| Главная » Файлы » Контрольные работы » Контрольные работы |
Профілактична медицина,знач.,зв. з лікувальною медициною
| [ Скачать с сервера (109.7 Kb) ] | 15.09.2017, 10:01 |
| Профілактична медицина,знач.,зв. з лікувальною медициною Медицина - це система наукових знань і практичної діяльності, метою якої є зміцнення і збереження здоров'я, продовження життя людей, профілактика і лікування хворих. Медицина поділяється на дві галузі: лікувальну і профілактичну.Лікувальна медицина- хвора людина,метою – лікування і зміцнення здоров'я, або полегшення страждань хворого, дослідження і встановлення діагнозу, призначення і контроль за лікуванням. Профілактична медицина-це колективна медицина, або гігієна. Об'єктом вивчення-практично здорові люди.Гігієна займається здоров'ям здорових людей (індивідуальним здоров'ям), здоров'ям колективів практично здорових людей, людності країни (громадським здоров'ям), популяції. Завдання профілактичної медицини (гігієни) виконують лікарі й середні медичні працівники: гігієністи, санітарні лікарі, помічники санітарних лікарів з певних розділів гігієни. 2)Профілактика,різновиди,роль для лікаря.Профілактика в медицині-сукупність заходів по зміцненню здоров'я, запобіганню і усуненню причин захворювань людини. Розрізняють індивідуальну і суспільну проф. Індівідуальна проф. передбачає дотримання правив особистої гігієни в побуті і на виробництві,боротьбу з перевантаженням нервової та інших систем,порушенями режиму праці-відпочинку.Суспільна проф. включає систему заходів щодо забезпечення прав людинаи на працю,житло,відпочинок,безкоштовне навчання і лікування. Вміст поняття проф. і конкретні форми її здійснення мінялися на різних етапах історичного розвитку суспільства залежно від умов суспільного і державного устрою і рівня розвитку науки. розробка наукових основ П. почалася лише в 19 ст становленню науковою проф. сприяли вивчення ролі зовнішнього середовища у виникненні хвороб, досягнення епідеміології, гігієна і фізіології, широке поширення суспільних ідей в клінічній медицині.Сучасне поняття Проф-система комплексних державних, суспільних і медичних заходів, що мають на меті усунення чинників, людей, що шкідливо діють на здоров'ї, а також забезпечення всестороннього розвитку фізичних і духовних сил людини.. В області медицини це — заходи, застережливі хвороби (наприклад, імунізація ), що зберігають здоров'я і що подовжують життя. Лікар,наприклад,здійснює щеплення проти інфекційних захворювань, розробляє заходи щодо виникнення професійних отруєнь і захворювань тощо. 3) Гігієна як наукова дисципліна,мета,об,завдання.Слово "гігієна" походить від грецького "bуgіеіnоs"-"той, що приносить здоров'я".Гігієна - це наука, що вивчає закони впливу на організм окремих людей і цілих колективів соціальних, природних і штучних чинників навколишнього, а також внутрішнього середовища для виявлення закономірностей позитивного і негативного їх впливу на організм, здійснює на цій підставі наукове розроблення запобіжних і оздоровчих заходів, спрямованих на ліквідацію чи зменшення до безпечних величин (гігієнічних нормативів) впливу негативних чинників або, навпаки, на широке використання позитивних чинників для збереження, оздоровлення і зміцнення здоров'я як окремої людини, так і цілих колективів, усього людського суспільства(Горбачевський,Гончарук). Об'єктом вивчення гігієни є практично здорові люди, тобто люди, які без обмежень здатні повністю виконувати свої біологічні й соціальні функції. Гігієна займається індивідуальним та громадським здоров'ям.Мета гігієни полягає у збереженні й зміцненні здоров'я як окремої людини, так і колективу, популяції, суспільства у цілому. Завдання гігієни виконують лікарі й середні медичні працівники: гігієністи, санітарні лікарі, помічники санітарних лікарів з певних розділів гігієни. 4)Санітарія,як практичне застос. Положень гігієни.Санітарія-це практичне застосування розроблених гігієнічною наукою нормативів,санітарних правил та рекомендацій,що забезпечують оптимізацію умов навчання,виховання,побуту,праці,відпочинку,харчування людей з метою зміцнення та збереження їх здоров. Забезпечується санітарними та протиепідемічними заходами завдяки державним органам, підприємствам, профспілками, громадськими організаціями. Види:шкільна,житлово-комунальна,виробнича,харчова. Розрізняють чотири основних специфічних для гігієни методів: епідеміологічний, санітарного обстеження, натурного гігієнічного експерименту, санітарної експертизи. Епідеміологічний метод є одним із провідних методів гігієни, він дозволяє вивчити здоров'я населення під впливом різних ендогенних і екзогенних, соціальних і природних чинників. Метод санітарного обстеження-вивчення чинників середовища, які впливають на здоров'я і санітарно-побутові умови життя людини. Метод натурного гігієнічного експерименту полягає у вивченні чинників навколишнього середовища (повітря, води, харчових продуктів, грунту, соціальних умов), якісній і кількісній гігієнічній характеристиці й можливому їх впливу на здоров'я і санітарно-побутові умови життя людей. Метод лабораторного гігієнічного експерименту на математичних, кібернетичних моделях вимірюють нормативи: ГДК (гранично допустима концентрація), МДР (максимально допустимий рівень), ОБРВ (орієнтовно безпечний рівень впливу), ГДВ (гранично допустимі викиди), БЗК (безпечних залишкових кількостей)Проводять: 1) шляхом лабораторного гігієнічного експерименту на людях-добровольцях; 2) лабораторного експерименту на тваринах з наступною екстраполяцією одержаних результатів на людину. Метод санітарної експертизи - це дослідження і вирішення яких-небудь питань особами, які мають медичні знання та спеціальну підготовку,досвід роботи в певній галузі медицини.Санітарній експертизі підлягають питна вода,харчові продукти,упакування з полімерних матеріалів, дитячі іграшки, книги, одяг, підприємства різних промисловостей, житлові будинки, проекти планування, забудови. 5)Становлення та досягнення емпіричної гігієни у країнах Стародавнього Сходу,Риму.Емпірична гігієна -період використання різних профілактичних приписів, що грунтувались на спостереженнях і життєвому досвіді людей,та науково-експериментальна гігієна -період, започаткований формуванням гігієни як галузі сучасної медичної науки в ХУП-ХІХ століттях. У релігійних вченнях давніх народів передбачували деякі правила поведінки в Інтересах здоров'я. У Давній Індії задовго до нашої ери було розповсюджено багато гігієнічних правил, які потім ввійшли в ряд законів Ману.Давня китайська медицина також визнавала необхідність профілактики захворювань. У Китаї були поширені правила дієтичного харчування, впроваджувались водні процедури, сонячні ванни, лікувальна гімнастика як заходи для укріплення здоров'я і підвищення опірності організму. В Єгипті задовго до нашої ери проводили роботи з осушення грунту, існували правила з благоустрою вулиць, споруджувались водогони. Велика роль у розвитку гігієнічних знань належить лікарям античної Греції-сновоположник Гіппократ-узагальнив знання і досвід у галузі лікувальної медицини, але і зробив спробу оцінити значення навколишнього середовища вжитті й діяльності людини-" Про повітря, воду і грунт," "Про здоровий спосіб життя" тощо.Епоха феодалізму- в Європі були забуті зачатки античної культури і санітарії. 6)Санітарна культура Київської Русі. В "Історії" Геродота (485-425 рр. до н. е.) є відомості про те, що в цей час у Київській Русі були відомі парові лазні, милоподібні речовини, використання з дезінфекційною метою сірки, техніка бальзамування. У рукописних та інших джерелах, що дійшли до наших днів і в яких описано побут населення Древньої Русі, відзначається увага, яку приділяли питанням гігієни. Онучка Володимира Мономаха Євпраксії (XII ст.)-медичний тракт, який містить 29 розділів (…"Про спосіб життя в різні пори року","Про їжу, питво, сон і спокій", "Пролазню"…).У "Житті Феодосія Печерського"є свідчення про те, що вже в ХІ-ХІІ столітті при Києво-Печерському монастирі у Києві існувала одна з перших лікарень (лікаря Феодосія). вказується на те, що поряд з наданням медичної допомоги ченцями монастиря приділялась велика увага санітарним питанням повсякденного побуту, харчування, використанню питної води, видаленню відходів тощо. До наших днів у ближніх печерах збереглася мумія одного з найвідоміших і шанованих ченцІв-медиків Києво-Печерського монастиря преподобного Агапіта (початок XII ст.)- Великого поширення в той час набуло миття в лазнях. 7)Становлення наук-експер. гігієни ,розвиток гіг. в Україні. Перший медичний навчальний заклад в Україні (СоПе^іит Мєсіісит) був заснований у 1773 році у Львові за наказом Марії-Терези. У 1841 році був заснований медичний факультет при Київському університеті Св. Володимира,викладання гігієни на кафедрі державного лікарознавства-ідея Пирогова. Першим керівником кафедри державного лікарознавства був І,Ф. Леонов. 16 жовтня 1863 року Рада медичного факультету Київського університетуСв. Володимира прийняла рішення про створення на факультеті окремої кафедри гігієни. Першу кафедру гігієни очолив В.А, Субботін(комунальна, гігієна харчування,фізіології праці)У 1883р-В.Д.-Орлов(гігієні житла). Діяльність гігієнічних кафедр Київського медичного інституту була перервана Великою Вітчизняною війною. Лише кафедра загальної гігієни, очолювана професором П.ї. Баранником, проводила викладання на лікувальному факультеті. З 1968- Р.Д. Габович. Після нього певний період кафедрою керували доцент Г.О. Степаненко (1979-1981), професор М.І. Омельянець (1981-1986), зараз -професор В.Г. Бардов. 8)Становлення та розвиток кафедри гігієни в НМУ. Першу кафедру гігієни очолив В.А, Субботін(комунальна, гігієна харчування,фізіології праці)У 1883р-В.Д.-Орлов(гігієні житла). Діяльність гігієнічних кафедр Київського медичного інституту була перервана Великою Вітчизняною війною. Лише кафедра загальної гігієни, очолювана професором П.ї. Баранником, проводила викладання на лікувальному факультеті. З 1968- Р.Д. Габович. Після нього певний період кафедрою керували доцент Г.О. Степаненко (1979-1981), професор М.І. Омельянець (1981-1986), зараз -професор В.Г. Бардов. 9) Сонячна радіація – це інтегральний потік корпускулярних частинок (протони, альфа-частинки,електрони, нейтрони, нейтрино) та електромагнітного (фотонного) випромінювання (інфрачервоного, видимого, УФ, рентгенівського, гамма). Гігієнічне значення: Біогенний вплив: Еритемна дія (загально стимулююча) D-вітаміноутв. Дія Пігментоутв. Абіогенний вплив Бактерицидна дія Канцерогенна дія опіки фотодерматоз Фото токсикоз Фото алергія Птеригій і рак ока Фото кератит, катаракта, кератоконюнктивіт 10)Спектральний склад сонячної радіації : Діапазон радіочастот(>100000 нм) Далека інфрачервона ділянка (100000-10000 нм) інфрачервона діл.(10000-760 нм), теплова дія, покращує обмін речовин в шкірі, посилює дію ультрафіолетового випромінювання; видиме В.(760 – 400 нм), теплова, слабка фотохімічна Д., дає відчуття світла, тонізує; Ультрафіолетова ділянка (400-120 нм) Крайня УФ-діл. (120-10 нм) М’яке рентгенівське випр. (10-0,1 нм) Жорстке рентгенівське випр.(<0,1 нм) Ультрафіолетове В.: а) область А(400-315 нм), фотохімічна дія, слабка стимулююча дія, пігментотуворення; б)область Б(315-280), фотохім., сильна стимулююча , слабка бактерицидна дія, синтез холекальциферолу; в )область С(280 – 10 нм), фотохімічна, загальностимулююча, сильна бактерицидна дія, синтез холекальциферолу. 11. Види Біологічної дії УФР А) Загальностимулююча (еритемна) – л(довжина хвилі)=250-320, max при 250 і 297, min 280 км. Ця дія проявл. в фотолізі білків шкіри при проникн. променів в шкіру на глибину 3-4км з утв-ям прод. фотолізу гістаміну, холіну, аденозину, піримідинових сполук, інші, які всмокт.в кров, обмін реч. в організмі. Б) Д-вітаміноутворююча (антирахітна) – властива для діапазону 280-297 км. Дія полягає у розщепленні кальцеферолів із ергостерину (7,8-дегідрохолестерину) в шкір.салі (в сальних залозах) під впливом УФР завдяки розщепленню бензольного кільця утв-ся віт.Д2Д3, а з провітаміну 2,L-дегідроергостерину віт.Д4. В) Пігментоутворююча – для діапазону абс. А, В обл. і л=280-340 км. З max при 320-330 км та 240-260 км. Вона обумовлена перетворенням активного тирозину, діоксифенілаланіну, прод.розпаду адреналіну під впливом УФР і тирозиназа (фермент) у пігменті меланін (захист від УФР). 12. Абіогенна дія УФР а)Бактерицидна (абіотична) – в обл. С і В та охоплює діапазон від 300-180 км з max 254км. Під впливом УФР спочатку виникає подразнення бактерій, тобто активізація їх життєдіяльності ,втрачається здатність до багаторазового відновлення, формування колоній внаслідок порушення обміну НК (бактеріостатична дія) і, нарешті, коагуляція білків, що призводить до загибелі бактерій. Б) Фотоофтальмологічна УФР (запалення слиз.об.очей) – проявляється високо в горах, та як профілактика індивідуальна у електрозварюванні,фізіотерапії, які працюють зі штучним джерелом УФВ. В) Канцерогенна дія УФР – проявляється в умовах жаркого тропічного клімату та на виробництві з підвищенним рівнем і тривалою дією технічних джерел УФР. 13. Еритемна доза – визначення за доп. біодозиметра Горбачова. Біодоза – найменший термін УФО не засмаглої шкіри у хвилинах, після якого через 15-20 год.з’являється почервоніння шкіри ( еритема). Фізіологічна доза (оптимальна) – 1/2-1/4 від еритемної дози. Профілактична доза – 1/8 від еритемної. Найменша доза УФВ, яка забезпечує профілактику порушень фосфорно-кальцієвого обміну, гіповітамінозу Д та ін.симптомів світлового голодування. 14. Штучні джерела УФВ : пряма ртутно-кварцева (ПРК), дугова ртутно-кварцева (ДРК), еритемні увіолеві ЕУВ-30, ЛЕ-30, лампи бактерицидні БУВ-30, ЛБ-30. Використовують з лікувальною метою – при ревматизмі, невралгічних болях, шкірному ТБ і особливо в хір.практиці з метою прискорення загоювання хір., травмат., бойових, гнійних ран та ін.їх ускладнень. Дія УФР на рани складається з її бактерицидних властивостей, здатності до прискорення відторгнення гнійних виділень, стимуляції кератопластичних ф-цій шкіри, заг.знеболюючої дії. А тому з цією метою викор. штуч.дж.УФРширокого діапазону – типу ПРК ламп. При дії УФВ на поверхню рани і одночасному опроміненні здор.зони навколо рани, з якої виходять регенеративні процеси, прискорюється гідратація рани, скорочується період рубцювання та епітелізації, тобто прискорюється загоєння рани. ЛЕ – викор. для профілактики світлового голодування. УФО підлягає шкіра на животі та спині. Здійснювати його слід у добре провітреній кімнаті, щоб легко виводився озон, що утв-ся при цьому. Особи, які знах.у приміщенні під час опромінення, мають захищати очі темними окулярами 15. Заходи профілактики недост.УФВ : а) Раціон. Планування; б) Використання у вікнах увіолевого скла; в) Застос.штуч.джерела УФВ. Заходи профілактики надлишкового УФР: а) Світлий одяг з натур.тканин; б) Раціон.режим праці і відпочинку (з 10-14 год); в)на виробництві – нормування УФВ; г) захисні екрани для тіла та обличчя; д) одяг, рукавиці, окуляри; е)ефективна вентиляція. 16. Погода – сукупність фіз..та хім..властивостей приземного шару атмосфери за відносно короткий проміжок часу (години, добу, тижні). Чинники, що хар.погоду: 1. Геліофізичні а) інтенсивність сон.випром. (сумарна та еритемна УФР; тривалість сон.сяйва) б) сонячна активність ( сон.плями; активні ділянки). 2. Геофізичні а)напруженість геомагнітного поля; б)геомагнітна активність (геомагнітні бурі). 3. Електричний стан. 4. Метеорологічні а) температура повітря; б) вологість повітря; в) атмосферний тиск; г) швидкість та напрямок вітру. 5. Синоптичні а)хмарність; б) опади. 6. Хім.склад приземного шару атмосфери. 17. Формують погоду чинники: 1. Природні (сон.радіація,підстилаючи поверхня, циркуляція повітряних мас, циркуляція океанічних мас); 2. Антропогенні ( забруднення атмосфери, знищення лісів, створення штуч.водойм, меліорація, іригація). 18. Клімат – багаторічний режим погоди, що закономірно повторюється на певній території. Чинники, що форм.клімат: а) Геогр.широта місцевості; б) Висота над рівнем моря, рельєф; в) Особливість циркуляції повітряних мас; г) Близкість до морів. 19. Чинники, що характеризують клімат: температура повітря; вологість; АТ; кіл-ть опадів; швидкість напрямку вітру; кіл-ть сон.випром. 20. Геліометеотропна реакція – вплив сонця на людину. Більшість здорових людей з добре розвинутими фізіологічними механізмами пристосування не помічають у своєму самопочутті або стані порушень, пов’язаних із зміною погоди. Такі люди як правило здорові, значно рідше хворіють і звуться метеостабільними, метеорезистентними, метеостійкими. Проте є люди найчастіше хворі, чутливі до змін погоди. Це так звані метеолабільні, або так звані, метеочутливі. Кількість метеолабільних хворих залежить від виду патології, віку, типу психічної діяльності і варіює серед різних контингентів у широких межах. У метеолабільних людей несприятливі зміни погоди спричиняють різні, а інколи небезпечні для життя появи у вигляді геліометеотропних реакцій. Типова метеотропна реакція є так званий фантомний біль у людей з ампутованою стопою, кистю, біль у суглобах, у хворих, що страждають на артрит. Є дані про збільшення через несприятливу погоду числа випадків недоношеності вагітності, вуличного та інших видів травматизму, автокатастроф, вбивств, самогубств. 21. Заходи профілактики геліометеотропних реакцій -облік метеочутливих хворих, як на лікарській дільниці, так і в стаціонарі, -виявлення метеочутливост та і її ступені - 1ступень – суб'єктивні відчуття - 2 ступінь – об'єктивні ознаки - 3 ступінь – хронічні захворювання з можливістю загострення -виділення осіб підвищеного ризику, -організація медичного прогнозу погоди, повідомлення лікувально-профілактичних закладів про прогноз погоди, -підвищення неспецифічної стійкості організму, -щадний режим для хворих, переведення хворих підвищеного ризику в спеціальні палати зі штучним мікрокліматом, покращення мікрокліматичних умов у звичайних палатах, (Мікроклімат – стан повітряного середовища в замкнутому приміщенні або на величезному просторі.) -перенесення планових операцій чи важких процедур, -планові 10-15 денні курси лікування при несприятливому місячному прогнозі погоди. -використання кліматичних факторів для загартування, профілактики і лікування захворювань. Кліматопрофілактика – використання природно-кліматичних чинників з метою попередження захворювань, зміцнення імунітету, гартування. Кліматопрофілактика використовує: температуру, вологість, тиск, рухливість повітря, хімічні властивості (оксигенація) Види кліматопрофілактики: - Гемопрофілактіка (загар). Біодоза (эритемная доза) – температура в середині червня в середині дня, протягом якого на шкірі незагорілої людини з'являється еритема. - Аеропрофілактика (32 години при низькій температурі приводить до підвищення вологості одягу) - Оксигенація - Фізичні чинники - Гідропрофілактика (купання у відкритих водоймищах); море та дія елементів (J, B, Cu), централізація кровотоку. - Зміна кліматичних районів Кліматичні курортиУкраїни 22.Акліматизація-це складний соціально-біологічний процес активного пристосування до нових кліматичних умов. Розрізняють 3 фази акліматизації: 1)початкову - спостерігаються фізіологічні реакції,які були описані при холодному,жаркому та високогірному кліматі; 2) перебудови динамічного стереотипу,яка може Реалізуватися сприятливо чи несприятливо. 3)стійкої акліматизації. Акліматизація настає тоді, коли нові кліматичні умови не висувають надмірних вимог, які виходять за межі компенсаторних можливостей організму. Чинники: міграція людей, переїзди у інші кліматичні райони, зміна режиму дня, харчування. - 23. Основні термобаричні утворення. Їх вплив на здоров’я населення Атмосферна циркуляція - безперервний і складний рух повітряних мас. Вона є одним з основних факторів погодо- і кліматоутворення, а також вираженим біотропним фактором клімату. У зв'язку з цим типи циркуляційних процесів покладені в основу більшої частини сучасних методів медико-метеорологічного прогнозування. Циркуляцію атмосфери визначає комплекс факторів, з яких головними є енергія Сонця, обертання Землі навколо своєї осі, неоднорідність земної поверхні. Основною формою загальної циркуляції атмосфери у нетропічних широтах є циклонічна діяльність (виникнення, розвиток і переміщення циклонів і антициклонів). Циклон - атмосферне збудження з пониженим тиском повітря (мінімальний тиск у центрі) і замкнутими ізобарами (лініями рівного атмосферного тиску), з рухом повітря і напрямом вітру проти годинникової стрілки в північній півкулі, за годинниковою стрілкою - в південній. Циклонічні утворення формують звичайно похмуру, вологу, нерідко дощову погоду. Проходження циклонів часто пов'язане з фронтальною діяльністю, яка найбільш несприятлива для організму людини, оскільки супроводжується різкою зміною метеорологічних елементів і значними електромагнітними коливаннями атмосферного походження. Антициклон - область підвищеного атмосферного тиску із замкнутими ізобарами. Тиск, максимальний в центрі антициклону, до периферії падає. Баричні градієнти в антициклоні менші, ніж в циклоні. Переважають нисхідні рухи повітря, що обумовлює малохмарну погоду зі слабким вітром і добре вираженим добовим ходом метеорологічних елементів. Все це формує переважно сприятливі для організму людини умови погоди. Однак при сонячній антициклональній погоді можуть розвиватися дискомфортні для людини гігротермічні умови (перегрівання, духота), які утворюються внаслідок прогрівання повітряних мас. 24. Вплив метерологічних умов на динаміку забруднення атмосферного повітря Безпосереднім фактором, що визначає ступінь забруднення атмосфери, є напрямок вітру. Аналіз повторюваності різних напрямків вітру у різні періоди року, особливо із боку підприємства – джерела викидів, проводиться з урахуванням відстані між підприємством і житловою забудовою, ураховуючи, що максимум концентрацій шкідливих речовин створюється на відстані , кратній 10 -20 висотам труб для низьких джерел викиду (Н ≤ 50 м), і на відстані 20-40 висот труби для високих джерел ( Н> 50 м). До основних факторів, що впливають на рівень забруднення атмосфери належать її стратифікація. Найбільшої уваги потребують метеорологічні умови, що характеризуються інверсійним розподілом температури в атмосфері. До таких умов відносять приземні та піднесені інверсії. У розглянутому мною випадку шар інверсії розташовується безпосередньо над трубою джерела викиду забруднюючих речовин ( шар інверсії розташовується на висоті 45м, при висоті джерела забруднення 40м). Отже у приземному шарі атмосфери можуть складатися небезпечні умови забруднення, оскільки інверсійний шар обмежує підіймання викидів у вищі шари атмосфери, і сприяє їх опусканню та накопиченню у землі. На формування певного рівня забруднення атмосферного повітря суттєво впливають також тумани і опади. Повторюваність туманів. Туманом називають сукупність зважених у повітрі крапель води або кристалів льоду, які погіршують дальність видимості на відстань до 1 км. Наявність туманів є додатковим метеорологічним фактором , підсилюючим забруднення приземного шару атмосфери. Середньорічна кількість туманів для міста Миколаїва дорівнює 5 , а кількість туманів для заданого місяця ( лютого) дорівнює 8 . Отже у даний період тумани будуть створювати небезпечні метеорологічні умови поширення домішок у приземному шарі атмосфери. Сприятливі метеорологічні умови для даної місцевості , з місячною кількістю туманів меншою ніж середньорічна, будуть створюватися з квітня по вересень. Атмосферні опади Атмосферні опади ( особливо дощі) відіграють важливу роль у процесах самоочищення атмосфери. Середньорічна сума атмосферних опадів для заданої місцевості становить 35 , а кількість опадів для лютого місяця становить лише 25 . На основі цих даних ми можемо зробити висновки, що недостатня кількість опадів створюватиме небезпечні метеорологічні умови у даний період року. Поліпшуючим метеорологічним фактором для міста Миколаїва, кількість атмосферних опадів буде у період з травня по серпень( у ці місяці середньомісячна кількість опадів перевищує середньорічну). 25 Використання кліматичних факторів з оздоровчою і профілактичною метою - кліматотерапія. Це фактор підвищення резистентності організму. При різних видах кліматолікувальних впливів виявляються наступні реакції: тренування термоадаптаційних механізмів, стимуляція обмінних процесів, нормалізація реактивності, відновлення функціонального стану, внаслідок чого підвищується стійкість організму до хвороб, зменшується кількість рецидивів хвороби, підвищується функціональні резерви організму, його адаптаційні можливості. Аеротерапія – позитивно впливає на механізми термоадаптації, геліотерапія – на симпато-адреналову систему, нейрогуморальну регуляцію, таласемія в поєднанні з морським купанням- на органи кровообігу, дихання, руху та терморегуляції. Неспецифічна профілактична дія ультрафіолетового опромінення на виникнення атеросклерозу, артеріальної гіпертензії. Шляхи досягнення загального неспецифічного ефекту різні і специфічні(виявляється через специфічні впливи на на різні системи) для кожного кліматичного методу лікування. 26 Вимоги до території та місцевості, що застосовується для кліматотерапії Кліматотерапія- фактор підвищення неспецифічної резистентності за допомогою впливу факторів клімату на фізіологічні реакції організму.Місцевість придатна для кліматотерапії повинна мати такі властивості:1)чисте повітря, вільне від забруднень та алергенів(позитивно – наявність у повітрі морських аерозолів), 2) добра інсоляція(пряма та дифузна), 3)помірно вологе повітря при мало змінному температурно-вологісному режимі, 4) добрі умови для тепловіддачі, відсутність подразного впливу сильних вітрів. Позитивно оцінюється клімат хвойних і листяних лісів, теплий і м’який середземноморський клімат південного берега Криму,частини Чорноморського узбережжя Кавказу, місцевості з гірським кліматом 27 Фізична природа та гігієнічне значення природного освітлення Фізичні основи природного освітлення: світловий потік – потужність видимого випромінювання, сила світла(І)- просторова густина світлового потоку, тобто густина світлового випромінювання у межах тілесного кута у даному напрямку(кд), світловий потік(F) – потужність світлового випромінювання(лм), освітленість(Е) – поверхнева густина світлового потоку(лк) Е=F/S; яскравість(В)- сила світла, що випромінюється з одиниці площі поверхні в певному напрямку B=I/S*cosφ (кд/м²), Коефіцієнт відбиття(β) – відношення відбитого потоку світла до поверхні, що падає на поверхню : β=Fвід/Fпад , коефіцієнт світло пропускання- відношення світлового потоку, що пройшов крізь середовище(Fпр), до світлового потоку, що падає на це середовище(Fпад) : τ=Fпр/Fпад , свытнысть- поверхнева густина світлового потоку в 1 лм, що випускаэться з площы 1 м². Недоліки природного освітлення – коливання в залежності від географічної широти, пори року і доби, клімато-погодних умов, хмарності, чистоти атмосфери, відбивальної здатності поверхонь, наявність об’єктів, що кидають тінь – будівель, дерев, гір. Основним показником природного освітлення – КПОкоефіцієнт природного освітлення- відношення природної освітленості у даній точці всередині приміщення до освітленості під відкритим небом. Світловий коефіцієнт – відношення заскленої площі вікон до площі підлоги приміщення. 28 Види джерел штучного освітлення їх порівняльна характеристика(переваги, недоліки) Використовують електричні і неелектричні джерела світла. До неелектричних відносять гасові лампи та ліхтарі, гасові світильники, свічки світильники з використанням горіння виділяють значну кількість теплоти, вуглекислого газу,водяної пари,акролеїну, кіптяви., що негативно впливають на людину та приміщення.Ці світильники мають невелику і часто нестійку силу світла, яка суттєво відрізняється від сонячного світла(спектр зсунутий у жовтогарячий бік) Електричні джерела – дугові лампи, лампи розжарювання(вакуумні, газонаповнені сумішшю аргону та азоту,газонаповнені біспіральні, біспіральні з криптоно-ксеноновим наповнювачем), газосвітні, люмінесцентні. Люмінісцентні лампи мають спектр наближений до денного світла. Розрізняють білого світла, теплого білого світла, денного світла. З точки зору формування світлового потоку розрізняють 5 типів освітлюваної апаратури: прямого світла(прожектор, юпітери, лампа з непрозорим абажуром), рівномірно-розсіяного (матово чи молочнобіла куля), відбитого світла, направлено розбитого, відбито-розсіяного. Лампи розжарювання : їх спектр зсунутий у жовтогарячий бік, тому сприйняття відрізняється від денного, спотворення кольорового відчуття, засліплюючи дія прямих променів.також лампи мають низький ККД, тому що більша частина енергії витрачається на тепло випромінювання. Люмінісцентні лампи високо економічні , світловіддача у 3-4 рази перевищує світловіддачу ламп розжарювання. Велика поверхня свічення зменшує їх яскравість до рівнів, які легко сприймаються, перешкоджає нагріванню приміщень. 29 Порівняльна характеристика ламп розжарювання та люмінесцентних ламп Лампи розжарювання широко застосовуються для освітлення жилих і громадських приміщень.Їх спектр зсунутий у жовтогарячий бік, тому сприйняття відрізняється від денного, спотворення кольорового відчуття, засліплюючи дія прямих променів.також лампи мають низький ККД, тому що більша частина енергії витрачається на тепло випромінювання(інфрачервоне невидиме оком) . Люмінісцентні лампи високо економічні , світловіддача у 3-4 рази перевищує світловіддачу ламп розжарювання. Велика поверхня свічення зменшує їх яскравість до рівнів, які легко сприймаються, перешкоджає нагріванню приміщень Люмінісцентні лампи- газорозрядні лампи низького тиску, в яких використовується явище люмінесценція, або холодного свічення. мають спектр наближений до денного світла. Розрізняють білого світла, теплого білого світла, денного світла. 30 Гігієнічне значення води Вода виконує важливу роль у житті людини,людина випиває 2,5 -3 л на добу, при фізичному тривалому навантаженні8-10л, тому гігієнічна оцінка води має неабияке значення. Епідеміогічна та токсикологічна роль води полягає у тому, що вода джерело поширення збудників захворювання, розмноження переносників хвороб, наявністю у воді хімічних речовин, які можуть негативно впливати на здоров’я людини. Вода має бальнеологічне значеня використовується з лікувальною метою, реабілітацією реконвалесцентів, як фактор загартовування. Важлива господарсько-побутова та народногосподарська роль води(засіб приготування їжі, як її складової, засіб підтримання чистоти тіла, зрошування зелених насаджень в межах населених функцій, санітарно-транспортна та знешкоджуюча функція води, гасіння пожеж тощо) 31 Фізіологічні функції води в організмі людини Фізіологічні функції: 1) пластична- вода складає 65% маси тіла людини, 70%-внутрішньоклітинно, 30%- позаклітинно. 2) участь у обміні речовин і енергії- усі процеси асиміляції і дисиміляції в організмі перебігають у водних розчинах 3)роль у підтриманні осмотичного тиску і кислотно-лужної рівноваги 4)участь в теплообміні і терморегуляції1г вологи-2,43кДж тепла 5) транспортна функція – доставка до клітин поживних речовин кров’ю, лімфою, виділення шлаків, обміну сечею, потом. 6)як складова частина харчового раціону та джерело надходження макро і мікроелементів 7) існують нервово-психічні розлади, зумовлені неможливості задовольнити спрагу. 32 Епідеміогогічне значення води вода може стати причиною кишкових інфекцій, інфекційних захворювань див 33питання .33 Роль води у виникненні та розповсюдженні інфекційних хвороб серед населення Вода- фактор розповсюдження інфекційних захворювань, фактор передачі збудників хвороб з фекально-оральним механізмом передачі: кишкових інфекцій бактеріальної і вірусної природи(черевний тиф, паратиф А і В, холера, дизентерія, сальмонельоз, ешерихіоз, туляремія, вірусний епідемічний гепатит А[хвороба Боткіна], вірусний гепатит Е, поліомієліт, ентеровіруси[Коксакі, ЕСНО]), гельмінтозів (аскаридоз, трихоцефальоз, анкілостомідоз) біогельмінтозів(ехінококоз, гіменолепідоз), протозойної етіології( амебна дизентерія[амебіаз], лямбліоз), зооантропонозів (туляремія, лептоспіроз, бруцельоз); Як фактор передачі збудників захворювання шкіри і слизових оболонок (при купанні або іншому контакті з водою): трахома, проказа, сибірка, контагіозний молюск, грибкові захворювання (епідермофітія); Як середовище розмноження переносників хвороб – комарів роду Анофелес, які переносять малярійний плазмодій(відкриті водойми) 34.Гігієнічна характеристика систем водопостачання населених місць.Розрізняють централізовану і децентралізовану системи водопостачання.Централізована система (водопровід) включає: джерело води (міжпластові напірні або безнапірні води, відкрита природна водойма чи штучне водосховище), водозабірну споруду (артезіанська свердловина, штучна затока з береговим водоприймальним колодязем з фільтру¬ючими сітками), водопідйомну споруду (помпи або насоси першого підйому), головні споруди водопровідної станції, на яких проводяться освітлення, знебарвлення, знезараження, а інколи й спеціальні методи покращення якості води (фторування, дефторування, знезалізнення тощо), резервуари накопичення її запасів (резервуари чистої води), насосну станцію другого підйому і водопровідну мережу - систему водопровідних труб, які доставляють воду до споживачів.Децентралізоване (місцеве) водопостачання найчастіше здійснюється за рахунок шахтних або трубчастих колодязів, рідше каптажів джерел. У колодязях використовують ґрунтову воду, яка накопичується у водоносному шарі над першим водонепроникним горизонтом. Глибина залягання таких вод досягає кількох десятків метрів. Колодязь в умовах місцевого водопоста¬чання одночасно виконує функції водозабірної, водопідйомної та водорозбірної споруди.Відстань від колодязя до споживача води не повинна перевищувати 150 м. Колодязі необхідно розташовувати за нахилом місцевості вище всіх джерел забруднення (вигребу, пло-щадки підземної фільтрації, компосту і т. ін.) на відстані не менше 30-50 м. Якщо потенційне джерело забруднення розташоване вище за рельєфом місцевості, ніж колодязь, то відстань між ними повинна бути не меншою ніж 80-100 м, а в деяких випадках навіть не меншою ніж 120-150 м.Колодязь являє собою вертикальну шахту квадратного або круглого перерізу, що доходить до водоносного шару. Бокові стінки шахти закріплюють водонепроникним матеріалом (бетон, залізобетон, цегла, дерево і ін.). На дно насипають шар гравію завтовшки 30 см. Надземна частина цямрини колодязя повинна підніматися над поверхнею землі не менше ніж на 1 м. Довкола цямрини колодязя влаштовують глиняний замок завглибшки 2 метри, завширшки 1 метр і відмостку у радіусі 2 м з нахилом від колодязя. Для відводу зливових вод влаштовують водовідвідний рівчак. В радіусі 3-5 метрів навколо громадських колодязів повинна бути огоро¬жа. Воду з колодязя піднімають за допомогою насоса, або обладнують коловорот з громадським відром. Цямрину щільно закривають кришкою і над нею та коловоротом роблять навіс.Каптаж - бетонований резервуар, побудований біля витоку джерела у підніжжі пагор¬ба, гори, з вивідною трубою, через яку постійно витікає вода. Резервуар поділений стінкою певної висоти на дві камери. Перша камера слугує відстійником для піску, що вимивається джерелом, а в другій камері накопичується відстояна вода, яка постійно витікає через вивідну трубу. Місце витікання обладнане водовідвідним бетонованим лотком з нахилом в сторону струмка, річки. 35. Методи очистки води та їх гігієнічна характеристика.Артезіанська вода (міжпластова напірна) здебільшого не потребує очистки, інколи потре¬бує лише знезараження, ще рідше - спеціальних методів поліпшення якості. Якщо ж водопровід використовує воду відкритих водойм, вона обов’язково підлягає очистці, яка реалізується на очисних спорудах водопровідної станції і обов’язково передбачає освітлення, знебарвлення і знезараження.Для очистки .води використовують коагуляцію - хімічну обробку води сірчанокислим алюмінієм'за реакцією: A12(S04)3+ ЗСа(НС03)2 = 2А1(ОН)3 + 3CaS04+ 6С02 Гідрооксид алюмінію у вигляді досить великих пластівців абсорбує на собі завислі у воді забруднюючі частинки та гумінові колоїдні речовини, внаслідок чого вода освітлюється і зне¬барвлюється. Доза коагулянту залежить від ступеня лужності води, наявності в ній бікарбонатів, кількості завислих речовин і температури води. При малій карбонатній твердості (менше 4°) добавляють 0,5-1,0 % розчин соди або гашеного вапна. З метою прискорення коагуляції у воду додають флокулянти (поліакриламід).Після коагуляції вода поступає у відстійники, а потім на фільтри та в резервуари чистої води і насосами другого підйому направляється у водопровідну мережу.Після фільтрації вода обов’язково знезаражується методом озонування, УФ-випроміню-вання або хлорування. 36.Методи знезараження води та їх гігієнічна характеристика.Хлорування-простий, надійний і найдешевший спосіб знезараження води, проте хлор надає воді неприємного запаху, а при наявності в ній хімічнйх забруднень (із-за випуску у водойми стічних вод промислових підприємств) сприяє утворенню хлорорганічних сполук, яким властива канцерогенна дія, та хлорфенольних сполук з неприємним запахом. У зв’язку з цим розроблено метод хлорування з преамонізацією: попереднє введення у воду розчину аміаку зв’язує хлор у вигляді хлорамінів, які воду знезаражують, а хлорорганічні та хлорфенольні сполуки не утворюються. 37.Органолептичні показники якості води та їх гігієнічна характеристика.Органолептичні властивості води поділяються на 2 підгрупи: 1) фізико-органолептичні - сукупність органолептичних ознак, що сприймаються органами чуття і оцінюються за інтен¬сивністю сприйняття та 2) хіміко-органолептичні - вміст певних хімічних речовин, здатних подразнювати рецептори відповідних аналізаторів і викликати ті чи інші відчуття.Запах- це здатність наявних у воді хімічних речовин випаровуватись і, створюючи відчут¬ний тиск пари над поверхнею води, подразнювати рецептори слизових оболонок носа і синусних пазух, чим спричиняти відповідне відчуття. Розрізняють: природні (ароматичний, болотяний, гнильний, рибний, трав’яний і т. ін.), специфічні (аптечний) і невизначені запахи.Смак і присмак - здатність наявних у воді хімічних речовин після взаємодії зі слиною подразнювати смакові сосочки, розташовані на поверхні язика, і зумовлювати відповідне відчуття. Розрізняють солоний, гіркий, кислий і солодкий смаки. Решта - присмаки: лужний, болотний, металічний, нафтопродуктів і т. ін.Для характеристики інтенсивності запахів, смаків і присмаків води запропоновано п’яти¬бальну шкалу: 0 - запах (смак, присмак) відсутній, його не виявляє навіть досвідчений одора¬тор (дегустатор), 1 - дуже слабкий, споживач не виявляє, але відчуває досвідчений одоратор (дегустатор), 2 - слабкий, споживач відчуває тільки тоді, коли звернути на нього увагу, 3 - по-мітний, споживач легко виявляє і негативно реагує, 4 - чіткий, вода непридатна для вживання, 5 - дуже сильний, відчувається на відстані, через що вода непридатна для вживання.Колірність - природна властивість води, зумовлена гуміновими речовинами, які вими¬ваються з грунту під час формування поверхневих та підземних водойм і надають воді жовто- коричневого забарвлення. Колірність вимірюють у градусах за допомогою спектрофотометрів та фотоколориметрів шляхом порівняння із забарвленням розчинів хромово-кобальтової чи платиново-кобальтової шкали, які імітують колірність природної води.залізо і марганець можуть спричиняти забарвлення води від червоного до чорного, мідь - від блідо-блакитного до синьо-зеленого. Цей показник зветься забарвленням води. Для його вимірювання воду на¬ливають у циліндр з плоским дном, на відстані 4 см від дна розміщують аркуш білого паперу, воду з циліндра зливають доти, доки через її стовпчик аркуш буде сприйматися як білий, тобто доки не зникне забарвлення. Висота цього стовпчика у см і характеризує забарвлення води.Каламутність- природна властивість води, зумовлена вмістом завислих речовин ор¬ганічного і неорганічного походження (глини, мулу, органічних колоїдів, планктону і т. ін.). Каламутність вимірюють нефелометрами, спектрофотометрами та фотоколориметрами за імітуючою каоліновою шкалою, яка являє собою набір суспензій білої глини каоліну у дис¬тильованій воді. Каламутність води вимірюють в мг/л шляхом порівняння її оптичної щіль-ності зі щільністю стандартних суспензій каоліну, в нефелометричних одиницях каламутності | |
| Просмотров: 858 | Загрузок: 16 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |