угруповання формам і методам роботи правоохоронців. На вершині піраміди перебуває так звана елітарна група, представники якої — "тіньові" лідери, що здійснюють організаційне, управлінське, ідеологічне керівництво розглянутою системою. Вони, як правило, не мають безпосереднього відношення до конкретних злочинів, залишаючись, завдяки цьому, за межами дії кримінального закону. До їх функцій можна віднести: — аналіз і контроль за політичною і соціально-економічною ситуацією в державі; — вироблення відповідних планів діяльності; — пошуки нових сфер застосування своїх сил; — розробку заходів, спрямованих на монополізацію злочинності, зміну стратегії і тактики залежно від змін соціально-економічних умов;контроль за діяльністю груп безпеки та забезпечення. Основними видами злочинної діяльності кримінальних угруповань є незаконний обіг наркотиків, зброї, перемитництво, нелегальне ввезення на територію України автотранспортних засобів, порнобізнес та сутенерство, зловживання в сфері приватизації державного майна, банківсько-кредитній системі, фіктивне підприємництво. Варто також зазначити, що організована злочинність внаслідок багатьох факторів характеризується високою латентністю. Тому офіційна кримінально-правова статистика відображає лише надводну частину цього айсбергу. 2.2. Суб’єкти та об’єкти організованої злочинності. Суб’єкти організованої злочинності в сучасній кримінологічній науці розділяють за такими критеріями: - за розміром (група, формування, організація, співтовариство), а засоби масової інформації додають - мафія (організація загальнонаціонального масштабу) і “супермафія" ( організації, уже транснаціональні корпорації, в яких границя між легальним і кримінальним бізнесом нерідко розмита). - за місцем базування (наприклад, у Києві - троєщинська, борщагівська та інші; у Москві - солнцевська, долгопрудненська і так далі), - за етнічною ознакою (переважно національний склад): слов'янські, грузинські, чеченські, дагестанські, інгушські, вірменські, азербайджанські, в'єтнамські, китайські .). Злочинні об'єднання, залежно від рівня їх стійкості, професійності, сфери діяльності, правового становища у легальних структурах суспільства тощо, можна розділити на такі види. 1) Проста організована група — це відносно проста форма об'єднання злочинців чисельністю в межах 3—5 чоловік. У такі групи об'єднуються шахраї, квартирні, кишенькові та інші злодії, грабіжники. В них немає складної структури, суворої підпорядкованості, чітко вираженого лідера. 2) Структурована організована група. Порівняно з простою організованою групою вона відрізняється більшою стійкістю, ієрархічністю, дотриманням принципу єдиноначальності. Чисельність таких груп —5—10 і більше осіб. Злочинна діяльність має постійний характер, частіше це вчинення корисливих злочинів або діянь, пов'язаних із застосуванням насилля, але метою яких є заволодіння чужим майном. Лідер такої групи визначає напрям її дій, планує і готує злочини, розподіляє між учасниками ролі. Для забезпечення своєї діяльності структурована організована група взаємодіє з іншими кримінальними елементами, зокрема з особами, які займаються підробкою документів, скупкою краденого тощо. Такі групи вчиняють крадіжки з квартир, автомобілів, грабежі, розбої, шахрайства, вимагання, займаються контрабандою. Корумпованих зв'язків у них, як правило, немає. 3) Організоване злочинне угруповання — це багаточисельне об'єднання, до якого входять десятки, а то й сотні осіб, котрі активно займаються злочинною діяльністю. Рівень організованості у загальній масі таких угруповань нижчий, ніж в бандах і мафіозних об'єднаннях, хоча дисципліна, ієрархія, підпорядкованість наявні і тут. В організованих злочинних угрупованнях існує керівна ланка з лідерів, котрі посвятили себе у злочинну діяльність і визначають її напрям. За ними стоїть основна маса конкретних виконавців -"бойовиків" з певною кримінальною спрямованістю. Дане злочинне угруповання не є монолітним, а об'єднує багато і груп різного рівня організованості, чисельністю 5—10 осіб. Вони займаються не лише вчиненням злочинів, а й здійснюють постійний контроль і на певній території (збір данини, вимагательство тощо). Часто їх лідери, зібравши достатню суму грошей, вступають у сферу легального бізнесу, що дає можливість створити більш складну форму злочинної організації — мафіозне об'єднання. 4) Банда являє собою форму організованої злочинності, що полягає у створенні озброєної групи, яка має на меті вчинення злочинів, пов'язаних з нападами на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб. Вона відрізняється підвищеною суспільною небезпекою, оскільки застосування зброї — обов'язкова її ознака. Банди відрізняються високим рівнем організованості та беззаперечною підкореністю ватажку. Вони функціонують самостійно, а результатами їх злочинів зазвичай є здобуття грошей, валюти, зброї, антикваріату та інших цінностей. Деякі кримінологи виділяють три категорії банд, які умовно називають: "класична банда", "спеціалізована банда", "замовники". Класичним бандам притаманне вчинення таких злочинів, як напади на банки, інкасаторів, магазини, музеї, квартири тощо. Нерідко вони поєднані з убивствами та нанесенням тяжких тілесних ушкоджень. Особливість спеціалізованої банди полягає у тому, що вона практикується на вчиненні одного, рідко двох видів злочинів. Найчастіше це напади на банки і магазини. Банди - "замовники" вчиняють злочини на замовлення. Вони малочисельні, їх члени добре підготовлені фізично, озброєні, відрізняються винятковою конспірацією. "Замовники", як правило, не входять до складу злочинних угруповань, хоча можуть мати зв'язки з їхніми ватажками. Злочини вчиняють за плату. 5) Мафіозне об'єднання. Під терміном "мафіозне" у даному разі розуміється поєднання протиправної і легальної діяльності, використання недоліків економіко-правової системи для одержання незаконних прибутків або присвоєння певних адміністративних повноважень, можливість впливати на органи влади. Таким чином, мафіозне об'єднання — це злочинне угруповання, яке за ступенем організованості і характером діяльності вийшло за межі власного формування і поєднує як протиправні, так і легальні форми діяльності, впливаючи на державну політику і напрями соціально-економічного розвитку. Мафіозні об'єднання завжди мають прикриття у вигляді різних комерційних структур, які служать для різного роду афер та відмивання "брудних" грошей, а також тісні корумповані зв'язки з представниками органів влади та управління. Для забезпечення захисних функцій вони залучають інші злочинні угруповання. Очолюють мафіозні синдикати декілька чоловік, котрі займають, як правило, однакове положення. Біля них гуртуються від десятка до сотень членів, які у міру необхідності залучаються за плату для виконання конкретної "роботи". Зарубіжні автори виокремлюють загальні риси мафіозних об'єднань. Вони певною мірою можуть характеризувати й інші форми організованої злочинності, але найбільше притаманні саме злочинним синдикатам: їх діяльність має сталий характер і відбувається на постійній основі; вона завжди має форму нелегального бізнесу і пов'язана з наданням певних товарів і послуг. Кінцева мета мафіозних синдикатів полягає в отриманні величезних прибутків і досягається шляхом встановлення контролю над окремими сферами суспільного життя. Останнє означає монополізацію відповідних ринків та проникнення за допомогою корупції до органів влади і управління. Об’єкти організованої злочинності: стратегічні ресурси (нафта, метал), наркотики, зброя, але головний об'єкт - люди, власники, із яких можна "качати" гроші. Їхній бізнес, власність настільки ж різноманітні, як і вся економіка (промисловість, сільське господарство, сфера послуг і т.п.). Істотну роль грає форма власності: державна, приватна, акціонерна, іноземна, спільне володіння, тому що при пануючому менталітеті легше грабувати недержавні середні і дрібні фірми. Головна для організованої злочинності характеристика – прибутковість об'єкта. Остання пов’язана із суперечливістю економічних стосунків (сильні перепади цін, інфляція, курс долара), недосконалістю законодавства, високим попитом на заборонні послуги тощо. 2.3. Характеристика учасника злочинного об’єднання. Характеристика суб’єкта (учасника) злочинної організації має значні особливості в порівнянні з іншими суб’єктами злочинності (незалежно від їх класифікації – рецидивісти, насильники, хабарники, хулігани і таке інше). Організована злочинність як явище суспільного життя в Україні активно “заявила про себе” з початку 90-х років ХХ ст. Тоді ж вона стала об’єктом дослідження кримінологів. Особливо актуальним є вивчення особи – учасника (суб’єкта) організованої злочинності. Складність визначення типових рис такого злочинця полягає в тому, що злочинна організація являє собою складне організаційне утворення. Ролі, функції, обов’язки учасника злочинної організації (особливо вищих рівнів) надто різні. Особи, які є учасниками злочинних організацій, можуть мати різний соціальний статус, освітній рівень, професійні навики, знання і вміння, життєвий досвід, вікові межі. При характеристиці учасників злочинних угрупувань необхідно: по-перше, враховувати їх рівень організованості, по-друге, членом якої злочинної структури являється особа. У зв’язку з тим, що даних про розкриття злочинних організацій високого рівня організованості обмаль, можливо лише з певною вірогідністю визначити типові риси “організованого злочинця ”. Найбільш складним для вивчення (а отже, і для об’єктивної характеристики) є особи, що входять до керівного складу злочинної організації. Це, як правило, кримінальні „авторитети”, авторитет яких склався в результаті неодноразового вчинення злочинів і відбування за це покарання в місцях позбавлення волі (“вор в законі”), яким притаманні ті ознаки, що характеризують особу, що вчинює насильницькі, корисливі злочини. Це також можуть бути особи, що являються “мозковим центром” організації і характеризуються високим освітнім рівнем, володіють високими професійними знаннями, досвідом роботи: фінансисти, економісти, виробничники (знають технологію виробництва). Особи, що виконують функції охоронців можуть як мати, так і не мати кримінального минулого. Ці особи мають низький або середній освітньокультурний рівень. Мотивація членства в злочинній організації для них – це уявлення про “значущість своєї посади”, бажання бути причетним до такої злочинної структури. Щодо ролі організації розвідки, контррозвідки, планування, проведення акцій по боротьбі із конкурентами, то найбільш підходять особи, які мають певні знання і досвід по виконанню таких функцій, набутий у підрозділах Збройних Сил, правоохоронних органів і які звільнені з негативних обставин. Свою діяльність такі особи мотивують бажанням помститись державним органам, отримати великі гроші, їхні антисоціальні установки, як правило, досить стійкі. Бойовики, виконавці – це типові представники злочинців, що вчиняють насильницькі злочини. Особливістю характеристики таких осіб є їх підвищена самовпевненість, зухвалість, жорстокість, внутрішнє переконання в особистій захищеності, оскільки злочини вони вчиняють в групі, добре озброєні. Вивчення осіб, що беруть участь у злочинних організаціях, потребує комплексного підходу. Актуальність цього напрямку в кримінології визначається необхідністю прийняття адекватних заходів щодо попередження створення злочинних організацій. | |
| Просмотров: 748 | Загрузок: 21 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |