| Главная » Файлы » Курсовые работы » Курсовые проекты |
Міжнародне співробітництво у сфері протидії злочинності
| [ Скачать с сервера (64.7 Kb) ] | 06.08.2017, 20:02 |
| Вступ У зв’язку з глобалізацією соціальних та економічних процесів, яка спостерігається останніми десятиріччями, розширюється свобода пересування громадян, контакти громадян з іноземцями стають все більше інтенсифікованими. Це використовується злочинцями для своїх злочинних цілей. Останніми десятиріччями спостерігається стрімке зростання транскордонної злочинності. Така злочинність характеризується більшою суспільною небезпекою, порівняно зі злочинністю в межах держав, оскільки транскордонна злочинність загрожує не лише національній безпеці, але й існуванню міжнародного правопорядку. На нинішньому історичному етапі назріла реальна необхідність координації зусиль світового співтовариства, заснованої як на створенні міжнародних правових механізмів, так і на вдосконаленні національних законодавчих систем шляхом їх уніфікації, широкого використання ефективного досвіду зарубіжних країн, приведення у відповідність до міжнародних зобов’язань держави тощо [15, c. 17]. Тому дослідження міжнародного співробітництва у сфері протидії злочинності стають дедалі більше актуальними. Серед науковців, що досліджують окремі аспекти міжнародного співробітництва у боротьбі зі злочинністю, у тому числі за участю України, слід відмітити, В. Бикова, С. Бородіна, П. Біленчука, В., Виноградова, В. Волженкіна, В. Каламкаряна, В. Карташкіна, І. Лукашука, Є. Ляхова, С. Черніченка, , С. Єркенова, Л. Галенську, Г. Зорін, В. Емінов, І. Карпець, В. Карташкіна, А. Наумова, С. Овчинського, С. Черніченка, С. Єркенова, Об’єктом дослідження курсової роботи є норми чинного законодавства та міжнародно-правових актів, які регулюють суспільні відносини, пов’язані з кооперацією держав з метою протидії злочинності. Предметом дослідження курсової роботи виступають суспільні відносини між державами, які виникають у зв’язку з міжнародним співробітництвом у сфері протидії злочинності. Основні напрямки і форми міжнародного співробітництва у сфері протидії злочинності Міжнародне співробітництво в боротьбі зі злочинністю – це об’єднання зусиль держав та інших учасників міжнародних відносин з метою підвищення ефективності запобігання злочинам, боротьби з ними і виправлення правопорушників [10, c. 100]. Ця діяльність здійснюється шляхом прийняття узгоджених між країнами заходів із: 1) встановлення кримінальної караності певних суспільно небезпечних діянь (криміналізації) та уніфікації на цій основі кримінального законодавства; 2) припинення злочинів, у тому числі тих, що готуються, застосовуючи в необхідних випадках оперативно-розшукові дії; 3) надання допомоги в розслідуванні кримінальних справ і здійсненні кримінального переслідування; 4) організації діяльності міжнародних судових органів, що пов’язана із розслідуванням міжнародних злочинів, здійсненням кримінального переслідування і покарання осіб, винних у їх вчиненні; забезпечення виконання кримінальних покарань; 5) постпенітенціарного впливу; 6) надання професійної технічної допомоги й попередження злочинів [3, c. 35-41]. Нормативно-правовим забезпеченням міжнародного співробітництва України у боротьбі зі злочинністю є чимало законодавчих актів, міжнародних угод, які в сукупності визначають засади зовнішньої політики держави у сфері протидії злочинності. Так, ст. 8 Закону України «Про основи національної безпеки України» від 19 червня 2003 р. до основних напрямів державної політики з питань національної безпеки України у зовнішньополітичній сфері відносить проведення активної міжнародної політики України щодо участі в міжнародному співробітництві у боротьбі з міжнародною злочинністю, міжнародним тероризмом, наркобізнесом, нелегальною міграцією, міжнародними організованими злочинними угрупованнями тощо [2, c. 9]. В Законі України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» від 30 червня 1993 р. в ст. 7 встановлюється, що міжнародне співробітництво у сфері боротьби з організованою злочинністю ґрунтується на нормах міжнародного права і чинного законодавства України, міждержавних і міжурядових договорах, двосторонніх відомчих угодах. Форми міжнародного співробітництва у боротьбі зі злочинністю надзвичайно різноманітні. Для кожного виду злочину визначаються окремі форми міжнародного співробітництва, однак, загалом усі вони зводяться до таких видів: 1 Укладання міжнародних угод (про правову допомогу в кримінальних та інших справах, конвенції щодо боротьби з окремими злочинами міжнародного характеру тощо); 2 Створення відповідних міжнародних організацій (спеціально створені для протидії міжнародній злочинності – Інтерпол або організації загальної компетенції, для яких боротьба зі злочинністю є одним з напрямів роботи – ООН, ОБСЄ, Рада Європи та ін.) [21, c. 218]. До напрямів міжнародної співпраці із запобігання та боротьби із злочинністю, які існують на багатосторонньому, регіональному та двосторонньому рівнях, відносяться: - допомога у розшуку та видача злочинців; - надання правової допомоги з кримінальних справ, виконання запитів та прохань правоохоронних органів держав; - сприяння у проведенні оперативно-розшукових заходів та процесуальних дій; - науково-інформаційний обмін (обмін довідковою, оперативно-розшуковою, криміналістичною інформацією, науковим і практичним досвідом; спільне обговорення проблем і проведення наукових досліджень); - надання професійної та технічної допомоги державам у боротьбі із злочинністю (направлення спеціалістів, забезпечення спеціальною технікою тощо) [7, c. 122]. При здійсненні міжнародного співробітництва в протидії злочинності особливу увагу слід приділяти дотриманню загальновизнаних принципів міжнародного права, сформульованих і закріплених у Статуті ООН 1945 р., в Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин та співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН 1970 р., у Декларації принципів, що містяться в Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва у Європі 1975 р. [14, c. 43]. Такі принципи водночас є загальними принципами міжнародного співробітництва у сфері протидії злочинності. До таких принципів відносяться: принцип суверенної рівності; принцип невтручання у справи, що входять до внутрішньої компетенції держави; повага до прав людини та основних свобод; принцип добросовісного виконання зобов’язань за міжнародним правом. Виокремлюють і спеціальні принципи співробітництва держав у протидії злочинності: невідворотності покарання; гуманності; законності; індивідуалізації та персоніфікації відповідальності; ненадання допомоги в кримінальних справах політичного характеру тощо [14, c. 5]. В Україні правове забезпечення для міжнародного співробітництва у сфері протидії злочинності ґрунтується на положеннях Кримінального кодексу України, зокрема про визнання кримінально-правових наслідків вироку суду іноземної держави (стаття 9), про видачу і передачу осіб, що вчинили злочин (стаття 10) [15, c. 17]. Питання, що стосуються міжнародного співробітництва у сфері протидії злочинності, врегульовуються і Кримінальним процесуальним кодексом України від 13 квітня 2012 р., який набув чинності 19 листопада 2012 р. У Розділі ІХ Кодексу, який має назву «Міжнародне співробітництво під час кримінального провадження», закріплюються положення, які стосуються загальних засад міжнародного співробітництва; міжнародної правової допомоги при проведенні процесуальних дій; видачі осіб, які вчинили кримінальне правопорушення (екстрадиція); кримінального провадження у порядку перейняття; визнання та виконання вироків судів іноземних держав та передача засуджених осіб. В КПК України в ч. 1 ст. 542 передбачається, що міжнародним договором України можуть бути передбачені інші, ніж у цьому Кодексі, форми співробітництва під час кримінального провадження. Всі міжнародні договори, які передбачають положення кримінально-правового характеру умовно можна поділити на дві групи: до першої належать договори, які вичерпно регламентують певні положення в межах Загальної частини кримінального права, або закріплюють принципи кримінального права. Такі договори імплементуються в національне законодавство без змін і їх норми є нормами прямої дії. До таких договорів, зокрема, належать: Європейська конвенція про видачу правопорушників від 13 грудня 1957 р.; Європейська конвенція про нагляд за умовно засудженими або умовно звільненими правопорушниками 1963 р.; Європейська конвенція про передачу провадження у кримінальних справах від 15.05.1972 р.; Європейська конвенція про передачу засуджених осіб від 21.03.1983 р.; Мінська конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22.01.1993 р.; Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності від 15.07.2000 р.; Конвенція ООН проти корупції 2003 р.; Кримінальна конвенція Ради Європи про боротьбу з корупцією 1999 р.; Конвенція Ради Європи про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, Страсбург, 8.11.1990 р. [19, c. 20]. До другої групи можна віднести міжнародні договори, які стосуються боротьби світового співтовариства зі злочинами певних видів: тероризм, захоплення заручників, торгівлею жінками, обігом наркотиків, піратством, геноцидом. Положення цих договорів не є нормами прямої дії і імплементуються у національне законодавство опосередковано – шляхом внесення змін та доповнень до КК [19, c. 20]. Міжнародні договорі, які стосуються боротьби світового співтовариства зі злочинами певних видів, будуть розглянуті детальніше у наступному розділі даної роботи. Міжнародне співробітництво у сфері протидії окремим видам міжнародних злочинів Міжнародне співробітництво держав із протидії транснаціональній організованій злочинності Організована злочинність становить особливу загрозу, небезпека її різко відрізняється від небезпеки неорганізованих проявів. Вона здійснює вплив на усі політичні та соціальні процеси у державі і здатна вражати різні види органів державної влади та напрямки їх діяльності, а завдана нею шкода стосується різних сфер життєдіяльності сучасної держави, зменшує рівень довіри до державного апарату та її міжнародний авторитет [11, c. 32]. Суспільна небезпека організованих груп і злочинних організацій зумовлюється тим, що такі угрупування, як правило, контролюють левову частку тіньового капіталу, протиправну діяльність, пов’язану із розкраданням бюджетних коштів, легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, організацією наркобізнесу, нелегальною міграцією тощо. Для організованих злочинних угруповань характерними є стійкі міжнародні злочинні зв’язки. Цьому сприяє процес глобалізації. Діяльність організованих злочинних угруповань дедалі частіше набуває транснаціонального характеру, що збільшує вірогідність її проявів у всіх сферах, пов’язаних із забезпеченням як національної безпеки окремої країни, так і світової [22, c. 76]. У певному розумінні транснаціональну організовану злочинність можна назвати еволюцією злочинної діяльності [13, c. 443]. На сьогодні транснаціональна злочинність визнається загрозою як національній безпеці окремих держав, так і безпеці міжнародного співробітництва в цілому. Для боротьби з цим явищем 15 листопада 2000 р. резолюцією Генеральної Асамблеї ООН була прийнята Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності. Дана Конвенція застосовується до попередження, розслідування і карного переслідування у зв’язку зі злочинами: участь в організованій злочинній групі, відмивання доходів від злочинів, корупція, перешкоджання здійсненню правосуддя; у зв’язку з серйозними злочинами, якими є злочини, які караються позбавленням волі на максимальний строк не менше чотирьох років або більш суворою мірою покарання; а також якщо ці злочини носять транснаціональний характер і вчинені за участю організованої злочинної групи. Відповідно до п. 2 ст. 3 зазначеної Конвенції, злочин носить транснаціональний характер, якщо: 1) він вчинений у більш ніж одній державі; 2) він вчинений в одній державі, але істотна частина його підготовки, планування, керівництва або контролю має місце в іншій державі; 3) він вчинений в одній державі, але за участю організованої злочинної групи, яка здійснює злочинну діяльність у більш ніж одній державі; або 4) він вчинений в одній державі, але його істотні наслідки мають місце в іншій державі. Даною Конвенцією в ст. 5 закріплюється, що участю в організованій злочинній групі є такі діяння, коли вони вчиняються навмисно: 1) змова з одним або декількома особами щодо вчинення серйозного злочину, що переслідує мету, прямо чи посередньо пов’язану з додержанням фінансової або іншої матеріальної вигоди, причому, якщо це передбачено внутрішнім законодавством, також передбачається фактичне вчинення одним з учасників змови будь-якої дії для реалізації цієї змови або причетність організованої злочинної групи; та/або 2) діяння будь-якої особи, яка, усвідомлюючи або мету і загальну злочинну діяльність організованої злочинної групи, або її наміри вчинити відповідні злочини, бере активну участь у: - злочинній діяльності організованої злочинної групи; - інших видах діяльності організованої злочинної групи, усвідомлюючи, що її участь сприятиме досягненню вищезгаданої злочинної мети. Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності визначає різні напрями співробітництва держав щодо протидії транснаціональній організованій злочинності: - видача (екстрадиція) правопорушників; - укладання двосторонніх або багатосторонніх угод чи домовленостей про передачу осіб, засуджених до тюремного ув’язнення або інших видів позбавлення волі за злочини, що охоплюються Конвенцією; - надання одна одній взаємної правової допомоги в розслідуванні, кримінальному переслідуванні та судовому розгляді у зв’язку із транснаціональними організованими злочинами; - створення органів із проведення спільних розслідувань; - використання кожною державою-учасницею спеціальних методів розслідування, зокрема контрольованих поставок, електронного та інших форм спостереження, агентурних операцій; - передача кримінального провадження; - взаємний обмін інформацією про судимість; - вжиття належних заходів щодо забезпечення ефективного захисту та надання допомоги свідкам та потерпілим; - тісне співробітництво між правоохоронними органами; - збір та аналіз інформації про характер організованої злочинності та обмін такою інформацією; - підготовка кадрів і надання технічної допомоги правоохоронним органам держав-учасниць Конвенції. У зв’язку зі зростанням заінтересованості міжнародних злочинних угруповань щодо України, зокрема у сферах легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, торгівлі людьми, нелегального переміщення зброї, небезпечних матеріалів та наркотичних засобів, було прийнято Концепцію державної політики у сфері боротьби з організованою злочинністю, яку було схвалено Указом Президента України від 21.10.2011 р. №1000/2011. Реалізація Концепції передбачається протягом 2011-2017 років. Згідно з абз. 1 п. 2 даної Концепції, вона покликана на визначення напрямів та механізмів реалізації державної політики у сфері боротьби з організованою злочинністю шляхом формування нових та вдосконалення існуючих норм кримінального, кримінально-процесуального та кримінально-виконавчого законодавства і практики їх застосування, а також розроблення та виконання організаційних заходів, спрямованих на запобігання виникненню організованих злочинних угруповань і вчиненню ними злочинів. Організована злочинність тісно пов’язана з корупцією, тероризмом, незаконним обігом наркотиків. Такі злочини, як правило, вчиняються організованими злочинними угрупованнями. Міжнародне співробітництво у сфері протидії тероризму, корупції та незаконного обігу наркотиків, яке розглядатиметься далі в даній роботі, в певній мірі стосується і боротьби з організованою транскордонною злочинністю. Міжнародне співробітництво держав у протидії корупції Боротьба з корупцією є актуальною не тільки для України, але й для інших держав світу. Корупція в державі загрожує правопорядку, демократії, правам і свободам людини, негативно впливає на установлені в державі моральні засади чесності та соціальної справедливості, на стабільність системи державного управління та економічний розвиток держави в цілому [12, c. 22]. Подолати це явище в одній окремо взятій державі практично неможливо, тому міжнародна спільнота стала об’єднувати свої зусилля, щоб більш успішно протистояти цим явищам. У 2003 р. держави-члени Ради Європи прийняли Кримінальну конвенцію про боротьбу з корупцією (ETS 173) та додатковий протокол до даної конвенції у 2006 р., які ратифіковані Верховною Радою України від 18.10.2006 р. [12, c. 23]. Згідно з Кримінальною конвенцією про боротьбу з корупцією, в кожній державі в національному законодавстві має бути передбачена кримінальна відповідальність за умисне обіцяння, вчинення, пропонування, надання, або вимагання чи одержання будь-якою особою, прямо чи опосередковано будь-якої неправомірної переваги будь-яким посадовим особам, для них особисто чи для інших осіб, з метою заохочення їх до виконання чи невиконання своїх службових обов’язків, або прийняття пропозиції чи обіцянки надання будь-якої переваги з метою виконання чи невиконання ними своїх службових обов’язків. За аналогічні дії кримінальна відповідальність має бути передбачена і для членів національних представницьких органів, які здійснюють законодавчі чи виконавчі повноваження, а також іноземних державних посадових осіб та осіб, що є членами будь-якого представницького органу, який виконує законодавчі або виконачі функції у будь-якій іншій державі. Це ж стосується і осіб, які обіймають керівні посади у приватних підприємствах або працюють на них у будь-якій якості, для них особисто чи для інших осіб [12, c. 23]. Співпраця між державами у сфері боротьби з корупцією ґрунтується на основі міжнародних договорів про співробітництво у кримінальних справах чи взаємних домовленостей про допомогу у розслідуванні кримінальних злочинів чи переслідуванні злочинців. Взаємна допомога передбачає швидкі дії щодо запитів, що надходять від національних чи спеціальних органів, які відповідно до чинного законодавства, мають право розслідувати кримінальні злочини чи переслідувати злочинців [12, c. 24]. Дана Конвенція передбачає й екстрадицію злочинців. Відповідно до п. 4 ст. 27, екстрадиція здійснюється відповідно до умов, передбачених у законодавстві запитуваної Сторони або чинних договорах про екстрадицію, включаючи підстави, на яких запитувана Сторона може відмовити у екстрадиції. В п. 5 ст. 27 встановлюється, що якщо у екстрадиції за кримінальний злочин, передбачений цією Конвенцією, відмовляється виключно на підставі громадянства правопорушника, або якщо запитувана Сторона вважає, що вона має юрисдикцію над таким злочином, запитувана Сторона передає справу до своїх компетентних органів для переслідування осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, якщо вона не домовилася про інше із запитуючою Стороною, й інформує належним чином останню про остаточні результати справи. Також Сторони без попереднього запиту, можуть надіслати одна одній інформацію про виявлені факти, якщо вони вважають, що повідомлення такої інформації може допомогти Стороні у порушенні чи проведенні розслідування кримінальних злочинів, визначених цією Конвенцією. Згідно з ч. 1 ст. 29, Сторони призначають центральний орган або у разі необхідності декілька центральних органів, які відповідають за подання запитів, надають відповіді на запити та забезпечують виконання таких запитів або передачу їх до відповідних органів для виконання. В Україні, відповідно до Закону України «Про ратифікацію Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією», такими центральними органами є Міністерство юстиції України (щодо запитів судів) і Генеральна прокуратура Україна (щодо запитів органів досудового слідства). Центральні органи підтримують між собою безпосередній зв'язок. Передбачається також, що будь-який запит або будь-яке повідомлення може робитися через Міжнародну організацію кримінальної поліції (Інтерпол). Одним із важливих міжнародних документів з протидії корупції є Конвенція Організації Об’єднаних Націй проти корупції, яку було ратифіковано Законом України від 18.10.2006 р. Вона застосовується для запобігання, розслідування та кримінального переслідування за корупцію та для призупинення операцій (заморожування), арешту, конфіскації та повернення доходів від корупційних діянь. Конвенція передбачає положення щодо створення спеціально уповноважених органів, завданням яких є запобігання корупції за допомогою проведення відповідної політики, здійснення нагляду та координації реалізації цієї політики; розширення та поширення знань щодо запобігання корупції. Одним з таких органів є Transperancy International the global coalition against corruption (дослівно – “Міжнародна прозорість» глобальна коаліція з протидії корупції). Це громадська організація, яка очолює світову боротьбу проти корупції. Організація здійснює свою діяльність з метою припинити згубний вплив корупції на населення планети [8, c. 27]. Міжнародне співробітництво держав із протидії тероризму Географічно терористична активність сьогодні не має меж. Нині на жодному континенті планети людина не відчуває себе у безпеці. Однією з особливостей сучасного тероризму є те, що сфера дії терористів поширюється не тільки на сухопутній території, а й на повітряній і морський простори поза межами юрисдикції держави [16, c. 308]. Міжнародний тероризм – це особливо небезпечні протиправні діяння, що спрямовані на досягнення політичних цілей, та полягають у вчиненні вбивств державних та громадських діячів, представників влади, службовців дипломатичних представництв, захопленні заручників, вчиненні актів, що ведуть до загибелі громадян, порушення нормального функціонування органів влади, дипломатичних представництв держав, порушення нормального здійснення міжнародних контактів, припинення міжнародного транспортного сполучення тощо [13, c. 446]. На універсальному рівні проблемою тероризму загалом та міжнародного тероризму безпосередньо займається ООН та її спеціалізовані установи – Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО), Міжнародна морська організація (ІМО), Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ). | |
| Просмотров: 914 | Загрузок: 22 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |