| Главная » Файлы » Курсовые работы » Курсовые проекты |
Характеристика окремих правових форм охорони земель
| [ Скачать с сервера (59.0 Kb) ] | 03.05.2017, 16:47 |
| Вступ Україні притаманний надзвичайно високий рівень антропогенних і техногенних навантажень на земельні ресурси. Лише в результаті забруднення побутовими відходами, а також стічними водами щорічно призводить до вилучення понад 50 тисяч гектарів орних земель. Негативним є й те, що не припиняється розчинення нових земельних площ. Більша частина площі земель станом на сьогодні є розораними. Хоч за останні роки внесення мінеральних добрив значно скоротилося, проте фахівці акцентують увагу на тому, що сільськогосподарські угіддя перенасичені пестицидами і отрутохімікатами. Таким чином, це свідчить про надмірну інтенсифікацію сільськогосподарського виробництва, що, у свою чергу, супроводжується максимально ймовірним освоєнням земельного фонду. Зокрема, варто відзначити, що ввезення в країну отрутохімікатів іноземного виробництва було спричинено недостатньою урегульованістю законом продаж агрохімікатів і мінеральних добрив. Наслідками цього може стати закупівля отрутохімікатів у тих виробників, продукція котрих з екологічних причин заборонена для використання. Більше того, проблемою сьогодні є й те, що велика частина площі сільськогосподарських угідь розташована поблизу доріг з інтенсивним рухом машин. У зв’язку з цим, вони зазнають забруднення важкими металами. Питання збереження і охорони землі посідають чільне місце в законодавстві України, яке враховує специфіку земель як засобу виробництва й умови життєдіяльності людей, об'єктивну обмеженість землі у просторі, незмінність її розташування, нерозривний зв'язок з природним середовищем. Як зазначається у статті 14 Основного Закону, земля розцінюється як основне національне багатство, яке перебуває під особливою охороною держави. Такий статус землі дозволяє стверджувати, що вона являється головним елементом навколишнього природного середовища. Тому, актуальність теми підтверджується тим, що вирішення існуючих проблем землі в сучасних умовах неможливе без обґрунтованих теоретичних досліджень форм їх охорони. Предметом дослідження є правові, економічні та соціальні основи охорони земель з метою забезпечення їх раціонального використання, відтворення та підвищення родючості ґрунтів, інших корисних властивостей землі, збереження екологічних функцій ґрунтового покриву та охорони довкілля. Об’єкт дослідження земля, а саме, як об’єкт охорони з боку держави, якими є всі землі в межах території України. Дану тему досліджували такі вчені як : Гайворонський В.М., Гетьман А.П., Гнаткович О.Д., Жушман В.П., Фостолович В.А., Конишева О.В, Оверковська Т.К. , Приймак Л.В., Попов В.К. , Шульга М.В., та інші. Завданням цієї роботи є дослідження заходів з охорони земель спрямовані на боротьбу з природними та штучними процесами, які погіршують стан ґрунтів, а також це питання охорони земель в умовах загострення екологічної ситуації в Україні та розкриття питання щодо охорони земель сумісно з іншими природними ресурсами. Розділ І. Загальнотеоретичні засади правової охорони земель 1. Поняття правових форм охорони земель. Ознаки та особливості. Взагалі, хоч охорона природи і використання природних ресурсів являються самостійними, проте водночас є взаємопов'язаними явищами. Охорону природи неможливо забезпечити за межами відносин з використання природних ресурсів, з причини того, що саме у зазначеній сфері відбувається найбільш значний вплив на навколишнє середовище. У той же час варто зазначити, що право землекористування не є тією універсальною формою, яке забезпечує охорону земель у цілому. Якщо антропогенний вплив на землю відбувається в результаті господарської діяльності, не пов'язаної безпосередньо з землекористуванням, охорона земель здійснюється в інших правових формах [1, с. 167-168]. Правовому регулюванню охорони земель присвячений Закон України загального характеру – «Про охорону навколишнього природного середовища» [2] та ряд спеціальних законів з використання, охорони і відтворення окремих природних ресурсів – Земельний кодекс [3], Кодекс про надра [4], Лісовий кодекс [5], Водний кодекс [6]. Кожен з цих законів, поряд з положеннями про регулювання відносин з використання природних ресурсів, містить окремі розділи з їх охорони і відтворення. У зв'язку з тим, що всі ці природні ресурси є різною формою цільового використання землі в тому числі і сільськогосподарського), вони становлять частину єдиного земельного фонду, і, таким чином, питання збереження окремих природних ресурсів у тій чи іншій мірі має прямий зв’язок з охороною і використанням землі. Закон, охороняючи землю, закріплює у правових нормах певні вимоги, які необхідно враховувати всім землевласникам та землекористувачам, що здійснюють заходи виробничо - господарського, економічного чи навіть наукового характеру. В першу чергу, це відображається у наявності їх зобов'язань щодо землі (Закон «Про фермерське господарство» [7], Земельний кодекс [3]). Земельний кодекс, як головний закон, що регулює земельні відносини, містить розділ, присвячений охороні земель. Глава 26 Земельного кодексу визначає завдання, зміст і порядок охорони земель, передбачає систему правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів [3]. Передбачені Земельним кодексом заходи з охорони земель спрямовані на боротьбу з природними та штучними процесами, які погіршують стан ґрунтів. До них належать заходи щодо запобігання ерозії ґрунтів: організаційно-господарські - правильне розміщення на землі різних господарських об'єктів, систематичне спостереження за станом земель і правильністю їх використання; агротехнічні – застосування належних засобів обробітку гранту і вирощування сільськогосподарських культур, введення спеціальних протиерозійних сівозмін; лісомеліоративні – пристрій лісозахисних насаджень. Зазначеним Законом передбачені гранично допустимі концентрації хімічних, радіоактивних та інших шкідливих речовин у ґрунті і порядок їх визначення. Статтею 167 Земельного кодексу України суворо забороняється господарська й інша діяльність, що зумовлює забруднення земель та ґрунтів понад встановлені гранично допустимі концентрації небезпечних речовин, забороняється [3]. На основі цього можна резюмувати, що питання охорони земель в умовах загострення екологічної ситуації в Україні повинно стати одним з найважливіших напрямів державної політики [8]. Це обумовлюється тим, що поліпшення стану землі відкриває значні резерви збільшення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції, а також забезпечує суттєве оздоровлення екологічних умов життя людини. Не можна не звертати увагу й на те, що стан багатьох природніх об’єктів перебуває у безпосередній залежності від стану природних якостей земель. Не менше це стосується і самих людей. Тому, забезпечення належного стану земель має зв’язок, насамперед, з їхньою охороною, яка здійснюється, в тому числі, і за допомогою реалізації правових заходів. Охорона земель є не локальною, а загальнодержавною справою, адже вона забезпечує інтереси не тільки безпосередньо тих суб'єктів, які використовують землі, а всього суспільства. У зв'язку з цим у Конституції України знайшло своє закріплення положення про те, що земля являється основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави [9]. Землі можуть охоронятися як у комплексі з іншими природними ресурсами (наприклад , у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду), так і в якості окремого складового елементу навколишнього середовища. У другому випадку питання охорони цього об'єкта природи врегульовано земельним законодавством. Зокрема, чинний Земельний кодекс України присвячує охороні земель спеціальний розділ, правові приписи якого знайшли свій розвиток і реалізацію в Законі України від 19 червня 2003 р. «Про охорону земель» [10]. Розглядаючи питання правових форм охорони землі, необхідно спершу розкрити значення правових форм в цілому. С. Алексєєв під правовою формою тлумачить один із різновидів правових засобів для оптимального вирішення соціальних завдань. При цьому, під правовою формою науковець розуміє окремі утворення, юридичні режими чи комплекси взаємопов'язаних правових утворень та режимів, які є юридично дієвими формами розв'язання життєвих проблем. Правові форми, зазвичай, знаходять нормативне вираження у вигляді інститутів. Учений наголошує на такій важливій рисі правових форм як можливість їх використання суб'єктами для досягнення тих чи інших завдань. При цьому, така діяльність суб'єктів знаходить відображення у правах та обов'язках. І саме з юридичних прав та обов'язків бере початок формування системи правових засобів (а отже – і правових форм). Виникає зв'язок «суб'єкт – правові засоби – соціальні завдання». С. Алексєєв зауважує, що наявні правові форми є засобами, інструменти не з точки зору суб 'єктів, а, головним чином, з точки зору вирішених за їх допомогою завдань [11, с. 218- 219]. М. Орлов переконаний, що зведення правової форми лише до прав та обов'язків збіднює її поняття. Загальне поняття правової форми повинно охоплювати всі основні та принципові його ознаки. Це такі як: наявність своєї сфери суспільних відносин (предмет правового регулювання); правовий режим, в основу якого має бути покладено той чи ін-ший спосіб правового регулювання, який дає змогу забезпечувати вирішення екологічних, соціальних чи інших завдань [12, с. 75]. З’ясувавши питання правових форм, доцільно буде розглянути сутність охорони земель. Правова охорона земель як правове явище передбачає систему правових засобів, за допомогою яких здійснюються заходи з відновлення, підтримання та поліпшення якісного стану земель. Ця охорона спрямована, перш за все, на забезпечення раціонального використання землі, відновлення, збереження і підвищення родючості ґрунтів, поліпшення інших корисних властивостей землі. Крім того, вона має на меті забезпечення захисту земель від негативного впливу антропогенної діяльності (псування, забруднення) і шкідливих природних процесів (вітрова, водна ерозія) [13, с. 193]. Провівши детальний аналіз наукової літератури, можна зазначити, що найбільш вдалим було дослідження Т. К. Оверковської, котра зробила висновок, що під правовою формою охорони земель треба розуміти таке правове явище, яке може бути представлене у вигляді певних приписів, вимог, діяльності, повноважень, заходів або їх сукупності, що: 1) закріплені у правовій нормі; 2) мають обов’язковий характер; 3) дають змогу реалізувати право; 4) їх виконання буде сприяти збереженню якісного стану земель; 5) мають юридичний вплив на ту чи іншу ситуацію у сфері охорони земель від забруднення та псування [14, с. 280]. Отож, під правовою формою охорони земель варто розуміти таке правове явище, яке закріплено у правовій нормі, має обов’язковий характер, сприяє реалізації правових вимог, приписів, повноважень, заходів, діяльності щодо збереження якісного стану земель та має відповідний вплив на вирішення проблем у сфері охорони земель від забруднення та псування. Виходячи з вищенаведеного визначення, можна стверджувати, що ознаками правових форм охорони земель виступають наступні: 1) закріпленість у нормах чинного законодавства – вказує на те, що правові форми охорони земель не можу існувати, якщо вони не закріплені у чинних нормативно-правових актах; 2) обов’язковість – встановлені законодавцем, являються чітко визначеними і їх неможливо змінити; 3) дають змогу реалізувати право – забезпечують можливість здійснити право; 4) їх виконання буде сприяти збереженню якісного стану земель – забезпечення безпеки таких земель, охоронний режим; 5) юридичний вплив – мають юридичний вплив на ту чи іншу ситуацію у сфері охорони земель від забруднення та псування. 1.2 Співвідношення понять: «правові форми охорони земель», «зміст охорони земель», «система заходів у галузі охорони земель». Як я навів уже вище, правові форми охорони земель варто розуміти як правове явище, яке закріплено у правовій нормі, має обов’язковий характер, сприяє реалізації правових вимог, приписів, повноважень, заходів, діяльності щодо збереження якісного стану земель та має відповідний вплив на вирішення проблем у сфері охорони земель від забруднення та псування. Проводячи паралель зазначеного терміну із розумінням поняття «система заходів у галузі охорони земель», необхідно зауважити те, що правові форми охорони земель є певним додатком, що потрібний для реалізації заходів. Тобто вони доповнюють один одного і являються взаємозалежними. Щодо безпосередньо терміну «система заходів у галузі охорони земель», то його не наводить у науковій юридичній літературі. Тим не менш, слід звернутися до Закону України «Про охорону земель», а саме до ст. 22, де сказано, що до системи заходів у галузі охорони земель відносять: 1) державну комплексну систему спостережень; 2) розробку загальнодержавних і регіональних (республіканських) програм використання та охорони земель, документації із землеустрою в галузі охорони земель; 3) створення екологічної мережі; 4) здійснення природно-сільськогосподарського, еколого-економічного, протиерозійного та інших видів районування (зонування) земель; 5) економічне стимулювання впровадження заходів щодо охорони та використання земель і підвищення родючості ґрунтів; 6) стандартизацію і нормування. Відносно терміну «зміст охорони земель», то його також не з’ясовано чітко у доктрині науковцями. У ст. 164 Земельного кодексу України сказано, що зміст охорони земель включає: а) обґрунтування і забезпечення досягнення раціонального землекористування; б) захист сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб; в) захист земель від ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, переосушення, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними та радіоактивними речовинами та від інших несприятливих природних і техногенних процесів; г) збереження природних водно-болотних угідь; ґ) попередження погіршення естетичного стану та екологічної ролі антропогенних ландшафтів; д) консервацію деградованих і малопродуктивних сільськогосподарських угідь [3]. Отже, підсумовуючи вищенаведене, можна зробити висновок, що в нинішніх умовах законодавець ототожнює правові форми охорони земель із заходами у галузі охорони земель. Отже, в подальшому, розглядаючи і характеризуючи окремі правові форми охорони земель, візьмемо за основу підхід, що запропонований у Законі України «Про охорону земель». З метою ґрунтовнішого дослідження класифікації правових форм охорони земель потрібно проаналізувати за якими критеріями класифікували правові форми вчені. Отже, у науковій юридичній літературі класифікація правових форм проводилась за наступними критеріями: 1) за рівнем реалізації нормативного акта: загальнодержавним, регіональним, локальним; 2) за суб'єктами, які реалізують правові фор-ми: землевласники, землекористувачі (орендарі), державні органи, органи міс-цевого самоврядування; 3) за термінами здійснення правових форм: постійні та тимчасові; 4) за об'єктами: які стосуються земель загалом і окремо ґрунтів [15, с. 16]. Згідно з чинним законодавством України до правових форм охорони земель, на думку Т. Оверковської, можна віднести такі: 1) встановлення заборон та обмежень на діяльність, що може негативно вплинути на якісний стан земель; 2) контроль у галузі охорони земель; 3) закріплення державних стандартів і нормативів у галузі охорони земель; 4) запровадження економічного стимулювання раціонального використання і охорони земель; 5) здійснення моніторингу земель; 6) ведення земельного кадастру; 7) застосування заходів юридичної відповідальності за порушення вимог охорони земель від забруднення та псування. Автор констатує, що за своїм характером і змістом правові форми, які спрямовані на охорону земель від забруднення та псування, досить різноманітні, кожна з яких характеризується певними особливостями [14, с. 281]. Кожна з вказаних правових форм охорони земель здатна запобігти не цілій проблемі, а лише певній частині проблеми. Тобто, окремо одна від одної правові форми не вирішують до кінця питання у сфері правової охорони земель. З’являється потреба у комплексі та взаємозв'язку правових форм, які б доповнювали одна одну, надаючи одна одній більшої ефективності і досконалості. У своїй сукупності правові форми повинні сприяти реалізації основних завдань у сфері охорони земель від забруднення та псування, для чого необхідне їх поглиблене дослідження в науковому аспекті, тому ще не всі відносини щодо правової охорони земель знайшли своє законодавче закріплення. Я вважаю, що необхідно класифікувати правові форми охорони земель згідно із Законо України «Про охорону земель», так як даний нормативно-правовий акт є спеціальним відносно досліджуваної мною сфери. Розглянемо найбільш важливі правові форми охорони земель, серед яких є наступні: 1) державна комплексна система спостережень; 2) розробка програм у галузі охорони земель; 3) економічне стимулювання впровадження заходів щодо охорони та використання земель і підвищення родючості грунтів; 4) стандартизація і нормування в галузі охорони земель. Розділ 2. Загальна характеристика окремих правових форм охорони земель 2.1 Державна комплексна система спостережень У ст. 23 Закону України «Про охорону земель» передбачається, що державна комплексна система спостережень включає топографо-геодезичні, картографічні, ґрунтові, агрохімічні, радіологічні та інші обстеження і розвідування стану земель і ґрунтів, їх моніторинг. На базі даних державної комплексної системи спостережень формуються національний, регіональний та місцевий банки даних про стан земель і ґрунтів. У ст. 54 Закону України «Про охорону земель» зазначено, що моніторинг земель і ґрунтів проводиться з метою своєчасного виявлення зміни стану земель та властивостей ґрунтів, оцінки здійснення заходів щодо охорони земель, збереження та відтворення родючості ґрунтів, попередження впливу негативних процесів і ліквідації наслідків цього впливу. Залежно від цілей спостережень та охоплення територій моніторинг земель може бути національним, регіональним і локальним [10]. Для ведення моніторингу земель на національному рівні рішенням центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах земельних відносин, охорони навколишнього природного середовища, на всій території України створюється мережа дослідних земельних ділянок та ділянок з еталонними ґрунтами з метою проведення на них необхідних спостережень, вимірювань та обстежень екологічного стану земель, зміни показників корисних властивостей ґрунтів під впливом господарської та інших видів діяльності. Ведення моніторингу земель здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за участю центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища. Одержана інформація надсилається органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування для розроблення науково обґрунтованих рекомендацій і своєчасного прийняття рішень щодо поліпшення охорони земель, запобігання негативним змінам їх стану та додержання вимог екологічної безпеки. З метою своєчасного виявлення змін стану земель, їх оцінки, відвернення та ліквідації наслідків негативних процесів ведеться моніторинг ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення. Моніторинг ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення включає: агрохімічне обстеження ґрунтів; контроль змін якісного стану ґрунтів; агрохімічну паспортизацію земельних ділянок. Агрохімічна паспортизація орних земель здійснюється через кожні 5 років, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень - через кожні 5-10 років. Суцільне ґрунтове обстеження проводиться через кожні 20 років. Моніторинг ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Сам порядок проведення моніторингу земель встановлюється Положенням «Про моніторинг земель», прийнятим постановою Кабінету Міністрів України [16]. Крім цього, вважаємо за доцільне згадати і про контроль у галузі охорони земель. Контроль у галузі охорони земель взагалі у юридичній науці визначається як сукупність здійснюваних органами державної влади організаційно-правових заходів, спрямованих на спонукання суб’єктів земельного права, учасників земельних правовідносин до виконання правил і дотримання норм земельного законодавства та попередження земельних правопорушень, що має на меті забезпечити науково обґрунтоване, раціональне та ефективне використання і охорону земель [17, с. 75]. Розглядувана правова форма охорони земель регулюється Законом України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» [18]. Основними завданнями державного контролю за використанням та охороною земель є: забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України; забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони та раціонального використання земель; запобігання порушенням законодавства України у сфері використання та охорони земель, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення; забезпечення додержання власниками землі та землекористувачами стандартів і нормативів у сфері охорони та використання земель, запобігання забрудненню земель та зниженню родючості ґрунтів, погіршенню стану рослинного і тваринного світу, водних та інших природних ресурсів. Основними принципами здійснення державного контролю за використанням та охороною земель є: забезпечення раціонального використання та охорони земель як основного національного багатства, що перебуває під особливою охороною держави; пріоритет вимог екологічної безпеки у використанні земельних ресурсів над економічними інтересами; повне відшкодування шкоди, заподіяної довкіллю внаслідок порушення земельного законодавства України; поєднання заходів економічного стимулювання і відповідальності у сфері використання та охорони земель. 2.2 Розробка програм у галузі охорони земель У ст. 24 Закону України «Про охорону земель» зазначено, що загальнодержавна програма використання та охорони земель розробляється відповідно до програм економічного, науково-технічного і соціального розвитку України та охорони довкілля. Загальнодержавна програма використання та охорони земель визначає склад та обсяги першочергових і перспективних заходів з охорони земель, а також обсяги і джерела ресурсного забезпечення виконання робіт з їх реалізації. Регіональні програми використання та охорони земель розробляються відповідно до загальнодержавної програми з урахуванням місцевих особливостей. Виконання загальнодержавної і регіональних програм використання та охорони земель забезпечується органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених законом. Основу законодавчого регулювання розробки і затвердження програм використання та охорони земель становлять Конституція України (ст. 85, 116), Земельний кодекс України, Закони України «Про охорону навколиш-нього природного середовища» (ст. 6), «Про державні цільові програми». | |
| Просмотров: 491 | Загрузок: 9 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |