| Главная » Файлы » Контрольные работы » Контрольные работы |
ПРОБЛЕМИ ЗЕМЕЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ
| [ Скачать с сервера (580.0 Kb) ] | 16.04.2017, 12:32 |
| 1. Земля як об’єкт земельних правовідносин в законодавстві та земельно-правовій науці: поняття, особливості, відмежування від суміжних категорій Поняття «земля» у законодавстві та правовій доктрині Ст. 1 ЗУ «Про охорону земель» визначає землю як «поверхню суші з грунтами, корисними копалинами та іншими природними елементами, що органічно поєднані та функціонують разом з нею». ГОСТ 26640-85 містить дещо інше визначення: «земля - найважливіша частина навколишнього природного середовища, що характеризується простором, рельєфом, ґрунтовим покривом, надрами, водами, є основним засобом виробництва у сільському господарстві, а також просторовою базою для розміщення галузей народного господарства». Власне визначення землі пропонує В. В. Носік. На його думку, в юридичному значенні земля (як основне національне багатство) - це «розташована над надрами в межах державн их кордонів частина земної поверхні з родючим шаром грунту, який використовується для виробництва у сільському господарстві абсолютної і додаткової вартості, що має розподілятися між сільським господарством, промисловістю і державою через приватну і суспільну форми власності за об ´єктивним природним законом прогресивного економічного розвитку суспільства, що забезпечує збереження і підвищення родючості грунту, відновлення людської праці і розширене відтворення капіталу з метою забезпечення потреб та інтересів кожного громадянина і всього Українського народу». На думку Н. І. Титової, земля (виступаючи специфічним майном, об´єктом цивільного права) взагалі не є об´єктом земельного права; цей термін «означає певну відокремлену від природного середовища працею людини частину (масу) речовини ...» Поняття «земельна ділянка» у законодавстві та правовій доктрині Поряд із поняттям земля, у земельному законодавстві використовується також поняття «земельна ділянка». Відповідно до ч. 1 ст. 79 ЗКУ «земельна ділянка» - це «частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами». На думку В. І. Андрейцева, «в юридичному значенні земельна ділянка може розглядатися як територіально- просторова, індивідуально-визначена та юридично відособлена поверхнева частина (включаючи ґрунтовий покрив) відповідної категорії земель, межі якої встановлені на місцевості і зафіксовані у земельно-правових документах, що посвідчують її приналежність на підставі відповідного юридичного титулу власникам чи користувачам для цільового використання в якості операційної бази, засобу, умови та джерела життєдіяльності та задоволення матеріальних, соціальних, екологічних, духовних та інших потреб та інтересів особ». За визначенням В. В. Носіка, земельна ділянка - «це розташована над надрами частина земної поверхні, що є основою ландшафту, нерухома за місцем знаходження, індивідуально визначена в конкретній місцевості за розмірами, межами, цільовим (функціональним) призначенням, встановленими законом, адміністративним актом чи договором правами та обов ´язками на неї громадян та юридичних осіб та інших суб ´єктів земельного права». В. Шульга визначає земельну ділянку як «частину поверхні земного грунту, яка є основою ландшафту, має фіксовану площу, межі та місцезнаходження, а також характеризується певним якісним станом і притаманним їй правовим статусом». У документах ООН можна зустріти визначення земельної ділянки як «окремої замкненої площі або багатокутника, що географічно визначається її (його) межами, і включає землю, на яку поширюються однорідні майнові права та яка перебуває в одній і тій самій власності» Співвідношення понять «земля», «земельна ділянка» У науці земельного права та законодавстві панує єдність у тому, що поняття «земельна ділянка» та «земля» співвідносяться як частина та ціле. Земельна ділянка, маючи всі родові ознаки землі, має додаткову видову ознаку - установлені межі. У багатьох випадках, у тому числі й у законодавстві, термін «земля» вживається замість поняття «земельна ділянка»: часто можна зустріти терміни «оренда землі» (замість «оренда земельної ділянки»), «купівля-продаж землі» (замість «купівля-продаж земельної ділянки») тощо. Відзначаючи формальну некоректність таких висловів, слід визнати, що у даний час вони є усталеними, і викоренити вживання термінів «земля» та «земельна ділянка» як синонімів навряд чи вдасться. Співвідношення понять «земля», «земельна ділянка» з іншими об´єктами У деяких країнах Європи (див., напр., § 1 ст. 552 Цивільного кодексу Франції) законодавство розглядає поняття «земельна ділянка» (і, відповідно, «земля») як таке, що охоплює простір від центру Землі до «неба» (включно з усіма об´єктами нерухомості, що розташовані в межах цього простору - рослинністю, водами, будівлями тощо). У той же час, законодавство інших країн встановлює «вертикальні межі» поняття «земельна ділянка». Саме до таких країн належить Україна, що зумовлює необхідність з´ясування «вертикальних» меж понять «земля» та «земельна ділянка», а також розв´язання питання про співвідношення цих понять із об´єктами, що знаходяться в межах земельної ділянки (на землі). Простір. Ч. З ст. 79 ЗКУ передбачає, що « [п]раво власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд» (це положення дубльоване у ч. З ст. 373 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ)). Це означає, що поняття земельної ділянки включає в себе відповідний простір. Водні об´єкти, ліси. Ч. 2 ст. 79 ЗКУ (див. також ч. З ст. 373 ЦКУ) передбачає, що « [п]раво власності на земельну ділянку поширюється в її межах на ... водні об´єкти, ліси які на ній знаходяться». Крім того, ст. 13 Лісового кодексу України (далі - ЛКУ) передбачає, що право власності на ліси посвідчується державним актом на право власності на землю, а право власності на ліси виникає з моменту одержання цього документу. Отже, вважаємо, що води та ліси на даний час недоцільно включати у поняття «земельна ділянка», «земля». Надра. Ст. 23 Кодексу України про надра надає землевласнику та землекористувачу право без окремого дозволу та внесення плати здійснювати обмежене використання надр під його ділянкою: «Землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів і прісні підземні води до 20 метрів та використовувати надра для господарських і побутових потреб». На перший погляд, це також може означати, що надра є складовими земель Поверхневий (ґрунтовий) шар. Ч. 2 ст. 79 ЗКУ (див. також ч. З ст. 373 ЦКУ) передбачає, що « [njpaeo власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар ...». На противагу водам, лісам та надрам, ґрунти мають спільний режим із земельною ділянкою, землею, їх використання, охорона та відтворення регламентуються саме земельним законодавством. Використання земельної ділянки практично завжди означатиме використання поверхневого (ґрунтового) шару. Виходячи із цього, вважаємо, що поняття «земельна ділянка» та «земля» охоплюють не лише простір над та під земною поверхнею, але й розташований в межах цього простору ґрунтовий покрив. Отже, ґрунти -складові земель (земельних ділянок). Разом із тим, ототожнення землі та ґрунту є, звичайно, невірним. Методологічні засади земельного права України Державна земельна політика України: актуальні питання правового забезпечення http://www.razumkov.org.ua/ukr/files/category_journal/NSD107_ukr_8.pdf Предмет земельного права України: підходи до визначення У теорії права є загальновизнаним, що наявність особливого предмету правового регулювання (кола однорідних суспільних відносин, що регулюються) є обов´язковим критерієм виділення окремої галузі права. Предметом земельного права прийнято вважати земельні відносини. У ст. 2 Земельного кодексу України (далі - ЗКУ) земельні відносини визначені як «суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею», тобто відносини власності на землю. Такий підхід справедливо критикується у науці земельного права. Вказується, що земельними слід визнавати, окрім відносин власності, ще багато інших різновидів суспільних відносин: відносини із охорони та відтворення земель, здійснення управління у сфері земельних відносин, застосування юридичної відповідальності за земельні правопорушення тощо. В. В. Носік визначає предмет земельного права як «врегульовані нормами та методами земельного, приватного, публічного права суспільні відносини, що виникають між суб ´єктами у процесі здійснення права власності на землю Українського народу, державного і самоврядного регулювання земельних відносин, виконання заходів з охорони і раціонального використання землі як основного національного багатства, захисту суб ´єктивних земельних прав та законних інтересів громадян, юридичних осіб, територіальних громад, держави». На думку М. В. Шульги, предметом земельного права є «вольові суспільні відносини, об´єктом яких є земля як складова частина біосфери, що забезпечує належне існування флори і фауни та життєдіяльності людини». На наш погляд, узагальнюючи існуючі в доктрині земельного права визначення земельних відносин, їх можна визначити як відносини, що пов´язані із використанням, охороною та відтворенням землі. Земельні правовідносини: актуальні питання змісту та класифікації Перше монографічне дослідження – в 1958 р. Аксеньонок Грирорій Олекс. «Зем. правоотн. в СССР». Класифікував земельні відносини на 2 групи: відносини права власності та відносини права землекористування. Звужено розглядаються зем. правовідносини через повноваження власника зем. ділянки ч. 1 ст. 2 ЗК. Стаття 2. Земельні відносини 1. Земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. 2. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. 3. Об'єктами зем відносин є землі в межах території України, зем діл та права на них, у тому числі на земельні частки (паї). За інститутами зем. права зем. правовідносини зем. правовідн поділяються на інститути Загальної частини: інститут права власності; • інст. права користування; • інст. зем. реформи; • набуття прав на землі та зем. ділянки; • інст. управління у галузі використ., відтвор та охорони земель; • інститут охорони земель; • інститут плати за землю; • інститут відповідальності за порушення вимог зем. зак-ва. • Інститути Особливої частини: інститути 9 видів земель. За характером реалізації зем. прав суб’єктів зем. правовідносини поділяються: матеріальні і процесуальні зем. правовідносини. На рівні матеріальних визначається правосуб’єктність осіб (визначає суб’єктів права держ., прив., комун. власності на зем. ділянки), правовий режим земель тієї чи ін. категорії. Процесуальні норми зем. права поділяються на неюрисдикційні і юрисдикційні. Неюрисдикційні – певна процедура набуття прав на зем. ділянки (набуття прав. власності через процедуру приватизації). Юрисдикційні спрямовані на захист прав суб’єктів зем. правовідносин. За методом прав. регул.: регулятивні і охоронні Проблеми методів земельного права України Метод – це засоби і прийоми правового впливу на поведінку учасників зем відносин. У теорії зем права методи поділяють на 2 види: загальні та спеціальні. Загальні притаманні кожній галузі права і поділяються на 2 види: імперативний і диспозитивний. Імперативний метод використовується майже у всіх видах зем відносин – реформаційні, приватизаційні, власності, користування, охорони землі, захисту зем прав. Диспоз метод проявляється через рекомендації, які закріплюються нормативно і надають можливість альтернативної поведінки суб’єктів; санкціонування, делегування. Спец методи у ЗП: планування територій, поділ земель на категорії, землеустрій, грош оцінка земель, зем торги, консервація земель. Так, на думку В. В. Носіка, галузевими методами земельного права є «визначення цільового призначення земельної ділянки, зонінг, нормування, погодження, утримання від певних дій, відведення земельної ділянки в натурі, експертна, нормативна грошова оцінка земельних ділянок» та ін. Проте більш прийнятим є виділяти два основних методи правового регулювання: (1) цивільно-правовий (диспозитивний, автономний, метод координації), у якому переважають дозволи, та (2) адміністративно-правовий (гетерономний, авторитарний, імперативний, метод субординації), де перевага надається приписам та заборонам. Приєднуємося до висловленої у спеціальній літературі думки, за якою немає жодної галузі права, де б не поєднувалися ці два методи. Відповідно, для земельного права характерне своєрідне поєднання традиційних методів правового регулювання - адміністративно-правового (імперативного) та цивільно-правового (диспозитивного), виділення окремого «земельно-правового методу» є недоцільним. Імперативний метод у земельному праві застосовують у галузі управління використанням і охороною земель: визначення порядку реалізації функцій державного управління; ведення державного земельного кадастру; забезпечення земельного моніторингу; здійснення землевпорядкування; визначення порядку проведення земельних аукціонів і конкурсів; встановлення обмежень використання земель за цільовим призначенням тощо. Диспозитивний метод притаманний регулюванню стосунків власників земельних ділянок з приводу використання землі та самостійного господарювання на ній. Власник має право на свій розсуд розпоряджатися належною йому земельною ділянкою у межах, встановлених законом. Учасники земельних відносин мають можливість у визначених межах регулювати свої стосунки. У земельно-правовій літературі висловлена обгрунтована точка зору, відповідно до якої існують три основні різновиди диспозитивного методу регулювання земельних відносин —рекомендаційний, санкціонований та делегований Рекомендаційний метод правового регулювання полягає у наданні можливості альтернативної поведінки суб'єкта земельних відносин, коли суб'єкт має можливість самостійно вибрати спосіб своєї поведінки для досягнення поставленої мети. Санкціонований метод полягає в тому, що рішення про реалізацію своїх земельних повноважень суб'єкт земельних відносин приймає самостійно. Делегований метод правового регулювання полягає в наданні прав і свобод суб'єктам земельних відносин щодо того чи іншого кола правомочностей. Принципи земельного права України: поняття, види, проблеми реалізації Принципи ЗП – основоположні засади, вихідні ідеї, незаперечні вимоги, загальновизнані в суспільстві та утвердженні в реальному житті й у правосвідомості імперативи, які узагальнено виражені в законах у вигляді універсальних, абстрагованих від конкретних сусп відносин приписів. У принципах не закріплюються конкретні права та обов’язки суб’єктів, вони визн соц спрямованість пр норм. Ст. 5 ЗК. Принципи зем. Прав - Земельне законодавство базується на таких принципах: а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; б) забезп-ня рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; в) невтручання держави в здійснення громадянами, юр особами та територ громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; г) забезпечення раціонального використання та охорони земель; ґ) забезпечення гарантій прав на землю; д) пріоритету вимог екологічної безпеки. е) особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу, як основного засобу вир- ва. умови життєдіяльності людини; є) цільового і раціонального використання землі; - титова – наукова обґрунтованість, і найбільш доцільність використання з) множинності форм власності на землю (ст. 13 КУ – право власності укр.. народу, держ., прив., комун.); і) гарантування сталості прав на земел. ділянки; и) платності, ін. Кожний кодифікований акт при його розробці має відповідати певним вимогам: виражати конституційні засади зак-чої дійсності; • забезпечувати відповідність певної закономірно існуючої галузі права; • бути системною, упорядкованою, внутрішньо узгодженою узагальнюючою сукупністю правових норм; • мати загальну і особливу частини, які уособлюють загальний і диференційований хар-ер цих норм. • Спроба законодавчо встановити галузеві принципи земельно-правового регулювання була зроблена у ст. 5 ЗКУ. До «принципів земельного законодавства» віднесено: г) забезпечення раціонального використання та охорони земель; д) пріоритету вимог екологічної безпеки.» На наш погляд, справді правовими принципами в усталеному розумінні на сьогодні можуть вважатися лише положення, закріплені у п. п.«г» та «д» статті. Розглянемо їх більш детально. Забезпечення раціонального використання та охорони земель (п.«г» ст. 5 ЗКУ) Визначення раціонального використання земель наведено у ГОСТ 26640-85, де воно розглядається як: «Забезпечення всіма землекористувачами в процесі виробництва максимального ефекту у здійсненні цілей землекористування з урахуванням охорони земель та оптимальної взаємодії з природними факторами.» Існує і низка доктринальних визначень: Раціональним вважається «таке використання [земель], у ході якого забезпечується одержання сталих високих урожаїв сільськогосподарських культур, запобігання необґрунтованому вилученню земель із сфери сільськогосподарського виробництва для потреб інших галузей народного господарства, збереження та підвищення родючості ґрунтів, охорона навколишнього середовища». Зазначається, що «під раціональністю землекористування розуміють ... наукову обґрунтованість і найбільшу доцільність використанн я ... земель з одночасним додержанням екологічних правил їх охорони». М. І. Краснов розглядав раціональне використання землі у сільському господарстві як систему землеробства, що являє собою науково обґрунтований комплекс взаємопов´язаних технологічних (агротехнічних), меліоративних та організаційних заходів з використання землі, відновлення та підвищення родючості ґрунтів, що включає організацію земельних територій (землеустрій) та сівозмін, системи обробки ґрунтів та удобрювання, водну та хімічну меліорацію тощо. На наш погляд, раціональне використання земель слід розуміти як таке їх використання, що найкраще відповідає інтересам суспільства. Земельне право як галузь права, наука та навчальна дисципліна: загальна характеристика Інтернет: М.В. Шульга Земельне право України Земельне право як складова частина системи права України тісно пов’язана з іншими галузями вітчизняної системи права. Це залежить від ступеня взаємопроникнення відповідних груп суспільних відносин та засад їх законодавчого врегулювання. При цьому воно визначається тим, що земельне право становить фундаментальні засади для певних галузей права. Таке значення земельного права має місце у врегулюванні усього комплексу природно-ресурсних відносин. Для інших суспільних відносин, які врегульовані відповідними галузями права, земельне право має основоположне значення, коли вони випливають із відносин, пов’язаних з використанням та охороною земельних ресурсів, зокрема природоохоронних, підприємницьких тощо. Перш за все є особливий зв’язок земельного права з конституційним правом, норми якого закріплюють підвалини суспільного та державного устрою, встановлюють найважливіші засади всіх галузей права України, в тому числі й земельного. Положення ст. 13 Конституції України про те, що землі та інші природні ресурси є об’єктами права власності Українського народу, — вихідне для земельного права, оскільки воно становить основу всіх його правових інститутів. Земельне право має певний зв’язок з адміністративним правом. Адміністративно-правові акти часто служать підставою виникнення, зміни або припинення земельних відносин Важливе значення для земельного права має його зв’язок з цивільним правом. Цей зв’язок виявляється у тісному переплетенні земельних і майнових відносин, зумовленому зв’язком права на земельну ділянку з правом на насадження, будівлі, посіви, що перебувають на земельній ділянці, у визначенні суб’єктів права власності на землю, у сервітутних правах, у судовому захисті земельних прав, у врегулюванні договірних відносин з приводу земельних ділянок, у відшкодуванні збитків, заподіяних порушенням земельних прав тощо. Взаємозв’язок земельного права з екологічним правом зумовлюється станом землі як об’єкта навколишнього природного середовища, який функціонує у складі екосистеми і перебуває в екологічному взаємозв’язку та взаємодії з усім довкіллям Безпосередній зв’язок між нормами земельного права та нормами гірничого, водного і лісового права, нормативно-правовими актами природно-рослинного (флористичного) та природно-заповідного законодавства полягає в неможливості використання цих природних ресурсів без використання водночас просторового базису, яким є земля. Для визначення земельного права самостійною правовою галуззю воно має всі специфічні ознаки: коло суспільних відносин, що становлять його предмет, методи регулювання цих відносин та нормативно-правовий акту вигляді Земельного кодексу. В розвитку земельного права як самостійної галузі права об’єктивно заінтересоване й сучасне українське суспільство. Розвиток доктрини земельного права на території України Законодавство не дає визначення поняття правнича школа, однак на локальному рівні є визначення поняття наукової школи вКНУ ім. Ш. затверджене вченою радою від 10.01.2005 р. наукова школа – усталений науковий колектив, що сформувався за певний період науковцями, наукові інтереси яких були спрямовані на розв’язання довготривалих завдань за певними науковими напрямками та отримав наукові результати, які визнані як в України, так і за її межами. Ознаки: 1. усталений науковий колектив, 2. очолюється наук керівником; 3. є базою в підготовці наукових кадрів вищої кваліфікації певного напрямку 4. об’єднує наукові дослідження; Зазначені ознаки є характерними для 5 наукових шкіл. 1.КНУ: ЦП, ЗП, ЄП, ПЄБ В Укр. 2.Інститут держави і права імені Корецького 3.Харк академія ім. Яр.Мудргого(Шульга(перший коментар до ЗК), Гетьман, Вовк, Лісова(забесп землеустрою в УКР) 4.Одеська академія (кафедра аграрн, зем, єкол права.Погрібний, Каракаш, Гуревський»право приватної власності громадян Укр», 5.Львів, ун-т Франка.(кафедра трудове, зем, єк пр..Титова(фермерство в Укр.НовийЗК-позитивні та негативні аспекти.) Федорович. 1. В КНУ легалізована рішенням вченої ради в 04.12.00 р. Витоки- дослідження 19-20 ст., гірн-зем, зем, колгосп, прав охорони НПС. Проф. Удінцев(1896 працював в ун. Ім. св.. Володимира,«1901 Руське гірниче земельне право», «викуп посесійних земель і лісів», Положення про наукові школи в КНУ ім. Т. Шевченка затв вченою радою 10.01.2005 р. Основні наукові праці: Андрейцев:актуальні проблеми практичної теорії : земельне право і законодавство суверенної України, К., 2005р.,-ЗП та З з-во суверенної України, Балюк-Коментар до ЗК, Проблеми розмежування земель комун і держ власності, Гринько С.В. «Правові аспекти реєстрації прав на землю» Заєць «Правові аспекти реаліз земельної реформи в Україні», 2006р., Марусенко «Правові аспекти земельних сервітутів в Україні», Мірошниченко: Колізії в правовому регулювання земельних відносини в Україні, Нормування як засіб правового регулювання земельних відносин: автор. на здобуття кюн, Носік-право власності на землі укр. народу, . Проблеми здійснення права власності на землю українського народу Бахуринська «Правові засади концесії земельної ділянки за законодавством України», Старостенко «Правове регулювання межування земель в Україні», 2009р., Сьогодні, представниками є Балюк Г.І., Носік В.В., Краснова М.В, Мірошніченко А.М., Коваленко, Заєць, Марусенко Р.І., Євстігнєєв, Бахуринська, Старостенко Д.М, Бевз, Саркісова Т.Б. 2. Інститут держави і права ім. Корецького. Шемшученко Ю.С., Семчик В.І., Кулинич П.Ф, Бусуйок Д.В (Обмеження прав людини); наукова школа сформована у відділі правових проблем зем, агр та еколог права, яке очолює Семчик В.І Науково-правничі школи в Україні, які досліджують питання земельного права та земельного законодавства ( м. Харків, Львів, Одеса) 3)Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого (наукова школа сформована на кафедрі екологічного права), Наук керівник Шульга М.В , Гетьман А.П докт.проф,академік, Вовк Оксана Миколаївна, доц,кюн Конишева Олена Василівна, Лісова Тетяна Вікторівна, Лейба Людмила Василівна. 4) Одеська національна юридична академія, сформована на кафедрі агарного, земельного та екологічного права. У витоків докт, проф Погрібний О.О. Зараз очолює Каракаш Ілля Іванович. Луняченко Анатолій Васильович, Гуревський В.К., Глотова Олена Володимирівна та ін.., 5) Наукова школа Львівського національного університету ім. І Франка. Раніше - Титова. Зараз - Федорович В.І. кюн,доц, Ващишин Марія Ярославівна., Ільницька Н.В 10. Поняття, особливості та види джерел земельного права України: підходи до розуміння у земельно-правовій доктрині Існують різні розуміння джерел права. У рамках даного питання під джерелом (формою) права розуміється зовнішня форма вираження правових норм (загальнообов´язкових, формально визначених правил поведінки, санкціонованих примусовою силою держави). У загальній теорії права виділяють такі види джерел права: • правовий звичай - в Україні зазвичай не визнається джерелом права (крім певних винятків, зафіксованих у Кодексі торговельного мореплавства - ст. ст.. 293, 295, 308, які не мають відношення до регулювання земельних відносин); • правовий прецедент (судовий чи адміністративний) та судова практика - в Україні джерелом права зазвичай не визнаються. Як вказує С. Шевчук (до якого ми приєднуємося), в Україні існує судова правотворчість як джерело права: рішення Європейського суду з прав людини, акти Конституційного Суду України, акти-узагальнення судової практики. Рішення Конституційного Суду по своїй суті є нічим іншим, як специфічними нормативно-правовими актами. • правові принципи (див. вище питання б); • нормативно-правові акти - офіційні документи, прийняті уповноваженими органами держави, що містять правила загального характеру. Нормативно-правові акти є основним, а на думку багатьох - навіть єдиним джерелом права в Україні. Основними різновидами нормативно-правових актів в Україні є:• закони України, насамперед, Основний закон нашої держави - Конституція України, кодифіковані закони - кодекси, прирівняні за юридичною силою до законів України декрети КМУ (видавалися у 1992-1993 рр. на підставі ст. 97-1 Конституції УРСР87). NB. На сьогодні можна виділити наступні основні види нормативних документів (далі - НД): 1) НД зі стандартизації (насамперед, стандарти); 2) НД у галузі будівництва (в першу чергу, будівельні норми та правила), 3) НД у галузі забезпечення санітарно-гігієнічного благополуччя населення (санітарні норми та правила); 4) нормативні акти із забезпечення пожежної безпеки, 5) НД із забезпечення ветеринарно-санітарного благополуччя, 6) НД з охорони праці та ін. 11. Проблеми систематизації земельного законодавства в умовах сьогодення Аналізуючи чинний ЗКУ з погляду його ефективності, к.ю.н., старший науковий співробітник, заступник завідувача відділу Інституту держави і права ім. В. М. Корецького Павло Кулинич у доповіді «Кодифікація земельного законодавства України: ретроспектива та перспектива» зауважив, що цей документ є не продуктом кодифікації, а наслідком приведення норм Земельного кодексу 1992 р. у відповідність до положень Конституції України. Оскільки чинний ЗКУ не діє повною мірою, неможливо оцінити його ефективність до закінчення дії Перехідних положень. Науковець вважає, що до завершення земельної реформи недоцільно кодифікувати земельне законодавство. Чинний ЗКУ є законодавчим актом, у якому кодифіковані лише основні, найпринциповіші положення та норми земельного законодавства України. Отже, його слід вважати неповним кодексом, тобто кодексом, у якому кодифікована лише частина норм земельно-правових актів. Пан Кулинич вважає, що юридичні передумови для розробки та прийняття повного ЗКУ виникнуть тоді, коли, по-перше, буде повністю сформоване земельне законодавство України, норми якого врегулюють усі види земельних відносин без будь-яких прогалин, та, по-друге, всі або більшість земельно-правових норм забезпечуватимуть стабільність розвитку земельних відносин в Україні. На думку вченого, в подальшому кодифікувати земельне законодавство необхідно на рівні правового регулювання використання окремих категорій земель. Наукові підходи до аналізу ЗКУ із виявленням його залежності від низки інших джерел земельного права запропонував к.ю.н., доц. кафедри трудового, аграрного та екологічного права юридичного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка Володимир Федорович. У доповіді «Завдання та шляхи систематизації земельного законодавства України» вчений зауважив, що завдання галузевої систематизації мають базуватись на завданнях ЗКУ. На його думку, у першу чергу треба провести офіційну інкорпорацію земельного законодавства, яка прирівнюється до офіційного опублікування. Наступним кроком має бути консолідація земельного законодавства. Лише на базі вказаного консолідованого акта можлива подальша кодифікація земельного законодавства із прийняттям нового кодифікаційного акта – ЗКУ. Йому мають бути властиві основні ознаки кодифікаційних нормативно-правових актів, а саме: висока цілісність і внутрішня узгодженість, структурний поділ на частини з виділенням загальної частини, відносна зовнішня стабільність та пріоритетність у структурі законодавства того ж рівня. 12.Проблеми законодавчого врегулювання земельних відносин в контексті необхідності розмежування правового регулювання відносин, об’єктами яких виступають земельні ділянки та нерухоме майно Проблеми щодо права власності на землю та землекористування завжди гостро стояли перед українським суспільством. Саме питання про те, хто матиме повноваження на володіння, користування та розпо-рядження землею, було стрижнем у відносинах між державою і народом на всіх державотворчих етапах. З прийняттям останніх законодавчих актів у сфері регулювання земельних правовідносин визначилися основні титули власності, постій-ного та тимчасового користування землею, запроваджено ринок землі, що є суттєвими новелами у розвитку земельних відносин. Основними з них є відсутність чітких матеріально-правових і проце-суальних гарантій зміни юридичного титулу права постійного користу-вання земельною ділянкою на право власності чи оренди. Масовий ха-рактер носять проблеми щодо довільного тлумачення безапеляційних прав органів місцевого самоврядування щодо надання земельних ділянок в оренду під забудову. Непоодинокими є випадки відсутності можливості на продаж земель у власність суб'єктам господарювання під об'єктами, які були збудовані в попередні часи при оформленні землекористування за діючим на той час законодавством, через відсутність технічної документації по розме-жуванню земель між населеними пунктами. З цього приводу слід також виокремити загальну проблему земель-ного титулу - тимчасового користування землею - з точки зору його не-обхідності у випадку надання земельної ділянки в оренду під забудову нерухомого майна. Процедура розпорядження земельними ділянками, що належать територіальним громадам, відповідно до чинного законодавства, вкрай заплутана та непрозора. Ця ситуація існує через недосконало сфор-мульовані норми Земельного кодексу та Закону України „Про оренду землі". Так, незрозуміла правова конструкція статті 120 ЗК України взагалі позбавляє чіткого визначення наявності права у власника нерухомості та одночасно такого обов'язку власника землі на отримання передачу земельної ділянки, на якій вона споруджена, у власність або користування. Надання органам місцевого самоврядування права на суб'єктивний підхід при вирішенні саме такого питання на практиці по-роджують зловживання правом та обмежують власника нерухомості на отримання земельної ділянки в користування або у власність. Ще однією проблемою, яка існує в сфері землекористування, є суб'єктивність органів місцевого самоврядування у визначенні строків оренди земельної ділянки. Ці строки можуть встановлюватися взагалі індивідуально для конкретного суб'єкта, залежно від тих чи інших об-ставин, які не пов'язані з господарською діяльністю. Переходячи до фактичного аналізу правових приписів порядку передачі земельних ділянок в оренду, звернемося до статті 16 Закону України „Про оренду землі", за якою особа, котра бажає отримати земельну ділянку в оренду із земель державної або комунальної власності, подає до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки заяву (клопотання). Розгляд заяви (клопотання) і надання земельної ділянки в оренду проводяться у порядку, встановленому Земельним кодексом України. У свою чергу, статтею 124 ЗК України лише частково окреслено такий порядок. Так, в ній зазначено, що: передача ділянок в оренду відбувається за рішенням органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди; передача земельної ділянки в оренду під забудову або із зміною їх цільового призначення здійснюється за проектами відведення в порядку, визначеному статтями 118 та 123 цього ж Кодексу. При розгляді земельних справ найбільше проблемних питань виникає у спорах, які пов'язані з укладенням договорів оренди землі. Так, згідно зі статтею 123 ЗК України, юридична особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування із земель державної або комунальної власності, звертається з відповідним клопотанням до відпо- відної державної адміністрації або місцевої ради. До клопотання про відведення земельної ділянки додаються матеріали, передбачені частиною п'ятнадцятою статті 151 цього Кодексу документи, що обґрунтовують її розмір, призначення та місце розташування. Відповідна адміністрація або рада розглядає клопотання у місячний строк і дає згоду на розроб-лення проекту відведення земельної ділянки. Відмову органів місцевого самоврядування або органів виконавчої влади у наданні земельної ділянки в користування або залишення клопотання без розгляду в установлений строк може бути оскаржено в судовому порядку. Рішення про відмову у наданні земельної ділянки в користування має містити мотивовані пояс-нення з посиланням на відповідні положення нормативно-правових актів, затвердженої містобудівної документації та документації із землеустрою. Як вказано вище, відмова органів місцевого самоврядування або органів виконавчої влади у наданні земельної ділянки в користування або залишення клопотання без розгляду в установлений строк може бути оскаржено в судовому порядку. При цьому в статті не зазначено, яким саме способом оскаржується така відмова: чи то визнанням бездіяльності таких органів незаконною; чи то спонуканням до прийняття рішення. Проте і в першому, і в другому випадках порушені права особи в кінцевому підсумку не поновлюються, оскільки існує реальна загроза повторної бездіяльності або прийняття негативного рішення зазначеними вище органами. У випадку подальшого оскарження самого негативного рішення та визнання його судом недійсним, відсутня ймовірність прийняття в подальшому позитивного рішення про передачу земельної ділянки в оренду. Наступною проблемою після отримання позитивного рішення про надання згоди на розроблення проекту відведення земельної ділянки є умовний другий етап на шляху до укладення договору оренди земельної ділянки. А саме, відповідно до частини 6 статті 123 Земельного кодексу, проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміо-логічним органами, органами архітектури та охорони культурної спад-щини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адмі-ністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки. На цьому етапі існує правова неврегульованість оскарження дій сусідніх землекористувачів, які невмотивовано або з певними власними інтересами відмовляють ініціатору оренди у погодженні акту розме- жування земельної ділянки. Як приклад можна навести одну із справ господарського суду Херсонської області, за якою розглянуто спір про спонукання до підписання акту розмежування земельної ділянки. При розгляді справи суд зіткнувся з проблемою законодавчого зобов'язання на підписання такого акту в примусовому порядку, тобто як існуючого обов'язку щодо підписання сусідніми землекористувачами актів розмежу-вання земельних ділянок. В цьому випадку слід зазначити, що діючим законодавством не встановлено порядку вирішення таких спорів та одночасно критеріїв оцінки розмірів земельних ділянок та їх меж, необ-хідних для передачі в оренду її ініціатору. Аналогічна проблема щодо оскарження дій щодо прийняття або не-прийняття рішення про безпосереднє затвердження проекту відведення земельної ділянки існує і на другому етапі отримання землі в оренду, порядок вирішення якої наведено вище. 13. Проблеми правових прецедентів як джерел земельного права України • правовий прецедент (судовий чи адміністративний) та судова практика – в Україні джерелом права зазвичай не визнаються. Між тим, існують різні розуміння прецеденту – більш поширене «англосаксонське» та «континентальне». І якщо йдеться про прецедент в континентальному розумінні (усталену судову практику – т.зв. «jurisprudence constante»), то, на наш погляд, вона є джерелом права, у т.ч. і в Україні1. Ми приєднуємося до т.зв. доктрини «право в дії» («law in action»2), за якою право – це не буква закону, а те, як розуміє її суб’єкт правозастосування. А раз так, то для розуміння права мало скористатися такою його формою, як нормативний акт – слід звернутися також до судової практики. Як вказує С. Шевчук (до якого ми приєднуємося), в Україні існує судова правотворчість як джерело права: рішення Європейського суду з прав людини, акти КСУ, акти-узагальнення судової практики3. При цьому, на наш погляд, в жодному із перерахованих випадків не йдеться про судовий прецедент у більш поширеному, т.зв. «англосаксонському» розумінні. Рішення Конституційного Суду по своїй суті є нічим іншим, як специфічними нормативно-правовими актами. Акти-узагальнення судової практики в частині опису практики є формою вираження jurisprudence constante, а в частині рекомендацій щодо вирішення тих чи інших спорів – нормативно-правовим актом (причому непоодинокими є випадки, коли вони сприймаються судом як обов’язкові 4, що звичайно, не відповідає закону). Нарешті, рішення Європейського суду з прав людини є також складовою своєрідної jurisprudence constante, проте не прецедентом в «англосаксонському» розумінні. 14. Рішення та висновки Конституційного Суду України в системі джерел земельного права 15. Проблеми застосування правових звичаїв у регулюванні земельних відносин http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/pruk/2010_2/16.pdf Увага!!!! Це стаття нашої викладачки Коваленко!!! 16. Проблеми співвідношення стандартів та інших нормативно-технічних документів з джерелами земельного права Станда́рт (от англ. standard — норма, образец) в широком смысле слова — образец, эталон, модель, принимаемые за исходные для сопоставления с ними др. подобных объектов. Нормативно-технічні документи - міжнародні, державні, галузеві, міжгалузеві нормативи та стандарти. У рамках даного питання під джерелом (формою) права розуміється зовнішня форма вираження правових норм (загальнообов’язкових, формально визначених правил поведінки, санкціонованих примусовою силою держави). 17. Проблеми адаптації земельного законодавства України до acquis communautaire Європейського Союзу. 18. Право власності на землю: проблеми поняття, ознаки, зміст На думку В. В. Носіка, у "суб'єктивном урозумінні право власності на землю необхідно розглядати як визнану в суспільстві, гарантовану Конституцією України можливість окремої особи чи іншого суб 'єкта у визначених законом межах вільно набувати на підставі власності земельну ділянку і на свій розсуд використовувати природні властивості землі для прогресивного виробництва, розподілу і використання капіталу на основі підвищення родючості грунту, задоволення інших потреб, самостійно відмовитися від власності на землю, або іншими способами розпорядитися нею, а також можливість самостійно чи через державу захищати земельну власність . На наш погляд, з метою відмежування права власності на землю від інших речових прав, з урахуванням наведеного вище право власності на землю (земельну ділянку) слід визначати як право особи на землю (земельну ділянку), що полягає у можливості найбільш повного панування над нею, з обмеженнями, встановленими законом або договором, і яке особа здійснює за власною волею, незалежно від волі інших осіб. Адже право власності відрізняється від інших речових прав саме своїм обсягом - найбільш повним . | |
| Просмотров: 1969 | Загрузок: 65 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |