| Главная » Файлы » Курсовые работы » Курсовые проекты |
Державна реєстрація підприємств
| [ Скачать с сервера (188.5 Kb) ] | 04.07.2017, 06:43 |
| Зміст ВСТУП 3 РОЗДІЛ 1 Регулювання підприємства як суб'єкта господарського права 5 1.1 Поняття та ознаки підприємства як юридичної особи 5 1.2 Державна регуляторна політика у сфері підприємства 8 РОЗДІЛ 2 Окремі аспекти щодо діяльності підприємства 15 2.1 Державна реєстрація підприємств 15 2.2 Статутний фонд і його формування 26 2.3 Правове регулювання ліквідації підприємств 30 ВИСНОВКИ 33 Список використаних джерел 35 ВСТУП Суб’єктами цивільних правовідносин та носіями майнових та особистих немайнових прав і обов’язків можуть виступати не тільки фізичні особи, але й різні колективні утворення, а саме господарські товариства, підприємства і організації, кооперативи та інші. Але для того, щоб мати можливість вступати у цивільні правовідносини і бути їх суб’єктами, ці колективні утворення наділяються за наявності певних ознак, так званим, статусом юридичної особи. На відміну від фізичних осіб, юридичні особи не є живими істотами і тому не мають природної волі, однак в них діє об’єднана людська воля і об’єднана людська сила в певному напрямі, зумовленому метою створення юридичної особи. В силу цього за юридичною осо¬бою і визнається можливість бути суб’єктом права. Актуальність дослідження полягає в тому, що в умовах формування в Україні ринкової системи господарювання, особлива увага на законодавчому рівні повинна приділятися здійсненню заходів щодо створення умов, які сприяли би підвищенню підприємницької активності в усіх сферах економіки. На даний час одним із пріоритетних напрямків сучасної державної політики України по реформуванню економіки стало спрощення процедури здійснення державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності, що безумовно сприяє розвитку підприємництва в державі та підвищує інвестиційну привабливість України. Враховуючи викладене, дослідження особливостей підприємства як суб’єкта господарського права є актуальним та має як теоретичний, так і практичний інтерес. Об’єктом дослідження є ті суспільні відносини, які виникають, складаються та виконуються у сфері здійснення підприємницької діяльності у господарському праві. Метою курсової роботи є дослідження змісту підприємства як суб’єкта господарського права, виявлення існую¬чих підходів, позицій, поглядів вчених. Для вивчення дослідження ставляться наступні завдання: - дослідити поняття підприємства як юридичної особи; - обгрунтувати ознаки підприємства як юридичної особи; - проаналізувати державну регуляторну політика у сфері підприємства; - розкрити правову природу державної реєстрації підприємств.; - узагальнити правове регулювання ліквідації підприємств - визначити загальну характеристика статутного фонду і його формування. Предметом роботи є з'ясування юридичного аналізу підприємства як суб’єкта господарського права, його ознак та змісту на підставі проведених досліджень. Для того, щоб розглянути поставлені питання буду керуватися діючою нормативно-правовою базою з даних питань, зокрема порівнювати якість їх висвітлення в Господарському кодексі України та Законі України ”Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб–підприємців” згідно останніх змін; вивчу думки експертів з цих питань на основі наукової літератури і періодичних видань, таких як журнали “Право України”, “Український правовий часопис”, ”Держава і право”, ”Юридична наука” та “Юридичний вісник”. Аналіз досліджень та публікацій. Відзначу, що значний внесок в розробку правових основ щодо суб’єктів підприємницької діяльності зробили такі вчені, як: О. М. Вінник, М. П. Гурковський, Ж. А. Іонова, О. О. Квасніцька, В. І. Крусса, О. М. Олейник, Н. О. Саніахметова, І. В. Спасібо-Фатєєва, Ю. К. Толстий, Г. Ф. Шершеневич, Р. Б. Шишка, В. С. Щербина та інші. Проте, не дивлячись на інтенсивність та широкий спектр досліджень, багато теоретичних та практичних питань у цій сфері залишаються ще дискусійними, а отже потребують подальшої розробки. РОЗДІЛ 1 Регулювання підприємства як суб'єкта господарського права 1.1 Поняття та ознаки підприємства як юридичної особи Відповідно до Господарського кодексу України підприємство трактується як самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом влади або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому законодавством. Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом [9, с. 992]. Юридична особа є самостійним суб’єктом правовідносин і існує незалежно від фізичних осіб, які її утворили, і хоча це колективне утворення і визнається суб’єктом правовідносин, однак як юридична особа вона може бути носієм лише таких прав і обов’язків, які не пов’язані з природними властивостями людей. Юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав, нести обов’язки, бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражному суді або в третейському суді. З вищесказаного визначення можна виділити наступні ознаки: 1. Організаційна єдність. Юридична особа - це колективне утворення, певним чином організований колектив людей (організація). Принципи формування цього колективу можуть бути різноманітними: укладення трудових договорів (контрактів) робітниками і службовцями з адміністрацією державного підприємства, добровільне об’єднання громадян на основі членства в кооперативі тощо. Але кожна організація характеризується наявністю певної сис¬теми істотних соціальних взаємозв’язків її членів, внутрішньою структурною і функціональною диференціацією. 2. Наявність відокремленого майна. Кожна юридична особа має своє майно, відокремлене, по-перше, від майна членів трудового колективу даної організації; по-друге, від майна держави чи автономного утворення, адміністративно-територіальної одиниці; по-третє, від майна інших організацій, в тому числі вищестоя¬щих органів. Майно кооперативних, інших громадських організацій і ко¬лективних утворень належить їм на праві власності. У державних підприємств є пра-во повного господарського відання належним їм майном, а у дер¬жавних установ - право оперативного управління. 3. Виступ у цивільному обороті від свого імені. Кожна юридична особа має своє найменування (ім’я). Від свого імені вона набуває майнових і особистих немайнових прав і несе обов’язки, вступаючи в різноманітні цивільно-правові відносини з іншими організаціями та громадянами. Інші особи можуть діяти від імені юридичної особи тільки за її згодою (наприклад, на основі дові¬реності). 4. Здатність нести самостійну майнову відповідальність. Здатність організації від свого імені брати участь у цивільних правовідносинах, самостійно набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов’язки зумовлює і самостійну май¬нову відповідальність юридичної особи за своїми зобов’язаннями [26, с. 280]. В разі невиконання або неналежного виконання зобов’язання боржником він зобов’язаний відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Під збитками розуміються витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також не одержані кредитором доходи, які він одержав би, якби зобов’язання було виконано боржником. Неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі невиконання або неналеж¬ного виконання зобов’язання, зокрема у разі прострочення ви¬конання. Юридична особа відповідає по своїх зобов’язаннях належним їй (закріпленим за нею) майном, на яке може бути звернене стягнення. Держава не відповідає по зобов’язаннях державних організацій, які є юридичними особами, а ці організації не відповідають по зобов’язаннях держави [13, с. 243]. 5. Здатність бути позивачем або відповідачем в суді. Широка участь господарських організацій в майнових і особистих немайнових відносинах, мож¬ливість покладення на них цивільно-правової відповідальності за порушення зобов’язань, заподіяння майнової шкоди іншим особам спричиняють потребу в захисті порушених цивільних прав, а у зв’язку з цим і необхідність звернення з позовом до суду, арбітражного чи третейського суду. Іншими словами, юридична особа стає стороною позивачем або відповідачем у цивільному, арбітражному процесі або третейському розгляді цивільною спо¬ру. Всі зазначені ознаки (риси) юридичної особи взаємообумовлені і повинні розглядатися в єдності, сукупності, бо лише ра¬зом вони розкривають суть юридичної особи. До ознак юридич¬ної особи відносять іноді право організації мати рахунок в бан¬ку, круглу печатку. Але ці ознаки не є істотними, вони другорядні, похідні. Адже коли організація створена і вже існує як юридична особа, то вона в силу закону повинна звернутись до установи банку із заявою про відкриття рахунку для зберіган¬ня своїх коштів і проведення безготівкових розрахунків з інши¬ми організаціями. Цей обов’язок стає вже елементом цивільної правосуб’єктності організації як юридичної особи. 1.2 Державна регуляторна політика у сфері підприємства Цілеспрямована державна підтримка малого підприємництва має виключно важливе значення для перехідної економіки України. Необхідно зазначити, що формально державна підтримка малого підприємництва вже кілька років визначається в урядових документах як один із головних напрямів економічної реформи. Але слід зазначити, що зроблено лише перші, не завжди правильні та послідовні кроки по шляху формування цілісної політики підтримки малого підприємництва і створення механізмів її реалізації. Деякі заходи державного регулювання мають суперечливий характер, основні напрями підтримки фактично не забезпечені ресурсами. Усе це потребує чіткішого наукового підходу до формування державної політики підтримки та розвитку малого підприємництва. Перш за все необхідно визначити поняття державної політики підтримки малого підприємництва, її об'єктивну необхідність та суть. Державна політика підтримки малого підприємництва - це сукупність (комплекс) пріоритетних рішень, які визначають основні напрями і форми правового, економічного та організаційного сприяння розвитку малого підприємництва з урахуванням інтересів держави та суб'єктів господарювання. Під державною підтримкою слід розуміти, з одного боку, державне регулювання цього сектору економіки, що передбачає насамперед свідоме формування державними структурами правових, економічних та організаційних умов становлення і розвитку малого підприємництва, а, з іншого боку, - створення стимулів, використання матеріальних і фінансових ресурсів, які залучаються у сферу малого підприємництва на пільгових засадах або безоплатно. Щодо підтримки малого бізнесу як важливої економічної функції держави необхідно визначати два елементи: забезпечуючий і управлінський. Забезпечуючий елемент у даному разі означає обслуговування суб'єктів малого підприємництва. Держава сприяє забезпеченню його матеріально-технічними ресурсами, надає земельні ділянки, передає державне майно, сприяє організації інформаційного обслуговування, надає цільові кредити та інші види допомоги [14, с. 336]. Управлінський елемент державної підтримки малого підприємництва завжди пов'язаний із розв'язанням організаційно-адміністративних питань, плануванням, контролем. Саме цей елемент має стати провідним, оскільки він надає розвитку малого бізнесу стійкого, більш ефективного та управлінського характеру. Поняття "підтримка малого підприємництва", яке так часто використовується, означає, на думку О. А. Шулуса, і з цим важко не погодитися, "...синтез управлінського та забезпечених аспектів системи, що розглядається". Комплекс практичних заходів державної підтримки, що спрямовані на перелом негативних тенденцій у процесі становлення та розвитку малого бізнесу, а в кінцевому підсумку - на здійснення останнім усіх своїх соціально-економічних функцій, необхідно зосередити на трьох основних напрямах. По-перше, наведення елементарного порядку в зовнішньому середовищі малого бізнесу. Це передбачає насамперед: створення та вдосконалення відповідної правової бази; реформування оподаткування; ліквідація (у крайньому разі - обмеження) адміністративних бар'єрів; захист суб'єктів малого підприємництва від злочинних посягань; покращення умов збуту; сприяння розвитку кооперативних зв'язків з великим бізнесом тощо. По-друге, це здійснення регулюючого впливу на внутрішнє середовище малого підприємництва, перш за все по лінії надання виробничої прямої ресурсної (насамперед фінансової) підтримки суб'єктам малого підприємництва. Ясна річ, що тут має бути визначено чіткі пріоритети. До пріоритетів фінансової підтримки малого підприємництва слід віднести: підприємництво виробничої сфери; стимулювання інноваційної діяльності та інвестиційної активності. По-третє, це організаційне вдосконалення системи (підсистеми) державної підтримки. Формування та вдосконалення системи державної підтримки малого підприємництва має враховувати два аспекти; по-перше, в структурі цієї системи розрізняються та взаємодіють три рівні: загальнонаціональний, регіональний (як правило - обласний) та місцевий; по-друге, кожен рівень сам утворює відповідну систему, яка містить три взаємопов'язані блоки: концептуально-програмний, організаційно-ресурсний та функціональний. До концептуально-програмного блоку входять цілі, принципи, методи, концепції та програми підтримки малого підприємництва. Організаційно-ресурсний об'єднує спеціалізовані органи державного управління малого підприємництва, а також об'єкти інфраструктури, які мають відповідні ресурси та кадри. Функціональний блок охоплює основні напрями діяльності системи в цілому. Розгляну основні чинники, що зумовлюють формування державної політики підтримки малого бізнесу. По-перше, мале підприємництво як складова приватного сектору економіки перебуває в нашій країні у процесі становлення. До недавнього часу цього сектору економіки практично не було. По-друге, мале підприємництво є структуроутворюючим елементом ринкової економіки. Здатність малого підприємництва до структуроутворення ринку висуває завдання його становлення серед пріоритетних (першочергових) заходів економічної політики України. Мале підприємництво має особливе, виняткове значення у перехідний період до ринкової економіки. Саме воно стимулює економічну конкуренцію, структурну перебудову економіки, сприяє послабленню монополізму, формуванню нової соціальної верстви підприємців-власників, які складають соціальну базу економічної реформи, забезпечують стабільність суспільства і гарантії незворотності руху до ринку. По-третє, мале підприємництво є провідним сектором ринкової економіки, найбільш масовим, динамічним та гнучким. У секторі малого і середнього підприємництва ринкове розвинених країн зосереджено велику частку економічно активного населення (від 49% у Великобританії до 78% у Японії), виробляється значна частка (50-60%) ВВП. Кількість зайнятих у малому підприємництві України понад 2 млн. чоловік, або майже 10% зайнятого населення, понад 9% ВВП виробляється в цьому секторі економіки. По-четверте, державна підтримка малого підприємництва не обов'язково пов'язана з додатковими фінансовими видатками. Головне полягає у визначенні правових та економічних засад розвитку малого підприємництва, встановленні відповідних законодавчих прав та гарантій, а також в усуненні (ліквідації) адміністративних бар'єрів, що перешкоджають становленню та розвитку малого підприємництва. По-п'яте, необхідність державної підтримки полягає в тому, що мале підприємництво, незважаючи на його вагомі переваги, є сектором економіки, най вразливішим до таких несприятливих факторів, як інфляція, циклічні коливання, податковий тиск, фінансові труднощі й конкуренція великих корпорацій тощо. Історичний досвід переконує, що науковою політика стає тоді, коли ґрунтується на об'єктивно діючій системі економічних законів з урахуванням різних інтересів суспільства і передбачає багатоваріантність та свободу вибору. Складовими державної політики підтримки й розвитку малого бізнесу є: мета, основні принципи, напрями, заходи та інструменти здійснення цієї політики, які, певною мірою, визначено в Концепції державної політики розвитку малого підприємництва [24, с. 264]. Основними завданнями державної політики розвитку малого підприємництва є: - забезпечення зростання внутрішнього валового продукту за рахунок діяльності суб'єктів малого підприємництва; - залучення суб'єктів малого підприємництва до розв'язання соціально-економічних проблем на державному і регіональному рівнях; - удосконалення структури малого підприємництва; - створення конкурентного середовища; - підвищення технологічного рівня виробництва малих підприємств; - заохочення розвитку малих підприємств у пріоритетних галузях і на територіях пріоритетного розвитку; - створення нових робочих місць, зменшення безробіття; - сприяння максимальній самореалізації громадян у підприємницькій діяльності; - формування соціального прошарку власників і підприємців. Реалізація зазначених завдань має забезпечуватися шляхом підтримки малого підприємництва в таких основних напрямах: - формування нормативно-правової бази; - удосконалення податкової та фінансово-кредитної політики; - забезпечення інформацією; - сприяння впровадженню технологій та інновацій; - стимулювання зовнішньоекономічної діяльності; - підготовка та перепідготовка кадрів. Основні принципи державної політики розвитку малого бізнесу, що визначаються в Концепції, такі: - системність та комплексність механізмів державного регулювання розвитку малого підприємництва; - цілеспрямованість та адресність підтримки суб'єктів малого підприємництва шляхом вибору пріоритетів та концентрації ресурсів для їхньої реалізації; - рівноправний доступ суб'єктів малого підприємництва всіх форм власності до матеріально-сировинних, фінансових та інших ресурсів; - всебічна мобілізація та концентрація фінансово-кредитних ресурсів для розвитку малого підприємництва; - посилення регулюючої функції держави у здійсненні політики підтримки підприємництва, особливо на перехідному до ринкових відносин етапі; - створення сприятливих умов для використання іноземних інвестицій, розвиток спільного підприємництва. Слід вказати, що на процес формування, розвитку та стабілізації роботи підприємницьких новоутворених структур впливають як зовнішні, так і внутрішні фактори. Серед них особливе місце займають ресурсні (способи залучення початкового капіталу, система доступу до матеріально-технічних ресурсів, способи отримання виробничих площ); фінансові (стан системи фінансування, надання кредитів, страхування та аудиту) та економічні фактори (загальна макроекономічна стабільність, рівень інфляції, валютний курс, зовнішньоекономічна політика). Особливу роль відіграють система оподаткування, податкові пільги, форми сприяння становленню підприємницького сектору. Тому для формування повноцінного прошарку підприємців, стимулювання цього виду діяльності важливо ліквідувати перепони, що виникають уже на стадії заснування власної справи та відтворюються у різноманітних формах протягом усього існування підприємства. Це означає, що необхідно забезпечити простоту процедури входження у бізнес та виходу з нього. Світова практика свідчить, що ефективна законодавча та нормативна база продуктивного ринку характеризується такими рисами: - низька вартість заснування власної справи у конкурентному середовищі; - легкий та безпечний доступ до власності, наявність гарантованих прав власності, які стимулювали б здійснення інвестицій; - низька вартість ведення бізнесу, можливість при цьому маневрувати та легко його змінювати; - легкий вихід з бізнесу, мінімізація збитків при неефективному використанні ресурсів. Слід зауважити, що в економіці України цих елементів формування правового регулювання підприємництва немає а | |
| Просмотров: 463 | Загрузок: 10 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |