| Главная » Файлы » Контрольные работы » Контрольные работы |
Шлюб, який визнається недійсним за рішенням суду
| [ Скачать с сервера (68.5 Kb) ] | 14.06.2017, 05:57 |
| Тема 3 Задача 5 СКУ: Стаття 40. Шлюб, який визнається недійсним за рішенням суду 1. Шлюб визнається недійсним за рішенням суду, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка. Згода особи не вважається вільною, зокрема, тоді, коли в момент реєстрації шлюбу вона страждала тяжким психічним розладом, перебувала у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння, в результаті чого не усвідомлювала сповна значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, або якщо шлюб було зареєстровано в результаті фізичного чи психічного насильства. 2. Шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності. Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім'ї та набуття прав та обов'язків подружжя. 3. Шлюб не може бути визнаний недійсним, якщо на момент розгляду справи судом відпали обставини, які засвідчували відсутність згоди особи на шлюб або її небажання створити сім'ю. Коментар: 3. Шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності. В літературі зазначалося, що фіктивний сімейно-правовий стан - це результат протизаконного прийому, який полягає у здійсненні особою наданих законом правомочностей в цілях, які не відповідають їх змісту та соціальному призначенню. Зокрема шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім'ї та набуття прав та обов'язків подружжя. Фіктивність намірів може мати місце як щодо обох сторін, так і щодо однієї з них. Інколи особа може намагатися формально отримати деякі елементи правового статусу подружжя - право на пільги, право на одержання пенсій, допомог та інших платежів, право виїзду за кордон як члену сім'ї певної особи тощо. При цьому вона не має наміру реально створити сім'ю та підтримувати подружні стосунки. За таких обставин інтереси другої - добросовісної сторони, можуть бути серйозно порушені. Закон передбачає можливість настання негативних правових наслідків недійсності шлюбу лише для однієї сторони (ст. 45 СК України) і, навпаки, збереження прав подружжя за сумлінною стороною, яка не мала намірів укласти фіктивний шлюб. Якщо ж обидві сторони реєстрували шлюб без наміру створення сім'ї, то негативні наслідки будуть запроваджені щодо жінки та чоловіка одночасно. За таких обставин до суду з позовом можуть звертатися інші особи, права яких порушенінедійсним шлюбом. Стаття 104. Підстави припинення шлюбу 2. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Стаття 105. Припинення шлюбу внаслідок його розірвання 1. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за спільною заявою подружжя відповідно до статті 106 або одного з них відповідно до статті 107 цього Кодексу. 2. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за спільною заявою подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 109 цього Кодексу. 3. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу. Не застосовуємо! Стаття 106. Розірвання шлюбу органом державної реєстрації актів цивільного стану за заявою подружжя, яке не має дітей 1. Подружжя, яке не має дітей, має право подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану заяву про розірвання шлюбу. НЕ застосовуємо! Стаття 107. Розірвання шлюбу органом державної реєстрації актів цивільного стану за заявою одного з подружжя Не застосовуємо Стаття 109. Розірвання шлюбу за рішенням суду за спільною заявою подружжя, яке має дітей Стаття 110. Право на пред'явлення позову про розірвання шлюбу 1. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. 2. Позов про розірвання шлюбу не може бути пред'явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, крім випадків, коли один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки злочину, щодо другого з подружжя або дитини. 3. Чоловік, дружина мають право пред'явити позов про розірвання шлюбу протягом вагітності дружини, якщо батьківство зачатої дитини визнане іншою особою. 4. Чоловік, дружина мають право пред'явити позов про розірвання шлюбу до досягнення дитиною одного року, якщо батьківство щодо неї визнане іншою особою або за рішенням суду відомості про чоловіка як батька дитини виключено із актового запису про народження дитини. 5. Опікун має право пред'явити позов про розірвання шлюбу, якщо цього вимагають інтереси того з подружжя, хто визнаний недієздатним. Стаття 111. Заходи суду щодо примирення подружжя 1. Суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. Стаття 112. Підстави для розірвання шлюбу за позовом одного з подружжя 1. Суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. 2. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Стаття 114. Момент припинення шлюбу у разі його розірвання 1. У разі розірвання шлюбу органом державної реєстрації актів цивільного стану шлюб припиняється у день реєстрації розірвання шлюбу. 2. У разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу. Стаття 115. Державна реєстрація розірвання шлюбу 2. Рішення суду про розірвання шлюбу після набрання ним законної сили надсилається судом до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб. Документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили. Войтенко, суддя Подільского районного суду Таким чином, абсолютною підставою визнання шлюбу недійсним у судовому порядку є його фіктивність, тобто укладення шлюбу жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім’ї та набуття прав та обов’язків подружжя. Водночас, стаття 38 Сімейного кодексу України, визначаючи підстави недійсності шлюбу, не називає таку підставу як відсутність наміру подружжя створити сім'ю та набути прав та обов’язків подружжя. Таким чином, на наш погляд, національне сімейне законодавство має певну неузгодженість норм статей 38 та 40 Сімейного кодексу України, оскільки з однієї сторони, Кодекс прямо не передбачає наявність наміру подружжя створити сім'ю та набути прав та обов’язків подружжя в якості обов’язкової вимоги до шлюбу та не відносить відсутність такого наміру до підстав недійсності шлюбу за статтею 38, з іншого боку – на відсутність такого наміру, як обов’язкову підставу визнання шлюбу недійсним, вказує стаття 40 Сімейного кодексу України. Дана неузгодженість норм сімейного права може призвести до втрати правового навантаження статті 38 Сімейного кодексу України, оскільки при розгляді судом справ про визнання шлюбу недійсним з підстав його фіктивності, суд керуватиметься лише статтею 40, не вдаючись до правової оцінки загальних підстав недійсності шлюбу, встановлених статтею 38 Кодексу. Як показує судова практика, встановлення факту відсутності наміру створити сім’ю є утрудненим. З. В. Ромовська, зазначає, що одним із доказів фіктивності шлюбу може бути нетривале спільне проживання, приховання наміру виїхати за кордон, відмова від інтимних стосунків, підтримання інтимних відносин з іншими особами тощо. Водночас велика вікова різниця або матеріальний розрахунок, задля досягнення якого особа одружується, чи небажання мати дітей не можуть трактуватися як достатній доказ відсутності наміру створити сім’ю [3, с. 101-102]. Проаналізовані судові справи свідчать про те, що найчастіше підставами для визнання шлюбу недійсним у зв’язку з відсутністю у сторін наміру створювати сім’ю та набувати для себе прав та обов’язків подружжя, вказуються наступні: окреме проживання, відсутність спільно набутого майна, відсутність турботи один про одного та взаємної матеріальної підтримки, не показування подружніх відносин перед третіми особами, небажання народжувати спільних дітей, підтримання статевих стосунків з третіми особами, відкрите демонстрування перед третіми особами відсутності фактичних шлюбних відносин та наголошення на фіктивності реєстрації шлюбу [6; 7; 8]. Водночас, жодна з наведених обставин справи не взята до уваги судом як самостійна чи єдина підстава визнання шлюбу недійсним. При ухваленні рішення суд оцінював докази в їх сукупності та лише за наявності достатніх підстав вважати, що укладаючи шлюб сторони не мали наміру створювати сім’ю та набувати для себе прав та обов’язків подружжя, суд приходив до висновку про фіктивність такого шлюбу. Складність доведення фіктивності шлюбу пов’язана з тим, що відсутність наміру створювати сім’ю та набувати прав та обов’язків подружжя, часто ототожнюється сторонами з укладенням шлюбу «з розрахунку». Зауважимо, що судова практика багатьох зарубіжних країн взагалі не визнає фіктивність шлюбу як підставу його недійсності. Так, наприклад, судова практика Австралії та Англії пішла шляхом визнання дійсними шлюбів, укладених особами лише для досягнення певної мети (найчастіше задля набуття громадянства) без наміру створення сім'ї та набуття прав та обов’язків подружжя [5, с.138-139]. Водночас, законодавство США, визначає що, вступ у шлюб без наміру створити сім'ю, а лише з метою підвищити свій рівень життя, отримати які б то не було юридичні переваги або приховати вагітність, або уникнути виконання раніше взятих на себе зобов’язань, або пожартувати над будь-ким є підставою визнання шлюбу недійсним [4, с. 152]. Ухвала колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 12 квітня 2006 р. (в и т я г) У січні 2005 р. П.С. звернулася до суду з позовом до С.Н. про визнання шлюбу недійсним, мотивуючи свої вимоги тим, що її рідний брат С.М. 18 квітня 2000 р. уклав шлюб з відповідачкою без наміру створення сім’ї, а для отримання нею пенсії та надання необхідної йому допомоги у зв’язку з інвалідністю по зору. Проте С.Н. свої обов’язки не виконувала. 8 квітня 2003 р. С.М. помер, а відповідачка як його дружина мала намір прийняти спадщину. У зв’язку з наведеним П.С. просила визнати шлюб, укладений між її братом та відповідачкою, недійсним із підстав його фіктивності. Макарівський районний суд Київської області рішенням від 7 квітня 2005 р. та Апеляційний суд Київської області ухвалою від 10 червня 2005 р. позов задовольнили та визнали шлюб, укладений 18 квітня 2000 р. С. М. та С.Н., недійсним. У касаційній скарзі С.Н. просила скасувати судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а судові рішення — скасуванню з таких підстав. Відповідно до правил ст. 212 ЦПК суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Відповідно до вимог ст. 214 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. Усупереч зазначеним вимогам суди обох інстанцій, ухвалюючи рішення про визнання шлюбу недійсним, не звернули уваги на належність і допустимість доказів, достатність та взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Так, відповідно до вимог ст. 40 СК шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім’ї та набуття прав і обов’язків подружжя. Умовою дійсності шлюбу є наявність взаємної згоди осіб, які беруть шлюб, та щоб воля цих осіб була спрямована на створення сім’ї. Як убачається з матеріалів справи, 18 квітня 2000 р. між С.М. та С.Н. було зареєстровано шлюб за їхньою взаємною згодою. Із показань свідків, які були допитані як з боку позивачки, так і з боку відповідачки, випливає, що С.Н. ще в 1972—1975 роках проживала з С.М. однією сім’єю, за цей час вони купили та продали будинок, а після припинення фактичних сімейних відносин відповідачка поїхала проживати в м. Нікополь, і це підтверджено матеріалами справи. Також із показань свідків убачається, що після смерті матері в 1999 р. С.Н., повернувшись у с. Колонщину, уклала шлюб із С.М., після чого вони проживали разом, вели спільне господарство, тримали птицю, проводили ремонт будинку, в якому жили, мали спільні кошти. Суд першої та суд апеляційної інстанцій при ухваленні рішення вказали, що встановити факт домовленості між С.М. та відповідачкою неможливо, що є прямим доказом фіктивності шлюбу, оскільки С.М. помер у квітні 2003 р. При цьому суди не взяли до уваги наведені показання свідків і доводи самої С.Н., які підтверджують існування сімейних відносин між сторонами й заперечують фіктивність шлюбу. Крім того, з позовом про визнання шлюбу недійсним позивачка звернулася лише через півтора року після смерті свого брата, який за життя з відповідними вимогами не звертався. Оскільки з огляду на викладене суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та на порушення норм процесуального права не встановили всіх фактичних даних, які мають значення для правильного вирішення справи, рішення судів підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. 336 ЦПК, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу С.Н. задовольнила: рішення Макарівського районного суду від 7 квітня 2005 р. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 10 червня 2005 р. скасувала, справу направила на новий розгляд до суду першої інстанції. Р І Ш Е Н Н Я І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 26 вересня 2011 року Печерський районний суд м. Києва у складі: головуючого судді Литвинової І. В. , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання фіктивності шлюбу,- В С Т А Н О В И В : Позивач звернувся до суду з позовом про визнання фіктивності його шлюбу з ОСОБА_2, який був укладений 28.09.2006р. Свої вимоги обґрунтовує тим, що відповідач укладала з ним шлюб без наміру створення сім»ї та набуття прав та обов»язків подружжя, оскільки ніколи не працювала та вела публічний спосіб життя, не бажаючи займатись вихованням дітей, зраджувала позивача. Як вважає позивач, основною метою створення шлюбу для ОСОБА_2 було отримання грошових коштів для утримання малолітніх дітей та можливість вести спосіб життя до якого вона звикла. Представник позивача в судовому засіданні позов підтримала та просила його задовольнити. Відповідач та її представник проти задоволення позову заперечували, вважаючи, що будь-які підстави для визнання шлюбу фіктивним відсутні, оскільки сторони укладали шлюб вільно, за взаємною згодою, проживали разом, від шлюбу у них народилась донька ОСОБА_4, позивач удочерив доньку відповідача від попереднього шлюбу ОСОБА_3, що беззаперечно свідчить про дійсні наміри сторін створити повноцінну сім»ю. Суд, вислухавши пояснення представника позивача, відповідача, її представника, дослідивши письмові докази у справі, вважає, що у задоволенні позову необхідно відмовити. Як встановлено в судовому засіданні, 28.09.2006р. сторони уклали шлюб. Від цього шлюбу у них народилась дитина донька ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. Рішенням Печерського районного суду м.Києва від 18.09.2008р. шлюб сторін було розірвано. Обгрунтовуючи свій позов позивач вважав, що основною метою укладення шлюбу для ОСОБА_2 було отримання грошових коштів для утримання малолітніх дітей та можливість вести спосіб життя до якого вона звикла, що свідчить про відсутність у неї наміру створення сім»ї. Разом з тим, як зазначила в судовому засіданні відповідач, вона з ОСОБА_1 була знайома та підтримувала стосунки два роки до укладення шлюбу, укладаючи шлюб з позивачем вона його кохала, народила дитину, намагалась створити міцну сім»ю, але через деякий час стосунки сторін погіршились і ними було прийнято спільне рішення про розірвання шлюбу. Відповідно до ч.2 ст.40 Сімейного кодексу України шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності. Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім»ї та набуття прав та обов»язків подружжя. Отже, ті обставини, що сторони свідомо та вільно укладали шлюб, після його укладення підтримували подружні стосунки, вели спільне господарство, від шлюбу сторін народилась дитина, позивачем була усиновлена донька відповідача ОСОБА_3, свідчить про відсутність ознак фіктивності їх шлюбу. Крім того, відповідно до ч.2 ст.43 Сімейного кодексу України якщо шлюб розірвано за рішенням суду, позов про визнання його недійсним може бути пред»явлено лише після скасування рішення суду про розірвання шлюбу. Оскільки на час розгляду даної справи, рішення суду про розірвання шлюбу сторін не скасовано, це також є підставою для відмови у визнанні шлюбу сторін недійсним. На підставі вищенаведеного та керуючись ст.ст. 40,43 Сімейного кодексу України, ст.ст. 10,11,60,61,212,213,215 ЦПК України, суд В И Р І Ш И В : У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання фіктивності шлюбу відмовити. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Суддя І. В. Литвинова Р І Ш Е Н Н Я І м е н е м У к р а ї н и 20 листопада 2012 року Совєтський районний суд м. Макіївки Донецької області у складі головуючого судді Мельника Ю.А. при секретарі Конлратьєвій І.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Макіївка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання шлюбу недійсним, - В С Т А Н О В И В : | |
| Просмотров: 593 | Загрузок: 10 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |