| Главная » Файлы » Курсовые работы » Курсовые проекты |
ПОЛІТИЧНІ ПОГЛЯДИ АЛЬБЕРА КАМЮ
| [ Скачать с сервера (74.2 Kb) ] | 21.06.2017, 15:27 |
| Актуальність даного дослідження обумовлена суперечливістю поглядів на ідеологічну кризу XX століття (час виникнення, реалізації і краху багатьох видатних ідей; до неоднозначних подій, звичайно, можна віднести також світові війни, винахід нових форм зброї масового ураження, протистояння та повалення політичних режимів і так далі). Альбер Камю був одним з тих, хто глибоко й проникливо займався дослідженням причин складної політичної ситуації, що склалася у сучасний йому час, а саме питанням впливу філософських концепцій на реальну політичну картину у світі та темою політичного бунту. Окрім того, політичні конфлікти, зміна політичних режимів (особливо у країнах, що розвиваються), тероризм, стихійні бунти, а подекуди і війни – це все характеризує і наш час, таким чином розповсюдженість досліджуваної проблеми також обумовлює важливість та актуальність роботи. На разі актуальність курсової роботи пов’язана ще й з бурхливою реакцією суспільства на есе А.Камю «Бунтівна людина», полеміка навколо книги не припиняється і досі. Об’єктом дослідження виступають політичні погляди А.Камю. Предметом дослідження складає політичний бунт в політичному світогляді даного мислителя. Мета курсової роботи – зробити огляд та проаналізувати політичні ідеї А. Камю, виявити особливості та суперечливі аспекти його поглядів. Завдання першого розділу даного дослідження - прослідкувати формування політичних поглядів Камю, вплив на них суспільно-політичних та важливих подій біографії письменника, зрозуміти витоки проблематики його творів, окреслити політичний світогляд мислителя та його втілення у найвизначніших працях. В другій частині роботи особлива увага буде приділена першим розділам есе «Бунтівна людина», характеристикам поняття бунтівної людини Камю, походженню, природі та різновидам бунту. Завдання останнього розділу роботи разом з А.Камю на історичному матеріалі простежити еволюцію людського протесту, його політичних та філософських витоків, а також проаналізувати значення критичних точок в політичний історії людства. Для розв’язання поставлених завдань використано такі методи досліджень: аналіз першоджерела та наукової критичної літератури, порівняння, характеристику, узагальнення, історичний метод, синтез, індукцію та дедукцію. Структура роботи обумовлена предметом, метою та завданнями дослідження. Курсова робота складається з вступу, трьох розділів, висновку і списку використаних джерел. У вступі розкриваються актуальність, предмет, об’єкт, завдання та методи дослідження. У першому розділі розглядаються передумови становлення політичних поглядів А. Камю. Другий розділ присвячений характеристиці та аналізу поняття «бунтівна людина». В третьому розділі досліджується явище політичного бунту в творі «Бунтівна людина». У висновках підбиваються підсумки дослідження. РОЗДІЛ 1 Соціально-політичні умови формування політичних поглядів А.Камю Альбер Камю народився в 1913 р. у передмісті алжирського містечка Мондові. Батько письменника, загинув на початку Першої світової війни в битві на Марні. Мати Камю працювала прибиральницею. Майбутній письменник навчався в Алжирському університеті. В студентські роки Камю за порадою свого викладача Жана Гренье (якому до речі присвячене есе «Бунтівна людина») вступив у Французьку комуністичну партію. Пояснюючи своє рішення, Камю сказав, що том «Капіталу» ніколи не затулить йому життя. Комунізм для Камю - насамперед етичний вибір, «аскеза, яка підготує грунт для більшої духовної активності». Ці ідеї повертають «до витоків, до товаришів дитинства, до всього, що становить почуття» [14]. Незабаром Камю вийшов з компартії через розбіжності в поглядах що до місцевого населення. Безпосередньою причиною виходу називають кон'юнктурні зміни в пропаганді серед алжирських арабів, що надходили з Москви. Справа в тому, що у цей період СРСР, а слідом за ним і французькі комуністи перестали підтримувати алжирський націоналізм. Камю ж виступав проти колоніальної політики Франції в Алжирі. У 1936 р. алжирські націоналісти з руху «Північно-африканська зірка» пішли на розрив з Французькою компартією, і в листопаді 1937 р. Камю також залишив організацію. Колоніальний Алжир очікував реформації. В цей же час Камю почав співпрацювати з газетою «Alger Republicain». Це видання було пов’язане з Народним Фронтом - соціалістичною політичною партією, що пізніше очолила національно-визвольний рух в Алжирі. Камю виступав проти соціальної несправедливості. Його статті зачіпали проблеми бідності, тяжкого становища арабського населення, фактичного його безправ'я. У 1939 р. «Alger Republicain» публікує серію репортажів Камю «Убогість Кабілії». Журналіст вкотре вимагає нової соціальної політики, яка змінила б положення арабського населення Алжиру. Крім того, Камю друкується ще в одному виданні - «Le Soir Républicain». Разом Паскалем Піа, засновником газети, він насміхається над цензурою і конформізмом, піднімає пацифістські прапори і критикує французький націоналізм. За ним закріплюється слава анархіста. Газета виступає за рівні права арабів, викриває підтасовування на виборах. Камю пише статтю за статтею про безправ'я та голод серед арабського населення, викликаючи все більшу лють уряду - «цей Альбер Камю лізе у справи, які його не стосуються, як би з ним не трапилося нещастя». У 1939 закрита газета «Alger Republicain». У 1940 заборонена «Le Soir Républicain». Великий вплив на формування поглядів мислителя мав переїзд до Франції 1940 року. У Парижі за рекомендацією вже згаданого журналіста та свого друга Паскаля Піа, Камю входить до редакції відомої столичної газети «Парі-суар», але, не бажаючи писати під наглядом цензури та тиском, працює технічним секретарем. «Парі-суар» належала тогочасному медіамагнатові Жану Пруво. Під час окупації Пруво дискредитує себе, ставши колабораціоністом. Газета виходила накладом 2 млн примірників і претендуючи на «народність», являла собою типовий зразок «жовтої преси». У цей період Камю закінчує так званий він закінчує «триптих абсурду» - есе «Міф про Сізіфа», п'єсу «Калігула» і роман «Сторонній». В роки німецької окупації Камю особисто став сучасником періоду, коли людина опинялася перед обличчям тоталітарних ідеологій, що виправдовують вбивство, свідком краху моральних норм і цінностей у свідомості мільйонів європейців. Це знайшло яскраве відображення в його творах написаних під час війни, про які далі. 1942 року Камю вступає у підпільну групу що утворилася в результаті злиття двох груп Опору з власними друкарськими органами. Рух Опору у Франції являв собою національно-визвольний, антифашистський рух проти німецьких, італійських, японських окупантів, їхніх союзників і колабораціоністів. На базі забороненої організації виникає газета «Combat»(«Комба»). Вона об’єднує навколо себе видатних інтелектуалів епохи ( філософа- екзистенціаліста Жан-Поля Сартра, філософа-персоналіста Еммануеля Муньє, письменника та мистецтвознавця Андре Мальро, науковця та публіциста Раймона Арона та багатьох інших). На чолі «Комба» стояв Альбер Камю. Саме в цій газеті в 1943 з'явилися відомі «Листи німецькому другові», спрямовані на затвердження найважливіших моральних цінностей - розуму, істини, справедливості, честі. Камю писав: «Ви ніколи не вірили в осмисленість цього світу, а вивели звідси ідею про те, що все в ньому рівноцінно, що добро і зло визначаються бажанням людини. Ви вирішили, що через брак будь-якої людської чи божественної моралі , єдині цінності - це ті, які керують тваринним світом, а саме: жорстокість і хитрість. Звідси ви вивели, що людина – ніщо, і можна вбити її душу; що … завдання індивідуума полягає лише в демонстрації сили, а його мораль - у реалізмі завоювань. Чесно кажучи, я думав, здавалося б, точно так само, не знаходив контраргументів, відчуваючи в собі лише жадібне бажання справедливості, яке, зізнатися, виглядало в моїх очах настільки ж необґрунтованим, як і сама буря пристрастей... Я продовжую думати, що цей світ не має вищого сенсу. Але я знаю також, що є в ньому щось, що має сенс, і це людина, бо людина - єдина істота, що претендує на осягнення сенсу життя»[6]. 24 серпня 1944 газета учасників Опору перетворилася на легенду. Париж вигнав з міста фашистський гарнізон, а співробітники «Комба» захопили штаб колабораціоністських видань. Після п'ятдесяти восьми підпільних номерів «Комба» з'явився п'ятдесят дев'ятий - вже легальний. У вступному слові «Кров свободи» до першого легального випуску «Комба», Камю писав, що люди, які роками билися проти окупації, вже не потерплять порядків Третьої республіки, соціальної несправедливості, експлуатації. Битва йде «не за владу, а за справедливість, не за політику, але за мораль». Далі Камю напише: «У цю серпневу ніч Париж пустив в хід всі засоби. Серед величних декорацій минулого, на тлі стародавніх каменів, між яких річка несе важкі хвилі історії, знову виросли барикади свободи. І знову нам належить придбати свободу ціною людської крові ». Камю дає газеті наступний підзаголовок: «Від Опору до Революції».У вступному слові від 24 листопада того ж року Камю звертається до теми соціалізму. Він не самотній - про революцію та соціалізм говорять багато учасників Опору. «Комба» на певний час перетворюється на найпопулярнішу газету, свого роду символ Опору. Але період загального ентузіазму швидко проходить. Союз соціалістів, радикалів і комуністів під керівництвом лідера французького Опору Шарля де Голля - це, очевидно, тимчасовий стан. Політична боротьба Четвертої республіки розколює ряди учасників Опору. Всі партії починають випускати свої газети, з подоланням післявоєнної розрухи з'являються комерційні видання. Опублікований після війни роман «Чума» поставив Камю на на один щабель з першими письменниками Франції. Перші нотатки до «Чуми» належать ще 1938 р. У романі хвороба постає як лихо, що раптово стало на шляху жителів маленького містечка Оран в Алжирі. В ситуації ізольованості від світу розкриваються характери людей, що живуть під загрозою болісної смерті: одні знаходять себе в боротьбі з хворобою і мужньо виконують свій обов'язок, інші думають лише про власну вигоду або скоряються долі.Чума - символ світового зла і одночасно символ фашизму. Сам Камю, в листах до літературного критика Ролана Барта писав, що очевидним змістом «Чуми» є «... боротьба європейського опору проти нацизму. Доказ цього - та обставина, що ворог, який не називається в романі прямо, пізнаний усіма і в усіх країнах Європи». [5] У творах цього періоду Камю переходить від констатації безглуздості існування до аналізу поведінки людини, що бунтує проти зла та несправедливості. В есе «Бунтівна людина», що буде детально розглянуто в наступних розділах, Камю чітко формулює, що «абсолютне заперечення» веде до вседозволеності та злочинів. Ісаєв А.А зазначає, що Камю писав цей твір у 1950 році, коли сталінізм досяг апогею своєї могутності, а марксизм перетворився на державну ідеологію, система поширилася на Китай, почалася війна в Кореї. Безумовно, ці історичні події не могли не вплинути на політичні та філософські погляди французького мислителя[3, с. 179]. В «Бунтівній людині» Камю знаходить обмеження бунту в самій особистості, що вийшла зі страждань і винесла з них бунт і солідарність. Така людина знає про свої права, висловлює в бунті усвідомлення складності людського існування. Протест проти людської долі завжди приречений на часткову поразку, але він так само необхідний людині. Протиставлення «бунту» (споконвічно властивого людині) і «революції» (небезпечної утопії, типової для нових форм гноблення) викликало обурення «лівої» критики: найбільш різкі оцінки належать Жан-Полю Сартру. Як і багато-хто з його сучасників, Камю намагався знайти альтернативу «реальному соціалізму». У своїх пошуках він звертався до анархізму і революційного синдикалізму, з одного боку, і до західної соціал-демократії - з іншого. Камю писав статті для анархістських газет і журналів того часу, таких як: «Солідарідад Обрера», «Лібертер», «Монд Лібертер», «Революсьон пролетар», «Франк-Тірор Темойн». Після виходу «Бунтівної людини» в одному з інтерв'ю Камю відповідає на звинувачення в буржуазному гуманізмі: «... Хіба не є брехнею замовчування того, що одна з істотних тем, порушених у моїй книзі - критика формальної моралі, що знаходиться в основі буржуазного гуманізму? Такою самою брехнею є замовчування мого недвозначного ставлення до вільного синдикалізму.» [15]. Співпраця Камю з анархо-синдикалістами - одна з маловідомих сторінок його біографії. Камю до кінця життя фінансово підтримував журнал «Пролетарська революція». Крім того, письменник активно співпрацював з анархістським журналом «Темуан». Революційний синдикаліст Р. Пруа, керівник французького відділення цього журналу, разом з Камю проводив збори групи анархістів і революційних синдикалістів. Стосовно своїх поглядів на життя інтерв'ю «Серві» Камю, зачіпаючи односно і філософів і політиків, заявив:« Я не філософ. Я недостатньо вірю в розум, щоб вірити в якусь систему. Що мене дійсно цікавить, це знання про те, чим треба керуватися в житті. А особливо, чим можна керуватися, коли ми не віримо ні в Бога, ні в розум»[14]. Дослідник творчості Камю та автор вступної статті до «Бунтівної людини» А. Руткевич пише, що Камю дійсно не професійним філософом, хоча і міг би стати професором в якому-небудь університеті (цьому, однак, завадила хвороба). Проте, зазначає він, навряд чи від цього виграли б не тільки мільйони читачів його романів, але й самі філософи - останні неодноразово вказували на відсутність точних визначень, понятійного аналізу в роботах Камю, на нерідкі неточності в реконструкції поглядів мислителів минулого. Але будь-якому академічному філософу зрозуміла оригінальність мислення Камю, що не логічна, а інтуїтивна точність його міркувань.»[12, с.5] РОЗДІЛ 2 Поняття бунтівної людини А.Камю Перші начерки «Бунтівної людини» з'являються вже 1943-44 роках (опублікована в 1945 р стаття «Нотатки про бунт»). Серйозну роботу над книгою Камю починає в лютому 1950 р. В листі своєму другові поету Рене Шару (який, до речі, так само був учасником французького руху опору у воєнні роки) Альбер Камю пише: "Ось уже місяць я працюю без перерви. Цілковита самотність, напруга всієї волі, щоб закінчити роботу, змушують мене не залишати письмового столу по десять годин на день... Пологи довгі, важкі, і мені здається, що дитина буде виродком. Ці зусилля довели мене до знемоги".[16] А. Руткевич, визначаючи тему твору, пише: «" Бунтівна людина "- це історія ідеї бунту - метафізичного і політичного - проти несправедливості людської долі.».[12, с.17] Предметом дослідження Камю в «Бунтівній людині» стає теорія і практика протесту проти влади впродовж людської історії. Мету написання "Бунтівної людини." автор формулює так: "Осмислити реальність логічного злочину, характерного для нашого часу, і ретельно вивчити способи його виправдання. Це спроба зрозуміти нашу сучасність"[4, с.120]. Таку постановку питання мислитель обґрунтовує тим, що злочин у сучасному Камю світі здебільшого пов’язаний не з спонтанною пристрастю, а з холодним розрахунком. Справжньою загрозою є не злочинні одинаки, що вбивають в пориві емоцій, а державні діячі, які холоднокровно відправляють на смерть мільйони людей, що виправдовують масові вбивства інтересами нації, державної безпеки, прогресу людства, логікою історії . Самогубство, так само як і вбивство легко знаходить виправдання в абсолютному нігілізмі. Отже, починаючи дослідження сутності бунту, Камю зіставляє поняття бунту і вбивства, ставить питання про виправданість вбивства. Камю прагне зрозуміти, як людина і людство стають здатними до війн, через які ідеї та концепції здійснюється їхнє виправдання. На думку Камю, вибір сучасної людини виглядає так: "або відповідати епосі вбивства, або відвернутися від неї. А. А. Ісаєв в дослідженні «Проблема державного терору в філософії А. Камю» з цього приводу пише: « Головна проблема, яку вбачає тут французький мислитель, полягає в тому, що власне ці ідеології (які виправдовують вбивство) народилися з ідеї бунту, що перетворилася в нігілістичне «все дозволено» . Він розглядає і трагедію філософії, що перетворюється в ідеологію, яка виправдує державний терор.» [3, с.180]. Таким чином Камю приходить до необхідності зрозуміти сутність людського бунту, а центральним в своїй праці робить поняття «бунтівної людини». Бунтівна людина - "це людина, що говорить ні. …«Ні» може, наприклад, означати:"занадто довго я терпів ", ..." є межа, переступити яку я вам не дозволю ". Загалом, це "ні "стверджує існування кордону. (...). Порядку, що поневолив її, вона протиставляє свого роду право терпіти гноблення тільки до тієї межі, яка встановлюється нею самою. »[4, с.127] Мовчання ж за Камю призводить, до сприйняття підкореного, як такого, що погоджується з дійсним станом речей. Водночас бунтівна людина говорить рішуче «так», яке означає - «я маю право на протест!». Коли людина переступає цю невидиму, але гостро відчутну межу, вона жертвує всім. « Живучи раніше щоденними компромісами, раб в одну мить ... впадає в непримиренність - "все або нічого". Свідомість виникає разом з бунтом.» [4, с.128] Аналізуючи солідарність римських рабів, що раптово відмовилися підкорятися господарю, Камю робить висновок: «У досвіді абсурду страждання є індивідуальним. У бунтарському ж прориві воно набуває колективного характеру. Воно стає загальним починанням ... Зло, випробуване однією людиною, стає чумою, що заразила всіх. …Я бунтую, отже, ми існуємо»[4, c.129]. Крім того, «якщо раб повстає, то заради блага всіх.... Бунт може підняти не лише пригнобленого – але і приголомшеного гнобленням інших.» [4, c.129]. Тобто бунтівник не є тією цінністю, яку він має намір захищати – пригноблений в першу чергу виступає проти порядку, що заважає цілій спільності людей. Камю згадує німецького філософа Макса Шелера і його твір L'homme du ressentiment - «Людина озлоблена», чинне місце в якому займає аналіз ницшеанского поняття «Ressentiment» (в перекладі - «злоба, злопам'ятність».) Ніцше бачив у Ressentiment мстиву лють слабких, що оголошують хибними недоступні їм життєві цінності. Якщо розвивати цю думку, то взагалі можна прийти до висновку, що будь-яке намагання, рух, потяг до свободи – це вияв заздрості та агресії. Камю звертається до прикладу «блаженних мешканців раю», для котрих «буде найбільшою насолодою бачити римських імператорів, що корчаться в пекельному полум'ї», який використовують Ніцше та Шелер [4, с.131] . У відповідь на це, Камю пояснює, що «бунтар, навпаки, принципово обмежується протестом проти принижень, не бажаючи їх нікому іншому, і готовий зазнати страждань, але тільки не допустити нічого образливого для особистості.» [4, с.131]. Тобто виходить, що є істотна різниця між природою бунту та примітивної насолоди від страждань інших. Звичайно, бунт не перемагає агресію повністю. Але в будь-якому разі не можна говорити про їхню тотожність. Бунт дорівнює не Ressentiment, а цінностям, за які йде боротьба. Альбер Камю пише : «Шелер правий, кажучи, що озлобленість яскраво забарвлена заздрістю. Але заздрять тому, чим не володіють. Повсталий ж захищає себе, яким він є »- пише Камю, і далі:« ... я всіляко наполягаю на пристрасному творчому пориві бунту, який відрізняє його від озлобленості …На перший погляд негативний, оскільки він нічого не створює, бунт в дійсності глибоко позитивний, тому що він відкриває в людині те, за що завжди варто боротися.» [4, с.132] Згідно Камю бунтівний дух "насилу знаходить своє вираження" у суспільствах, де нерівність занадто велика (касти Індії), або в соціумах, де рівність близька до абсолютної (первісні племена). Його грунт - суспільство, де "теоретична рівність приховує величезні фактичні нерівності", тобто суспільство західного типу. | |
| Просмотров: 779 | Загрузок: 14 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |