| Главная » Файлы » Курсовые работы » Курсовые проекты |
Юридичні особи в міжнародному приватному праві
| [ Скачать с сервера (202.5 Kb) ] | 02.04.2017, 14:36 |
| Суб’єктом міжнародного права необхідно вважати такого учасника міжнародних відносин, поведінка якого безпосередньо регулюється нормами міжнародного права. Іншими словами, суб’єкт міжнародного права — це учасник міжнародних відносин, який має міжнародні права та несе міжнародні обов’язки або є носієм міжнародної правосуб’єктності. Класифікація суб’єктів міжнародного права можлива за багатьма критеріями. Найбільш важливими є такі: за учасниками міжнародних відносин: індивіди, громадські організації, адміністративно-територіальні одиниці, автономії, суб’єкти федерацій, держави, державоподібні утворення, народи (нації), міжнародні організації та ін.; за масштабом діяльності: універсальні, регіональні та партикулярні; за порядком утворення: первинні та похідні; за міжнародно-правовим статусом: загальносистемні, галузеві та спеціальні; за галузевою приналежністю: суб’єкти права міжнародних договорів, права міжнародних організацій, права міжнародної безпеки, міжнародного гуманітарного права, міжнародного екологічного права та ін. Досі залишається дискусійним питання про коло суб’єктів міжнародного права. До середини ХХ ст. переважала думка про держави як про виключних суб’єктів міжнародного права. Після Другої світової війни офіційно визнається міжнародна правосуб’єктність міжнародних міжурядових організацій, а згодом — народів, що виборюють свою незалежність. Невизначеним залишається питання про визнання суб’єктом міжнародного права фізичних осіб, неурядових міжнародних організацій, інших юридичних осіб. Мета і завдання роботи. Метою роботи є всебічний аналіз суті юридичних осіб як суб`єктів міжнародного приватного права,їх зовнішньоекономічної діяльності. З огляду на це зосереджено увагу на таких питаннях: поняття юридичних осіб; закон, яким вони регулюються при створенні та здійснені своєї діяльності; види та організаційно-правові форми юридичних осіб; діяльність таких осіб на міжнародній арені. Предметом дослідження є міжнародно-правові відносини, що виникають при здійсненні господарської діяльності на міжнародній арені. Об`єктом дослідження є норми законодавства України, норми міжнародних договорів та норми зарубіжного законодавства, які регулюють діяльність юридичних осіб. Розділ І.Поняття та загальна характеристика юридичних осіб у міжнародному приватному праві. 1.Поняття юридичної особи у міжнародному приватному праві Термін «юридична особа» дістав визнання лише на по¬чатку ХІХ століття, до цього поширеними були назви «мо¬ральна особа», «містична особа» тощо. Вельми стійким ви¬явилося поняття «фіктивна особа», що стало потім підста¬вою для створення однойменної теорії. Фікційна теорія як перша наукова спроба осмислити юридичну природу сус¬пільних утворень, що виступають у майновому обороті як суб'єкти прав і обов'язків, знайшла розвиток у працях Савіньї, який, визначаючи правоздатність людини, дійшов висновку, що юридичні особи — це штучні суб'єкти, фікції. Таким чином, існування фіктивних осіб — існування чисто юридичне. Юридична особа — утворення закону. Подаль-шим розвитком фікційної теорії стала теорія цільового май¬на Бринця, який звернув увагу на мету, для досягнення якої було створене та існує поняття «юридична особа». Критики теорії Брінц вказували, що він не відповідає на питання - кому належить майно юридичних осіб, а говорить лише про те, що майно призначається для досягнення певної мети. Близька за своєю суттю до теорії фікції концепція, висунута найвідомішим німецьким юристом Рудольфом фон Ієрінга в 19 столітті і названа згодом теорією інтересу. Ставлення Ієрінга до юридичних осіб випливає з його позиції, що стосується права взагалі як у суб'єктивному, так і в об'єктивному сенсі. Під суб'єктивним правом він розумів захищений юридично інтерес, який полягає у користуванні певними благами; а під правом в об'єктивному сенсі - забезпечення життєвих умов суспільства. При цьому здатність волі не потрібно для поняття суб'єктивного права, важливо лише те, хто користується правом. На противагу теорії фікції юридичної особи була висунута теорія Гірке. Він запропонував розглядати юридична особа як якийсь союз осіб (організм), який не виникає у силу права, а існує реально. Якщо таке явище існує об'єктивно, але не оформлено правом, то до моменту такого оформлення воно не може вважатися юридичною особою. Не зважаючи на різноманітні теорії все ж таки можна вивести поняття і пояснити,що таке юридичні особи. Юридичні особи є активними суб'єктами міжнародного приватного права. Ними вважаються підприємства, організації, установи, створені відповідно до законодавства певної держави. Проте поняття юридичної особи не в усіх правових системах є нормативно визначеним. У законодавстві та практиці, як правило, визнається, що юридична особа створюється у порядку, передбаченому законодавством, має майно, права та обов'язки, переважно майнові, самостійно (від свого імені) виступає в цивільних правовідносинах та господарському обігу, відповідає за зобов'язаннями з договорів та деліктів. Навести вичерпне визначення юридичної особи складно. Законодавство деяких країн йде просто шляхом перерахування основних, найсуттєвіших ознак юридичних осіб або містить тільки їх класифікацію. Ця складність має просте пояснення: конструкція юридичної особи, що опосередковує відносини майнового обороту, застосовується до форм утворення та існування не тільки комерційних юридичних осіб, а й некомерційних, у тому числі за участю держави. Ознаки юридичної особи — сукупність обов'язкових та мінімально необхідних внутрішніх характеристик організації, які в сукупності є підставою для визнання її юридичною особою. Визначення ознак, що становлять зміст поняття "юридична особа", — з'ясування тих умов діяльності громадського (колективного) утворення, за наявності яких вона стає самостійним носієм прав та обов'язків, тобто юридичною особою. Вирізняють такі істотні ознаки юридичної особи: 1. Майнова відокремленість. Означає роздільність майна юридичної особи та її членів, засновників та інших осіб (держави чи автономного утворення, органів вищих рівнів, інших організацій). Майно юридичної особи може бути власністю її членів, належати їм на правах господарського відання або оперативного управління. 2. Організаційна єдність. Означає, що юридична особа існує та діє як єдине ціле: колектив є цілісним механізмом, що формує єдину волю. Ця єдність визначається та закріплюється в статуті юридичної особи або положенні, договорі, законі чи адміністративному акті, що визначають характер її діяльності, структуру, органи. Ця ознака виявляється переважно у певній ієрархії, підпорядкованості органів управління, що становлять структуру організації, а також у чіткій регламентації відносин між її учасниками. 3. Власне найменування. Кожна юридична особа має власне найменування, відмінне від найменування інших суб'єктів права. Воно необхідне для ідентифікації цієї особи у цивільному чи господарському обороті, тому що саме від свого імені вона набуває майнових та особистих немайнових прав і несе обов'язки, вступаючи в різноманітні цивільно-правові відносини з іншими організаціями та громадянами. Законодавство держав іноді визначає особливості, пов'язані з найменуванням юридичної особи. Наприклад, воно може містити рекомендацію уникати у найменуванні іноземних виразів чи слів. Законодавства Австрії, ФРН, Швейцарії надають рекомендації стосовно доцільності чи небажаності використання у назві фірми імені хоча б одного з її членів, а також зазначення існування компанії (і Ко) або виду її діяльності (торгівля товарами, продаж автомобілів тощо). 4. Здатність організації нести самостійну майнову відповідальність. Здатність організації від свого імені брати участь у цивільних правовідносинах, самостійно набувати майнових та особистих немайнових прав і виконувати обов'язки зумовлює самостійну відповідальність юридичної особи за своїми зобов'язаннями. Наявність власного майна, у свою чергу, є необхідною передумовою самостійної майнової відповідальності юридичної особи щодо договорів, які вона укладає. Найпоширенішими є юридичні особи, які за своїми зобов'язаннями несуть не тільки самостійну, а й виключну майнову відповідальність. Саме в них найбільш яскраво та повно виявляються сутність та спрямованість інституту юридичної особи. Не випадково провідне місце серед юридичних осіб посідають акціонерні товариства та товариства з обмеженою відповідальністю. Саме виключна майнова відповідальність акціонерного товариства як самостійного суб'єкта права, що дає змогу окремим власникам розраховувати заздалегідь рівень підприємницького ризику, уможливила залучення до участі у такому товаристві великої кількості осіб й тим самим акумулювання великого капіталу. 5. Здатність бути позивачем або відповідачем у суді, арбітражному чи третейському суді. Широка участь організацій у майнових та особистих немайнових відносинах, можливість покладення на них цивільно-правової відповідальності за порушення зобов'язань, заподіяння майнової шкоди іншим особам спричиняють потребу в захисті порушених цивільних прав, а звідси — і необхідність звернення з позовом до суду, арбітражного чи третейського суду. Іншими словами, юридична особа стає стороною-позивачем або відповідачем у цивільному, арбітражному процесі або третейському розгляді цивільного спору. Як правило, кожна юридична особа має містити в собі вище перелічені ознаки, щоб отримати відповідний статус і бути визнаною державою, в якій вона створюється. 2.Особистий закон юридичної особи До відносин, учасниками яких є іноземні юридичні особи, можуть застосовуватися найрізноманітніші колізійні норми в залежності від правової природи таких відносин. Проте існує група питань, які стосуються статусу юридичної особи, для вирішення яких використовуються самостійні колізійні прив’язки. В науковій літературі право, до якого відсилають ці колізійні прив’язки, прийнято називати особистим законом юридичної особи (lex personalis). Згідно Закону України «Про міжнародне приватне право» від 23.06.2005 року №2709 – ІV: «особистим законом юридичної особи вважається право держави місцезнаходження юридичної особи. Для цілей цього Закону місцезнаходженням юридичної особи є держава, у якій юридична особа зареєстрована або іншим чином створена згідно з правом цієї держави». Тим самим законодавець визначив вказану категорію через критерій її встановлення, яким є в даному випадку місцезнаходження юридичної особи. Проте дане визначення через це стає доцільним виключно в контексті законодавчого врегулювання питання особистого закону юридичної особи в Україні, тому що критерій місцезнаходження юридичної особи не є єдиним навіть в Україні. Саме з цієї причини видається доцільним формування дефініції терміну «особистий закон юридичної особи», виходячи з його ознак, а не з критерію встановлення. Доцільніше під категорією «особистий закон юридичної особи» розуміти право, згідно з яким необхідно вирішувати, чи існує юридична особа, чи здатна вона володіти правами і брати участь в правочинах, чи відповідальна вона за незадовільні дії власних органів, і взагалі, як регулюється її внутрішнє життя і відносини з третіми особами, тобто через перелік тих питань, які мають ним регулюватися. Вчені вказують,що посилаючись на досвід зарубіжних країн доцільно встановити, що особистий закон юридичної особи регулює суспільні відносини, пов’язані з визначенням: статусу юридичної особи, її організаційно-правової форми, вимог до найменування юридичної особи, питань створення, реорганізації та ліквідації юридичної особи, її правоздатності та дієздатності, порядку набуття юридичною особою цивільних прав і створення для себе юридичних обов’язків та здатністю нести відповідальність в разі їх невиконання, внутрішніх відносин юридичної особи. Таким шляхом пішли більшість Європейських країн,як от Швейцарія (Закон Швейцарії «Про міжнародне приватне право» ст..55), Італія (Закон Італії «Про реформування італійської системи міжнародного приватного права», ст..25), Португалія (Цивільний кодекс Португалії,ст.33),Росія (Цивільний кодекс Російської Федерації,ст..1202) та ін.., де вказується чіткий перелік питань, який вирішується особистим законом юридичної особи. Особистий закон юридичної особи має важливе практичне значення при здійсненні міжнародної діяльності. Він дає змогу визначити «національність» юридичної особи, тобто її приналежність до тієї чи іншої держави та дає змогу визначити, закон якої держави слід застосовувати до такої особи. «Національність» особи визначається за різними принципами. Найбільш поширеним у правових системах є критерій місця створення юридичної особи. Так, зазначений критерій використовується у державах «сім'ї» «загального» права (США, Великобританії) як основний для визначення «національності» юридичної особи. Критерій заснування юридичної особи означає поширення на неї закону держави, де створено цю особу і зареєстровано її статут (закон інкорпорації).Принцип місця утворення (виникнення) юридичної особи застосовується і в Україні. Наприклад, у Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність» вказано, що до зовнішньоекономічного договору (контракту) про створення спільного підприємства застосовується право країни, на території якої спільне підприємство створюється й офіційно реєструється (ст. 6). У міжнародному приватному праві для визначення національності використовується також принцип місця основної діяльності юридичної особи; принцип належності (громадянства) засновників (учасників) і складу правління до певної правової системи. Останній, виникнувши на початку XX ст., знайшов своє поширення в середині цього століття і дещо менше застосовується сьогодні. Загалом наявність різних критеріїв для визначення «національності» юридичної особи зумовлена тим, що створення, реєстрація установчих документів, знаходження органів правління, здійснення діяльності можуть бути у різних країнах. Із визначенням особистого статусу та особистого закону юридичної особи у доктрині виникло декілька теорій щодо розв’язання даної проблематики. Такими теоріями є: 1. Теорія інкорпорації. Основний зміст теорії і самого кри¬терію інкорпорації (засновництва) зводиться до того, що компанія належить правопорядку країни, в якій вона за¬снована відповідно до її законодавства. Прийнято вважати, що дана ознака визначення особистого статуту іноземної юридичної особи властива країнам, що належать до англосаксонської системи права. Дійсно, це так. Разом з тим і держави континентальної системи права у своєму законодавстві й судовій практиці активно її вико¬ристовують. Російська Федерація, Білорусь, Казахстан, Китай, Чехія, Словаччина, Нідерланди законодавчо закрі¬пили відсилання до закону місця інкорпорації як необхід¬ний колізійний принцип відшукання особистого статуту. 2. Теорія осілості. Відповідно до цієї теорії, яку іноді нази¬вають теорією «ефективного місцеперебування», особистим статутом юридичної особи є закон тієї країни, в якій розмі¬щується її керівний орган (рада директорів, правління, інші виконавчі або розпорядницькі органи). Існує думка, що в цьому випадку не має значення, де здійснюється ділова ак¬тивність такої юридичної особи. До числа держав, що керу¬ються цим критерієм, належать: Франція, Іспанія, Бельгія, Люксембург, Німеччина, Польща та ще деякі інші країни Європейського Союзу. 3. Теорія центра експлуатації. Ще одним критерієм осо¬бистого статуту юридичної особи виступає місце здійснен¬ня основної діяльності. Її зміст досить простий: особистий статут юридичної особи визначається законом країни, де відбувається її господарська діяльність. Цей критерій здеб¬ільшого використовується в законодавстві та судовій прак¬тиці країн, що розвиваються, з метою оголошення «своїми» всіх утворень, що ведуть ділові операції на території даної держави. 4. Теорія контролю. Початок використання цієї теорії має історичні корені і пов'язується в історії та науці міжна¬родного приватного права з періодами двох світових війн. Під час збройних конфліктів правовий статус іноземних юридичних осіб набуває особливого значення, оскільки ви¬никає проблема «ворожих іноземців». Сторони конфлікту зацікавлені у припиненні будь-яких економічних зв'язків між собою. 3.Діяльність юридичних осіб у міжнародному приватному праві На території України можуть здійснювати свою діяльність іноземні юридичні особи. Іноземними є юридичні особи, які створені за законодавством іншим ніж законодавство України і мають місце знаходження за межами України. Вид режиму, який встановлюється в Україні для іноземних юридичних осіб, прямо визначається в ст. 29 Закону України «Про міжнародне приватне право» від 23.06.2005 року №2709 – IV, яка вказує, що « підприємницька та інша діяльність іноземних юридичних осіб в Україні регулюється законодавством України щодо юридичних осіб України, якщо інше не встановлено законом». Водночас закон допускає можливість виключення з національного режиму, якщо інше буде встановлено законом. Тобто законодавство України може встановлювати певні обмеження щодо прав іноземних юридичних осіб. Фактично наведена норма продубльована й щодо здійснення господарської діяльності в ч. 2 ст. 129 ГК України: «Іноземні юридичні особи при здійсненні господарської діяльності в Україні мають такий самий статус, як і юридичні особи України, з особливостями, передбаченими цим Кодексом, іншими законами, а також міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України». В Україні іноземні юридичні особи можуть здійснювати господарську діяльність у вигляді інвестування. Порядок інвестування визначено законами України «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 року та «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 року. Іноземні юридичні особи поряд з іншими формами можуть здійснювати інвестування також у формі: 1. створення підприємств, що повністю їм належать, або придбання у власність діючих підприємств, тобто так званого дочірнього підприємства; 2. часткової участі у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств; Обов'язковим учасником правовідносин, пов'язаних з іноземним інвестуванням, є іноземний інвестор. Іноземними інвесторами визнаються суб'єкти - нерезиденти, які проводять інвестиційну діяльність на території України, а саме: 1. юридичні особи, створені відповідно до законодавства іншої, ніж Україна, держави; 2. фізичні особи - іноземці та особи без громадянства, які не мають постійного місця проживання в Україні і не обмежені у дієздатності; 3. іноземні держави, міжнародні урядові та неурядові організації; 4. інші іноземні суб'єкти інвестиційної діяльності, які визнаються такими відповідно до законодавства України. Іноземні інвестори стають учасниками інвестиційних правовідносин лише за умови здійснення ними на території України інвестиційної діяльності. Отже, за українським законодавством, особа визнається іноземним інвестором за наявності таких умов: 1. для фізичної особи-іноземця - постійного місця проживання; 2. для інших суб'єктів - постійного місця знаходження за межами України; Для іноземних інвесторів на території України, відповідно до ст. 7 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.1991 року №959 - ХІІ, можуть запроваджуватися такі правові режими для іноземних суб'єктів господарської діяльності: 1. національний режим є загальним правилом (якщо інший правовий режим не встановлено відповідно до закону) і передбачає наявність у іноземних суб'єктів господарювання такого ж обсягу прав та обов'язків, як і у вітчизняних суб'єктів господарської діяльності (резидентів); 2. режим найбільшого сприяння, відповідно до якого іноземні суб'єкти господарської діяльності мають обсяг прав, преференцій та пільг щодо мит, податків та зборів, якими користується та/або буде користуватися іноземний суб'єкт господарської діяльності будь-якої іншої держави, якій надано згаданий режим, за винятком випадків, коли зазначені мита, податки, збори та пільги по них встановлюються в рамках спеціального режиму; 3. спеціальний режим, який застосовується до територій спеціальних економічних зон, а також до територій митних союзів, до яких входить Україна, і в разі встановлення будь-якого спеціального режиму згідно з міжнародними договорами за участю України. Іноземні юридичні особи здійснюють в Україні господарську діяльність через відповідні відокремлені підрозділи – філії, відділення, представництва, дочірні компанії, що створюються ними за законодавством України. Їх слід зареєструвати. Порядок цієї реєстрації може бути різним залежно від виду суб’єкта, що реєструється та від виду майбутньої діяльності. Міністерство економіки України реєструє підрозділи іноземних юридичних осіб відповідно до Інструкції про порядок реєстрації представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні від 18 січня 1996 року. Для реєстрації представництва іноземного суб’єкта господарської діяльності на території України необхідно подати: 1. заяву з проханням про реєстрацію представництва, яка складається у довільній формі; 2. виписку з торговельного (банківського) реєстру країни, де іноземний суб’єкт господарської діяльності має офіційно зареєстровану контору; 3. довідку від банківської установи, в якій офіційно відкрито рахунок подавця; 4. довіреність на здійснення представницьких функцій, оформлену згідно з законом країни, де офіційно зареєстровано контору іноземного суб’єкта господарської діяльності. Всі ці документи мають бути нотаріально засвідчені за місцем їх видачі і легалізовані належним чином в консульських установах України. Свідоцтво про реєстрацію представництва видається після подання документів, але не пізніше ніж через 60 робочих днів з моменту сплати державного збору. Представництво іноземного суб'єкта господарської діяльності в Україні вважається відкритим з дати реєстрації. Відмова у реєстрації представництва або неприйняття рішення з цього питання у встановлений шістдесятиденний строк може бути оскаржено в суді. Представництво суб'єкта господарської діяльності не є юридичною особою і не здійснює самостійно господарської діяльності. Воно діє від імені і за дорученням іноземного суб'єкта господарської діяльності, зазначеного у свідоцтві про реєстрацію, і виконує свої функції згідно із законодавством України. Для здійснення на території України законної господарської діяльності цим відокремленим підрозділам слід набути статусу постійного представництва. Для цього потрібно стати на облік у податковому органі за своїм місцезнаходженням. Постійні представництва – це представництва нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється господарська діяльність нерезидента на території України і які відповідно до чинного законодавства України сплачують відповідні податки і збори (обов’язкові платежі). Вітчизняне законодавство визначає зміст особистого ста¬туту організацій-юридичних осіб, виду їх діяльності у міжнародному господарському обігу, які є майже аналогіч¬ним видом діяльності іноземних суб'єктів господарювання в Україні. При порушенні законодавства України до зазначених суб'єктів можуть застосовуватися спеціальні санкції, скажі¬мо, передбачені ст. 37 Закону України «Про зовнішньоеко¬номічну діяльність», затвердженому наказом Міністерства економіки від 17 квітня 2000 р. і Положенням про порядок застосування до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності спеці¬альних санкцій. Такими санкціями, зокрема, є індивідуаль¬ний режим ліцензування або тимчасове зупинення зовніш¬ньоекономічної діяльності. Застосовує їх Міністерство еко¬номіки та з питань європейської інтеграції України за рішенням судів або за поданням органів державної податко¬вої та контрольно-ревізійної служб, митних, правоохоронних органів та Національного банку України. Законодавство іноземних держав регламентує питання допуску українських суб'єктів господарювання на власну територію, визначає сфери та умови їхньої діяльності. Межі здійснення діяльності суб'єктів господарювання за кордоном залежать від поширення на них певного виду пра¬вового режиму (національного, недискримінаційного, най¬більшого сприяння чи спеціального). У більшості випадків іноземне законодавство передбачає для організацій-юридич-них осіб національний режим, тобто вони можуть здійсню¬вати господарську діяльність на тих самих умовах і в такому самому обсязі, що й вітчизняні суб'єкти господарювання. Міжнародні угоди, їхні норми можуть регламентувати питання правового режиму, який надається суб'єктам гос¬подарювання України за кордоном, сфери їхньої діяльності, оподаткування, транзиту тощо. | |
| Просмотров: 457 | Загрузок: 12 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |