| Главная » Файлы » Курсовые работы » Курсовые проекты |
Міжнародна підсудність
| [ Скачать с сервера (232.5 Kb) ] | 03.07.2017, 06:27 |
| Зміст Вступ 3 2. Міжнародна підсудність – теоретичний аспект 6 2.Правила визначення міжнародної підсудності 13 2.1 Підстави визначення міжнародної підсудності 13 2.2 Системи визначення міжнародної підсудності 19 3. Міжнародна підсудність справ з іноземним елементом судам України 24 3.1Міжнародна підсудність справ з іноземним елементом судам України за внутрішнім законодавством. 24 3.2 Міжнародна підсудність справ з іноземним елементом судам України за міжнародними договорами 31 Проблема Lis Alibi Pendes 36 Висновки 41 Список використаних джерел 42 Вступ Розвиток міжнародної торгівлі, світові глобалізаційні процеси, геометричне зростання міжнародного туристичного, трудового та міграційного потоків, вільний обіг світового капіталу, впровадження електронних технологій, що пришвидшують передачу інформації не залежно від кордонів, що дало безпрецедентне прискорення вищенаведеним процесам – все це супроводжується цивільними правовідносинами, в які вступають люди різного громадянства чи підданства, а також різного постійного місця проживання/знаходження. Дані процеси природно супроводжуються збільшенням кількості матеріально правових конфліктів, які часто-густо закінчуються поданням позову до суду з метою захисту цивільних прав та інтересів учасниками даних правовідносин. Саме тому одним з важливих питань постає визначення підсудності таких справ. Актуальність обраної мною теми полягає в тому, що із прийняттям закону про «Міжнародне приватне право» в національне законодавство були закладені основні принципи та передумови визначення компетенції українських судів загальної юрисдикції щодо розгляду спорів з іноземним елементом. Проте дані положення є значною мірою загальними і не мають механізму подолання конфлікту компетенцій та вирішення проблеми визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні чи таких же рішень судів України в іноземних державах. Більш детально дані положення врегульовані міжнародними конвенціями та двосторонніми договорами. При цьому робота над вдосконалення міжнародного правового регулювання даної проблеми активно проводиться і на даний момент. Крім цього в судах України є ще незначний практичний досвід застосування міжнародних договорів, що визначають правила міжнародної підсудності. Особливо це стосується справ з громадянами/підданим резидентами держав, що не є колишніми членами союзних республік. Це все ускладнює розвиток інституту міжнародної підсудності в Україні. Об’єктом мого дослідження є інститут міжнародної підсудності в Україні та зарубіжних державах. Предметом є теоретичний аспект поняття міжнародної підсудності, основні доктринальні правила визначення міжнародної підсудності, практичні правила підсудності приватних справ з іноземним елементом в національному законодавстві та в міжнародних договорах, проблема Lis Alibi Pendes та інші аспекти інституту міжнародного приватного права, що стосуються зазначеного вище предмету дослідження. В ході дослідження було використано наступну методологічну основу: метафізичний метод для визначення суті досліджуваних відносин, визначення їх сталих особливостей, що в свою чергу дало змогу відмежувати поняття міжнародної підсудності від інших понять, здійснити їх співвідношення, визначити джерела способів визначення міжнародної підсудності (в розумінні суспільних відносин та правосвідомості, що передували нормативному закріпленню); діалектичний метод для аналізу інституту міжнародної підсудності в його розвитку та динаміці. В роботу було використано метод класифікації, узагальнення, систематизації. При визначенні основних ознак використано метод класифікації та узагальнення. В ході опрацювання нормативного матеріалу використаний метод аналізу, синтезу та порівняння – в основному щодо досліджуваних мною міжнародних конвенцій. Метою дослідження було: o Визначити поняття міжнародної підсудності; o Дослідити основні доктринальні способи визначення міжнародної підсудності в розрізі деяких зарубіжних країни; o Дослідити основні правила підсудності приватних справ з іноземним елементом в Україні; o Дослідити правову проблему Lis Alibi Pendes та визначити шляхи її вирішення; o Дослідити природу договірного визначення підсудності; Завданням дослідження є опрацювання проблем, визначених у меті роботи, узагальнення основних теоретичних та практичних положень, визначення теоретичного підґрунтя для подальшого розвитку інституту міжнародної підсудності в Україні. Окремі аспекти інституту міжнародної підсудності досліджували багато вчених правознавців у роботах з міжнародного приватного і цивільного процесуального права. Серед вітчизняних вчених та вчених СНД над даною проблемою працювали Богуславський М.М., Вінник М.П., Гусєв Є.В., Довгерт А.С., Єлісєєв М.Г., Кисіль В.І., Луць В.В., Мамаєв А.А., Нешатаєв М.Г., Штефан М.Й., Фединяк Л.С.. Також даній проблемі присвячені праці П. Баумгартнера, А. Девуша, В. Кенза, Х. Коха, В. фон Моренфельса, Х. Шака, П. Шльоссера, К. Цвайгерта та багатьох інших вчених. Нормативною основою роботи стали акти національного законодавства, зокрема Конституція України, ЦПК, ГПК, інші акти національного законодавства, та ряд конвенцій та двосторонніх договорів учасниками яких є Україна та які в міру територіальної наближеності держав учасниць та рівнем активності ділового обороту мають важливе значення для судочинства України. Досліджено деякі правила визначення міжнародної підсудності в ряді іноземних держав, зокрема Франції, Італії, ФРН, Великобританії, США та інших. Робота структурована наступним чином: містить вступ та висновки і складається з чотирьох розділів, два з яких поділяються на два підрозділи, відповідно до змісту. В кінці роботи міститься список використаних теоретичних джерел та нормативно-правових актів. 2. Міжнародна підсудність – теоретичний аспект Цивільні процесуальні відносини, що виникають за участю іноземних громадян та осіб без громадянства чи юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України чи відмінного від нього, або ж за участю держави, як суб’єкта цивільних відносин потребують правової регламентації. Дане питання є предметом міжнародного цивільного процесу. Під міжнародним цивільним процесом потрібно розуміти сукупність питань процесуального характеру, пов’язаних із судовим чи арбітражним розглядом справ з іноземним елементом. Правовою проблемою є віднесення міжнародного цивільного процесу до міжнародного приватного права. Існують думки, що міжнародне приватне право як особлива галузь права не охоплює норм процесуального права. Однак, оскільки міжнародний цивільний процес тісно пов'язаний із застосуванням законодавства певної держави, тобто з проблемами колізії законів або з визначенням цивільної правоздатності особи, міжнародний цивільний процес відноситься до міжнародного приватного права як до галузі правової науки – Л.Лунц. Також на думку М. Штефана, питання цивільного судочинства з іноземним елементом є складовою частиною цивільного процесуального законодавства України. Відомо, що іноземний закон, як правило не застосовується в суді України з питань, які є процесуальними, оскільки іноземні процесуальні норми не утворюють колізії законів. Визначення підсудності варто відрізняти від визначення права, яке підлягає застосуванню до правовідносин з іноземним елементом. У теорії міжнародного цивільного процесу категорія «підсудність» застосовується для визначення розподілу компетенції між судами існуючої в державі системи розгляду цивільних справ, а також компетенції судів щодо вирішення справ з іноземним елементом, тобто міжнародної підсудності. У такому розумінні підсудність визначається через зміст підсудності, що встановлена у внутрішньому законодавстві України. У міжнародних договорах ця юридична категорія замінена категорією «компетенція». Так, наприклад, спір може в міру дії закону, чи домовленості сторін, бути підсудним суду конкретної держави, проте, право, що підлягає застосуванню може в повній мірі чи в деяких питаннях відноситися до правової системи іншої держави. У теорії права та законодавстві для позначення поняття використовують терміни «підсудність», «підвідомчість», «юрисдикція», «компетенція». Поряд з даними термінами використовують поняття «міжнародна підсудність». Він означає компетенцію судів держави по вирішенню спору з іноземним елементом. Отже, поняття «підсудність» визначається через поняття «компетенція», а також може визначатися через зміст поняття «підвідомчість». Але, поняття «юрисдикція» є ширшим поняттям, бо охоплює питання розмежування спорів між судовими та іншими органами. Крім цього термін «підвідомчість» стосується повноважень певного органу щодо здійснення тих чи інших дій. Тобто, «підвідомчість» більш характерна для позначення відносин субординації в системі адміністративних органів і не є характерним для судових чи квазісудових органів. Повертаючись до поняття «юрисдикції» то воно часто виживається не лише для визначення повноважень щодо розгляду спорів певного судового чи квазісудового органу. Дане поняття має свої витоки в публічному праві і визначає, наприклад, територію дії певної держави чи певного її органу. Наприклад, юрисдикція України поширюється на всю територію держави, прибережну смугу і виключну морську економічну зону. Дані положення притаманні не лише законодавству України, а й інших держав. Те саме можна застосувати до території дії певного органу. Наприклад, КАС містить положення про визначення підсудності суду, юрисдикція якого поширюється на місто Київ. Чи через поняття юрисдикції можна визначити поширення повноважень певного органу на ту чи іншу територію, наприклад, юрисдикція міжрайонної прокуратури поширюється на місто обласного значення і район, чи декілька районів, тощо. З цього можна зробити висновок, що поняття «юрисдикція» містить в собі змістову прив’язку до певної території дії органу. Оскільки рішення судів є обов’язковими до виконання на всій території держави, а також, в разі наявності про це міжнародної домовленості, можуть бути визнані і виконані на території іншої держави, то поняття «юрисдикція» в аспекті визначення суду, до якого можна звернутися з позовною заявою є некоректним. Отже, як бачимо, поняття «юрисдикція», «підвідомчість» для визначення досліджуваного поняття не зовсім підходять в розрізі української правової доктрини та національного законодавства. Отже, «підвідомчість», «юрисдикція» та «підсудність» не є тотожними. З іншої сторони, в ряді міжнародних конвенцій та законодавстві іноземних держав, наприклад Італії, вживається термін «компетенція». При цьому варто зазначити, що в міжнародних конвенціях термін «компетенція» вживається як тотожний поняттю «міжнародної підсудності». Дане ототожнення, ймовірно, виникло через етимологічний аспект мов, на яких укладалися дані конвенції. Наприклад, ймовірно, в Італії, термін «competnza», що є співзвучним з українським терміном «компетенція» має теж смислове навантаження, що й «підсудність» в українській мові, оскільки стосується внутрішньо територіальній підсудності держави Італія. З етимологічної точки зору, термін «компетенція» є значно ширшим і стосується як владних повноважень так і певної спеціалізації чи трудової або комерційної функції. А термін «підсудність» якраз означає компетенцію тільки у вузькому розумінні – компетенцію суду. Проблемним є також питання можливості застосування терміну «підсудність» до квазісудових органів таких як, наприклад, арбітраж. Проте детально у своїй роботі це питання не висвітлюватиму, оскільки воно не стосується предмета дослідження. Отже, як було обґрунтовано вище, до досліджуваного поняття найкоректніше буде застосовувати термін «підсудність». Щодо розмежування понять «підсудність» та «міжнародна підсудність» можна зазначити, що ці поняття частково співпадають. Оскільки «міжнародна підсудність» стосується визначення повноважень суду щодо розгляду тієї чи іншої справи з іноземним елементом. При цьому інститут міжнародної підсудності стосується не лише судів України, а й судових органів іноземних держав. «Підсудність» в свою чергу, стосується визначення того чи іншого суду щодо розгляду конкретної справи з числа національних судів. Таким чином, між поняттями «міжнародної підсудності» та «підсудності» можна провести певні спільні ознаки: по-перше, обидва інститути спрямовані на розмежування між судами повноважень з розгляду і вирішення справ, по-друге, таке розмежування здійснюється на основі певних правових підстав. З вищенаведеного можна зробити висновок, що поняття «міжнародної підсудності» стосується визначення не конкретного суду чи судового органу, а те, чи підлягає справа розгляду в системі судів чи судових органів певної держави. Наприклад, чи підлягає дана справа розгляду судами Франції чи Італії, а визначення конкретного суду Франції чи Англії здійснюється після визначення «міжнародної підсудності» і відноситься до інституту внутрішнього процесуального права – підсудності (предметна, територіальна, тощо). Ілюстрацією саме такого підходу щодо розмежування понять «міжнародної підсудності» і «підсудності» може бути праця М. Вольфа, в якій вчений відмічає , що питання про те, який із судів певної держави є повноважним приймати до свого провадження конкретний позов, є питанням внутрішньо територіальної компетенції , яке не має жодного стосунку до міжнародного права і яке слід відрізняти від питання міжнародної підсудності. Німецький вчений Х. Шак вказує на те, що міжнародна і місцева підсудність є різними процесуальними категоріями, оскільки міжнародна підсудність встановлює, чи підпадає вирішення певного правового спору під компетенцію всієї сукупності національних судів держави, а місцева підсудність завжди стосується конкретного суду, до якого звернувся позивач. У вітчизняній правовій науці існує декілька визначень поняття міжнародної підсудності. Одне з перших запропонувала Н.І. Маришева, на думку якої міжнародна підсудність – це компетенція судів з вирішення цивільних справ за участю іноземного елемента. На думку, Черняка Ю.В., при визначенні міжнародної підсудності більш конкретно потрібно говорити про компетенцію судів держави в розрізі проблеми державного суверенітету. Крім цього, Богуславсьций М.М. вважає, що у міжнародному приватному праві під міжнародною підсудністю розуміють компетенцію судів даної держави з вирішення цивільних справ з іноземним елементом. Як вважає Лунц Л.А., проблема міжнародної підсудності – це питання про те, як законодавство даної держави або укладені нею міжнародні договори визначають компетенцію своїх органів юстиції при розгляді ними справ, які містять іноземний елемент. Враховуючи вищенаведене, вважаю найбільш вдалим визначення Богуславського М.М. та Лунца Л.А.. Проте, на мою думку, доцільніше визначати міжнародну підсудність не через термін «компетенцію», а через термін повноважність. Крім цього акцент потрібно робити, що це саме розмежування повноважень між державами, а не конкретними судовими органами. Отже, міжнародна підсудність – розмежування повноважень держав в особі судових органів із вирішення цивільних справ з іноземним елементом. Традиційно у юридичній літературі виділяють три види іноземного елемента, який може бути присутнім у цивільному правовідношенні: іноземний суб’єкт правовідношення, іноземний об’єкт правовідношення, іноземний зміст правовідношення. Для українського суду відпавним моментом при кваліфікації цивільної справи як такої, яка містить іноземний елемент, є положення п.2 ст. 1 ЗУ «Про міжнародне приватне право» про те, що іноземний елемент – це ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один з учасників правовідносин є іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об’єкт правовідношення знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який впливає на виникнення, зміну, або припинення правовідносин, мав чи має місце на території іноземної держави. В доктрині міжнародного приватного права розрізняють: 1) пряме визначення підсудності спорів з іноземним елементом; 2) непряме визначення підсудності спорів з іноземним елементом. Суть прямого визначення підсудності полягає у тому, що питання про підсудність спору з іноземним елементом виникає при безпосередньому вирішенні спору судом держави. Суд може визнавати себе компетентним чи некомпетентним у вирішенні спору. Проте суд в такому разі не може визнати компетентними іноземні судові установи. Національний закон встановлює тільки межі територіальної компетенції власних судів. Тобто іноземний закон визнає підсудність спорів власним судовим установам. Суть непрямого визначення підсудності пов’язана з поза національною дією судових рішень, тобто з питанням визнання та виконання рішень іноземного суду. Таке визначення полягає у тому, що іноді необхідно встановити компетентність іноземного суду, який прийняв рішення в ході його виконання. Як відомо, джерела правового регулювання визначення підсудності у цивільному процесі держав поділяються на дві групи: 1) національне законодавство держави; 2) міжнародні договори, в яких бере участь держава. Якщо перші джерела, як вже було сказано, здійснюють, як правило, пряме визначення підсудності, то другі, вирішують проблему як прямого визначення підсудності так і опосередкованого. Отже, як бачимо, поняття міжнародної підсудності не тотожне з поняттями «підсудності», «юрисдикції», «компетенції», «підвідомчості», і означає розмежування повноважень держав в особі судових органів із вирішення цивільних справ з іноземним елементом. Іноземний елемент може бути представлений іноземним об’єктом, суб’єктом та змістом правовідносин. Міжнародна підсудність є інститутом цивільного процесуального права різних держав та так званого міжнародного цивільного процесу. 2.Правила визначення міжнародної підсудності 2.1 Підстави визначення міжнародної підсудності У сучасній світовій системі міжнародна підсудність визначається: 1) за ознакою громадянства сторони чи сторін у справі (країни романського права) . Так, суд Франції визнає себе компетентним розглядати справи за умови, що у спірних правовідносинах бере участь громадянин Франції, незалежно від місця їх виникнення. Відповідно до положень французького цивільного кодексу, що втратили чинність із набранням ЦПК Франції, «іноземець, що навіть не перебуває у Франції, може бути викликаний у французький суд для виконання зобов'язань, складених ним у Франції із французом; він може бути притягнутий до французького суду за зобов'язаннями, взятими ним в іноземній державі із французом» (ст. 14). І далі: «Француз може бути притягнутий до французького суду за зобов'язаннями, взятих ним в іноземній державі з іноземцем» (ст. 15) . Таким чином, ця система замикається на державній приналежності або національності громадян або юридичних осіб. Це регулювання розглядається як привілей для французьких громадян й організацій; вони можуть на правовій основі відмовитися від нього шляхом договірної угоди. Французькі суди завжди мають юрисдикцію, якщо тільки позивач – французький громадянин, – навіть у тому випадку, якщо відповідач – іноземець, що не має у Франції ні доміцилію, ні постійного перебування, ні тимчасової присутності. Якщо іноземець хоче позиватися проти французького громадянина, відповідач завжди може зажадати, щоб цей позов був розглянутий у французькому суді. Італійське право також передбачає подібні привілеї для своїх громадян та юридичних осіб. Правда, за статтею 2 цивільного процесуального кодексу вибір іноземного суду сторонами принципово неможливий, якщо одна зі сторін є італійцем або італійською юридичною особою. Це не означає, що в міжнародному економічному спілкуванні не існує подібних угод, однак рішення по таких процесах не допускаються до виконання в Італії. Шанси на успіх щодо визнання й виконання рішень іноземних судів в Італії існують у випадку, якщо рішення виніс іноземний суд з конкуруючої міжнародної (факультативної) компетенції; Принцип «вільного доступу» до правосуддя, прирівнювання іноземців стосовно цього до власних громадян проводиться далеко не в усіх країнах. Так, процесуальне законодавство низки держав (Франція, ФРН, Іспанія, Італія, Англія, Індія) містить правило, спрямоване на обмеження доступу іноземних громадян у вітчизняні суди, відповідно до якого при наданні позову до суду такої держави іноземець повинен внести грошову заставу щодо забезпечення судових витрат, які може понести відповідач, якщо позивачеві буде відмовлено в позові (судова застава) За ознаками громадянства особи та її місця проживання встановлюється підсудність іншими міжнародними договорами України. Так, згідно зі ст. 27 Договору між Україною і Литовською Республікою у справах про розірвання шлюбу компетентні установи договірної сторони, громадянами якої подружжя було на момент подання заяви. Якщо подружжя має місце проживання на території іншої договірної сторони, компетентні також установи цієї договірної сторони. Коли ж на момент подання заяви про розірвання шлюбу один з подружжя є громадянином однієї договірної сторони, а другий — іншої і один з них проживає на території однієї, а другий — на території іншої договірної сторони, компетентні установи обох договірних сторін, кожна з яких застосовує законодавство своєї держави. Аналогічно визначається компетентність судів у справах про визнання шлюбу недійсним. Таким чином, за законодавством України та укладеними нею міжнародними договорами, компетентними у справах з іноземним елементом визнаються: суди держави за місцем подання позову (за місцем проживання чи місцезнаходження відповідача); суди держави, громадянином якої є сторона; суди держави, на території якої знаходиться спірне майно; суди держави, на території якої здійснюється торговельна, промислова чи інша господарська діяльність відповідача. 2) за ознакою місця проживання або доміцилію відповідача, тобто поширення засад внутрішнього законодавства на справи з іноземним елементом (країни пандектного права) (ФРН); 3) за ознакою «фактичної присутності» відповідача (країни загального права), тобто за ознакою особистої участі відповідача або наявності належного йому майна на території певної держави (Англія, США). Так, система законів Великобританії не пов'язує юрисдикцію суду з резиденцією сторін, місцем укладання договору або місцем недозволеної дії. Вона ставить загалом компетенцію в залежність від того, щоб відповідачеві в судовому окрузі особисто був наданий позов або повістка в суд. Чи йде мова при цьому про свого громадянина або іноземця, практично не має значення, як і питання, чи проживає іноземний відповідач тут постійно або перебуває лише кілька годин проїздом. Крім того, складне регулювання міжнародної компетенції в окремих штатах США також виходить із подібних подань 4) за місцем знаходження спірної речі; Інтереси позивача вбачаються в тому, щоб подати позов до суду тієї країни, де він може розумно розраховувати на примусове виконання рішення, якого він сподівається домогтися. Цілком очевидно, що це не завжди буде країна, громадянином якої є відповідач. Німець, що покинув Німеччину й оселився в США, може не мати в Німеччині будь-якого майна й бути, імовірно, більше уразливим у США так як там буде мати місцезнаходження майна. Таким чином, юрисдикція буде надана судам тієї країни, у якій відповідач зазвичай перебуває або в якій він хоча й не перебуває, але має яку-небудь власність, на яку кредитор міг би накласти стягнення . . 5) за наявності іншого зв'язку спірної справи з територією певної держави, зокрема місця заподіяння шкоди, виконання договору тощо. Слід відмітити, що навіть тоді, коли в норми про міжнародну підсудність почали включатися до кодифікованих актів законодавства європейських держав, міжнародне співробітництво в даній сфері було відсутнім. Саме цим і пояснюється спрямованість норм в законодавстві держав – сучасних членів ЄС, в першу чергу, на захист у цивільному процесі інтересів громадян та резидентів своєї держави, не зважаючи на значні процесуальні складності для іноземців та нерезидентів. В іноземній літературі існує термін «надмірної підсудності». Іноземні правознавці визначають цей термін як підсудність з такими ознаками, які не визнаються в міжнародному масштабі, або ж як підсудність, застосування якої є нерозумним та несправедливим щодо осіб, які не є громадянами держави, внутрішнім законодавством якої передбачена остання. Проте думки вчених з приводу доцільності «надмірної підсудності» не є однозначними. Одні вважають, що така надмірна підсудність є небажаною, як така, що дискримінує іноземців чи нерезидентів, порушуючи їх інтереси. Інші ж вважають, що це правове явище має позитивні аспекти. Так, наприклад, Х. Шак вважає, що правила надмірної підсудності, що п | |
| Просмотров: 986 | Загрузок: 66 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |