| Главная » Файлы » Курсовые работы » Курсовые проекты |
Договір: підготовка, укладання, зміст
| [ Скачать с сервера (81.3 Kb) ] | 02.07.2017, 06:03 |
| ПЛАН Вступ 3 Розділ 1. Поняття і види договорів 5 Поняття, загальна характеристика і значення договору 5 Класифікація договорів 8 Розділ 2. Порядок укладання договору за Цивільним кодексом України 16 Підготовка договору 16 Зміст договору 18 Укладання договору 23 Висновок 30 Список використаної літератури 31 Вступ Договір є важливою частиною нашого життя, адже ми маємо відношення з різними правочинами, в тому числі і з договорами. У нинішніх умовах особливо зростає роль договору як універсальної та найдоцільнішої форми опосередкування товарно-грошових відносин. У процесах роздержавлення і приватизації договору належить чільне місце серед форм, що використовуються для подолання монополії державної власності (купівля-продаж державного майна через аукціони, конкурси, біржі тощо). Дедалі більшого поширення набуває договірний порядок створення певних комерційних структур: господарських товариств, спільних підприємств з участю зарубіжних партнерів, господарських асоціацій та ін. Правовою основою утворення таких організацій стає установчий договір. В установчому договорі засновники зобов'язуються утворити юридичну особу, визначають порядок спільної діяльності по її створенню, умови передачі в її володіння, користування і розпорядження свого майна та участі в її діяльності. Договір визначає також умови і порядок розподілу між засновниками прибутку та збитків, управління діяльністю юридичної особи, виходу засновників з її складу тощо. Перехід до ринкової економіки і саме функціонування ринкового механізму можливі лише за умови, що основна маса товаровиробників — підприємств, громадян має свободу господарської діяльності та підприємництва. Результати ж цієї діяльності реалізуються на ринку товарів і послуг на договірних засадах. Значення договору як регулятора цивільних правовідносин, як їхнього джерела важко переоцінити. З набранням чинності ЦК України 2003 р. значення регулювання в приватній сфері значною мірою перемістилося в площину саморегулювання. Це сталося завдяки допустимості встановлення в договорі численних умов, не передбачених у законодавстві, можливості відступати від законодавчого регулювання та застосовувати іншим чином таку основну засаду цивілістичного регулювання, як свобода договору. Такий законодавчий підхід дає можливість сторонам договору виважено ставитися до опрацювання його умов і, як наслідок, належним чином його виконувати. У масштабах цивілістичного обороту це є запорукою стабільності, значно ефективнішою за імперативне державне регулювання. Розділ 1. Поняття і види договорів Поняття, загальна характеристика і значення договору Згідно з частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов´язків. У цивільному праві поняття договору є одним з основних. Ще римські юристи зазначали, що договори (contractus) є найбільш розповсюдженим джерелом виникнення цивільних зобов’язань і надавали їм особливого значення, а римське право мало цілісну й досконалу систему договірних конструкцій, у якому були визначені особливості укладення, зміни та припинення договірних зобов’язань. Договір є однією з найпоширеніших підстав виникнення зобов´язання і являє собою різновид правочину. Поняття «правочин» ширше від поняття «договір». Правочини можуть бути односторонніми, двосторонніми й багатосторонніми. Будь-який договір завжди є правочином, але не кожний правочин виступає як договір, оскільки в договорі, як в юридичному факті, виявляється воля не однієї сторони, а двох чи декількох сторін. Відповідно, на договори поширюються правила щодо умов дійсності правочинів, підстав визнання їх недійсними й інші положення про правочини. Нині договір, поряд із правовими нормами, являє собою один з основних засобів регулювання суспільних відносин. Розвиток ринкової економіки передбачає наявність розвинутої системи договорів, які в цілому опосередковують переміщення товарів, робіт і послуг у суспільстві. З´явилися принципово нові види договірних відносин та отримали подальшого розвитку ті, які перебували в зародку (лізинг, консигнація, факторинг, довірче управління майном, концесія). Цивільний кодекс України, який базується на пандектній системі, представляє договори у двох частинах – загальних положеннях, які стосуються правочинів у цілому (статті 202– 236 ЦК), та спеціальних нормах зобов’язального права, які закріплюють загальні правила щодо договорів та окремі види договірних зобов’язань. У сучасному цивільному праві договір розглядається в трьох аспектах: 1) як юридичний факт, що породжує виникнення договірного зобов’язального правовідношення; 2) як зобов’язальне правовідношення; 3) як документ, у якому фіксуються його умови. Свобода договору закріплена як один з основних принципів сучасного цивільного права (п. 3 ст. 3, ст. 627 Цивільного кодексу України). Система цивільно-правових договорів постійно ускладнюється та розвивається, що є свідченням процесу загального розвитку соціального буття. Окрім можливості вибору контрагента та визначення змісту договору свобода договору включає також: а) вільний вияв волі особи на вступ у договірні відносини; б) свобода вибору сторонами форми договору; в) право сторін укладати як договори, передбачені законом, так і договори, законом не передбачені, але йому не суперечать; г) право сторін за своєю угодою змінювати, розривати або продовжувати дію укладеного ними договору; д) визначати способи забезпечення договірних зобов´язань; є) право встановлювати форми (міри) відповідальності за порушення договірних зобов´язань тощо. Визначальним моментом договору є згода сторін. Кожна особа вільна у своєму виборі укладати чи не укладати договір. Водночас, принцип свободи договору не можна розглядати як абсолютний і необмежений. Необмежена свобода договору може становити небезпеку не лише для розвитку підприємництва, нормальної конкуренції, а і для суспільства в цілому. Тому, невипадково в кожній державі передбачений цивілізований комплекс законодавчих заходів, які дозволяють виходячи із необхідності захисту публічних інтересів, обмежувати свободу договору. Сторони вільні у виборі виду договору. Вони можуть укласти договір, який безпосередньо передбачений ЦК України чи іншим нормативним актом, так і договір, який поєднує в собі ознаки кількох видів договорів, так званий змішаний договір, тобто, договір який містить в собі елементи різних моделей, передбачених законом чи іншими правовими актами тощо. До відносин сторін за змішаним договором застосовуються у відповідній частині правила щодо договорів, елементи яких містяться в змішаному договорі, якщо інше не випливає із укладеного сторонами договору . Договір як соціально-правове явище відіграє в суспільстві певні важливі функції. До них, зокрема, можна віднести: а) регулятивну; б) інформаційну; в) охоронну функції. Договір – це ефективний спосіб регулювання суспільних відносин. Більш того, його можна визнати пріоритетним способом регулювання, оскільки договір базується на волі самих учасників правовідносин. Договір як регулятор містить певні правила, міні-норми, що набувають сили для його учасників. Укладаючи договір, сторони повинні діяти відповідно до його умов, які передбачають, що кожна із сторін може вимагати певної поведінки від іншої. Договір виконує й важливу інформаційну функцію, оскільки сам факт укладення договору свідчить про наявність певного правового зв’язку між сторонами, їх відповідну правову залежність. Точно визначений зміст договору інформує учасників і всіх інших осіб про їхні права та обов’язки. Договір відіграє важливу роль і як засіб охорони прав та інтересів його учасників та інших осіб. Він не тільки приписує (вимагає) належну поведінку сторін, а й передбачає можливість примусового виконання договору та застосування відповідних санкцій, спрямованих, перш за все, на забезпечення майнових інтересів потерпілої сторони. Договори мають різноманітні ознаки, що віддзеркалюють ті чи інші їх сутнісні якості. Саме на підставі різних ознак, що притаманні договорам, в цивільному праві здійснюється їх класифікація. Класифікація договорів Оскільки договір є різновидом правочину, то класифікація договорів може проводитися за тими ж критеріями, що й класифікація правочинів (нонсенсуальні й реальні, відплатні й безоплатні тощо). Розмежування договорів на відплатні та безвідплатні носить легальний характер. Так, ст. 626 ЦК містить презумпцію відплатності договору, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору. Це положення обумовлено існуванням еквівалентно-оплатних засад, на яких будується сучасна ринкова економіка країни. Тому договори, які у вітчизняному законодавстві традиційно вважалися безвідплатними (договір доручення, договір зберігання), виступають сьогодні як договори відплатні. Безвідплатними залишилися договори, природа яких виключає зустрічні вимоги (дарування, позичка). Договорам властиві й певні особливості, що зумовлюють їх поділ. Так, за правилами формування змісту договори поділяються на іменні й безіменні. Іменні договори це ті, які мають легальну назву, представлені в ЦК України або в інших нормативних актах, що визначають їх поняття, коло прав та обов´язків сторін. Безіменні договори безпосередньо законодавством не регулюються, але сторонами на практиці застосовуються (агентський договір, інжиніринг тощо). Подальший розвиток товарно-грошового обігу обумовлює появу нових за змістом цивільно-правових договорів, які поступово з безіменних перетворюються на іменні. Так, в ЦК УРСР 1963 р. з´явився раніше невідомий вітчизняному законодавству договір довічного утримання. В новому ЦК України окремі глави відведені безіменним раніше договорам, які поступово отримали визнання і самостійне значення в цивільному обігу - договори факторингу, франчайзингу, ренти . Право повинно забезпечувати необхідний юридичний механізм регулювання тих договірних відносин, які з´являються в суспільстві в зв´язку з постійною еволюцією економічного розвитку. Договір являє собою двосторонній правочин. Як і правочини, договори також можуть бути односторонніми, двосторонніми та багатосторонніми. Але для розмежування цих видів договорів застосовуються зовсім інші критерії, ніж для розмежування односторонніх, двосторонніх та багатосторонніх правочинів. Якщо правочини поділяються на односторонні та двосторонні залежно від того, чи необхідна для їх виникнення, зміни чи припинення правовідносин воля однієї чи декількох сторін, наприклад, заповіт і договір купівлі-продажу, то односторонні і двосторонні договори розрізняються за характером розподілу прав та обов´язків між сторонами. В односторонньому договорі одна сторона має лише суб´єктивні права, а інша - лише суб´єктивні обов´язки. Так, за договором позики позичальник зобов´язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів або ж таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості, які були передані у власність, а позикодавець має право вимагати повернення грошей чи речей. У двосторонніх договорах правами і обов´язками наділені обидві сторони. Кожна з них виступає одночасно і як кредитор, і як боржник. Так, за договором купівлі-продажу на продавця покладається обов´язок передати майно у власність покупця, і, водночас, належить право вимагати, щоб покупець прийняв це майно і сплатив за нього певну грошову суму. На покупця відповідно покладається обов´язок прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму, водночас покупцеві належить право вимагати передачу проданого йому майна. Більшість цивільно-правових договорів є двосторонніми. Багатосторонні договори - це договори, які укладаються більш як двома сторонами. Такими, зокрема можуть бути договори про спільну діяльність, в яких можуть брати участь три і більше сторони. До них застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів. Практичне значення цього поділу полягає в тому, що в двосторонніх договорах кожна із сторін, за загальним правилом, може не виконувати свої обов´язки, якщо контрагент не надає їй зустрічного задоволення. Черговість виконання встановлюється або безпосередньо в договорі, або випливає із закону. Так, в роздрібній торгівлі для того, щоб стати власником товару покупець зобов´язаний сплатити в касу гроші, отримати чек і надати його продавцю. Договір, як правило, є підставою для виникнення правовідносин лише для сторін, які його уклали. Цивільному праву відомі договори на користь третьої особи, коли права за договором набуває особа, яка безпосередньо не приймала участь в укладанні договору. Договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов´язаний виконати свій обов´язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена в договорі. Прикладом такого договору є договір змішаного страхування життя, за яким у випадку смерті застрахованого, страхова сума виплачується вигодо набувачеві - зазначеній в договорі третій особі. Договір на користь третьої особи необхідно розмежовувати від договору про виконання третій особі, за яким третя особа не набуває самостійного права вимоги . Розрізняють також договори мінові та алеаторні. Мінові договори - це договори, при укладанні яких сторонам відоме співвідношення та обсяг прав і обов´язків сторін. Так, при укладанні договору купівлі-продажу, покупець передбачає, що за передану продавцю конкретну суму грошей він набуде у власність передбачену договором річ. А продавець відповідно розуміє, що замість майна, яке він втратить, він отримує певну суму грошей. Алеаторні договори - це договори на ризик, тобто при укладанні договору сторони не можуть чітко визначити межі виконання своїх обов´язків, а втрата чи збагачення однієї із сторін залежить від випадку. Так, при укладанні договору довічного утримання не можна визначитися, для кого він вигідний, оскільки смерть відчужувача може припинити договір через день, а може і через тридцять років. До алеаторних можна віднести договір страхування майна, оскільки настання страхового випадку і, відповідно, виплата страхового відшкодування від волі сторін не залежить. Алеаторним вважається і договір ренти. Розрізняють також договори комерційні і фідуціарні (довірчі). До останніх можна віднести безоплатний договір зберігання, доручення. Сторона, яка укладає договір, повинна бути впевнена в порядності контрагента. Договори основні та додаткові (акцесорні). Додатковий договір не може самостійно існувати, проте недійсність додаткового договору не впливає на долю основного договору. Найбільш поширеними різновидами додаткових договорів є договори, спрямовані на забезпечення виконання певних зобов´язань - порука, застава, завдаток. У ЦК України, на відміну від ЦК УРСР, закріплені нові види договорів: публічний договір, договір приєднання, попередній договір. З урахуванням значення договору для задоволення приватних або публічних інтересів розрізняють публічні договори та приватно-правові. Під останніми розуміють усі договори, де жодною із сторін не є підприємець. Публічним визнається договір, в якому однією із сторін є підприємець, що взяв на себе обов´язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до нього звертається. До таких організацій відносяться підприємства роздрібної торгівлі, зв´язку, транспорту загального користування, медичні установи тощо. Зокрема, до публічних договорів можна віднести: договір роздрібної купівлі-продажу (ч. 2. ст. 698 ЦК); договір прокату (ч. З ст. 787 ЦК); договір побутового підряду (ч. 2 ст. 865 ЦК); договір перевезення транспортом загального користування (ч. 2 ст. 915);договір зберігання речей у камерах схову організацій, підприємств транспорту (ч. 1 ст. 972 ЦК); договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа (ч. 2 ст. 1058 ЦК) та деякі інші. Підприємець, за загальним правилом, не повинен надавати переваги одній особі перед іншою щодо укладання публічного договору. Умови публічного договору (ціна товару, робіт, послуг) повинні бути встановлені однакові для всіх споживачів. Виключення допускається, якщо законодавчим актом передбачені пільги певним категоріям споживачів, наприклад, при наданні готельних послуг (інвалідам та ветеранам Великої Вітчизняної війни, Героям Радянського Союзу і Героям України тощо) . Договір приєднання - це договір, умови якого визначені однією із сторін у формулярах або в інших стандартних формах і можуть бути прийняті іншою стороною шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому. Особливість цього договору полягає в тому, що його умови і зміст розробляє і формулює, як правило, сторона, що передає товар, виконує роботу, надає послуги й посідає монопольне або домінуюче становище на ринку. Споживач же може або укласти договір, погодившись із запропонованими йому стандартними умовами, або ухилитися від укладання договору. Здебільшого споживач, який зацікавлений у виконанні певної роботи чи послуги, в силу монопольного становища контрагента не має можливості відмовитися від укладання такого договору. Договори приєднання використовуються, зазвичай, підприємствами транспорту, зв´язку, побутового обслуговування, кредитними, страховими організаціями у відносинах із споживачем. В системі договорів самостійне місце посідають договори основні та попередні. Попереднім є договір, сторони якого зобов´язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому на умовах, встановлених попереднім договором. В господарській практиці склалися традиційна процедура ведення переговорів щодо укладення договорів в майбутньому (створення спільних підприємств, реалізація спільних проектів тощо). Результатами переговорів є складення певного документу - договір про наміри, протокол про майбутнє співробітництво, попередній договір тощо. Такий документ може породжувати правові наслідки лише за умови, що він відповідає всім ознакам попереднього договору, передбаченого ст. 635 ЦК. Попередній договір має бути укладеним у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена - у письмовій формі. Він повинен містити умови, які б дозволили визначити його предмет й інші істотні умови основного договору, строк, протягом якого сторони зобов´язані укласти основний договір. До передніх договорів можна віднести договір поруки, який укладається для забезпечення зобов´язань, які виникнуть в майбутньому, договір про організацію перевезень вантажів тощо. Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати іншій стороні заподіяні збитки, якщо інше не передбачено законом чи договором. Договір про наміри (протокол про наміри) не породжує цивільно-правових наслідків, якщо в ньому прямо не виражено волі сторін надати йому сили попереднього договору. | |
| Просмотров: 683 | Загрузок: 14 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |