| Главная » Файлы » Курсовые работы » Курсовые проекты |
Кримінальне провадження на підставі угод
| [ Скачать с сервера (56.2 Kb) ] | 22.07.2017, 11:57 |
| Вступ Запровадження інституту угод у кримінальному процесі України є новелою в українському законодавстві, у зв’язку з чим з’являється необхідність дослідження нового інституту, як в Україні, так і в інших країнах світу. Актуальність теми: на сьогодні серед найскладніших та найменш досліджених теоретичних і практичних питань вітчизняного кримінального та кримінально-процесуального права інститут угод має теоретичний та практичний інтерес бо, по-перше, він є малодослідженим по-друге, ефективно застосовується на практиці у теперішній час в Україні, по-третє, інститут угод законодавчо закріплений. Предмет курсової роботи: процесуальний інститут угод в кримінальному провадженні. Внесення такої консенсуальної процедури провадження по кримінальних справах до нового Кримінального процесуального Кодексу не є несподіванкою. Передусім такі зміни пов'язані з більшим спрямуванням Кодексу на розвиток процесу в напрямі його гуманізації, забезпечення змагальності та рівності сторін, а також втілення у кримінальний процес ідей відновного правосуддя через інститут примирення сторін. Вчені, що досліджували питання: питання, що стосуються кримінального провадження на підставі угод, у своїх працях висвітлювали такі науковці, як: Х.Д Алікперов, Ю.Б. Баулін, О.М.Боброва, І.А. Войтюк, Л.М Володіна, Л.В. Головко, О.А.Губська, О.О. Дудоров, В.В Землянська, Л.В. Лобанова, В.Т.Маляренко, В.М. Трубніков, М.І. Хавранюк, Л.А. Хруслова та інші. Іхні дослідження зробили вагомий внесок у теорію та практику кримінального судочинства. Мета дослідження: у своїй курсовій роботі я поставила собі за мету з’ясувати як вплинув на кримінальний процес інститут угод. Завдання: для досягнення своєї мети було поставлено такі завдання: - Визначити, що таке кримінальне провадження на підставі угод - Проаналізувати норми Кримінального процесуального кодексу України, що містять інформацію про угоди, а саме главу 35. - Дослідити інші джерела з цього питання Ключові слова: кримінальний процес, угода про примирення ( медіація), угода про визнання винуватості, потерпілий, обвинувачений, підозрюваний. Суб’єкти у кримінальному провадженні на підставі угод: Учасниками угоди про примирення можуть бути потерпілий, підозрюваний або обвинувачений, захисник і представник або інші особи, по¬годжені сторонами кримінального провадження. Процесуальна роль суду в угоді про примирення обмежена лише стадією затвердження або відхилення угоди про примирення, укладеної сторонами. Положення КПК унеможливлюють участь потерпілого в укладенні угоди про визнання винуватості. Положення ч. 4 ст. 469 КПК прямо забороняють укладення угод про визнання винуватості в кримінальному провадженні за участі потерпілого. Водночас, учасниками угоди про визнання винуватості можуть бути підозрюваний або обвинувачений, його захисник та сторона обвинувачення. Моя курсова робота містить З розділи : Процесуальний інститут угод про примирення та про визнання винуватості в кримінальному провадженні; Угоди про примирення між потерпілим та підозрюваних та про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним на стадії досудового розслідування злочину; Процесуальний порядок судового провадження на підставі угод на стадії судового розгляду кожен з вище перекислених розділів ще має свої підрозділи. I. Розділ Процесуальний інститут угод про примирення та про визнання винуватості в кримінальному провадженні Першими державами, що почали широко застосовувати угоду про визнання вини та угоду про примирення у кримінальному процесі, були Англія та Сполучені Штати. Досвід цих держав та інших європейських держав може бути використано й в Україні. Проте це не означає, що досвід цих держав є готовим зразком для запозичення. Механічне впровадження класичного інституту угоди про визнання вини, без урахування національних особливостей не може бути виправданим. Практичне введення інституту угод до кримінального процесу Украї¬ни співпадає за своїми завданнями з конституційними засадами здійснення правосуддя, передбаченими ст. 129 Конституції України (зокрема, законністю, забезпеченням доведеності винуватості та змагальності сторін), та завдання¬ми кримінального правосуддя відповідно до положень нового КПК. Зокрема, ст. 2 нового Кодексу передбачає такі завдання, як захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень (маючи на увазі також і превентив¬ну мету), забезпечення повного, швидкого та неупередженого розслідування і судового розгляду (зокрема, йдеться і про скорочення та спрощення процедур розгляду кримінальних справ), а також забезпечення пропорційності та обґрун¬тованості процесуальних дій щодо учасників процесу, застосування належної правової процедури (шляхом дотримання принципів верховенства права, законності та доступу до правосуддя). 1.1. Поняття, сутність та види угод у кримінальному провадженні Угода про примирення у кримінальному провадженні є процесуальним способом реалізації права потерпілого на примирення з підозрюваним, обвинуваченим. Угоду про примирення у літературі ще називають медіацією і розглядають як добровільний і конфіденційний процес, який спрямований на вирішення кримінально-правового конфлікту між потерпілим і обвинуваченим за участю нейтральної особи тобто медіатора. Цю угоду про примирення потерпілий має право укласти на всіх стадіях кримінального провадження до видалення суду у нарадчу кімнати для поставлення вироку . Вона не може бути окремою стадією кримінального процесу, а тільки доповнює їх. У передбачених законом України про кримінальну відповідальність та КПК випадках примирення є підставою для закриття провадження. Угоди — це інститут кримінального процесу, спрямований на спрощення та скорочення процедури розгляду кримінальних справ, зменшення строків перебування осіб під вартою, заощадження коштів та часу, що витрачаються на розгляд кримінальної справи, позасудове вирішення конфліктних ситуацій, зменшення навантаження на суд та суддю. У класичному розумінні угода - це домовленість між сторонами, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зокрема, подібність угоди про визнання винуватості цивільно-правовій угоді передусім пов'язують із все більшим вторгненням приватного права у традиційно публічний кримінальний процес. Саме поняття «примирення» у кримінальному процесі можна визначити як юридичний стан, що виникає внаслідок вирішення кримінально-правового конфлікту, при якому потерпілий відмовляється від вимоги про притягнення до кримінальної відповідальності особи, що вчинила злочин, а сама особа у встановлених законом випадках відшкодовує збитки або усуває заподіяну шкоду. Сутність угод полягає в тому, що обвинувач та обвинувачений досягають певної домовленості стосовно пред'явлення офіційного обвинувачення щодо конкретного кримінальне караного діяння в обмін на певні «знижки» у застосовному кримінальному покаранні. Сутність такої домовленості між прокурором та обвинуваченим полягає у досягненні врегулювання правових відносин, що склалися у справі, не доводячи її до повного судового розгляду. Такі процедури існують і ефективно використовуються передусім з метою забезпечення процесуальної економії та економії ресурсів системи кримінального правосуддя у більшості країн Європи. В угоді про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим обов’язково зазначаються сторони такої угоди з формулюванням підозри чи обвинувачення. Вказується правова кваліфікація скоєного підозрюваним чи обвинуваченим діяння із зазначенням статті Кримінального кодексу України. В угоді вказується розмір шкоди, яка була завдана кримінальним правопорушенням, строк її відшкодування . Відшкодування збитків може здійснюватися різними засобами. Це може бути грошова компенсація втрати, надання аналогічної або рівноцінної речі на заміну втраченої, ремонт та поновлення пошкодженого (або знешкодженого) майна, спростування в тій чи іншій формі відомостей, які порочать честь, гідність та ділову репутацію потерпілого, надання грошової компенсації на витрати за медичну та соціальну допомогу (протезування, побутове обслуговування), надання винним потерпілому майна (наприклад, житла, автомобіля тощо) у безкоштовне користування на певний строк, надання йому безкоштовних послуг, не пов'язаних із поновленням пошкодженого майна. Тобто можна вести мову про те, що у відшкодуванні важливим є не стільки сам засіб, який обере підозрюваний (обвинувачений), скільки його кінцевий результат, котрим буде задоволений потерпілий. І через те, що ні кримінальний кодекс, ні кримінальний процесуальний кодекс не визначають спосіб відшкодування, усунення шкоди, то і органи досудового розслідування не вправі призначати якийсь конкретний, чітко визначений засіб компенсації, вони лише зобов'язані зафіксувати наявність та результат відшкодування. Це питання майже повністю віддане на розсуд потерпілого і підозрюваного (обвинуваченого). Перелік дій, не пов’язаних з відшкодуванням шкоди, які підозрюваний чи обвинувачений зобов’язані вчинити на користь потерпілого, строк їх вчинення. Узгодження покарання та згода сторін на його призначення або на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням також обов’язково вказуються в угоді про примирення. В угоді вказується, що наслідком укладення такої угоди потерпілим є обмеження права оскарження вироку згідно з положеннями ст.ст. 394 і 424 КПК та позбавлення права вимагати в подальшому притягнення особи до кримінальної відповідальності за відповідне кримінальне правопорушення і змінювати розмір вимог про відшкодування шкоди, а для підозрюваного чи обвинуваченого обмеження права оскарження вироку згідно з положеннями ст.ст. 394 і 424 КПК та відмова від здійснення прав, передбачених п. 1 ч.4 ст.474 КПК. Також в угоді вказується, що у разі невиконання угоди про припинення потерпілий має право звернутися до суду, який затвердив таку угоду, з клопотанням про скасування вироку. Клопотання про скасування вироку, яким затверджена угода, може бути подано протягом встановлених законом строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення відповідного кримінального правопорушення. Угода обов’язково підписується сторонами, що її уклали, із зазначенням дати її укладання. У змісті угоди про визнання винуватості, як і в угоді про примирення обов’язково зазначаються сторони такої угоди з формулюванням підозри чи обвинувачення. Вказується правова кваліфікація вчиненого підозрюваним чи обвинуваченим діяння із зазначенням статей або частини статті Кримінального кодексу України. Обов’язковою умовою угоди є беззастережне визнання підозрюваним чи обвинуваченим своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення, обов’язки підозрюваного чи обвинуваченого щодо співпраці у викритті кримінального правопорушення, вчиненого іншою особою. Беззаперечне визнання підозрюваним чи обвинуваченим своєї вини означає, що особа визнає свою вину за всіма пунктами висунутого проти неї обвинувачення, дає правдиві свідчення, жалкує про вчинене, негативно оцінює злочин, бажає виправити ситуацію, яка склалася, співчуває потерпілому, демонструє готовність понести заслужене покарання. Під обов’язками підозрюваного чи обвинуваченого щодо співпраці у викритті кримінального правопорушення, вчиненого іншою особою слід розуміти дії винної особи, спрямовані на те, щоб надати допомогу органам досудового слідства, прокурору у з’ясуванні фактичних обставин, які мають істотне значення для розкриття злочину. Це може полягати, зокрема, у повідомлені про всі відомі епізоди і обставини вчинення злочину, викритті інших співучасників, визначенні ролі кожного з них у вчиненні злочин, повідомленні про їх місцезнаходження, наданні допомоги в їх затриманні, видачі знарядь і засобів вчинення злочину, майна, здобутого злочинним шляхом. Узгоджене покарання та згода підозрюваного, обвинуваченого на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням також обов’язково вказується в угоді про визнання винуватості. В угоді вказується, що наслідком укладення та затвердження угоди про визнання винуватості для прокурора, підозрюваного чи обвинуваченого є обмеження їх права оскарження вироку згідно з положенням ст. ст.. 394 та 424 КПК, для підозрюваного чи обвинуваченого – також відмова від здійснення прав, передбачених абз. 1 та п.1 ч.4 ст. 474 КПК. Угода також обов’язково підписується сторонами, що уклали, їз зазначенням дати її укладення. Відповідно до чинного законодавства угоди поділяють на два головні види: про примирення між потерпілим та обвинуваченим (медіація) та між прокурором і підозрюваним про визнання винуватості. Угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання невинуватості за своєю правовою природою є схожою на угоди про визнання вини у США. У багатьох різних джерелах угоду про визнання вини класифікують на окремі види , залежно від змісту умов: а) про визнання власної вини, ця угода тягне поставлення обвинувального вироку, позбавляє обвинуваченого права оскаржити вирок, як і оспорювати встановленні судом обставини при розгляді цивільних позовів , що випливають з вироку, за будь-яких обставин, крім процесуальних порушень; невизнання обвинуваченим своєї вини , однак і не заперечує проти признання йому покарання за пред’явленим обвинуваченням судом першої інстанції, прирівнюється до визнання вини. У цьому випадку обвинувачений не позбавляється права оспорювати встановленні судом обставини при розгляді цивільних позовів , що випливають із вироку. Тобто, в такому випадку обвинувачений визнає вину із одночасним збереженням права оспорювати обвинувачення по суті як у суді першої інстанції, так і у порядку апеляції; б) про сприяння розслідуванню, у тому числі шляхом: викриття співучасників інкримінованого діяння , викриття осіб, причетних до вчинення злочинів, не пов’язаних із інкримінованим діянням, повідомлення слідства про невідомі йому джерела доказів інкримінованого злочину та іншим чином сприяти розслідуванню. Угоди про примирення та про визнання винуватості можна розділити на наступні угоди: - за етапами провадження у справі, на яких вони укладаються: досудова («рання») угода - угода, за якою реалізується принцип процесуальної економії та яка повинна мати більш сприятливі наслідки для обвинуваченого, та угода, що укладається вже під час судового розгляду - на стадії, коли з більшою вірогідністю відомі можливі наслідки кримінального провадження та за умови укладення якої надаються незначні переваги обвинуваченому; - за метою угоди: угода «про визнання обвинувачення», «угода про визнання міри покарання», «про відмову від обвинувачення» та «угода про зменшення обсягу обвинувачення» тощо; - за обсягом обвинувачення: угода про звуження обсягу обвинувачення до одного злочину або злочину, що охоплений складом іншого злочину; угода про зняття інших обвинувачень; - угода щодо реалізації принципів відновного правосуддя: відновлення порушеного права або публічно-правових відносин, угод про вчинення певних дій, спрямованих на відновлення порушеного права, публічне або особисте вибачення, відшкодування шкоди, повернення майна чи його відновлення, компенсація моральних та інших збитків тощо; - за мірою покарання: угода за рекомендацією прокурора щодо певного виду покарання (штраф, умовне покарання тощо; угода за рекомендацією прокурора щодо пом'якшення покарання (розміру штрафу, тривалості застосовного покарання тощо. 1.2. Правове врегулювання процесуального інституту угод Кримінально-процесуальний кодекс вводить новий для України інститут угод у кримінальному провадженні , чітко регламентуючи при цьому види угод, які можуть бути укладені і до них відносяться: а) угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим; б) угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання невинуватості ( ст. 469 КПК України). Угода про примирення між потерпілим та підозрюваним (обвинуваченим) у тій чи іншій мірі відома вітчизняному законодавству, то угода про визнання винуватості є новим інститутом кримінального процесуального права. Запровадження цих угод має на меті забезпечення принципу процесуальної економії, зменшення витрат на ведення процесу, а також забезпечення потерпілому права на швидке і повне відшкодування заподіяної шкоди. Крім того, закріплення на законодавчому рівні чіткої і детальної процедури примирення між сторонами є виконанням Україною вимог Рамкового рішення Ради ЄС «Про місце жертв злочинів у кримінальному судочинстві» (2001/220/ ХНА від 15 березня 2001 р.), згідно з яким кожна країна-учасниця повинна намагатися сприяти медіації в кримінальних справах. Метою угоди є суб'єктивно бажаний результат, який повинен настати після її укладення та затвердження. Найважливішою ознакою угоди є її правомірний характер. А) Угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим Угода про примирення між потерпілим та підозрюваним регулюється п.1 ч.1 ст.468 КПК України Угода про примирення - це угода між потерпілим та стороною захисту, в якій названі сторони узгоджують умови відповідальності підозрюваного або обвинувачено¬го за умови вчинення ним дій, спрямованих на відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. Особливістю угоди про примирення є те, що її укладення залежить не тільки від вирішення питань щодо порядку та умов відновлення майнової сфери потерпілого, а й від задоволення його моральних потреб (набуття відчуття безпеки, розкаяння під¬озрюваного (обвинуваченого, підсудного), зникнення міжособистісного конфлікту та ін.). Медіація у кримінальних справах повинна мати місце тільки тоді , коли всі сторони добровільно дійшли згоди з цього приводу. Сторони також можуть відмовитись від своєї згоди на будь-якому етапі проведення медіації. Будь-які обговорення під час зустрічі мають конфіденційний характер та не можуть використовуватися в майбутньому, окрім випадків, коли наявна згода сторін. Медіація є незалежною та автономною в рамках кримінальної юстиції. Відповідно до статті 469 КПК України угода про примирення може бути укладена за ініціативою потерпілого, підозрюваного або обвинуваченого, угода про визнання винуватості може бути укладена за ініціативою прокурора підозрюваного чи обвинуваченого. Розглянемо ці положення статті більш детально. В угоді про примирення де ініціаторами можуть бути потерпілий, підозрюваний чи обвинувачений домовлятися щодо умов угоди вони можуть самостійно. Брати участь стосовно домовленості угоди можуть також захисник за згодою підозрюваного чи обвинуваченого, а також представник потерпілого за його згодою. Окрім указаних осіб, домовлятись стосовно умов угоди має право інша особа , яка не є учасником конкретного провадження , але участь цієї особи повинна бути погоджена сторонами кримінального провадження. До інших осіб, які можуть брати участь у примирних процедурах, можна віднести представників медіаційних центрів; особи, які мають авторитет на певній території (священики, лікарі, громадські діячі та інші). Примирення має відбутися саме з потерпілим, а не з іншими особами, які беруть участь у кримінальному процесі. Інтереси юридичної особи може представляти керівник або інша особа (юрисконсульт; інші співробітники) за дорученням керівника юридичної особи при наявності довіреності на представництво. Крім того, інтереси юридичної особи під час примирення за її дорученням може представляти адвокат, згідно з укладеною з ним угодою на представництво. Участь у примиренні неповнолітнього потерпшого повинна здійснюватися спільно з його законним представником. Що ж до безпосереднього примирення, то: неповнолітні особи у віці від 16 до 18 років приймають рішення про примирення самостійно (законний представник лише стежить за тим, щоб неповнолітній розумів суть і наслідки того, що відбувається), а за неповнолітніх осіб віком до 16 років рішення приймає їх законний представник із урахуванням думки неповнолітнього потерпілого. Не мають права брати участь у домовленості стосовно угоди про примирення слідчий, прокурор, а також суддя. Кримінально-процесуальний кодекс не регламентує процедуру медіації але в літературі пропонуються поділити процедура на такі етапи: 1. Передача справи на медіацію. 2. Призначення медіатора у справі. 3. Підготовчий етап. 4. Безпосередня процедура медіації. 5. Звітність за результатами медіації. Відповідно до іншого поділу медіації, виділяють такі етапи: Етап 1. Підготовка до медіації Підготовка є вирішальним етапом у процесі медіації. Етап підготовки до спільної зустрічі передбачає роботу з двома важливими компонентами: налагодження контактів зі сторонами та організації простору для проведення медіації. Медіатор попередньо розмовляє з кожним учасником конфлікту окремо. Така розмова проводиться з тим, щоб: • проінформувати учасників про процедуру медіації, роль медіатора і учасників в ній та отримати згоду на участь у медіації; • пояснити принципи і правила медіації та отримати згоду сторін дотримуватися цих правил; • упевнитися, що час, призначений для зустрічі, зручний для всіх; • відповісти на питання учасників конфлікту. Перед проведенням медіації необхідно підготувати приміщення до спільної зустрічі: розставити стільці (найкраще — колом), принести всі необхідні для роботи документи та письмове приладдя тощо. Етап 2. Вступна частина медіації (вступне слово медіатора) На цьому етапі медіатор знайомить учасників з процедурою медіації та її принципами, обговорює зі сторонами правила медіації, відповідає на питання сторін. Перш ніж безпосередньо перейти до обговорення змісту конфліктної ситуації, необхідно переконатися, що сторони розуміють суть процедури, її принципи та погоджуються дотримуватися правил і брати участь у медіації. Для цього медіатор запитує учасників, чи все, з того що він сказав про медіацію, їм зрозуміло і чи є у них питання стосовно перебігу спільної зустрічі. Якщо учасники мають питання, медіатор пояснює незрозумілі моменти ще раз, якщо ні — пропонує сторонам підписати Згоду на участь у медіації. Етап 3. Розповіді сторін Цей етап починається з прохання медіатора описати конфлікту ситуацію, пояснити, що сталося. Медіатор може звернутися до одного з учасників або запропонувати сторонам визначитися, хто розпочинатиме розповідь. Завдання цього етапу є надати сторонам можливість висловитися стосовно конфліктної ситуації і їх ставлення до неї. Важливо, перш ніж перейти до вирішення конфлікту, детально визначити і узгодити між сторонами суть проблеми та ключові моменти, що потребують розв'язання. Якщо даний етап буде пропущено або не буде сформульовано основних питань для обговорення, існує ризик, що подальший процес переговорів затягнеться у часі або, у гіршому випадку, конфлікт не матиме перспективи бути врегульованим. Значну увагу на даному етапі необхідно приділяти роботі із емоціями та переживаннями сторін стосовно конфліктної ситуації та тих наслідків, до яких вона призвела. Важливість цього етапу також полягає у тому, що він є базовим у побудові діалогу між сторонами, оскільки вони є основними суб'єктами комунікації, а роль медіатора полягає виключно у полегшенні процесу спілкування між учасниками. Для ефективної роботи медіатора в нагоді стануть навички активного слухання. Етап «Розповіді сторін» закінчується лише тоді, коли повністю визначені всі проблеми та інтереси, зазначені сторонами, і сторони повністю задоволені цими результатами. Етап 4. Розв'язання проблеми Завдання цього етапу — визначити шляхи розв'язання проблеми та знайти варіант, який задовольнить обидві сторони конфлікту. Для цього медіатор повинен допомогти сторонам: • Визначити, які питання потрібно розв'язати в першу чергу, щоб створити основу для наступних рішень. • Розглянути питання від найважливіших до менш суттєвих, коли атмосфера не надто напружена. Коли напруженість значна, обирати першими до опрацювання найлегші пункти. | |
| Просмотров: 1482 | Загрузок: 79 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |