| Главная » Файлы » Курсовые работы » Курсовые проекты |
ЮРИДИЧНА ПРИРОДА ЯДЕРНОГО РИЗИКУ, ЯДЕРНЕ СТРАХУВАННЯ,
| [ Скачать с сервера (116.2 Kb) ] | 08.06.2017, 22:09 |
| Вступ Актуальність теми магістерської роботи. У світі на сьогоднішній день функціонують понад 400 ядерних реакторів у 26 країнах світу, 15 з яких знаходяться на території України. Вони виробляють більш як 300 мільйонів кіловат електроенергії – близько 16 % всієї електроенергії на Землі, тобто більше, ніж усі гідростанції світу. У Франції АЕС виробляють понад 80 % електроенергії, в Україні – понад 50 %. Тож використання ядерних реакторів є безперечною користю для всього людства, проте в той самий момент ядерні реактори представляють величезну небезпеку як для людини так і для навколишнього природнього середовища. У зв’язку з цим був розроблений механізм, який би дозволив відшкодувати завдану шкоду – страхування цивільної відповідальності за ядерну шкоду. Саме тому, на нашу думку, надзвичайно великого значення набуває правове регулювання ядерного страхування, що дозволяє відшкодовувати завдану шкоду навколишньому природньому середовищу та особам які постраждали внаслідок ядерного інциденту. Надзвичайно важливим є те, щоб механізм ядерного страхування, а в разі ядерного інциденту, і механізм відшкодування завданої шкоди були чітко врегульовані як на національному так і на міжнародному рівні. Тема обрана для магістерської роботи спрямована на встановлення юридичної природи ядерного страхування та дослідження правового механізму правового забезпечення ядерного страхування та відшкодування шкоди завданої ядерним інцидентом. Оскільки інститут ядерного страхування є досить новим та недостатньо розвиненим, на нашу думку, ця тема потребує подальшого вивчення. Мета і завдання роботи. Метою роботи є визначення поняття та виокремлення ознак «ядерного страхування», дослідження правовідносин ядерного страхування і механізму правового регулювання відносин ядерного страхування, формулювання висновків щодо ролі ядерного страхування в процесі функціонування АЕС та здійснення діяльності, пов’язаної з використанням ядерних матеріалів, проведення аналізу чинного законодавства з цього питання. Мета роботи конкретизується в наступних завданнях: 1. з’ясування поняття «ядерний ризик» та його роль у виникненні правовідносин ядерного страхування; 2. дослідження поняття «ядерне страхування» та його ознак; 3. вивчення історії становлення інституту ядерного страхування; 4. дослідження договору ядерного страхування; 5. характеристика суб’єктів правовідносин ядерного страхування та аналіз їх прав та обов’язків. Об’єктом дослідження є національні та міжнародні нормативно-правові акти та інші правові документи, які регулюють ядерне страхування в Україні, а також положення правової доктрини, що стосуються сфери використання ядерної енергії та страхування цивільної відповідальності за ядерну шкоду, наукові дослідження та положення загальної теорії держави і права та інших галузей права. Предмет дослідження. Предметом дослідження виступають правовідносини ядерного страхування та підстави їх виникнення. Методологічну основу дослідження складають методи діалектики, історичного аналізу, логіко-семантичний, формально-логічний, порівняльно-правовий, системного аналізу, структурно-функціональний, а також метод тлумачення норм. Науково-теоретичною базою дослідження є праці українських та російських вчених: Г.І.Балюк, В.І.Андрейцева, Ю.М. Крупки, О.В. Сушик, Я.С. Карпова, Ю.С. Шемшученка, Т.В. Корсунов, Т.Є. Матвєєнко, Ю.О. Балюк, А.І. Йойриша, А.Б. Чопорняка та інших. Структура і обсяг магістерської зумовлені метою та завданнями дослідження і складається із вступу, трьох розділів, що містять сім підрозділів, висновків, переліку використаних джерел. Загальний обсяг дослідження становить 91 сторінок. Список використаних джерел складається із 68 найменувань. Розділ 1. ЮРИДИЧНА ПРИРОДА ЯДЕРНОГО РИЗИКУ 1.1. Поняття ядерного ризику: його юридичні ознаки В 19 столітті, з відкриттям радіоактивності, почали використовувати ядерну енергію. В 1910р. академік В.І. Вернадський дав високу оцінку значенню відкриття радіоактивності як нового, непередбачуваного джерела енергії, що прявляється в явищах радіоактивності джерела ядерної енергії, яка в мільйони разів перевищує всі ті джерела, які могли представитись людській уяві [1]. 2 грудня 1942 року о 15 годині 25 хвилин за місцевим часом на тенісному корті під трибунами стадіону в Чикаго Енріко Фермі вперше в історії людства здійснив керовану ядерну реакцію в "атомному казані". Перший ядерний реактор являв собою сплющений еліпсоїд діаметром 8 метрів і висотою 6 метрів, складений з 385 тонн графітових брикетів, між якими на відстані 21 см один від одного було розміщено 46 тонн уранових блоків вагою 2 кг кожний, тобто реактор був схожий на кристал з кубічною решіткою. Потужність цього реактора — 40 Вт — була меншою від потужності палаючого сірника, і після 28 хвилин роботи ядерну реакцію в ньому було зупинено [2]. 20 грудня 1951 року ядерний реактор вперше в історії людства виробив придатну для використання кількість електроенергії — в нинішній Національній Лабораторії INEEL Департаменту енергії США. Реактор виробив достатню потужність, щоб запалити простий ланцюжок з чотирьох лампочок 100-ватів. Перша у світі атомна електростанція потужністю 5 МВт була запущена 27 червня 1954 року в СРСР, в місті Обнінськ. 12 лютого 1960 р. у Києві в Інституті ядерних досліджень НАН України відбувся запуск першого вітчизняного дослідницького ядерного реактора ВВР-М. Рішення про створення у радянських містах ядерних центрів і будівництво в них дослідницьких ядерних реакторів уряд СРСР прийняв ще у 1954 р. Так, у Києві на базі відділу ядерної фізики Інституту фізики АН УРСР з’явився Інститут ядерних досліджень НАН України, де і відбувся запуск першого вітчизняного реактора. Його сконструювала група видатних радянських фізиків на чолі з Ігорем Курчатовим. Потужність першого реактора становила 10 МВт. Головною метою створення першого дослідницького реактора було отримання потужного потоку нейтронів, які потім використають для інших експериментів. Окрім того, він міг виробляти і різноманітні ізотопи, які теж використовуються у різних галузях промисловості та медицині. У 2010р. зазначений реактор був модернізований: науковці встановили нові сучасні системи управління і захисту, а також було збудовано нове сховище для відпрацьованого ядерного палива. Завдяки цьому вже більше 50 років перший український реактор продовжує служити вітчизняній науці, проте вже 2015 р. він остаточно вичерпає свій експлуатаційний ресурс. На сьогоднішній день в Україна розташовано 5 АЄС (з них 4 діючі): • Чорнобильська атомна електростанція (ЧАЕС) – у м. Прип'ять (Київська обл.); на ній у квітні 1986 року сталась одна з найбільших в історії людства техногенна катастрофа (Чорнобильська аварія), внаслідок чого тривали і тривають досі значні трудоємні і капіталоємні аварійні роботи, заходи з реабілітації постраждалих територій (т.зв. Чорнобильська зона) і населення, яке на них проживало і проживає. Аварія на ЧАЕС спонукала людство переглянути райдужні перспективи зростання частки «мирного атому» у загальному виробництві електроенергії у світі. • Південно-українська атомна електростанція – у м.Южноукраїнськ (Миколаївська обл.; 3 атомних енергоблоки. • Хмельницька атомна електростанція – у м. Нетішин на Хмельниччині; 2 атомних енергоблоки. • Запорізька атомна електростанція – у м. Енергодар (Запорізька область); найбільша в Україні (і в Європі); 6 атомних енергоблоків. • Рівненська атомна електростанція – у м. Кузнецовськ 4 атомних енергоблоки. На працюючих українських АЕС встановлено 15 енергоблоків потужністю 13888 Мвт, які виробляють приблизно 40~50 % від загального обсягу електроенергії в Україні [2]. За кількістю ядерних енергетичних установок Україна посідає 8-е місце в світі і 5-е в Європі. Запорізька АЕС є найпотужнішою атомною електростанцією в Європі. Постійними є повідомлення ЗМІ про позаштатні ситуації на українських (і не тільки) АЕС, включно з аварійними відключеннями окремих енергоблоків, так що всі енергоблоки разом в Україні майже ніколи не працюють. Тим не менше АЕС лишається надійним джерелом виробництва електроенергії, і в Україні будуються ще декілька нових енергоблоків. Використання ядерної енергії супроводжується величезним ризиком завдання шкоди як населенню, так і навколишньому природньому середовищу, і звичайно самій ядерній установці. Саме тому поняття «ризик» при вивченні поставленої перед нами проблеми має важливе значення і потребує глибшого вивчення. Етимологія терміну «ризик» у різних мовах дещо відрізняється: круча, скеля (“ridsikon”, “ridsa” у грецькій), небезпека, загроза, рухатись між скелями (“risiko”, “risikare” у італійській); загроза (“riday” у французькій) [3]. Наукові дослідження та розробка теорії ризиків активізувались в індустріальну епоху. Інтерес до цієї теми був обумовлений, в першу чергу, розвитком економіки. У пострадянську епоху коло досліджень ризиків значно розширилось, ризик перестав сприйматися науковцями лише як економічний ризик. Зміни середовища, в якому розвивається людство, стали об’єктом досліджень науковців (в першу чергу, екологічні зміни) змінилось і розуміння ризику. Ульріх Бек вважає, що суспільство знаходиться на стадії переходу від індустріального суспільства до суспільства ризику, яке зберігає велику кількість характеристик індустріального суспільства, а центральним питанням такого суспільства стане ризик і засоби його попередження, мінімізації та управління. Основним принципом суспільства ризику стане безпека. Основним завданням людини, яка житиме в суспільстві ризику, буде намагання уникнення негативних проявів – позбутися небезпеки [3]. Коваль О.А. та Шерф Ю.Е. вважають, що досліджуючи ризики можна визначити та охарактеризувати фактори ризику, і зазначають, що у кожній сфері ці фактори різні. В економічній сфері виділяють такі фактори ризику: нерівноцінний світовий розподіл праці, поглиблення світової фінансової кризи, силове вирішення питань на нафтовому ринку. У політичній та інституційній сферах фактор загострення політичних і економічних стосунків між різними країнами автори вважають найсуттєвішим. В екологічній сфері особливої уваги набувають проблеми, пов’язані з забрудненням атмосфери, гідросфери, літосфери як наслідок інтенсифікації виробництва. До цієї групи факторів належать і виснаження ґрунтів внаслідок відсутності сівозміни, використання мінеральних добрив та хімікатів для боротьби зі шкідниками, зникнення видів флори і фауни, знищення озонового шару за рахунок викидів промисловості, вживання генно-модифікованої продукції, забудова «диких» територій містами і витіснення флори і фауни з їх середовища існування [3]. В загальному розуміння термін «ризик» означає ймовірність настання певних наслідків. Ризик – це термін, який має універсальне значення, він вказує на дію, яка може або повинна статися з невпевненістю або невизначеністю. Ризик – це шанс, при якому може статися щось непередбачене і небажане. Ризик - ймовірність реалізації негативної дії в зоні перебування людини. Його специфікація може бути визначена в термінах імовірності: часу, місцезнаходження, шкоди (як оцінки наслідків небезпеки) [4]. В Словнику української мови «ризик» визначається як: усвідомлена можливість небезпеки, або можливість збитків або невдачі в якійсь справі [5]. Як правова категорія поняття «ризик» використовується в різних галузях права, таких як кримінальне, цивільне, екологічне право. У теорії кримінального права і кримінальному законі (ст. 42 КК) наголошується, що не є злочином діяння, яке заподіяло шкоду правоохоронним об'єктам, якщо це діяння було вчинене в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільно корисної мети. Ризик – це усвідомлення особою допустимості настання небезпечних наслідків у процесі її професійної діяльності, здійснюваної з метою досягти значної суспільно корисної мети, за наявності обґрунтованого розрахунку щодо запобігання таким наслідкам. Ризик у правовому значенні завжди обумовлений: 1) наявністю соціально значимої мети, яка потребує свого здійснення; 2) процес здійснення такої мети неможливий у звичайній виробничій, пошуковій чи експериментальній діяльності, оскільки він пов'язаний з певним ризиком, тобто можливістю настання небезпечних (руйнівних) наслідків; 3) наявністю наукового і технічного обґрунтування з використанням досягнень світової науки, що гарантують відвернення передбаченої небезпечної шкоди; 4) особа, яка діяла з ризиком, повинна мати високе професійне розуміння наукових розрахунків і бути переконаною, що небезпека не відбудеться [6]. В екологічному праві також використовується таке поняття як «ризик». В Законі України «Про об’єкти підвищеної небезпеки» зазначено, що ризик - ступінь імовірності певної негативної події, яка може відбутися в певний час або за певних обставин на території об'єкта підвищеної небезпеки і/або за його межами [7]. Окрім цього в законодавстві наведені і інші визначення ризику. В Законі України «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності» зазначено, що ризик – можливість виникнення та вірогідні масштаби наслідків негативного впливу протягом певного періоду часу [8]. Закон України «Про безпечність та якість харчових продуктів» визначає ризик як можливість виникнення та вірогідні масштаби наслідків від негативного впливу об'єктів санітарних заходів протягом певного періоду часу [9]. Існують і інші визначення ризику, закріплені на рівні підзаконних нормативно-правових актів: - Ризик - кількісна міра (імовірність) завдати шкоду внаслідок певних подій, в тому числі внаслідок опромінення. Визначається кількістю випадків на певну кількість населення [10]. - Ризик - імовірність шкідливої дії чинника, що може знаходитися в організмі, популяції або в екологічній системі [11]. - Ризик – ступінь імовірності певної негативної події, яка може відбутися в певний час або за певних обставин на території об'єкта підвищеної небезпеки та/або за його межами [12]. Тобто, в більшості нормативно-правових актах «ризик» розглядається як можливість настання певних негативних наслідків в процесі тієї чи іншої діяльності. Окрім цього, в екологічному праві використовують таке поняття як «екологічний ризик». На законодавчому рівні це поняття наведене в наказі Міністерства охорони здоров’я України «Про затвердження методичних рекомендацій "Обстеження та районування території за ступенем впливу антропогенних чинників на стан об'єктів довкілля з використанням цитогенетичних методів": екологічний ризик – вірогідність навмисних або випадкових, поступових та катастрофічних антропогенних змін існуючих природних об'єктів, факторів та екологічних ресурсів [13]. В етимологічному аспекті загальна категорія ризику розглядається як імовірність настання небажаних подій та наслідків. Очевидно, що поняття ризику у цьому контексті обов’язково пов’язують з настанням негативних наслідків та непередбачуваних подій, що має суб’єктивне значення для необмеженого кола осіб [14]. Близьке за змістом до наведеного вище є стандартизоване визначення екологічного ризику як імовірності настання негативних наслідків від сукупності шкідливих впливів на навколишнє природне середовище, які спричиняють незворотну деградацію екосистеми. Із даного визначення залишається незрозумілим, чому йдеться лише про наслідки шкідливого впливу на довкілля, та ще й такого, яке спричиняє деградацію екосистеми, і не згадується людина, її здоров’я та життя як об’єкти такого впливу. Очевидно автори даного визначення помилково включили людину до елементів навколишнього природного середовища, не визнаючи її самостійною одиницею екосистеми та еколого-правових відносин [14]. Відповідно до Директиви Ради Європейського Союзу від 9 грудня 1996 року № 96/82-ЄС про стримування великих аварій, пов’язаних з небезпечними речовинами, ризик означає імовірність настання певної події за певних обставин та у певний час. Отже, він інтерпретується дещо ширше, як природна необхідність, як суб’єктивна категорія, що за своїм походженням не залежить від джерел, які продукують ризик, але підлягає кореляції. Водночас дане визначення, на мою думку, також не можна вважати повним, оскільки воно пов’язує ризик лише з настанням події. Але загальновідомим положенням юридичної науки є вчення про склад правовідносин, який включає у себе з-поміж інших елементів (суб’єкта, об’єкта та змісту) підстави виникнення, зміни та припинення правовідносин. Такими підставами є юридичні факти – дії та події. Одним з їх різновидів є тривалі юридичні факти – юридичні стани [14]. Під екологічним ризиком розуміється ймовірність несприятливих для навколишнього середовища наслідків будь-яких змін природних об'єктів і факторів. Ризик розглядається як ймовірність виникнення надзвичайних подій у певний проміжок часу, виражена кількісними параметрами. Частіше розглядається техногенний аспект екологічного ризику - ймовірність виникнення техногенних аварій, що здатні завдати істотної шкоди навколишньому середовищу або здоров'ю людей. Одні ризики конкретні, інші не можуть бути конкретно визначені. Існують професійні ризики - небезпека професійних захворювань [15]. Екологічний ризик часто розглядають у двох аспектах - потенційний ризик і реальний ризик. Потенційний екологічний ризик - це явище небезпеки порушення стосунків живих організмів з навколишнім середовищем внаслідок дії природних чи антропогенних чинників. Реальний екологічний ризик утворюється потенційним з урахуванням ймовірної частоти його реалізації. За характером прояву екологічний ризик може бути раптовим (техногенна аварія, землетрус тощо) і повільним (зсув, підтоплення, ерозія тощо) [15]. Як зазначалося раніше, використання ядерної енергії тісно та нерозривно пов’язано з поняттям «ризик», але в науці ядерного права такий ризик називають «ядерний ризик». Тому, оскільки ми з’ясували загальне поняття «ризику», можна перейти до дослідження спеціального поняття, а саму поняття «ядерний ризик». Корсун Т. В. зазначає, що ризик виражає кількісну міру небезпеки, що враховує ймовірність виникнення негативних наслідків від здійснення господарської діяльності та можливий розмір втрат від них. Окрім цього, він вважає що ризик об’єднує два головних поняття «ймовірність небезпеки» та «ймовірність шкоди» [16]. Окрім цього, деякі автори зазначають, що ризики значно зростають під загрозою військових дій, непередбачуваних подій природнього характеру та терористичною загрозою [16, 17]. Сучасна ядерна установка – складна і коштовна споруда, яка вимагає величезних капіталовкладень під час будування у якому приймають участь десятки, а іноді й сотні промислових фірм та компаній. Строк спорудження сучасних АЕС становить в середньому п’ять років, а з урахуванням процедури ліцензування – вісім – десять років. Тому не можна недооцінювати значення страхування матеріальної шкоди для оператора ядерних установок. Ядерній установці можуть загрожувати різного роду ризики, які поділяються на звичайні ризики і ядерні ризики. До звичайних ризиків відносяться ті, які не пов’язані з експлуатацією ядерного реактора це пожежа, землетрус, повінь тощо. Для суден – шторм, посадка на дно, зіткнення. Що стосується ядерних ризиків, то страхові пули ФРГ, Франції, Італії, Англії до ядерних ризиків відносяться: 1. надмірне підвищення температури в реакторі в наслідок виходу з ладу системи охолодження; 2. радіоактивне зараження майна що перебуває на майданчику реактора внаслідок витікання ядерного палива, радіоактивних продуктів або відходів. Датський страховий пул окрім зазначених ризиків відносить ще ризик іонізуючої радіації. Особливістю американського пулу страхування матеріальної шкоди ядерній установці є те, що тут взагалі не класифікують ризики, тобто за винятком незначних винятків, він розповсюджується ні всі ризики. У доктрині перелік ризиків розширюється, і до них відносять: - миттєвий ріст критичності реактора, викликаний відсутністю контролю за процесом ядерного ділення, в наслідок чого відбувається розплавлення активної зони та викид радіоактивності; - перегрів, який може бути викликаний найрізноманітнішими причинами: зростання потужності, втратою теплоносія, руйнуванням контурів охолодження; - вибух, який може виникнути у разі миттєвого зростання тиску в середині корпусу реактора або в результаті хімічної реакції, яка виникає між несумісними речовинами, наприклад, вода та натрій. - ймовірні зміни в якості матеріалів які використовуються в реакторі і які підвергаються довготривалому «бомбуванню» нейтронами; - руйнування структури реактора в результаті будь-якої причини, що може призвести до викидів в навколишнє природнє середовище. В сфері використання ядерної енергії поняття «ризик» вперше використала для кількісного визначення шкідливих факторів і об’єктивних оцінок шкоди здоров’ю Міжнародна комісія радіологічного захисту (МКРЗ). МРКЗ було розроблено принцип ALARA, згідно з яким дози опромінення мають бути на таких низьких рівнях, яких тільки можливо досягти. Окрім цього ризик опромінення повинен бути достатньо малим та виправданим, в порівнянні з тією вигодою, яку суспільство отримує від використання джерел радіації [15]. Цей принцип було розроблено в 1954р. з метою мінімізації шкідливого впливу іонізуючого випромінення на людину. МКРЗ зазначає, що будь-яка, навіть найменша доза радіації не є безпечною, саме тому необхідно говорити не про абсолютну безпеку, а про прийнятний ризик для людини. Концепція ядерного ризику містить як мінімум чотири елементи: 1) оцінку ядерного ризику; 2) управління ядерним ризиком; 3) запобігання ймовірним негативним наслідкам, пов'язаним з ядерним ризиком; 4) формування механізму і фондів відшкодування ймовірних збитків, можливих через цей ризик. Оцінка ядерного ризику пов'язана з аналізом походження потенційної ядерної та радіаційної небезпеки в Україні. Це надто складний процес, який складається з двох етапів: визначення ризику (насамперед його джерел) і оцінки ризику. Проблема кількісного оцінювання ядерного ризику набула особливого значения у зв'язку з можливістю ядерних інцидентів. Ядерний ризик, на відміну від ядерної небезпеки, не можна розглядати у відриві (відокремлено) від можливих наслідків прояву цієї небезпеки. Тобто ядерний ризик — це кількісна міра небезпеки з ура-хуванням її наслідків. Наслідки прояву ядерної небезпеки завжди пов'язані із заподіянням ядерної шкоди. Чим більша очікувана (ймовірна) ядерна шкода, тим значніший ядерний ризик. До того ж ядерний ризик буде тим більший, чим більша ймовірність прояву відповідної ядерної небезпеки. Отже, дефініція «ядерний ризик» об'єднує два поняття — «ймовірність ядерної небезпеки» і «ядерна шкода». В науці ядерного права, ядерний ризик визначають як кількісну міру небезпеки з урахуванням її наслідків, і наводять основні особливості ядерного ризику [18]: | |
| Просмотров: 571 | Загрузок: 17 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |