| Главная » Файлы » Курсовые работы » Курсовые проекты |
Договір купівлі-продажу товарів в міжнародному приватному праві
| [ Скачать с сервера (74.3 Kb) ] | 02.04.2017, 09:24 |
| Вступ Питання визначення права, компетентного регулювати зовнішньоторговельні договори, набувають сьогодні дедалі більшої ваги, за умов стрімкого розвитку міжнародних економічних відносин, зростання обсягів зовнішньої торгівлі, інтенсифікації міжнародної науково-технічної кооперації тощо. Збільшення кількості зовнішньоекономічних контрактів, що укладаються приватними особами, які належать до різних держав, диверсифікація зовнішньоторговельних стосунків – все це зумовлює увагу юристів-практиків до проблем пошуку належного закону, що підлягає застосуванню до вказаних правовідносин з іноземним елементом. Вказані питання, звичайно, є актуальними й для української науки міжнародного приватного права та законодавства України у цій галузі. Договір купівлі-продажу, як протягом попередніх століть, так і в сучасних умовах є найбільш затребуваним договірним типом в країнах, економіка яких базується на товарно-грошових відносинах. Часто договір купівлі-продажу складає ядро економічних взаємовідносин, які характеризуються багатогранними зв’язками між учасниками складних економічних проектів. Товарні операції в міжнародному економічному обороті представляють найбільш вагому частину в загальному об’ємі міжнародної торгівлі, ніж інші види зовнішньоекономічної діяльності, тому договір купівлі-продажу частіше за інші види договорів, опосередковує зв’язки між контрагентами з різних країн. Договір купівлі-продажу, безумовно, є одним з найефективніших засобів взаємозв'язку виробництва і споживання, регулятором нормального функціонування господарського комплексу країни. Він може укладатися між громадянами, між організаціями (підприємствами, установами), а також між організаціями і громадянами, що свідчить про його універсальність. В умовах ринкової економіки договір купівлі-продажу є основним регулятором взаємовідносин між виробниками і споживачами, відносин у сфері розподілу і перерозподілу матеріальних благ, забезпечуючи вільний і оптимальний розвиток усіх форм власності, підприємництва і торгівлі. Найбільш повно і глибоко відносини по договору купівлі-продажу регламентуються у країнах з розвиненою ринковою економікою. Враховуючи велику роль котру купівля-продаж відіграє в національній економіці, норми які регулюють зміст цього договору, як правило кодифіковані в правових системах, які відносяться до романо-германської правової сім’ї, і входять до законодавчого акту, який розташований в основі національного цивільного законодавства, а конкретно цивільний кодекс. 1. Поняття міжнародного договору купівлі-продажу, товарів. Договір міжнародної купівлі-продажу товарів є різновидом зовнішньоекономічного договору, а тому варто звернутися до визначення даного виду договору, що міститься у національному законодавстві України, зокрема, в Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991року поняття договору міжнародної купівлі-продажу визначається так: «Зовнішньоекономічний договір (контракт) - це матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності» В доктрині існують різні погляди на розуміння договору міжнародної купівлі-продажу товарів. Так вчений Лунц Л.А. виділяє таке поняття як зовнішньоторговельна угода, під якою розуміється угода, в якій хоча б одна із сторін є іноземною фізичною або юридичною особою, а зміст такої операції полягає у ввезенні товарів з-за кордону або у вивезенні товарів за кордон, або інші операції, пов’язані з ввезенням товарів. Звеков В.П. підтримує таку позицію. Дмітрієва Г.К. вказує на те, що договір міжнародної купівлі-продажу товарів є лише видом зовнішньоторговельної угоди. Вона не визначає поняття договору міжнародної купівлі-продажу товарів, а дає узагальнене поняття міжнародної комерційної угоди, якою, на її думку, є угода, що опосередковує підприємницьку діяльність, що здійснюється між сторонами : комерційні підприємства які знаходяться на території різних держав. На цих же засадах стоїть Богуславський М.М., виділяючи договір міжнародної купівлі-продажу товарів як вид зовнішньоекономічної угоди. Підсумовуючи, можна сказати, що основним моментом при визначенні угоди як зовнішньоекономічного договору (контракту), є місцезнаходження сторін у різних державах. Традиційно зовнішньоекономічні договори (контракт) укладаються у письмовій формі, оскільки усна форма, передбачена ст. 206 Цивільного кодексу України є несумісною з умовами укладання договору міжнародної купівлі-продажу. Таким чином, за українським законодавством письмова форма є обов’язковою. По таким угодам продавець зобов’язується передати товар у власність покупця у встановлений контрактом термін та на визначених контрактом умовах, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього визначену грошову суму. Контракти поділяються на дві основні групи: експортні та імпортні. У міждержавних торгових відносинах - сутність контракту часто полягає у виконанні міжурядових угод про товарообіг, про надання державних кредитів для постачання товарів в Україну та, навпаки, за її межі. Укладання такого роду міжурядових угод створює у відносинах між державами взаємні зобов’язання здійснювати постачання товарів по визначеній номенклатурі і контингентам товарів. При укладанні контрактів за такими міжурядовими угодами, права та обов’язки сторін визначаються самим контрактом. Тому кожен окремий контракт є юридично самостійним та навпаки, його зміст може внести певні зміни в самі міжурядові угоди. Одним з основних моментів у понятті міжнародного договору купівлі-продажу товарів є визначення права, яким буде регулюватися контракт. Закон «Про зовнішньоекономічну діяльність» вказує на те, що «…Права та обов’язки сторін визначаються правом місця її (угоди) укладання, якщо сторони не погодили інше». Умова викладена в цьому положенні вказує на те, що сторони мають проаво робити вибір у силу їх автономної волі. 2.Основні джерела, що регулюють міжнародну купівлю-продаж товарів Договори міжнародної купівлі продажу товарів регулюються двома основними групами нормативно-правових актів: це міжнародні нормативно- правові акти та акти внутрішнього законодавства кожної держави. До міжнародних нормативно-правових актів у сфері міжнародної купівлі-продажу необхідно, в першу чергу, віднести: - Конвенцію Організації Об'єбнаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11 квітня 1980 року. На сьогоднішній день до Конвенції приєдналися більше ніж 50 країн, в тому числі й Україна. Конвенцію було укладено «з метою реалізації цілей закріплених у резолюціях, прийнятих шостою спеціальною сесією Генеральної Асамблеї Організації Обєднаних Націй, про встановлення нового міжнародного економічного порядку» , та з метою сприяння розвиткові дружніх відносин між державами, вважаючи, що прийняття однакових норм, які регулюють договори міжнародної купівлі-продажу товарів та враховують різні суспільні, економічні й правові системи,. Сприятимуть усуненню правових бар'єрів у міжнародній торгівлі. Конвенція визначає засади укладення і розірвання договору, визначення права, яким керуватимуться сторони, зобов’язання продавця та покупця, порядок поставки товару, визначення відповідності товару, умови збереження товару, права третіх осіб, порядок виплати вартості, збитки, відсотки, перехід ризиків, засоби правового захисту у разі порушення договору продавцем або покупцем, умови звільнення від відповідальності, тощо. - Конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів, протокол 1980року. Конвенція була підготовлена спеціально створеною робочою групою, яка складалася з представників 7 держав. Робоча група надала остаточний проект Конвенції учасникам 5-ї сесії UNCITRAL, що проходила на початку 1972року в Нью-Йорку. Восени 1972 року Генеральна Асамблея Організації Об`єднаних Націй прийняла рішення про проведення влітку 1974 року конференції, для того, щоб у її ході остаточно підготувати і прийняти Конвенцію про задоволення позову в договорах міжнародної купівлі-продажу. Таким чином, 14-го червня 1974року в Нью-Йорку на дипломатичній конференції, у якій взяли участь представники 65 світу, була прийнята Конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі продажу товарів. Конвенція набула чинності 1-го серпня 1988 року після того, як 21-го січня 1988 року була передана на збереження 10-та ратифікаційна грамота (ст.44 Конвенції). Вступу її в силу передувало, однак, прийняття учасниками дипломатичної Конференції 1980року спеціального Протоколу, метою якого було приведення документа 1974 року у відповідність з вимогами Конвенції про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 1980 року. Так абзац 1 ст.3 Конвенції був доповнений положенням відповідно до якого, Конвенція підлягає застосуванню й у випадку, коли норми міжнародного приватного права відсилають до права держави, що приєдналися до неї. Конвенція застосовується як у варіанті 1974року, так і у варіанті, що враховує зміни, передбаченні Протоколом 1980 року. Конвенція встановлює положення, відповідно до якого термін задоволення позову у відношенні вимог з договорів міжнародної купівлі продажу складає 4 роки. Вона також обумовлює порядок визначення початку і закінчення терміну задоволення позову, обставини, що припиняють її плин. Конвенція була ратифікована Верховною Радою України 14 липня 1993року і вступила в дію на території України 1 квітня 1994року. Вищезгаданий документ застосовується автоматично тільки якщо на момент укладання договору міжнародної купівлі-продажу товарів, сторони контракту здійснюють свою комерційну діяльність у Договірних державах. Станом на 12 лютого 2001 року учасниками Конвенції стали 24 країни. Так само, як і Конвенція ООН про договори Міжнародної купівлі-продажу товарів 11 квітня 1980 року, ця Конвенція не застосовується до купівлі-продажу товарів, що купуються для особистого, сімейного чи домашнього вжитку, з аукціону, фондових паперів, акцій, оборотних документів, грошей, судів водного і повітряного транспорту, електроенергії. Гаазькі Конвенції про право, застосовуване до договорів міжнародної купівлі продажу товарів. Гаазька Конференція з міжнародного приватного права підготувала дві конвенції, присвячені питанням визначення права та застосування міжнародних договорів купівлі-продажу товарів. Перша Конвенція про право, застосовуване до договорів міжнародної купівлі-продажу товарів, була прийнята в Гаазі 15-го червня 1955-го року і набула чинності 1-го вересня 1964 року. Вона не одержало широкого поширення і діє в даний час тільки на території Данії, Фінляндії, Швеції, Норвегії, Франції, Італії, Швейцарії, а також держави Нігер. Слідом за прийняттям Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів у квітні 1980 року, учасники Гаазької Конференції здійснили спробу привести раніше прийнятий документ про застосовуване до договорів купівлі-продажу право у відповідність зі змістом останньої. Результатом подібних зусиль стала знову прийнята 22-го січня 1986 року Конвенція про право, що застосовується д договорів міжнародної купівлі-продажу товарів. Гаазька Конференція з міжнародного приватного права підготувала ще ряд конвенцій, що прямо чи опосередковано зіштовхуються з регулюванням міжнародної купівлі-продажу товарів. У цьому варто згадати Гаазьку Конвенцію від 15-го квітня 1958 року «Про право, застосовуване до відносин, пов’язаних з переходом права власності за договором міжнародної купівлі-продажу товарів». Цю Конвенцію на сьогоднішній день ратифікували лише Італія та Греція . Також існує безліч різного роду конвенцій, міжнародних договорів, а також підготовлених міжнародними організаціями уніфікованих правил. Зазначимо лише ті з них, що є логічним доповненням уже згаданих міжнародно-правових актів: - Принципи міжнародних комерційних договорів UNIDROIT; - Правила тлумачення міжнародних торгівельних термінів INCOTERMS(Міжнародна Торгова Палата, Париж 1936 рік); - Загальні умови експортних постачань машинного устаткування(Європейська економічна комісія ООН, ЕСЕ/ME/574,1955 рік); - Загальні умови купівлі-продажу пиломатеріалів хвойних порід(Європейська економічна комісія ООН, ЕСЕ/ME/410,1956 рік); - Конвенція про договори міжнародного дорожнього перевезення вантажів(CMR, Женева, 19 травня 1956 року ); - Конвенція про визнання і приведення у виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йорк, 29 грудня 1958 року); - Європейська конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж (Женева, 21 квітня 1961року); - Конвенція ООН про морське перевезення вантажів (Гамбург, 31 березня 1978 року ); - Конвенція УНІДРУА про представництво в договорах міжнародної купівлі продажу товарів (Женева,ю 17 лютого 1983 року); - Угода про загальні умови постачань товарів між організаціями держав-учасників Співдружності Незалежних Держав (Москва 20 березня 1992 року) . - Серед нормативно-правових актів України, що регулюють питання міжнародної купівлі-продажу товарів взагалі та процедуру укладання і виконання зовнішньоекономічних договорів (контрактів) зокрема, можна виділити: - Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року, який вступив в дію 1 січня 2004 року; - Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року, який вступив в дію 1 січня 2004 року. Статті 382-383 Господарського кодексу визначають порядок укладання, визнання і порядок державної реєстрації та деякі інші моменти стосовно зовнішньоекономічних договорів (контрактів); - Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 року, зі змінами та доповненнями, є основоположним нормативно-правовим актом, що регулює зовнішньоекономічну діяльність українських суб’єктів господарювання. На нього також посилається і Господарський кодекс України в Розділі VII «Зовнішньоекономічна діяльність». - Закон України «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах» від 15 вересня 1995 року зі змінами; - Указ Президента України «Про порядок застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів» від 4жовтня 1994 року зі змінами; - Постанова Кабінету Міністрів України і Національного Банку України «Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів), і типові форми захисних застережень зовнішньоекономічних договорів (контрактів)», які передбачають розрахунки в іноземній валюті від 21 червня 1995 року; - Наказ Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України «Про затвердження положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)» від 29 червня 2000року; - Наказ Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України «Про затвердження положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)» від 21вересня 2001року та саме «Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)» . В цьому нормативно-правовому документі зафіксовані обов’язкові умови, які повинні бути зазначені в контракті та без яких він вважається неукладеним або його може бути визнано недійсним. З урахування ознак зовнішньоекономічного договору, встановлених українським законодавством, міжнародний договір купівлі-продажу товарів може бути визначений як вид зовнішньоекономічної угоди, спрямований на встановлення, зміну або припинення прав та обов’язків контрагентів ввезення товарів з-за кордону або вивезення товарів за кордон. Отже, договір міжнародної купівлі-продажу товарів є різновидом зовнішньоекономічного договору; основним моментом при визначенні угоди як зовнішньоекономічного договору (контракту), э місцезнаходження сторін у різних державах; контракти бувають експортні та імпортні; договори міжнародної купівлі-продажу товарів регулюються двома основними групами нормативно-правових актів: міжнародними нормативно-правовими актами та актами внутрішнього законодавства кожної держави. | |
| Просмотров: 821 | Загрузок: 25 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |