| Главная » Файлы » Курсовые работы » Курсовые проекты |
Перегляд судових рішень Верховним Судом України
| [ Скачать с сервера (82.9 Kb) ] | 03.05.2017, 16:39 |
| Система перегляду судових рішень як в Україні, так і в усьому світі є дієвим механізмом дотримання конституційних прав, свобод та інтересів всіх осіб. Вона безпосередньо залежить від інстанційної структури судоустрою. Інстанційність – це один із принципів судоустрою, який існує для забезпечення правосудності, доступності і своєчасності судового рішення . Інстанційність – це організація судів відповідно до необхідності забезпечити право на перегляд судового рішення судом вищого рівня . Належно побудована інстанційна структура забезпечує послідовний перехід справи від суду першої інстанції до суду вищого рівня, що являє собою гарантію високої якості судочинства. Ухвалений у 7 липня 2010 року закон України «Про судоустрій і статус суддів вніс корективи в інстанційну будову судової системи нашої держави. В контексті даної судової реформи цікавим для широкого загалу є статус та повноваження Верховного суду України і, зокрема, його здатність переглядати судові рішення Вищих спеціалізованих судів України. Певні зміни з цього питання були проведені і в господарському процесі України. Тому досить актуальним, на мою думку, є дослідження правового режиму процесу проведення перегляду судових рішень Верховним судом України в господарському процесі. Актуальність обумовлена низкою концептуальних новел, зокрема, в обмеженні повноважень Верховного суду України, встановленні особливої системи допуску справ до перегляду, зміні в процедурі проведення перегляду, інших питаннях здійснення судочинства Верховним судом України та відсутності комплексного розгляду цього блоку правовідносин. Мета даної роботи – проведення дослідження питання перегляду судових рішень Верховним судом України в господарському процесі. Досягнення мети буде здійснюватись шляхом аналізу поглядів науковців та юристів-практиків по даному питанню та розгляду процесуального законодавства України. Основними завданнями даної роботи є дослідження: - умов реалізації права на перегляд судового рішення Верховним судом України; - процедури подання заяви до Верховного суду України та вимог до її змісту; - процедури підготовки справи до розгляду; - порядку судового розгляду та його результатів. Дана робота складається із двох розділів. Останній розділ складається із двох підрозділів. Загальний обсяг роботи 32 сторінки. І. ПРАВО НА ПОДАННЯ ЗАЯВИ ДО ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ: ПІДСТАВИ, УМОВИ, ЗМІСТ Основоположною метою даного розділу є дослідження права на подання заяви до Верховного суду України. Більша частина змісту даного розділу буде присвячена критичному аналізу законодавчо визначених підстав його виникнення та умов реалізації даного права. Окрім того на початку увага буде приділена суб’єктам даного права, а в кінці буде розкрито його зміст. Отже, існування права можливе лише у прив’язці до суб’єкта – носія даного права. Тому, на мою думку, перш ніж розкрити зміст права на подання заяви необхідно приділити увагу визначенню кола суб’єктів, якім це право належить. Господарський процесуальний кодекс України статтею 18 передбачає загальний склад учасників господарського процесу. Там частиною першою визначено, що у процесі приймають участь сторони, треті особи, прокурор, інші особи, у випадку, коли наявність таких осіб прямо прописана у ГПК України. Правом на звернення про перегляд судових рішень Верховним судом України наділені відповідно до частини першої статті 111-15 ГПК України сторони спору, треті особи та прокурор. Ця норма криє у собі певну проблему, яка розкривається лише у процесі системного тлумачення норм даного кодексу. Так статтею 107 ГПК України визначено осіб, які мають право касаційного оскарження. Там вказано, що цим правом наділяються сторони, прокурор, треті особи та особи, які не брали участь у справі, але щодо яких суд вирішив питання про їх права та обов’язки. Тобто у порівнянні вище зазначених норм ми можемо бачити, що правом на подання заяви на рішення господарських судів до Верховного суду України не наділені особи, які не приймали участь у судовому процесі на стадії вирішення справи в першій інстанції та апеляції, але задіяні у процесі при проведенні касаційного перегляду спору. Це має надзвичайно важливе значення, оскільки суттєво впливає на передбачене Конституцією України право особи на судовий захист. На думку суддів О. С. Ткачука та Д. Д. Луспеника, така правова регламентація прав на судовий захист у зв’язку із забороною звертатись цим особам до ВС України є порушенням статей 55, 124 Конституції України . Тобто навіть, якщо суд касаційної інстанції, розглянувши касаційну скаргу такої особи, допустив неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права, ця особа згідно норм ГПК України позбавлена прав на перегляд судового рішення Верховним судом України. Але не дивлячись на це, за так званим «правилом фактичної процесуальної діяльності», оскільки як фактично, так і формально така особа була залучена у процес шляхом прийняття та розгляду її касаційної скарги, заява про перегляд судового рішення Верховним судом України від неї перевіряється по суті . Сумісний аналіз частини 1 ст. 111-15 ГПК України та частини 5 статті 37 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року №1789-XII дозволяє уточнити положення першої норми у визначенні того, який саме прокурор має права на звернення із заявою про перегляд. Отже, сучасним законодавством встановлено, що не кожен прокурор має право подавати заяву про перегляд рішення до ВС України. Коло прокурорів обмежене Генеральним прокурором України, його першим заступником та заступниками. Подібне уточнення передбачене у п. 2 постанови пленум Вищого господарського суду України від 11 жовтня 2010 року № 2 «Про деякі питання практики застосування розділу XII-2 Господарського процесуального кодексу України» . Окрім цього, щодо участі прокурора на даній стадії господарського процесу варто зазначити, що вище згадані прокурори мають право звертатися із заявою про перегляд рішення виключно, коли вони представляють інтереси громадянина чи держави. Такий висновок випливає із положень статті 121 Конституції України, статей 2 та 29 ГПК України, статті 36-1 ЗУ «Про прокуратуру». Вищевказана постанова пленуму ВГС України також уточнює, що право на звернення із заявою про перегляд мають право органи державної виконавчої служби (у справах із їх участю), у справах про банкрутство – сторони справи – кредитор (керівник комітету кредиторів), боржник (банкрут) та інші учасники такого провадження. Окрім цього правом звернення володіють процесуальні правонаступники сторін та третіх осіб у справі. Це дозволено правилом встановленим статтею 25 ГПК України. Відповідно до частини 2 статті 111-15 заява про перегляд рішення господарських судів може бути подана особою на користь якої постановлено рішення міжнародною судовою установою, якщо її юрисдикція поширюється на територію України. Таким судом в Україні визнається Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ), що здійснює судочинство при порушенні умов Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року . Даний документ ратифіковано Україною 17 липня 1997 року. З огляду на ст. 17 Закону України «Про застосування практики та виконання рішень Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року рішення ЄСПЛ мають юридичну силу прецеденту та обов’язкові до застосування в межах кордонів нашої держави. Особи, щодо яких саме ЄСПЛ виніс рішення, що набрало чинності мають право на звернення до Верховного суду України. Заява до ВС України подається лише після розгляду справи в касаційному порядку, тобто після прийняття ВГС України рішення по касаційній скарзі. Для оскарження ухвал Вищого господарського суду України необхідно, по-перше, щоб дані ухвали перешкоджали подальшому провадженню у справі, адже, як вказано у частині 3 статті 111-15 ГПК України, не може бути подана заява про перегляд ухвал суду касаційної інстанції, які не перешкоджають провадженню у справі. Такими ухвалами, на думку пленуму ВГС України, є ухвали про зупинення касаційного провадження, залишення касаційної скарги без розгляду, припинення касаційного провадження (абз. 2 ч. 1 ППВГС України від 11 жовтня 2010 року № 2). По-друге, судами касаційної інстанції неоднаково застосовано одні і ті самі норми матеріального права. Право на подання заяви про перегляд рішення господарського суду до ВС України залежить від наявності підстав для розгляду. Загалом підстави для перегляду рішень зазначені у частині 2 статті 38 Законі України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року та статті 111-16 ГПК України. Підстави передбачені там мають вичерпний характер, тобто виключно їх наявність є передумовою виникнення права, що є предметом дослідження у даному розділі. Перша підстава – неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах. Дане положення є дещо проблемним для правозастосування. Зокрема в питаннях, коли ВГС України вирішує допускати чи ні заяву до розгляду у ВС України або у ситуаціях, коли заяву допущено при вирішенні справи по суті . На думку Барбари В.П. та Перепадя О.В. визначена у п.1 ч.1 ст. 111-16 ГПК України підстава містить кілька суттєвих ознак, що мають обмежувальний характер для цілей визначених цією підставою. Серед них зокрема виділяються: - неоднаковість застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм права; - матеріально-правий характер норм права, щодо яких заявлена «неоднаковість»; - фактичне постановлення різних за змістом судових рішень; - подібність правовідносин, щодо яких постановлені різні судові рішення . Подібної думки притримуються судді Ткачук О та Луспеник Д.Д. Проте навіть така теоретична деталізація не прояснює всіх питань, що зявляються на практиці. Зокрема, виникають питання з тим, чи включає в себе неоднакове застосування закону незастосування норми права, яка підлягала застосуванню. Не все ясно із «подібністю» правовідносин. Адже такого юридичного терміні у теорії права не існує . Але навіть із існуванням цього явища як такого, «що згаданий законодавцем», з’являється питання із визначенням ступеня подібності відносин. Тобто при вирішенні питання допуску судом справи все ж таки буде відігравати велику роль суб’єктивний фактор. Також питання викликає пункт про «різні за змістом судові рішення». Науковці говорять про неоднозначність тлумачення. З одного боку його можна трактувати як різні за елементним наповненням рішення суду касаційної інстанції. Елементи тут визначені у ч. 2 статті 111-11 ГПК України. Або ж це термін означає відмінність у матеріально-правових результатах судового розгляду. Тобто у зрівнянні із подібним рішенням на однакових «засновках» суд прийшов до різних «висновків», досить часто навіть протилежних. Даний підхід науковцям-практикам видається більш правильним . Аналогічний висновок відображений у ППВГС України ««Про деякі питання практики застосування розділу XII-2 Господарського процесуального кодексу України»: ухвалення різних за змістом судових рішень матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за подібних предмета і підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень. При поданні заяви заявник повинен звернути увагу на те, що у випадку, якщо суд касаційної інстанції постановляє рішення про скасування рішень судів нижчих інстанцій та про передачу справи на новий розгляд, то таке рішення не можна переглядати у ВС України, адже воно є неостаточним у спорі. Другою підставою для перегляду справи є встановлення судовою установою юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом. Тут основну увагу науковці звертають на те, що не кожне рішення Європейського суду по правам людини можуть бути підставою для перегляду у Верховному суді України. Зокрема рішення, що не стосуються порушення матеріальних зобов’язань, а є наслідком, наприклад порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини та її основоположних свобод, де передбачено право на справедливий суд, що по суті є недотриманням норм процесуального права, то таке рішення не підлягає перегляду ВС України. Частиною 4 статті 111-21 ГПК України передбачено, що таку справу повинен розглядати ВГС України. На думку, М. А. Погорецького та О.Ю. Костюченко, внаслідок такого касаційного дуалізму в повноваженнях цих судів можуть мати місце випадки, коли правові позиції вищих спеціалізованих судів можуть бути різними. Може бути наявним двояке трактування одних і тих же норм закону, що ускладнює спеціалізованим судам правозастосування та порушує принцип законності . На думку Ткачука О.С. відсутність у Верховного суду України повноважень по перегляду рішень ЄСПЛ з питань процесуального права може спричинити важко вирішувану ситуацію, коли одним рішенням може бути передбачено недотримання як матеріально-правових зобов’язань так і процесуальних . На даний момент цей можливий «касаційний конфлікт» не має вирішення. Єдиним способом запобігти такій ситуації є зміни до законодавства в частині наділення Верховного суду України повноваженнями по перегляду рішень ЄСПЛ з питань недотримання Україною зобов’язань в частині дотримання норм процесуального права. Право на перегляд судових рішень господарських судів Верховним судом України реалізується шляхом подання заяви. Заява про перегляд судових рішень подається у письмовій формі. Заява про перегляд повинна містити певні реквізити. Серед них першим є найменування суду. Вона подається до Верховного суду України через Вищий спеціалізований господарський суд України. Тобто заяву необхідно подавати через Вищий господарський суду України. ВГС України розташований у місті Києві за адресою: вул. О. Копиленка 6. Згідно із положенням пункту 2.1.1 Інструкції із діловодства в господарських судах України від 20 лютого 2013 року №28 заяву приймає та реєструє в автоматизованій системі канцелярія цього суду відповідно до Положення про автоматизовану систему документообігу суду від 26 листопада 2010 року № 30 . Окрім найменування суду заява повинна містити і інші реквізити, зокрема: 1. найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові для фізичних осіб) сторін, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб), а також їхні номери засобів зв’язку, адреси електронної пошти, якщо такі є; 2. конкретні різні за змістом судові рішення, в яких має місце неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах (з підстав п.1 статті 111-16 ГПК України); 3. обґрунтування необхідності перегляду судових рішень у зв'язку з ухваленням рішення міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною, якщо заява подана на підставі (з підстав п. 2 статті 111-16 ГПК України) 4. вимоги особи, яка подає заяву; 5. у разі необхідності – клопотання; 6. перелік матеріалів, які додаються до заяви. Серед матеріалів, які додаються до справи, повинні бути наявними відповідно до статті 111-19 ГПК України: 1. копії заяви відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі; 2. копії судового рішення, про перегляд якого подано заяву та копії відмінних цьому рішенню за змістом судові рішення, в яких має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах; 3. копія рішення міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною, або клопотання особи про витребування копії такого рішення в органу, відповідального за координацію виконання рішень міжнародної судової установи, якщо її немає у розпорядженні особи, яка подала заяву. Заява про звернення із клопотанням про перегляд справи Верховним судом України повинна бути підписана заявником або її уповноваженим представником, який має додати належним чином оформлений документ про свої повноваження. При поданні заяви додається документ про сплату судового збору. Питання сплати судового збору за подання заяви вирішується відповідно до Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року . Від сплати судового збору звільняється заявник, який подає заяву про перегляд з підстав передбачених п.2 статті 111-16 ГПК України. Однією із основних умов подання заяви до Верховного суду України є умова про дотримання строку. Строк залежно від підстав подання заяви є відмінним. За наявності неоднакового застосування судами касаційної інстанції норм матеріального права за подібних правовідносин та прийнятті різних судових рішень (тобто з підстав пункту 1 статті 111-16 ГПК України) загальний строк подання заяви встановлено у розмірі трьох місяців від дати ухвалення відповідного судового рішення. Тобто основою для відрахунку строку є момент ухвалення судом касаційної інстанції рішення. Після розгляду касаційної скарги по суті ВГС України відповідно до частини 2 статті 111-11 ГПК України виносить постанову, яка набирає законної сили з дня її прийняття. Саме цей день є днем відліку трьох місяців. Рішення на яке посилаються як на підставу подання заяви до касаційного суду може бути прийняте як до постановлення основного рішення так і після. Проте у кожному із цих випадків є свої особливості: 1) для першого випадку є характерним те, що рішення на яке посилаються як на підставу для подання заяви може бути ухвалене судом касаційної інстанції як під час дії редакції процесуального законодавства, що прийнята 7 липня 2010 року, так і до цього моменту. Тут важливим є те, щоб дане рішення було рішенням прийнятим за правилами касаційного перегляду та не відмінене ВС України. Пленум ВГС України уточнює дане положення зазначаючи, що не можуть бути застосовані рішення Верховного Суду України в господарських та адміністративних справах, а також судові акти Верховного Суду України, ухвалені за результатами здійснення провадження за винятковими обставинами. 2)для другого випадку особливість полягає в тому, що рішення на яке посилаються як на підставу для подання заяви прийняте після ухвалення оскаржуваного рішення, але не пізніше ніж через рік. Тримісячний строк починає відраховуватись після прийняття рішення на яке посилаються як на підставу для подання скарги. Отже таким чином тримісячний строк – це фактично проміжок часу, який дається заявнику для підготовки заяви та інших необхідних матеріалів для розгляду їх судом. Даний строк може відповідно до ч. 3 статті 111-17 ГПК України бути поновлений, тобто заявнику надається ще три місяці на підготовку. Проте це можливо за умов наявності поважних причин та заявлення клопотання про поновлення цього строку заявником. Якщо заявник прострочив час подання та не заявляє клопотання про поновлення даного строку, то заява про перегляд судового рішення залишається без розгляду. Загалом суд вирішує питання про відновлення строку у порядку статті 53 ГПК України. Строк в один рік у другому випадку не підлягає поновленню, адже, по суті, він не є процесуальним. Заява про перегляд судових рішень на підставах, передбачених пунктом 2 частини першої статті 111-16 ГПК України , може бути подана не пізніше одного місяця з дня, коли особі, на користь якої постановлено рішення ЄСПЛ стало відомо про набуття цим рішенням статусу остаточного. Привертає особлива диспозиція даної норми. Цікавість викликає саме момент від якого відраховується місячний строк. На визначення цього моменту впливають як об’єктивні так і суб’єктивні фактори: об’єктивним фактором є набуття рішення ЄСПЛ статусу остаточного; суб’єктивними фактором є усвідомлення особою на користь якої винесено це рішення того, що дане рішення є остаточним. В ідеалі дані фактори співпадають у одному моменті – моменті, коли рішення набуває статусу остаточного. Проте можливі ситуації роз’єднання цих моментів. Тут криється потенційна проблема. Дізнавшись пізніше про рішення особа має довести це суду, що, на нашу думку, досить складно. Це може викликати порушення права на звернення до ВС України. Місячний процесуальний строк також за клопотанням заявника може бути судом поновлено (за наявності поважних причин його прострочення). Як уже було зазначено вище заява подається через ВГС України. Процес перевірки даної заяви судом касаційної інстанції відповідно до чинного законодавства є невід’ємною умовою реалізації права на звернення до Верховного суду України. Проходження заяви через ВГС України здійснюється у декілька етапів: - етап перевірки відповідності заяви нормам Господарського процесуального кодексу; - етап дослідження заяви по суті. Подана заява реєструється та не пізніше наступного дня передається судді-доповідачу. Суддя-доповідач визначається автоматизованою системою документообігу суду. Процесуальними нормами суддя, що перевіряє дану заяву зобов’язаний здійснити це протягом трьох днів. Суддя перевіряє попунктно: починаючи із визначення особи заявника, закінчуючи вимогами статті 111-19 ГПК України. Заявник, щоб отримати право на перегляд рішення Верховним судом України повинен дотриматись всіх вимог передбачених Розділом XII-2. Виявивши порушення статей 111-18 та 111-19 ГПК України суддя постановляє ухвалу, якою заявник повідомляється про недоліки заяви та про строк, протягом якого він зобов’язаний їх усунути. Як зазначено у пункті 7 постанови пленуму ВГС України від 11 жовтня 2010 року № 2 – цей строк повинен бути розумно необхідним, тобто достатнім для усунення усіх недоліків заяви з урахуванням тривалості поштообігу. Дана позиція, на нашу думку є досить виваженою. У разі, якщо заявник вчасно усунув всі недоліки, то законом передбачено, що ця заява вважається поданою у день її первісного подання. Якщо належний заявник (на відміну від тих, у кого це право не може виникнути або у випадку підписання заяви неналежною особою) не усунув ці недоліки, то він втрачає право на звернення до ВС України. Трапляються ситуації, коли заява повертається заявнику, адже існує ухвала ВГС України про відмову у прийнятті справи до провадження за наслідками її розгляду, винесена з аналогічних підстав. У цьому випадку право на звернення до ВС України може виникнути у разі зміни підстав для звернення. Якщо заяву про перегляд рішень господарських судів передано до розгляду Також трапляється ситуація, коли заяву про перегляд судових рішень господарських судів подано після розгляду відповідної заяви однієї із сторін у справі іншою стороною в тій же справі. Тут питання про допуск справи або про відмову вирішується на загальних підставах. Якщо питання про допуск першої ще не вирішено, то можливим є об’єднання їх у одне провадження. Вирішення питання про допуск справи до провадження у верховному суді здійснюється колегією суддів ВГС України. До даної колегії входять п’ять судів, які обрані автоматизованою системою документообігу за принципом вірогідності. До відбору не допускаються суді, які розглядали касаційну скаргу осіб, що заявляють про перегляд рішення, що було наслідком цього розгляду. Ухвала про допуск приймається протягом п’ятнадцяти днів з дня надходження заяви або отримання копії витребуваного ВГС України судового рішення ЄСПЛ. Ухвала про допуск або відмову у цьому повинна бути мотивованою. З дня постановлення ухвали про допуск справи до провадження у Верховному суді України протягом п’яти днів дана ухвала, а також заява про перегляд судового рішення та додані до неї документи надсилаються до Верховного суду. Серед науковців помітним є критичне ставлення до існування інституту допуску справи до провадження у ВС України. Так, наприклад, на думку Погорецького М.А. та Костюченко О.Ю. зазначають що такі дискреційні повноваження вищих спеціалізований судів України суттєво обмежують дію принципу доступу до правосуддя, зокрема і право звернення за судовим захистом до ВС України. З огляду на це вони пропонують змінити законодавство в частині процедури допуску, наділивши цими повноваженнями безпосередньо палати самого Верховного суду України . Подібні тезу висловлював і сам пленум Верховного суду України зазначаючи наступне: - Зміни, внесені Законом України «Про судоустрій та статус суддів» до всіх процесуальних кодексів, унеможливили реалізацію Верховним Судом України свого конституційного обов'язку щодо забезпечення єдності судової практики. | |
| Просмотров: 538 | Загрузок: 15 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |