| Главная » Файлы » Курсовые работы » Курсовые проекты |
МЕТОДИ ПСИХОТЕРАПІЇ ПРИ ФОРМУВАННІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПРАВОСВІДОМОСТІ ЮРИСТІВ
| [ Скачать с сервера (379.5 Kb) ] | 01.06.2017, 23:27 |
| ЗМІСТ ВСТУП……………………………………………………………………3 - 4 РОЗДІЛ І. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПРАВОСВІДОМОСТІ……………………………………………………….5 - 19 1.1. Поняття та структурні компоненти правосвідомості………….5 - 13 1.2. Поняття, структура та функції професійної правосвідомості……………………………………………………………..13 - 16 1.3. Особливості формування професійної правосвідомості майбутніх правознавців………………………………………………………………...16 - 19 Висновки до першого розділу………………………………………...20 - 21 РОЗДІЛ ІІ. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ПРОФЕСІЙНОЇ ПРАВОСВІДОМОСТІ МАЙБУТНІХ ПРАВОЗНАВЦІВ…………………………………………………………...22 - 42 2.1. Обґрунтування методики дослідження…………………………22 - 25 2.2. Результати дослідження та їх аналіз…………………………....25 – 38 Висновки до другого розділу………………………………………...20 - 21 РОЗДІЛ ІІІ. Використання психотерапевтичних методів в процесі правового виховання……………………………………………………...38 - 42 Висновки до третього розділу……………………………………......43 - 44 ВИСНОВКИ…………………………………………………………...45 - 47 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………….48 - 51 ДОДАТКИ…………………………………………………………….52 - 53 ВСТУП Актуальність теми дослідження. Проблема правосвідомості, вивчення її реального рівня, стану, змісту відноситься до числа ключових, основоположних наукових напрямків юридичної психології. З її рішенням пов'язані завдання зміцнення законності та правопорядку, підвищення ефективності та якості діяльності правоохоронних органів; боротьба із злочинністю і попередження причин її виникнення; осягнення глибинних психологічних механізмів соціальної взаємодії людей; пізнання рушійних сил і внутрішніх регуляторів юридично значущої поведінки. В умовах економічної кризи, соціальної невлаштованості населення, побудова демократичної, соціальної, правової держави, громадянського суспільства неможлива без підвищення рівня правосвідомості та правової культури населення. З цих позицій теоретичний розгляд і осмислення понять, структури і видів правосвідомості та правової культури, форм і методів формування у кожної людини цих правових якостей слід вважати дуже актуальною проблемою. Актуальність вивчення професійної правосвідомості майбутніх правознавців продиктована сучасними умовами у суспільстві: щороку з вищих навчальних закладів випускається велика кількість спеціалістів з області права і високий рівень розвитку правової свідомості показує наскільки майбутній правознавець готовий виконувати свою діяльність, служити закону та підтримувати засади правопорядку. Розвинена правосвідомість – це один з важливих показників професійної придатності спеціаліста в галузі права, чим і обумовлена значущість дослідження проблеми професійної правосвідомості майбутніх правознавців. Проблема правосвідомості розглядалась у працях таких вчених як: Д.О. Александров, О.М. Бандурка, В.Л. Васильєв, Е.О.Голинчик, Ю.М. Грошевий, О.А.Гулевич, І.О. Ільїн, В. В. Мухін, А.Ю. Олійник, І.О. Панчук, О.Р. Ратінов, О.Ф. Скакун, М.Я. Соколов, О.М. Столяренко, М.В. Цвік, Г.Г. Шиханцов та ін. Але, незважаючи на широту розкриття даної теми, питання професійної правосвідомості майбутніх правознавців не розкрите повною мірою. Крім того, дослідження ефективності використання різних психотерапевтичних методів при побудові програм правового виховання майбутніх правознавців також майже не досліджувалось. Таким чином, актуальність цього питання і зумовила вибір теми нашого дослідження «Методи психотерапії при формуванні професійної правосвідомості юристів». Мета дослідження – визначити особливості професійної правосвідомості майбутніх правознавців та розглянути основні психотерапевтичні методи при формуванні професійної правосвідомості юристів. Об’єкт дослідження – професійна правосвідомість. Предмет дослідження – особливості професійної правосвідомості майбутніх правознавців. Завдання дослідження: 1. На основі теоретичного аналізу юридичної та психологічної літератури з’ясувати сутність поняття правосвідомості, особливості формування професійної правосвідомості майбутніх правознавців. 2. Емпірично дослідити професійну правосвідомість майбутніх правознавців та виявити її психологічні особливості. 3. Розглянути основні психотерапевтичні методи, що доцільно використовувати при формуванні правового виховання майбутніх правознавців. Методи дослідження. Для вирішення першого та третього завдання був використаний аналіз психологічної та юридичної літератури. Для вирішення другого завдання використовувався метод анкетування — збір фактів на основі звіту досліджуваного за спеціально розробленою програмою (анкетою). Експериментальна база дослідження. Емпіричною базою для дослідження стали 24 студенти Навчально-наукового інституту права та психології Національної академії внутрішніх справ ІІ курсу, що навчаються за спеціальністю «Правознавство», віком від 18 до 20 років, та 24 студенти заочного відділення Юридичного факультету Київського Національного Університету ім. Т. Г. Шевченка, віком від 20 до 24 років. РОЗДІЛ І. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПРАВОСВІДОМОСТІ 1.1. Поняття та структурні компоненти правосвідомості Досліджуючи проблему правосвідомості варто розглянути, що є свідомість та які її основні компоненти. Свідомість – вища, притаманна лише людині, форма доцільного ідеального відображення дійсності, її об’єктивних сталих властивостей, що виконує регулятивну функцію щодо поведінки, діяльності, спілкування. У психічному плані свідомість виступає для людини як процес усвідомлення – розуміння та вербалізації суті усвідомлюваного [28]. Тобто, це вища інтегрована форма психіки, яка складається під впливом суспільно-історичних умов у трудовій діяльності людини та її спілкування за допомогою мови з іншими людьми [23, с. 114]. Перша її характеристика дана вже в самій назві: свідомість. Людська свідомість включає в себе сукупність знань про навколишній світ. До структури свідомості входять найважливіші пізнавальні процеси, за допомогою яких людина постійно збагачує свої знання. До числа цих процесів можуть бути віднесені відчуття і сприймання, пам'ять, уява і мислення. За допомогою відчуттів і сприймань у свідомості складається картина світу, яким він представляється людині в даний момент. Пам'ять дозволяє відновити у свідомості образи минулого, уява - будувати образні моделі того, що є об'єктом потреб, але відсутнє в даний час. Мислення забезпечує вирішення завдань шляхом використання узагальнених знань. Друга характеристика свідомості - закріплене в ній виразне розрізнення суб'єкта та об'єкта, тобто того, що належить "я" людини і її "не - я". Людина - єдина серед живих істот здатна здійснювати самопізнання, тобто звернути психічну діяльність на дослідження самої себе. Третя характеристика свідомості - забезпечення цілепокладаючої діяльності людини. У функції свідомості входить формування цілей діяльності, при цьому складаються і зважуються її мотиви, приймаються вольові рішення, враховується хід виконання дій і вносяться в нього необхідні корективи і т. д. Нарешті, четверта характеристика свідомості - включення до її складу певного ставлення до об´єктивної дійсності, до інших людей, до самої себе. У свідомості людини представлені емоційні оцінки міжособистісних відносин [20, с. 237]. Завдяки свідомості та самосвідомості людина стає суб´єктом виховання, тобто самостійно і свідомо формулює мету виховання й досягає її. Рівень її розвитку й вияву в людини залежить від накопичених знань і виробленого світогляду, її ідейних і моральних переконань, ставлення до інших людей і до самої себе. Її характеризує активність. Під час відображення дійсності інформація, яку отримує людина, відображається не механічно, а свідомо перетворюється відповідно до мети, завдання та її досвіду [7, с.437]. Структурність свідомості значною мірою має досить умовний характер, її елементи тісно пов'язані один з одним. Однак за всієї умовності у свідомості можна вирізнити такі три основні елементи. 1) Когнітивний (знання) - розуміння людиною дійсності, відображення її у вигляді усвідомлених чуттєвих і абстрактно-логічних образів. 2) Емоційний (емоції) - людина пізнає навколишній світ не з холодною байдужістю, а з почуттям задоволення, ненависті або співчуття, захоплення або обурення. Вона переживає те, що відображає. Емоції або стимулюють, або загальмовують усвідомлення індивідом реальних явищ дійсності. 3) Оцінно-вольовий (воля) - це усвідомлене цілеспрямоване регулювання людиною своєї діяльності, здатність мобілізовувати і спрямовувати свої психічні та фізичні сили на досягнення мети, на розв'язання завдань, що постають перед її діяльністю і вимагають свідомого подолання суб'єктивних і об'єктивних труднощів та перешкод [11, с. 113-114]. Особливою сферою свідомості особистості є правова свідомість. Правова свідомість – це засвоєна суб'єктом система знань, що відображає прийнятий у даному суспільстві правопорядок, і виступає основою самоорганізації соціально-нормативної поведінки [4, с. 164]. Правосвідомість - це одна з форм суспільної свідомості; її виникнення і розвиток детерміновані матеріальними умовами існування суспільства. Вона відображає суспільні відносини, які регулюються або повинні бути врегульовані нормами права [8, с. 338]. Формування правосвідомості особистості відбувається в процесі правової соціалізації, і закладається в дитячі і шкільні роки. Найважливішими агентами правової соціалізації виступають сім'я і школа, а основним психологічним механізмом є так звана персоніфікація. Саме від батьків в першу чергу дитина дізнається як треба себе поводити в різних ситуаціях, копіює їх моделі соціальної поведінки. Але ступінь і глибина засвоєння цих зразків поведінки, морально-правових установок значною мірою залежить і від ставлення дитини до конкретних осіб - носіїв певних ціннісних орієнтацій. При позитивному емоційному ставленні до батьків, а пізніше і до вчителів, дитина засвоює не тільки конкретний зміст процесу спілкування, але і їх ставлення до предметів, явищ, їх спосіб мислення, світогляд, а також звички, смаки. Так формуються основні морально-правові категорії, поняття про добро і зло, уявлення про справедливість. Також важливим агентом правової соціалізації, як зазначалося вище, є школа. Правова соціалізація в ній здійснюється за двома напрямками. По-перше, це пряма правова соціалізація на спеціальних уроках, на яких школярам розповідають про принципи державного устрою, про роль та функції права в житті суспільства, пояснюють права та обов'язки громадян і т. і. По-друге, цілям правової соціалізації служать зустрічі школярів з представниками правоохоронних органів, на яких роз'яснюється необхідність дотримання правових норм, переконливо показується на прикладах з судово-слідчої практики, до яких сумних наслідків призводить їх недотримання [31]. Правосвідомість як одна з форм суспільної свідомості має наступні ознаки: - по-перше, вона є вищим рівнем відображення соціально-економічних відносин людей, виражених у законах суспільства, причому вона не тільки відображає соціальну дійсність, але й активно на неї впливає; - по-друге, правосвідомість завжди виявляється через другу сигнальну систему, мисленнєву діяльність людей, що виступає в якості механізму правосвідомості, відображаючи систему правових знань і понять, регулюючих суспільні відносини: - по-третє, правосвідомість не може існувати без свого конкретного носія - особистості, групи, колективу [2, с. 179]. Структуру правової свідомості людини складають правова ідеологія та правова психологія. Правова ідеологія – це вищий рівень правосвідомості, що становить собою систематизовану, виражену у правових категоріях (законності, справедливості, рівності, єдності прав та обов'язків і та ін.), правових і наукових документах та втілену у об'єктивному праві науково обґрунтовану та схвалювану державою концепцію про роль права й способи використання його можливостей в інтересах розбудови правової держави, гарантованого забезпечення прав громадян і розвитку суспільства як гуманного і правового. Правова психологія (побутова правосвідомість) – це рівень сприймання права, заснований на почуттях, емоціях, переживаннях. На таке сприймання впливають звичаї, традиції, переконання, упередження, притаманні окремим соціальним групам [2, с. 180]. Аналіз ставлення людей до законів та інших нормативно-правових актів дозволяє виділити в правосвідомості певні елементи. Перший елемент - інформаційний. Це наявність у свідомості того чи іншого обсягу інформації про закон. Інформація може бути повною і всебічною (наприклад, після роботи з текстом закону, знайомства з процесом його прийняття, читання коментарів з даного закону), а може бути і поверхневою, з чиїхось слів. Інформаційний рівень правосвідомості - обов'язкова його структурна частина, бо без інформації про закон не може бути і ставлення до нього. Другий елемент - оціночний. Отримавши інформацію про нормативний акт, людина якось до нього ставиться, оцінює його, зіставляє з власними цінностями. Аксіологічні (ціннісні) елементи правосвідомості займають важливе місце в її структурі. На основі ціннісних уявлень людини формуються мотиви її поведінки у правовій сфері. Усвідомлення цінності права особистістю сприяє перетворенню права з "чужого", що виходить від зовнішніх сил, від владних соціальних структур, на "своє", що сприяє реалізації цілей та інтересів людини. На основі інформаційного й оцінного елементів формується елемент третій - вольовий. Дізнавшись про закон і оцінивши його, людина вирішує, що вона буде робити в умовах, передбачених законом. Використовувати закон для реалізації власних завдань або "обійти" його, суворо виконувати цей закон або знайти інші правові акти, більш відповідні інтересам і потребам. Вольову спрямованість правосвідомості ще інколи іменують правовою установкою, тобто психологічною спрямованістю, готовністю людини якось діяти у сфері правового регулювання [3, с. 214]. Всі згадані елементи правосвідомості можуть умовно бути розділені на чотири групи: аттитюди до злочинів, злочинців; до закону; до покарання; до правоохоронної, судової, пенітенціарної систем та їхніх працівників. Причому, аттитюди до кожного з об'єктів включають в себе когнітівний, афективний і поведінковий компоненти [9, с.28]. Відповідно до компонентів правосвідомості виділяють функції правосвідомості - основні напрямки її впливу на правові явища та правову систему в цілому. До основних функцій правосвідомості відносяться: 1) когнітивна (пізнавальна, інформаційна) — це знання права, поінформованість про нормативні акти, зміст юридичних норм; без інформації про закон не може бути і ставлення до нього. 2) правостворююча (ціннісна, емоційна) — це ціннісне ставлення до законодавства, співвіднесення правових норм зі своїми поглядами на правове, обов'язкове, необхідне. Ця функція свідчить про те, що нормативно-правові акти виступають як зовнішнє вираження правосвідомості суспільства і законодавчих органів держави; 3) регулююча (настановна) — співвідношення поведінки людей з чинною в суспільстві системою правових розпоряджень; мотиви і настанови стосовно поведінки, врегульованої правом — відповідно до правових дозволів і заборон [22]. Усвідомленню сутності правосвідомості сприяють проведені за різними критеріями класифікації. Так, з точки зору глибини відображення правової дійсності вирізняють три рівня правосвідомості: I. Побутова (емпірична) правосвідомість — це найпоширеніший рівень правової свідомості, який формується відповідно до набутої правової освіти на основі повсякденного досвіду людей у сфері правового регулювання. Як правило, вона має емоційний, поверхневий характер, отже, в її структурі домінує правова психологія. Для людей з таким рівнем правосвідомості притаманне знання окремих принципів права, а також поєднання правових поглядів з моральними та етичними настановами. II. Професійна правосвідомість притаманна юристам-професіоналам. Вона формується внаслідок отримання спеціальної професійної (юридичної) освіти, а також під час роботи в юридичній сфері (в правоохоронних органах, суді, адвокатурі, нотаріаті тощо). Носії професійної правосвідомості, як правило, не лише володіють спеціалізованими, конкретизованими знаннями чинного законодавства, але й вміннями, навичками його застосування. Разом з тим слід зазначити, що професійній правосвідомості, внаслідок певної спеціалізації юристів, властивий диференційований характер. Так, найвищий рівень правосвідомості серед юристів-практиків притаманний суддям, які в процесі здійснення правосуддя зустрічаються з найрізноманітнішими правовими і пов'язаними з правом явищами. III. Наукова, теоретична правосвідомість у цілому притаманна науковцям, викладачам вищих навчальних закладів юридичного профілю, які займаються теоретичною розробкою загальних або галузевих правових проблем. На відміну від буденної, наукова правосвідомість передбачає не лише наявність юридичної освіти, але й уміння оперувати правовими категоріями, принципами, теоріями, концепціями, здійснювати широкі і глибокі узагальнення правового матеріалу, тобто має систематизований, комплексний характер. Сутність та особливість наукової правосвідомості розкривається також через співвідношення її структурних елементів — у ній правова ідеологія превалює над правовою психологією. За суб'єктами (носіями) правосвідомість поділяється на індивідуальну, групову, масову та суспільну. I. Індивідуальна правосвідомість — це система особистих поглядів, уявлень, почуттів з приводу права. Вона формується під впливом індивідуальних обставин життя, зовнішнього середовища і залежить від рівня правової освіти особи. II. Групова правосвідомість існує на рівні різних соціальних груп (політичних партій, громадських об'єднань, профспілкових організацій тощо), верств населення, класів. На процес її формування впливає спільність інтересів, традицій, умов життя, а також авторитет лідера групи. Від групової слід відрізняти масову правосвідомість, яка характерна для нестабільних, тимчасових суспільних утворень, наприклад натовпу, учасників мітингів, демонстрацій. Масовій правосвідомості не властиве досягнення згоди учасників з широкого кола правових питань, ці об'єднання мають ситуативний характер. III. Суспільна правосвідомість притаманна великим соціальним утворенням (населенню країни, окремого регіону, певному етносу). Наприклад, низкою характерних особливостей відрізняється класична юридична правосвідомість, яка заснована на вірі в право і порядок, справедливість суду, тоді як для пострадянських країн властиві ознаки підміни правосвідомості етичними поглядами, поширення правового нігілізму, зневажливе ставлення до права і закону [29, с.232-233]. Великий внесок у вчення про правосвідомість зробив І.А. Ільїн. Він вважав, що нормальна правосвідомість аж ніяк не зводиться до вірного знання позитивного права. Вона взагалі не зводиться до одного «знання», але включає в себе всі основні функції душевного життя: насамперед - волю, а саме - духовно виховану волю, а потім - і почуття, і уяву, і всі культурні прояви людської душі. Вона не зводиться і до переживання одного «позитивного права», але завжди підходить до нього з деяким вищим, предметним мірилом; нарешті, вона не є пасивною, а життєво активна і творча. Тому одне знання позитивного права, правильне усвідомлення його - не гарантує ще наявності нормальної правосвідомості. | |
| Просмотров: 512 | Загрузок: 11 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |