| Главная » Файлы » Курсовые работы » Курсовые проекты |
Основні кримінально-правові сім’ї
| [ Скачать с сервера (205.0 Kb) ] | 03.07.2017, 06:31 |
| Зміст ВСТУП…………………………………………………………………………....3 Розділ 1 : Основні кримінально-правові сім’ї………………………………...5 1.1 Кримінальне право країн романо-германської сім’ї……………………..5 1.2 Кримінальне право країн загального права……………………………….7 1.3 Кримінальне право мусульманських країн………………………………...10 Розділ 2 : Джерела кримінального права іноземних країн………………….13 2.1 Джерела кримінального права Франції та Німеччини………………….13 2.2 Джерела кримінального права країн загального права…………………17 Розділ 3 : Злочини і вина в іноземних країнах……………………………….20 3.1 Поняття злочину за кримінальним правом іноземних держав………….20 3.2 Класифікація злочинів……………………………………………………..23 3.3 Особливості суб’єктивних ознак кримінальних правопорушень………..26 ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..33 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ………………….35 ВСТУП На сьогоднішній день у світі існує близько 190 незалежних держав. Це означає, що існує приблизно така ж кількість неповторних правових систем всередині цих держав. Враховуючи сучасний рівень розвитку інформаційно-комунікаційних технологій, вчені-компаративісти отримують величезне поле для діяльності, пов’язаної з дослідженням правового досвіду іноземних держав. Причому метою таких досліджень є не лише пізнання, а можливо і запозичення іноземного досвіду в регулюванні тих чи інших відносин. Особливо актуальним напрямком юридичної компаративістики є порівняльне кримінальне правознавство – адже від правильно вибудованої кримінальної політики держави залежить життя і здоров’я, захист честі і гідності її громадян – найвища людська цінність. Тому досить актуальним для України є аналіз зарубіжного досвіду, з тим, щоб можливо запозичити його у вітчизняну правову систему. Щоправда, суто кримінально-правових компаративістських досліджень наразі в нашій правовій науці не так і багато – серед грунтовних праць привертає увагу лише праця Хавронюка з порівняльним аналізом законодавства України та країн континентальної Європи. Набагато краще розвинене це питання у російській науці – окрім праць Козочкіна та Додонова, де проанаізовано кримінальне право майже всіх країн світу, існують і більш вузькі дослідження, присвячені кримінальному праву окремих держав, як-от Німеччини чи США. У зв’язку з тим, що в межах курсової роботи неможливо повністю охопити усі аспекти кримінального права зарубіжних країн, завданням цього дослідження є загальний аналіз кримінально-правових систем (сімей), з тим, щоб зрозуміти які фундаментальні розбіжності існують між ними, а також більш глибокий аналіз їх складових – джерел кримінального права, поняття та видів злочинних діянь, а також питання, пов’язані з суб’єктом злочину та формами вини. Об’єктом дослідження є кримінальне законодавство країн світу. Особлива увага буде приділена фундаментальним правовим системам розвинутих країн – Франції, Німеччини, Англії та інших. На мою думку, лише порівняльне дослідження кримінального законодавства зарубіжних країн, не обмежене рамками окремих держав дозволить під різними кутами зору побачити ту чи іншу кримінально-правову проблему. Це допоможе розширити межі юридичного мислення, подолати шаблонне сприйняття кримінально-правових явищ. Розділ 1 : Основні кримінально-правові сім’ї 1.1 Кримінальне право країн романо-германської сім’ї Серед особливостей романо-германської кримінально-правової системи слід відмітити, по-перше, яскраво виражений кодифікаційний характер. Особливістю романо-германської кримінально-правової системи є те, що кримінальне право повністю не кодифіковане . Відомо, що першочергово кримінальне право французької та німецької моделей тяжіло до повної кодифікації кримінального законодавства, що повністю відповідало ідеям класичної школи кримінального права, ідеї якої надихали творців перших кримінальних кодексів Франції 1810 р. та Баварії 1813 р. Однак, на даний момент ні у французькій, ні у німецькій кримінально-правових моделях кримінальний кодекс не являється єдиним кримінально-правовим законодавчим актом. Так, у Франції існує досить широке законодавство, що передбачає кримінальну відповідальність за вчинення злочинних діянь. Окрім Кримінального кодексу Франції, кримінально-правові норми та інститути містяться в інших кодексах, спеціальних кримінальних законах та законах, що не мають в цілому, кримінально-правового характеру, підзаконних актах. В Німеччині спостерігається подібна тенденція – існування великої кількості законодавчих актів, що передбачають кримінальну відповідальність за транспортні, екологічні, фінансові злочини, причому більшість з них не включені до кримінального кодексу, а існують поряд з ним. По-друге, особлива специфіка романо-германської кримінально-правової системи пов’язана із застосуванням формального визначення поняття злочину. Так, в КК Франції загальне поняття злочинного діяння відсутнє. Його окремі ознаки можуть бути виділені із норм Загальної та Особливої частин КК. Так, в ст. 111-1 ведеться мова про тяжкість здійсненного діяння; ст. 111-2 визначає протиправність та караність злочинного діяння; ст. 121-3 – закріплює таку ознаку злочинного діяння як вина . Аналогічний підхід знайшов своє відображення в КК Німеччини, де в різних статтях визначені ознаки злочинного діяння: протиправність, винність та караність. Як бачимо, законодавець відмовився від «суспільної небезпеки» як ознаки злочинного діяння, що багато в чому пояснюється тим, що основний акцент ставиться на суспільну небезпечність злочинця. По-третє, одна із особливостей романо-германської кримінально-правової системи полягає у поділі права на приватне та публічне. Як відомо, основний критерій, котрий покладений в основу класифікації являється інтерес. Для публічного права перевагу має публічний інтерес, що матеріалізується в інтересах соціальної громади, а критерієм визначення приватного права виступає приватний інтерес, який направлений на забезпечення правом інтересів окремих осіб. В правовій системі Франції кримінальне право відноситься до приватного права. При цьому, як зазначає М. Марченко: «хоча кримінальне право за своєю суттю та характером являється публічним правом, тим не менш за французькою класифікацією воно відноситься до приватного права, оскільки містить в собі безліч положень, направлених на захист приватних інтересів та відносин». Натомість у кримінально-правовій системі Німеччини кримінальне право, навпаки відноситься до публічного права. По-четверте, відмінною рисою романо-германської правової системи є ієрархічність джерел кримінального права. Сучасне французьке та німецьке кримінальне право представлено у вигляді певної ієрархічної системи, на вершині якої знаходяться конституція та міжнародно-правові акти, далі слідують кримінальні кодекси та інші кодифіковані акти, закони та підзаконні акти. По-п’яте, специфічність романо-германської кримінальної системи полягає у застосуванні широкого підходу до розуміння кримінально караного діяння, котре включає не лише злочини, але й проступки, що об’єднуються в єдину категорію «кримінальні правопорушення» чи «протиправні діяння». Тим не менше, за зовнішньою схожістю романо-германської кримінально-правової системи приховується різноманіття національних моделей французького та німецького кримінального права, котре полягає у своєрідності законодавчих положень, теоретичних доктрин та особливих форм і методів практичного здійснення цілей та завдань кримінального права. Для німецької кримінально-правової системи характерний дуалізм кримінального законодавства: воно може виходити як від федерації в цілому, так і від кожної з земель, що входять до складу федерації. Співвідношення між федеральним кримінальним законодавством і законодавством земель засновується на принципі «конкуруючого законодавства». Це означає, що суб’єкт федерації може урегулювати питання, що відносяться до предмету конкуруючої компетенції в тому випадку і в тому об’ємі, що не урегульовані федерацією. Іншими словами, якщо федеральний законодавець скористався наданими йому повноваженнями і видав норми в якійсь області кримінального права, то в цій області втрачають силу всі попередні видані кримінальні закони окремих земель і в подальшому в цій сфері їх законодавча діяльність виключається. 1.2 Кримінальне право країн загального права Англо-американська система кримінального права склалася в результаті колоніальної експансії Великобританії. Англійське загальне право в тій чи іншій мірі діє майже в усіх країнах, які раніше знаходилися під владою або протекторатом британської корони. До певної міри розширенню сфери його впливу сприяла і загарбницька політика Сполучених Штатів. На відміну від континентальної системи, майже не було випадків добровільної рецепції англо-американського права. Нині англо-американська система діє більш ніж в 60 країнах усіх без виключення континентів. З точки зору форми особливістю англо-американського права є визнання в якості джерела права судового прецеденту. У ряді країн цієї системи прецедентним правом може встановлюватися злочинність і караність діяння, у зв'язку з чим базовий для континентальної системи принцип «rhullum sine lege, nulla poena sine lege» застосовується тут не в повному об'ємі. Для англо-американських законів характерний особливий стиль, який відрізняють казуїстичність, надзвичайна деталізація і складність граматичних побудов . Взагалі, норма англо-американського права менш загальна і абстрактна, ніж в континентальном праві. Змістовні відмінності торкаються деяких принципів і кримінально-правових інститутів. Наприклад, на відміну від континентальної системи в англо-американському кримінальному праві існують злочини, для яких винність не є обов'язковим елементом. Відповідальність за такі злочини дістала назву "абсолютної", або "строгої". Таким чином, принцип провини тут також має свою специфіку. Як правило, в англо-американських кодексах і законах відсутні положення про дію кримінального закону в часі і не передбачений інститут сроку давності. Загалом вчені класифікують країни загального права на дві «гілки» - англійську і американську. Британська "гілка", у свою чергу, розпадається на декілька груп. Відмінності між цими групами не носять, як правило, істотного, концептуального характеру і відносяться, головним чином, до зовнішніх форм вираження, тобто джерел кримінального права. Передусім, слід виділити групу кримінального права, що не кодифікує, в яку входить сама Англія(з Уельсом і Північною Ірландією), а також ряд колишніх британських колоній : Антігуа і Барбуда, Барбадос, Доминика, Ірландія, Лесото, Намібія, Свазіленд, Сент-Вінсент і Гренадіни, Сент-Крістофер і Невис, Сьерра-Леоне, Тринідад і Тобаго, ПАР, Ямайка. Як видно з назви, в країнах вказаної групи відсутні кримінальні кодекси. Їх замінює сукупність законодавчих актів, що складається із статутів загального застосування в Англії, колоніальних нормативних актів і нових законів, прийнятих після досягнення країною незалежності. Особливістю цієї групи є те, що злочинність і караність діяння визначається тут не лише на підставі законів, але і норм прецедентного права. Колишні британські колонії з кримінальним правом, що кодифікує, можна розділити на декілька груп залежно від того, до якої моделі відноситься діючий в них Кодекс. Усі англійські колоніальні кримінальні кодекси відносяться до чотирьох основних типів: 1) індійського; 2) вест-индийского; 3) австралійського; 4) модель міністерства колоній. Американська гілка права склалася переважно наприкінці XIX – початку XX століття в результаті проведення масштабних кодифікаційних робіт. Окрім США «американське» право діє також в деяких острівних країнах Тихого океану – Маршаллових островах, Палау і т. д. При цьому в самому США всередині країни існують різні моделі кримінального права, що повязано з особливостями федеративного устрою. 1.3 Мусульманське право Відмінна риса даної кримінально-правової системи - її формування на основі ісламу. В ході историчного розвитку іслам зробив "визначальне значення для світогляду найширших верств населення" і з усіх світових релігій "найближче зіткнувся з державою і правом" [18, с. 3]. Сфера його дії в сучасних умовах залишається досить широкою. Щоправда, якщо раніше кримінальна репресія здійснювалася на основі мусульманського права безпосередньо, то в даний час вона здійснюється найчастіше не прямо, а через кримінальне законодавство, що базується на основі норм шаріату. Особливістю мусульманського права є переважання религійного принципу застосування : воно діє у взаємовідносинах мусульман. Наприклад, відповідно до кримінального законодавства Йорданії, до відповідальності за недотримання посту під час рамадана притягуються тільки мусульмани. В якості прикладу можна також послатися на ст. 318 КК Судану, в якій говориться, що шаріатське покарання за перелюбство не застосовуватиметься до осіб, "божественна релігія яких припускає інше покарання за цей злочин" . В цьому випадку злочинець буде покараний відповідно до законів власної віри. Якщо ж релігія злочинця не передбачає покарання за цей злочин, його не можна засудити більш ніж до 8 і 10 ударів батогами і штрафу, або до ув'язнення терміном більш ніж один рік. В той же час, варто відзначити, що цей принцип ніколи не сприймався безумовно. Спочатку деякі норми мусульманського права поширювалися і на немусульман. Так, відповідно до ст. 166 Закону про ісламські кримінальні покарання Исламскої Республіки Іран, заборона на вживання спиртних напоїв застосовується до всіх громадянам цієї країни незалежно від їх віросповідання. У 1984 г.кувейтский парламент схвалив закон про поширення заборони на продаж, купівлю і вживання спиртних напоїв на іноземців.На відміну від інших правових систем сучасності, в мусульманській правовій системі можливе застосування чисто юридичних санкцій за невиконання релігійних обов'язків і норм моралі. На сучасному етапі розвитку мусульманське кримінальне право кодифікується повністю або частково на основі норм і принципів шаріату. Відмінна риса мусульманської правової системи полягає у відсутності в мусульманскому кримінальному праві аналогів багатьох юридичних понять, інститутів, категорій, відомих західному кримінальному праву, що є наслідком религійного розуміння злочину. Мусульманське кримінальне право характеризується можливістю застосування жорстоких, у тому числі покарань(забивання каменями, обезголовлювання, відсікання руки, четвертування і так далі) каліцтв. Така суворість обумовлена тим, що ці види покарання призначаються за злочини, що посягають на права Аллаха або на права Аллаха у поєднанні з правами індивіда, і також, тим, що покарання за їх здійснення точно визначене Кораном або Сунною, відступ від яких якого означав би порушення прав Аллаха і положень священних джерел.Класична мусульманська правова доктрина грунтується на постулаті, згідно з яким влада правотворчості належить єдино Аллаху через його одкровення; до волі ж Аллаха людина не має доступу з моменту смерті пророка Мухаммеда. Як наслідок, у держави немає повноважень нормотворчості. Коран і Сунна містять кінцеве зведення норм, на основі якого можна врегулювати будь-яку ситуацію, що вимагає правового дозволу. Таким чином, завданням юриста є здобути правові норми з настанов Корана і Сунни. Окрім вказаних типологічних особливостей мусульманської уголовноиправовойсистемы виділяють і інші: нерівний статус чоловіка і жінки як суб’єкта зочину; наявність спеціальних мусульманських судів, де судді надана велика свобода розсуду; мусульманське кримінальне право спрямоване на захист п'яти основних цінностей - релігія, життя, розум, продовження роду і власність;наявність відносних понять і категорій(наприклад, віком притягнення до кримінальної відповідальності є вік "статевої зрілості") і т.д.Однако усі вони, так само як і інші, подібні до них типологічні особливості справили значний вплив на формування мусульманської кримінально-правової системи, тим самим підкреслюючи своєрідність даної правової сім’ї по відношенню до інших правових систем сучасності Розділ 2 : Джерела кримінального права іноземних країн 2.1 Джерела кримінального права Франції та Німеччини Франція — батьківщина континентальної правової сім'ї, в якій, як вже зазначалось, закон є основним джерелом права. Утім, це не означає, що основним джерелом кримінального права є лише кримінальний закон, і що судовий прецедент не має жодного значення. Крім того, важливим джерелом кримінального права Франції є укладені нею як багатосторонні, так і двосторонні міжнародні договори, що випливає із ст. 55 Конституції Франції. Відповідні міжнародні угоди представлені договорами про екстра¬дицію, правову допомогу, боротьбу з окремими видами зло¬чинних діянь тощо. КК Франції прямо вказує на застосування французького кримінального закону до осіб, які вчинили тяжкі злочини проти держав, що підписали Північноатлантичний до¬говір (ст. 414-8), встановлює відповідальність за різні посягання, пов'язані з незаконним збиранням або розголошенням таємної інформації, яка є об'єктом спеціальної угоди між Францією і Шве¬цією (ст. 414-9). Крім КК Франції, джерелами кримінально-правових норм у цій державі є багато інших нормативно-правових актів. Це, зокре | |
| Просмотров: 1066 | Загрузок: 33 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |