| Главная » Файлы » Курсовые работы » Курсовые проекты |
КУРСОВА РОБОТА на тему: Професійна діяльність Цицерона.
| [ Скачать с сервера (78.3 Kb) ] | 26.04.2017, 00:51 |
| ВСТУП. Тема даної роботи є важливою і актуальною в наш час оскільки Цицерон,як судовий і політичний діяч являє собою приклад майстра слова для майбутніх політиків. Володіння ораторським мистецтвом, вмінням переконувати, згуртовувати маси всіма цими якостями повинна володіти молода еліта, яка очолить провідні посади в Україні. Тільки постійні тренування в промовах, перебуваючи серед натовпу чи на площі, чи серед студентів в аудиторії загартують свідому молодь, спрямують її на шлях від слова до дії. Метою даної курсової роботи є дослідити професійну діяльність Цицерона як судового оратора і захисника республіканських ідеалів в умовах занепаду Римської республіки. Для цього потрібно буде вирішити такі завдання: по-перше, дослідити чому Цицерон обирає навчання ораторському мистецтву; по-друге, детально проаналізувати і дати обґрунтовану оцінку його професійній діяльності спираючись на погляди і дослідження різних істориків; по-третє дослідити суспільно-політичні погляди Цицерона . Джерельна база дослідження поділяється на декілька груп. До першої групи джерел відносяться роботи самого Цицерона. Його літературна спадщина складається з трактатів, діалогів, промов, філософських творів з риторики і листів. Найбільш інформативною вважається епістолярна спадщина Цицерона, його приватне листування. На відміну від робіт офіційного характеру, наприклад, промов, в листах Цицерон щиріший в своїй оцінці політичних подій. До важливої групи джерел необхідно віднести твори тих античних авторів, які писали про Цицерона. Це, перш за все, Плутарх, особливо важливі його біографії Цицерона, Цезаря і Помпея. Аналізуючи роботи Плутарха можна зробити висновок, що історик викладає біографічні дані Цицерона , які не можна знайти в працях інших істориків. Прослідковується прагнення Плутарха до перебільшень в описах життя історичних постатей , вигадування багатьох невідомих фактів, можливо для окраси творів надання ім більшої вірогідності. Це впершу чергу відноситься до дитинства і юності Цицерона. Більш достовірна інформація відноситься до того періоду, коли про Цицерона починає говорити Рим, після перших вдалих судових виступів. Тому до свідчень Плутарха потрібно віднестися з насторогою просіваючи через сито вивчену інформацію, та і взагалі до творів сучасників Цицерона оскільки вільний політ думки характерний для біографів того часу. Грецькі і римські вчені не були обмежені подаванням одних фактів і історичних дат, вони писали для сучасників використовуючі всі можливі засоби щоб уникнути сухості і нецікавості у власних творах. Марк Фабій Квінтіліан в своїй праці ‟Виховання оратораˮ звеличує перш за все ораторські здібності Цицерона. Римський теоретик ораторського мистецтва і педагог погоджується з багатьма настановами Цицерона щодо всебічного виховання майбутніх ораторів, виховання в них високої моральної культури , а також стремління до вдосконалення власного ораторського мистецтва . До Цицерона як стиліста і оратора дуже позитивно відноситься Сенека Молодший. Його самого в майбутньому часто порівнювали з Цицероном, хоча в епоху Флавієв такий теоретик красномовства, як Квінтіліан віддає першість Цицерону, називаючи його єдиним вчителем, якому можна слідувати не вагаючись в успіху . Гай Саллюстій Крісп - римський історик, який навідміну від Плутарха був свідком останніх днів Римської Республіки і мав можливість описувати Цицерона реально аналізуючи його вчинки. Саллюстій не бачив стільки позитивних якостей в Цицероні як Плутарх і в своєму творі ‟Змова Катіліниˮ негативно оцінював діяльність Цицерона. Він підкреслює, що Цицерон відігравав в політиці зовсім не таку визначну, величну роль, як уявляв і відводив собі у своїх промовах, звертаючи увагу на слабкість характеру Цицерона , викриваючи всі його вади і вміння лавірувати між політичними силами, вміння виходити зі скрутного становища пристосовуватись до певних обставин. На мою думку дані Саллюстія мають під собою твердий фундамент оскільки всі ці якості Цицерона можна спостерігати у вчинках і у більш правдивих листах до друзів. Саме непостійністю і слабкістю характера можна пояснити чому Цицерон не досяг висот Цезаря тримаючи всю владу в руках і не захистив Республіку в вирішальний момент. Гай Веллей Патеркул автор ‟Римської історіїˮ один із істориків епохи ранньої імперії виступає на захист Цицерона. Він бачив в Цицероні визначного консула і захисника Республіки, бачив в ньому героя , який всіма можливими способами намагався врятувати Республіку. Різноманітність джерел сприяла зростанню інтересу учених до творчої спадщини Цицерона і виникнення великої кількості дослідницьких праць по даній проблематиці. Специфіка історіографії по даній темі полягає в тому, що відношення до Цицерона визначалося станом джерельної бази і способами її розгляду, з одного боку, і пануючими в суспільстві етико-політичними тенденціями, з іншого. Крім того, важливо мати на увазі і суб'єктивну оцінку творчості Цицерона самими дослідниками. Історіографія про Цицерона, зокрема, зарубіжна, вельми велика. У зарубіжній літературі ми знаходимо фундаментальні дослідження по проблематиці, що відрізняються як позитивним, так і різко негативним відношенням до творчості Цицерона. У п'ятитомній праці італійського історика Г.Ферреро «Велич і падіння Риму», дається позитивна, але украй суб'єктивна оцінка Цицерона. Визнаючи Цицерона консерватором, автор відзначає, що той вважав за необхідне створити верховний одноосібний магістрат, який був би підпорядкований звичайним законам і тому був би республіканським чиновником, але мав би владу на триваліший термін і з ширшою компетенцією, ніж звичайні магістрати . З найбільш серйозних зарубіжних робіт можна назвати наступні дослідження німецьких учених. К.Бюхнер в роботі «Цицерон. Постійність і зміни його духовного світу» детально розглядає теоретичні праці Цицерона. Відносно цицеронівської концепції ідеального правителя дослідник приходить до висновку, що це просто етичний ідеал, образ переконаної, готової на жертву і служіння, істинно суспільно-виховану і гуманну людину, в якій римляни часу Цицерона впізнавали своє майбутнє краще Я. Аналізу філософських творів Цицерона, за винятком трактатів по теорії держави, присвячена книга В.Зюсса «Цицерон. Введення в його філософські праці». Роботи вітчизняних дослідників про Цицерона стали з'являтися лише з кінця ХІХ ст. У вітчизняній історіографії дореволюційного періоду серед дослідників, що займалися питаннями інтелектуальної спадщини Цицерона, потрібно виділити Ф.Ф.Зелінського і його роботу «Цицерон в історії європейської культури». Відносно політичного учення Цицерона Ф.Ф.Зелінський вказує на його утопічність в ті часи: «ідеал держави, за який бився і помер Цицерон, загинув разом з ним», «він любив цю саму приречену на загибель конституцію», проте «з такими поняттями він був засуджений залишатися самотнім» . Р.Ю.Віппер в своїх оглядових лекціях з Древнього Риму («Нариси історії римської імперії») називає Цицерона прибічником пасивної республіки і засуджує його за приниження ролі народного елементу в управлінні державою. Він відзначає, що, хоча для Цицерона республіка - всенародна справа, проте народне верховенство - лише загальний принцип, який залишається в теорії, і допустимий лише як фікція. Навпаки, не демократичний, а монархічний елемент є природним і корисним в цицеронівській ідеальній державі, вважає дослідник, роблячи висновок про те, що Цицерон виступав за посилення принципу одноосібної влади . М.Є.Грабар-Пассек відноситься до політичної концепції Цицерона як до консервативної, оскільки її автор, на думку дослідника, хоча і бачить недоліки сучасній йому будові, але не знаходить жодного іншого способу їх виправити, окрім як повернутися до римської держави прадавніх часів. Роботи С.Л.Утченко, присвячені римській республіці I ст до н.е., є дуже важливими для дослідження, оскільки дають вельми об'єктивну оцінку подій того періоду, діяльності Цицерона, диктатури Цезаря. В цілому, С.Л.Утченко визнає новаторство Цицерона як історика, філософа і політика, що переробив грецьку традицію стосовно римської політичної дійсності . Інший дослідник радянського періоду, Г.М.Лівшиц, вважає, що Цицерон надає певну форму своєму ідеалу державного устрою на основі свого політичного досвіду, що теорія у нього «зростає» з практики, а не навпаки . В.П.Зімін вважає, що вихваляння Цицероном царської влади є не більше ніж прагненням завуалювати аристократичну тенденцію його політичних побудов і змалювати владу в його ідеальній державі, контрольованій інститутом - царським елементом. В той же час треба відзначити, що дослідження даного автора мають промарксистську спрямованість . У своїх міркуваннях В.П.Зімін постійно звинувачує Цицерона в приниженні демократичного елементу, в обмеженні політичної діяльності носіїв демократичної влади, що наводить його до висновків про реакційний характер концепції змішаного державного устрою Цицерона, оскільки вона служить теоретико-філософським обгрунтуванням політичного credo Цицерона, виражає інтереси класу рабовласників. Як ми бачимо, в пострадянський період дослідження, присвячені творчій спадщині Цицерона, продовжуються, але все ще носять епізодичний характер, вимагаючи пильнішого розгляду проблем, пов'язаних з політичними переконаннями Цицерона. Вони все ще залишаються дискусійними через відсутність монографій, присвячених проблемі цицеронівського ідеалу громадянина, держави і правителя. | |
| Просмотров: 657 | Загрузок: 20 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |