| Главная » Файлы » Курсовые работы » Курсовые проекты |
Аналіз основного складу злочину
| [ Скачать с сервера (87.3 Kb) ] | 03.07.2017, 06:29 |
| Вступ Актуальність теми. Всебічний захист прав і свобод людини є одним з найважливіших завдань держави, виконання якого забезпечується різноманітними, у тому числі й кримінально-правовими засобами – зокрема, шляхом визначення у вітчизняному законодавстві підстав кримінальної відповідальності за катування (ст. 127 КК України). Ефективність протидії катуванням та дієвість боротьби з ними не в останню чергу залежить від оптимального законодавчого конструювання та правильного застосування зазначеної кримінально-правової норми. Тому ґрунтовна кримінально-правова характеристика передбаченого ст. 127 КК злочину є актуальним завданням вітчизняної кримінально-правової доктрини. В Україні проблема катування досліджувалася такими науковцями, як В. Бояров, Л. Дорош, О. Довгань, К. Катеренчук, В. Павликівський, В. Сташис, М. Хавронюк, А. Шульга, С. Яценко, М. Коржанський, В. Харченко, П. Дубовець, М. Загородніков та ін.. Об’єктом дослідження курсової роботи є юридичний склад злочину передбачений ст. 127 КК України – катування та його кваліфіковані види. Предмет дослідження – нормативні акти (передусім Кримінальний кодекс України – основний законодавчий акт за яким здійснюється криміналізація діянь), матеріали судової практики та наукові праці вчених. Мета: розглянути та проаналізувати юридичний склад злочину передбаченого статтею 127 КК та його кваліфікованих видів, а також з’ясувати окремі проблеми щодо розмежування катування від інших злочинів та їх кваліфікації за сукупністю. Караність та призначення покарань за катування через обсяг даної курсової роботи не розглядаються. 1. Аналіз основного складу злочину 10 грудня 1984 року деякими країнами була підписана Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що прини-жують гідність, видів поводження і покарання. Україна ратифікувала цю Конвенцію 26 січня 1987 року із застереженнями, а 5 листопада 1998 року застереження до цієї Конвенції були зняті, тобто вона діє на території нашої держави у повному обсязі. Стаття 4 даної Конвенції встановлює вимогу до кожної держави-учасниці розглядати як злочини всі акти катувань згідно з її кримінальним законодавством . А саме під «катуванням» в Конвенції розуміється будь-яка дія, якою особі навмисне спричиняється сильний біль або страждання, фізичне чи моральне, щоб отримати від неї або від третьої особи відомості чи визнання, покарати її за дії, які вчинила вона або третя особа чи у вчиненні яких вона підозрюється, а також залякати чи примусити її або третю особу, чи з будь-якої причини, що ґрунтується на дискримінації будь-якого характеру, коли такий біль або страждання спричиняються державними посадовими особами, які виступають в офіційній якості, чи з їх підбурювання, чи з їх відома, чи з їх мовчазної згоди. В цей термін не включаються біль або страждання, що виникли в наслідок лише законних санкцій, невіддільні від цих санкцій чи виключаються ними випадково . На відміну від Конвенції ООН проти катувань стаття 3 Конвенції про захист прав людини та основних свобод не містить будь-яких обмежень щодо розуміння поняття «катування». Вона визначає, що: "нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню" . Крім міжнародних нормативних актів, які регулюють дане питання, діє ще й Токійська декларація 1975 року, яка також дає визначення катуванню. Вона була розроблена Всесвітньою медичною організацією, що відноситься до професійних асоціацій, захищає права людини та представляє лікарів з усіх регіонів світу. За Токійською декларацією: «катування - умисне, систематичне чи безпричинне заподіяння фізичних чи розумових страждань однією особою чи більшою кількістю осіб, що діють самостійно, або за наказом будь-якого органу влади, щоб змусити іншу особу видати інформацію, зробити визнання, чи з будь-якої іншої причини» . Крім того, декларації містить рекомендації щодо можливого залучення лікарів до здійснення катувань та інших способів поганого поводження. Заборона катувань або нелюдського чи такого, що при¬нижує гідність людини, видів поводження чи покарання - надзвичайно важлива справа сучасної соціальної правової демократичної держави. Положення норм міжнародного права були враховані у свій час при розробці Основного закону держави - Конституції України. Так, у ст. 28 Конс¬титуції України встановлено, що ніхто не може бути підда¬ний катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню . Реалізація цього права забезпечується ст. 127 Кримінального кодексу України, в якій зазначається, що катування − це умисне заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи мораль¬ного страждання шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насиль¬ницьких дій з метою примусити потерпілого чи іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, у тому числі отримати від нього чи іншої особи відомості чи визнання, або з метою покарати його чи іншу особу за дії, скоєні ним або іншою особою чи у скоєнні яких він або інша особа підозрюється, а також з метою залякування чи дискримінації його або інших осіб . Заборона катувань, жорстокого, нелюдсь¬кого або такого, що принижує гідність, пово¬дження не знає винятків, а тому не допускає порушень навіть у період війни або іншого надзвичайного стану, що прямо зазначено в ч. 2 ст. 64 Конституції України. Така абсо-лютна заборона підтверджує, що право, га¬рантоване цією статтею, втілює одну з осно¬воположних цінностей демократичної дер¬жави . Міжнародні норми та норми українського законодавства не мають узгодженого характеру , адже норма Кримінального кодексу України не є ідентичною нормі Конвенції, оскільки катування згідно Конвенції здійснюється тільки службовою особою або у співучасті з нею. На мою думку, позиція українського законодавця є більш прийнятною, оскільки поширені випадки вчинення таких дій і особами, які не є службовими (при викраденні людини, при вимаганні тощо). Об’єкт злочину Катування належить до тих злочинів, при вчиненні яких пору-шуються одночасно декілька суспільних відносин, кожне з яких є самостійним об'єктом кримінально-правової охорони. Йдеться про поліоб'єктність аналізованого злочину, що свідчить про його підвищену суспільну небезпечність. Співвідношення і значення цих об'єктів у межах одного і того ж складу злочину неоднакове — один з них є основним, другий — додатковим. З урахуванням того, що безпосередній об'єкт злочину, навіть при існуванні особливих ознак, завжди лежить в площині родової об'єкта, вважаємо, що основним безпосереднім об'єктом катування є конкретні суспільні відносини, що складаються у сфері забезпечення здоров'я людини. У науково-практичних коментарях КК України та спеціальній літературі обґрунтовано зазначається, що додатковим обов'язковим безпосереднім об'єктом катування є конкретні суспіль¬ні відносини, що забезпечують честь, гідність особи та її волю (сво¬боду вчиняти дії відповідно до свого волевиявлення) . Здоров'я є одним із найцінніших благ людини. Всесвітня органі¬зація охорони здоров'я визначає здоров'я як стан повного соціально¬го та фізіологічного благополуччя, коли всі функції людини врівно¬важені навколишнім світом — природним та соціальним. Автори сучасних медичних словників зазначають, що це визначення відо¬бражає не стільки повсякденний сенс даного поняття, а скоріше − сукупність програмних, стратегічних цілей сучасної медицини . Поняття «здоров'я», на мою думку, має пов'язуватися з біо¬логічною та психологічною складовими життєдіяльності людини. Звичайно, ці складові нерозривно пов'язані із соціальною стороною життя. Остання включає в себе широкий спектр факторів: від інди¬відуальних умов праці та побуту до найбільш загальних показників стану навколишнього середовища, макроекономічних показників політичної стабільності тощо. Незважаючи на це, включення «со¬ціального благополуччя» до поняття «здоров'я» є не цілком коректним. Під фізичним здоров'ям потрібно розуміти такий стан організму, при якому людина може існувати та виконувати функції без будь-яких обмежень фізіологічного характеру. Психічне здоров'я А. Шульга та В. Павликівський визначають як нормальний, типовий стан психіки людини, який характеризу¬ється природним усвідомленням нею оточуючого світу, а також природною реакцією на зовнішні подразники. Психологічні слов¬ники містять визначення поняття «здоров'я розумове», під яким розуміють характеристику людей, чия психіка і поведінка є повною мірою нормальною (в порівнянні з психікою та поведінкою людей , з тими чи іншими відхиленнями). Психіатричні словники оперують поняттям «здоров'я психічне», зазначаючи, що воно є елементом цілісного стану здоров'я. Психічне здоров'я слід розглядати у тіс¬ному взаємозв'язку із соматичним й, навпаки, — тілесне здоров'я нерідко перебуває в залежності від стану психіки . Поняття «здоров'я» є умовним і як об'єкт кримінально-правового захисту означає стан організму на момент скоєння злочину. При цьому наявність патологій не повинна впливати на кримінальну відповідальність. Додатковим обов’язковим об’єктом катування є воля, честь і гідність особи . Пленум Верховного Суду України зазначає, що честь і гідність є морально-етичними категоріями та дає таке визначення: «під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов’язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло» . Воля (свобода діяти відповідно до свого волевиявлення) полягає у можливості людини за власним волевиявленням обирати варіант своєї поведінки. Відповідно до ст. З Конституції України здоров'я, честь і гідність людини визнаються найвищими соціальними цінностями. Це означає, що зазначені об'єкти концентрують в собі такі властивості, які підій¬мають їх на найвищий щабель у градації уявлень людини про суспіль¬ні цінності. Тому посягання на ці об'єкти значно підвищує ступінь суспільної небезпечності злочину. Об’єктивна сторона Визначення об'єктивної сторони цього злочину становить неабияку склад¬ність. Описуючи об’єктивну сторону катування, законодавець у диспозиції ст. 127 КК вказує на нанесення побоїв, мучення або інші насильницькі дії, а також на заподіяння сильного фізичного болю чи морального страждання. Зміст зазначеної норми дозволяє деяким науковцям вважати, що склад цього злочину характеризує діяння у вигляді нанесення побоїв, мучень або інших насильницьких дій, наслідки – заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання, а також причинний зв’язок між діяннями і наслідками . На думку інших фахівців, об’єктивна сторона катування характеризується лише вчиненням діянь – побоїв, мучення, інших насильницьких дій, які супроводжуються сильним фізичним болем, фізичним чи моральним стражданням . Різними підходами науковців до характеристики об’єктивної сторони складу катування обумовлені й відмінності у визначені ними моменту закінчення цього злочину: перша група авторів вважає катування закінченим з моменту настання наслідків у вигляді заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання, друга, визнаючи склад катування формальним, називає його закінченим з моменту вчинення зазначеного в статті діяння. Одночасне існування діаметрально протилежних поглядів зі справді важливого питання здатне на практиці призвести до того, що в схожих випадках органи досудового слідства, суди ухвалюватимуть неоднакові рішення щодо кваліфікації випадків катування. Визначення конструкції складу катування передбачає дослідження змісту ознак, що утворюють його об’єктивну сторону, зокрема, з’ясування місця, яке займають у цьому складі такі категорії як «фізичний біль», «фізичне чи моральне страждання». За змістом закону катування означає, що сильний фізичний біль, фізичне чи моральне страждання потерпілому заподіюються шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій, тобто перше є результатом, наслідком другого . У більшості випадків катування вчинюється шляхом активних дій. Однак не виключається, що такі суспільно небезпечні діяння можуть мати форму бездіяльності. Без¬діяльність як форма поведінки особи при катуванні обумо¬влена характером того впливу, який вчинюється на потер¬пілого. Наприклад, утримання особи в жахливих умовах ізоляції, ненадання питної води, їжі, медичної допомоги тощо. Розглянемо окремі форми катування. Так, під нанесенням побоїв слід розуміти нанесен¬ня ударів (двох або більше) потерпілому у різний спосіб, які не спричинили тілесних ушкоджень. Удари можуть бути нанесені, зокрема, руками, ногами, за допомогою будь-яких предметів матеріального світу (кас¬тету, палиці, спеціальних засобів, будь-яких важких пред¬метів тощо). Мучення − це будь-який вплив на організм людини (фізичний, біологічний, хімічний, психічний і т.п.), який має багаторазовий або тривалий характер: щипання, шма¬гання, нанесення численних, хоча і невеликих ушкоджень, опіків, використання струму, засобів що утруднюють ди¬хання тощо. До психічного впливу слід відносити дії, які суп¬роводжуються моральними стражданнями потерпілого внаслідок залякування, реальних погроз щодо близьких потерпілому осіб. Наприклад, погроза зґвалтувати дружи¬ну у випадку відмови чоловіка від свідчень. Інші насильницькі дії це вплив на людину (окрім побоїв), що викликає больові відчуття, але не має харак¬тер мучення. Як і при мученні, це може бути використан¬ня певних факторів (фізичного, хімічного, біологічного, електричного тощо) впливу на організм людини, а також психічний вплив на потерпілого. Хоча законодавець і вка¬зує на інші насильницькі дії в якості ознаки об'єктивної сторони катування, це поняття слід тлумачити більш ши¬роко, включаючи можливість вчинення насильства шля¬хом бездіяльності. Мається на увазі: позбавлення їжі, ут¬римання в ізоляції, ненадання допомоги як засіб впливу на потерпілого та інші подібні діяння . Так в окремих актах Європейського суду зазначається, що до актів катування та іншого жорстокого, нелюдського і такого, що принижує гідність, поводження треба відносити такі, як позбавлення сну, харчування і води, багатогодинне стояння біля стіни, одягання капюшонів, утримання в приміщенні з постійним та голосним звуком або у підвалі, де особа ризикує наразитися на небезпеку нападу щурів, розлучення матері з немовлям, по¬міщення здорової людини до психічно хворих тощо; надзвичайно жорстокою визнається затримка тривалістю в кілька років між винесенням та виконанням смертного вироку, коли держава не дотримується розумного строку для оскарження вироку і прийняття рі¬шення про помилування; принижуючими гідність людини визнаються такі дії, як оголін¬ня голови, виставлення оголеної людини на очі інших людей, примушування одягатися так, щоби це викликало насмішки, примушування їсти неїстівні речовини тощо . Побої, мучення, інші насильницькі дії відповідно до ст. 127 КК України визнаються катуванням тільки у випад¬ку заподіяння особі сильного фізичного болю або фізично¬го чи морального страждання. При відсутності цієї ознаки дії винного не можна кваліфікувати за вказаною статтею. Сильний фізичний біль як обов'язкова ознака об'єктивної сторони катування означає такий психічний стан особи, який характеризується відчуванням особою сильного (фізичного та психічного дискомфорту) страж¬дання внаслідок побоїв, мучення або інших насильниць¬ких дій, пов'язаних із фізичним впливом на потерпілого. Йдеться, зокрема, про нанесення великої кількості ударів в життєво-важливі органи, застосування струму, хімічного, біологічного впливу на організм. При цьому обов'язковою ознакою в даному випадку виступає відчуття потерпілим саме сильного фізичного страждання. Для кожної людини ступінь відчуття сильного фізичного болю є різним . Фізичне страждання може характеризува¬тися відносно неінтенсивними, але тривалими неприємними фізичними відчуттями. Вони мо¬жуть бути викликані заламуванням кінцівок, дією термічних або хімічних зовнішніх факторів на тіло людини. Моральні страждання полягають у та¬кому емоційному стані потерпілого, який характеризується наявністю суттєвих розбіж¬ностей між діями, які (з його точки зору) є допу¬стимим стосовно людини, і діями, що вчиняють¬ся безпосередньо стосовно нього . Моральні страждання викликаються, перш за все, приниженням честі та гідності особи, до якої застосовується катуван¬ня. Таким чином, згідно з діючою редакцією ст. 127 КК катування слід визнати злочином з матеріальним складом, що вимагає для визнання його закінченим встановлення на досудовому слідстві та в суді факту настання хоча б одного з таких суспільно небезпечних наслідків як сильний фізичний біль, фізичне чи моральне страждання потерпілого. Водночас визначення наявності ознак катування є компетенцією суду. У міжнародному праві під катуванням розуміється завдання сильного болю чи страждань як фізичних, так і психічних, але катуванням не вважаються біль або стра¬ждання, які виникають лише в результаті законних санкцій, невіддільні від цих санк¬цій або викликаються ними випадково . Наприклад, катуванням не будуть застосу¬вання мінімально необхідної фізичної сили для припинення злочинів і адміністративних правопорушень, затримання осіб, які їх скоїли. У даному випадку буде обґрунтованим і зас¬тосування спецзасобів. Іншими словами, щоб визначити, чи була певна дія катуван-ням, необхідно встановити можливість «не¬насильницького способу» у досягненні бажа¬ного результату, тобто без заподіяння болю і страждань. Крім того, слід звернути увагу на достатність застосування фізичної сили і спецзасобів (застосування їх має бути при¬пинене, як тільки буде усунута причина, що викликала його). Суб’єкт злочину Суб’єкт катування загальний, тобто фізична, осудна особа, яка досягла віку кримінальної відповідальності. Вік, з якого настає кримінальна відповідальність винної особи за катування – 16 років. За злочин, передбачений ст.127, не можуть нести відповідальність особи, яким до вчинення злочину не виповнилося 16 років. Вчинення особою віком від 14 до 16 років насильницьких дій з метою примусити потерпілого чи іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, у тому числі отримати від нього або іншої особи відомості чи визнання, або з метою покарати його чи іншу особу за дії, скоєні ним або іншою особою чи у скоєнні яких він або інша особа підозрюється, а також з метою залякування чи дискримінації його або інших осіб, за наявності підстав може тягнути відповідальність передбачену ст.121, 122 чи іншою статтею Особливої частини КК, з урахуванням положень про вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність, зокрема ч.2 ст.22 КК. Як правило, суб’єктом катування є особа, яка здійснює контроль над потерпілим, а останній перебуває від неї у певній залежності. Так, тією чи іншою мірою можуть залежати: неповнолітні від батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників та вихователів, хворі – від медичного персоналу та від інших осіб, які турбуються про них, підлеглі – від начальників, підозрювані та обвинувачені – від працівників органів дізнання і слідчих тощо. Визначення суб’єкта катування на державному рівні не зовсім узгоджене з положенням Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, згідно з ч.1 ст.1 якої суб’єктом катування можуть бути тільки державні посадові особи чи інші особи, які виступають як офіційні . Суб’єктивна сторона злочину Суб'єктивна сторона катування характеризується ви¬ною у формі прямого умислу та спеціальною метою. Прямий умисел при катуванні означає, що особа, яка вчинює суспільно небезпечне діяння, усвідомлює його суспільно небезпечний характер. Тобто особа усвідом¬лює не тільки сам факт вчинення побоїв, мучень, інших насильницьких дій, що супроводжуються сильним фізич-ним болем, фізичним чи моральним стражданням, а й їх суспільну небезпеку . Додат¬ковою обов'язковою ознакою катування є альтернативна мета, яка може полягати в наступному: > примусити потерпілого чи іншу особу вчи¬нити дії, що суперечать їх волі, в т.ч. отримати від нього або іншої особи відомості чи визнання; > покарати потерпілого чи іншу особу за дії, скоєні ним або іншою особою чи у скоєнні яких він або інша особа підозрюється; > залякування чи дискримінація потерпілого або інших осіб . Так, примус щодо потерпілого полягає у намаганні спонукати потерпілого або іншу особу вчинити, проти її волі, дії в інтересах винного. Під іншою особою слід розуміти будь-яку фізичну особу, на яку бажає вплинути винний шляхом катування потерпілого. Дії, до яких примушують потерпілого, як зазначено у законі, полягають у наданні винному відомостей чи визнання, а також примус до вчинення будь-яких інших дій. До будь-яких інших дій може відноситися: надання певних речей матеріального світу, задоволення духовних потреб тощо. Покарання як мета катування може полягати у бажан¬ні винного застосувати побої, мучення, інші насильницькі дії як кару за вчинення потерпілим певних дій чи дій, в яких він підозрюється. При цьому головне значення має не те, чи дійсно вчинила особа певні дії, а те, що винний має підстави підозрювати потерпілого у вчиненні цих дій. На кваліфікацію дій винного не впливає та обставина, що потерпілий вчинив правопорушення або правомірне діян¬ня. Залякування потерпілого або інших осіб має місце тоді, коли побої, мучення, інші насильницькі дії вчиню¬ються для викликання в них почуття страху перед винним чи іншими особами. Однак страх не завжди є самоціллю вчинення вказаних дій. Найчастіше вони виступають за¬собом впливу на потерпілого чи інших осіб, щоб примуси¬ти їх виконати певну дію чи утриматись від її виконання. У випадку залякування потерпілого з метою вчинення ос¬таннім певних дій, діяння особи слід визнати катуванням, вчиненим з метою примусу потерпілого до певних дій. Іншими особами, на залякування яких спрямоване катуван¬ня, можуть визнаватися будь-які особи, на яких, на думку винного, вчинення зазначених дій щодо потерпілого може вчинити бажаний для нього вплив. Під дискримінацією необхідно розуміти обмеження прав людини чи груп людей за певною ознакою (ознаки раси, кольору шкіри, національності, рідної мови, політичних чи релігійних переконань, статі, сексуальної орієнтації, віку, інвалідності, стану здоров’я тощо) або переслідування їх через наявність зазначених ознак . Говорячи про мету катування, треба зазначити, що вона на кваліфікацію не впливає . Так, вироком Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 14.06.2010 р. встановлено, що 13 серпня 2009 року, близь¬ко 9год. 30хв., підсудний, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, будучи в гостях у знайомої, на ґрунті особистих неприязних стосунків, штовхнув потерпілу на диван і за¬пальничкою умисно наніс їй удар у ліве око, в результаті чого заподіяв останній тілесні уш¬кодження у вигляді обширного інфікованого по¬ранення склери з випадінням внутрішніх обо¬лонок, тотальної гіфами, гемафтальма, які відповідно до висновку судово-медичного експер¬та відносяться до тілесних ушкоджень середньої тяжкості як такі що викликали стійку втрату працездатності не менш ніж на одну третину. Крім того, в цей же день, одночасно, підсудний в квартирі потерпілої з метою примусити її вчинити дії, що суперечать її волі - сказати, де знаходяться грошові кошти з отриманої нею пенсії, вчинив катування відносно неї, тобто умисне заподіяння фізичного болю, фізичного та морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення та інших насильницьких діях. А саме підсудний штовхнув потерпілу на диван, засунув їй в рота кінець дитячої подушки, потім витягнув подушку і обмотав навколо го¬лови та обличчя потерпілої ковдру, п | |
| Просмотров: 542 | Загрузок: 10 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |