| Главная » Файлы » Контрольные работы » Контрольные работы |
Самостійна робота з курсу «Педагогіка вищої школи»
| [ Скачать с сервера (71.3 Kb) ] | 18.05.2017, 21:17 |
| Відповідно до покладених цілей, основні завдання педагогіки вищої школи наступні: • обгрунтування методологічних і теоретичних засад педагогічного процесу у вищій школі на сучасному етапі розвитку науки і людства; • вивчення сутності, особливостей і закономірностей педагогічного процесу та його складових: навчання, виховання, морально-психічної і психологічної підготовки, розвитку, самовиховання й самоосвіти відповідно до вимог Болонського процесу; • розроблення методичних систем та окремих методів соціалізації і професійної підготовки майбутніх фахівців, їхнього виховання й розвитку; • розроблення й конкретизація принципів навчання та виховання студентів (слухачів), їхньої професійної, морально-психічної і психологічної підготовки відповідно до змін, які відбуваються в житті суспільства, ринкової економіки та ін.; • виявлення та обґрунтування умов успішної реалізації вимог принципів навчання й виховання для діяльності в різних сферах; • визначення шляхів удосконалення й розвитку організаційних форм навчально-виховної роботи, підвищення ефективності різних способів контролю, оцінки навчально-виховного процесу, рівнів підготовленості студентів і груп; • прогнозування розвитку педагогічного процесу залежно від перспектив науки і потреб суспільства; • розроблення нових підходів, принципів, форм і методів професійної, морально-психічної й психологічної підготовки студентів (слухачів) та різних соціальних груп до діяльності в умовах конкуренції; • пошук шляхів, прийомів, способів і засобів активізації пізнавальної діяльності студентів (слухачів), скорочення часу на їхнє ефективне та якісне професійне навчання; • виявлення закономірностей педагогічного впливу на студентів (слухачів) з метою формування в них наукового світогляду, національної свідомості, гідності й гордості, національних почуттів і патріотизму, професійної відповідальності; • формування у студентів мотивації до діяльності, конкуренції, активного суспільного й громадського життя; • розкриття основних закономірностей, мети, змісту, методики самовиховання й самоосвіти студентів (слухачів), способів і прийомів їхнього стимулювання серед різних категорій людей; • розроблення сучасних педагогічних технологій соціалізації й професійної підготовки фахівців та різних соціальних груп; • вивчення різних колективів і розроблення технологій педагогічного впливу на них з метою їхнього згуртування, оптимізації стосунків і забезпечення взаємодії, злагодженості тощо; • вивчення й критичне осмислення педагогічної спадщини вищої школи минулого, виявлення й використання всього того, що є цінним сьогодні; • впровадження у систему вищої освіти нових педагогічних технологій освіти, навчання, професійної підготовки, виховання та ін; • перебудова навчально-виховного процесу у вищій школі відповідно до вимог Болонського процесу. Лекція 2. Методологія педагогіки вищої школи. Методи та етапи науково-педагогічного дослідження. Що вивчає методологія? Методологія (від грец. metodos - шлях дослідження чи пізнання; logos - вчення). 1) Систематизована сукупність підходів, способів, методів, прийомів та процедур, що застосовуються в процесі наукового пізнання та практичної діяльності для досягнення наперед визначеної мети. Такою метою в науковому пізнанні є отримання істинного знання або побудова наукової теорії та її логічного обґрунтування, досягнення певного ефекту в експерименті, спостереженні тощо. Практична діяльність може скеровуватися на створення бажаного матеріального чи ідеального об'єкта, певної реальності, на потрібну спрямованість об'єктивного процесу, функціонування матеріальної системи чи її цілеспрямоване трансформування тощо. 2) Галузь теоретичних знань, уявлень про сутність, форми, закони, порядок та умови застосування підходів, способів, методів, прийомів і процедур у процесі наукового пізнання та практичної діяльності. Тобто методологія, по-перше - це органон, систематизований арсенал методів, прийомів, засобів і таке ін., що забезпечують досягнення певної мети, а по-друге - це наука, вчення про методи пізнання та діяльності (теорія про теорії). Осмислюючи теоретичний та соціокультурний досвід, методологія розробляє загальні принципи створення нових пізнавальних засобів. Основним об'єктом вивчення методології є метод, його сутність і сфера функціонування, структура і взаємодія з іншими методами й елементами пізнавального інструментарію та відповідність характеру досліджуваного об'єкта і зв'язок з пізнавальною метою чи цілями практичної діяльності. Методологія ставить перед собою завдання з'ясувати умови перетворення наукових знань про дійсність у метод подальшого пізнання цієї реальності та виявити ефективність і межі його продуктивного застосування. Важливим і принциповим для методології є обґрунтування положення про метод як систему, його складність і багатогранність його змісту, що включає в себе знання різноякісних характеристик та множинність рівнів - від філософських принципів до безпосередніх наукових знань про конкретний об'єкт. Це зумовлює закономірність розгортання методу в систему в процесі його теоретичного й практичного функціонування. Методологія розробляє типологію методів. Відповідно до цього структурується саме методологічне знання. Вченням про метод взагалі та філософський метод, зокрема, виступає філософська методологія. Філософський метод, розгортаючись у систему, вбирає в себе основний зміст філософського знання. Тому філософська методологія в інструментальному відношенні збігається з філософією. Оскільки сфера філософії включає в себе різноманітні філософські системні вчення, то й філософська методологія являє собою множину методологічних програм, в котрих вирізняються своєрідні методологічні системи. Жодна з них не може набувати ролі абсолютного пізнавального інструментарію. Кожна має сенс і стає продуктивною лише в межах предметної галузі, окресленої її основоположними принципами. Намагання надати тій чи іншій методології універсального пізнавального засобу завдає шкоди і науці, і самій методологічній теорії, як це мало місце з діалектико-матеріалістичною методологією. Тому дослідники в своїх методологічних орієнтаціях дотримуються принципу методологічного плюралізму. Тема 2. Предмет і завдання педагогіки вищої школи. Функції, структура вищої освіти в Україні. Лекція 1. Предмет і завдання педагогіки вищої школи. Схарактеризуйте закон і закономірності вищої освіти. Закон- це необхідні, стійкі, суттєві, повторювані відносини між явищами. Якщо характер зв’язку відбувається за певних умов, тобто не завжди, то такі зв’язки виражають закономірності. Закони: -Закон соціальної зумовленості цілей, змісту й методів навчання. Він розкриває визначальний вплив суспільства через соціальне замовлення освіти на зміст, мету, масштаби, засоби, методи організації навчального процесу. -Закон розвивального і виховного впливу навчання. І зміст, і стиль спілкування, і характер завдань - усі компоненти навчання неодмінно впливають на формування орієнтації, особистісних якостей, духовного світу, здібностей, рис характеру студентів. -Закон зумовленості результатів навчання особливостями діяльності й спілкування студентів. Цей закон розкриває вплив процесів, які формують особистість, зокрема пізнавальних, ступінь самостійності й продуктивності діяльності студентів, на результати навчання. -Закон цілісності та єдності педагогічного процесу. Відображає зв'язки частин (наприклад, факту, закону) і цілого (теорії, загальної наукової картини світу тощо), взаємозв'язок раціонального й емоційного, репродуктивного і продуктивного, зумовлює необхідність гармонійної інтеграції предметів, змістового, мотиваційного й операційного компонентів (діяльності), оволодіння знаннями і розвитком. -Закон взаємозв'язку та єдності теорії і практики в навчанні. Означає, що будь-яке наукове знання, пряме або опосередковане, спрямоване на застосування на практиці (та й базується, зрештою, на ній). Звідси - необхідність спиратися на суспільну практику й життєвий досвід студентів, конкретизовувати й застосовувати наукові положення на практиці, наскільки дає змогу специфіка матеріалу, підготовленість студентів та умови навчання. -Закон взаємозв'язку і взаємозумовленості індивідуальної, групової й колективної навчальної діяльності. Ці види організації діяльності можуть бути розділені в часі або поєднуватися, взаємопроникати. Певному видові діяльності на певному етапі можна віддати перевагу, але вони мають не заперечувати, а доповнювати один одного. Зазначені закони мають об'єктивні джерела й діють у будь-яких ситуаціях навчання. Закономірності: 1) чим вмотивованішим є вибір студентом майбутнього фаху і вищого навчального закладу, тим ефективнішим є навчально- виховний процес; 2) чим педагогічно доцільніше побудований навчально- виховний процес у вищому навчальному закладі, тим сильнішим є його вплив на особистість майбутнього спеціаліста; 3) чим повніше впливає навчально- виховний процес на усі сфери особистості, тим швидше відбувається розвиток і виховання студента; 4) результати навчання і виховання залежать передусім від активності самої особистості, від того. Наскільки продуктивна її діяльність. Лекція 2. Моделі вищої освіти. Структура, функції вищої освіти в Україні. Модернізація системи вищої освіти в Україні і Європейський освітній процес Сформулюйте мету і основні завдання Болонського процессу Боло́нський проце́с — процес структурного реформування національних систем вищої освіти країн Європи, зміни освітніх програм і потрібних інституційних перетворень у вищих навчальних закладах Європи. На сьогодні 46 європейських країн, включно з Україною, є його учасниками. Його головною метою є створення європейського наукового та освітнього простору задля підвищення спроможності випускників вищих навчальних закладів до працевлаштування, поліпшення мобільності громадян на європейському ринку праці, підняття конкурентоспроможності європейської вищої школи. Завдання Болонського процесу: 1. Введення трьохповерхової системи вищої освіти. Мова йде про створення трьохповерхової моделі вищої освіти бакалавриат - магістратура - докторантура. Перед бакалавриатом буде стояти подвійна мета - підготувати студента до подальшого навчання в магістратурі і, у той же час, дати достатні компетенції для працевлаштування по обраній спеціальності відразу після одержання ступеня бакалавра. Термін навчання на цьому рівні повинен становити три або чотири роки, залежно від спеціальності й навчального закладу. Магістратура буде готовити студентів по більш просунутих програмах навчання. Власник ступеня бакалавра може змінити свою спеціалізацію при надходженні до магістратури, але, швидше за все, йому доведеться відвідувати додаткові курси, які цілком можуть виявитися платними. Передбачається, що буде існувати два види диплома магістра - "магістр науки" і "магістр за професією". Якщо в програмі навчання першого акцент буде робитися на глибоке оволодіння методикою наукової праці, то в другому випадку - на прикладній підготовці. Однак обидва дипломи будуть дозволяти його власникові надійти в докторантуру. Навчання в магістратурі повинне становити рік або два, залежно від кількості років проведених студентом у бакалавриате. Так чи інакше, загальний термін навчання в бакалавриате й магістратурі повинен скласти п'ять років. Це не стосується окремих видів освіти, таких як медичне, художнє й т.п. , де можливий інший термін навчання. На деяких спеціальностях і напрямках, де розподіл навчання на два рівні виявиться недоцільним, можлива реалізація альтернативного варіанта - введення диплома "інтегрованого магістра". Студент, що навчається по цій програмі, одержує диплом бакалавра, однак він повинен навчатися в магістратурі для одержання професії. Нарешті, докторантура, про яку мова йде в болонських документах, фактично є аналогом української аспірантури. Докторант повинен буде протягом трьох років підготувати наукову дисертацію й привселюдно захистити її наприкінці навчання. У результаті йому буде привласнений ступінь доктора. Він зможе захистити дисертацію й пізніше, але фінансування його дослідження з закінченням терміну навчання буде припинено. Трьохповерхова модель вищої освіти зробить освітні системи порівнянними. Ступеня бакалавра, магістра й доктора будуть зрозумілі в кожній із країн, що беруть участь у Болонському процесі. Це стане основою для визнання дипломів. 2. Введення європейської системи взаємозаліку кредитів (ECTS). Академічний кредит- одиниця трудомісткості навчальної роботи студента. У її основі лежить аудиторне навантаження, самостійна робота студента (у т.ч. написання робіт і підготовка до іспитів), стажування й т.д. Передбачається, що за один навчальний рік студент повинен набрати рівно 60 академічних кредитів. Таким чином, на один семестр доводиться 30 кредитів. Кредити розподіляються між досліджуваними дисциплінами на підставі теоретичного розрахунку трудозатрат студента на одержання знань по кожній дисципліні. Ця модель оцінки трудомісткості добре адаптується до модульної системи навчання, де досліджувані предмети розбиті по тематичним "блокам", кількість яких невелика, і розподіл академічних кредитів між цими "блоками" не становить праці. У предметній системі така процедура істотно ускладнюється: програма навчання, як правило, не акцентує увагу на профілюючих предметах, тому оцінка трудозатрат студента в області його спеціалізації, виражена в кредитах, може виявитися заниженої, що в майбутньому може негативно позначитися на професійній кар'єрі. Кредити нараховуються після успішної здачі підсумкового випробування (іспит, залік, тест і т.д. ) по дисципліні. Кредити не "згоряють" - студент, що накопив деяку кількість кредитів і достроково покинув навчальний заклад, зможе відновити навчання з того рівня, якого він досяг раніше. Студент бакалавриата повинен буде одержати за час свого навчання 180 (три роки навчання) або 240 (чотири) академічні кредити, студент магістратури - 120 (два) або 60 (один). У підсумку, власник ступеня "магістр" повинен мати триста кредитів. Європейська система взаємозаліку спростить процедуру складання навчальних планів, що благотворно позначитися на академічній мобільності. Вона стане базою для співробітництва вузів, розвитку програм межвузівських обмінів, а також забезпечить прозорість, порівнянність обсягу вивченого матеріалу й, відповідно, можливість академічного визнання кваліфікацій і компетенцій. 3. Забезпечення академічної мобільності студентів, викладачів і адміністративного персоналу вузів. Болонські документи пропонують кожному студентові скористатися можливістю навчатися за межами рідного вузу, причому протягом досить тривалого часу (семестр або навчальний рік). Навчання повинно бути організовано англійською мовою або мовою країни перебування. На цій же мові студент здає підсумкові випробування. Кредити, отримані студентом за кордоном, автоматично зараховуються базовим (тим, куди студент надходив) вузом незалежно від програм двох вузів. Студентові не прийдеться здавати пропущені під час своєї навчальної поїздки курси. Проживання, проїзд, харчування, медичні послуги забезпечуються самим студентом. Також не виключено, що вузи будуть стягувати плату за навчання з "мобільних" студентів. Існує й обмеження іншого роду: студент може відправитися на навчання в інший вуз тільки за згодою базового вузу. Якщо ця згода не отримана, базовий вуз вправі не зарахувати кредити, отримані студентом за кордоном. Швидше за все, базовий вуз запропонує своєму студентові поїздку в той закордонний вуз, з яким уже встановлені партнерські відносини. Кількість поїздок по програмах мобільності може бути обмежено напрямним вузом[3]. 4. Введення європейського додатка до диплома. З 2005 р. у всіх країнах-учасницях Болонського процесу випускники вузів повинні одержувати безкоштовний Додаток до диплома (Dіploma Supplement), написаний національною мовою, а також на одній з розповсюджених європейських мов. Цей документ буде містити докладні відомості про навчальний заклад, що видав диплом, про характер, рівень і обсяг отриманої освіти. Про накопичені кредити, про національну систему освіти т.п. Додаток до диплома підвищить міжнародну прозорість і спростить процедуру академічного й професійного визнання кваліфікацій, що буде сприяти академічній і професійній мобільності власників Додатка. 5. Контроль якості вищої освіти. "Болонські" документи загострюють особливу увагу на проблемі якості вищої освіти. Необхідно помітити, що в Європі поки відсутнє загальне розуміння словосполучення "якість освіти". Однак більшість експертів і значна частина академічного середовища схиляється до того, щоб під якістю мати на увазі відповідність деяким стандартам. Мова йде про те, що випускник вузу повинен мати певний набір знань і навичок, що відповідають його диплому. Передбачається, що основним механізмом оцінки якості стане акредитація. Акредитація повинна здійснюватися незалежним аккредитаційним органом (модель Франції) або мережею таких органів (модель Німеччини). Ці аккредитаційні структури будуть виробляти мінімальні стандарти для окремих дисциплін або їхніх сукупностей, і здійснювати оцінку відповідності цим стандартам. 6. Створення єдиного європейського дослідницького простору. Оскільки наукові дослідження є рушійною силою вищого утворення, то й створення простору європейської вищої освіти повинно йти одночасно й паралельно створенню простору європейських наукових досліджень. Рішення цього завдання повинно сприяти подоланню наукового регионалізму, характерного для багатьох східноєвропейських країн, особливо для України. Крім того, це може стати одним з варіантів рішення питання про фінансування досліджень. Дослідження, що не по кишені одному вузу можуть бути проведені спільно двома-трьома зацікавленими вузами. Тема 3. Дидактика вищої школи. Процес навчання. Зміст освіти. Лекція 1. Процес навчання у вищій школі. Що таке процес навчання? Назвіть його основні ознаки. Дидактична категорія «процес навчання» охоплює різноманітні підпорядковані загальній меті пари актів викладання й учіння (дії учителя і учня) та їх сукупності. «Процес навчання – специфічна форма пізнання об'єктивної дійсності, оволодіння суспільно-історичним досвідом людства; двосторонній процес взаємопов'язаних діяльностей учителя (діяльності викладання й діяльності з організації й управління навчальною діяльністю учня) і діяльності учнів (учіння), спрямований на оволодіння учнями системою знань з основ наук, вмінь і навичок їх практичного застосування, розвиток творчих здібностей учнів». Загальна дидактика обіймає всю діяльність педагогів, яку називають викладанням, і навчально-пізнавальну діяльність учнів, яку визначають як учіння. Ця активна, цілеспрямована і змістовна взаємодія учителів і учнів визначається як процес, навчання, під час якого останні засвоюють певну сукупність знань, формують необхідні практичні навички та вміння, всебічно розвивають свої інтелектуальні та фізичні здібності і кваліфікацію, формують і розвивають свою особистість. Має бути тісний та плідний союз між викладанням і учінням, інакше процес навчання практично не виконуватиме своїх суспільних функцій та не досягне мети. Процес навчання є центральним елементом навчального процесу. «Навчальний процес – це система організації навчально-виховної діяльності, в основі якої – органічна єдність і взаємозв'язок викладання й учіння; спрямована на досягнення цілей навчання й виховання». Основні ознаки навчального процесу – це системність, гуманність, демократичність, особистісна спрямованість, цілісність, комплексність, планомірність, націленість на конкретний результат, тривалість, організованість. Центральними його постатями виступають суб'єкти навчання (педагог і учень), між якими повинні існувати суб'єкт-суб'єктні взаємини. Осмислення педагогічної діяльності в контексті сучасних дидактичних концепцій показує, що вчитель і учень постають як суб'єкти творчого процесу, які намагаються досягти спільної мети – сходження учня як особистості на новий рівень індивідуального розвитку, суспільних можливостей і соціальної інтегрованості. Ця мета для них стає спільною, бо наскільки перший прагне навчати, виховувати, загартовувати другого, настільки ж другий прагне освіти та життєвих перспектив. Безперечно, це не означає повної тотожності обох суб'єктів дидактичного процесу. Вчитель як старший, наставник, вихователь виконує завдання лідера цілеспрямованого спілкування та співдії, адже «дитина соціалізується, не пасивно сприймаючи різноманітні впливи, а поступово переходячи від позиції об'єкта соціальної взаємодії до позиції активного суб'єкта. Дитина активна тому, що в неї є потреби, і якщо виховання враховує ці потреби, воно сприятиме розвиткові активності». «Звідси завдання педагога – допомагати дитині зосередитися на самій собі, створювати для цього різноманітні ситуації для закріплення гуманних відносин за сформованим на цій основі мотивом». Лекція 2. Зміст і стандарти вищої освіти. Що Ви розумієте під змістом вищої освіти? Відповідно до ЗУ «Про вищу освіту», зміст вищої освіти – це обумовлена цілями та потребами суспільства система знань, умінь і навичок, професійних, світоглядних і громадянських якостей, що має бути сформована в процесі навчання з урахуванням перспектив розвитку суспільства,науки, техніки, технологій, культури та мистецтва. Сутність змісту освіти. Зміст освіти покликаний забезпечити передавання, засвоєння підростаючим поколінням досвіду старших поколінь та його подальший розвиток. Цей досвід складається із: | |
| Просмотров: 499 | Загрузок: 14 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |